До питання реалізації права на збереження культурної спадщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія внутрішніх справ

ДО ПИТАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ЗБЕРЕЖЕННЯ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

Мироненко Валентина Петрівна кандидат юридичних наук,

доцент, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін

Шаповал Леся Іванівна кандидат юридичних наук,

доцент, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін

м. Київ

Анотація

Питання реалізації права на збереження культурної спадщини є досить актуальним на сьогоднішній день. Повсякденне життя людей немислиме без матеріальних і духовних благ. І одним із таких благ виступає культурна спадщина як комплекс об'єктів, які мають цінність. Культурну спадщину потрібно зберігати, оскільки її втрата спричинить руйнування нашої національної, культурної та духовної ідентичності. Аналіз даних нормативних актів показує, що до об'єктів культурної спадщини відносяться всі явища, твори, предмети, що мають історичну та культурну цінність, які поділяються на дві категорії: об'єкти матеріальної культурної спадщини та об'єкти нематеріальної культурної спадщини.

Згідно з конституційними нормами, громадяни України мають права щодо всіх об'єктів культурної спадщини (як матеріальних, так і нематеріальних). На нашу думку, це право складається з: права на збереження об'єктів культурної спадщини; права користування ними; права кожного отримання інформації про них. Зауважимо, що право кожного на безперешкодне отримання інформації може розглядатися як право-поведінка, а право на збереження як право-вимога.

Відмінна риса конституційного права громадян полягає в тому, що воно реалізується у вигляді обов'язку, закріпленого у ст. 66 Конституції України, а саме: «кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки». Звідси можна вести мову про обов'язки піклуватися про збереження історичної та культурної спадщини, берегти пам'ятки історії та культури. Цей обов'язок стосується всіх суб'єктів: фізичних осіб, юридичних, і органів влади всіх рівнів.

Незважаючи на конституційний обов'язок не заподіювати шкоду культурній спадщині, органи державної влади не належним чином його виконують, а отже, порушують права громадян на доступ до культурних цінностей та забезпечення збереження культурної спадщини. Важливою проблемою в галузі збереження культурної спадщини є узгодження інтересів, пов'язаних з її охороною, та інтересів, пов'язаних із розвитком населених пунктів та економічною діяльністю, зокрема, будівництвом і землекористуванням.

Якщо звернути увагу на те, як відбувається збереження культурної спадщини на практиці, то варто зазначити, що інтересами збереження культурної спадщини часто нехтують в інтересах певних суб'єктів економічної діяльності та забудовників. І найчастіше це відбувається не лише у зв'язку з порушенням або маніпулюванням чинним законодавством, а й у зв'язку зі змінами, які спрямовані на створення обмежень для охоронної і дослідницької діяльності пам'яток культурної спадщини.

Зазначено, що реалізація права особи на збереження культурної спадщини залежить від того, як органи державної влади виконують свої повноваження, як саме населення бере участь у вирішенні завдань, спрямованих на охорону культурних об'єктів. Збереження культурної спадщини є одним із найважливіших завдань у сучасному світі, оскільки саме воно дозволяє нам розуміти історію та культуру своєї країни, формувати свою особистість та насолоджуватися унікальними досягненнями наших предків.

Ключові слова: культурна спадщина, право на збереження культурної спадщини, культурні цінності, матеріальні цінності, нематеріальні цінності, об'єкти культурної спадщини, популяризація об'єктів культурної спадщини.

Annotation

Myronenko Valentyna Petrivna Candidate of legal sciences, associate professor, head of the department of the civil and juridical disciplines, National Academy of Internal Affairs, Kyiv

Shapoval Lesia Ivanivna Candidate of legal sciences, associate professor, associate professor of the departmen of the civil and juridical disciplines, National Academy of Internal Affairs, Kyiv,

ON THE ISSUE OF IMPLEMENTATION OF THE RIGHT TO PRESERVE CULTURAL HERITAGE

The issue of implementation of the right to preserve cultural heritage is quite relevant today. People's everyday life is unimaginable without material and spiritual goods. And one of such goods is cultural heritage as a number of objects that have value. Cultural heritage needs to be preserved, as its loss will result in the destruction of our national, cultural and spiritual identity. Analysis of regulatory acts shows that cultural heritage includes all phenomena, works and items that have historical and cultural value, which are divided into two categories: objects of material cultural heritage and objects of intangible cultural heritage.

According to the provisions of the Constitution of Ukraine its citizens have rights regarding all objects of cultural heritage (both material and intangible). In our opinion, this right consists of the right to preserve cultural heritage objects, the right to use them and the right of everyone to obtain information about them. It should be noted that the right of everyone to unrestricted access to information can be considered as a right-behavior, while the right to preservation - as a right-claim.

The distinctive feature of citizens' constitutional right lies in its implementation in the form of an obligation enshrined in Article 66 of the Constitution of Ukraine, namely: “Everyone is obliged not to harm nature, cultural heritage, and compensate for the damage caused by them.” Hence we can talk about the duty to preserve historical and cultural heritage, to protect historical and cultural monuments. This duty applies to all subjects - individuals, legal entities and authorities at all levels.

Despite the constitutional obligation not to harm cultural heritage, the state authorities do not fulfill it properly, thus violating citizens' rights to access cultural values and ensure the preservation of cultural heritage. An important problem in the field of preserving cultural heritage is reconciling the interests related to its protection with the interests associated with the development of settlements and economic activities, namely construction and land use.

If we pay attention to the practice of preservation of cultural heritage, it is worth to mention that the interests of preserving cultural heritage are often disregarded in favor of certain subjects of economic activity and developers. Mostly this happens not due to violations or manipulation of existing legislation but due to legislative and regulatory amendments aimed at creating restrictions on protective and research activities related to cultural heritage sites.

It has been noted that the realization of an individual's right to preserve cultural heritage depends on how state authorities fulfill their powers and how the population participates in solving tasks of protection of cultural objects. Cultural heritage preservation is one of the most important tasks in the modern world, as it allows us to know and understand the own country's history and culture, shape our identity and enjoy the unique achievements of our ancestors.

Keywords: cultural heritage, right to preserve cultural heritage, cultural values, material values, intangible values, objects of cultural heritage, popularization of cultural heritage objects.

Постановка проблеми

Те, з чим нині зіштовхнулась і бореться Україна, вважають наймасштабнішим вторгненням, які були відомі людству з середини минулого століття. Руйнівні наслідки війни виявляються в загальному стремлінні знищити Україну і український народ як єдину спільноту.

Знищення української нації відбувається ще і шляхом знищення української історії, української культури та української культурної спадщини, зокрема. Кількість пошкоджених, знищених об'єктів культурної спадщини, розграбованих і незаконно вивезених культурних цінностей вражають своїми обсягами. Так, до прикладу, у Донецькій області пошкоджено будівлі Святогірської лаври, згоріли церкви Григорівського, Богородичного та Всіхсвятського скитів. На Київщині знищено пожежами дерев'яні храми у селах Заворичі, Лук'янівка. На Житомирщині така ж доля спіткала дерев'яну церкву у В'язівці. Ворожі обстріли Чернігова пошкодили архітектурні ансамблі Троїцько-Іллінського та Єлецького Успенського монастирів, церкви Вознесіння Господнього і Св. Катерини. Внаслідок ракетних ударів по Одесі, ушкоджень зазнали Воронцовський палац, будівля художнього музею. На Херсонщині зруйновано унікальну технічну споруду, пам'ятку - Аджигольський маяк та багато інших.

На тлі цих негативних чинників особливо актуальними стають питання збереження культурної спадщини. Повсякденне життя людей немислиме без матеріальних і духовних благ. І одним із таких благ виступає культурна спадщина як комплекс об'єктів, які мають цінність. Під культурною спадщиною ми розуміємо сукупність матеріальних та нематеріальних виявів людської творчості, які мають історичну, культурну або естетичну цінність і є спадщиною певного народу, громади або цілого світу. Вона включає в себе різноманітні об'єкти, такі як архітектурні споруди, мистецтво, рукописи, археологічні реліквії, традиції, звичаї, мови, музику, танці, ремесла та багато іншого. Культурна спадщина відображає історію, ідентичність та цінності людей, які створили ці об'єкти та традиції. Вона є важливим компонентом культурного розвитку суспільства і допомагає зберегти його культурну різноманітність та унікальність.

Організації, такі як ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури), визнають важливість збереження та охорони культурної спадщини. Вони здійснюють заходи для охорони, реставрації, дослідження та популяризації культурних цінностей з метою передачі їх наступним поколінням і збереження світової культурної спадщини.

Культурну спадщину потрібно зберігати, оскільки її втрата спричинить руйнування нашої національної, культурної та духовної ідентичності. І не дарма Конституцією України в ст. 54 передбачено, що «культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами» [1].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Науковий доробок у цьому контексті складають наукові праці таких науковців: В.І. Акуленко, І.А. Бірюков, М.М. Богуславського, Н.Д. Бобоєдова, М.І. Брагінського, А.В. Головизина, Ю.О. Заіка, М.В. Васильєва, Р.Б. Булатова, О.Г. Васнєва, С.Г. Долгова, Є.Ю. Єгорової, Т.В. Дуденко, Т. В. Курило, Д.В. Мазеїна, Н.І. Мінаєва, В.Ф. Зверховської, С.Н. Молчанова, Т.Г. Каткова, К.І. Скловського, Е.Л. Король, В.О. Нешатаєва, Є.О. Харитонова та інших.

Мета статті - дослідження особливостей реалізації права на збереження культурної спадщини та проблем в галузі збереження культурної спадщини.

Виклад основного матеріалу

В Україні питання збереження культурної спадщини регулюється законодавством, і це означає, що держава несе відповідальність за її збереження і забезпечує її охорону. Про важливість культурної спадщини йде мова в ст. 11 та 12 Конституції України, де зазначається: «держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави» [1].

Хочемо зазначити, що культурна спадщина - це просторова оболонка минулого, найкращі його прояви, які заслуговують на продовження, збереження, а відтак і охорону.

Варто вказати, що в Україні вперше визначення поняття «культурна спадщина» було наведено в Законі України «Про охорону культурної спадщини», який визначає культурну спадщину як «сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини» [2].

Цей Закон став основою для регулювання охорони та управління культурною спадщиною в Україні. Згідно даного Закону «об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність» [2].

У свою чергу, варто зазначити, що культурними цінностями є будь-які твори, які є результатом творчого самовираження людини в минулому чи в теперішньому часі, що мають велике значення для науки, історії, освіти, членів суспільства і сприяють розвиткові сучасної и майбутньої культури. На тепер у науці цивільного права культурними цінностями частіше за все визнаються лише матеріальні цінності культури, але це не означає, що духовні цінності не охоплюються сферою правового регулювання.

Під нематеріальними цінностями, що у міжнародній практиці отримали назву нематеріального культурного надбання, відповідно до Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини, учасниками якої є 47 країн, у тому числі й Україна, слід розуміти фольклор, традиції усної творчості, видовища, ритуальні свята тощо [3].

Нематеріальні цінності культури охороняються правом в інших юридичних формах (шляхом застосування норм авторського права, права промислової власності тощо). Вони регулюються, але в іншому плані в якості творів мистецтва чи літератури, науки або техніки. Наприклад, ніхто не оспорює, що картина «Гонець» була створена французьким художником Анрі Матіссом. Художник, який намалював цю картину і згодом продав її відомому меценату і колекціонеру картин С.І. Коваленку, зберігає авторські права на неї. Авторське право на неї протягом відповідного строку належить художнику і його спадкоємцям. Але сама картина «Гонець» як річ належить у даний час власнику С.І. Коваленку, хоча спадкоємці Матісса намагалися оспорювати це право у судах Франції, США та Італії. Теж саме можна сказати стосовно картини «Льон», яка була створена українською художницею Тетяною Яблонською. Авторське право на неї протягом певного строку належить цій художниці і її нащадкам. Стосовно цих об'єктів має застосовуватися термін «інтелектуальна власність», але це не означає, що мова йде про власність на матеріальні предмети. Для певних об'єктів інтелектуальної власності пріоритетне значення має форма, зокрема, творів образотворчого мистецтва. Важливо, що об'єкт культурної спадщини має бути втілений (зафіксований) у будь-якій матеріальній формі.

Аналіз галузевого законодавства показує, що до об'єктів культурної спадщини відносяться всі явища, твори, предмети, що мають історичну та культурну цінність, які поділяються на дві категорії: об'єкти матеріальної культурної спадщини та об'єкти нематеріальної культурної спадщини.

Згідно з Конституцією України, громадяни нашої держави мають права щодо всіх об'єктів культурної спадщини (як матеріальних, так і нематеріальних). На нашу думку, це право складається з: права на збереження об'єктів культурної спадщини; права користування ними; права кожного отримання інформації про них. Зауважимо, що право кожного на безперешкодне отримання інформації може розглядатися як право-поведінка, а право на збереження як право-вимога.

Відмінна риса конституційного права громадян полягає в тому, що воно реалізується у вигляді обов'язку, закріпленого у ст. 66 Конституції України, а саме: «кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду …культурній спадщині …Ѓt [1]. Звідси можна вести мову про обов'язки піклуватися про збереження історичної та культурної спадщини, берегти пам'ятки історії та культури. Цей обов'язок стосується всіх суб'єктів: фізичних осіб, юридичних, і органів влади всіх рівнів.

Таким чином, обов'язок стосовно збереження об'єктів культурної спадщини полягає у: здійсненні активних дій, спрямованих на збереження; утриманні від вчинення активних дій, дотриманні заборон та обмежень; наданні будь-якої інформації щодо об'єктів; неперешкоджанні уповноваженим особам, сприяти та узгоджувати дії; популяризації, тобто організації різноманітних заходів з метою їх передачі нащадкам.

Проте, незважаючи на закріплені обов'язки та механізм їх реалізації, органи публічної влади не завжди належним чином їх виконують, а отже, порушують права громадян на доступ до культурних цінностей та забезпечення збереження культурної спадщини. Наприклад, виникають випадки, коли власники кафе та ресторанів, що розміщуються в історичній частині міста, при встановленні літньої тераси завдають шкоди частині історичної будівлі, оскільки здійснюють прибудову до будинку в охоронній зоні культурної спадщини. Також часто здійснюється надбудова ще одного або кількох мансардних поверхів, розширюються балкони, здійснюється перепланування, які в подальшому шкідливо впливають на опорні конструкції. Це є ще однією гострою проблемою збереження історичної спадщини, є незаконна реконструкція будинків - пам'яток архітектури. Тут вже мова йде не про їх укріплення чи реставрацію, а про пошкодження історичних будівель.

На наше переконання для запобігання знищенню об'єктів культурної спадщини, ефективним механізмом має бути притягнення до відповідальності осіб, винних у таких порушеннях. Не зважаючи на велику кількість подібних порушень, все ж, більша їх частина залишається поза увагою правоохоронних органів та автоматично породжує нові порушення і втрати.

Значною, як на нашу думку, проблемою в галузі збереження культурної спадщини є узгодження інтересів, пов'язаних з її охороною, та інтересів, пов'язаних із розвитком населених пунктів та економічною діяльністю, зокрема, будівництвом і землекористуванням. Створювати баланс між цими інтересами покликане законодавство у пам'яткоохоронній сфері, зокрема, базові закони «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини», ратифікована Україною у 2003 р. Європейська конвенція про охорону археологічної спадщини, ратифікована у 2006 р. Конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи [4].

Якщо звернути увагу на те, як відбувається збереження культурної спадщини на практиці, то варто зазначити, що інтересами збереження культурної спадщини часто нехтують в інтересах певних суб'єктів економічної діяльності та забудовників. І найчастіше це відбувається не лише у зв'язку з порушенням або маніпулюванням чинним законодавством, а й у зв'язку зі змінами, які спрямовані на створення обмежень для охоронної і дослідницької діяльності пам'яток культурної спадщини.

Так, Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» з Закону «Про охорону археологічної спадщини» було вилучено статтю 9-1 «Наукова археологічна експертиза», яка містила визначення цієї процедури, і якою передбачалося, що «проведення наукової археологічної експертизи передує погодженню комісіями з розгляду питань, пов'язаних із погодженням документації із землеустрою, проектів землеустрою, якими передбачається: відведення земельних ділянок у власність юридичним особам; використання земельних ділянок для проведення містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, будівельних, земляних і підводних робіт, виконання яких може позначитися на стані об'єктів археологічної спадщини; зміна цільового призначення земельних ділянок для потреб будівництва та інших цілей, що може негативно вплинути на об'єкти археологічної спадщини». Також чітко вказувалося на те, що «відсутність висновку за результатами наукової археологічної експертизи є підставою для відмови в погодженні проектів землеустрою, зазначених у частині другій цієї статті» [5]. Відповідні зміни були внесені й до Закону «Про охорону культурної спадщини».

Також були внесені зміни до Закону «Про архітектурну діяльність», де, зокрема, третій абзац ст. 7 набув такої редакції: «Проектна документація на будівництво об'єктів, розроблена відповідно до містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, не підлягає погодженню з відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами охорони культурної спадщини...» [6]. Хочемо відмітити, що такі зміни здійснюють послаблення контрольних функцій органів з питань охорони культурної спадщини, адже саме в той час, коли здійснюється погодження проектної документації, можна встановити, наскільки вона буде чи не буде відповідати «обмеженням забудови».

На думку фахівців-археологів, зазначеними змінами «встановлено повну заборону для органів охорони культурної спадщини залучати археологів при погодженні проектів землеустрою та загалом проводити будь-які обстеження чи експертизи земельних ділянок, що відводяться...., що призведе до колосальних втрат як з погляду науки, так і з матеріального боку, оскільки держава нестиме колосальні збитки від знищення археологічних пам'яток» [7].

Також вказувалося на те, що, згідно з ст. 37 Закону «Про охорону культурної спадщини», відведення земельних ділянок здійснюється за погодженням відповідних органів охорони культурної спадщини «з метою захисту об'єктів археології, в тому числі тих, що можуть бути виявлені». Виявити ж ці об'єкти може лише попередня археологічна експертиза земельної ділянки, яка стала необов'язковою внаслідок згаданих вище законодавчих змін [4].

Збереження користування та популяризація об'єктів культурної спадщини є завданнями, що стоять перед кожною країною, що має багату культурну спадщину. Важливо зберегти як фізичний стан об'єктів, так і духовну цінність, що пов'язана з цими об'єктами. Для цього необхідно проводити роботи з реставрації та консервації, а також організовувати заходи щодо популяризації. Популяризація ж допоможе залучити туристів з усього світу, що сприяє розвитку економічного потенціалу країни. Для подальшої популяризації культурної спадщини потрібно проводити заходи, які допоможуть привернути увагу до них.

Зауважимо, що збереження та відновлення об'єктів культурної спадщини потребує величезних фінансових затрат. Однак навіть після реставрації, об'єкти культурної спадщини можуть бути під загрозою пошкодження. Тому закономірно виникає питання щодо мінімізації ушкодження пам'яток культури.

По-перше, відповідальність за шкоду пам'ятникам культури мають нести абсолютно всі. Жодна реставрація не зможе врятувати об'єкти культурної спадщини, якщо особи недбало ставитимуться до них.

По-друге, потрібна відповідна організація реставраційних робіт, які повинні проводитись у відповідності за всіма вимогами та стандартами, щоб уникнути додаткових пошкоджень. Забезпечення належного рівня якості робіт є однією з основних проблем реставрації будівель, які є пам'ятками архітектури. І хоча у договорах на закупівлю підрядних робіт, якщо це здійснюється за державні кошти, завжди вказується обов'язок підрядника забезпечити виконання робіт у відповідності до вимог ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва», будівельних норм і правил, державних стандартів, проєктно-кошторисної документації і договору, часто трапляється так, що виконані роботи виявляються неналежної якості. Звісно, на практиці, в договорах передбачається і відповідальність за роботу, яка не відповідає встановленим вимогам. Така робота не оплачується. Замовник має право проводити поточний контроль якості робіт, які здійснює підрядник, має право проводити перевірку, результати яких оформляються у відповідному акті. В тих випадках, коли неякісні роботи буде виявлено у процесі поточних перевірок, то підрядник буде зобов'язаний їх переробляти, а неякісні матеріали повинен буде замінити. Якщо у встановлені договором строки дефекти підрядником не буде усунуто, то, у встановлені строки замовнику надається можливість залучати третіх осіб, для того, щоб їх усунути. Звісно, додаткові витрати в цьому випадку будуть компенсуватися підрядником або утримуватись з сум, які мали бути виплачені йому за виконані роботи. Але, як показує практика, навіть у випадках прописання в договорах відповідальності - це не убезпечить від прийняття замовником неякісних робіт. Досить часто причиною цьому є брак кадрів, які б мали достатню кваліфікацію для того, щоб виявляти дефекти і недоліки проведених ремонтно-реставраційних робіт. Тому й трапляються ситуації, коли через кілька тижнів чи місяців після того, як були прийняті роботи з являються тріщини на щойно відреставрованому фасаді будинку, який є пам'яткою архітектури. І, на жаль, це є не рідкістю.

Також, варто зазначити і про проблеми, які виникають при здійсненні охорони об'єктів культурної спадщини, які перебувають у приватній власності. Іноді їх власники зацікавлені більше не в тому, щоб зберегти ці об'єкти, а щоб на місці колишньої історичної будівлі побудувати новобудову. Тому вони і не ремонтують їх, дозволяючи таким чином руйнуватися їм.

По-третє, необхідне збільшення бюджетних коштів на реставрацію.

Одним із важливих та перспективних напрямів у плані збереження об'єктів культурної спадщини бачимо у використанні об'єктів культурної спадщини у розвитку туризму. Справа в тому, що історичні та культурні пам'ятки є одним із основних привабливих факторів для туристів.

Основне завдання органів державної влади в цьому напрямі полягає у створенні умов для просування культурної спадщини регіону на туристичному ринку. Для цього необхідно проводити активну роботу з вивчення потреб та запитів туристів, визначати найцікавіші об єкти культурної спадщини, а також розробляти ефективні програми та маршрути для туристичних екскурсій. Практика показує, що успішне використання культурної спадщини у розвитку туризму можливе лише за умови комплексного підходу. Необхідна не лише робота самих органів влади, а й активна участь представників бізнес-сектору -готельних компаній, рестораторів, транспортних компаній тощо.

Проте активний розвиток туризму, на жаль, іноді є не лише сприятливим фактором для збереження культурної спадщини, а й проблемою.

Численні паломницькі тури та екскурсії до культових місць викликають бурхливий розвиток туристичної інфраструктури, що може спричинити і руйнування різних видів національної культурної спадщини.

Необхідно зберігати і нематеріальну культурну спадщину, яка є не менш важливою, ніж матеріальна, і, відповідно, повноваження органів влади у цій сфері мають бути спрямовані на їх збереження, щоб забезпечити збереження традицій, обрядів, мов та ремесел та передачу їх майбутнім поколінням.

Збереження та використання культурної спадщини є важливими завданнями для всіх рівнів публічної влади. Проте нині є низка проблем. Гостро постає проблема відсутності фінансування на підтримку культурних проектів. Недостатнє фінансування призводить до того, що багато об'єктів потрапляють в аварійний стан, руйнуються або зникають зовсім.

Ряд об'єктів культурної спадщини залишається без належної уваги та захисту. Таким об'єктам загрожує не лише природне старіння, а й руйнування з боку неправильного використання території, погодних умов та людського чинника. Пам'ятники археології страждають насамперед від господарської діяльності людини. Частина пам'ятників руйнується нафтопроводом, що пролягає по них, на частини організовуються кар'єри з видобутку глини. Ведуться несанкціоновані розкопки, триває боротьба з шукачами скарбів. Але ми розуміємо, що самотужки цією діяльністю самі сільські поселення чи адміністрації районів займатися не можуть. І у цьому ми бачимо проблему. Робота має вестись саме у взаємодії з правоохоронними органами.

Висновки

культурний спадщина право збереження

Підводячи підсумок, хочемо зазначити, що для збереження культурної спадщини України необхідно вживати ряд заходів, які включають:

1. Законодавча база. Розробка і удосконалення законодавства, яке регулює охорону та збереження культурної спадщини. Це включає прийняття законів, постанов, наказів, що стосуються охорони та використання культурних цінностей.

2. Забезпечення фінансування. Виділення достатніх коштів на реставрацію, консервацію та належне утримання пам'яток культури. Це може бути здійснено через державні фонди, спеціальні фонди, грантові програми, спонсорську підтримку та інші джерела фінансування.

3. Охорона та реставрація. Розробка та виконання планів з охорони та реставрації культурних об'єктів. Це включає проведення археологічних розкопок, здійснення консерваційних робіт, реставрацію архітектурних елементів та предметів мистецтва.

4. Освіта та популяризація. Проведення освітніх заходів, які сприяють підвищенню свідомості громадськості про значення культурної спадщини. Це може бути здійснено через організацію виставок, музейних екскурсій, лекцій, публікацій та інших форм науково-популярної роботи.

5. Міжнародне співробітництво. Розвиток співпраці з міжнародними організаціями та країнами з метою обміну досвідом та використання міжнародних стандартів у галузі охорони та збереження культурної спадщини.

Реалізація права фізичної чи юридичної особи на збереження культурної спадщини залежить від того, як органи державної влади виконують свої повноваження, як саме населення бере участь у вирішенні завдань, спрямованих на охорону культурних об'єктів. Збереження культурної спадщини є одним із найважливіших завдань у сучасному світі, оскільки саме воно дозволяє нам розуміти історію та культуру своєї країни, формувати свою особистість та насолоджуватися унікальними досягненнями наших предків.

Право на охорону та збереження об'єктів культурної спадщини є самостійним суб'єктивним правом. Воно регулюється законодавчо, має відповідні гарантії реалізації, учасники відносин у цій галузі наділені низкою прав і обов'язків. При цьому це право підлягає судовому захисту. Поряд із наявними прикладами, суміжними з досліджуваним питанням є справи про визнання того чи іншого об'єкта об'єктом культурної спадщини, що відповідає змістовному компоненту даного права про можливість громадян брати участь у процесах формування переліку історичної спадщини та її збереження, а також справи про невиконання органами влади чи іншими особами, які відповідають за збереження об'єктів культурної спадщини, обов'язків щодо проведення робіт із збереження таких об'єктів. Таким чином, у результаті цього право на охорону об'єктів культурної спадщини вимагає подальшого глибокого дослідження.

Література

1. Конституція України: Закон України прийнятий 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР / Верховна Рада України - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0% BA/96-%D0%B2%D1%80

2. Закон України Про охорону культурної спадщини: прийнятий 8 червня 2000 року № 1805-III / Верховна Рада України - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 1805-14#Text.

3. Конвенція ЮНЕСКО Про охорону нематеріальної культурної спадщини: прийнята 17 жовтня 2003 року / Верховна Рада України - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_d69#Text

4. Інституційні та правові проблеми збереження культурної спадщини. URL: https://niss. gov.ua/doslidzhennya/gumanitarniy-rozvitok/instituciyni-ta-pravovi-problemi-zberezhennya-kulturnoi

5. Закон України Про охорону археологічної спадщини: прийнятий 18 березня 2004 року № 1626-IV. / Верховна Рада України - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 1626-15/ed20110205

6. Закон України Про регулювання містобудівної діяльності: прийнятий 17 лютого 2011 року № 3038-VI / Верховна Рада УкраїниРежим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/3038-17#Text [in Ukraine].

7. Звернення Всеукраїнської громадської організації «Спілка археологів України». URL: http://www.vgosau.kiev.ua/index.php?option=com_content&view=category&la…

References

1. Konstytutsiia Ukrainy: Zakon Ukrainy pryiniatyi 28 chervnia 1996 roku № 254k/96-VR / Verkhovna Rada Ukrainy. [Constitution of Ukraine: Law of Ukraine from June 28, 1996, No. 254к/96-ВР / Verkhovna Rada of Ukraine.] Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 [in Ukraine].

2. Zakon Ukrainy Pro okhoronu kulturnoi spadshchyny: pryiniatyi 8 chervnia 2000 roku № 1805-III / Verkhovna Rada Ukrainy. [Law of Ukraine the Protection of Cultural Heritage from June 8. 2000, No. 1805-III / Verkhovna Rada of Ukraine.] Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-14#Text [in Ukraine].

3. Konventsiya YUNESKO Pro okhoronu nemateriialnoi kulturnoi spadshchyny: pryiniatyi 17 zhovtnia 2003 roku /Verkhovna Rada Ukrainy. [UNESCO Convention for the Safeguarding of Intangible Cultural Heritage from October 17, 2003 / Verkhovna Rada of Ukraine.] Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_d69#Text [in Ukraine].

4. Instytutsiyni ta pravovi problemy zberezhennya kulturnoi spadshchyny [Institutional and Legal Problems of Cultural Heritage Preservation.] (n.d.). Retrieved from https://niss.gov.ua/ doslidzhennya/gumanitarniy-rozvitok/instituciyni-ta-pravovi-problemi-zberezhennya-kulturnoi [in Ukraine].

5. Zakon Ukrainy Pro okhoronu arkheolohichnoi spadshchyny: pryiniatyi 18 bereznia 2004 roku № 1626-IV. / Verkhovna Rada Ukrainy. [Law of Ukraine The Protection of Archaeological Heritage from March 18, 2004, No. 1626-IV / Verkhovna Rada of Ukraine.] Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1626-15/ed20110205 [in Ukraine].

6. Zakon Ukrainy Pro rehuliuvannia mistobudivnoi diialnosti: pryiniatyi 17 liutoho 2011 roku № 3038-VI / Verkhovna Rada Ukrainy. [Law of Ukraine on Regulation of Urban Planning Activities from February 17, 2011, No. 3038-VI / Verkhovna Rada of Ukraine.] Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3038-17#Text [in Ukraine].

7. Zvernennia Vseukrainskoi hromadskoi orhanizatsii «Spilka arkheolohiv Ukrainy» [Appeal of the All-Ukrainian Public Organization "Union of Archaeologists of Ukraine"]. (n.d.). Retrieved from http://www.vgosau.kiev.ua/index.php?option=com_content&view=category&la…

Размещено на Allbest.ru