Проблеми фіскальної автономії місцевого самоврядування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут», м. Харків

Проблеми фіскальної автономії місцевого самоврядування

Дєгтяр Андрій Олегович

доктор наук з державного управління, професор

Заслужений діяч науки і техніки України

завідувач кафедри публічного управління та підприємництва

Анотація

місцевий самоврядування демократичний суспільство

Місцеве самоврядування, як явище, сформувалося ще до виникнення сучасної державності. Роль і значення самоврядування залишаються визначними в сучасному світі, а особливо в сучасних державах. Положення, яке сьогодні займає самоврядування, випливає з функцій, які має цей інститут у сучасній державній системі. Саме місцеве самоврядування є основою державного устрою у функціональному розумінні, оскільки виконує завдання, важливі для місцевої громади. Однак воно має ширше політичне та організаційне значення, оскільки без такого рівня державної організації було б майже неможливо досягти численних демократичних досягнень, таких як: участь громадян у громадських справах, розподіл влади, децентралізація, здійснення певних прав і свобод, діяльність громадянського суспільства тощо. Важливість місцевого самоврядування в Україні відображається в його історичній ролі, успадкованій від традиції, яка переросла й набула певної державотворчої, інституційної та національної особливості. Слід також підкреслити, що українська історіографія, як і інші суспільні науки, до яких відноситься ця тема, не приділили достатньо уваги місцевому самоврядуванню як феномену в контексті його значення для сучасної української держави та суспільства вцілому.

У більшості сучасних європейських державах управління всім комплексом соціальних прав на місцях здійснюють спеціальні органи місцевого самоврядування, які формуються на основі загального, рівного та прямого виборчого права при таємному голосуванні, а також спеціально призначеними з центру органами місцевого управління, тобто сучасна структура публічної влади передбачає паралельне існування двох самостійних видів - державної влади та муніципальної влади, що обумовлено існуючими європейськими правовими стандартами у сфері місцевого самоврядування.

Одним із механізмів належного самоврядування є децентралізація, яка є «процесом, за допомогою якого центральний уряд передає повноваження, функції, відповідальність і фінансові ресурси або повноваження щодо прийняття рішень іншим підрозділам від центрального рівня до нижчих рівнів адміністрації або до децентралізованої держави. агентств або приватного сектора». Децентралізація також є процесом, «який стосується ключових аспектів легітимності системи (наприклад, форм і обсягу участі на місцях, відповідальності територіальних органів влади та прозорості процесів прийняття рішень) та ефективності надання державних послуг». Таким чином, створення більш активного місцевого уряду з ширшою сферою відповідальності може бути відповіддю на сучасні загрози для сприйняття демократичних систем суспільством. Децентралізація може допомогти вирішити як практичні, так і соціальні проблеми, які виникають на рівні глобальних суспільств, а також менших громад, наприклад, у межах метрополій.

Ключові слова:місцеве самоврядування; децентралізація; функції місцевого самоврядування; розвиток; методологія; фіскальна автономія.

Diegtiar Andrii Olegovych Doctor of Public Administration, Professor, Honored Science and Technology Worker of Ukraine, Head of the Department of Public Administration and Entrepreneurship of the National Aerospace University named after M.E. Zhukovsky "Kharkiv Aviation Institute", Kharkiv

Problems of fiscal autonomy of local government

Abstract

Local self-government, as a phenomenon, was formed even before the emergence of modern statehood. The role and importance of self-government remain significant in the modern world, and especially in modern states. The position that self-government occupies today derives from the functions that this institution has in the modern state system. It is local self-government that is the basis of the state system in a functional sense, as it performs tasks that are important for the local community. However, it has a wider political and organizational significance, since without such a level of state organization it would be almost impossible to achieve numerous democratic achievements, such as: participation of citizens in public affairs, distribution of power, decentralization, exercise of certain rights and freedoms, activities of civil society, etc. The importance of local self-government in Ukraine is reflected in its historical role, inherited from a tradition that has grown and acquired certain state-building, institutional and national features. It should also be emphasized that Ukrainian historiography, as well as other social sciences to which this topic belongs, did not pay enough attention to local self-government as a phenomenon in the context of its importance for the modern Ukrainian state and society as a whole.

