Окремі положення зародження інституту присяжних на території Україні та їх розвиток

Размещено на http://www.allbest.ru/

Окремі положення зародження інституту присяжних на території Україні та їх розвиток

Паламарчук Сергій Володимирович здобувач кафедри правоохоронної та антикорупційної діяльності, Навчально-науковий інститут права ім. Володимира Великого Міжрегіональної академії управління персоналом

Анотація

В Законі України «Про судоустрій і статус суддів» в останній редакції введено поняття присяжних, а також визначено їхні права та обов'язки. Суд присяжних це нововведення в системі судів України і він застосовується досить рідко. Основне завдання суду присяжних визначення окремих цивільних прав та обов'язків, які визнаються соціально важливими, а також визначення особи, яка притягається до кримінальної відповідальності винним чи невинним у вчиненні злочину.

В незалежній Україні з 1992 року діяв закон про судоустрій, який був прийнятий ще 1981 році. Крім суддів у судовому процесі брали участь народні засідателі. У законі «Про судоустрій і статус суддів» 2002 року до складу суду було включено і присяжних і народних засідателів. Тільки у 2016 році народні засідателі були скасовані і на сьогодні у складі суду можуть бути лише присяжні.

На сьогодні в Україні суд присяжних використовується досить рідко. Причин такого становища є багато, проте однією з головних є корупція в судовій системі України.

Якщо розглянути історичні витоки існування суду присяжних то такий суд існував у Російській імперії, проте після Жовтневої революції він був скасований з певних ідеологічних причин. При цьому Радянська влада так і не створила відповідного механізму діяльності судової системи, яка б відповідала тому рівню справедливості рішень, які приймали суди присяжних в Російської Імперії.

Метою даної статті є висвітлення діяльності присяжних в Російській імперії, до складу якої входила Україна їхні права та обов'язки, а також проведення порівняння з судом присяжних, який на сьогодні визначено в законодавстві України.

Ключові слова: суд присяжних, Російська імперія, окремі риси суду присяжних, який було запроваджено, основні особливості побудови суду присяжних, виправдовувальні та обвинувачені вироки суду присяжних.

Abstract

Separate provisions for the establishment of the jury institute in the territory of Ukraine and their development

Palamarchuk Serhii Volodymyrovych Recipient of the PhD of Department of Law Enforcement and Anti-Corruption, Educational and Scientific Institute of Law named after Volodymyr Veliky Interregional Academy of Personnel Management

The Law of Ukraine "On the Judiciary and the Status of Judges" in its latest edition introduces the concept of jurors, and also defines their rights and duties. Jury trial is an innovation in the court system of Ukraine and it is rarely used. The main task of the jury is to determine certain civil rights and duties that are recognized as socially important, as well as to determine whether a person who is criminally liable is guilty or innocent of a crime.

In independent Ukraine, the law on the judicial system, which was adopted back in 1981, has been in force since 1992. In addition to judges, people's assessors participated in the trial. In the 2002 Law "On the Judiciary and the Status of Judges" the composition of the court included jurors and people's assessors. Only in 2016, people's assessors were abolished, and today only jurors can be part of the court.

At present, jury trials are rarely used in Ukraine. There are many reasons for this situation, but one of the main ones is corruption in the judicial system of Ukraine.

If we consider the historical origins of the jury trial, such a trial existed in the Russian Empire, but after the October Revolution it was abolished for certain ideological reasons. At the same time, the Soviet authorities did not create an appropriate mechanism of the judicial system, which would correspond to the level of fairness of decisions made by jury courts in the Russian Empire.

The purpose of this article is to highlight the activities of juries in the Russian Empire, which included Ukraine, their rights and obligations, as well as to compare them with the jury court, which is currently defined in the legislation of Ukraine.

Keywords: jury trial, Russian Empire, specific features of the jury trial, which was introduced, the main features of the jury trial, acquittal and guilty verdicts of the jury trial.

Постановка проблеми

Питанням визначення присяжних в системі судів в Україні висвітлювалося в науковій літературі досить часто. На сьогодні ми не можемо сказати, що введення суду присяжних є позитивним чи негативним у зв'язку з відсутністю відповідної практики [2]. Разом з тим з 2010 р. в Україні введено інститут суду присяжних і вони здійснюють свою діяльність [3].

Аналіз останніх досліджень та публікацій

При цьому спочатку присяжні в Україні було введено разом з народними засідателями, які існували, ще в Радянському Союзі, але у 2016 році поняття народні засідателі взагалі було відмінено [4]. Слід зазначити, що науковці неодноразово висловлювали свої судження стосовно діяльності суду присяжних в Україні [5, 6,7]. Було висловлено різноманітні пропозиції, але головним напрямом обговорення зазначено питання було те, що присяжні в Україні не повинні перетворитися на народних засідателів які існували в системі судочинства Радянського Союзу. З метою більш детального аналізу діяльності присяжних та висунення пропозицій і розглядається питання про діяльність суду присяжних в Російській Імперії і відповідно в Україні, яка входила на той час до зазначеної імперії .

Метою даної статті є висвітлення діяльності присяжних в Російській імперії, до складу якої входила Україна їхні права та обов'язки, а також проведення порівняння з судом присяжних, який на сьогодні визначено в законодавстві України.

Виклад основного матеріалу

Інституту присяжних, як вже згадувалося присвячено чимало нових наукових праць і ретроспективного, і перспективного плану. Якщо зробити короткий виклад основних рис російської судової системи Російської Імперії до якої в той час входила Україна, другої половини XIX-початку XX століття та діяльності суду присяжних то можна визначити окремі головні поняття .

На думку як сучасників, і дослідників судової реформи 1864 року, вона була досить демократичною з тих реформ, які було проведено урядом Олександра II. Навіть майбутній глашатай реакції і затятий борець проти суду присяжних М. І. Катков у шістдесяті роки писав, що це «не стільки реформа, скільки створення нової судової влади» [1] . Справді, у результаті реформи в судовій системі було здійснено цілий ряд кардинальних демократичних перетворень:

- суд певною мірою був відокремлений від адміністрації;

- вводився відкритий, змагальний процес;

- була створена адвокатура, що забезпечила право обвинуваченого на захист;

- майже повністю було відмінено положення про станових суддів та станових судів;

- встановлювалася презумпція невинуватості;

- на зміну теорії формальних доказів прийшла вільна оцінка доказів в судовому засіданні;

- дрібні кримінальні та цивільні справи з ведення поліції було передано на розгляд мирових судів;

- з ведення поліції було вилучено попереднє слідство, яке було передане судовим слідчим;

- встановлювався принцип незмінності суддів та слідчих під час розслідування та розгляду кримінальних справ [8, 9] .

Слід додати, що в результаті проведених реформ правосуддя стало більш доступним для більшості населення у Російській імперії в тому числі і для України.

Проте як свідчать дослідження наріжним каменем цієї реформи та одним з головних гарантів демократичних принципів судоустрою та судочинства став суд присяжних, що забезпечив реальну та безпосередню участь населення у відправленні правосуддя [10].

Судовими статутами 1864 року до яких відносяться:

- про систему судових установ;

- статут кримінального судочинства;

- статут цивільного судочинства;

- статут про покарання які накладаються мировими суддями створювалася оригінальна та ефективна система правосуддя.

Вона мала дві гілки, дві підсистеми, які об'єднував вищий судовий орган - Сенат: загальні суди і мирові суди. З іншого боку, існували також і суди особливої юрисдикції : військові, волосні, комерційні та інші, створення яких передбачалося іншими законодавчими актами.

Слід також на увазі, що проведення судової реформи тривало до кінця XIX століття. Перші загальні суди відкрилися тільки в 1866 році, вони поширили свою діяльність лише на десять губерній центральної Росії. На решті території країни в тому числі і в Україні продовжували діяти колишні суди, що керувалися і дещо іншим процесуальним законодавством.

На території України, як свідчать окремі дослідження відбувалась зазначена судова реформа разом з усіма губерніями Російської Імперії [15] .

Адміністративно-територіальний та судово-територіальний поділ імперії після реформи не збігалися. Повіти та міста були поділені на ділянки мирових суддів. Територія, підвідомча окружним судам, охоплювала кілька повітів, округи судових палат кілька губерній. Окружні суди були судами першої інстанції загальних судів, судові палати судами другої інстанції.

На початку XX століття в імперії було 106 окружних судів та 14 судових палат. Ідеологи судової реформи пояснювали таку судово-територіальну структуру поєднанням світової та загальної юстиції, а також відсутністю достатньої чисельності кваліфікованих юристів для створення загальних судів у кожному повіті. Але сьогодні можна визначити переваги такої організації правосуддя у більшій ізоляції судових органів від адміністративних органів. За такої структури все повітове начальство не лише за табелями про ранги, а й за реальним статусом було позбавлене можливості здійснювати на присяжних і суддів будь-який вплив. Відповідно, судді другої інстанції позбавлялися тиску на них з боку губернської бюрократії.

Ще значною гарантією незалежності судів став принцип незмінності суддів, закріплений ст. 243 установи судових встановлень. Відповідно до цієї статті, голови та члени окружних судів та судових палат не могли бути звільнені або переведені з однієї посади на іншу без їхньої згоди, крім як за вироком суду. Всі постійні, професійні члени окружного суду і судової палати, так звані коронні судді, призначалися імператором за поданням міністра юстиції. Для призначення на посаду члена окружного суду необхідно було мати вищу юридичну освіту та стаж роботи у суді чи прокуратурі не менше трьох років . Для вищих посад у судах стаж збільшувався.

Окружні суди складалися з одного або кількох відділень у кримінальних та цивільних справах. Вони розглядали більшість справ, причому всі цивільні та значна частина кримінальних розглядалися коронними суддями. Для розгляду справ про злочини, за які могло бути призначене покарання у вигляді позбавлення прав стану, як особливих, пов'язаних з приналежністю до привілейованих станів, так і всіх прав (майнових, шлюбно-сімейних тощо). залучалися присяжні засідателі.

Як правило, позбавлення прав стану супроводжувалося іншими покараннями: каторжними роботами, висилкою, ув'язненням на певний термін. Таким чином, суд присяжних був не самостійною установою, а особливою присутністю окружного суду.

Слід зазначити що система присяжних повірених як і інші демократичні інститути судових статутів, була запозичена з досвіду європейських держав. В цілому батьківщиною суду присяжних вважається Англія, де його становлення почалося у XII--XV століттях. Велика Французька революція дала поштовх широкому поширенню цього інституту в Європі. Передові мислителі вбачали в цьому інституті знаряддя боротьби з деспотизмом та тиранією і встановленням демократичних основ судочинства.

В Російській імперії поява такого суду була позитивною, адже діяльність зазначених судів сприяла демократизації суспільства в цілому.

Головними позитивними рисами нового суду вважався поділ судження про факт і право і те, що судова влада надається простим громадянам, обраним народом. Слід зазначити, що французький суд присяжних, а згодом німецький та інші в переважній більшості на початку формування були точною копією з англійського зразка.

Укладачі судових статутів в Російській імперії 1864 року ретельно вивчали не лише англійське та французьке законодавство. Зокрема, у редакційній комісії уважно розглянули процесуальні кодекси Женеви та Сардинського королівства.

Таким чином за даними деяких дослідників суд присяжних в Російській Імперії став певною мірою новим кроком у розвитку європейської правової культури.

Разом з тим з метою зменшення впливу політиків на рішення суду до компетенції суду присяжних не було віднесено справи про державні злочини, а також значна частина посадових злочинів та деякі інші. Окремо також визначають те, що для відбору присяжних було запроваджено так званий службовий ценз. Незалежно від рівня доходу або платні до списків присяжних засідателів включалися всі цивільні чиновники з V по XIV клас, всі виборні службовці міських та дворянських установ та селяни, які займали не менше трьох років виборні посади сільських старост, старшин та т. ін.

Взагалі ж присяжними могли бути лише чоловіки віком від 25 до 70 років, і обов'язково повинні мати російське громадянство.

Також було встановлено так званий ценз осілості тобто кандидати мали проживати не менше двох років та відповідний території звідки вони обиралися як присяжні і також відповідний майновий ценз.

Не могли бути присяжними особи, які перебували під судом і слідством, сліпі, глухі, божевільні, оголошені неспроможними боржниками, бідняки та домашня прислуга. Крім того, не підлягали включенню до списків присяжних священнослужителі та монахи, особи, які займали генеральські посади (перші чотири класи по табелі про ранги), працівники суду та прокуратури, чиновники поліції, військовослужбовці, вчителі та деякі інші [1] .

Усі особи, які відповідали переліченим вимогам, включалися до загальних списків присяжних засідателів. Система загальних списків є однією з головних переваг суду присяжних, оскільки присяжні -- не виборні судді, а всі особи, які мали необхідний ценз.

Недарма у противників суду присяжних зазначений суд отримав назву: суд вулиці, або суд натовпу. Але саме ця його якість отримувала високу оцінку в ліберальних та інших освічених колах.

На основі списків присяжних засідателів спеціальна комісія складала чергові списки, що публікувалися в газетах. У чергові списки вносилися особи, які підлягають призову до суду протягом наступного року. Так, наприклад, 1908 року в С.-Петербурзі до чергових списків було включено 4200 осіб. Ніхто не міг бути закликаним як присяжний частіше одного разу на два роки. Для участі у сесіях окружного суду запрошення присяжним розсилалися головою суду. До суду до відкриття сесії запрошувалося 30 присяжних засідателів. Звинувачення та підсудні мали право мотивованого та невмотивованого відведення шести присяжних. Після відведення шляхом жеребкування з числа вибиралася колегія присяжних суддів з дванадцяти основних і двох запасних засідателів, яка й брала участь у розгляді справ. Після сформування складу присяжні обирали свого старшину [11] .

Присяжні у залі судових засідань розташовувалися окремо від складу коронних суддів. Вони мали право на огляд слідів злочину та інших речових доказів, а також право ставити питання допитуваним особам через голову суду. Вони могли просити у голови суду роз'яснень, щодо всіх інших обставин справи які для них видавалися незрозумілими.

Присяжним заборонялося під час судового засідання спілкуватися з будь-ким, крім членів суду, під загрозою штрафу. Вони повинні були зберігати таємницю дорадчої кімнати тому що за оприлюднення підсумків голосування також штрафували.

По закінченні дебатів сторін головуючий звертався до присяжних з напутньою промовою (резюме) і вручав їх старшині запитальний лист для винесення вердикту, який складався з вимог щодо відповіді на поставлені судом питання, після цього присяжні засідателі віддалялися до дорадчої кімнати. Вхід до неї охоронявся вартовими. Ніхто не мав права входити та виходити з неї без дозволу голови суду.

Характерний приклад, наведений А. Ф. Коні в статті, що публікується нижче, який показує, що відношення всіх учасників процесу до таємниці дорадчої кімнати було воістину святе. Закон закликав присяжних до одностайного рішення, але якщо його досягти не вдавалося, питання ставилися на голосування. Рішення кожного питання могло складатися тільки з ствердного «так» або негативного «ні». Якщо голоси розділялися порівну, то питання вирішувалося на користь підсудного. Присяжні могли доповнити свої відповіді лише вказівкою на те, що підсудний заслуговує на пом'якшення покарання. Якщо суд одноголосно визнавав, що рішенням присяжних засуджений визнаний невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суддя міг передати справу розгляд нового складу присяжних.

На підставі вердикту присяжних коронні судді виносили відповідно виправдувальний чи обвинувальний вирок. Вироки суду за участю присяжних моли бути оскаржені тільки в касаційному порядку у Сенаті.

Таким чином, судова реформа 1864 року в Російській імперії створила не тільки новий суд, а й нову систему правоохоронних органів, більше того, нове розуміння та уявлення щодо законності та правосуддя. Слід зазначити, що зазначена система також активно впроваджувалася і в Україні.

Зазначені зміни певною мірою викликали критику у слабкій репресивності, тобто великій кількості виправдовувальних вироків і відповідно зростання злочинності, проте з іншого боку статистика свідчить, що зростання злочинності відбувалося, але на нього впливали інші фактори .

Щодо співвідношення обвинувальних та виправдовувальних вироків у суді присяжних вже в той час було виявлено, що найбільша критика відносно судів присяжних за м'якість вироків, була висловлена особами, які були далекі від судової практики [12,13] .

Ще одна особливість суду присяжних, яка викликала діаметрально протилежні оцінки його противників і захисників: присяжні засідателі не мали змоги вивчати матеріали попереднього слідства. Звичайно, знайомство з усіма матеріалами справи, які нерідко складають десятки томів, сприяє кращому розумінню того, що відбувається в судовому засіданні.

Проте заборона ознайомлення присяжних з матеріалами досудового розслідування свідчить про те, що відбувається формування у суддів упередження у винності підсудного. За одностайною думкою тодішніх процесуалістів, завдяки засвоєному суддями за паперовими даними погляду, судове, тобто усне, слідство, дебатування сторін та т. ін. відсуваються на другий план. Судді вже сформували свою точку зору стосовно осіб, які вчинили кримінальні злочини і відповідно приймають рішення згідно з цією установкою [14].

При розгляді справи у суді присяжних зазначена думка досить часто змінюється, але присяжні не мали змоги ознайомлюватися з матеріалами справи і формувати свою попередню думку.

В цілому більшість юристів того часу доводили, що суд присяжних здійснює сприятливий вплив на суспільство, що проявляється у викоріненні хабарництва, зменшенні в деяких місцевостях числа злочинів, особливо тих, на які присяжні дивляться суворіше, збільшення кількості підсудних, які зізнаються у скоєних злочинах, підвищення довіри народу до суду, підвищення рівня правової культури народу, підвищення професійного рівня самих суддів.

Разом з тим зазначені переваги суду присяжних не сприймалися всіма позитивно. Адже в більшості випадків втрачалася можливість впливати на винесення вироків, які були необхідні для правлячої верхівки Російської Імперії

У 1887 році вже відбуваються зміни встановлюється освітній ценз для присяжних та збільшується майновий ценз. Ці заходи певною мірою було спрямовано на збільшення кількості присяжних які б належали до правлячого класу і могли приймати відповідні рішення [14]. Також було прийнято і ряд інших змін, що стосувалися суду присяжних.

У Києві наприклад, судом присяжних було розглянуто справу Бейліса, який був виправданий оскільки голоси присяжних розділилися 6 на 6 [16]. Зазначена справа набула всесвітнього розголосу, але присяжні допомогли обвинуваченому уникнути покарання.

Суд присяжних в Російській Імперії скасували разом з іншими судовими органами декретом про суд №2 1, прийнятим Раднаркомом 22 листопада 1917 року.

В Україні після падіння Російської Імперії було зроблено окремі спроби введення суду присяжних 15 грудня 1917 року Центральна Рада, яка в той час була найвищою владою України прийняла закон про утворення Генерального суду. Проте питання про введення суду присяжних практично не було вирішене [16]

Не можна точно визначити, чи запроваджувалися суди присяжних, під час існування у короткий період незалежної української держави.

Окремі письмові документи свідчать, що вони існували, проте у зв'язку з коротким періодом існування незалежної української держави детально проаналізувати їх діяльність певною мірою неможливо.

Відповідно як і на всій території колишньої Російської імперії зазначені суди було скасовано після захоплення влади більшовиками. Відродження суду присяжних в Україні почалося вже після отримання незалежності.

Висновки

Таким чином можна зробити наступні висновки щодо утворення та діяльності суду присяжних в Російській імперії та на території України :

- введення суду присяжних на той час було досить позитивним і демократичним рішенням. Зазначені суди сприяли як вже відмічалося боротьбі з хабарництвом в судовій системі, збільшенню кількості підсудних, які зізнаються у скоєних злочинах, а також підвищення довіри народу до суду та підвищення рівня правової культури народу.

- зазначені суди певною мірою сприяли розвитку законодавства національних меншин, які входили до Російської Імперії, а стосовно України вони певною мірою допомогли сформувати своєрідний прошарок освічених юристів, які активно працювали над розвитком судочинства того часу.

- суд присяжних в Російській імперії був скопійований з судів західного зразку, що також певною мірою сприяло зближенню правових норм Російської Імперії та ряду Західних держав та посиленню впливу західноєвропейського права на російське право.

- як свідчить та критика, яка була спрямована на знищення судів присяжних вона в більшості випадків носила політичний характер і не зменшувала позитивного впливу судів присяжних на суспільство того часу.

- Сучасний стан діяльності суду присяжних в Україні не відповідає тим критеріям та сподіванням, які на нього покладалися, тому мабуть є необхідним більш детальне вивчення історичного досвіду судів присяжних , які існували в Російській імперії та в Україні з метою більш активного їх впровадження в систему судочинства України

суд присяжний законодавство україна

Література

1. Суд присяжных в России Громкие уголовные процессы 1864 1917 гг. /Сост С.М. Казанцев - Л.: Лениздат, 1991 - 512 с

2. Статистичний аналіз щд розгляду цивільних та кримінальнихсправ з участю присяжних Статистка Судочинство 20.05 2019

3. Про судоустрій і статус суддів Закон України від 7 липня 2010 року № 2453-VI Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 41-42, № 43, № 44-45, ст.529

4. Про судоустрій і статус суддів Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Відомості Верховної Ради (ВВР), 2016, № 31, ст.545

5. Тертишник В.М. суд присяжних: суть ідеї та її мімікрія при реформуванні кримінального судочинства України Право і суспільство № 3 2012.

6. Нешик Т.С., Періоди становлення суду присяжних в україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть Науковий вісник Ужгородського національного університету Серія Право. Випуск 26 - 2014

7. Логвиненко А.О. Суд присяжних в Україні: проблеми теорії та практики Юридичний вісник 1(46) 2018.

8. Румянцев В.П. З історії підготовки судової реформи 1864 року в Росії Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка № 2, 2014.

9. Обрусна О. Формування корпусу суддів за судовою реформою 1864 року Право і суспільств № 4 2012

10. Липитчук О.В. , Лешкович Н.О., Суд і судочинство в Росії після 1864 року Науковий Вісник Львівського державого університет внутрішніх справ № 1 2014

11. Судова реформа 1864 року в Росії

12. Кони А.Ф.История развития уголовно-процессуального законодательства в России // Избранные труды и речи / Сост. И.В. Потапчук. Тула, 2000

13. Демичев A.A. История российского суда присяжных (1864-1917). Н. Новгород, 2002

14. Илюхин A.B. Эволюция идеи суда присяжных в России во второй половине XVII - первой половине 60-хгг. XIX века (историко-правовое исследование): дис. ...канд. юрид. наук. Владимир,2006.

15. Нешик Т.С. Періоди становлення суду присяжних в Україні наприкінці ХІХ на початку ХХ століть Науковий вісник Ужгородського університету 2014, серія Право Випуск 26. С. 249-252.

16. Кудлай О.Б. Законотворча діяльність українських урядів доби гетьмана Павла Скоропадського в галузі судочинства та реформування судової системи (за матеріалами газети «Державний Вістник»)

17. Справа Бейліса

References

1. Kazancev S.M. (1991). Sudprisjazhnyh v Rossii Gromkie ugolovnye processy 1864 1917 gg. [Jury court in Russia Loud criminal trials 1864 1917]. L.: Lenizdat [in Russian].

2. Statistichnij anabz shhd rozgljadu tivd'mh ta krimmal'nihsprav z uchastju prisjazhnih Statistka Sudochinstvo 20.05 2019 [Statistical analysis of the trial of civil and criminal cases with the participation of jurors Statistician Judiciary 20.05.2019]. socialdata.org.ua [in Russian].

3. Zakon Ukraini “Pro sudoustrij і status suddiv” [The Law of Ukraine “On the judicial system and the status of judges”]. (2010, July 7). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy - Bulletin of Verkhovna Rada of Ukraine. Kyiv: Parlam. vyd-vo [in Ukrainian].

4. Zakon Ukraini “Pro sudoustrij і status suddiv” [The Law of Ukraine “On the judicial system and the status of judges”]. (2016, June 2). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy - Bulletin of Verkhovna Rada of Ukraine. Kyiv: Parlam. vyd-vo [in Ukrainian].

5. Tertishnik V.M. (2012). Sud prisjazhnih: sut' idei ta її mimikrija pri reformuvanni kriminal'nogo sudochinstva Ukraini [Jury trial: the essence of the idea and its mimicry during the reform of the criminal justice system of Ukraine]. Pravo і suspll'stvo - Law and Society, 3 2012 [in Ukrainian]

6. Neshik T.S. (2018). Periodi stanovlennja sudu prisjazhnih v ukraini naprikinci hih - na pochatku hh stolit' [Periods of formation of the jury court in Ukraine at the end of the 19th - at the beginning of the 20th centuries]. Naukovij vlsnik Uzhgorods'kogo nadonal'nogo unversitetu Serija Pravo - Scientific Bulletin of the Uzhgorod National University Law Series, 26, 2014 [in Ukrainian].

7. Logvinenko A.O. (2018). Sud prisjazhnih v Ukraini: problemi teorii ta praktiki [Jury trial in Ukraine: problems of theory and practice]. Juridichnij vlsnik - Legal Bulletin, 1(46) 2018 [in Ukrainian].

8. Rumjancev V.P. (2014). Z istorii pidgotovki sudovoi reformi 1864 roku v Rosii [From the history of the preparation of the judicial reform of 1864 in Russia]. Vesnik Luganskogo derzhavnogo umversitetu vnutrishmh sprav mem E.O. D^dorenka - Bulletin of the Luhansk State University of Internal Affairs named after E.O. Didorenko, 2, 2014. [in Ukrainian]

9. Obrusna O. (2012). Formuvannja korpusu suddiv za sudovoju reformoju 1864 roku [Formation of the corps of judges according to the judicial reform of 1864]. Pravo і suspd'stv - Law and society, 4 2012 [in Ukrainian].

10. Lipitchuk O.V., Leshkovich N.O. (2014). Sud i sudochinstvo v Rosii pislja 1864 roku [Court and judiciary in Russia after 1864]. Naukovij Vesnik L'vrvs'kogo derzhavogo unversitet vnutrіshnіh sprav - Scientific Bulletin of Lviv State University of Internal Affairs, 1 2014 [in Ukrainian].

11. Sudova reforma 1864 roku v Rosii [Judicial reform of 1864 in Russia]. yuristy.sumy.ua [in Ukrainian].

12. Koni A.F. (2000). Istorija razvitija ugolovno-processual'nogo zakonodatel'stva v Rossii [History of the development of criminal procedural legislation in Russia]. Tula [in Russian].

13. Demichev A.A. (2002). Istorija rossijskogo sudaprisjazhnyh (1864-1917) [History of the Russian Jury Court (1864-1917)]. N. Novgorod [in Russian].

14. Iljuhin A.B. (2006). Jevoljucija idei suda prisjazhnyh v Rossii vo vtoroj polovine XVII - pervoj [in Russian].polovine60-hgg. XlXveka (istoriko-pravovoe issledovanie) [The evolution of the idea of a jury trial in Russia in the second half of the 17th century - the first half of the 1960s. 19th century (historical and legal research)]. Candidate's thesis. Vladimir [in Russian].

15. Neshik T.S. (2014). Periodi stanovlennja sudu prisjazhnih v Ukraini naprikinci XIX na pochatku XX stolit' [The periods of formation of the jury court in Ukraine at the end of the 19th and the beginning of the 20th centuries]. Naukovij vlsnik Uzhgorods'kogo unversitetu. Serija Pravo - Scientific Bulletin of the Uzhhorod University. Law series, 26, 249-252 [in Ukrainian].

16. Kudlaj O.B. Zakonotvorcha dijal'nist' ukrains'kih urjadiv dobi get'mana Pavla Skoropads'kogo v galuzi sudochinstva ta reformuvannja sudovoi sistemi (za materialami gazeti «Derzhavnij Vistnik») [Legislative activity of the Ukrainian governments of the time of Hetman Pavel Skoropadskyi in the field of judiciary and reforming the judicial system (based on the materials of the newspaper "Derzhavny Vistnyk")]. [in Ukrainian].

17. Sprava Bejlisa [Baylis case]. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...