Сучасний розвиток пенсійного забезпечення правовідносин в Україні у контексті євроінтеграції

Основні показники фінансової забезпеченості населення

З таблиці 2 видно, що пенсія, як і заробітна плата поступово зростають, зважуючи на видимість контенту протягом 2-х років. Але, нажаль, мінімальна пенсія значно нижча ніж загальний показник прожиткового мінімуму, та мінімальна заробітна плата. Так, в 2014 році мінімальна пенсія складає всього 79,7 відсотки від мінімальної заробітної плати, а в 2015 році цей показник ще й падає до 77,91 відсотки. Існує дуже велика розбіжність і в розмірі мінімальної та максимальної пенсії, а саме у 10 разів.

Спостерігалась позитивна динаміка зросту максимальної заробітної плати до 2021 році. Так в 2014 році вона перевищила мінімальну заробітну плату в 15 разів, а вже в 2018 році цей показник збільшився до 17 разів, таким він залишився до 2019 року. Ця динаміка сприятлива для наповнюваності Пенсійного фонду України. Але, як бачимо, в 2020 році цей показник помірно зростає, від чого внески до Пенсійного фонду значно зменшуються, що свідчить про дещо хитку й вкрай нестабільну пенсійну систему в Україні.

Стосовно питання участі іноземців і осіб без громадянства в системі пенсійного забезпечення в Україні та участі громадян України в іноземних пенсійних системах регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншими законами з питань пенсійного забезпечення та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України [2, 5].

Питання розвитку пенсійної системи, нові відносини власноті, - виникнення нових інститутів - є досить актуальним із точки зору реалізації конституційного права громадян на соціальне забезпечення. Незважаючи на реформування так званих інститутів пенсійної системи, вона на сьогодні є державною, так як соціально ефективною може бути тільки та пенсійна система, гарантом якої виступає держава. Звичайним таким суб'єктом пенсійної системи виступає саме держава, яка формує умови функціонування пенсійної системи. Діюча сьогодні система правил виходу на пенсію на сьгодні певним чином змінюється згідно реформ. Але все ж таки пенсійне забезпечення повинно бути створено на блага людства, з урахованням їх інтересів, що покладено на державу [3, 4].

Виходячи із завдань пенсійної реформи, визначених у «Посланні Президента до Верховної Ради і Уряду», яке на сьогодні є основоположним документом у роботі Пенсійного фонду, в Україні запроваджується дворівнева пенсійна системи, до якої належить загальнообов'язкове державне пенсійне страхування і недержавне пенсійне забезпечення. Загальнообов 'язкове державне пенсійне страхування у свою чергу складається з двох рівнів: реформована солідарна система і накопичувальна частина загальнообов'язкової системи [4].

Світова практика доводить, що таке поєднання є оптимальним, оскільки забезпечує соціальні гарантії та фінансову стабільність пенсійної системи. Адже солідарна й накопичувальна системи залежить від впливу різних ризиків: перша вразлива щодо демографічних ризиків і досить стійка до інфляційних, а друга - навпаки. Крім того, слід звернути увагу, що при реформуванні солідарна складова буде враховувати інтереси малозабезпеченого населення, а накопичувальна - стимулюватиме до пенсійних заощаджень усіх громадян, особливо з середніми та високими статками [5].

Солідарна пенсійна система передбачає забезпечення мінімальної та гарантованої пенсії, яка надається державою. Її метою є гарантування кожному громадянину отримувати мінімальний дохід після виходу на пенсію.

Така система належить до соціального захисту. Кошти для фінансування пенсійних виплат надходять до Пенсійного фонду України шляхом обов'язкових відрахувань від заробітної плати громадян [1, 3].

Пенсія нараховується тільки за ті роки (місяці), коли працівник та підприємство, де він працює, фактично сплачували пенсійні внески із/на заробітну плату розмір якої становив не менше мінімальної встановленої урядом. Розрахунок величини пенсії проводиться не за трудовим, а за страховим стажем, тобто за період, коли громадянин виплачував обов'язкові платежі до Пенсійного фонду. Проте солідарна система забезпечує лише мінімальні виплати пенсіонерам. Як правило, вони досягають не більше 30-35 відсотки від середнього доходу працівника, що він одержував до виходу на пенсію [2, 5].

Накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування ґрунтується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді на індивідуальних пенсійних рахунках. Ці кошти інвестуються в економіку країни з метою отримання доходу. Всі накопичені кошти є власністю громадян, а виплати з Накопичувального фонду здійснюються додатково щодо загальнообов'язкових пенсійних виплат [1, 3].

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється недержавними пенсійними фондами, страховими компаніями та банками. Розмір пенсійних виплат залежить від розміру пенсійних внесків, терміну, протягом якого ці внески накопичувалися і розміру отриманого на них інвестиційного доходу. Ці виплати здійснюються незалежноо від отримання виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням [2, 4].

Таким чином, Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, обліковує страхові внески, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, здійснює контроль за цільовим використанням коштів власного забезпечення, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом.

Джерелами формування коштів Пенсійного фонду є: страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, крім частини внесків, що спрямовується до Накопичувального фонду; інвестиційний дохід, який отримується від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах; кошти Державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду в випадках, передбачених Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; суми від фінансових санкцій, застосованих відповідно до цього

Закону та інших законів щодо юридичних та фізичних осіб за порушення відповідно встановленого порядку нарахування, обчислення й сплати страхових внесків та використання коштів Пенсійного фонду, а також суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до Закону на посадових осіб та громадян за ці порушення; благодійні внески юридичних та фізичних осіб; добровільні внески; інші надходження відповідно до законодавства.

В контексті порівняння національного пенсійного забезпечення та європейського досвіду зазначимо, що негативний вплив на економічну безпеку країн є співвідношення пенсійних виплат щодо ВВП (валового внутрішнього продукту), за умов чого в більшості країн має місце його критичне значення. Зокрема у багатьох країнах (Франції, Німеччині, Польщі) співвідношення видатків на пенсії до ВВП перевищило 10 відсотків, що негативно впливає на економіку країн. Згідно із статистичними даними Міжнародної організації праці очікується, що відсоток ВВП, який витрачається на здійснення виплат по державному пенсійному страхуванню у більшості країн світу буде збільшуватися і до 2050 року становитиме близько 15 відсотків від загального обсягу ВВП цих держав [1, 4].

Тому держави у різний спосіб розвивають багаторівневість пенсійного забезпечення, зокрема у багатьох країнах приватні видатки на пенсії є порівнюваними з державними видатками на такі цілі. Ці загрози впливають на постійні зміни у системі пенсійного забезпечення. Основні напрями таких змін найчастіше спостерігаються за таких умов: збільшення пенсійного віку; стимулювання більш пізнього виходу на пенсію; зростання відрахувань до державних пенсійних фондів; відмова від індексації пенсій (у країнах, де індексація існує) та запровадження механізму індивідуального перерахунку пенсій; стимулювання накопичень у недержавних пенсійних фондах та одночасне зниження видатків на управління пенсійними активами.

Висновки

Пенсійна система в кожній країні - це важлива складова соціального захисту населення. Від ефективності цієї системи залежить добробут населення та рівень стабільності у суспільстві. Проте пенсійна система України не відповідає вимогам сьогодення. Недосконалість пенсійної системи України, на жаль, на сьогодні є надзвичайно актуальним питанням, адже створення належної трирівневої системи пенсійного забезпечення так і не відбулося. За сучасних умов розвитку ринкових відносин, Євроінтеграційні орієнтири України вимагають, щоб соціально-економічна політика держави була направлена на досягнення європейського рівня життя. Згідно цього має місце надійний соціальний захист населення і належне пенсійне забезпечення.

Необхідність реформування пенсійного забезпечення викликане низкою об'єктивних факторів: економічних, демографічних, соціально - політичних. Хоча напрямки реформування пенсійної системи в Україні були визначені більше понад 10 років, реформа системи пенсійного забезпечення впроваджується аж до сьогодні в Україні. В нашійц країні є безліч факторів, за допомогою яких все не зразу спрацьовує.

Криза, яку переживає нині державна пенсійна система сьогодні значною мірою криється в самій системі пенсійного забезпечення, а також в законодавстві, яким вона закріплюється. До проблем пенсійного забезпечення на сьогодні можна віднести: недосконалість взаємовідносин пенсійного і державного бюджетів; індексація пенсій, що не враховує наявність фінансових джерел; нераціональна структура пенсійних прав, у яких значну долю займають пільги для безлічі професій тощо.

Література

1. Wyborcz G. Польщa, як і вся Єврота, швидко старіє, тому прaцювaти доведеться довше / G. Wyborcz. Українська служба «Польського радіо». 2012. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.polrdio.p1/5/115/rtykul/90257

2. Мaк Тaггaрт Г. Пенсійна реформa у постсоціaлістичних країнах / Грег Мaк Тaггaрт // Соціальна політика і соціальна робота, 2001. - № 11. - С. 19-25.

3. ^пієв М. Міжтародний досвід реформувaння пенсійного зaбезпечення/ М. Шпієв // Укрaїнa: aспекти ^a^, 2004. - № 1. - С. 3-11.

4. Свєнчіцкі М. Демогрaфічні та фітансові передумови пенсійної реформи в Укршні: прогноз - 2050 / М. Свєнчіцкі. К.: Aнaлітичнодорaдчий центр Блaкитної стрічки. 2010. - 72 с.

5. Якимів A. Формувaння і розвиток системи пенсійного зaбезпечення в Укрaїні : многрaфія. Львів : Aфішa, 2003. - 448 с.

References: