Правотворчість: доктринальні позиції та практика реалізації

Размещено на http://allbest.ru

Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України

Правотворчість: доктринальні позиції та практика реалізації

Оніщенко Наталія Миколаївна доктор юридичних наук, професор,

Заслужений юрист України, академік НАПрН України,

заступник директора з наукової роботи,

м. Київ

Анотація

Стаття присвячена аналізу категорії «правотворчість». В одному з блоків розглядаються історичні підвалини. Правотворчість, як явище соціальної дійсності, відігравало і відіграє значну, якщо не першоосновну роль, у розвитку багатьох цивілізацій.

Так, важко переоцінити значення стародавніх джерел права для правового «насичення» відповідних державних утворень. Правовий розвиток завжди супроводжується відповідним або «невідповідним» розумінням справедливості (стародавні джерела викристалізовуються крізь ордалії, таліон, кровну помсту тощо).

Ще одним вектором розгляду є теоретичні узагальнення: правотворча діяльність - це трансформація (за допомогою правових приписів) суспільних відносин в систему правовідносин; це процес ознайомлення з правовими потребами суспільства, що супроводжується відповідними встановленими процедурами; це встановлена законом процедурна діяльність державних органів по створенню нових правових норм; це напрям діяльності держави, пов'язаний з офіційним закріпленням норм права, шляхом формування приписів, їх зміни, доповнення та скасування.

Правотворчість спрямована на створення та вдосконалення єдиної, внутрішньоузгодженої системи норм, що регулюють суспільні відносини. Юридичний характер правотворчості визначається процесом надання правовим нормам загальнообов'язкового характеру. Правотворчість - особливий різновид юридичної діяльності.

Таким чином, продовжуючи дефініційний ряд, пов'язаний з категорією «правотворчість», хочемо особливо акцентувати дефініцію наведену в Проєкті Закону «Про правотворчу діяльність» № 5707 від 25.06.2021 (найбільш сучасний проєкт нормативно-правового акту, поданий на розгляд, пов'язаний з категорією, що аналізується). Правотворча діяльність - це діяльність з планування, розробки проекту нормативно-правового акта (його концепції) та прийняття (видання) нормативно-правового акта, метою якої є правове врегулювання та/або охорона суспільних відносин. Правотворча діяльність в Україні регламентується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

В публікації також визначена мата процесу правотворчості (обґрунтування, оновлення, удосконалення та зміни в законах та підзаконних актів). Окремий напрям дослідження зосереджений на практичних питаннях, пов'язаних з правотворчою діяльністю, зокрема з оптимізацією роботи Верховної Ради України.

Ключові слова: правотворчість, правотворча діяльність, процедури правотворчої діяльності, задачі правотворчого процесу, форми правотворчого процесу, фактори, що визначають правотворчий процес.

Abstract

Law-making: doctrinal positions and implementation practice

Onishchenko Nataliia Mykolaivna Doctor of Law, Professor, Honored Lawyer of Ukraine, Academician of the National Academy of Law Sciences of Ukraine, Deputy Director for Research, Institute of State and Law named after V.M. Koretsky NAS of Ukraine, Kyiv

The article is devoted to the analysis of the "law-making" category. In one of the blocks, historical foundations are considered. Law-making, as a phenomenon of social reality, played and plays a significant, if not primary, role in the development of many civilizations. Yes, it is difficult to overestimate the importance of ancient sources of law for the legal "saturation" of the relevant state entities. Legal development is always accompanied by an appropriate or "inappropriate" understanding of justice (ancient sources are crystallized through ordeals, talion, blood revenge, etc.).

Another vector of consideration is theoretical generalizations: law-making activity is the transformation (with the help of legal prescriptions) of social relations into a system of legal relations; it is a process of familiarization with the legal needs of society, accompanied by the corresponding established procedures; this is the legally established procedural activity of state bodies to create new legal norms; this is the direction of the state's activity, related to the official consolidation of legal norms, through the formation of prescriptions, their changes, additions and cancellations. Law-making is aimed at creating and improving a single, internally consistent system of norms that regulate social relations. The legal nature of lawmaking is determined by the process of giving legal norms a universally binding character. Law-making is a special type of legal activity.