In most modern European states, management of the entire complex of social rights is carried out locally by special local self-government bodies, which are formed on the basis of universal, equal and direct suffrage by secret ballot, as well as by specially appointed central local government bodies, i.e. the modern structure of public power provides for a parallel the existence of two independent types - state power and municipal power, which is determined by the existing European legal standards in the field of local self-government.

One of the mechanisms of good self-government is decentralization, which is “the process by which the central government transfers powers, functions, responsibilities and financial resources or decision-making powers to other units from the central level to lower levels of administration or to a decentralized state. agencies or the private sector". Decentralization is also a process "that addresses key aspects of the system's legitimacy (for example, the forms and extent of local participation, the accountability of territorial authorities and the transparency of decision-making processes) and the efficiency of public service delivery." Thus, the creation of a more active local government with a wider sphere of responsibility can be the answer to the current threats to the perception of democratic systems by society. Decentralization can help solve both practical and social problems that arise at the level of global societies, as well as smaller communities, for example, within metropolitan areas.

Keywords: local government; decentralization; functions of local self-government; development; methodology, fiscal autonomy.

Постановка проблеми

Україна є однією з найбільших країн в Європі, можна сказати вона дуже добре розвинена інституційно та політично. Варто зазначити, що хоча Україна відновила свою незалежність лише у 1991 році, вона вибудувала власну модель управління на основі рішень, характерних для розвинутих демократичних країн, яка ефективно функціонує в полікультурному суспільстві. Беручи до уваги висловлені вище думки, варто розглянути, чи можна класифікувати місцеве самоврядування в Україні, яке реально стало самостійним після децентралізації 2014 року,як інституцію, яка, незважаючи на дуже короткий термін існування, вписується в зазначені тенденції. Організація економічного співробітництва та розвитку (далі ОЕСР) визначає децентралізацію як «передачу повноважень і обов'язків від рівня центрального уряду до виборних органів влади на місцевому рівні (регіональні органи влади, муніципалітети тощо), які мають певний ступінь автономії. Децентралізація також полягає у зміні конфігурації відносин між центральним урядом і місцевими органами самоуправління в бік більшої співпраці та зміни тактичної на стратегічну роль національних урядів.» Існує три типи децентралізації: політична, адміністративна та фіскальна. Причини децентралізації теж різні. У деяких країнах це можна розглядати як контрреакцію на існуючу раніше сильну централізацію - навіть авторитаризм. «В інших країнах децентралізація є методом реформування державного сектора, наприклад, для підвищення ефективності державних послуг і таким чином стримування зростання державних витрат». Також часто очікується, що децентралізація (фіскальна)призведе до більш підзвітного та прозорого державного управління, зменшення корупції та більшої участі в політичному житті (ОЕСР: 3).

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Місцеве самоуправління активно досліджується українськими і зарубіжними вченими, а також управлінцями різних рівнів. Майлярд у своїй праці відзначає, що процес фіскальної децентралізації загалом є дуже складним процесом, який залежить від багатьох ендогенних та екзогенних факторів, і вони визначають успіх фіскальної реформи на місцевому та центральному рівнях [4]. Хазентойфель вказує, що з теоретичної точки зору, основою фіскальної децентралізації є той факт, що фіскальні повноваження та повноваження щодо видатків, делеговані місцевим органам, підтримують економічний розвиток шляхом підвищення ефективності уряду [9]. Для Мозе ключовими питаннями у зв'язку з теорією фіскальної децентралізації стали моральний ризик, спосіб надання інформації, проблема асиметричної інформації, відносини між різними рівнями державного управління [8]. З практичної точки зору застосування фіскальної децентралізації в державі залежить насамперед від форми державного устрою (федеративна чи унітарна), а також від багатьох інших факторів, таких як розмір країни, кількість рівнів уряду, історичний, законодавчий, соціальний чи економічний фон така думка Білоус[2].

Відповідно до Мазламі, «реформи фіскальної децентралізації» повинні передати повноваження щодо прийняття фіскальних рішень і управлінську відповідальність органам місцевого самоврядування щодо передачі належних фінансових ресурсів [7]. Однак досвід багатьох країн з перехідною економікою також показує, що відсутність фінансових ресурсів призводить до неефективності державних послуг і спричиняє неспроможність місцевого самоврядування. Тим не менш, Чен [3] додає, що фіскальна децентралізація може створити стимули для більшої та ефективнішої діяльності з місцевого економічного розвитку. Водночас зазначається, що, з одного боку, фіскальна децентралізація сприяє податковій конкуренції між місцевими органами влади, а з іншого боку, вона може підтримувати надання суспільних благ, що означає, що місцеві органи влади у фіскально-децентралізованих державах мають кращу інфраструктуру чи освітні послуги. Це може тиснути на місцеву владу з метою покращення надання суспільних благ за мінімальних витрат. У посткомуністичних країнах, у тому числі в Україні, тенденції до децентралізації були відстрочені й практично набули значення лише в 2000-х роках. Неадекватна передача відповідальності щодо повноважень зі збору коштів часто стає перешкодою для успіху фіскальної децентралізації в цих країнах відзначає Славінскайте [13].

Автори вказують, що для забезпечення реального існування місцевого самоуправління недостатньо декларувати та створювати їх, необхідно створювати податкову базу місцевого самоврядування, формуючи фіскальну автономію.

Мета статті - дослідження питання фіскальної автономії органів місцевого самоврядування в Україні та країнах Європи, виявлення особливостей фіскальної автономії які б підтримували здатність місцевого самоврядування до самостійності, а отже до реалізації справжньої демократії.

Виклад основного матеріалу

Розвиток місцевого самоврядування сучасної України умовно можна поділити на три частини. Перший етап, 1990 рік прийняття спеціального Закону «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування» який на законодавчому рівні затверджував самоорганізацію громадян для самостійного вирішення безпосереднього або через державні і громадські органи, які вони обирають, усіх питань місцевого життя, виходячи з інтересів населення на основі законів та власної фінансово економічної бази. Другий етап, прийняття Конституції1996 року, яка встановила основи місцевого самоврядування. Звичайно «наш основний закон» в цій частині відповідає Всесвітній декларації та Європейській хартії про місцеве самоврядування, які мають на меті підтримку місцевої влади в її прагненні до незалежності, тому що саме місцева влада є першою ланкою в державі, що відстоює цінності демократії та децентралізацію влади. Третій етап це децентралізація започаткована у 2014 році зі схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні (розпорядження Кабінету Міністрів України; Концепція від 01.04.2014 № 333-р), законів України «Про співробітництво територіальних громад» (від 17.06.2014 № 1508-VII), «Про добровільне об'єднання територіальних громад» (від 05.02.2015 № 157-VIII) та змін до Бюджетного і Податкового кодексів - щодо фінансової децентралізації. Саме фінансова самостійність на наш погляд має у місцевому самоврядування одну з найголовніших ролей.

Політика підвищення фіскальної автономії органів місцевого самоврядування як захід оптимізації вертикальних фінансових відносин у державному секторі підвищує економічну ефективність з одного боку та суспільний добробут з іншого. Ось чому останній період часу характеризується сильним інтересом до теоретичних питань щодо автономії доходів (включаючи податкові надходження) місцевих органів влади[6]. Фіскальна автономія органів місцевого самоврядування визначає здатність фінансувати свою діяльність без зовнішньої допомоги. Таким чином, цей показник може оцінити вертикальний фіскальний дисбаланс між урядом та місцевим самоврядуванням. Фіскальна автономія загалом означає здатність забезпечувати необхідний рівень доходів і згодом визначати, як вони використовуються. Точніше, це здатність певної адміністративної одиниці визначати без зовнішнього впливу обсяг і спосіб отримання власних доходів, найчастіше шляхом визначення податкової бази та водночас - це здатність забезпечувати такий рівень суспільних благ із отриманих ресурсів, яку жителі цієї адміністративної одиниці потребують.

Фіскальна автономія загалом означає здатність забезпечувати необхідний рівень доходів і згодом визначати, як вони використовуються. Фіскальну автономію органів місцевого самоврядування на рівні, нижчому за національний, можна розуміти як поступовий обсяг повноважень приймати рішення щодо власних ресурсів і видатків. Спільні податки, які розподіляються між рівнями та підрозділами державної влади, представляють середній ступінь автономії. У принципі, національний уряд несе відповідальність за визначення баз оподаткування, ставок і формули розподілу, а також за адміністрування податків. Однак потенціал регулярних переговорів щодо вертикальних і горизонтальних часток і повнота повноважень приймати рішення щодо того, як витрачати певний обсяг коштів, безумовно, є важливими компонентами фіскальної автономії [10]. Загальним показником для порівняння та визначення фіскальної автономії є частка ресурсів і завдань, покладених на територіальне самоврядування. Співвідношення доходів і видатків територіального самоврядування до загального обсягу державних доходів і видатків, які називають індикаторами фіскальної децентралізації, які можна легко розрахувати за даними державного підсумкового рахунку, допомагають відстежувати рівень фіскальної децентралізації та її розвиток. Хоча ці прості показники не можуть охопити всю складність фіскальних інститутів, вони дають перше уявлення про фіскальну владу, доступну територіальному самоврядуванню [4].

Фіскальна автономія може створити більшу конкуренцію між органами місцевого самоврядування, що призводить до підвищення їхньої ефективності. Якщо фіскальна автономія призводить до зменшення волатильності бюджету, тоді фіскальна автономія може призвести до кращих фіскальних показників через економічне зростання. На нашу думку у період посилення глобальної конкуренції необхідно приділяти підвищену увагу ефективному використанню коштів або ідентифікації та вибору альтернативних джерел. І саме криза до якої привів COVID 19 вказала на слабкі місця органів місцевого самоврядування в ЄС, і визначила чотири проблемні рівні:

доходи, які різко впали;

витрати, які зросли внаслідок економічного уповільнення та відповідне зростання безробіття;

фінансова спроможність скорочується через труднощі в отриманні позик і зростання вартості грошей;

іноземні інвестиції, які скоротилися; поточні операції, які в багатьох випадках були призупинені; і проекти, які були скасовані або відкладені [7].

Взаємозв'язок між фіскальними правилами та фіскальною стійкістю є предметом постійних дебатів, які посилилися з прийняттям фіскальних правил ЄС. Роль фіскальних правил проста - запобігати нестійкому зростанню боргу та витрат. Однак проблема з фіскальними правилами, які застосовувалися в минулому в ЄС і до яких прямує Україна, полягала в тому, що вони ігнорували економічні основи, які визначають фіскальну стійкість. Фіскальні правила досі були зосереджені на контролі витрат без побоювання щодо можливих коливань виробництва чи впливу боргового фінансування на зростання. Це призвело до парадоксу, що навіть за наявності надійної фіскальної політики, яка керується фіскальними правилами, немає гарантії фіскальної стійкості. Ця помилка стала очевидною, коли країни, які постраждали від економічної кризи, почали відмовлятися від контрольних показників, встановлених фіскальними правилами, щоб протистояти впливу погіршення економічних умов. Тому необхідно розробити нові фіскальні правила, особливо на нижчих рівнях державного управління, в нашому випадку це рівень об'єднаних територіальних громад. Ці нові фіскальні правила мають включати як короткострокову, так і довгострокову стійкість і, зокрема, стимулювати економічну ефективність.

Натомість в Україні неоднозначність районного рівня (де райони обирали ради з дуже невеликими повноваженнями, тоді як районні адміністрації підпорядковувалися безпосередньо обласній державній адміністрації) ускладнила спроби реформувати місцеве самоврядування. Нинішня масштабна реформа наголошує на районі як органі не державного управління вводиться поняття об'єднаної територіальної громади, а самоврядування, причому його повноваження походять за рахунок (принаймні так можна витлумачити) регіонів і міст. Тим часом, як показав Хазентойфель [9], центр може мати значну владу над округами шляхом маніпулювання фінансовими потоками.

В останні десятиліття багато країн Європи та за її межами намагалися зміцнити автономію місцевого самоврядування. Вони вирахували та порівняли місцеву автономію в європейських країнах, включивши такі сім вимірів місцевої автономії: правова автономія; сфера дії політики; ефективний політичний розсуд; фінансова автономія; центральний або регіональний контроль і вертикальний вплив і виявили чотири групи країн:

групу країн з високим ступенем автономії (Данія, Фінляндія, Швеція, Норвегія та Ісландія);

групу країн із середнім ступенем автономії (Швейцарія, Німеччина, Польща, Ліхтенштейн, Італія, Сербія, Франція, Болгарія, Литва, Чехія, Австрія та Естонія);

група країн із середнім ступенем місцевої автономії (Словацька Республіка, Португалія, Бельгія, Нідерланди, Македонія, Румунія, Хорватія, Люксембург, Латвія та Іспанія);

група країн із середньо-низьким ступенем автономії (Угорщина, Албанія, Словенія, Україна, Греція та Велика Британія) [13].

На основі дослідження органів місцевого самоврядування в Україні [13] додамо, що великі міста у країні не мають достатньої фіскальної автономії у збільшенні бюджетної спроможності та що законодавство про місцеве самоврядування потребує вдосконалення.

Міста відіграють важливу економічну та символічну роль у Центральній та Східній Європі. Міста, як правило, швидше адаптувалися до глобалізації, ніж сільські райони, і існує тенденція вважати, що міста виконують роль залучення та накопичення багатства, яке потім може поступово досягати периферійних і сільських районів.

Цей наголос на швидкому розвитку міст характеризував пізнє комуністичне/радянське планування, звідси дуже специфічна роль «обласного центру» чи «районного центру» як частини економічної ієрархії, у якій вважалося, що міські центри важливіші за сільські, і що великі міські центри були важливішими за малі. Як це не парадоксально, зараз багато практиків і дослідників місцевого самоуправління часто побоюються, що якщо міста будуть придушені вимогами перерозподілу в сільські райони та менші міста, то інтеграція зі світовою економікою сповільниться або навіть повернеться назад. Таким чином, багатофункціональне місто в країнах з перехідною економікою є водночас рушієм лібералізації та громадянського розвитку, але також є спадщиною, частково, планової економіки. Обидва аспекти можна побачити в типових конфліктах, що виникли між регіональною владою та регіональними столицями в багатьох країнах з перехідною економікою. Міста протистоять регіональному втручанню, вбачаючи в ньому утвердження командної адміністрації старого стилю, водночас прагнучи зберегти привілейовану частку регіональних податкових ресурсів відповідно до планового економічного погляду на міста як центри швидкого та концентрованого розвитку.

Комерційні інтереси є надто сильні, щоб планування здійснювалося за допомогою слабкого керівництва, тому міста, які бажають контролювати свою долю, прагнуть розвивати потужні центральні органи управління на чолі з мером або сильною міською радою та тісно співпрацювати з впливовими особами в приватному секторі, наприклад, щоб залучити нові підприємства . У передмістях або околицях можуть існувати менші виборні адміністрації, але важливі питання, які впливають на місто в цілому - планування землекористування, громадський транспорт, утилізація відходів, економічний розвиток, реконструкція центру міста та туризм - спрямовуються на унітарний рівень. Центральний уряд також бере участь, підтримуючи університети, музеї та культурні пам'ятки, інвестиції в інфраструктуру (за підтримки Європейського Союзу, де вона доступна), знакову архітектуру, освіту та медичні послуги та багато іншого. Додатковий рівень складності забезпечується взаємозв'язком між мерами міст та головами регіональних адміністрацій [10]. Конфлікт, здається, неминучий між мерами регіональних столиць і регіональними губернаторами, хоча було б правильніше стверджувати, що там, де національна політична система ще не повністю визнає принцип місцевої демократії, тоді конфлікт природно виникне між найсильнішими представниками місцевої демократії, мерами великих міст і регіональних «управлінців», які поєднують регіональні і державні ролі. Часто цей конфлікт виглядає як гра з нульовою сумою, але губернатори є захисниками субнаціональних інтересів, і їх усунення чи стримування не обов'язково приносить користь містам [18].

Основні перешкоди, які необхідно усунути для досягнення вищого рівня фіскальної автономії міст, стосуються нового способу фінансування міст. Рекомендації для політиків країн із середньо-низьким ступенем автономії стосуються підвищення податкової автономії міст у контексті їхніх власних податкових надходжень (таких як свобода міст запроваджувати чи скасовувати податки, встановлювати податкові ставки, визначати податкову базу тощо). або надати податкові пільги мешканцям і компаніям). Місцева автономія не має сенсу, доки органи місцевого самоврядування не будуть контролювати відповідні фінансові ресурси.

Висновки

Фіскальна автономія нами визначається як правова основа нинішнього українського місцевого самоврядування. Адже право та здатність органів місцевого самоврядування визначати походження та обсяг фінансових ресурсів, ступінь внеску різних груп бенефіціарів у спільні ресурси та спосіб яким загальні ресурси використовуються з нашої точки зору є визначальними показниками фактичного місцевого самоуправління, а не задекларованого на папері.

Література

1. Audrey Freyermuth (2013). The municipal supply of security: an emergent effect of electoral struggles. A comparison of the Lyon, Nice, Rennes and Strasbourg configurations (1983-2001). International Journal of Comparative Politics, 20, no. 1, 89-116.

2. Bilouseac, Irina & Spinul, Silvica (2022). Analysis of the Degree of Decentralization of Vicovu de Jos. European Journal of Law and Public Administration, 9, 41-50.

3. Chen, Z., He, Z., Liu, Ch. (2020). The Financing of Local Government in China:Stimulus Loan Wanes and Shadow Banking Waxes. Journal of Financial Economics, 137, no. 1, 42-71.

4. de Maillard, Jacques (2022). Trajectories of reform in European police systems: Centralization, decentralization, and coordination. French journal of political science, 71, no. 2, 175-195.

5. Kidalov S., Vitiv V., Golovko L., Ladychenko V. (2020). Legal Regulation of Waste Management in Ukraine on the Way to European Integration. European Journal of Sustainable Development, 9, no. 2, 422-430.

6. Kukovic, Simona & Lazauskiene, Aiste. (2018). Pre-mayoral Career and Incumbency of Local Leaders in Post-Communist Countries: Evidence from Lithuania and Slovenia. Political Preferences, 18, 5-22.

7. Mazllami, J. (2021). Fiscal Decentralization and Alternative Financial Sourcesfor the Local Self-Government in Republic of North Macedonia - Overview. SEEUReview, 16, 14-29.

8. Mose, Naftaly. (2022). Fiscal Decentralization and Energy Consumption: A Race to Decentralization. European Journal of Business Management and Research, 14. 64-70.

9. Patrick Hassenteufel and Jacques de Maillard (2017). Recourse to the market as a political process: the British coalition government's reforms (2010-2015) in health and the police. Gouvernement et actionpublique, 6, no. 4: 101-26 (113-6).

10. Philippe Bezes (February 2020). The new bureaucratic phenomenon: government through performance between bureaucratization, market and politics. French journal of political science, 70, no. 1 21-47.

11. Rodden, J. (2002). The Dilemma of Fiscal Federalism: Grants and Fiscal Performance around the World. American Journal of Political Science, 46, 670-87.

12. Shin, G. (2017). Corporate Tax Policy and Multinational Corporations in theAmerican States: Exploring the Intervening Effect of Local Fiscal Decentralization. Journal of Urban Affairs, 40, 679-704.

13. Slavinskaite, N. (2020). Review of Fiscal Decentralization in EuropeanCountries. International Journal of Contemporary Economics and Administrative Sciences, 10, 345-355.

14. Європейська хартія місцевого самоврядування від 15.10.1985 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994_036.

15. Закон України «Конституція України» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text.

16. Ладиченко В.В. Особливості правового регулювання місцевого самоврядування в умовах децентралізації / В.В. Ладиченко, К.О. Ємельяненко // Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2017. № 2. С. 32-39.

17. Ладиченко В.В. Формування виконавчих комітетів об'єднаних територіальних громад / В.В. Ладиченко, К.О. Ємельяненко // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2018. № 5. С. 14-20.

18. Katerynych, P. (2022). Comparative analysis of the information security environment in Ukraine and Poland (survey of journalists and editors). Communication & Society, 35(4), 37-53. https://revistas.unav.edu/index.php/communication-and-society/article/view/42620/36448https://revistas.unav.edu/index.php/communication-and-society/article/view/42620.

References

1. Audrey Freyermuth (2013). The municipal supply of security: an emergent effect of electoral struggles. A comparison of the Lyon, Nice, Rennes and Strasbourg configurations (19832001). International Journal of Comparative Politics, 20, no. 1, 89-116.

2. Bilouseac, Irina & Spinul, Silvica (2022). Analysis of the Degree of Decentralization of Vicovu de Jos. European Journal of Law and Public Administration, 9, 41-50.

3. Chen, Z., He, Z., Liu, Ch. (2020). The Financing of Local Government in China:Stimulus Loan Wanes and Shadow Banking Waxes. Journal of Financial Economics, 137, no. 1, 42-71.

4. de Maillard, Jacques (2022). Trajectories of reform in European police systems: Centralization, decentralization, and coordination. French journal of political science, 71, no. 2, 175-195.

5. Kidalov S., Vitiv V., Golovko L., Ladychenko V. (2020). Legal Regulation of Waste Management in Ukraine on the Way to European Integration. European Journal of Sustainable Development, 9, no. 2, 422-430.

6. Kukovic, Simona & Lazauskiene, Aiste. (2018). Pre-mayoral Career and Incumbency of Local Leaders in Post-Communist Countries: Evidence from Lithuania and Slovenia. Political Preferences, 18, 5-22.

7. Mazllami, J. (2021). Fiscal Decentralization and Alternative Financial Sourcesfor the Local Self-Government in Republic of North Macedonia - Overview. SEEUReview, 16, 14-29.

8. Mose, Naftaly. (2022). Fiscal Decentralization and Energy Consumption: A Race to Decentralization. European Journal of Business Management and Research, 14. 64-70.

9. Patrick Hassenteufel and Jacques de Maillard (2017). Recourse to the market as a political process: the British coalition government's reforms (2010-2015) in health and the police. Gouvernement et action publique, 6, no. 4: 101-26 (113-6).

10. Philippe Bezes (February 2020). The new bureaucratic phenomenon: government through performance between bureaucratization, market and politics. French journal of political science, 70, no. 1 21-47.

11. Rodden, J. (2002). The Dilemma of Fiscal Federalism: Grants and Fiscal Performance around the World. American Journal of Political Science, 46, 670-87.

12. Shin, G. (2017). Corporate Tax Policy and Multinational Corporations in theAmerican States: Exploring the Intervening Effect of Local Fiscal Decentralization. Journal of Urban Affairs, 40, 679-704.

13. Slavinskaite, N. (2020). Review of Fiscal Decentralization in EuropeanCountries. International Journal of Contemporary Economics and Administrative Sciences, 10, 345-355.

14. Ievropeiska khartiia mistsevoho samovriaduvannia vid 15.10.1985 [European Charter of Local Self-Government]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994_036.

15. Zakon Ukrainy «Konstytutsiia Ukrainy» [The Law of Ukraine « The Constitution of Ukraine»]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254% D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text [in Ukrainian].

16. Ladychenko V.V., Yemelianenko K.O. (2017). Osoblyvosti pravovoho rehuliuvannia mistsevoho samovriaduvannia v umovakh detsentralizatsii [Peculiarities of legal regulation of local self-government in conditions of decentralization]. Aktualni problemy vitchyznianoi yurysprudentsii, 2, 32-39 [in Ukrainian].

17. Ladychenko V.V., Yemelianenko K.O. (2018). Formuvannia vykonavchykh komitetiv obiednanykh terytorialnykh hromad [Formation of executive committees of united territorial communities]. Naukovi zapysky Instytutu zakonodavstva Verkhovnoi Rady Ukrainy, 5, 14-20 [in Ukrainian].

18. Katerynych, P. (2022). Comparative analysis of the information security environment in Ukraine and Poland (survey of journalists and editors). Communication & Society, 35(4), 37-53. https://revistas.unav.edu/index.php/communication-and-society/article/view/42620/36448https://revistas.unav.edu/index.php/communication-and-society/article/view/42620.

Размещено на Allbest.ru