Кондикційні зобов’язання як універсальний спосіб захисту речових прав

Встановлено, що традиційно функцію зобов'язань із безпідставного збагачення пов'язують насамперед з відновленням майнової сфери потерпілого набувачем, який одержав безпідставні майнові вигоди, так і з присудженням потерпілому майна, яке було безпідставним збереженням для набувача. Зазначене дає змогу стверджувати, що кондикційному зобов'язанню властиві усі ознаки системоутворюючого елемента усього механізму захисту суб'єктивного права особи, чиє право порушено недозволеним втручанням у його майнову сферу.

Констатовано, що змістовно конструкція зобов'язання з безпідставного збагачення в силу прямої вказівки закону частково перетинається з реституцією, віндикацією, наслідками припинення договорів, деліктними зобов'язаннями. Системний аналіз вітчизняних норм права свідчить про те, що кондикція як позадоговірний зобов'язальнии спосіб захисту права власності є своєрідною генералізованою конструкцією, яка підлягає застосуванню як самостійно, так і субсидіарно до всіх випадків, коли одна особа набуває або зберігає право на майно чи фактичне володіння ним за рахунок іншої особи без належної правової підстави. Відтак, кондикція підлягатиме застосуванню як субсидіарний (додатковий) спосіб захисту лише в тому випадку, коли відповідна вимога власника чи титульного володільця майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом охоплюється визначенням зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Ключові слова: безпідставне збагачення, кондикція, набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, речове право, право власності, захист права, об'єкти цивільних прав, оборотоздатність майнових прав

Abstract. The article is devoted to the study of the issue of legal regulation of obligations arising from the acquisition and preservation of property without a sufficient legal basis. It has been found that historically, obligations to acquire and preserve property without a sufficient legal basis, which have their origins in Roman private law, were defended with the help of a conditional claim. The domestic legislator relied on classical Roman principles and the doctrine of conditionality, formulating the researched institution within the framework of Chapter 83 of the Civil Code of Ukraine, which in the world civil discourse is called the obligation of unjust enrichment. In the domestic doctrine, the name "conditional obligations" was also attached to it.

It has been established that traditionally the function of unjust enrichment obligations is primarily associated with the restoration of the victim's property sphere by the acquirer who received unjustified property benefits, as well as with the awarding of property to the victim, which was an unjustified preservation for the acquirer. The above makes it possible to assert that the conditional obligation has all the features of a system-forming element of the entire mechanism of protection of the subjective right of a person whose right is violated by unauthorized interference in his property sphere.

It has been established that the content of the construction of the obligation of unjust enrichment by virtue of the direct instructions of the law partially overlaps with restitution, vindication, the consequences of termination of contracts, and tortious obligations. A systematic analysis of domestic legal norms shows that the condition as a non-contractual binding way of protecting property rights is a kind of generalized construction that can be applied both independently and subsidiarily to all cases where one person acquires or retains the right to property or actual possession by him at the expense of another person without a proper legal basis. Therefore, the condition will be applicable as a subsidiary (additional) method of protection only in the event that the corresponding claim of the owner or title holder of the property is not covered by the regulatory regulation of the main method of protection of the right, but is covered by the definition of the obligation due to its characteristic features, conditions and subject composition from the acquisition or preservation of property without a sufficient legal basis.

Keywords: unjust enrichment, condiction, acquisition or retention of property without a sufficient legal basis, ownership, property right, right defence, objects of civil rights, transferability of property rights

Постановка проблеми. Із розбудовою України, як самостійної, демократичної держави та її курсом на розвиток ринкових відносин підвищилась роль та значення цивільного права й цивільного законодавства. При цьому, вітчизняна цивілістична наука, як і правова система в цілому перебуває в стані постійних модернізаційних трансформацій. Потреба в оновленні законодавства, що регламентує приватні відносини, та гармонізації його з правом Європейського Союзу усвідомлюється та визнається на державному рівні. В умовах постійного розвитку цивільного законодавства не втрачають своєї актуальності дослідження правового регулювання зобов'язань, що виникають з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання правового регулювання зобов'язань, що виникають з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави на сьогодні активно досліджуються в наукових

У вітчизняній цивілістиці проблематиці кондикційних зобов'язань присвячено роботи таких учених, як: І. Е. Берестова, Б. П. Карнаух, О. О. Кот, Л. О. Майстренко, Я. М. Романюк, Г. В. Пучкова та ін. Проте залишається й надалі низка актуальних проблем, що зумовлює існування наукової дискусії із зазначеної проблематики.

Виклад основного матеріалу. Зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави сьогодні відоме майже всім цивілізованим правопорядкам континентальної Європи. Історично зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, які беруть свої витоки з римського приватного права, захищалися за допомогою кондикційного позову. У римському праві ці позови виникли спочатку на підґрунті договірних кредитних відносин, однак в подальшому були перенесені на випадки безпідставного збагачення, які належали в Римі, поруч із веденням чужих справ без доручення, до квазі-контрактів. Найбільш важливу групу серед квазі-контрактів складали випадки безпідставного збагачення [1, с. 11-12].

