Система державного регулювання та організаційно-економічні аспекти розвитку транспорту в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна,

Навчально-науковий інститут «Інститут державного управління»

Система державного регулювання та організаційно-економічні аспекти розвитку транспорту в Україні

Бублій Максим Петрович кандидат наук з державного управління, доцент,

Кокорєв Володимир Володимирович аспірант кафедри управління персоналом та підприємництва

Анотація

державний організаційний транспорт

У статті досліджено систему державного регулювання та організаційно-економічні аспекти розвитку транспорту в Україні. Визначено, місію держави у сфері функціонування і розвитку транспортної системи України, як сприяння економічному зростанню і підвищенню добробуту населення через доступ до безпечних і якісних транспортних послуг і перетворення географічних особливостей України в її конкурентну перевагу. На державному рівні система регулювання представлена різними міністерствами України (державними органами управління), а також деякими координуючими органами і громадськими організаціями. Регулювання на місцевому рівні здійснюється органами влади, а також неадміністративними господарсько-фінансовими структурами (асоціаціями).

З'ясовано основні принципи побудови системи державного нагляду та контролю на транспорті: збалансованість поділу відповідальності за безпеку між державою і експлуатантом об'єктів транспортної системи; економічна доцільність системи з точки зору ресурсів, якими володіє держава; можливість постійного контролю і регулювання державою діяльності організацій транспортного комплексу, без зниження ефективного управління

контрольованими організаціями; можливість встановлення і підтримки конструктивних взаємовідносин між державою і організаціями транспортного комплексу.

Доведено, що найважливішою і однією з найскладніших проблем державного регулювання транспортного комплексу є підтримка розумної конкуренції, як внутрішньогалузевої, так і міжгалузевої.

Виділено комплекс пріоритетних умов і факторів його розвитку транспортного комплексу: сталий розвиток територій; зростання обсягу виробництва і перевезень; державна участь та підтримка проектів і програм пріоритетного розвитку інфраструктури транспорту; ефективна система управління ризиками; наявність системи міжрегіональної взаємодії та співробітництва (формування спеціального органу); ефективна система державного регулювання; уніфікація національного законодавства з міжнародним.

Ключові слова: державне регулювання, транспорт, транспортна політика, транспортний комплекс, транспортна інфраструктура.

Bubliy Maxim Petrovich PhD in Public Administration, Associate Professor, Associate Professor of Department of Personnel management and entrepreneurship, VN Kharkiv National University Karazina, Educational and Scientific Institute "Institute of Public Administration", Kharkiv

Kokoriev Volodymyr Volodymyrovych Postgraduate student of the Department of Personnel Management and Entrepreneurship, VN Kharkiv National University Karazina, Educational and Scientific Institute "Institute of Public Administration", Kharkiv, Kharkiv

SYSTEM OF STATE REGULATION AND ORGANIZATIONAL AND ECONOMIC ASPECTS OF TRANSPORT DEVELOPMENT IN UKRAINE

Abstract

The article examines the system of state regulation and organizational and economic aspects of transport development in Ukraine. The mission of the state in the sphere of functioning and development of the transport system of Ukraine is defined as promoting economic growth and improving the well-being of the population through access to safe and high-quality transport services and transforming the geographical features of Ukraine into its competitive advantage. At the state level, the regulatory system is represented by various ministries of Ukraine (state management bodies), as well as some coordinating bodies and public organizations. Regulation at the local level is carried out by

government bodies, as well as non-administrative economic and financial structures (associations).

The basic principles of building a system of state supervision and control in transport are clarified: the balance of the division of responsibility for security between the state and the operator of transport system facilities; the economic feasibility of the system in terms of resources that the state has; the possibility of constant control and regulation by the state of the activities of organizations of the transport complex, without reducing the effective management of controlled organizations; the possibility of establishing and maintaining constructive relations between the state and organizations of the transport complex.

It is proved that the most important and one of the most complex problems of state regulation of the transport complex is the maintenance of reasonable competition, both intra-industry and inter-industry.

A set of priority conditions and factors for its development of the transport complex is highlighted: sustainable development of territories; growth in production and transportation; state participation and support for projects and programs of priority development of transport infrastructure; an effective risk management system; the existence of a system of interregional interaction and cooperation (formation of a special body); an effective system of state regulation; unification of national legislation with international legislation..

Keywords: state regulation, transport, transport policy, transport complex, transport infrastructure.

Постановка проблеми. Основні проблеми державного регулювання розвитку транспортного комплексу з урахуванням регіонального аспекту полягають в ув'язці державних інтересів з регіональними потребами, до них можливо віднести: формування працездатних і ефективних структур з регулювання розвитку транспортного комплексу; відпрацювання узгоджених механізмів реалізації державної транспортної політики; створення ефективного конкурентного середовища та відпрацювання показників узгодженого функціонування транспортних підприємств у різних сегментах транспортного ринку та на напрямках транспортних коридорів; контрольно- наглядова діяльність на міжрегіональному та регіональному рівнях, у т. ч. у фінансово-бюджетній сфері.

Вирішення даних проблем вимагає розробки адекватного підходу, що забезпечує узгодження економічних інтересів між державою та бізнесом, окремими підприємствами і організаціями, галузями транспортного комплексу та споживачами його послуг. При цьому специфіка проблем регулювання транспортного комплексу насамперед полягає в тому, що тут в ряді випадків з'являється необхідність створення нових організаційно-економічних елементів, які приймають на себе рішення міжгалузевих та міжрегіональних питань розвитку і функціонування транспортного комплексу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні і практичні аспекти розвитку системи державного регулювання та розвитку транспорту розглянуті в працях як зарубіжних, так і вітчизняних вчених. Вагомий внесок у дослідження впливу держави на транспортну галузь зробили такі вчені Бідняк М.Н. [1], Біліченко В.В. [1], Дмитриченко М.І. [2], Заблодська І.В. [3], Бузько І.Р. [3], Зеленко О.О. [3], Клепікова О.В. [4], Кучерук ГЮ. [5], Овчар П.А. [6], Пантась О.В. [7], Писаренко В.П. [7], Петренко О.М. [8] та ін. Однак, незважаючи на численні дослідження, слід зазначити наявність низки невивчених питань у сфері державного регулювання та розвитку транспорту в Україні, що свідчить про актуальність обраної тематики цієї статті.

Мета статті. Метою даної статті є дослідження системи державного регулювання розвитку транспорту та визначення можливості її удосконалення в Україні.

Виклад основного матеріалу. Практика показала, що спроби створити конкурентне середовище на транспортному ринку шляхом дезінтеграції транспортної системи не приносять успіху. Приватизовані підприємства різних видів транспорту, як правило, не змінюють своєї економічної поведінки в питаннях тарифної, виробничої та маркетингової політики [5, с. 77].

Транспорт в силу свого інфраструктурного характеру в більшій мірі, ніж інші галузі економіки держави, повинен бути схильний до контролю і регулювання з боку органів влади. У цей процес повинні бути включені, як показало проведене дослідження, органи держуправління та місцевого самоврядування..

В основу державної транспортної політики в України покладено принцип поділу державних завдань регулювання галузі та виконання господарських функцій. При цьому держава, обмежуючи свої функції як господарюючого суб'єкта, підвищує ефективність держрегулювання на транспорті, спрямовуючи його на підвищення якості обслуговування і зниження суспільних витрат, пов'язаних з транспортною діяльністю.

Узгодження інтересів органів державної влади та місцевого самоврядування визначає напрямки і особливості національної транспортної політики. Традиційно транспортна політика України була підпорядкована стратегічним цілям держави. Ця спрямованість зберігається і в даний час [4, с. 86]. При цьому в останні роки в Україні відбулися серйозні зміни в підходах до формування державної економічної політики. Для транспорту їх результатом стала поява ряду важливих програмних документів, що визначають стратегію його розвитку.

Місію держави у сфері функціонування і розвитку транспортної системи України можна визначити як сприяння економічному зростанню і підвищенню добробуту населення через доступ до безпечних і якісних транспортних послуг і перетворення географічних особливостей України в її конкурентну перевагу [6, С. 45]. Відповідно під системою державного регулювання, розуміється сукупність засобів і методів впливу держави на виробничу діяльність і соціально-економічні відносини у сфері транспорту з метою захисту інтересів виробників і споживачів матеріальних благ, реалізації соціально-економічної політики, сталого розвитку країни в перспективі і зміцнення її обороноздатності [8, с. 168].

Заходи державного регулювання транспортного комплексу України реалізуються в умовах реформи системи і структури органів виконавчої влади.

Система державного регулювання транспортного комплексу передбачає наявність керуючих структур, розподіл між ними функцій і повноважень, визначення порядку їх взаємодії на державному та місцевому рівнях. На державному рівні система регулювання представлена різними міністерствами України (державними органами управління), а також деякими координуючими органами і громадськими організаціями. Регулювання на місцевому рівні здійснюється органами влади, а також неадміністративними господарсько- фінансовими структурами (асоціаціями). Одночасно ведеться практична робота по уточненню схем регулювання.

Важливою складовою державної транспортної політики стають координація і регулювання розвитку видів транспорту, державна підтримка транспортного комплексу, що полягає у використанні цілеспрямованих економічних і організаційних методів управління. Останні включають, в тому числі наглядові та контрольні функції (дії).

Будучи самостійною функцією регулювання розвитку транспорту, як показала практика, контроль виступає в якості важливого етапу управлінського циклу, коли фактичні результати впливу на керований об'єкт зіставляються з вимогами прийнятих рішень і нормативних приписів, а в разі виявлення їх порушень вживаються необхідні заходи щодо усунення подібних відхилень.

Можливо виділити основні принципи побудови системи державного нагляду та контролю на транспорті:

збалансованість поділу відповідальності за безпеку між державою і експлуатантом об'єктів транспортної системи;

економічна доцільність системи з точки зору ресурсів, якими володіє держава;

можливість постійного контролю і регулювання державою діяльності організацій транспортного комплексу, без зниження ефективного управління контрольованими організаціями;

можливість встановлення і підтримки конструктивних взаємовідносин між державою і організаціями транспортного комплексу.

В останні роки вченими і фахівцями-практиками все частіше проводиться думка, що ринковий курс в економічній політиці на транспорті об'єктивно вимагає підвищення ролі державного регулювання розвитку транспортного комплексу [1, с. 118]. У той же час, відмінною рисою сучасної

ринкової економіки України є наявність в якості суб'єкта ринку незалежного підприємця, що діє на свій страх і ризик і орієнтованого у своїй діяльності на отримання максимального прибутку. Тому в даний час надзвичайно актуальним є завдання визначення оптимального співвідношення між механізмами державного впливу і ринкових механізмів функціонування та розвитку транспорту України.

Однією з найбільш важливих і актуальних проблем, що стоять в даний час перед транспортним комплексом України, є активізація інвестиційної діяльності. Однак існує проблема не тільки пошуку джерел інвестицій, а й ефективності проектів розвитку транспортного комплексу, і в першу чергу його інфраструктури. Крім того, є невирішені завдання управління цими проектами. Можливо виділити наступні форми і методи державної підтримки будівництва об'єктів транспортної інфраструктури.

В даний час істотний обсяг ресурсів, необхідних для реалізації більшості транспортних проектів привів до неможливості їх реалізації окремими компаніями. Тому сьогодні в ході розвитку транспортного комплексу, його інфраструктури швидко розвиваються механізми взаємодії держави і приватних інвесторів. Основні напрямки діяльності, які держава в особі Міністерство інфраструктури України передбачає здійснювати в ході реалізації механізмів взаємодії з інвестором, представлені з урахуванням узагальнення положень джерел економічної літератури [3, с. 151]:

відповідне (спільне) фінансування особливо значущих проектів транспортної інфраструктури (пряме фінансування і видача гарантій), в тому числі, участь в статутному капіталі керуючої компанії;

випуск забезпечених державними гарантіями цільових облігацій або позики;

надання права оренди земельних ділянок прилеглих до об'єктів транспортної інфраструктури інвестору;

зниження ризиків приватного інвестора шляхом гарантування обслуговування боргу на період будівництва об'єкта або субсидування процентної ставки для комерційно ефективних проектів, що окупаються (особливо соціально значущі і не окупаються проекти можуть компенсуватися інвестору після зведення об'єкта в 100% обсязі);

співфінансування транспортної інфраструктури вантажовідправниками або користувачами транспортних послуг;

позабюджетні гарантії (надання права збільшення тарифу або продовження терміну угоди в разі відсутності достатніх для повернення інвестицій фінансових потоків).

Основним інструментом залучення позабюджетних коштів сьогодні є такий вид взаємодії, як інститут державно-приватного партнерства (ДПП) [2, 194].

У той же час законодавча база відстає і не дозволяє органічно поєднувати інтереси держави і бізнесу. Відсутня правова база для концесій,

схем «побудував - використовуй - передай державі» та інших механізмів, які добре відомі у світовій практиці. Необхідний чіткий законодавчий розподіл прав, відповідальності та ризиків між державою та інвесторами, без чого приватний капітал у подібні проекти просто не піде [7, С. 107].

Якщо чиста приватизація як передача державної власності в приватні руки означає відхід держави з економіки транспортного комплексу, то розвиток різних форм партнерства з приватним сектором призводить до часткової передачі приватному бізнесу частини економічних, організаційних, управлінських функцій щодо державних об'єктів.

При цьому держава зберігає певну державну активність і залучає додаткові інвестиційні ресурси для розвитку транспортного комплексу.

Будучи міжнародно визнаною формою залучення інвестицій в складні капіталомісткі проекти, концесії можуть стати стратегічною основою припливу капіталу в національний транспортний комплекс [9, С. 94]. Однак аналіз наукових робіт і різних джерел практичної інформації з даної тематики показав, що в Україні не вирішено цілий ряд методологічних проблем концепції і стратегії переходу на концесії, а також державного регулювання діяльності концесійних проектів на транспорті. В даний час в Україні зроблені значні зусилля для запуску механізму ДПП в розвитку вітчизняного транспортного комплексу. Прийнято Закон України «Про концесію». Завершується підготовка обґрунтувань інвестицій по ряду великих інфраструктурних проектів, передбачуваних до реалізації за схемою ДПП. По ряду проектів робота за схемою ДПП вже почалася.

Проведений нами аналіз дозволяє стверджувати, що державне регулювання у сфері транспортного комплексу має стати найважливішим елементом проведеної економічної політики. При цьому державний протекціонізм повинен бути головним інструментом довготривалої інвестиційної політики, і це, безумовно, вимагає відповідної реструктуризації організаційно-економічного механізму з урахуванням територіального аспекту.

Для України виключно важливе значення набуває формування організаційно-економічних механізмів розвитку транспортних комплексів конкретних регіонів. Транспортна мережа повинна набути нового вигляду, суть якого визначається переходом від моноцентризму в структурі шляхів сполучення до поліцентризму [10, С. 183].

В даний час вкрай низький рівень транспортної забезпеченості багатьох регіонів країни є серйозним стримуючим фактором не тільки для кожного з них на шляху саморозвитку, але і для поступового переходу індустріально- сировинного типу економіки України в цілому на інноваційний шлях розвитку. Нами узагальнено основні проблеми сучасного транспорту України:

- Загальнотранспортні проблеми: соціально-економічні цілі;

методологія прогнозування і планування; транспортна забезпеченість;

транспортний фактор; система показників і критеріїв погодженого розвитку; методологія формування регіонального транспортного комплексу; система управління; організація транспортних процесів.

Функціональні проблеми: транспортна мережа; транспортні вузли; транспортно-логістичні центри; кластери; рухомий склад; вантажно- розвантажувальний комплекс; паливно-енергетичне господарство; технічне обслуговування та ремонт; будівельна база; природоохоронні заходи; соціально-побутова інфраструктура.

З урахуванням основних проблем, сформульованих вченими та існуючих в практиці сучасного транспорту України, виділено комплекс пріоритетних умов і факторів його розвитку:

Сталий розвиток територій;

Зростання обсягу виробництва і перевезень;

Державна участь та підтримка проектів і програм пріоритетного розвитку інфраструктури транспорту;

Ефективна система управління ризиками;

Наявність системи міжрегіональної взаємодії та співробітництва (формування спеціального органу);

Ефективна система державного регулювання;

Уніфікація національного законодавства з міжнародним.

Виконане дослідження показало, що сучасні тенденції розвитку

транспортних послуг призвели до недостатності існуючої транспортної мережі України для своєчасного здійснення господарських зв'язків, а також всередині округів. Основні завдання, пов'язані з просторовим розвитком транспортного комплексу регіонів:

Максимізація ефективності географічного малюнка транспортної інфраструктури регіонів;

Облік еколого-економічного фактору при розвитку регіонального транспортного комплексу (облік місцевих природних ресурсів, проблем дефіциту ресурсів, облік екології регіону і т. п.);

Інтегральна задача транспортного забезпечення розвитку економіки регіону та рівня життя населення.

Найважливішою і однією з найскладніших проблем державного регулювання транспортного комплексу є підтримка розумної конкуренції, як внутрішньогалузевої, так і міжгалузевої. Особливо дана проблема стає актуальною на регіональному рівні через природні монопольні умови роботи певних суб'єктів транспортного комплексу. В силу історичних особливостей формування транспортного комплексу України навіть у фазі зрілих ринкових відносин будуть існувати сектори, де конкуренція неможлива через природну монополію, що виникає внаслідок географічних, технологічних та інших умов (водний транспорт у важкодоступних районах країни, річкові і морські порти та ін.) [11].

Висновки

Виконаний аналіз показав, що, незважаючи на загальну адаптацію транспорту України до ринкових умов і задоволення в кількісному відношенні попиту населення і галузей економіки, рівень його розвитку в даний час не можна вважати достатнім.

До проблем транспортного комплексу слід віднести високий ступінь зносу основних фондів транспорту, дефіцит пропускних і провізних можливостей, недостатній технічний і технологічний рівень транспортної техніки та обладнання, недостатній розвиток комунікацій, транспортно- логістичної мережі, значну регіональну і галузеву нерівномірність розвитку інфраструктури. Особливо в скрутному становищі знаходиться внутрішній водний транспорт, потенціал економічності, екологічності та надійності якого використовується в недостатній мірі.

Аналіз вітчизняної практики функціонування і розвитку транспортного комплексу останнього десятиліття дозволяє стверджувати про те, що держава повинна грати набагато більш істотну роль в даній галузі економіки.

Існує нагальна необхідність у вдосконаленні організаційно-

економічного механізму державного впливу на розвиток транспортного комплексу України.

Література

Бідняк М.Н., Біліченко В.В. Виробничі системи на транспорті: теорія і практика: монографія. Вінниця: УНІВЕРСУМ Вінниця, 2016. 176 с.

Дмитриченко М.І. Інформаційне забезпечення механізму державного регулювання транспортної галузі України. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2017. Вип. 14, ч. 1. С. 194-200.

Заблодська І.В., Бузько І.Р., Зеленко О.О., Інфраструктурне забезпечення розвитку транспортної системи регіону: кол. монографія. Сєвєродонецьк: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2016. 193 с.

Клепікова О. В. Правова організація транспортної системи України: монографія. Київ: Видавництво Ліра-К, 2019. 444 с.

Кучерук Г. Ю. Якість транспортних послуг: управління, розвиток та ефективність: монографія. Киів: ДЕТУТ, 2011. 208 с.

Овчар П.А. Теоретичні основи державного регулювання автотранспортної діяльності. Вісник Національного університету цивільного захисту України. Серія : Державне управління. 2017. Вип. 2. С. 44-51.

Пантась О.В., Писаренко В.П. Державне регулювання у сфері транспорту. Інвестиції: практика та досвід. 2021. № 17. С. 106-113.

Петренко О.М. Теоретико-методологічні засади державного регулювання діяльності міського пасажирського транспорту. Публічне урядування. 2020. №2 (22). С. 167-176.

Рудченко О.Ю., Поліщук О.М. Механізм державного регулювання транспортної інфраструктури мегаполісів. Університетські наукові записки. 2017. № 6. С. 93-100.

Клинчук В.І. Форми та методи державного регулювання у сфері транспорту. Науковий вісник Ужгородського національного університету, Серія ПРАВО. 2018. Вип. 51. Том 1. С. 182-184.

References

Bidniak, M.N., Bilichenko, V.V. (2016). Vyrobnychi systemy na transporti: teoriia i praktyka. [Production systems on transport: theory and practice]. Vinnytsia: UNIVERSUM Vinnytsia. [in Ukrainian].

Dmytrychenko, M.I. (2017). Informatsiine zabezpechennia mekhanizmu derzhavnoho rehuliuvannia transportnoi haluzi Ukrainy. [Information provision of the mechanism of state regulation of the transport industry of Ukraine]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu. - Scientific Bulletin of the Uzhhorod National University. 14, 1. 194-200. [in Ukrainian].

Zablodska, I.V., Buzko, I.R., Zelenko, O.O., (2016). Infrastrukturne zabezpechennia rozvytku transportnoi systemy rehionu. [Infrastructural support for the development of the transport system of the region]. Sievierodonetsk: Vyd-vo SNU im. V. Dalia. [in Ukrainian].

Klepikova, O.V. (2019). Pravova orhanizatsiia transportnoi systemy Ukrainy. [Legal organization of the transport system of Ukraine]. Kyiv: Vydavnytstvo Lira-K. [in Ukrainian].

Kucheruk, H. Yu. (2011). Yakist transportnykh posluh: upravlinnia, rozvytok ta efektyvnist. [Quality of transport services: management, development and efficiency]. Kyiv: DETUT, 2011. [in Ukrainian].

Ovchar, P.A. (2017). Teoretychni osnovy derzhavnoho rehuliuvannia avtotransportnoi diialnosti. [Theoretical foundations of state regulation of motor vehicle activity]. Visnyk Natsionalnoho universytetu tsyvilnoho zakhystu Ukrainy. Seriia : Derzhavne upravlinnia. - Bulletin of the National University of Civil Defense of Ukraine. Series: Public administration. 2. 44-51. [in Ukrainian].

Pantas, O.V., Pysarenko, V.P. (2021). Derzhavne rehuliuvannia u sferi transportu. [State regulation in the field of transport]. Investytsii: praktyka ta dosvid. - Investments: practice and experience. 17. 106-113. [in Ukrainian].

Petrenko, O.M. (2020). Teoretyko-metodolohichni zasady derzhavnoho rehuliuvannia diialnosti miskoho pasazhyrskoho transportu. [Theoretical and methodological principles of state regulation of urban passenger transport]. Publichne uriaduvannia. - Public administration. 2 (22). 167-176. [in Ukrainian].

Rudchenko, O.Iu., Polishchuk, O.M. (2017). Mekhanizm derzhavnoho rehuliuvannia transportnoi infrastruktury mehapolisiv. [The mechanism of state regulation of the transport infrastructure of megacities.]. Universytetski naukovi zapysky. - University scientific notes. 6. 93100. [in Ukrainian].

Klynchuk, V.I. (2018). Formy ta metody derzhavnoho rehuliuvannia u sferi transportu. [Forms and methods of state regulation in the field of transport.]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu, Seriia PRAVO. - Scientific Bulletin of the Uzhhorod National University, PRAVO Series. 51. 1. 182-184. [in Ukrainian].

Katerynych, P. (2022). Comparative analysis of the information security environment in Ukraine and Poland (survey of journalists and editors). Communication & Society, 35(4), 37-53. https://revistas.unav.edu/index.php/communication-and-society/article/view/42620/36448 https://revistas.unav.edu/index.php/communication-and-society/article/view/42620

Размещено на Allbest.ru