Право в період миробудівництва: функції та принципи

Размещено на http://allbest.ru

ПРАВО В ПЕРІОД МИРОБУДІВНИЦТВА: ФУНКЦІЇ ТА ПРИНЦИПИ

доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України, академік НАПрН України, заступник директора з наукової роботи, Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, м. Київ, Україна

Сергій Сунєгін

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник відділу теорії держави і права, Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, м. Київ, Україна

Наталія Клещенко

кандидат юридичних наук, науковий співробітник відділу теорії держави і права, Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України,

м. Київ, Україна

Анотація. Стаття присвячена функціям та принципам права як фундаментальним основам у період миробудівництва, що мають реалізовуватися виходячи з імперативних норм міжнародного права, а також у контексті інтеграції України з Європейським Союзом. Перед Україною на цьому етапі стоїть незліченна кількість завдань, зокрема, гармонізація національного законодавства із законодавством ЄС, побудова інвестиційної складової задля відновлення економіки, створення сучасної ринкової інфраструктури, банківської, податкової та митної систем, створення сприятливого середовища життєдіяльності людини тощо.

Обґрунтовується питання належного правового забезпечення національної безпеки, ключову роль в якій відіграє Стратегія національної безпеки України, зокрема її засади, що впливають на зміст здійснюваних правом основних функцій в умовах війни та післявоєнної відбудови держави. Наголошується на особливому характері регулятивно-охоронного впливу права на всю систему функціонуючих у суспільстві відносин та необхідності посилення забороняючої та обмежувальної складової регулятивної функції права в умовах військової агресії.

Характеризуються принципи, які є основою формування національної правової системи та є ключовими в період миробудівництва, зокрема верховенство права, гуманізм, демократизм, законність тощо. Зазначається, що в умовах дії воєнного стану більшість принципів або не реалізуються повністю, або реалізуються на низькому рівні, що ще більше актуалізує їх необхідність і соціальну значущість у період миробудівництва. Акцентується, що один і той самий принцип може по-різному проявлятися у галузях права.

Констатується важливість реалізації принципів узгодженості, поступовості та планомірності процесу увідповіднення законодавства України до законодавства ЄС в контексті євроінтеграції, що передбачає визначення пріоритетних напрямів його розвитку і концентрацію зусиль органів державної влади України у цих напрямах, а також необхідність врахування позитивних і небажаних наслідків застосування в Україні законодавчих актів, розроблених з урахуванням законодавства Європейського Союзу.

Ключові слова: миробудівництво, функції права, принципи права, євроінтеграція, воєнний стан, демократія.

Nataliia Onishchenko

Doctor of Law, Professor, Honored Lawyer of Ukraine, Academician of the National Academy of Law Sciences of Ukraine, Deputy Director for Research of the Institute of State and Law named after V.M. Koretsky NAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine,

Serhii Suniehin

Candidate of Law, Senior Research Fellow, Department of Theory of State and Law, Institute of State and Law named after V.M. Koretsky NAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine

Nataliia Kleshchenko

Candidate of Law, Research Fellow, Department of Theory of State and Law,

Institute of State and Law named after V.M. Koretsky NAS of Ukraine, Kyiv,

Ukraine

LAW IN THE PEACEBUILDING PERIOD: FUNCTIONS AND PRINCIPLES

Abstract. The article is devoted to the functions and principles of law as fundamental foundations in the period of peacebuilding, which should be implemented based on the imperative norms of international law, as well as in the context of Ukraine's integration with the European Union. At this stage, Ukraine faces countless tasks, in particular, the harmonization of national legislation with EU legislation, the construction of an investment component to restore the economy, the creation of modern market infrastructure, banking, tax and customs systems, the creation of a favorable environment for human activities, etc.

The question of proper legal provision of national security is substantiated, the key role in which is played by the National Security Strategy of Ukraine, in particular its principles, which affect the content of the main functions performed by law in the conditions of war and post-war reconstruction of the state. Emphasis is placed on the special nature of the regulatory and protective impact of law on the entire system of relations functioning in society and the need to strengthen the prohibitive and restrictive component of the regulatory function of law in conditions of military aggression.

The principles that are the basis of the formation of the national legal system and are key in the period of peacebuilding are characterized, in particular the rule of law, humanism, democracy, legality, etc. It is noted that in the conditions of martial law, most of the principles are either not fully implemented, or are implemented at a low level, which further actualizes their necessity and social significance in the period of peacebuilding. It is emphasized that the same principle can be manifested in different fields of law.

The importance of implementing the principles of coherence, gradualness and planning of the process of bringing Ukrainian legislation into line with EU legislation in the context of European integration is noted, which involves determining the priority areas of its development and concentrating the efforts of the state authorities of Ukraine in these areas, as well as the need to take into account the positive and undesirable consequences of the application of legislative measures in Ukraine acts developed taking into account the legislation of the European Union.

Keywords: peacebuilding, functions of law, principles of law, European integration, martial law, democracy.

право функції принципи миробудівництво інтеграція

Постановка проблеми. Повномасштабне вторгнення РФ в Україну серед великої кількості проблем породило і низку питань науково-юридичного характеру. Серед таких питань чільне місце належить праву як регулятору суспільних відносин, зокрема його функціям та принципам, як фундаментальним основам у період миробудівництва, які мають реалізовуватися виходячи з імперативних норм міжнародного права, а також у контексті інтеграції України з Європейським Союзом.

Процес осмислення права в період миробудівництва перебуває в площині як теоретичних підходів та дискусій, так і відповідних практичних дій. Зокрема, у контексті інтеграції в загальнодержавному курсі пріоритети мають надаватися законодавчим актам України, наближення яких до відповідних законодавчих актів ЄС сприятиме правовому забезпеченню заходів щодо формування ринкових відносин, конкурентного середовища та сприятливого інвестиційного клімату, створення сучасної ринкової інфраструктури, банківської, податкової та митної систем, створення сприятливого середовища життєдіяльності людини (зокрема, розгляд категорії «достатній життєвий рівень»), захисту довкілля та раціонального природокористування, захисту прав споживачів, розвитку підприємницької діяльності, пріоритетних галузей економіки (агропромисловий, паливно- енергетичний комплекси, транспорт, зв'язок та інформатизація), включаючи систему захисту прав інтелектуальної власності і персональних даних, сферу зайнятості та охорони праці, а також щодо розроблення національних технічних правил та стандартів, гармонізованих з європейськими та міжнародними нормами, зміцнення економічних зв'язків України та держав- членів Європейського Союзу. Особливим пріоритетом є всебічний захист прав і свобод людини, особливо після повномасштабного вторгнення РФ в Україну.

Незважаючи на героїчну боротьбу українського народу, перед нашою державою також все ще стоїть незліченна кількість викликів, які потрібно подолати. Ми маємо змінити систему управління держави, що не вдалось зробити у 1991, 2004 та 2014 роках. Ми маємо створити потужну економіку, адже спроби відбудови економіки ХХ століття, на яких ми паразитували протягом останніх 30 років, провалилися. Ми маємо стати повноцінним стратегічним гравцем на геополітичній арені, тому що за роки незалежності ми так і не стали суб'єктом міжнародних відносин [1].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичною основою дослідження стали ідеї та думки, що містяться у працях вчених, які зробили відповідний внесок у заявлену проблематику, зокрема це: А. Колодій, О.Копиленко, Н. Оніщенко, О. Петришин, С. Плавич, О. Скрипнюк, Ю. Шемшученко. Разом з тим, значна кількість аспектів вказаного питання набуває нових векторів розвитку у зв'язку з військовою агресією РФ та потребують додаткового дослідження.

Метою статті є обґрунтування та характеристика функцій та принципів права у період миробудівництва.

Виклад основного матеріалу.

Право -- складне явище, яке створює в суспільстві його юридичну надбудову. Воно пронизане певними загальними ідеями (принципами), з яких випливають цілі і завдання, а на їх основі формуються функції. Важливою складовою тут, в умовах сьогоднішніх реалій, є також вироблення певних рекомендацій щодо імплементаційних процесів в законодавчій сфері (мова йде про вступ в ЄС). Зупинимося на цих моментах більш детально.

Серед першочергових питань правового розвитку в умовах війни слід насамперед назвати проблеми належного правового забезпечення національної безпеки, тобто стану захищеності людини і громадянина, духовних і матеріальних цінностей суспільства від злочинних та інших протиправних посягань, надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, соціальних конфліктів всередині суспільства, ризик виникнення яких суттєво зростає в умовах війни.

Слід відзначити, що в Україні станом на сьогодні є чинною Стратегія національної безпеки України, затверджена Указом Президента України від 14.09.2020 р. № 392/2020. Пунктом 4 вказаного документу встановлено, що Стратегія національної безпеки України ґрунтується на таких основних засадах:

1) стримування - розвиток оборонних і безпекових спроможностей для унеможливлення збройної агресії проти України;

2) стійкість - здатність суспільства та держави швидко адаптуватися до змін безпекового середовища й підтримувати стале функціонування, зокрема шляхом мінімізації зовнішніх і внутрішніх уразливостей;

3) взаємодія - розвиток стратегічних відносин із ключовими іноземними партнерами, насамперед з Європейським Союзом і НАТО та їх державами- членами, Сполученими Штатами Америки, прагматичне співробітництво з іншими державами та міжнародними організаціями на основі національних інтересів України [2].

Практичне втілення вказаних засад в Українській державі та суспільстві як в мирний, так і у воєнний час, безумовно, потребує здійснення насамперед масштабної правотворчої роботи на законодавчому та підзаконному рівнях. При цьому саме в умовах війни та післявоєнної відбудови держави реалізація наведених вище засад Стратегії національної безпеки України суттєво впливає на зміст здійснюваних правом основних функцій, зокрема, регулятивної та охоронної.

Як відомо, наявність у права регулятивної та охоронної функцій безпосередньо випливає з його призначенням бути соціальним регулятором, тобто визначати ті варіанти поведінки, які відповідають як інтересам окремих індивідів, так і очікуванням соціальних груп та суспільства в цілому. Право повинно забезпечити оптимальний баланс соціальних інтересів, такий стан функціонування суспільства, в якому б дії одних суб'єктів права не порушували б прав та інтересів інших осіб, щоб відносини в суспільстві формувались та здійснювались на засадах добросовісності, розумності та справедливості і не породжували соціальних конфліктів. Саме тому право не лише закріплює та допускає відповідні можливості або дозволи, але й встановлює визначені обмеження для учасників суспільних відносин, покладаючи на них обов'язки та відповідальність за їх порушення.

Очевидним слід визнати, що будь-яка воєнна агресія однієї держави по відношенню до іншої, реальна загроза такої агресії, що слугують підставою для введення правового режиму воєнного стану, вимагають забезпечення особливого характеру регулятивно-охоронного впливу права практично на всю систему функціонуючих у суспільстві відносин. Адже в умовах воєнної агресії створюється чи не найбільша загроза життєво важливим публічним інтересам суспільства, основним складовим національної безпеки держави, руйнування яких унеможливлює повноцінну реалізацію фізичними та юридичними особами своїх прав і законних інтересів. Саме тому правове регулювання суспільних відносин в умовах війни повинно бути спрямоване, зокрема, на введення тимчасових обмежень у здійсненні фінансово- економічної діяльності, вільного обігу майна, товарів і послуг тощо; на встановлення тимчасових обмежень на пошук, отримання та поширення певної інформації; на забезпечення тимчасової зміни форм власності юридичних осіб, а також режиму трудової діяльності працівників тощо. Прийняття цих та багатьох інших обмежувальних і забороняючих правових норм в умовах воєнного стану пов'язується із необхідністю забезпечення насамперед тих національних інтересів, які актуалізуються саме в умовах війни чи загрози її виникнення, у тому числі виготовлення продукції, виконання робіт та надання послуг для потреб держави, забезпечення збройних сил, інших військових формувань, правоохоронних органів та населення.

У вказаному контексті варто звернути увагу на прийняті протягом дії правового режиму воєнного стану законодавчі новели до Кримінального кодексу України, спрямовані як на посилення кримінальної відповідальності за деякі види кримінальних правопорушень, вчинених в умовах воєнного стану або збройного конфлікту (наприклад, державна зрада, диверсія тощо), так і на встановлення нових складів кримінальних правопорушень, вчинення яких може мати місце лише в умовах війни (наприклад, колабораційна діяльність) або ж суспільна небезпека яких значно посилюється саме в умовах воєнного стану (наприклад, образа честі та гідності військовослужбовця, погроза військовослужбовцю; розпалювання регіональної ворожнечі).

Загалом воєнний стан в Україні обумовив необхідність прийняття низки законодавчих актів про внесення змін до Кримінального кодексу України, якими, зокрема:

1) встановлено кримінальну відповідальність за колабораційну діяльність;

2) встановлено кримінальну відповідальність за розпалювання регіональної ворожнечі;

3) встановлено кримінальну відповідальність за образу честі і гідності військовослужбовця, а також погрозу військовослужбовцю;

4) встановлено кримінальну відповідальність за заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України;

5) встановлено кримінальну відповідальність за поширення інформації про розташування зброї, техніки та військовослужбовців;

6) встановлено кримінальну відповідальність за незаконне використання гуманітарної допомоги;

7) посилено кримінальну відповідальність за державну зраду та диверсію під час воєнного стану;

8) посилено кримінальну відповідальність за мародерство та вчинення окремих злочинів проти власності в умовах воєнного стану.

На прикладі цих та інших змін до чинного законодавства України ми бачимо, що стан війни та, відповідно, правовий режим воєнного стану об'єктивно вимагають ухвалення низки законів, спрямованих на забезпечення більш суворого режиму законності та дисципліни в державному управлінні, а також повноцінних правових гарантій стабільного функціонування національного правопорядку в надзвичайних умовах військової агресії. Досягти цього без посилення забороняючої та обмежувальної складової регулятивної функції права неможливо.

Водночас, правовий режим воєнного стану передбачає не лише посилення обов'язків, обмежень та заборон, наділяючи також визначених суб'єктів у конкретних правовідносинах додатковими правами та можливостями. Так, наприклад, Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» [3] від 15.03.2022 р. визначено особливості організації трудових відносин в умовах воєнного стану. Загалом даний Закон обмежує дію чинного трудового законодавства в межах норм, викладених у цьому Законі, та передбачає в цілому збалансований юридичний підхід до визначення прав і обов'язків учасників трудових відносин в умовах воєнного стану, строком дії якого обмежується чинність його норм.

Зокрема, аналіз змісту норм вказаного Закону надає можливість зробити висновок, що вони спрямовані на мінімізацію формальностей у відносинах між працівником та роботодавцем, закріплення спрощеного порядку їх виникнення, зміни та припинення, зокрема, можливостей вчасно реагувати на зміни в соціальному середовищі, обумовлені війною. Адже війна та воєнний стан в Україні необхідно вимагають пришвидшення реалізації низки соціальних процесів, які функціонують як в межах тих чи інших організаційних структур, так і в контексті всього суспільства та його елементів.

Водночас, подібні законодавчі новели для їх ефективної реалізації вимагають наявності високого рівня соціальної відповідальності роботодавців, від якого безпосередньо залежить стан соціального благополуччя працівників, тобто фактично якість їх життя. Особливу значущість при цьому набуває соціальна відповідальність бізнесу, оскільки саме приватне підприємництво в сучасних ліберально-демократичних реаліях є основним засобом забезпечення зайнятості населення, а також джерелом соціально-економічного розвитку суспільства. І якщо законодавець наділяє роботодавців, тобто насамперед відповідні бізнес-структури додатковими можливостями впливу на працівників, зокрема, у частині збільшення тривалості їх робочого часу, застосування більш широкого кола підстав для їх звільнення, встановлення випробування до всіх категорій працівників тощо, то очевидним слід визнати, що уникнення зловживань цими додатковими законними можливостями з боку роботодавців може бути досягнуто лише за умови добровільного врахування останніми інтересів працівників, відповідних соціальних груп та суспільства в цілому.

У вказаному контексті необхідно звернути увагу на те, що досягти належного рівня соціальної відповідальності бізнесу неможливо лише за допомогою використання відповідних правових засобів, зокрема, шляхом прийняття законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, спрямованих на посилення правових гарантій забезпечення тих чи інших складових такої відповідальності (наприклад, випуск якісної продукції, своєчасна виплата заробітної плати найманим працівникам у повному обсязі, забезпечення компаніями матеріальної підтримки соціально вразливих верств населення; участь бізнесу у професійній підготовці кадрів, та підвищення їх кваліфікації, благодійна діяльність тощо).

Правова складова соціальної відповідальності бізнесу виступає лише одним із її необхідних рівнів, передбачаючи насамперед обов'язок суб'єктів підприємництва неухильно дотримуватися норм чинного законодавства, якими визначаються вимоги до їх діяльності. Правовий рівень соціальної відповідальності бізнесу - це той обов'язковий мінімум забезпечення корисного соціального ефекту від підприємництва, недотримання якого тягне за собою порушення порядку управління відповідними соціальними процесами, прав і законних інтересів значної кількості учасників соціально- економічних відносин, завдання їм матеріальної та моральної шкоди, а отже, суттєве посилення соціальної напруги та конфліктного потенціалу в суспільному житті.

У вітчизняній науковій літературі справедливо відзначається, що «соціальна відповідальність - це усвідомлення суб'єктами держави єдності соціального простору, свідоме виконання своїх обов'язків перед співгромадянами, суспільством, державою. У феномені соціальної відповідальності домінує моральний компонент, що має бути підкріплений юридичною відповідальністю. Соціальна відповідальність як концепція заохочує кожну людину враховувати інтереси суспільства, беручи на себе відповідальність за вплив своєї діяльності на інших людей, громадян та навколишнє середовище в усіх аспектах» [4, с.7].

З цього випливає, що високий рівень соціальної відповідальності бізнесу об'єктивно вимагає та передбачає більш широкий спектр її нормативного забезпечення, якого неможливо досягти лише за допомогою права та, відповідно, правової заурегульованості суспільних відносин. Реальна та повноцінна соціальна відповідальність бізнесу може мати місце лише в умовах функціонування високого рівня індивідуальної та суспільної моральної свідомості, надання пріоритетного значення моральним цінностям в загальній системі соціальних цінностей (наприклад, безкорисливість, дисциплінованість, добросовісність, довірливість, щирість, вихованість, чуйність, порядність, самоконтроль, співчуття, справедливість, тактовність, працьовитість, чесність, вірність, милосердя тощо), створення необхідних умов для їх утвердження у відповідних комунікативних практиках. Адже саме моральні цінності здатні забезпечити не лише дотримання формального або правового рівня соціальної відповідальності бізнесу, але й суттєво його посилити розвитком інших суспільних відносин, зокрема тих, які виходять за межі корпоративного сегменту та не спрямовані на перспективу отримання додаткових прибутків (наприклад, матеріальна допомога на розвиток транспортної інфраструктури, благоустрій території тощо).

Таким чином, ефективна реалізація норм Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», зокрема тих положень, які надають додаткові та формально законні можливості роботодавцям впливати на працівників, може бути досягнута лише в умовах сформованості відповідних моральних якостей керівного персоналу підприємств, установ та організацій, а відтак - високого рівня їх індивідуальної та соціальної відповідальності. Але з огляду на те, що моральна регуляція людської поведінки та діяльності, у тому числі відповідальність як моральна цінність, на сьогодні продовжують втрачати своє надважливе значення для забезпечення суспільного порядку, перетворюючись на випадкову множину індивідуальних та життєвих проектів в межах відповідних соціальних інституцій, цілком виправдана мета прийняття даного Закону у багатьох випадках може бути не досягнута.

Що стосується принципів, в основу яких покладені суспільні інтереси та потреби, які формуються і змінюються незалежно від волі законодавця, ми маємо на увазі ті керівні принципи та ідеї, що покладаються в основу права, а від їх реалізації залежить кінцева мета та виконання поставлених завдань.