На класичні римські основоположення та вчення про кондикцію опирався вітчизняний законодавець, формулюючи інститут зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави в межах глави 83 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) [2], який у світовому цивілістичному дискурсі іменується зобов'язанням із безпідставного збагачення. У вітчизняній доктрині за ним також закріпилася назва «кондиційні зобов'язання».

Г.В. Пучкова, досліджуючи особливості рецепції зобов'язань з безпідставного набуття чи збереження майна за римським приватним правом, наполягає на розгляді досліджуваних зобов'язань як, головним чином, регулятивних і лише частково - охоронних, тобто опосередковано, але також веде мову про загальногалузевий (універсальний) характер кондикційних зобов'язань та поширення їх на усі інститути цивільного права [1, с. 8].

Традиційно функцію зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави пов'язують насамперед з відновленням майнової сфери потерпілого набувачем, який одержав безпідставні майнові вигоди, так і з присудженням потерпілому майна, яке було безпідставним збереженням для набувача. Такий механізм, у зв'язку зі спрямованістю на поновлення порушеної майнової сфери особи, покладає на порушника тягар несення різноманітних матеріальних витрат, здатних не лише компенсувати порушений майновий інтерес особи, а й максимально покарати порушника, виходячи з вимог добросовісності, розумності та справедливості. Така охоронно-поновлююча роль механізму захисту суб'єктивного права в цілому, на переконання І. Е. Берестової, властива лише кондиційному зобов'язанню. Зазначене дає змогу стверджувати, що кондикційному зобов'язанню властиві усі ознаки системоутворюючого елемента усього механізму захисту суб'єктивного права особи, чиє право порушено недозволеним втручанням у його майнову сферу [3, с. 51].

Вагоме значення для вирішення спорів, пов'язаних із відновленням майнового стану відіграє положення ст. 1212 ЦК України, позаяк зобов'язання із безпідставного збагачення вважається загальною підставою для відновлення майнового стану потерпілого у випадку відсутності інших підстав для цього, якщо захист прав особи не може бути здійснений на підставі закону, договору тощо.

Виходячи з аналізу вітчизняного цивільного законодавства, варто зауважити, що кондикція як спосіб захисту права власності або іншого речового права може застосовуватися як самостійно, так і субсидіарно.

Кондикція як самостійний спосіб захисту права власності застосовується за наявності підстав, окреслених ч. 1 ст. 1212 ЦК України (набуття чи збереження речі однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження речі відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала), а також двох додаткових умов: 1) річ повинна бути такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) позивач повинен домагатись повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі. Вказані додаткові ознаки кондикції дають можливість розмежувати її з віндикацією та реституцією. Якщо сторони не перебували у договірних відносинах щодо індивідуально визначеної речі, то така річ може бути витребувана лише із застосуванням віндикації (ст. 388 ЦК України). Якщо сторони були пов'язані договірними правовідносинами щодо речі, то така річ може бути витребувана лише із застосуванням реституції внаслідок недійсності відповідного договору (ст. 216 ЦК України) [4, с. 45].

Неможливість застосування положення ч. 1 ст. 1212 ЦК України до правовідносин договірного характеру підтверджується й матеріалами судової практики [5].

Умовами виникнення зобов'язань внаслідок безпідставного збереження майна є: 1) збереження особою майна, яке повинно було бути нею витрачене або втрачене; 2) втрата майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збереженням майна однією особою та відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збереження майна однією особою за рахунок іншої [6, с. 831]. До прикладу, несплата набувачем коштів за користування майном за договором оренди, несплата послуг, якими фактично скористався набувач, оплата рахунку за послугу, яку фактично не тримали, помилкове повторне виконання зобов'язань, помилкова оплата товарів на адресу неналежного набувача, повернення позикових коштів не тому кредитору тощо.

Про виникнення зобов'язань що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити в тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникнення майнових вигід на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигід, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов'язань з повернення безпідставного збагачення [7].

Згідно з принципом, що ніхто не має права набувати майно за чужий рахунок без передбаченої законом або правочином підстави, який покладений у зміст ст. 1212 ЦК України, безпідставність такого набуття робить його об'єктивно протиправним. Тому протиправність поведінки не належить ні до обов'язкових, ні до характерних умов безпідставного набуття майна. Протиправність безпідставного набуття виражається в самому факті зменшення охоронюваних законом майнових інтересів потерпілого. Стан набувача майна, збереженого за рахунок іншої особи, вважається неправомірним, в силу чого він і повинен повернути його [8, с. 797].

Безпідставне збагачення може полягати як у «фактичному» збагаченні (коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею), так і в «юридичному збагаченні» (коли набувач набуває суб'єктивне право на предмет збагачення) [9, с. 108, 112]. Варто відзначити, що об'єктом кондикційного зобов'язання може виступати не будь-який об'єкт цивільних прав. Із системного тлумачення приписів глави 83 ЦК України можемо виснувати, що таким об'єктом є майно (речі, грошові кошти, цінні папери). Окрім того, солідаризуємося із сформованою у доктрині підходом, що особа може безпідставно результати робіт, послуг.

Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає в тому, що отримання майна відбулося за відсутності правової підстави, або на підставі, яка згодом відпала.

Так, у справі № 910/3395/19 від 23.01.2020 Верховний Суд зауважив, що під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичного змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином [10].

Системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч.ч. 1, 2 ст. 205, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти до висновку, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України [11, с. 295].

Якщо правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв'язку із зобов'язанням (правочином), але не відповідно до його умов [12].

Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору [4, с. 43].

Враховуючи положення ч. 2 ст. 1212 ЦК України, доходимо висновку про широкий спектр юридичних фактів, які породжують виникнення кондикційних зобов'язань. Досліджувані зобов'язання можуть виникати як з дій, так і з подій.

Відтак, під кондикційне зобов'язання можна підвести будь-яке збагачення. Це означає, що поведінка як дія, яка лежить в основі виникнення безпідставного збагачення, може бути як добросовісною, так і недобросовісною, як винною, так і безвинною, мати місце як на стороні набувача, так і на стороні потерпілого, або взагалі на стороні третьої особи [13, с. 29].

Враховуючи вищенаведене, можемо констатувати, що сутність зобов'язань із безпідставного збагачення полягає у вилученні в набувача частини його майна, що набута поза межами правової підстави, у разі якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна потерпілому, який має належний титул на нього. При цьому законодавець в ч. 1 ст. 1213 ЦК України зауважив, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. За відсутності такої можливості компенсується його вартість на момент розгляду судом справи про повернення майна (ч. 2 ст. 1213 ЦК України [2].

У цивільно-правовій доктрині зобов'язання, які виникають внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави розглядаються як довірчі (фідуціарні) правовідносини, суть яких, на переконання Р.А. Майданика, полягає не стільки в тому, на яких підставах вони встановлені, а в тому, що, будучи встановленими, вони вимагають від зобов'язаної особи непохитної сумлінності, дбайливості у виконанні зобов'язань…Порушення даного пріоритету дбайливості вважається протиправним і тягне для порушника негативні правові наслідки… Саме фідуціарно-правовою природою кондиційних зобов'язань пояснюється встановлення підвищеної відповідальності набувача майна [14, с. 465].

Право на повернення безпідставно набутого чи збереженого майна не підлягає відчуженню, тобто є необоротоздатними майновими правами. Це зумовлено тим, що перехід кондикційної вимоги за відсутності в особи, яка її пред'являє, титулу на майно, не допускається. Вимога про повернення безпідставно набутого чи збереженого майна є цивільно-правовим способом захисту права власності, а не окреме оборотоздатне майнове право, яке може відчужуватися на користь інших осіб, оскільки речові права безпосередньо пов'язані з конкретним майном, переходять у зв'язку з переходом цих об'єктів, тому не можуть здійснюватися іншою особою та всупереч інтересів власника.

Кондикційне зобов'язання у вітчизняному цивільному праві постає як своєрідна генералізована конструкція, яка субсидіарно застосовується до всіх випадків, коли одна особа набуває чи зберігає право на майно чи фактичне володіння ним за рахунок іншої особи без належної правової підстави [15, с. 632]. Зазначене логічно слідує з приписів ч. 3 ст. 1212 ЦК України, згідно з якими правила про зобов'язання з безпідставного збагачення підлягають застосуванню також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, змістовно конструкція кондиційних зобов'язань в силу прямої вказівки закону частково перетинається з іншими спеціальними конструкціями - реституцією, віндикацією, наслідками припинення договорів, деліктними зобов'язаннями. На скільки це правильне і розумне рішення - питання спірне, але такий підхід слід враховувати допоки він міститься в ст. 1212 ЦК України. Щоправда, такий генералізований характер вітчизняної кондикції має і зворотну сторону: правила статей 1212-1215 ЦК України є загальними щодо окремих різновидів безпідставного збагачення, які традиційно врегульовані в межах інших юридичних конструкцій (віндикації, реституції тощо) [15, с. 632-633]. Відтак кондикція підлягатиме застосуванню як субсидіарний (додатковий) спосіб захисту лише в тому випадку, коли відповідна вимога власника чи титульного володільця майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом охоплюється визначенням зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави [16].

Висновки. Кондикція є цивільно-правовим способом захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно, а також субсидіарно до вимог, окреслених в ч. 3 ст. 1212 ЦК України. Кондикція цілком пристосована для захисту будь-якого суб'єктивного права особи, яке порушено недозволеним втручанням у його майнову сферу, що надає їй загального характеру. Водночас універсальний характер зобов'язань з безпідставного збагачення не знімає питання конкуренції кондикційної, індикаційної, деліктної та договірної вимоги.

Література: