Імідж керівника у публічному управлінні та його соціально-психологічні особливості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Імідж керівника у публічному управлінні та його соціально-психологічні особливості

Ткачук Тетяна Леонідівна, кандидат психологічних наук, доцент, доцент кафедри психології, Данилевська Вікторія Вікторівна магістрантка кафедри психології, Міжрегіональна Академія управління персоналом; Гоян Ігор Миколайович доктор філософських наук, професор, професор кафедри соціальної психології, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника; Запорожченко Олексій Володимирович кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри права і соціальної роботи, Ізмаїльський державний гуманітарний університет; Москалик Геннадій Федорович доктор філософських наук, професор, професор кафедри психології, педагогіки та філософії, Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

Анотація

У статті розглядається актуальна на сьогоднішній день проблематика, а саме імідж керівника у публічному управлінні. Так як Україна впевнено крокує до Європейського союзу, то відповідно змінюються вимоги до посадовців. Здійснено аналіз наукових підходів сучасних українських та закордонних науковців щодо визначення поняття «імідж». Розглянуто історію походження даного терміну та контекст його використання. Надано авторське визначення поняття «імідж керівника у публічному управлінні». Імідж керівника у публічному управлінні - це індивідуальний імідж, який є оцінним образом, що складається з наступних параметрів: результативність та ефективність роботи, професіоналізм та сумлінність, посадова поведінка, культурний рівень, комунікативні якості тощо, а також суб'єктивні оцінки діяльності чиновника з боку населення та інститутів громадянського суспільства. Зазначено, що репутація та імідж державного службовця, зокрема керівника має розглядатись не відокремлено, а в контексті комплексу взаємопов'язаних іміджевих систем, а саме: іміджу державної установи, іміджу держави та іміджу відповідної сфери, тобто державного управління. Обґрунтовано, що імідж керівника у публічному управлінні має соціально-психологічні особливості. До них віднесено: засоби масової інформації; організаційну культуру; дотримання етичних норм; професійно-комунікативну компетентність. Акцентовано увагу на формуванні нового іміджу держслужбовців який має здійснюватися на основі принципу покращення особистих моральних якостей та професійних рис, важливих у діловому світі. Основоположними чинниками формування позитивного іміджу державної служби України має стати професіоналізм її представників та модель двосторонньої комунікації між владою та народом на основі чесності та відкритості. Зроблено висновок, що імідж керівника на державній службі повинен бути чітко структурованим, керованим, розроблятись та реалізовуватись за відповідною схемою, в залежності від обставин. Важливою складовою ефективного іміджу державних службовців є рівень довіри до них з боку громадськості, здатність нести відповідальність за прийняті рішення, харизматичність керівника, внутрішня і зовнішня складова позиціювання влади, здатність до самопрезентаци, особистісний фактор і розвинені комунікативні здібності.

Ключові слова: імідж, керівник, публічне управління, компетентність.

Abstract

The image of a leader in public administration and its socio-psychological features

Tkachuk Tetiana Leonidivna PhD in Psychology, Assistant Professor, Department of Psychology, Danylevska Viktoriia Viktorivna Graduate Student, Department of Psychology, Interregional Academy of Personnel Management, Hoian Ihor Mykolayovych Doctor of Philosophical, Professor, Professor of the Department of Social Psychology, Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Zaporozhchenko Oleksii Volodymyrovych Doctor of Science in Philosophy, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Law and Social Work, Izmail State University of Humanities, Moskalyk Hennadii Fedorovych Doctor of Science in Philosophy, Professor, Professor of the Department of psychology, pedagogy and philosophy, Kremenchuk National University named after Mykhailo Ostrogradskyi

The article deals with a topical issue of today, namely the image of a manager in public administration. As Ukraine is confidently moving towards the European Union, the requirements for officials are changing accordingly. The article analyzes the scientific approaches of modern Ukrainian and foreign scholars to the definition of the concept of "image". The history of the origin of this term and the context of its use are considered. The author's own definition of the concept of "image of a leader in public administration" is presented. The image of a manager in public administration is an individual image which is an evaluative image consisting of the following parameters: efficiency and effectiveness of work, professionalism and integrity, official behavior, cultural level, communication skills, etc., as well as subjective assessments of the official's activities by the public and civil society institutions. It is noted that the reputation and image of a civil servant a manager, should not be considered separately, but in the context of a complex of interrelated image systems, namely, the image of a public institution, the image of the State and the image of the relevant area, i.e., public administration. It is substantiated that the image of a leader in public administration has socio- psychological features.

These include mass media; organizational culture; compliance with ethical standards; professional and communicative competence. Attention is focused on the formation of a new image of civil servants, which should be based on the principle of improving personal moral qualities and professional traits important in the business world. The professionalism of its representatives and a model of two-way communication between the government and the people based on honesty and openness should become the fundamental factors in shaping a positive image of the civil service of Ukraine. It is concluded that the image of a leader in the civil service should be clearly structured, managed, developed, and implemented according to the appropriate scheme, depending on the circumstances. An important component of the effective image of civil servants is the level of public trust in them, the ability to take responsibility for decisions, the charisma of the leader, the internal and external components of the government's positioning, the ability to self-presentation, the personality factor and developed communication skills.

Keywords: image, leader, public administration, competence.

Постановка проблеми

Позитивний імідж дуже важливий для керівника на державній службі, оскільки він визначає ступінь довіри та визнання роботи державного службовця суспільством, є критерієм оцінки ефективності проведених державних програм та перетворень. Останнім часом спостерігається слабкість та неефективність системи державної служби, проявами чого є такі фактори, як високий рівень бюрократії, корупція, недостатньо уважне ставлення до інтересів громадян, брак висококваліфікованих молодих кадрів та недостатній рівень кваліфікації існуючого штату державних службовців.

Ще однією проблемою, що постає на сьогоднішній день виступає велика кількість негативних оцінок роботи державних органів та недобросовісне виконання державними службовцями своїх функцій. Усе це тягне за собою негативний образ державного службовця, керівника у публічному управлінні та державної служби загалом, а також і всієї системи управління.

Відповідність дій органів влади очікуванням та вимогам як конкретних груп населення, так і всього суспільства оцінюється через імідж того чи іншого державного органу. Наслідком цього є певна поведінка громадян щодо влади та її представників, до державних програм, що проводяться, і ступінь підтримки суспільством діяльності державних органів. Формування позитивного іміджу керівників у публічному управлінні є необхідною умовою для розвитку та зміцнення державної служби, покращення її функціонування та підвищення ефективності.

Водночас, серед спроб визначення змісту поняття «імідж керівника» спостерігається значна різноманітність у поглядах. Критичний аналіз робіт показав недостатню теоретичну розробленість цієї проблеми, відсутність чіткого понятійного апарату.

Аналіз останніх досліджень і публікацій дозволив виявити, що проблемі створення іміджу присвячені дослідження численних вітчизняних та зарубіжних авторів.

Серед зарубіжних авторів проблематикою іміджу політика та бізнесмена займалися: Дж. Бергер, П. Берд, С. Бек, Дж. Браун, Б. Брюс, Р. Хофф, Е. Фромм, Б. Шваб. Інші автори Б. Джі, Б. Карлоф, Ф. Котлер, М. Мескон, Х. Маккей, Лі Якокка досліджували імідж банку, фірми, компанії, організації.

В даний час у вітчизняній науці склалися два близьких підходи до розуміння іміджу. Перший з них об'єднує найбільш численну частину авторів Р. Андрєєва, О. Гордєєва, С. Головін, Е. Єгорова-Гантман, Н. Конюхов, Е. Орлова, А. Петровський, Т. Піскунова, І. Чернова, В. Шепель, Р. Фурс, М. Ярошевський, які розглядали імідж, як образ, що склався у свідомості, має емоційне забарвлення і за своїми характеристиками близький до стереотипу. Другий підхід зближує іншу групу авторів А. Жмиріков, А. Звіринців, Ю. Панасюк, А. Цуладзе, яка визначили імідж як думку, уявлення, яке склалося у певної групи людей, про який-небудь об'єкт. Але автори першої та другої груп оперують у своїх роботах таким поняттям, як образ, що розкриває або допомагає розкрити сутність визначення іміджу.

Аналіз ступеня розробленості проблеми іміджу, дозволяє виявити обмеженість підходу до її розробки. Ця обмеженість пов'язана з тим, що автори, які досліджують проблему іміджу керівника не виходять в розкритті його механізмів за рамки наукових досліджень, які вони представляють.

Дослідження іміджу, як складного комплексного соціально-психологічного феномену з усіх його боків утворення та розвитку, на наш погляд, є необхідним. Знання психологічної природи іміджу не тільки збагачує науку управління, але й дає можливість фахівцям, які займаються створенням іміджу, більш професійно підходити до даного питання, а також допоможуть сучасному керівнику у публічному управлінні значно розширити свої уявлення про процес керування на державній службі та механізми взаємодії з людьми.

Мета статті полягає у визначенні поняття «імідж керівника у публічному управлінні»; виявленні соціально-психологічних особливостей іміджу керівника у публічному управлінні.

Виклад основного матеріалу

У сучасній науковій літературі існують різні підходи до визначення поняття «імідж». Етимологічно слово «імідж» походить від латинського imago - «образ» і було відомо ще з давніх часів. Так, у Стародавньому Римі так називали статуї богоподібних істот, представлених у скульптурному вигляді, які наділялися ідеальними та виключно позитивними характеристиками і мали великий вплив на життя як всього народу, так і окремої людини.

В українській мові слово «образ» також з'явилося в давнину і в здебільшого тлумачиться як відображення реальної дійсності.

Зіставляючи різні підходи до визначення поняття іміджу, слід зазначити, що у радянські часи до запровадження семантичний ряд слова "імідж" довгий час підмінявся терміном "самопрезентація", тобто уявлення себе за допомогою різних засобів створення свого образу [1, с. 22].

Варто також зазначити, що імідж - явище цілісне та універсальне, оскільки пронизує різні галузі життєдіяльності людини: управлінську, економічну, соціально-психологічну, естетичну, етичну та ін. Тому дослідження іміджу здійснюється різними науковими дисциплінами - воно носить міждисциплінарний характер. Великі досягнення та можливості у цій галузі у соціології, психології, історії та теорії культури, менеджменту, естетики, економіки, семіотики тощо.

З 1989 р. у науковій літературі розпочинається використання поняття «імідж», якому були властиві спроби визначення. У словнику з естетики містилося таке визначення: «Імідж - це уявлення щодо речей та людей, яке формується (як правило, цілеспрямовано) засобами масової інформації, включаючи рекламу. На Заході імідж часто асоціюється з поняттями престижності, репутації» [2, с.10].

У психології під іміджем розуміють сформований у масовій свідомості і маючий характер стереотипу емоційно забарвлений образ будь-кого або будь-чого; формування іміджу відбувається стихійно, але найчастіше воно є результатом роботи фахівців та відображає соціальні очікування певних груп.

Таким чином, у соціальній психології імідж розглядається як ореол, стихійно або спеціально створений, що підтримуються думкою соціальної групи.

Досить часто в літературних джерелах останніх років трапляється часткове або повне ототожнення таких термінів, як імідж, авторитет, репутація, громадська думка та реноме. Наприклад, О. Панасюк підкреслює, що імідж це і є думка, яка складається у оточуючих протягом певного часу. Однак далі автор вказує на те, що ці два терміни не ідентичні, але близькі по змісту [3, с.45].

Г. Почепцов визначає імідж як звернене до зовнішнього «Я» людини, його громадське «Я» [4, с.123].

І. Шлеверда підкреслює, що «це те, чим і ким здається людина в своєму оточенні, яким бачать та сприймають його «вони». Подібним визначенням акцентується увага на спрямованості іміджу на зовнішнє середовище, одна з таких характерних його рис, як відображення потреб інших у вигляді своєрідного носія [1, с.22].

Імідж - це мистецтво управління своїм зовнішнім образом, отже, створювати враження оточуючих про себе можна власноруч. Відомо, що перше враження створюється в перші п'ять секунд, тому варто приділити належну увагу тому, як слід виглядати в очах інших.

Отже, виділяють два основні фактори формування іміджу: зовнішній фактор включає в себе сукупність деталей, що кидаються в очі; внутрішній фактор - це ті деталі, що усвідомлюються нами: образ життя людини, її культура, інтереси та освіта. Люди завжди готові віддати свою перевагу тому, хто викликає позитивні емоційні почуття. Успішні особи повинні поєднувати у собі всі якості, які можуть розташувати інших. На шляху набуття свого власного іміджу доводиться здійснювати колосальну роботу.

Якщо взяти до уваги той факт, що процес створення іміджу є безперервним (кожен раз, коли певний суб'єкт вступає у взаємодію з іншими), грає певну соціальну роль, то стає можливим виділити своєрідну універсальну природу існування іміджу. Кожна людина, усвідомлюючи рівень впливу на оточення виробленого нею враження, свідомо чи несвідомо намагається відповідати запитам тієї групи, яка зараз є їй найбільш значимою.

Отже, можемо зазначити, що імідж керівника у публічному управлінні - це індивідуальний імідж, який є оцінним образом, що складається з наступних параметрів: результативність та ефективність роботи, професіоналізм та сумлінність, посадова поведінка, культурний рівень, комунікативні якості тощо, а також суб'єктивні оцінки діяльності чиновника з боку населення та інститутів громадянського суспільства.

Проте варто взяти до уваги, що образ керівника на державній службі залежить не лише від його персональних якостей, результатів трудової діяльності, а й від організації, в якій він працює і від інших чиновників, у співпраці з якими досягає поставлених цілей і завдань.

Разом з тим, репутація та імідж державного службовця, зокрема керівника має розглядатись не відокремлено, а в контексті комплексу взаємопов'язаних іміджевих систем, а саме: іміджу державної установи, іміджу держави та іміджу відповідної сфери, тобто державного управління.

Щодо соціально-психологічних особливостей формування іміджу керівника у публічному управлінні, то до них ми можемо віднести наступні:

- Засоби масової інформації.

- Організаційну культуру.

- Дотримання етичних норм.

- Професійно-комунікативну компетентність.

Розглянемо кожний пункт більш детально.

Засоби масової інформації. Позитивний імідж державної служби необхідний для підтримки міцності і надійності державної влади, а відповідно й ефективності всього управління. Більш того, позитивний імідж державної служби необхідний для залучення молодих кваліфікованих спеціалістів до органів державної влади. Зміцнення позитивного іміджу державної служби дозволить посилити конкурсний набір та залучати на роботу найбільш підготовлених спеціалістів.

ЗМІ вважаються одним із найпоширеніших імідж-формуючих засобів, якому схильне довіряти суспільство через труднощі доступу до більш авторитетних інформаційних каналів. При цьому якість, надійність і правдивість інформації, що поширюється, різна, але навіть сучасна освічена людина не завжди здатна розпізнати ці відмінності.

У процесі формування іміджу організації основну роль виконує система зв'язків із громадськістю. Оскільки імідж - це сприйняття одного суб'єкта у власних очах іншого, завданням служб зі зв'язків із громадськістю виступає формування необхідної громадської думки, створення позитивного образу у свідомості мас.

Імідж державного службовця, зокрема керівника у публічному управлінні, може формуватися природним та штучним шляхом. Природний імідж з'являється в ході взаємодії чиновника з представниками громадськості, спілкуючись із колегами по роботі, підлеглими. Можна сміливо сказати, що він складається стихійно.

Штучний імідж керівника державної служби - це плід роботи реклами та різноманітних РЯ-акцій, унаслідок чого створюється часто невідповідний реальності образ державного працівника, який не відображає його справжнім особистісним якостям та здатності виконувати свою роботу якісно та ефективно.

Організаційна культура. Найважливішим чинником, що впливає на формування іміджу державного службовця, є організаційна культура того державного органу, в якому працює. Специфіка організаційної культури державних органів не дуже відрізняється від організацій комерційного типу. Для початку розглянемо поняття організаційної культури.

Організаційна культура є сукупністю формальних і неформальних правил і норм діяльності, звичаїв, традицій, індивідуальних і групових інтересів, особливостей поведінки персоналу цієї організаційної структури, стилю керівництва, створені задля досягнення мети організації [6]. Культура кожної організації виділяє її на тлі інших і є специфічною системою звязків і взаємодій і допомагає вирішувати завдання позиціонування, мотивації та координації, сприяє зміцненню знання про організацію, поліпшення репутації.

Чиннику репутації чи іміджу приділяють велику увагу з боку всіх організацій, оскільки імідж розвиває асоціації з позитивними характеристиками діяльності організації, такими як гарантія якості, надійність, відповідальність.

Основною функцією організаційної культури є забезпечення організаційної ідентичності, виділення організації на фоні інших. Організаційна ідентичність формується через дії організації, спосіб роботи працівників цієї організації, її імідж. До цього можна зарахувати політику організації, характер її діяльності, поведінку співробітників.

Враховуючи вищесказане, стає очевидним, що корпоративна культура приносить великий внесок у розвиток внутрішнього та зовнішнього середовища організації. У цьому, якщо вона унікальна і виділяє організацію на фоні інших, привабливість такої організації різко зростає, при цьому імідж керівника також. У контексті державної організації це особливо важливо для залучення молодих фахівців. Молодий співробітник відчуватиме, що він працює у динамічному середовищі, де підтримуються корпоративні цінності, що, безперечно, вплине на підвищення його трудової мотивації та на бажання працювати в такій організації довше.

Дотримання етичних норм. Демократичні принципи громадянського суспільства та правової держави неможливо реалізувати поза культурою як абсолюту духовності. Саме культура, основу якої становлять такі гуманістичні цінності, як добро, віра, істина, краса, свобода, рівність, справедливість, терпимість, любов, визначає гуманістичний вектор публічної влади та одухотворяє всі сфери життєдіяльності суспільства та системи суспільних відносин.

Оскільки державний службовець є сполучною ланкою між державою та суспільством, його образ не повинен бути відштовхуючим для суспільства.

Образ державного службовця, зокрема керівника у публічному управлінні, повинен зв'язуватися у свідомості суспільства з порядністю, відкритістю, сумлінністю та викликати асоціації з ефективним механізмом прийняття та виконання рішень органами влади. Оскільки основною метою органів публічної влади є задоволення потреб громадян та ефективне виконання функцій, моральний «образ» державного службовця повинен відображати вимоги суспільства і включати такі якості, як лояльність, професіоналізм, моральність.

Етичні норми державних службовців можна розділити на три групи: норми загальнолюдського характеру, норми внутрішньоапаратної поведінки й норми вирішення службових конфліктів.

Норми загальнолюдського характеру регулюють як службові відносини, і відносини між державою та суспільством. Прикладами таких норм можуть бути чесність, доброзичливість, повага до особистості, скромність тощо. Норми внутрішньоапаратної поведінки, такі як дисциплінованість, комунікабельність, вміння зберігати державну таємницю та інші види таємниці, передбачені законодавством, лояльність тощо, регулюють відносини між державними службовцями всередині апарату. Норми вирішення службових конфліктів - вміння знаходити компроміс тощо - допомагають не тільки в прийнятті рішень, а й у їхній реалізації. Перераховані вище норми виступають як орієнтир для державного службовця в процесі його робочої діяльності, своєрідне керівництво дій при виникненні проблем. Також за даними нормами можна визначити, чи підходить людині для роботи на державній службі.

Останнім часом в Україні ведеться робота над способами підвищення довіри до органів влади з боку населення, а також поліпшення внутрішньоорганізаційного клімату.

Типовий кодекс є зведенням загальних принципів професійної службової етики та основних правил службової поведінки, якими повинні керуватися державні (муніципальні) службовці незалежно від посади, яку вони займають.

Створюються стандарти поведінки державних службовців. І тут найважливішу роль має зіграти типовий Кодекс етики поведінки службовців громадських органів влади [7]. Саме кодекс має стати основою морального імперативу як у сфері державної служби, так і у суспільній свідомості.

Цілями кодексу є встановлення етичних норм і правил службової поведінки, для гідного виконання ними своєї професійної діяльності, а також сприяння зміцненню їх авторитету, довіри громадян до органів місцевого самоврядування та забезпечення єдиних норм поведінки. Кодекс покликаний підвищити ефективність виконання державними службовцями своїх посадових обов'язків. Фактично кодекс є основою для формування належної моралі у сфері державної служби, шанобливого ставлення до неї у суспільній свідомості, а також є своєрідним інструментом самоконтролю [8; 9].

До моральних цінностей представника публічного управління відносяться порядність, незалежність від фінансового інтересу, об'єктивність, відповідальність, відкритість, самовідданість, професіоналізм, здоровий глузд, надійність, гідність, совість, справедливість, патріотизм, вимогливість, заборона на насилля, толерантність, професійно-моральна культура, почуття обов'язку, неупередженість тощо. Як тільки професійні відносини набудуть якісної стійкості, почнуть формуватися особливі моральні установки, що відповідають характеру праці державних службовців, виникне професійна мораль. Професійна мораль має стати певною духовною реальністю, що має відносну самостійність, своєрідною моральною силою, що визначає поведінку службового органу місцевого самоврядування.

Професійно-комунікативна компетентність. Оскільки діяльність керівника на державній службі безпосередньо пов'язана з постійною комунікацією, йому необхідно безперервно покращувати та розвивати свої комунікативні здібності, аби він міг ефективно організовувати громадську діяльність. Найчастіше висококваліфіковані фахівці в галузі державної служби, які мають компетенції, професійні знання та добре розвинені навички та вміння, можуть потрапити у скрутне становище, якщо вони не володіють набором правил взаємодії з іншими людьми.

Звідси можна дійти невтішного висновку, що з формування всебічно позитивного іміджу керівника на державній службі необхідно мати як професійні компетенції, так й добре розвинені комунікативні навички, правильну манеру спілкування.

Наступні компоненти комунікативної компетентності виділяють як такі, що впливають на імідж керівника на державній службі: когнітивний, особистісно-мотиваційний та діяльнісний.

Когнітивний компонент, перш за все, представляє комунікативні знання, які можна охарактеризувати як систему знань, що дозволяють керівнику будувати ефективне спілкування відповідно до його цілей та умов професійної та міжособистісної взаємодії. Сюди можна включити знання про правила професійної поведінки, знання про спілкування загалом, його фази, види і про те, який вплив мають, та які їх можливості й обмеження. Також до когнітивного компонента можна віднести знання про ступінь розвитку у себе тих чи інших знань та умінь, ступеня їхньої розвиненості.

Особистісно-мотиваційний компонент включає комунікативну мотивацію, а також особистісні характеристики. Основними складовими цього компонента є особистісні характеристики, що утворюють комунікативний потенціал особистості, вміння адекватного самооцінювання, сформованість мотивації на професійні та комунікативні рішення та вміння застосовувати отримані знання у професійній діяльності.

Заключний, діяльнісний компонент - це комунікативні вміння та навички. Сюди можна віднести вміння знаходити оптимальні форми спілкування з колегами, підлеглими та партнерами, вміння сприймати вербальні та невербальні сигнали співрозмовника та керувати ними у процесі комунікації, вміння визначати особистісні особливості інших людей, вміння орієнтуватися у соціальних ситуаціях.

Усі три компоненти утворюють комунікативні завдання, які далі складаються у професійне середовище державного службовця.

У результаті можна сказати, що великою мірою формуванню позитивного іміджу державних службовців сприяє високий рівень професійної компетентності, а також вміння спілкуватися та знаходити спільну мову з представниками різних рівнів влади, а також із громадськістю. Такі навички дозволяють керівнику на державній службі самостійно, адекватно та відповідально виконувати свої завдання, що, безумовно, сприяє підвищенню та зміцненню іміджу.

репутація імідж державний керівник

Висновки

Таким чином, імідж керівника на державній службі повинен бути чітко структурованим, керованим, розроблятись та реалізовуватись за відповідною схемою, в залежності від обставин. Важливою складовою ефективного іміджу державних службовців є рівень довіри до них з боку громадськості, здатність нести відповідальність за прийняті рішення, харизматичність керівника, внутрішня і зовнішня складова позиціювання влади, здатність до самопрезентації, особистісний фактор і розвинені комунікативні здібності.

Здійснивши аналіз сучасного стану досліджуваної нами проблематики, ми дійшли думки, що імідж керівника в публічному управлінні потребує змін та впровадження інноваційних стратегій його покращення на загальнодержавному рівні. Особливістю іміджу керівника на державній службі є те, що він нерозривно пов'язаний з цілим комплексом, що має назву «імідж державної влади». Формування нового іміджу держслужбовців має здійснюватися на основі принципу покращення особистих моральних якостей та професійних рис, важливих у діловому світі. Основоположними чинниками формування позитивного іміджу державної служби України має стати професіоналізм її представників та модель двосторонньої комунікації між владою та народом на основі чесності та відкритості.

Що ж до дотримання етичних норм, то рекомендується розгляд Етичного кодексу як обов'язкового правила всім державних службовців, як орієнтиру у разі ситуацій. Крайня важливість дотримання моральних і моральних норм обумовлена впливом цього чинника забезпечення позитивного іміджу.

Література

1. Шлеверда И.Н. Политический имидж государственной службы: исторический аспект. Наука и образование: хозяйство и экономика; предпринимательство; право и управление. 2015. № 5. С. 22 - 23.

2. Игнатов В.Г. Профессиональная культура и профессионализм государственной службьі: контекст истории и современность. Ростов н/Д: Март, 2000. 256 с.

3. Панасюк А.Ю. Формирование имиджа. Стратегия, психотехнологии, психотехники. Москва: ОМЕГА-Л, 2009. 266 с.

4. Почепцов Г.Г. Имиджелогия. Киев: Ваклер, 2014. 574 с.

5. Аверченко Л.К. Имидж и личностньй рост. Новосибирск, 1999.С. 10-30.

6. Етичний кодекс державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування.

7. Максимчук Б.А. Соціальна політика : робоча програма навчальної дисципліни. ВДПУ імені М. Коцюбинського. Вінниця. 2018. 13 с.

8. Максимчук БА. Соціальна політика: навчальна програма. ВДПУ імені М. Коцюбинського. Вінниця. 2018. 8 с.

References

1. Shleverda I.N. (2015). Politicheskij imidzh gosudarstvennoj sluzhby: istoricheskij aspekt [The political image of public service: a historical aspect]. Nauka i obrazovanie: khozyajstvo i ehkonomika; predprinimatel^fstvo; pravo i upravlenie - Science and Education: Economy and Economics; Entrepreneurship; Law and Management, 5, 22 - 23. [in Russian].

2. Ignatov V.G. (2000). Professional'naya kul'tura i professionalizm gosudarstvennoj sluzhby: kontekst istorii i sovremennost' [Professional Culture and Professionalism in Public Service: Context of History and Modernity]. Rostov n/D: Mart. [in Russian].

3. Panasyuk A.Yu. (2009). Formirovanie imidzha. Strategiya, psikhotekhnologii, psikhotekhniki [Image formation. Strategy, psychotechnology, psychotechniques]. Moskva: OMEGA-L [in Russian].

4. Pochepcov G.G. (2014). Imidzhelogiya [Imageology]. Kiev: Vakler. [in Ukrainian].

5. Averchenko L.K. (1999). Imidzh i lichnostnyj rost []. Novo-sibirsk. [in Russian].

6. Etychnyi kodeks derzhavnykh sluzhbovtsiv ta posadovykh osib mistsevoho samovriaduvannia [Code of Ethics for Civil Servants and Local Government Officials]. [in Ukrainian].

7. Maksymchuk B. A. (2018). Sotsialna polityka [Social policy]: robocha prohrama navchalnoi dystsypliny. VDPU imeni M. Kotsiubynskoho. Vinnytsia [in Ukrainian].

8. Maksymchuk B.A. (2018). Sotsialna polityka [Social policy]: navchalna prohrama. VDPU imeni M. Kotsiubynskoho. Vinnytsia [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru