Договірне регулювання спадкових відносин за цивільним законодавством України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія внутрішніх справ,

ДОГОВІРНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПАДКОВИХ ВІДНОСИН ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНІ

Мироненко Валентина Петрівна кандидат юридичних наук, доцент,

завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін

Ракул Оксана Володимирівна доктор юридичних наук, професор

кафедри цивільно-правових дисциплін

м. Київ

Анотація

спадковий договірний регулювання відносини

В статті досліджено основні аспекти договірного регулювання спадкових відносин та виділено ключові ознаки договорів у названій сфері, які свідчать про їхню цивільно-правову природу. Зокрема, йдеться про такі договори, як: поділ спадщини; договір про зміну черговості одержання права на спадкування; договір про зміну розміру частки у спадщині; спадковий договір. В статті наголошено, що у досліджуваних правовідносинах наслідки настають не з факту укладення договору, а внаслідок юридичного складу, в якому центральне місце посідає факт відкриття спадщини.

Зазначено, що в умовах розширеного регулювання приватно-правових відносин, і зокрема, спадкових, за допомогою звернення саме до договірних форм реалізації спадкових прав, питання щодо видів, змісту, способів виконання, стають все більш актуальними.

Констатовано, що договори між спадкоємцями щодо розподілу спадщини можуть бути укладені, по-перше, виключно після відкриття спадщини, оскільки лише з цього часу виникають спадкові відносини, а, подруге, до моменту видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки з моменту вчинення даної нотаріальної дії спадкові відносини трансформуються у відносини власності і укладення даних договорів не вбачається можливим. Виділено ознаки договорів у сфері спадкування, а саме: вчиняються у зв'язку з відкриттям спадщини; мають локальний характер; строкові; не можуть бути достатньою правовою підставою виникнення, зміни та припинення спадкових правовідносин; усі сторони є спадкоємцями; свобода вибору контрагента за договорами про розподіл спадщини обмежена; мають особисто-довірчий характер; об'єктом договорів про розподіл спадщини є спадкова маса, її частка або право на спадщину; договори щодо розподілу спадщини безпосередньо впливають на відносини власності; особлива правова мета та предмет договорів про розподіл спадщини

Ключові слова: спадкодавець, спадкоємець, спадщина, договір, договір про зміну черговості спадкування, договір про зміну розміру частки у спадщині спадкоємців за законом, договір про поділ спадщини, спадковий договір.

Annotation

Myronenko Valentyna Petrivna Candidate of legal sciences, associate professor, head of the department of the civil and juridical disciplines, National Academy of Internal Affairs, Kyiv

Rakul Oksana Volodymyrivna Doctor of legal sciences, professor of the department of the civil and juridical disciplines, National Academy of Internal Affairs, Kyiv

CONTRACTUAL REGULATION OF INHERITANCE RELATIONS UNDER CIVIL LEGISLATION OF UKRAINE

This article is concerning on the main aspects of contractual regulation of inheritance relations and highlighting of the key features of contracts in this field that indicate their civil legal nature. Specifically, it discusses the contract for the division of inheritance, the contract to change the order of inheritance rights, the contract to change the share in the inheritance and the inheritance contract. It has been emphasized that in the analyzed legal relationships the consequences arise not from the fact of entering into a contract but from the legal composition in which the fact of the inheritance opening occupies the central place.

It has been noted that in the context of expanded regulation of private legal relations, including inheritance, the use of contractual forms for the implementation of inheritance rights becomes increasingly relevant in terms of types, content and methods of execution.

It has been established that agreements among heirs regarding the distribution of the inheritance can be concluded, firstly, exclusively after the opening of the inheritance, as it is only from this time inheritance relations arise, and secondly, until the issuance of a certificate of inheritance right since from the moment of this notarial act performing inheritance relations transform into property relations, and the conclusion of such contracts is not considered possible. The characteristics of contracts in the field of inheritance have been identified, namely: they are made in connection with the opening of the inheritance, have a local character, are timelimited, cannot be a sufficient legal basis for the establishment, modification and termination of inheritance legal relations, all parties are heirs, the freedom of choice of a counterparty in contracts for the distribution of the inheritance is limited, they have a personal-trust nature, the object of contracts for the distribution of the inheritance is the inheritance mass, its share or right to inheritance, contracts regarding the distribution of the inheritance directly affect property relations, have a special legal purpose and subject matter.

Keywords: testator, heir, inheritance, contract, contract to change the order of inheritance, contract to change the share in the inheritance of heirs by law, contract for the division of inheritance, inheritance contract.

Постановка проблеми

За загальним правилом п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори є самостійною підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків. Як вірно відзначає С. О. Погрібний, досліджуючи правові механізм та принципи регулювання договірних відносин у цивільному праві України, договір набуває статусу самостійного регулятора цивільних правовідносин, причому не підзаконного, а такого, що знаходиться на одному щаблі із законом [1, с. 86]. Однак, слід зауважити: у досліджуваних правовідносинах наслідки настають не з факту укладення договору, а внаслідок юридичного складу, в якому центральне місце посідає факт відкриття спадщини. Крім того, на виконання будь-якого договору, що стосується реалізації права на спадкування, нотаріусом видається свідоцтво про право на спадщину, яке виступає правовстановлюючим документом на спадкове майно. Це зумовлено специфікою спадкових правовідносин, в межах яких укладається такий договір, і характеризується другорядною роллю останнього. Як бачимо, укладення договору щодо фактичної долі спадщини, в цивілістичній доктрині відведено друге, після заповіту (чи спадкуванні за законом) місце, проте важливість укладеного на виконання волі спадкодавця, договору, не може бути применшеною. Як і будь-яка сфера суспільних відносин, сфера спадкових відносин зазнає відповідних трансформаційних змін, потребує удосконалення та відповідності тим реаліям, які демонструє сучасний стан правової науки та правозастосовної практики.

В умовах розширеного регулювання приватно-правових відносин, і зокрема, спадкових, за допомогою звернення саме до договірних форм реалізації спадкових прав, питання щодо видів, змісту, способів виконання, стають все більш актуальними.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Спадкові відносини належать до найбільш досліджуваних у теорії цивільного права. Основу даної наукової розвідки становлять праці багатьох українських вчених в окресленій сфері. Серед них слід назвати: В. В. Васильченка, Ю. О. Заіку, О. М. Калітенка, Л. В. Красицьку, О. Є. Кухарєва, С. Д. Кучеренко, С. В. Мазуренко, Р. А. Майданика, О. П. Печеного, З. В. Ромовську, Є. О. Рябоконя, О. В. Скопиченка, С. Ф. Фурсу, Є. І. Фурсу та б. ін.

Мета статті - теоретичне дослідження проблемних аспектів договірного регулювання спадкових відносин та виділення основних ознак договорів у названій сфері, які свідчать про їхню цивільно-правову природу.

Виклад основного матеріалу

Конституцією України визначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї. Люди старшого віку, не маючи близьких родичів, які могли б допомогти, та не отримуючи достатньої допомоги від держави, вдаються до таких способів користування та розпорядження своїм майном, щоб забезпечити свої життєві потреби, при цьому бути захищеними з юридичної точки зору. Тому, стверджує на думку С. А. Миронюк, все частіше укладаються такі правочини, як договір довічного утримання, заповідальний відказ, спадковий договір [2, с. 70].

В окрему категорію договорів, деякі фахівці відносять договори про розподіл (поділ) спадщини. До прикладу Ю. Є. Зінькевич в числі таких договорів виділяє ще і договори про зміну черговості одержання права на спадкування та про зміну розміру частки у спадщині спадкоємців за законом [3, с. 102-105]. Подібну точку зору виражає і О. Є. Кухарєв, який зазначає, що є всі підстави для виокремлення самостійної групи договорів - договорів у сфері спадкового права, яка охоплює такі договірні конструкції: договір про зміну черговості одержання права на спадкування (ст. 1259 ЦК України); договір про зміну розміру частки у спадщині (частини 2, 3 ст. 1267 ЦК України); договір про поділ спадщини між спадкоємцями (ст. 1278 ЦК України); договір про задоволення спадкоємцями вимог кредитора спадкодавця (ч. 2 ст. 1282 ЦК України); договір між спадкоємцями та виконавцем заповіту про призначення останнього (ч. 2 ст. 1287 ЦК України); договір на управління спадщиною (ст. 1285 ЦК України); договір охорони спадкового майна (ст. 1283 ЦК України). Науковець наголошує, що ці договори мають особисто-довірчий, строковий та локальний характер, оскільки існують лише в межах спадкових правовідносин, і укласти їх може обмежене коло осіб [4, с. 84].

В юридичній літературі, перерозподіл спадщини визначається, як повторний розподіл спадщини між спадкоємцями у випадку, коли після первісного її розподілу в натурі спадщина буде прийнята іншими спадкоємцями за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину чи на підставі рішення суду про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини (ч. 2, ч. 3 ст. 1272 ЦК) або ж в інших випадках, коли певні обставини є підставою для перерозподілу спадщини. П. Печений, виділяє такі умови перерозподілу спадщини, що мають бути наявними одночасно: сплив строк для прийняття спадщини; відбувся первісний розподіл спадщини [5, с. 149-150]. Таку позицію підтримано і іншими цивілістами. Зокрема, Ю. Є. Зінькевич, в дисертаційному дослідженні так само схиляється до подібного тлумачення договору про розподіл спадщини. Вона зазначає, що це - домовленість спадкоємців, які прийняли спадщину, спрямована на забезпечення справедливого розподілу ними спадщини, її частки або права на спадщину, оформлення якої здійснюється після спливу строку для прийняття спадщини та до моменту видачі свідоцтва про право на спадщину [6, с. 7].

Згідно положень, встановлених законом, спадкоємці можуть за усною домовленістю між собою, якщо це стосується рухомого майна, або за нотаріально посвідченим договором, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, змінити розмір частки у спадщині когось із них [7]. Таке положення дозволяє відступити від розміру часток у спадщині спадкоємцям за законом, але не може бути застосовано для спадкоємців за заповітом, адже поділ спадкового майна не може відбуватися всупереч волі заповідача. Закономірно напрошується висновок, що спадкоємці за законом мають право поділити спадщину за домовленістю між собою та змінити (встановити) розмір часток у спадщині, а спадкоємці за заповітом можуть мати таке право лише щодо стосовно того спадкового майна, яке не зазначено в заповіті. Розглядаючи питання нотаріального оформлення спадщини, М. Череватенко слушно зауважує, що предметом нотаріального оформлення при поділі спадкового майна може виступати як усе спадкове майно, так і певна його частина. Для посвідчення договору про поділ спадкового майна нотаріусу необхідно встановити наступні обставини: стан спадкового майна з посиланням на правовстановлювальні документи на спадкове майно, що належало спадкодавцю; визначення оцінки кожної речі окремо; визначення ідеальних часток кожного зі спадкоємців у спадщині; визначення варіантів поділу об'єктів спадщини між спадкоємцями за їх взаємною згодою; визначення часток та цілісних об'єктів спадщини за кожним із спадкоємців при добровільному поділі [8, с. 294].

Погоджуючись із такими міркуваннями фахівця додамо, що при посвідченні договору про поділ спадщини доцільно вносити відомості про: спадкодавця; спадкоємців, які закликаються до спадкування та прийняли в установленому законом порядку спадщину - сторін договору; застереження про дотримання прав інших осіб, в тому числі спадкоємців; розмір ідеальних часток у спадщині відповідно до закону; спадкове майно, яке належало спадкодавцю із посиланням на документи, що посвідчують право власності та підтверджують державну реєстрацію на нього; порядок розподілу речей, які входять до складу спадщини; наявність чи відсутність застосування грошової компенсації, якщо вартість поділених речей різна; розподіл витрат за нотаріальне посвідчення договору; роз'яснення положень чинного законодавства про умови та наслідків укладення відповідного договору. Впевнені, що зазначення таких позицій в тексті договору про поділ спадщини не лише сприятиме оптимізації законодавства, а й буде додатковою гарантією дотримання прав як спадкодавця, так і його спадкоємців.

З огляду на проведений аналіз наукової доктрини та чинного законодавства характерними ознаками договорів щодо розподілу спадщини слід вважати: вони вчиняються у зв'язку з відкриттям спадщини; мають локальний характер; є строковими; правовою метою є встановлення спадкоємцями власних умов спадкування, а саме: кола спадкоємців, які закликаються до спадкування, розміру ідеальних часток у спадщині, правового режиму спадкового майна, замість тих, які встановлені заповітом або законом; договори щодо розподілу спадщини не можуть бути достатньою правовою підставою виникнення, зміни та припинення спадкових правовідносин; всі сторони таких договорів є спадкоємцями; договори щодо розподілу спадщини мають особисто-довірчий характер; свобода вибору контрагента за договорами щодо розподілу спадщини обмежена; договори щодо розподілу спадщини безпосередньо впливають на відносини власності; досліджувані договори є правовою підставою виникнення відповідного договірного зобов'язання.

Нормами ЦК України передбачено два види спадкування: за законом і за заповітом. Тому залежно від зазначених критеріїв, законом установлено відповідні черги спадкоємців і на цій підставі передбачається, якщо спадкодавець має інші наміри щодо передачі належного йому майна, то він вправі скласти заповіт і назвати інших осіб [9, с. 428].

Досліджуючи проблематику механізму реалізації спадкових прав, фахівці підкреслюють, що положення про черговість спадкування спадкоємцями за законом базується на презумпції, що в разі висловлення своєї волі спадкодавець залишив би спадкове майно найближчим особам, які законом визначені в певні черги залежно від таких критеріїв: близькість родинних зв'язків за походженням; шлюбні відносини; усиновлення; надання утримання спадкодавцю; перебування на утриманні спадкодавця; спільне проживання тощо [10, с. 68]. Тобто, в основі цього лежать сімейно-побутові відносини.

Як бачимо, розширення диспозитивних засад у спадковому праві зумовило можливість зміни закріпленого законом правила черговості. За визначенням О. Є. Кухарєва, зміна черговості одержання права на спадкування -це встановлення іншого, ніж передбачено законом, порядку закликання до спадкування спадкоємців за законом [11, с. 41]. В іншому своєму доробку названий автор вказує, що при спадкуванні за законом законодавець розподіляє спадщину між спадкоємцями, намагаючись передбачити волю спадкодавця, і враховуючи вірогідність його близьких відносин саме з найближчими родичами чи членами сім'ї будує загальну абстрактну модель черговості без врахування особливостей стосунків, які можуть скластися в конкретній сім'ї. Саме цією обставиною, наголошує науковець, зумовлене закріплення в ЦК України норми, яка надає спадкоємцям за законом право розподілити спадщину по іншому, ніж це передбачено в законодавстві [12, с. 304].

Доктрина цивільного права демонструє неоднозначне тлумачення поняття та змісту договору про черговість зміни права на спадкування, застосовуючі різні підходи та наділяючи різними ознаками. Однак, попри такі відмінності, більшість фахівців віддає перевагу висновку про цивільно-правову природу цього договору. До прикладу видатна українська цивілістка З. В. Ромовська стверджує, що право на спадкування є особистим, персональним майновим правом особи, яка не може його передати комусь іншому, зокрема і шляхом відмови від спадщини на його користь. Крім того авторка переконливо стверджує, що юридичне значення договору про зміну черговості спадкування полягає: у наданні права на спадкування тому, до кого не дійшла, черга; добровільному зменшенні частки у спадщині сторони за договором [13, с. 184].

І. П. Орлов, здійснюючи комплексне дослідження правочинів у сфері спадкового права, в якості предмету договору про черговість зміни права на спадкування називає закликання до спадкування спадкоємця наступної черги, який за загальним правилом черговості не має права на спадкування [14, с. 4].

Таким чином, черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінено нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити права спадкоємця, який не бере в ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині.

Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Наголосммо, що договір про зміну черговості може бути укладено заінтересованими спадкоємцями після відкриття спадщини, але не пізніше закінчення строку, встановленого для її прийняття. Особа, яка за договором закликається до спадщини, повинна належати до кола спадкоємців за законом.

Зміст договору не повинен порушувати права спадкоємців, які не беруть участі в ньому, а також спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку. Тобто внаслідок такого договору не повинна бути, наприклад, зменшена частка спадщини спадкоємця, який не бере в ньому участі, або збільшено обсяг обов'язків, які він успадковує, він не повинен бути усунутий від одержання в натурі речі, на яку набував право при спадкуванні за звичайних обставин.

Укладання спадкоємцями договору про зміну розміру частки у спадщині когось із спадкоємців регулюється ст. 1267 ЦК. Вказана норма закону надає можливість спадкоємцям відійти від правила рівності часток у спадщині спадкоємців за законом та врегулювати це питання договором. Якщо вказаний договір стосується рухомого майна, то він укладається в усній формі. Якщо ж зміна часток у спадщині стосується нерухомого майна або транспортних засобів, то такий договір викладається у письмовій формі з наступним нотаріальним посвідченням. Спадкоємці можуть укласти такий договір як щодо всього спадкового майна, так і щодо окремої частини спадщини. Так само, як і у випадку з договором про заміну черговості одержання права на спадкування, договір про зміну часток у спадщині укладається після відкриття спадщини.ЃAакий договір може мати місце після спливу шестимісячного строку з моменту відкриття спадщини, коли вже буде з'ясоване коло спадкоємців та визначені їх частки, і до видачі свідоцтв про право на спадщину. Але не можна стверджувати, що такий договір не може бути укладений спадкоємцями і після видачі свідоцтв про право на спадщину, оскільки ст. 1300 ЦК дає можливість внести зміни у свідоцтво про право на спадщину за згодою спадкоємців, а це можливо не лише у випадках, передбачених ч. 2 та 3 ст. 1272 ЦК України, тобто коли з'явилися інші спадкоємці [15, с. 97].

Спадковий договір, передбачений ст. 1302 ЦК України, став звичайним правовим явищем для сучасного українського суспільства. Варто зазначити, що введення такої правової конструкції, як спадковий договір, до цивільного законодавства України, викликало неоднозначне ставлення юридичної спільноти. Перші роки застосування новітнього цивільного законодавства України засвідчили дуже обережне ставлення нотаріальної практики до спадкового договору. Однак, як слушно зазначає Л. В. Красицька, спадковий договір «довів» своє «право на існування», а в деяких випадках став унікальним правовим засобом для задоволення прагнень та потреб відчужувача майна за договором [16, с. 26]. Інша дослідниця - С. В. Мазуренко, визначаючи видову приналежність спадкового договору, з огляду до загальних положень про класифікацію договорів у сучасному українському цивільному праві, обґрунтовує, що спадковий договір не належить до жодної із існуючих у цивільному праві груп договорів, а є за своєю сутністю «нетиповим договором» цивільного права [17, с. 10]. На користь цивільно-правової природи спадкового договору вказує і те, що з укладенням спадкового договору, виникають договірні, а не спадкові правовідносини. Зокрема, такої думки дотримується Д. С. Кучеренко, наводячи наступні аргументи: по-перше, ст. 1217 ЦК України подано вичерпний перелік видів спадкування - за законом або за заповітом; по-друге, предметом спадкового договору виступає виключно майно відчужувача, тоді як до об'єкту спадщини можуть входити ще й речові права на чуже майно; потретє, спадковий договір не можна скасувати або змінити в односторонньому порядку за життя відчужувача, як це має місце при заповіті; по-четверте, суб'єктами спадкових відносин є насамперед спадкодавець і спадкоємець, у той час як набувачами за спадковим договором можуть бути і не спадкоємці; по-п'яте, спадковий договір має оплатний характер, тоді, як відносини, що виникають між спадкодавцем і спадкоємцем є безоплатними [18, с. 205].

Отже, спадковий договір за своїми ознаками є двостороннім, оплатним, консенсуальним, алеаторним, довготривалим, з ускладненим порядком зміни і розірвання. Хоча одностайності серед науковців з приводу цього питання не спостерігається. Так, наприклад, З. Ф. Самчук-Колодяжна, робить однозначний висновок, що спадковий договір є одностороннім [19, с. 241]. Свої висновки авторка робить, посилаючись на наукову позицію З. В. Ромовської, О. В. Дзери, В. М. Косака та ін. Ми переконані, що спадковий договір слід розглядати як договір двосторонній, власне тому ми і приєднуємося до точки зору таких науковців, як Ю. О. Заіка, Є. О. Харитонов, О. М. Калітенко, Д.С. Кучеренко. Подібна ситуація складається і в частині кваліфікації спадкового договору, як договору консенсуального/реального.

Відношення до зобов'язального права спадкового договору обстоюють і Т. І. Бровченко та О. І. Жук, які зазначають, що: 1) спадковий договір є різновидом цивільно-правового договору, тож на нього розповсюджується дія ст. 638 ЦК України, за якою він вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов. Таким чином, визначення майна, що переходить у спадок до набувача, а також умов, за яких це відбувається, є результатом досягнення консенсусу між сторонами, чого не можна сказати про спадкування за заповітом чи за законом; 2) на спадковий договір не розповсюджується дія ст. 47 ЦК України, за якою спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати нерухоме майно, що перейшло до них, протягом 5 років, а відтак, набувач за відповідни правочином не обмежується у своїх діях щодо отриманого майна; 3) відчужувач не втрачає права володіння визначеним спадковим договором майном до самої смерті, що гарантує йому добросовісне виконання набувачем своїх обов'язків та не позбавляється права користування ним; 4) спадковий договір не може бути розірвано в односторонньому порядку [20, с. 168, 169].

На зобов'язальний характер спадкового договору вказує і І. Самойлова, наголошуючи, що він є одним із видів договорів щодо відчуження майна та пов'язаний зі спадковими відносинами лише моментом переходу майна у власність набувача - смертю відчужувана. Він не передбачає переходу майна від відчужувача до набувача в порядку спадкування внаслідок відсутності спадкового правонаступництва, незважаючи на схожість конструкції спадкового договору зі спадкуванням [21, с. 55].

Отже, узагальнення наукової доктрини, дозволяє виділити такі ознаки спадкового договору: наявність домовленості сторін про особливий порядок визначення долі майна після смерті його власника; спеціальний субєктний склад такої домовленості; виникнення на підставі спадкового договору сукупності зобов'язальних та речових відносин (зобов'язальних - до смерті відчужувача, речових - після його смерті); виникнення права власності на майно відчужувача на підставі складної юридичної сукупності: укладення договору, виконання набувачем дій відповідно до розпоряджень відчужувача, смерть відчужувача; поетапне виникнення прав та обов'язків у його сторін (у набувача виникає обов'язок виконувати розпорядження відчужувача вже після укладення договору, а права власника на майно відчужувача він отримує лише після смерті останнього).

Тож, специфіка спадкового договору виявляється, принаймні, в двох аспектах. Перший - полягає в тому, що спадковий договір є особливою формою вираження волі спадкодавця. Другий - зводиться до того, що спадковий договір укладається під відкладальною обставиною, щоб набувач пережив відчужувача, оскільки у разі смерті набувача до відкриття спадщини спадковий договір, зважаючи на його суворо особистий характер, уважається припиненим і права та обов язки, що є його змістом, не можуть перейти до спадкоємців набувача.

Не можна не погодитись із думкою фахівців, які перевагою спадкового договору є те, що в разі укладення спадкового договору інші члени сім'ї вже не можуть претендувати на це майно, тоді як навіть за наявності заповіту, де вказана конкретна особа, закон захищає права осіб, які мають право на обов'язкову частку майна у спадщині, до котрих належать неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатні вдова (вдівець) та батьки спадкодавця. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, а відчужувач може [22, с. 136].

З огляду на наведене, можна стверджувати, що спадковий договір має подвійну правову природу: він одночасно є і розпорядженням на випадок смерті, і договором, змістом якого зумовлюються його істотні умови.

Висновки

1. Договори між спадкоємцями щодо розподілу спадщини можуть бути укладені, по-перше, виключно після відкриття спадщини, оскільки лише з цього часу виникають спадкові відносини, а, по-друге, до моменту видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки з моменту вчинення даної нотаріальної дії спадкові відносини трансформуються у відносини власності і укладення даних договорів не вбачається можливим.

2. Ознаками договорів про розподіл спадщини є: вчиняються у зв'язку з відкриттям спадщини; мають локальний характер; строкові; не можуть бути достатньою правовою підставою виникнення, зміни та припинення спадкових правовідносин; усі сторони є спадкоємцями; свобода вибору контрагента за договорами обмежена; мають особисто-довірчий характер; об'єктом договорів є спадщина, її частка або право на спадщину; договори безпосередньо впливають на відносини власності; мають особливу правову мету та предмет.

Література