Докази і доказування у цивільному та господарському процесах через призму практики Верховного Суду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Докази і доказування у цивільному та господарському процесах через призму практики Верховного Суду

Лук'янчиков Олег Миколайович кандидат юридичних наук, завідувач кафедри правового регулювання економіки, Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця, пр. Науки,9-А, м. Харків

Анотація

Автор досліджує особливості доказів і доказування у цивільному та господарському процесах через призму практики Верховного Суду. Автор вказує, що у постановах Верховного Суду окреслюються основні точки дотику та взаємовпливу законодавства й судової практики у цивільних і господарських справах. Автор зазначає, що практика Верховного Суду відображає наближення розуміння нормативних положень вітчизняного процесуального законодавства при вирішенні цивільних і господарських спорів. На переконання автора, наявна конвергенція проявляється у розумінні явища доказів та їх ознак (фактичні дані, тобто це не самі факти, а відомості про них; не будь-які фактичні дані, а лише ті, які треба встановити в тій чи іншій справі; фактичні дані, що втілюються в певній процесуальній формі (засобах доказування). Автор відмічає важливість єдиного підходу у цивільному процесуальному та господарському процессуальному законодавстві і судовій практиці до оцінки електронних доказів. Автор вказує, що майже ідентичними як у цивільному процесуальному, так і у господарському процесуальному праві є вимоги, що пред'являються до доказів. Докази, які надаються учасниками цивільної справи до суду, мають відповідати встановленим критеріям: належності, допустимості, достовірності, достатності, а господарської справа - належності, допустимості, достовірності, вірогідності. Вивчивши вітчизняне законодавство і практику Верховного Суду, автор прийшов до висновку, що критерій вірогідності доказів забезпечує повноту, всебічність оцінки доказів та посилити змагальний характер процесу. Автор пропонує перенести критерій вірогідності доказів до Цивільного процесуального кодексу України, адже змагальність є одним із провідних принципів цивільного процесу, котра потребує законодавчого стимулювання. Автор наголошує, що у правових позиціях Верховного Суду можна знайти важливі положення відносно обов'язку доказування. Зокрема, на переконання автора, вивчені позиції Верховного Суду у даному напрямку, по-перше, підтверджують значущість критерію вірогідності доказів при їх оцінці, по-друге, вводять до вітчизняного цивільного та господарського процесів концепцію позитивного доказування, що полягає не у спростуванні певних фактів, а у переконанні в їх наявності.

Ключові слова: докази, доказування, цивільне процесуальне право, господарське процесуальне право, правові висновки, Верховний Суд.

Abstract

Lukianchykov Oleh Mykolaiovych Doctor of Philosophy, Head of the Department of Legal Regulation of the Economy, Simon Kuznets Kharkiv National University of Economics, Nauki Ауе.,9-А, Kharkiv

EVIDENCE AND PROOF IN CIVIL AND ECONOMIC PROCEEDINGS THROUGH THE PRISM OF THE PRACTICE OF THE SUPREME COURT

The author examines the peculiarities of evidence and proof in civil and business processes through the prism of the practice of the Supreme Court. The author points out that the decisions of the Supreme Court outline the main points of contact and mutual influence of legislation and judicial practice in civil and economic cases. The author notes that the practice of the Supreme Court reflects a closer understanding of the normative provisions of domestic procedural legislation when resolving civil and economic disputes. In the opinion of the author, such convergence is manifested in the understanding of the phenomenon of evidence and its features (factual data, that is, it is not the facts themselves, but information about them; not any factual data, but only those that must be established in a particular case; factual data embodied in a certain procedural form (means of proof). The author notes the importance of a unified approach in civil procedural and economic procedural legislation and judicial practice to the evaluation of electronic evidence. The author points out that almost identical in both civil procedural and economic procedural law there are requirements for evidence. The evidence provided to the court by the participants in a civil case must meet the established criteria: propriety, admissibility, credibility, sufficiency, and in economic cases - propriety, admissibility, credibility, plausibility. Having studied domestic legislation and practice of the Supreme Court, the author came to the conclusion that the criterion of the reliability of the evidence provided improves the completeness and comprehensiveness of the evaluation of evidence and strengthens the competitive nature of the process. The author proposes to transfer the criterion of the probability of evidence to the Civil Procedure Code of Ukraine, because adversariality is one of the leading principles of the civil process, which needs legislative stimulation. The author emphasizes that in the legal positions of the Supreme Court one can find important provisions regarding the duty of proof. In particular, in the opinion of the author, the studied positions of the Supreme Court in this direction, firstly, confirm the importance of the criterion of the probability of evidence in their assessment, and secondly, introduce the concept of positive proof, which does not consist in refuting certain facts, into domestic civil and economic processes. but in the conviction of their presence.

Keywords: evidence, proof, civil procedural law, economic procedural law, legal conclusions, the Supreme Court.

Постановка проблеми

Результат розгляду юридичного спору залежить від обґрунтованості вимог позивача і вмотивованих відповідей відповідача, що повинні ґрунтуватись на фактичних даних, отриманих у процесуально передбаченому порядку, на підставі яких встановлюється наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для вирішення судової справи. У юридичній науці ці фактичні дані мають назву докази, а діяльність пов'язана із їх збиранням, перевіркою та оцінкою з метою встановлення обставин справ іменується доказування. Саме завдяки доказам і доказуванню суд в змозі прийняти об'єктивне і справедливе рішення, яке буде винесене, засновуючись на всебічному врахуванню усіх фактів, котрі впливали на учасників юридичного спору. Серед галузей вітчизняного процесуального права цивільне процесуальне право і господарське процесуальне право найбільшою мірою залежать від правильно підібраних доказів та ефективного доказування. Адже у цивільних і господарських справах суд виступає у ролі арбітра, який встановлює на підставі обґрунтувань сторін істину у справі. Відповідно, сторони юридичного спору найбільшою мірою зацікавлені у наданні суду ґрунтованих доказів власної правоти. Як казали римські юристи: "Actore non probante reus absolvhur" (при недоведеності позивачем позову відповідач звільняється). Треба відзначити, що усю історію людства уявлення про докази й доказування, зокрема форми доказів змінювались. Наприклад, на сьогодні сторони можуть надавати суду електронні докази, а запровадження в Україні воєнного стану створює додаткові ризики пов'язані із процесом доказування. У даній публікації здійснимо спробу дослідити питання взаємозв'язку у цивільному і господарському процесах доказів і доказування через призму практики Верховного Суду.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У дослідженнях вітчизняних вчених проблематики доказів і доказування представлена досить широко. У працях українських вчених-правознавців можна побачити чітку галузеву диференціацію вивчення доказів і доказування, що відбувається, зокрема у сфері цивільного процесуального права та господарського процесуального права.

Відзначимо провідні публікації, в яких розроблялись актуальні питання доказів і доказування і цивільному та господарського процесах. Означену проблематику у межах цивільного процесуального права досліджували М. Гетманцев (здійснене дослідження наявних у правозастосовчій сфері проблем щодо використання електронних доказів у судовому провадженні в цивільних справах) [1], О.Ю. Гусєв (досліджуються окремі аспекти поняття достовірності електронних доказів з огляду на тісний взаємозв'язок між достовірністю електронних доказів та їх допустимістю) [2], Л.М. Токарчук (розглядається проблематика форми доказів у цивільному процесі, окреслюється, що еволюція засобів доказування має тенденцію до їх осучаснення, наближення до реалій сьогодення, зокрема щодо підтвердження автентичності електронних доказів) [3], Б.П. Ратушна (проводиться науковий аналіз належності доказів як однієї з вимог до якості фактичних даних у цивільному процесі України) [4], К.А. Рудько (аналізується питання обов'язку доказування та подання доказів у цивільному процесі при поданій позовної заяви до суду та під час розгляду справи) [5].

Серед останніх досліджень доказів і доказування у межах науки господарського процесуального права необхідно відзначити публікації Д. Зятіної (розглядає положення господарського процесу щодо обов'язку доказування, підстав звільнення від доказування, ознак доказів та порядку їх витребування господарським судом) [6], О.Ю. Минюк, В.С. Андросович (розглядаються актуальні питання щодо процесу доказування та поняттю доказів у господарському процесуальному праві, зміни, які були внесені до Господарського процесуального кодексу України, стосовно процесу доказування та доказів) [7], В.І. Дрішлюк (досліджуються докази і правила доказування в процесі розгляду та вирішення судових справ у порядку господарського судочинства) [8], Ю.І. Башкірова (розглянуто ознаки показань свідків та розкрито визначення достовірності та вірогідності показань свідків як джерела доказів в господарському процесі) [9].

Проте у вітчизняній науці відсутні дослідження, в яких би здійснювалась наукова конвергенція до доказів і доказування у цивільному та господарському процесах, що є важливим з точки зору уніфікації загального процесуального порядку доказування та чіткого розуміння відмінних рис у кожному із видів судового процесу. Означена актуальність посилюється умовами воєнного стану, що потребує більш детального осмислення конкретної практики Верховного Суду при розгляді цивільних і господарських справ для максимального забезпечення всебічного розгляду спорів та їх справедливого вирішення судом.

Мета статті. Автор має на меті дослідити особливості доказів і доказування у цивільному та господарському процесах через призму практики Верховного Суду.

Виклад основного матеріалу

Передусім потрібно проаналізувати як цивільне процесуальне і господарське процесуальне законодавство розуміє поняття доказів. Згідно ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) [10] "доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасника справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків". Аналогічне визначення міститься у ст. 73 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) [11]. Звідси можна виокремити єдині для цивільного процесуального та господарського процесуального права ознаки доказів: фактичні дані, тобто це не самі факти, а відомості про них; не будь-які фактичні дані, а лише ті, які треба встановити в тій чи іншій справі; фактичні дані, що втілюються в певній процесуальній формі (засобах доказування).

За своєю формою докази у цивільному і господарському процесі поділяються на письмові, речові, електронні, висновки експерта, показання свідків (ст. 76 ЦПК, ст. 73 ГПК). Найбільш актуальним серед наведених видів доказів є електронні докази, проблеми щодо застосування при розгляді цивільних і господарських справ відображає судова практика. Так, Верховний Суд зазначив, що "учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу" [12]. Проте найбільша проблематика постає не через форму доказів, а через необхідність додержання вимог для їх подання до суду.

Вимоги, що пред'являються до доказів є майже ідентичними як у цивільному процесуальному, так і у господарському процесуальному праві. Так, докази, які надаються учасниками справи до суду, мають відповідати встановленим критеріям: належності, допустимості, достовірності,

достатності (статті 77-80 ЦПК); належності, допустимості, достовірності, вірогідності (статті 76-79 ГПК). Як бачимо, розрізнення має місце у четвертому критерії, який у цивільному процесі має назву достатності, а у господарському - вірогідності. Розглянемо кожен критерій, що висувається законодавцем до доказів, виходячи із практики Верховного Суду у цивільних і господарських справах.

1. Належність доказів. Слід відмітити, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Верховний Суд акцентує увагу, що сторона, яка подає доказ на підтвердження обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, здійснює це саме таким чином, щоб поданий нею доказ був належним, тобто вказує, для доведення яких саме належних до предмету доказування обставин сторона подає цей доказ, або стверджує про обставини і посилається при цьому на доказ існування цих обставин [13]. Як приклад наведемо розуміння належності доказів у цивільній справі: "належними доказами, які підтверджують факт перебування особистого майна працівника в державній установі на законних підставах, є відповідний договір та акт приймання-передачі на відповідальне зберігання" [14].

2. Допустимість доказів. Цей критерій означає, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Верховний Суд окреслює, що якщо судом прийнято рішення за відсутності в матеріалах справи належним чином засвідчених доказів, зокрема належним чином засвідченої копії спірного договору, такий спір вирішений судом на підставі недопустимих доказів [15]. На переконання Верховного Суду, "допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає у тому, що незалежно від категорії справ слід дотримувати вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування, з додержанням порядку збирання, подання та дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи" [16]. Себто розглядати допустимість доказів як у цивільному, так і у господарському процесах можна з двох точок зору: позитивної (використання лише певних засобів доказування з числа передбачених законом) та негативної (неможливість використання певних засобів доказів).

Треба підкреслити також необхідність чітко відмежовувати належність та допустимість доказів, на що робить акцент у своїх рішеннях Верховний Суд. Наприклад, у своїй Постанові від 27 січня 2021 року зазначає, що "апеляційний суд дійшов до помилкового висновку, що експертний висновок, складений за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет є неналежним доказом, оскільки він не містить обов'язкових реквізитів до висновку експерта, передбачених статтями 106, 102 ЦПК України. Разом з тим, вказаний висновком не є висновком експерта у розумінні вказаних норм ЦПК України" [17].

3. Достовірність доказів. Докази, що визнаються достовірними, є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Верховний Суд ілюструє даний критерій наступним чином: "Суди дійшли правильного висновку про те, що поданий представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - висновок експерта від 07 жовтня 2020 року №2 1341-20, складеного судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз (Запорізьке відділення) ОСОБА_7. за результатами судової почеркознавчої експертизи, суперечить іншим матеріалам справи і викликає сумніви у його правильності, тому він не є достовірним доказом" [18].

4. Достатність доказів у цивільному процесі. Згідно ст. 80 ЦПК достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. У судові практиці оцінка достатності доказів проходить наступним чином: "Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем протягом 2012-2014 років коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю" [19]. Тобто достовірними можна вважати докази, які у своїй сукупності та взаємозв'язку формують внутрішню переконаність у достовірному з'ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, що необхідно для встановлення об'єктивної істини та прийняття судом правильного рішення.

Вірогідність доказів у господарському процесі. Згідно ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Як підкреслює Верховний Суд, "стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу" [20]. Як бачимо, критерій вірогідності доказів повинен забезпечити повноту, всебічність оцінки доказів та посилити змагальний характер процесу. У даному аспекті доцільним було б перенести критерій вірогідності доказів й до ЦПК, адже змагальність є одним із провідних принципів цивільного процесу, котра потребує законодавчого стимулювання.

Переходячи від форм та критеріїв доказів до доказування та їх стандартів, варто зауважити, що у своїй практиці Верховний Суд неодноразово підкреслював, що збирання доказів не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених процесуальним законодавством [21]. Це є вірною позицією, адже мотивує сторони до змагальності та відповідального ставлення до процесу.

Так, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року акцентується увага на "необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.

Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс" [22]. У Постанові від 21 вересня 2022 року Верховний Суд відмітив, що "за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача.

Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний" [23].

Як бачимо, наведені позиції Верховного Суду, по-перше, підтверджують значущість критерію вірогідності доказів при їх оцінці, по-друге, вводять до вітчизняного цивільного та господарського процесів концепцію позитивного доказування, що полягає не у спростуванні певних фактів, а у переконанні в їх наявності.

Висновки

доказ цивільний господарський процес верховний суд

У постановах Верховного Суду окреслюються основні точки дотику та взаємовпливу законодавства й судової практики у цивільних і господарських справах. Практика Верховного Суду відображає наближення розуміння нормативних положень вітчизняного процесуального законодавства при вирішенні цивільних і господарських спорів. Така конвергенція проявляється у розумінні явища доказів, їх ознак та форм. Особливо є важливим єдиний підхід у цивільному процесуальному та господарському процесуальному законодавстві і судовій практиці до оцінки електронних доказів. Майже ідентичними як у цивільному процесуальному, так і у господарському процесуальному праві є вимоги, що пред'являються до доказів. Розрізнення проходить по четвертому критерію достатності/вірогідності доказів. Зміст критерію вірогідності доказів, як показує практика Верховного Суду, виглядає більш коректним для ефективного втілення принципу змагальності як у цивільному, так і господарському процесах. У правових позиціях Верховного Суду можна знайти важливі положення відносно обов'язку доказування, серед яких найбільшу актуальність має концепція позитивного доказування, що полягає не у спростуванні певних фактів, а у переконанні в їх наявності.

Література

1. Hetmantsev, M. (2019). Elektronni dokazy v tsyvilnomu protsesi: praktyka zastosuvannia novel zakonodavstva [Electronic evidence in the civil process: the practice of applying new legislation]. Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo ipravo - Entrepreneurship, economy and law, 2, 19-23 [in Ukrainian].

2. Husiev O.Iu. (2019). Pytannia dostovirnosti elektronnykh dokaziv u tsyvilnomu protsesi Ukrainy [The issue of reliability of electronic evidence in the civil process of Ukraine]. Vcheni zapysky TNU imeni V.I. Vernadskoho. Seriia: yurydychni nauky - Academic notes of TNU named after V.I. Vernadskyi. Series: legal sciences, 5, 48-54 [in Ukrainian].

3. Tokarchuk L.M. (2022). Sudovi dokazy ta yikh forma v tsyvilnomu protsesi Ukrainy: perspektyvy zmin u konstruktsii [Judicial evidence and its form in the civil process of Ukraine: prospects for changes in the construction]. Kyivskyi chasopysprava - Kyiv Journal of Law, 4, 50-58 [in Ukrainian].

4. Ratushna B.P. (2020). Nalezhnist dokaziv u tsyvilnomu protsesi Ukrainy [Adequacy of evidence in the civil process of Ukraine]. Yurydychnyi naukovyi elektronnyi zhurnal - Legal scientific electronic journal, 6, 82-83 [in Ukrainian].

5. Rudko K.A. (2020). Oboviazok dokazuvannia ta podannia dokaziv u tsyvilnomu protsesi [Duty of proof and presentation of evidence in civil proceedings]. Derzhava i rehiony. Seriia: Pravo - State and regions. Series: Law, 4, 125-128 [in Ukrainian].

6. Ziatina D. (2019). Dokazy i dokazuvannia v hospodarskomu protsesi: novitnia praktyka kasatsiinoho hospodarskoho sudu [Evidence and proof in the economic process: the latest practice of the cassation economic court]. Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo i pravo - Entrepreneurship, economy and law, 6, 83-88 [in Ukrainian].

7. Myniuk O.Iu., Androsovych V.S. (2018). Aktualni pytannia dokaziv ta dokazuvannia u hospodarskomu protsesualnomu pravi [Current issues of evidence and proof in economic procedural law]. Mizhnarodnyi yurydychnyi visnyk: aktualni problemy suchasnosti (teoriia ta praktyka) - International Legal Bulletin: Current Problems of Modernity (Theory and Practice), 3-4, С. 66-72 [in Ukrainian].

8. Drishliuk V.I. (2018). Novi zasoby dokazuvannia v hospodarskomu protsesi v svitli sudovoi reformy v Ukraini [New means of proof in economic proceedings in the light of judicial reform in Ukraine]. Problemy tsyvilnoho ta hospodarskoho prava - Problems of civil and economic law, 4, 113-117 [in Ukrainian].

9. Bashkirova Y.I. (2022). Vyznachennia dostovirnosti pokazan svidkiv u hospodarskomu sudochynstvi [Determining the credibility of testimony of witnesses in economic proceedings]. Prykarpatskyiyurydychnyi visnyk - Carpathian Legal Gazette, 1, 33-36 [in Ukrainian].

10. Tsyvilnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy [Civil Procedure Code of Ukraine]. (2004, March 18). Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text [in Ukrainian].

11. Hospodarskyi protsesualnyi kodeks Ukrainy [Economic Procedural Code of Ukraine]. (1991, November 6). Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12#Text [in Ukrainian].

12. Postanova VS [SC Decision]. (2021, January 29; Case № 922/51/20). Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/94517830 [in Ukrainian].

13. Postanova VS CHS [CEC SC Decision]. (2019, November 15; Case № 909/887/18). Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/85933797 [in Ukrainian].

14. Postanova VS [SC Decision]. (2020, December 16; Case № 511/2864/16/). Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/93708901 [in Ukrainian].

15. Postanova VS CHS [CEC SC Decision]. (2018, December 5; Case № 916/1813/16). Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/73631206 [in Ukrainian].

16. Postanova VP VS [UH SC Decision]. (2021, December 7; Case № 905/902/20). Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/102342551 [in Ukrainian].

17. Postanova VS [SC Decision]. (2021, January 16; Case № 753/13197/18). Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/95042314 [in Ukrainian].

18. Postanova VS [SC Decision]. (2022, September 28; Case № 333/3243/20). Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/106558383 [in Ukrainian].

19. Postanova VS [SC Decision]. (2019, August 15; Case № 588/350/15). Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/83666134 [in Ukrainian].

20. Postanova VS CHS [CEC SC Decision]. (2020, August 21; Case № 904/2357/20). Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/91092249 [in Ukrainian].

21. Postanova VS CHS [CEC SC Decision]. (2019, June 5; Case № 903/581/18). Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/82937862 [in Ukrainian].

22. Postanova VP VS [UH SC Decision]. (2020, March 18; Case № 129/1033/13). Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/88952196 [in Ukrainian].

23. Postanova VS [SC Decision]. (2022, September 21; Case № 645/5557/16-ц). Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/106815377 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru