Адвокат як суб’єкт доказової діяльності у справах щодо оскарження індивідуальних та нормативно-правових актів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, м. Харків

Кафедра адміністративного права

Адвокат як суб'єкт доказової діяльності у справах щодо оскарження індивідуальних та нормативно-правових актів

Георгієвський Юрій Валентинович

доктор юридичних наук

з адміністративного права, професор

Белікова Марина Іванівна

кандидат юридичних наук, асистент кафедри

Зелінська Яна Олександрівна

кандидат юридичних наук, доцент

Анотація

доказовий адвокат оскарження нормативно-правовий

Стаття присвячена аналізу діяльності адвоката як суб'єкта доказової діяльності у справах щодо оскарження індивідуальних та нормативно-правових актів. У роботі проаналізовано суб'єктів процесуального доказування, та адвоката як суб'єкта доказової діяльності у справах щодо оскарження індивідуальних та нормативно-правових актів.

Актуальність теми зумовлена тим, що в країнах Європейського Союзу суб'єкт доказової діяльності такий як представник або адвокат наділені головною участю у процесі, що і зумовлює необхідність дослідження адвоката як суб'єкта доказової діяльності у адміністративному судочинстві.

Окрема увага приділена принципам адміністративного судочинства, які яскраво реалізуються під час здійснення доказової діяльності адвокатом у справах щодо оскарження індивідуальних та нормативно-правових актів. Зокрема, досліджено справи, які розглядаються у загальному і спрощеному провадженні. Так, певні категорії справ щодо оскарження нормативно-правових актів можуть відбуватися за правилами загального позовного провадження, а певні категорії справ щодо оскарження індивідуальних актів за правилами спрощеного позовного провадження. Такий поділ вносить певні процедурні аспекти до доказової діяльності адвоката у справах щодо оскарження індивідуальних та нормативно-правових актів.

Перспективи подальших досліджень передбачають удосконалення процедури прийняття суб'єктами владних повноважень рішень і доведення законності та обґрунтованості їх рішень у суді.

Слід констатувати про у справах щодо оскарження індивідуальних та нормативно-правових актів, суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Результати дослідження можуть бути корисними для юристів, студентів та будь-яких інших осіб, які цікавляться питаннями адміністративного судочинства та ролі адвоката в певних категоріях справ.

Ключові слова: адвокат, індивідуальний акт, нормативно-правовий акт, доказування, суб'єкт доказової діяльності, представництво, адміністративне судочинство.

Georgievskiy Yuriy Valentinovych, doctor of jurisprudence in administrative law, professor, professor of the department of administrative law, National University of Law named after Yaroslav the Wise, Kharkiv

Belikova Maryna Ivanivna, candidate of legal sciences, assistant of the department of administrative law, National University of Law named after Yaroslav the Wise, Kharkiv

Zelinska Yana Oleksandrivna, candidate of legal sciences, associate professor of the Department of Administrative Law, National University of Law named after Yaroslav the Wise, Kharkiv

Lawyer as a subject of providing activities in cases concerning the appeal of individual and regulatory-legal acts

Abstract

The article is devoted to the analysis of the activity of a lawyer as a subject of evidentiary activity in cases concerning the appeal of individual and regulatory legal acts. The work analyzes the subjects of procedural evidence, and the lawyer as the subject of evidentiary activity in cases concerning the challenge of individual and regulatory legal acts.

The topicality of the topic is due to the fact that in the countries of the European Union, the subject of evidentiary activity, such as a representative or a lawyer, is endowed with the main participation in the process, which makes it necessary to study the lawyer as a subject of evidentiary activity in administrative proceedings.

Special attention is paid to the principles of administrative proceedings, which are vividly realized during the implementation of evidentiary activities by a lawyer in cases concerning the challenge of individual and regulatory legal acts. In particular,

Cases that are considered in general and simplified proceedings have been studied. Thus, certain categories of cases regarding the appeal of normative legal acts can be conducted according to the rules of general legal proceedings, and certain categories of cases regarding the appeal of individual acts according to the rules of simplified legal proceedings. Such a division introduces certain procedural aspects to the evidentiary activity of a lawyer in cases concerning the challenge of individual and regulatory legal acts.

Prospects for further research include improving the procedure for decisionmaking by subjects of authority and proving the legality and validity of their decisions in court.

It should be noted that in cases of appeal of individual and regulatory legal acts, the subject of authority cannot refer to evidence that was not the basis of the contested decision, except for cases when he proves that he has taken all possible measures for their receipt before the contested decision was made, but they were not received for reasons beyond his control.