Загальні принципи права мають найвищий (максимально можливий) ступінь абстрактності, що дає їм змогу бути придатними для будь-якої системи права. Крім того, вони виступають гнучким інструментом правової регламентації широкого спектру можливих ситуацій, які вирішуються за допомогою правових засобів між будь-якими суб'єктами права. Загальнолюдські принципи права є основою формування як принципів міжнародного права, так і принципів права регіональних спільнот та принципів внутрішньодержавного (національного) права, тому ці принципи виступають зв'язуючою ланкою між національними правовими системами різних держав, а також між національним і міжнародним правом; можуть слугувати інструментом зближення міжнародного і національного права, універсалізації правового регулювання у всесвітньому масштабі. Вони виступають орієнтирами для реформування національних правових систем у країнах, які бажають увійти в європейський правовий простір, у тому числі і в Україні [5, с.16].

Слід зазначити, що у зв'язку з повномасштабною війною РФ більшість загальних принципів права або взагалі не реалізуються, або реалізуються на мінімальному рівні і не на всій території держави, що негативно впливає на морально-психологічний стан громадян. І це не говорячи про тих людей, які безпосередньо стали жертвами військової агресії. Відтак загальновизнані принципи права набувають ще більшого сенсу, коли ми говоримо про миробудівництво.

Ключовими принципами в період миробудівництва, без перебільшення слід назвати, принцип верховенство права, який є невід'ємною складовою правової держави і громадянського суспільства. Крім того, перед Україною стоїть завдання інтеграції національного законодавства у правовий простір ЄС, що має забезпечити як верховенство права, так і дотримання інших імперативних принципів.

В контексті цього слід зазначити, що узгодження національних законодавств означає спільний курс держав на визначення загальних напрямів їх відповідного розвитку. Зближення національних правопорядків забезпечується через такі заходи: а) увідповіднення законодавств, коли визначається загальний курс держав у певній сфері, напрями, етапи, способи увідповіднення (у формі програм, планів, модельних актів); б) гармонізація законодавств, коли узгоджуються спільні підходи, концепції розвитку національних законодавств, формулюються загальні правові принципи та окремі рішення (наукові концепції); в) прийняття модельних правових актів (загальні норми, правові стандарти); г) уніфікація законодавства, коли розробляються і набувають чинності загальнообов'язкові однакові правові норми.

Формування та реалізація державних програм повинно здійснюватися з додержанням таких основних принципів: а) узгодженості пріоритетів адаптації законодавства з основними напрямами правової реформи в державі, завданнями по інтеграції України до Європейського Союзу, діяльністю Кабінету Міністрів України, іншими загальнодержавними і національними програмами; б) поступовості і планомірності наближення законодавства України до законодавства ЄС; інтегральної єдності процесу адаптації законодавства України до законодавства ЄС із загальним нормотворчим процесом в Україні, в) тісної взаємодії Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України у процесі адаптації законодавства, координації їх роботи по впровадженню відповідних планів; г) системності формування та виконання загальнодержавних програм; д) поєднання бюджетного і позабюджетного фінансування; є) максимально ефективного використання міжнародної технічної допомоги.

Реалізація принципів узгодженості, поступовості та планомірності процесу увідповіднення законодавства України до законодавства ЄС передбачає визначення пріоритетних напрямів його розвитку і концентрацію зусиль органів державної влади України у цих напрямах, а також необхідність врахування позитивних і небажаних наслідків застосування в Україні законодавчих актів, розроблених з урахуванням законодавства Європейського Союзу.

Україна вже активно працює над питанням приведення чинного законодавства до змісту та цілей, закріплених у нормах права Євросоюзу, тобто забезпечити охоплення національним законодавством сфери, що входять до acquis ЄС. Зокрема, нещодавно Верховною Радою України було прийнято три ключові євроінтеграційні закони, ухвалення яких є одним з критеріїв, необхідних для початку переговорів про вступ України до ЄС, це Закони України «Про медіа», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку відбору кандидатур на посаду судді Конституційного Суду України на конкурсних засадах», «Про національні меншини (спільноти)». Головними інститутами, які працюють над гармонізацією законодавства України з правом Євросоюзу, визначено Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України, міністерства й інші центральні органи виконавчої влади, Комітет Верховної Ради України з питань європейської інтеграції, Міжвідомчу координаційну раду з адаптації законодавства України до законодавства ЄС.

Наступний принцип, який вже укорінений у правовій свідомості - гуманізм. Загальна ідея гуманізму в умовах війни набула нових векторів, адже ті основоположні права, які перебувають в основі гуманізму (і не тільки) постійно нівелюються, незважаючи ні на загально-моральні поняття, ні на правові. В правовій сфері даний принцип у повоєнний період має бути націлений, в першу чергу, на законодавче регулювання реабілітації (як фізичної, так і психологічної) постраждалих осіб. На практиці це може бути створення спеціальних реабілітаційних центрів для осіб, що постраждали внаслідок війни (наприклад полон, катування, зґвалтування і т.д.). Крім того, доречні були б спеціальні програми, націлені на реабілітацію постраждалих дітей, дітей, що залишились сиротами, і створення для них умов, максимально наближених до сімейних.

Як відзначає І. Загоруй, права людини розглядаються як: основоположна ідея (феномен), що відображає людську гідність, властиву кожній людині, існує на універсальному рівні за межами законодавства та розглядається як моральне й соціальне право та водночас як суб'єктивне право, установлене законом; визначальні засади правового статусу особи; поняття, що характеризує правовий статус людини відносно держави, її можливості й домагання в певних сферах суспільного життя; як цінності, що захищаються на основі принципу рівності та без дискримінації; найважливіша компонента соціокультурної цивілізаційної системи, стиль цивілізації, основи самого суспільства й держави, її конституційного ладу. Зважаючи на ці обставини вказує вчений, очевидно, можна було б говорити про права людини як про оціночний індикатор, який поєднує соціально-правові та моральні імперативи як узасадничені, відправні, основоположні й невідчужувані, що належать кожній людині, а також як своєрідний критерій міри розвитку людини і, відповідно, держави та суспільства [6, с. 69].

Наступними принципами, які є ключовими з огляду на сучасність, є демократизм, який реалізується через безпосередню та представницьку демократію, а також законність, суть якого полягає у тому, щоб нормативно- правові акти приймалися в межах компетенції правотворчих органів і відповідали та не суперечили актам вищої юридичної сили.

Зауважимо, що один і той самий принцип по-різному проявляється у галузях права. Так, С.С. Чеботарьов вказує, що реалізація принципу гуманізму дозволяє перетворити кримінальне право з репресивного інструменту на інструмент профілактики та попередження злочинності, підвищити загальну ефективність боротьби з нею. Принцип гуманізму у кримінальному праві проявляється у застосуванні максимально м'яких форм кримінально- правового впливу з метою забезпечення не стільки покарання, скільки перевиховання правопорушника. У кримінально-виконавчому праві принцип гуманізму знаходить своє втілення у такому підході до застосування кримінальних санкцій, що забезпечує не тільки і не стільки покарання злочинця, скільки його виправлення та ресоціалізацію, тобто повернення у суспільство як повноцінного індивіда. Водночас у системі приватного права принцип гуманізму виступає інструментом для практичної реалізації фізичними та юридичними особами своїх прав, свобод та законних інтересів; проявляється у таких напрямках його розвитку, як посилення захисту немайнових прав та становлення інституту безвинної відповідальності [7, с. 164-166].

На наше переконання, залишається актуальним і після війни підхід С. Плавича, згідно з яким основними напрямами удосконалення правотворчої діяльності та подальшого розвитку законодавства України, є, зокрема: оперативне реагування на зміни в суспільному житті з боку законодавця та своєчасне оновлення законодавства; з метою упорядкування законодавства визначення концепції зміни (реформування) певної галузі (підгалузі) законодавства; постійний соціально-правовий моніторинг, що здатний чітко враховувати зміни у суспільних відносинах, що відповідають суспільним сподіванням; послідовність у вироблені концептуальних підходів до законотворчості; удосконалення правового моделювання як ефективного засобу нормативно-правової уніфікації у правотворчій діяльності; наукова обґрунтованість законодавчих актів та соціальна доцільність їх запровадження; удосконалення механізму народного обговорення законопроектів та оптимального врахування його результатів у нормотворчості державних органів; врахування світового досвіду по запровадженню відповідних закладів по нормопроектуванню та вивченню юридичної техніки; на законодавчому рівні урегулювання питання законодавчої техніки тощо [8, с. 3-4].

Можна стверджувати, що «насиченість» майбутнього миробудівництва, подальша миробудівнича практика закладається вже сьогодні, що посилює відповідальність і теоретиків, і практиків юридичного загалу [9]. Право в цей період має ґрунтуватися на загальнодемократичних цінностях задля підтвердження належності України за культурно-цивілізаційними ознаками до європейського ареалу.

Висновок. З огляду на все вищенаведене, можемо зробити наступні висновки:

1. Регулятивно-охоронний вплив права на суспільство в умовах воєнного стану має діалектичний характер і передбачає, з одного боку, як суттєве посилення обов'язків, обмежень та заборон, що відповідає адміністративно- правовому характеру даного правового режиму, так і одночасне надання додаткових можливостей і прав для визначених суб'єктів у конкретних правовідносинах та мінімізацію їх формального контексту. При цьому посилення обмежувальної та забороняючої складової регулятивно-охоронної функції права в умовах функціонування правового режиму воєнного стану не повинно ставати інструментом штучного обмеження демократії, а демократичний механізм державного управління в умовах війни та відповідним загрозам національної безпеки і оборони має відповідати конституційному ладу та заснованому на ньому національному правопорядку. Саме тому правове забезпечення воєнного стану в сучасних демократичних державах повинно здійснюватися з дотриманням основних принципів розбудови правової та соціальної держави, що надасть можливість запроваджуваним у надзвичайний період правовим нормам слугувати інструментом забезпечення безпеки, відновлення правопорядку та якомога скорішого повернення до нормального мирного життя з повноцінним режимом дотримання прав і свобод громадян.

2. Говорячи про право в період миробудівництва, можна констатувати,

що воно повинно реалізовуватись у таких напрямках: 1) конкретно функціональної спрямованості задля забезпечення сталості регулювання суспільних відносин; 2) загально визнаних міжнародних принципах універсального характеру; 3) адаптації національного законодавства до правового простору ЄС. В основу оцінки впливу законодавства України, адаптованого до законодавства Європейського Союзу, необхідно покласти комплексний підхід, який ґрунтується на врахуванні не тільки ресурсних показників, а й впливу цього процесу в цілому на всі сфери життєдіяльності суспільства, у тому числі на зростання обсягу виробництва валового внутрішнього продукту, особливо в умовах відбудовних процесів.

Література:

1. Україна 2022. Як не втратити свій шанс стати сильною державою. Ukrainian Institute for the Future. URL: https://drive.google.eom/file/d/1bVEYJ4Zgi3f8XPHh1C2h99TvfLOh2snh/view (дата звернення: 13.02.2023)

2. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 вересня 2020 року «Про Стратегію національної безпеки України»: Указ Президента України від 14.09.2020 р. № 392/2020. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/392/2020#n12 (дата звернення: 12.02.2023)

3. Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану: Законом України від 15.03.2022 р. 2136-IX. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2136-20#Text (дата звернення: 13.02.2023)

4. Грішнова О. А., Міщук Г. Ю., Олійник О. О. Соціальна відповідальність у трудових відносинах: теорія, практика, регулювання ризиків: монографія. Рівне: НУВГП, 2014. 216 с.

5. Бахнoвська І.П., Сова Ю.В. Загальнолюдські принципи права як універсальні нормативні засади. Юридичний науковий електронний журнал. № 4/2020. С. 14 - 17. DOI: https://doi.Org/10.32782/2524-0374/2020-4/1 URL: http://lsej.org.Ua/4_2020/3.pdf

6. Загоруй І.С. Поняття «права людини»: теоретико-правові підходи до розуміння прав людини. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. 2016. № 2. С. 66 - 82.

7. Чеботарьов С.С. Гуманізація правового регулювання в Україні: основні напрямки: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. Запоріжжя, 2016. 219 с.

8. Плавич С.В. Теоретико-методологічні засади правотворчості: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Інститут держави і права імені В.М. Корецького. Київ, 2009. 19 с.

9. Оніщенко Н.М., Сунєгін С.О. Система прав людини: нові підходи та бачення. Наукові інновації та передові технології. 2023. № 1 (15). С. 133 - 144. DOI: https://doi.org/10.52058/2786-5274-2023-1C15j-133-144

Размещено на Allbest.ru