Thus, continuing the definitional series related to the category "law-making", we would like to emphasize the definition given in the Draft Law "On Law-making Activity" No. 5707 dated 25.06.2021 (the most modern draft of the normative legal act submitted for consideration, associated with the analyzed category). Law-making activity is the activity of planning, development of a draft of a normative-legal act (its concept) and adoption (issuance) of a normative-legal act, the purpose of which is legal regulation and/or protection of social relations. Law-making activity in Ukraine is regulated by the Constitution of Ukraine, this Law, other laws of Ukraine, and secondary legal acts. The publication also defines the basis of the law-making process (justification, updating, improvement and changes in laws and by-laws). A separate direction of research is focused on practical issues related to law-making activities, in particular, optimization of the work of the Verkhovna Rada of Ukraine.

Keywords: law-making, law-making activity, procedures of law-making activity, tasks of the law-making process, forms of the law-making process, factors determining the law-making process.

Вступ

Постановка проблеми. Розгляд категорії «правотворчість» є однією з першоосновних проблем доктринального вивчення та практичних реалізацій. Не викликає сумніву теза про те, що якість життя кожної пересічної людини пов'язана із якістю правотворчої діяльності. Одним із завдань сьогодення, таким чином, виступає усвідомлення необхідних складових процесу удосконалення правотворчого механізму, а також оперативного прийняття нормативно-правових актів щодо найбільш нагальних задач суспільного розвитку: економічних, політичних, соціальних тощо.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичною основою дослідження стали ідеї та думки, що містяться у працях вчених, які зробили відповідний внесок у заявлену проблематику, зокрема це: С. Бобровник, А. Колодій, О. Копиленко, О. Кот, Н. Кузнєцова, Н. Оніщенко, О. Петришин, С. Плавич, О. Скрипнюк, Ю. Шемшученко. Разом з тим, значна кількість аспектів вказаного питання набуває нових векторів розвитку у зв'язку з військовою агресією РФ та потребують додаткового дослідження.

Метою статті є дослідження змісту категорії «правотворчість», відповідних правових форм, історичних засад розвитку цього поняття, інтерпретацій в сучасній науковій доктрині та практиці.

Виклад основного матеріалу

Правотворчість, як явище соціальної дійсності, відігравало і відіграє значну, якщо не першоосновну роль у розвитку багатьох цивілізацій. Так, важко переоцінити значення стародавніх джерел права для правового «насичення» відповідних державних утворень. Прикладом може слугувати: законник Хаммурапі (18 ст. до н.е.), де зазначалося, що призначення права в тому, щоб «сильні» не ображали «слабшого» [1, с. 25-30]. Своєрідно забезпечувалася гласність права: серед подібних ілюстративних підтверджень - Закони Драконта (7 ст. до н.е.), що викарбовувалися на кам'яних стеллах, Закони 12 таблиць (5 ст. до н.е.) - викарбувалися на 12 дерев'яних дошках, Кодекс Сеті І, що мав «скельну форму», тобто був викарбуваний на скелях (13-12 ст. до н.е.) тощо.

Правовий розвиток завжди супроводжується відповідним або «невідповідним» розумінням справедливості (стародавні джерела викристалізовуються крізь ордалії, таліон, кровну помсту тощо).

Таким чином, можемо констатувати, що належні правила поведінки, дозволи і заборони, що діяли в суспільстві, стають орієнтирами темпорально-просторового правового розвитку.

Повертаючись до етапу сьогодення, сучасного розвитку людства, хотілося б наголосити, що правотворчий процес - це завжди двоєдина цілеспрямована діяльність: громадянського суспільства та відповідних правотворчих органів.

У контексті зазначеного, систематизуючи погляди провідних вчених на проблематику правотворчості, спробуємо насамперед виокремити наступні характерні їх риси і особливості:

1) правотворча діяльність - це трансформація (за допомогою правових приписів) суспільних відносин в систему правовідносин;

2) це процес ознайомлення з правовими потребами суспільства, що супроводжується відповідними встановленими процедурами;

3) це встановлена законом процедурна діяльність державних органів по створенню нових правових норм.

4) це напрям діяльності держави, пов'язаний з офіційним закріпленням норм права шляхом формування приписів, їх зміни, доповнення та скасування. Правотворчість спрямована на створення та вдосконалення єдиної, внутрішньоузгодженої системи норм, що регулюють суспільні відносини. Юридичний характер правотворчості визначається процесом надання правовим нормам загальнообов'язкового характеру. Правотворчість - особливий різновид юридичної діяльності [2, с. 721].

Таким чином, продовжуючи дефініційний ряд, пов'язаний з категорією «правотворчість», хочемо особливо акцентувати дефініцію, наведену в Проєкті Закону «Про правотворчу діяльність» № 5707 від 25.06.2021 (найбільш сучасний проєкт нормативно-правового акту, поданий на розгляд, пов'язаний з категорією що аналізується). Правотворча діяльність - це діяльність з планування, розробки проекту нормативно-правового акта (його концепції) та прийняття (видання) нормативно-правового акта, метою якої є правове врегулювання та/або охорона суспільних відносин. Правотворча діяльність в Україні регламентується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та підзаконними нормативно-правовими актами [3]. правотворчість україна закон

Після дефініційної «розвідки» логічно перейти до тієї мети, що покладається і закладалася в категорію «правотворчість», а саме - обґрунтування, оновлення, удосконалення і зміни в правовому масиві.

Ще одним блоком, який необхідно обмірковувати, коли мова йде про правотворчість, є, на нашу думку, елементний склад питань, а саме: а) прогнозування нормативної форми того чи іншого акту; б) визначення органу або суб'єкта, уповноваженого приймати прогнозований нормативно-правовий акт; в) визначення форми прогнозованого нормативно-правового акту; г) підготовка, прийняття чи зміна відповідного акту в рамках обов'язкових процедур; д) вияв неефективних правових актів, у тому числі таких, що не відповідають кризовим ситуаціям, як-то: агресивні прояви інших держав, недієвість запобіжних інститутів (міжнародне право, міжнародне гуманітарне право), руйнування національних правових порядків, неефективність дії в таких умовах національних правових систем.

Щодо правотворчого процесу, слід зазначити, що можна вести мову не тільки про відповідні цілі, але і про відповідні задачі.

Серед них вважаємо за необхідне наголосити на двох групах:

1) удосконалення механізму правотворчості;

2) необхідність оперативного прийняття нормативно-правового акту, що є найбільш відповідним наявним соціально-економічним, політичним та соціальним факторам розвитку суспільства.

Щодо першої задачі (удосконалення механізму правотворчості), необхідно наголосити на перевірених практикою процедурах, методах та способах. Вивчення міжнародно-правової практики, надає можливість ознайомлення з наступним: наприклад у Бельгії, в Інституті соціального права, на вимогу Уряду розробляється нормопроектувальна система під назвою «SOLON» для визначення якості законодавства, яка включає в себе матеріальний критерій (зміст нормативно-правових актів) та формальний критерій (структура, спосіб оформлення тощо). Більше того, така ідея не є ноу-хау, адже подібні системи вже застосовуються в Королістві Нідерландів (LEPA, OBW), в Італійській Республіці ( Lexidit, Lexeditior IRI_AI, Arianna, Norma). Існує навіть ціла наука «legimatics», яка займається вивченням та дослідженням можливостей комп'ютерної техніки. Учені Інституту соціального права виділяються такі переваги системи «SOLON»:

1) допомагає нормопроетуванню (на стадії прогностики) уникнути помилок;

2) допомагає створювати законопроекти швидше та у більш високопродуктивний спосіб;

3) застосовує керівні принципи при прогнозуванні нормативно-правових актів (про це детальніше далі);

4) відіграє важливу роль, оскільки галузеві експерти часто не мають юридичної освіти.

У свою чергу, нормотворчість у Королівстві Нідерландів привертає увагу існуванням та застосуванням алгоритмів створення правових норм, які перетворюють формули в юридичні норми, що значно спрощує та прискорює процес правотворчості, але при цьому вимагає спеціальних математичних знань та знання інформатики. Цей досвід успішно започаткований у вітчизняних Вищих закладах освіти, зокрема досвід ХНУРЕ.

Ще одна презентація: в Латвії традиційно «співпрацюють» дві установи, відповідальні за удосконалення нормопроектувальної техніки, якість правотворчого процесу - Міністерство юстиції та Державна канцелярія. Відповідні положення щодо порядку розроблення нормативних актів закріплені в кількох документах.

Так, першим з них є Постанова Кабінету Міністрів Латвії «Про правила розробки проектів нормативних актів» від 03.02.2003 р. Прийняття зазначених Правил, на думку місцевих фахівців, по-перше, забезпечує єдність у застосуванні техніки нормопроектування, а по-друге, закріплює обов'язкові вимоги у сфері правотворчості в широкому сенсі цього поняття. Проте одним із недоліків, на їх думку, є відсутність вказівки на використання належних інструментів нормопроектувальної техніки у випадку існування альтернативних можливостей у нормопроектуванні. Другим документом є Посібник для підготовки нормативних актів. Варто відзначити, що Посібник має досить велику практичну цінність, адже розкриває теоретичні та практичні аспекти використання її засобів і прийомів, а також вказівки щодо додержання мовних, стилістичних вимог, правил граматики нормативно-правових актів. Водночас, на жаль, Посібник має лише рекомендаційний характер [4, с. 261].

Щодо другої задачі (оперативне прийняття нормативно-правового акту), що є найбільш відповідним політико-соціальним реаліям розвитку суспільства, слід підкреслити, що правотворча діяльність обумовлює інтереси громадянського суспільства, держави, соціальних груп, але в першу чергу - інтереси Людини.

Як зазначають теоретики права, на оперативність правотворчого процесу впливають декілька видів факторів: 1) ті, що визначають предмет правового регулювання; 2) ті, що виражають позиції учасників правотворчої діяльності; 3) суто юридичні фактори. Розкриваючи ці три групи факторів, слід зазначити, що вони в своїй сукупності групуються на економічні, політичні, соціальні, ідеологічні, національні, міжнародні та правові. Крім перерахованих факторів, велику роль відіграє внутрішній розвиток самої національної правової системи. Декілька зауважень про форми правотворчої діяльності.

Вивчаючи наявний національний та міжнародний досвід можна зробити наступні узагальнення: правотворчість, правотворчий процес здійснюються в різних формах: законодавча діяльність, правотворча діяльність судових органів (США, Велика Британія), правотворчість центральних та місцевих органів державного управління. В такий спосіб можемо акцентувати, що саме законотворчий процес є домінуючим видом правотворчого процесу, що справляє визначальну роль в удосконаленні усієї правотворчої діяльності.

Останнім часом належна увага представників правової доктрини і юридичної практики звернена на процеси удосконалення правотворчої діяльності в державі. Це, у свою чергу, обумовлює необхідність акцентування уваги на оптимізації діяльності Верховної Ради України, що визначено пропозицією розглянути цей процес не тільки взаємопов'язано із ефективністю національного законодавства, а й використанням європейського досвіду у цій площині. Втім, широкий спектр непростих і нерідко багато в чому взаємовиключних характеристик, якими повинен бути наділений закон, продукує необхідність створення теоретичної концепції, що містить як матеріальні, так і процесуальні складові законотворення. Саме це стимулює вітчизняних доктринальників та представників юридичної практики щодо необхідності вдосконалення нормативно-правового, організаційного та наукового забезпечення законодавчого процесу [5].

Пропонуючи відповідні класифікації першочерговості розгляду загальнотеоретичних та прикладних досліджень, що стосуються проблем законотворення, ми б запропонували визначитися, по-перше, із категоріально-понятійним апаратом і, по-друге, методологією законотворчої діяльності. Мова йде про єдиний методологічний підхід структуризації законотворчого процесу (етапи, стадії та процедури).

Не дивлячись на широкий спектр розглянутих та вивчених питань - їх залишається не менше в сьогоднішньому як науковому обігу, а також і щодо практичного вжитку. Зокрема: «Хто є найактивнішим ініціатором серед суб'єктів права законодавчої ініціативи»; «Чи всі запропоновані законопроекти повинні обов'язково бути прийнятими?»; «Чи бентежать нас, фахівців, постійні зміни в законодавстві і наскільки повинні бентежити, враховуючи швидкоплинність суспільних відносин?»; «Чому досить часто при процедурі другого читання депутати не наполягають на постатейних правках?» тощо. Окремої уваги потребує ретроспективний аналіз та правова аналітика: якщо звернутися до Конституції УНР 1918 року, то право законодавчої ініціативи належало депутатським фракціям. Що представники доктрини думають з цього приводу сьогодні, чи варто це робити в сучасних умовах?

В контексті новітньої конституційної модернізації країни, ряд важливих питань потребують окремого вирішення, зокрема, це стосується підвищення ролі комітетів Верховної Ради України з метою забезпечення ефективності законодавчого процесу. Слід зазначити, що питання, пов'язані з оптимізацією парламентської діяльності, не є новими в контексті дискусій у фахових наукових колах. При цьому динаміка активностей цих дискусій час від часу зростає за наслідками періодичного висвітлення результативності законодавчої роботи парламенту відповідного скликання. За роки Незалежності України неодноразово наголошувалося на необхідності підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України, зокрема через оптимізацію парламентських структур. Знову ж таки, не останнє місце в контексті законодавчої діяльності парламенту експертні кола відводять саме посиленню ролі комітетів Верховної Ради України. Це можна пояснити і тим, що чинне законодавство надає парламентаріям практично необмежене право на внесення законопроектів з будь-якого питання, зміни в раніше поданих, а саме головне - не визначає дієвого механізму контролю за дотриманням вимог Регламенту Верховної Ради України щодо оформлення законодавчих ініціатив, їх сутності, актуальності та суспільного значення. Втім, є беззаперечною істина, що законодавчі ініціативи, в першу чергу, повинні мати відповідне суспільне значення.

Акцентуючи увагу на проблемі перевантаженості роботою парламенту, слід наголосити, що зареєстровані законопроекти зазвичай значно переважають кількість, яку парламент зможе розглянути протягом певного визначеного часу. Загальновідомим є і те, що більшість законопроектів пропонують зміни до чинного законодавства, а неоригінальні закони. Сучасні доктринальні дослідження, пов'язані з розвантаженістю парламенту та «відфільтруванням» нежиттєдіяльнісних законопроектів, безумовно, пов'язуються сьогодні з колективною діяльністю парламентських комітетів (на чому вже акцентувалася увага вище). Зрозуміло, що повноваження парламентських комітетів у законодавчому процесі пов'язані з певними особливостями, що зумовлені історичними умовами розвитку в державі, її приналежністю до правових сімей та систем, структурою парламентів, специфікою їх конституційно-правового регулювання, а також певними традиціями та звичаями.

Проте, показовим є те, що, аналізуючи практику організації діяльності парламентів ряду європейських країн, експерти від громадських організацій наголошують, що надмірна кількість комітетів Верховної Ради України може мати негативні наслідки для українського суспільства, що визначається низкою об'єктивних факторів. Зокрема, ця аргументація базується на думці, що створення окремого комітету означає необхідність підтримання за рахунок державного бюджету його апарату (заробітні плати та інші виплати державним службовцям, облаштування робочих місць, оплата комунікацій, поштової кореспонденції тощо); врахування того, що практика попередніх скликань переконливо свідчить, що за наявності великої кількості комітетів неодмінно виникали значні диспропорції в їх завантаженні; крім того, велика кількість комітетів означає створення більшої кількості колізій у законах, що ухвалюються парламентом.

Дозволимо собі зауважити, що для практики унормування законодавчого процесу в цілому властиві два підходи: перший - класичний, запроваджений у більшості держав (законодавчий процес відбувається із застосуванням процедур трьох читань: Бельгія, Іспанія, Словенія тощо), другий - новітній, який полягає у прийнятті парламентами законодавчих актів в основному за процедурами двох читань (Данія, Румунія, Португалія тощо). Таких підхід дозволяє значно розвантажити роботу парламенту в пленарному режимі, оскільки «левову частку» роботи, щодо опрацювання законопроектів та узгодження всіх пропозицій та поправок до них виконують парламентські комітети. На важливості та ролі парламентських комітетів у процесі підготовки законодавчих рішень акцентували відомі державні діячі, науковці і, навіть, президенти. Так, Вудро Вільсон, президент США (1912-1920 роки) зазначив, що комітети конгресу США - це «майстерні законодавчого органу».

В контексті вищезазначеного розглянемо процедури, пов'язані із «другим читанням», яке зазвичай проводиться у двох форматах: звичайний - починається з доповіді голови профільного комітету про стан законопроекту після його доопрацювання у комітеті, у форматі загальних дебатів обговорюються пропозиції щодо внесення поправок, відбувається постатейне голосування по тексту законопроекту; спеціальний - застосовується для обговорення законопроектів, пов'язаних з питанням державних доходів, видатків і питань оподаткування та передбачає обов'язкове створення Комітету всієї Палати із депутатів, які виявили бажання увійти до його складу. За рішенням Палати допускається застосування такого формату і для розгляду інших законопроектів у другому читанні.

Ілюструємо процедуру розгляду законопроекту у другому читанні на прикладі Норвегії. Ця процедура регламентована Конституцією Норвегії (Розділ С - статті 49, 75, 68, 84) [6] та Регламентом Парламенту Норвегії [7]. Якщо законопроект проходить перше читання, перед другим читанням встановлений інтервал не менше трьох днів. Протягом кожного з етапів розгляду законопроекту може бути висунута пропозиція повернути законопроект до комітету або перенести подальший розгляд питання на наступне засідання, на якому вона має бути розглянута і проголосована одразу.

Пропозиції щодо внесення правок може подавати Король або окремі депутати. Пропозиції мають бути доставлені до адміністрації парламенту не пізніше 8:30 ранку дня читання. Президія парламенту вирішує, куди направити правки на розгляд. Можливі такі варіанти: а) їх направлено в Уряд без голосування; б) їх направлено до комітету; в) надано на розгляд депутатів для ознайомлення щонайменше на добу, потім законопроект вноситься в порядок денний; г) правки прийнято одразу, за умови, що Президент або п'ята частина присутніх депутатів їх підтримують; д) їх відхилено або не розглянуто.

Важливо зазначити, що дієвість парламентів зазвичай вимірюється ефективністю роботи комітетів, які забезпечують перевірку якості законопроектів та мають вагомий вплив як на характер законопроектів, що подаються на пленарний розгляд законодавчого органу, так і на розгляд та обставини їх проходження в парламенті. Наділення комітетів відповідними повноваженнями дозволяє ще до розгляду законопроектів на сесійному засіданні по суті «відфільтровувати» недостатньо підготовлені, не актуальні, не якісні законопроекти.

В такий спосіб можемо зазначити, що проблема «відфільтрування» нежиттєдіяльнісних нормативних актів є важливою складовою оптимізації роботи парламенту. Зокрема, величезна роль у цих процесах, як зазначалося, належить комітетам Верховної Ради України, значення яких підкреслюється в контексті надмірної перевантаженості парламенту. Своєрідним «запобіжним заходом» у європейських парламентах може слугувати практика унормування процедури реєстрації законопроектів; організація процедур розгляду законопроектів; опрацювання альтернативних законопроектів, що випливає, у тому числі, із рекомендацій міжнародних організацій в контексті підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України.

Насамкінець, хочемо побіжно зупинитися на принципах та правилах правотворчої діяльності. Так, серед принципів, у першу чергу, акцентуємо увагу на принципах верховенства права, правозаконності, демократизму, гуманізму, плюралізму Слід мати на увазі, що доктринальний та нормативний плюралізм повинні мати розумні межі, спрямовані на забезпечення конструктивного впливу на відповідні процеси та відносини в суспільстві. Слід визначити умовах, дотримання яких сприятиме досягненню позитивного ефекту від правового плюралізму. [8], принципі професіоналізму, а також відповідних правилах (враховуючи досвід одного з найкращих нормопроектувальників Р.К. Бержерона):

1) фіксація ключового філософського положення про взаємовідповідність змісту та форми проекту;

2) автор правил нормопроектування пропонує враховувати часовий чинник такої діяльності, вважаючи, що недостатній час може впливати на якість розробки і саму якість нормативно-правового акту;

3) Е.К. Бержерон звертає увагу на важливість професійного підходу до такої діяльності (фактор професіоналізації);

4) увага обов'язково повинна зосереджуватися на можливому негативному результаті нормопроектування (фактор негативізації нормопроектування);

5) також, констатується, що правила нормопроектування не є і ніколи не будуть абсолютними (фактор деабсолютизації), оскільки не можуть охопити всю сукупність розробки і оформлення нормативних текстів (важливе вивчення і доктринальне узагальнення проблематики ефективності та якості законодавства);

6) обов'язково повинні враховуватися телеологічні домінанти нормопроектування (телеологічний фактор).

З урахуванням вищезазначеного, наголошуємо на тому, що для вітчизняного етапу розвитку правотворчої діяльності надзвичайно важливими є наступні чинники:

1) створення українського стилю правотворення, який зможе запобігти існуючим неузгодженостям у законодавстві, що спричинені роботою різних груп нормотворців та різними підходами в контексті праворозуміння;

2) зменшення потреби у поточних консультаціях з іноземними радниками, нормотворча техніка яких ґрунтується на правилах нормопроектування, притаманних юрисдикції інших країн;

3) надання допомоги українському Парламенту у приведенні українського законодавства у відповідність із законодавством Європейського Союзу;

4) поглиблення існуючого розуміння принципів демократії, конституціоналізму, етики та справедливого правління та застосування їх у правотворчому процесі;

5) боротьба з корупцією шляхом запобігання суперечностей та ліквідації прогалин у чинному законодавстві.

До цих правил важливою є необхідність залучення як представників правової доктрини, так і представників юридичної практики. Яскравим свідчення цього є діяльність Науково-Консультативної Ради при Голові Верховної Ради України.

Висновки

З огляду на все вищенаведене, можемо зробити наступні висновки:

1. Сучасна правова доктрина демонструє потужний внесок в розробку категорії «правотворчість», оскільки в монографічних, підручникових та енциклопедичних виданнях наведена достатня кількість визначень цього поняття.

2. Особливо акцентуємо на дефініції, наведеній в Проєкті Закону «Про правотворчу діяльність» № 50707 від 25.06.2021 (найбільш сучасний проект нормативно-правового акту, поданий на розгляд).

Правотворча діяльність - це діяльність з планування, розробки проекту нормативно-правового акта (його концепції) та прийняття (видання) нормативно-правового акта, метою якої є правове врегулювання та/або охорона суспільних відносин.

3. Метою правотворчої діяльності пропонується визначати обґрунтування, оновлення, удосконалення і зміни в правовому масиві.

4. Елементним складом питань, які підлягають вивченню, є наступні:

а) прогнозування нормативної форми того чи іншого акту;

б) визначення органу або суб'єкта, уповноваженого приймати прогнозований нормативно-правовий акт;

в) визначення форми прогнозованого нормативно-правового акту;

г) підготовка, прийняття чи зміна відповідного акту в рамках обов'язкових процедур;

д) вияв неефективних правових актів, у тому числі таких, що не відповідають кризовим ситуаціям, як-то: агресивні прояви інших держав, недієвість запобіжних інститутів (міжнародне право, міжнародне гуманітарне право), руйнування національних правових порядків, неефективність дії в таких умовах національних правових систем.

5. Серед поставлених задач при вивченні процесу правотворчості слід наголосити на двох групах:

1) удосконалення механізму правотворчості;

2) необхідність оперативного прийняття нормативно-правового акту, що є найбільш відповідним наявним соціально-економічним, політичним та соціальним факторам розвитку суспільства.

6. Окремого вивчення потребують форми, в яких здійснюється правотворчість та правотворчий процес.

Література

1. Оніщенко Н. М. Гласність в праві: деякі аспекти вивчення та розгляду. Бюлетень Міністерства юстиції України, 2013, (2). С. 25-30.

2. Бобровник С. В., Щебельський В. Є. Правотворчість. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. 2-ге вид., переробл. і доповн. Київ: Вид-во «Юридична думка», 2012. С. 721.

3. Проєкт Закону України «Про правотворчу діяльність» № 5707 від 25.06.2021 р. https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=72355.

4. Петришина М. О., Мала Т. С. Нормопроектувальна техніка як засіб формування системи дієвого та ефективного законодавства в Україні: теоретико-правовий. Актуальні питання публічного та приватного права. 2014. № 3. С. 261.

5. Правові засади забезпечення ефективних комунікативних практик в сучасному інформаційному суспільстві: реалії та перспективи: науково-аналітична доповідь / Шемшученко Ю. С., Скрипнюк О. В., Оніщенко Н. М., Пархоменко Н. М., Богініч О. Л., Сунєгін С. О. Київ: Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, 2021. 92 с.

6. The Constitution of the Kingdom of Norway. URL: https://lovdata.no/dokument/NLE/ lov/1814-05-17?q+=grunnloven (дата звернення: 15.12.2021).

7. Национальное Собрание Норвегии. URL: https://www.stortinget.no/globalassets/pdf/ brosjyrer--plakater/hovedbrosjyre-div-spraak/stortingetnorgesnasjonalforsamling_russisk_web.pdf (дата звернення: 15.12.2021).

8. Оніщенко Н. М., Сунєгін С. О. До питання про доктринальний та нормативний плюралізм. Grail Of Science. 2022. № 20. С. 34-44.

References

1. Omshhenko, N. M. (2013). Glasmst' v pravk dejak aspekti vivchennja ta rozgljadu [Publicity in law: some aspects of study and consideration]. Bjuleten'Ministerstva justicii Ukra'ini - Bulletin of the Ministry of Justice of Ukraine, 2013, (2), 25-30 [in Ukrainian].

2. Bobrovnik, S. V., Shhebel's'kij, V. Є. (2012). Pravotvorchist'. Velikij enciklopedichnij juridichnij slovnik [Law-making. Big encyclopedic legal dictionary]. (vol. 1-2). Ki'iv: Vid-vo «Juridichna dumka» [in Ukrainian].

3. РгоєЙ Zakonu Ukrami «Pro pravotvorchu dіjal'nіst'» [Draft Law of Ukraine "On Law-Making Activity"]. (n.d). w1.c1.rada.gov.ua Retrieved from https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/ zweb2/webproc4_1?pf3511=72355 [in Ukrainian].

4. Petrishina, M. O., Mala, T. S. (2014). Normoproektuval'na tehmka jak zasft formuvannja sistemi dmvogo ta efektivnogo zakonodavstva v Штаті: teoretiko-pravovij [Normative design technique as a means of forming a system of effective and efficient legislation in Ukraine: theoretical and legal]. Aktual'nipitannjapublichnogo taprivatnogoprava - Current issues ofpublic and private law, 3, 261 [in Ukrainian].

5. Shemshuchenko, Ju. S., Skripnjuk, O. V., Onishhenko, N. M., Parhomenko, N. M., Boginich, O. L., Sunєgin, S. O. (2021). Pravovi zasadi zabezpechennja efektivnih komunikativnih praktik v suchasnomu informacijnomu suspil'stvi: reali'i ta perspektivi [Legal principles of ensuring effective communicative practices in the modern information society: realities and prospects]. Ki'iv: Institut derzhavi і prava imeni V.M. Korec'kogo NAN Ukralni [in Ukrainian].

6. The Constitution of the Kingdom of Norway [The Constitution of the Kingdom of Norway]. lovdata.no Retrieved from https://lovdata.no/dokument/NLE/lov/1814-05-17?q+=grunnloven [in Ukrainian].

7. Nacional'noe Sobranie Norvegii [National Assembly of Norway]. www.stortinget.no Retrieved from https://www.stortinget.no/globalassets/pdf/brosjyrer---plakater/hovedbrosjyre- div-spraak7stortingetnorgesnasjonalforsamling_russisk_web.pdf [in Ukrainian].

8. Onishhenko, N. M., Su^gin, S. O. (2022). Do pitannja pro doktrinal'nij ta normativnij pljuralizm [To the question of doctrinal and normative pluralism]. Grail Of Science - Grail Of Science, 20, 34-44. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru