Правове регулювання міграційних процесів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Головним елементом (стадією) механізму правового регулювання міграційних процесів визначаються правові норми. Регулятивні норми містяться у Конституції України, міжнародно-правових актах, адміністративному праві, трудовому праві, цивільному праві. Охоронні - в адміністративному, кримінальному праві, в нормативних актах яких містяться норми-приписи, у яких передбачені заходи державного примусу, зокрема, адміністративного (в адміністративному праві), що застосовуються до осіб, винних в порушенні правових норм, які регулюють міграційний процес.

Конституція України встановлює:

- що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (ст.21),

- громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство (ст.25),

- іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятком, встановленим Конституцією, законами чи міжнародними договорами. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом (ст.26);

- кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ст.33).

Серед міжнародно-правових актів слід відмітити акти, якими встановлені норми щодо загальних прав і свобод людини. Це, зокрема, Конвенція про скорочення безгромадянства від 30 серпня 1961 року; Конвенція про статус апатридів; Загальна декларація прав людини; Конвенція №118 про рівноправність громадян країни та іноземців і осіб без громадянства в галузі соціального забезпечення; Конвенція про правовий статус біженців; Конвенція про права дитини.

Нормами адміністративного права регулюються питання державного управління міграційним процесом, а саме, - матеріальні норми щодо статусу суб'єктів адміністративно-правових відносин. Як приклад, - норми, встановлені Законами України “Про імміграцію”, “Про біженців”, “Про правовий статус іноземців” (із змінами і доповненнями); Постановою Верховної Ради України “Про внесення змін і доповнень до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та свідоцтво про народження"”; підзаконні акти: Укази Президента України “Про додаткові заходи щодо реалізації права людини на свободу пересування і вільний вибір місця проживання”, “Про Державний комітет України у справах національностей та міграції”, “Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України"”; постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ”, “Про створення Єдиної державної автоматизованої паспортної системи”, “Положення про Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб” тощо; відомчими нормативними актами, зокрема, наказом МВС України від 10.08.2002р. №812 “Про утворення Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВС України”. Крім цього, статтями КУпАП передбачена адміністративна відповідальність.

Трудове право регулює відносини, які виникають в процесі надання іноземним громадянами, особам без громадянства дозволу на працевлаштування, цивільне - в процесі здійснення громадянами, іноземцями підприємницької діяльності.

При побудові правових норм повинні бути виконані умови системного підходу: охоплення усіх існуючих зв'язків системи; вплив на кожний елемент окремо; узгоджений взаємопов'язаний вплив на взаємозв'язки між ними. Ефективність правового регулювання залежить не лише від будь-якої однієї частини юридичної надбудови, а й від усіх її елементів, не лише від її змісту (елементів), але й від досконалості взаємозв'язків.

Другим елементом механізму правового регулювання міграційних процесів є стадія виникнення прав та обов'язків (правовідносин), яка характеризується тим, що на основі юридичних норм та за наявності передбачених обставин (юридичних фактів) у конкретних суб'єктів виникають права та обов'язки - індивідуалізовані міри поведінки. При цьому правовідносини - виникаючий на основі норм права індивідуалізований громадський зв'язок між особами, який характеризується наявністю суб'єктивних юридичних прав і обов'язків і гарантується примусовою силою держави. Таким чином, юридична норма, по-перше, врегульовує відносини між особами шляхом встановлення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, які охороняються засобами державного примусу; по-друге, юридична норма моделює поведінку між особами, а невід'ємним елементом цієї моделі є державний примус.

Індивідуалізація (і, відповідно, - правовідносини) може бути:

а) двосторонньою, коли учасники правовідносин поіменно визначені (такий тип правовідносин виникає, наприклад, у випадку оформлення трудового договору між роботодавцем і громадянином, іноземцем);

б) односторонньою, коли точно фіксуються суб'єкти однієї з сторін правовідносин - носії суб'єктивних прав (наприклад, якщо виникають відносини власності, адже згідно частині 4 ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають на території України на законних підставах, користуються тими ж самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами (ст.26). Тим самим встановлено, що іноземці, особи без громадянства, біженці мають право набувати право власності у порядку, встановленому чинним законодавством. Це право охороняється державою. Отже, односторонні правовідносини виникають тоді, коли мають місце відносини власності. Разом з тим, наявність саме таких відносин безпосередньо до проблем адміністративно-правового регулювання міграційного процесу не відноситься);

в) правовідносини, коли індивідуалізація виражається у чітко виражених правах та обов'язках, коли усі особи є носіями даних суб'єктивних прав та обов'язків. Саме такі правовідносини характерні для багатьох державно-правових відносин, у тому числі, і у сфері державного управління міграційним процесом.

Певні суспільні відносини виникають ще до того, як вони постають врегульованими нормами права. Таким чином, якщо основою правовідносин є реальні, фактичні відносини, то фактором, який закріплює даний правовий зв'язок, є юридична норма. Правовідносини при цьому є головним засобом, за допомогою якого правові норми втілюються у життя, в поведінку людей. Разом з тим, в реальному житті навряд уявляється можливим провести різке розділення між правовідносинами і фактичними відносинами. Вони єдині і нероздільні.

Третім елементом (стадією) процесу правового регулювання є реалізація прав та обов'язків, яка характеризується тим, що програми поведінки, які закладені в юридичних нормах і виражені в конкретних мірах поведінки, для даних суб'єктів (у правах та обов'язках), втілюються у життя, здійснюються у фактичній поведінці учасників суспільних відносин, стають реальністю.

Виділяють три форми реалізації: використання, дотримання і виконання. Усі три форми реалізації права характеризуються тим, що вони здійснюються самими учасниками даних відносин, суб'єктами прав та обов'язків. Але у певних випадках виникає ще один суб'єкт - владний орган, який, за необхідністю (за наявністю підстав) забезпечує процес реалізації права, доводить до кінця втілення юридичних норм у життя. Це - особливий випадок дії права - його застосування.

Використання - це така форма реалізації, згідно якої суб'єкт використовує можливості, надані йому правовою нормою, тобто здійснює свої права. Так, особа може набути громадянство України у порядку, визначеному чинним законодавством. Правовою нормою врегульовані ті можливості, які може використати особа. Іншим прикладом використання як форми реалізації прав та обов'язків у врегульованих суспільних відносинах щодо міграційного процесу може бути встановлений порядок працевлаштування іноземних громадян та осіб без громадянства. Таке право надане статтею 43 Конституції України. Порядок працевлаштування регламентується, зокрема, Кодексом законів про працю України, Законами України “Про зайнятість населення”, “Про охорону праці”, “Про правовий статус іноземців”, іншими нормативними актами.

Дотримання - така форма реалізації права, за якою суб'єкт строго дотримується встановленим заборонам: не виконує ті дії, які йому не дозволені. Наприклад, чинне законодавство передбачає реєстрацію іноземців, які прибули в Україну на законній підставі, у пункті пропуску через державний кордон. Інший приклад, - встановлений порядок продовження строку перебування в Україні (строку дії візи та реєстрації або тільки реєстрації). Він регламентований Законом України “Про правовий статус іноземців”, постановою Кабінету Міністрів України “Про Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію”, поставою Кабінету Міністрів України “Про вдосконалення Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України” та відповідно п.19 Правил оформлення візових документів для в'їзду в Україну, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.1999 року за №227, а також регламентований наказом МВС України від 19.11.1999 року за №887 “Про затвердження Інструкції про порядок розгляду питань щодо продовження строку перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства”. Продовження строку перебування передбачає продовження строку дії реєстрації паспортного документа іноземця чи особи без громадянства, а, у разі потреби - і продовження строку дії української візи. Продовження строку перебування (строку дії візи та реєстрації або тільки реєстрації) оформляється шляхом простав-лення в паспортний документ іноземця чи особи без громадянства відповідного штампа, який скріплюється візовою або реєстраційною печаткою відповідного підрозділу Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВС України залежно від повноважень органу, що прийняв рішення.

Застосування посилює владність юридичних норм, конкретизує владні приписи нормативних актів. У цьому випадку владні органи вживають заходів державно-примусового характеру для ліквідації перешкод у реалізації прагнень суб'єктів, а також застосовують до порушників заходи юридичної відповідальності. З метою вирішення зазначених завдань приймаються юрисдикційні індивідуальні акти уповноваженими державними органами. Так, відповідальність іноземців регламентується ст.203, ч.1 ст.204-1 КУпАП, Законом України “Про правовий статус іноземців” (ст.ст.29 - 34), а порядок притягнення до відповідальності іноземців, юридичних і фізичних осіб, які їх приймають чи надають їм послуги - пунктами 34 - 53 Правил в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію. Згідно ст.221 КУпАП судді районних (міських) судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст.204-1 КУпАП. Ст.222 КУпАП регламентує, що за адміністративне правопорушення, передбачене ст.203 КУпАП розглядати справи і накладати стягнення мають право начальники або заступники начальників районних, міських, районних у містах відділів (управлінь) внутрішніх справ. При цьому згідно ст.225 КУпАП протоколи про адміністративні правопорушення за ст.204-1 КУпАП складають уповноважені на те посадові особи Прикордонних військ України.

Усі форми реалізації права виступають у вигляді актів реалізації суб'єктивних прав та обов'язків.

Індивідуальні акти мають забезпечити індивідуалізовану дію механізму правового регулювання, за якого досягаються врахування конкретної обстановки, усуваються перешкоди, юридично закріплюються результати поведінки учасників суспільних відносин.

Залежно від місця в механізмі правового регулювання міграційних процесів індивідуальні акти діляться на такі види:

- індивідуальні акти-регламентатори, за допомогою яких на підставі юридичних норм досягається індивідуальна регламентація міграційного процесу (наприклад, для встановлення приналежності до громадянства України дитини (до досягнення 18-річного віку) один з батьків або інший законний представник подає заяву за встановленою формою та один з наступних документів: довідку, що підтверджує факт постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або факт його проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року або рішення суду про це; копії паспортів батьків дитини (одного з них) або його законних представників з відміткою про прописку);

- правозабезпечувальні акти, за допомогою яких реалізуються суб'єктивні юридичні права й обов'язки на підставі власної примусової діяльності органів держави (наприклад, особам, які досягли 16-річного віку, набули громадянство та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство органами паспортної, реєстраційної та імміграційної служби видаються тимчасові посвідчення. У цьому випадку право забезпечувальним актом є тимчасове посвідчення. Або, - особи, по яких прийнято рішення про набуття громадянства України за місцем їх проживання, реєструються громадянами України. Правозабезпечувальний акт - реєстрація);

- акти дотримання і використання (виконання) юридичних норм, за допомогою яких реалізуються юридичні права та обов'язки.

За наявністю перешкод реалізації прав і обов'язків приймаються акти застосування права (складання протоколу про адміністративне правопорушення, застосування заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, винесення постанови про накладення адміністративного стягнення).

Свобода пересування та проживання регулюється як на міжнародному так і національному рівні. Громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені Закон України №1382-IV від 11.12.2003 року „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”.

Свобода пересування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, на території якої вони хочуть проживати чи перебувати.

Місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.

Місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Законними підставами перебування на території України є:

- для громадян України - належність до громадянства України;

- для іноземців та осіб без громадянства - реєстрація на території України паспортного документа або наявність посвідки на постійне або тимчасове проживання в Україні, або документів, що посвідчують отримання статусу біженця чи притулку в Україні.

На підставі Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” та Наказу МВС України №96 від 03.02.2005 року „Про затвердження Примірного регламенту з оформлення документів та контролю з питань реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні” громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

Для реєстрації особа подає:

1) письмову заяву. Діти віком від 15 до 18 років подають заяву особисто. У разі якщо особа з поважної причини не може самостійно звернутися до уповноваженого органу, реєстрація може бути здійснена за зверненням іншої особи на підставі доручення, посвідченого в установленому порядку;

2) паспортний документ. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України. Іноземець та особа без громадянства додатково подають посвідку на постійне або тимчасове проживання;

3) квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати;

6) два примірники талона зняття з реєстрації.

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших документів.

Заява особи про реєстрацію місця проживання є єдиною підставою для реєстрації місця проживання особи.

Зразки заяви та інших документів, необхідних для реєстрації місця проживання особи, затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Особи, які перебувають більше одного місяця за межами адміністративно-територіальної одиниці, в якій зареєстроване їх місце проживання, і які мають невиконані майнові зобов'язання, накладені в адміністративному порядку чи за рішенням суду, або призиваються на дійсну військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов'язані зареєструвати місце перебування.

Реєстрація місця проживання громадян України, які проживають за межами України, здійснюється в установленому порядку консульськими установами України за кордоном або дипломатичними представництвами.

Надання відомостей про місце проживання особи та її персональні дані здійснюється виключно у випадках, передбачених законами України, або за згодою самої особи.

При зміні місця проживання в межах адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюється повноваження органу реєстрації, особа, яка зареєструвала місце проживання, або її законний представник повинні письмово повідомити про це відповідний орган реєстрації протягом семи днів.

Зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Діти віком від 15 до 18 років подають заяву особисто.

Якщо особа з поважної причини не може самостійно звернутися до органу реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено за зверненням іншої особи та на підставі доручення, посвідченого в установленому порядку.

Зняття з реєстрації місця проживання неповнолітніх, які не мають батьків, та осіб, стосовно яких встановлено опіку чи піклування, здійснюється за погодженням з органами опіки і піклування.

Реєстрація місця перебування здійснюється за заявою особи, яка зобов'язана подати її протягом семи днів після прибуття в місце перебування.

При реєстрації місця перебування особи інформація про неї повідомляється до органу реєстрації за місцем проживання особи.

Зняття з реєстрації місця перебування особи здійснюється за її повідомленням. Відповідальність за правдивість зробленого повідомлення покладається на таку особу.

Орган реєстрації, отримавши повідомлення особи, знімає з реєстрації її місце перебування та повідомляє про це орган реєстрації, в якому зареєстроване її місце проживання.

У разі внесення під час реєстрації помилкових відомостей про особу орган реєстрації зобов'язаний на підставі поданих особою або її законним представником достовірних відомостей внести необхідні зміни до реєстраційного обліку протягом семи днів.

Реєстрація місця проживання та місця перебування особи здійснюється відповідним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації (далі - орган реєстрації) в Автономній Республіці Крим, областях, містах, районах, районах у містах, та у містах Києві та Севастополі.

Свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено:

- у прикордонній смузі;

- на територіях військових об'єктів;

- у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом;

- на приватних земельних ділянках;

- на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан;

- на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності.

Свобода пересування обмежується щодо:

- осіб, до яких відповідно до процесуального законодавства застосовано запобіжні заходи, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі;

- осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі;

- осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом;

- осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню;

- шукачів притулку та осіб, які звернулися за наданням їм статусу біженця до прийняття відповідного рішення компетентним органом (про надання цим особам притулку чи статусу біженця);

- іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України;

- осіб, яких призвано на дійсну строкову службу до Збройних Сил України та інших, утворених відповідно до законів України, військових формувань;

- іноземців, які перебувають у складі військових іноземних підрозділів і які мають статус військового.

Свобода пересування може бути обмежена і в інших випадках, передбачених законом.

Вільний вибір місця проживання обмежується в адміністративно-територіальних одиницях, які знаходяться:

- у прикордонній смузі;

- на територіях військових об'єктів;

- зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом;

- на території, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності;

- на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан.

Вільний вибір місця проживання обмежується щодо:

- осіб, які не досягли 16-річного віку;

- осіб, до яких згідно із процесуальним законодавством застосовано запобіжні заходи, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі;

- осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі;

- осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом;

- осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню;

іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України.

Рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових та службових осіб з питань свободи пересування, вільного вибору місця проживання, реєстрації місця проживання чи місця перебування особи можуть бути оскаржені в установленому законом порядку.

правове регулювання міграційний

Размещено на Allbest.ru