The results of the study can be useful for lawyers, students and any other person who is interested in the issues of administrative proceedings and the role of the lawyer in certain categories of cases.

Keywords: lawyer, individual act, normative legal act, proof, subject of evidentiary activity, representation, administrative proceedings.

Постановка проблеми

Прецедентним рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Осман проти Сполученого королівства від 28 жовтня 1998 року та Креуз проти Польщі від 19 червня 2001 вкотре було підкреслено, що право на суд не є абсолютним та вказано, що "якщо законом визначений порядок для вчинення певних дій, такий порядок в силу вимог вітчизняного та Європейського законодавства повинен дисциплінувати осіб, що звертаються до суду та не допустити перетворити судовий процес у безладний рух, так як право на суд не є абсолютним"[1, 2]. Так, до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ), сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника [3]. Згідно з підпунктом 11 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України (в редакції Закону України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України" (щодо правосуддя) представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 Конституції України виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції з 1 січня 2019 року. Закон України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України" (щодо правосуддя) набрав чинності 30.09.2016 р. В свою чергу, статтею 8 Конституції України встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії [4]. Частина 1-2 ст. 57 КАСУ, представником у суді може бути адвокат або законний представник. У справах незначної складності та в інших випадках, визначених КАСУ, представником може бути фізична особа, яка відповідно до ч. 2 ст. 43 КАСУ має адміністративну процесуальну дієздатність [3]. Тобто, в порядку адміністративного судочинства до адміністративного суду можуть звертатися в інтересах іншої особи адвокати, прокурори або законні представники і їх участь у розгляді справи регламентована відповідно до Конституції України та процесуального законодавства.

У КАСУ класифікацію групи учасників у розгляді справи проведена за наявністю інтересу у результатах вирішення справи: 1) заінтересовані особи (особи, які беруть участь у справі: сторони, треті особи, їхні представники): 2) учасники, які не мають заінтересованості та сприяють здійсненню судочинства (секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач) [5, с. 70].

В.Т. Нор вважає, що суб'єктами доказування є органи та особи, які або зобов'язані здійснювати доказування, або є відповідальними за нього, або мають право на активну участь у процесі доказування [6].

В.М. Бевзенко пропонує учасників адміністративного процесу поділяти на: 1) суб'єктів, які здійснюють адміністративне судочинство (суд); 2) суб'єктів, які беруть участь в адміністративній справі: а) з метою захисту власних прав, свобод та інтересів (сторони -- позивач та відповідач; треті особи) (ст. 47 КАС України); б) з метою захисту прав, свобод та інтересів інших осіб (представники сторін та третіх осіб, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб у суді) (ст. ст. 56, 60 КАС України); в) суб'єктів, які сприяють здійсненню правосуддя (свідок, експерт, спеціаліст, перекладач) [7, с. 128].

Проаналізуємо законодавство країн Європейського Союзу. Так, в адміністративному судочинстві Німеччини поряд з позивачем і відповідачем - головними учасниками розгляду справи, і залученими третіми особами, передбачена можливість участі в процесі також інших осіб: представника інтересів Федерації ФАС або представника публічних інтересів. Кодекс адміністративного судочинства Німеччини не передбачає обов'язкової участі адвоката тільки у провадженнях, які відбуваються в адміністративних судах, тобто в першій інстанції [8, с. 90-91]. Відповідно до англосаксонської правової системи головною ланкою у наглядовій діяльності загальних судів у адміністративному процесі є перевірка наявності доказів, спрямованих на обґрунтування дії, рішень суб'єктів владних повноважень [9, с. 36-37].

Враховуючи зазначене, є необхідним дослідити діяльність адвоката як суб'єкта доказової діяльності у справах щодо оскарження індивідуальних та нормативно-правових актів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Стаття 266 КАСУ встановлює особливості проваджень щодо оскарження постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України, рішень Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів і Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, а ст. 266-1 КАСУ визначає особливості провадження у справах щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку і рішень Кабінету Міністрів України стосовно виведення банків із ринку [3].

В свою чергу, загальні засади діяльності адвоката є предметом дослідження таких вчених, як: О.І. Безпалова, А.М. Бірюкова, Ю.М. Бисаги, С.Б. Булеца, Є.О. Бусуріна, Т.Б. Вільчик, Л.О. Волошина, І.В. Головань, Н.С. Горбань, С.М. Гусаров, О.В. Джафарова, В.Р. Дюкина, М.Ю. Єфіменко, В.В. Заборовський, С.О. Іваницький, А.Т. Комзюк, Л.Г. Лукацька, Ю.О. Меліхова, О.М. Музичук, В.В. Нікітченко, Н.О. Обловацька, М.А. Погорецький, Ж.М. Пустовіт, І.О. Русанова, А.В. Савченко, В.В. Сокуренко, Н.О. Чудик, Є.Ф. Шкребець, О.О. Юхно, О.Г. Яновська та ін.

Доказовою діяльностю в адміністративному судочинстві займалися такі вчені, як В.М. Бевзенко, Ю.П. Битяк, Л.Р. Біла-Тіунова, Є.Ф. Демський, Є.В. Додін, С.В. Ківалов, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, О.В. Кузьменко, Р.С. Мельник, Ю.С. Педько, В.Г. Перепелюк, Н.Г. Саліщева, А.О. Селіванов, М.М. Тищенко, О.Б. Червякова та ін.

Метою статті - дослідження діяльності адвоката як суб'єкта доказової діяльності у справах щодо оскарження індивідуальних та нормативно-правових актів.

Виклад основного матеріалу

Цікаве правило «Negantis probation nulla est» (тому, хто заперечує позов, не потрібні докази), іншими словами: позов має обґрунтовувати позивач, яке діє у цивільному судочинстві, а у справах про оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень в адміністративному судочинстві не діє. У порівняльному аспекті норми ЦПК, закріплюючи принцип змагальності сторін (ст. 10), покладають на суд значно вужчі функції сприяння встановленню істини у справі, ніж у чинному КАСУ (ст. 9). Зокрема, відсутні положення щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи суду, відповідно до яких суд має запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребовує їх. Це свідчить про прогресивність та адаптацію норм КАСУ до європейських стандартів [10, с. 177].

Додамо, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими КАСУ, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Наприклад, справами незначної складності є справи щодо: 1) оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію; 2) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; 3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо в'їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію; 4) оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині та ін. [3].

А загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Звернемо увагу, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених КАСУ; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 4) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 5) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266"¹ КАСУ та ін [3].

В свою чергу, загальний предмет доказування в адміністративних справах становлять: суб'єкт владних повноважень, суб'єкт, який перебуває у правовідносинах із суб'єктом владних повноважень, вид спільних правовідносин, факт порушення суб'єктних прав, свобод, інтересів, а також рішення, дії, бездіяльність суб'єкта владних повноважень, адміністративний розсуд суб'єкта владних повноважень (наскільки він діяв у межах дозволеного, чи не вийшов за ці межі), адміністративна процедура, інші факти, обставини адміністративної справи, про які стверджують учасники.

Розглянемо деякі важливі принципи адміністративного судочинства, що визначають процедурні особливості діяльності адвоката як суб'єкта доказової діяльності. Зокрема, принцип змагальності ч. 1 ст. 9 КАСУ визначається, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених КАСУ. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи. Особи, що беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Виходячи з принципу публічності, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Частиною 4 ст. 71 КАСУ передбачено, що суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали за власною ініціативою, про що постановляє ухвалу (така ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду).

Щодо принципу офіційного дослідження (з'ясування) обставин справи (у ст. 9 КАСУ) покладає на суд обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Акцентуємо увагу на точці зору судді В. Бевзенко, який зазначає, щодо доказів і доказування в адміністративних справах застосовуються принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі та презумпція «винуватості» суб'єкта владних повноважень (ст. 77 КАС України). «На жаль, суб'єкти владних повноважень на практиці не завжди пам'ятають про свій обов'язок доводити законність та обґрунтованість їхніх рішень» [11]. Варто зауважити, що презумпція «винуватості» СВП повністю відповідає практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ від 23.07.2002 р. у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції») [12]. Тобто, у справах щодо оскарження індивідуальних та нормативно-правових актів, суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Також, суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Висновки

Підсумовуючи наведене, зазначимо, що в адміністративному судочинстві адвокат є суб'єктом доказової діяльності та має певні особливості в залежності від справи (оскарження індивідуального або нормативно-правового акта), що і визначає процедурні аспекти його доказової діяльності, оскільки: 1) принцип змагальності в адміністративному судочинстві передбачає, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених КАСУ. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву; 2) принцип офіційного дослідження (з'ясування) обставин справи (у ст. 9 КАСУ) покладає на суд обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи та презумпція «винуватості» суб'єкта владних повноважень; 3) у справах щодо оскарження індивідуальних та нормативно-правових актів, суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин; 4) справи, які розглядаються у загальному і спрощеному провадженні наділяють адвоката повними або спрощеними процесуальними правами у справах щодо оскарження індивідуальних або нормативно-правових актів; 4) суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. 5) принцип публічності в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлює обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Література

1. Рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1998 року «Осман проти Сполученого королівства». URL: http://eurocourt.in.ua/Article.asp?AIdx=596.

2. Рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 «Креуз проти Польщі». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/980--030#Text.

3. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України від 06.07.2005 р. № 2747-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text.

4. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 p. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.

5. Основи адміністративного судочинства в Україні: навч. посіб. За заг. ред. Н.В. Александрової, Р.О. Куйбіди. К.: Конус-Ю. 2006. 256 с.

6. Нор В.Т. Проблеми теорії та практики судових доказів: підручник. За ред. М.Л. Накловича. Л.: Вища шк., 1978. 111 с.

7. Бевзенко В.М. Участь в адміністративному судочинстві України суб'єктів владних повноважень: правові засади, підстави та форми: монографія. К.: Прецедент, 2010. 475 с.

8. Адміністративні процедури і адміністративне судочинство в Німеччині: збірник матеріалів. За ред. проф. Др. Штефан Хюльсхьорстер. № 2. К.: Німецький фонд міжнар. правов. співробітн. 2009. 180 с.

9. Андрушко А.В. Принцип диспозитивності цивільного процесуального права України: монографія. Х.: Консум, 2006. 172 с.

10. Калмикова Я.С. Докази та доказування в адміністративному судочинстві: монографія За заг. ред. канд. юрид. наук, доц., О.Б. Червякової. Харків: Видавництво «ФАКТОР», 2014. 315 с.

11. Бевзенко В. Участь в онлайн-практикумі на тему: «Докази і доказування в адміністративному, господарському та цивільному судочинствах: юридична доктрина, практика ЄСПЛ та Верховного Суду». URL: https://advokatpost.com/na-zhal-sub-iekty-vladnykh-povnovazhen-na-praktytsi-ne-zavzhdy-pam-iataiut-pro-svij-obov-iazok-dovodyty-zakonnist-ta-obgruntovanist-ikhnikh-rishen-suddia-vs-bevzenko/.

12. Рішення Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 р. у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаї» та Вуліч проти Швеції». URL: http://eurocourt.in.ua/Article.asp?AIdx=522.

References

1. Decision of the European Court of Human Rights dated October 28, 1998 "Osman v. United Kingdom". URL: http://eurocourt.in.ua/Article.asp?AIdx=596.

2. Decision of the European Court of Human Rights dated June 19, 2001 "Kreuz v. Poland". URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/980_030#Text.

3. Administrative Judicial Code of Ukraine: Law of Ukraine dated July 6, 2005 No. 2747-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text.

4. Constitution of Ukraine: adopted at the fifth session of the Verkhovna Rada of Ukraine on June 28, 1996 p. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.

5. Basics of administrative proceedings in Ukraine: training. manual In general ed. N.V. Alexandrova, R.O. Kuybida. K.: Konus-Y. 2006. 256 p.

6. Nor V.T. Problems of the theory and practice of forensic evidence: a textbook. Under the editorship M.L. Naklovych. L.: Vyshcha Shk., 1978. 111 p.

7. Bevzenko V.M. Participation in the administrative proceedings of Ukraine by subjects of power: legal principles, grounds and forms: monograph. K.: Precedent, 2010. 475 p.

8. Administrative procedures and administrative proceedings in Germany: a collection of materials. Under the editorship Prof. Dr. Stefan Hulschorster. No. 2. K.: German International Foundation. rights cooperation 2009. 180 p.

9. Andrushko A.V. The principle of dispositiveness of the civil procedural law of Ukraine: monograph. Kh.: Konsum, 2006. 172 p.

10. Kalmykova Y.S. Evidence and proof in administrative proceedings: monograph. ed. Ph.D. law Sciences, Assoc., O.B. Chervyakova. Kharkiv: "FAKTOR" Publishing House, 2014. 315 p.

11. Bevzenko V. Participation in an online workshop on the topic: "Evidence and proof in administrative, economic and civil proceedings: legal doctrine, practice of the ECtHR and the Supreme Court." URL: https://advokatpost.com/na-zhal-sub-iekty-vladnykh-povnovazhen-na-praktytsi-ne-zavzhdy-pam-iataiut-pro-svij-obov-iazok-dovodyty-zakonnist-ta-obgruntovanist-ikhnikh-rishen-suddia-vs-bevzenko/.

12. Decision of the European Court of Human Rights dated 23.07.2002 in the case "Vestberga taxi Aktiebolag" and Vulich v. Sweden. URL: http://eurocourt.in.ua/Article.asp?AIdx=522.

Размещено на Allbest.ru