Щодо перспектив застосування юридичних фікцій у міжнародному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Одеська юридична академія»

Щодо перспектив застосування юридичних фікцій у міжнародному праві

Пасечник О.В.,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри міжнародного та європейського права

Анотація

В контексті загальних тенденцій державно-правового розвитку та цифровізації суспільних відносин особливе значення отримує таке явище правової реальності як юридична фікція. Справа в тому, що віртуалізація багатьох сфер соціального життя потребує належного правового впорядкування за рахунок як типових, так і нетипових юридичних прийомів. У зазначеному аспекті, юридичні фікції, що використовуються в нормах права, дозволяють вирішити окремі, специфічні відносини. Зокрема, використання юридичних фікцій в сучасних умовах міжнародно-правового розвитку дозволить вирішити проблемні аспекти правового регулювання можливості існування держав без територій (віртуальне буття держави), або носіїв штучного інтелекту як особливих суб'єктів права.

Юридична фікція у міжнародному праві є нормативно визначеним продуктом абстрактного мислення, який використовується з метою створення моделі умовної правової реальності, що діє. Це дозволяє підтримати стабільність правового регулювання та спрощує вирішення питань, за яких фактичні дані не завжди відповідають дійсності. Юридичні фікції у міжнародному праві створюють можливість належного впорядкування окремих відносин, що склалися, зокрема, у сфері формування цифрового середовища. Завдяки таким інструментам окремі аспекти правової реальності сприймаються як ланцюг поєднання «бажаного-реального-можливого» та створюють належні умови для належного впорядковування поведінки міжнародних акторів.

Значущість юридичних фікцій у міжнародному праві підкреслюється тими можливостями, які вони надають у спектрі вирішення проблем сучасних відносин. Однак, на рівні доктрини міжнародного права ми можемо констатувати відсутність розробленої та остаточно сформованої теорії юридичних фікцій. Зазначене підкреслює затребуваність подальших досліджень проблематики ролі юридичної фікції у міжнародному праві.

Ключові слова: віртуальна держава, електронний документообіг, міжнародне право, міжнародні відносини, юридична техніка, юридична фікція.

Abstract

Inthecontextofthegeneraltrendsof state-legaldevelopmentanddigitalizationofsocialrelations, such a phenomenonoflegalrealityaslegalfictionacquiresspecialimportance. Thefactisthatthevirtualizationofmanyspheresofsocialliferequiresproperlegalregulationattheexpenseofbothtypicalandatypicallegaltechniques. Inthementionedaspect, legalfictionsusedinlegalnormsallowtosolveseparate, specificrelations. Inparticular, theuseoflegalfictionsinthemodernconditionsofinternationallegaldevelopmentwillallowsolvingtheproblematicaspectsoflegalregulationofthepossibilityoftheexistenceofstateswithoutterritories (virtualexistenceofthestate), orbearersofartificialintelligenceasspecialsubjectsoflaw.

Legalfictionininternationallawis a normativelydefinedproductofabstractthinkingthatisusedtocreate a modelofconditionallegalrealitythatworks. Thismakesitpossibletosupportthestabilityoflegalregulationandsimplifiesthesolutionofissuesforwhichfactualdatadonotalwayscorrespondtoreality. Legalfictionsininternationallawcreatethepossibilityofproperregulationofindividualrelationsthathavedeveloped, inparticular, inthefieldofdigitalenvironmentformation. Thankstosuchtools, certainaspectsoflegalrealityareperceivedas a chainofcombinationof «desired-real-possible» andcreateappropriateconditionsforproperregulationofthebehaviorofinternationalactors.

Theimportanceoflegalfictionsininternationallawisemphasizedbytheopportunitiestheyprovideinthespectrumofsolvingproblemsofmodernrelations. However, atthelevelofthedoctrineofinternationallaw, wecanstatetheabsenceof a developedandfinallyformedtheoryoflegalfictions. Thishighlightstheneedforfurtherresearchintotheroleoflegalfictionininternationallaw.

Keywords:virtualstate, electronicdocumentflow, internationallaw, internationalrelations, legaltechnique, legalfiction.

Основна частина

Актуальність дослідження. Формування нових механізмів функціонування міжнародних відносин та засад світового порядку потребує вдосконалення не тільки діяльності міжнародних акторів, а й інструментів та прийомів правового регулювання у міжнародно-правовій сфері. В контексті загальних тенденцій державно-правового розвитку та цифровізації суспільних відносин особливе значення отримує таке явище правової реальності як юридична фікція. Справа в тому, що віртуалізація багатьох сфер соціального життя потребує належного правового впорядкування за рахунок як типових, так і нетипових юридичних прийомів. У зазначеному аспекті юридичні фікції, що використовуються в нормах права, дозволяють вирішити окремі, специфічні відносини. Зокрема, використання юридичних фікцій в сучасних умовах міжнародно-правового розвитку дозволить вирішити проблемні аспекти правового регулювання можливості існування держав без територій (віртуальне буття держави), або носіїв штучного інтелекту, як особливих суб'єктів права. Зазначені положення підкреслюють актуальність обраного напряму досліджень.

Окремими аспектами зазначеної проблематики займалися представники загальнотеоретичної юриспруденції, науки міжнародного права, галузевих наук, зокрема: М.О. Бай-муратов, М.В. Буроменський, А. I. Дмитрієв, Л. Г Заблоцька, О.В. Задорожній, Д. Мейер, В.В. Мицик, В.І. Муравйов, Ю.М. Оборотов, В.М. Репецький, Л.Д. Тимченко, О.В. Ульяновська, І. Д. Шутак та ін.

Метою статті є дослідження природи та ролі юридичних фікції у міжнародному праві.

Виклад основного матеріалу. Перш ніж визначити особливі характеристики юридичних фікцій у сучасному міжнародному праві, слід проаналізувати традиційні загальнотеоретичні та юридично-технічні обґрунтування цього правового явища.

І. Д. Шутак визначає, що юридична фікція - «це плід юридичного мислення, штучне явище, яке в реальності не існує, але існує юридично. Науковцем виділені наступні властивості:

не підлягають оспорюванню;

ґрунтуються на аналогії (юридичними фікціями є також найбільш імовірні статистичні випадки, типові обставини чи умови, які приймаються за дійсність без урахування винятків);

мають абстрактний характер (фікції створюють абстрактний, ідеальний випадок і, відповідно, однаково регулюють відносини одного типу, які визначені в гіпотезі);

інтелектуальний прийом (спосіб), який означає, що фікція - це породження людського розуму, зумовлене його ж потребами;

мають властивість змінюватись відповідно до потреб та умов розвитку суспільства і права (еластичні);

специфічні юридичні моделі дійсності (у фікціях є чіткий порядок, незалежний від зовнішніх факторів)» [8, с. 123, 221].

Аналізуючи наведене визначення та його ознаки, слід вказати, що юридичні фікції є не тільки необхідним інструментом вирішення протиріч у певних правовідно синах, але й ланцюжком, що поєднує розвиток окремих напрямів діяльності суспільства із використанням державами нетипових правових засобів їх впорядкування. В умовах стрімкого розвитку інформаційно-комунікативних технологій, які змінюють, в тому числі, і традиційні моделі міжнародних відносин, наявність механізмів ухвалення об'єктивного та обґрунтованого юридичного рішення, в контексті найбільш оптимальних моделей досягнення правовідповідного результату, шляхом використання адекватних та практично-апробо-ваних засобів юридичної техніки, вбачається не тільки закономірною, але й необхідною складовою правового розвитку.

Слід погодитися із висновками О.В. Ул'я-новської, що «процеси глобалізації й індивідуалізації суспільства істотно відбиваються на всій системі соціального регулювання, у тому числі позначаються на механізмі дії права. Традиційний розгляд правової системи як нормативної все частіше доповнюється ціннісними характеристиками, що дає можливість вважати її ціннісно-нормативною системою. Звідси випливає необхідність більш глибокого осмислення тих сторін механізму дії права, які залишалися в тіні досліджень правової науки та її законодавчого оформлення. В цілому це стосується такого явища правової сфери як правова фікція» [7, с. 3].

Змістовна складова юридичної фікції зумовлена певним припущенням яке завжди має раціональне обґрунтування, що випливає зі специфіки відповідних суспільних відносин. Встановлюване юридичною фікцією правило завжди має логічне пояснення з погляду доцільності, справедливості, гуманізму тощо. За юридичною характеристикою це імперативний правовий припис.

Свого часу Г. Мейн визначив юридичну фікцію як припущення, яке приховує або змушує приховувати той факт, що норма закону була змінена. Її вигляд залишається незмінним, тимчасом як її діяльність була модифікована. Англійські суди застосовували фікції з метою розширення своєї юрисдикції, обходу громіздких процедур та сприяння забезпеченню засобів правового захисту, які інакше були б недоступні [10, с. 202].

Саме «недоступність» традиційних засобів правового регулювання, оперативна необхідність є мотивуючим імпульсом використання юридичних фікцій у міжнародному праві. Безперервність правового регулювання має зберігатися. Право на всіх можливих рівня свого впливу, в тому числі - міжнародному, повинно адекватно відповідати на виклики сучасних відносин. У зазначеному контексті, юридична фікція, яка має належний рівень доктринального обґрунтування, виступає необхідним елементом «заповнення» окремих сегментів у правовому регулюванні.

Як зазначає І. П. Зеленко, «найбільш цікавою є ситуація використання юридичних фікцій поза суто технічних аспектів законодавства, у якості своєрідних програмуючих норм, що завдають цілі на перспективу і встановлюють у якості типового або єдино можливого варіанту явно нестандартний для наявного ступеню розвитку суспільства зміст врегульованих правом відносин. Юридичні фікції наближуються, в цьому випадку, до норм-декларацій, відрізняючись тим, що певний ідеал затверджується не як мета, до якої необхідно прагнути, а як реальність, хоча й далеко не очевидна. Найбільш відомим і яскравим прикладом юридичних фікцій цього різновиду є положення ст. ст. 57, 68 Конституції України про те, що всі акти законодавства мають бути доведені до відома населення і, якщо ця вимога виконана, то незнання закону не звільняє від відповідальності. В даному випадку законодавець йде на свідоме ухилення від істини для закріплення у законодавстві ідеалу верховенства права у суспільних відносинах» [3, с. 48].

Зазначений аспект «програмування», ми можемо ідентифікувати, в тому числі, й на міжнародно-правовому рівні. Так Б.В. Бабін, аналізуючи сьогоденні тенденції розвитку міжнародного права, цілком слушно вказує, що «міжнародне право сьогодні стає не лише продуктом взаємодії міжнародних суб'єктів, воно містить у собі форми та конструкції міжнародного співробітництва, які постійно ускладняються; при цьому на глобальному рівні, відбувається перехід від «права компромісу» до «права кооперації»… Водночас стирається межа між національними та міжнародними управлінськими структурами, з'являються мережеві регулятивні утворення, що діють у форматі глобального управління. Це змінює вимоги до форм, які містять норми для регулювання наднаціональних відносин, адже у відповідному регулюванні виникають нові цінності, підвищується роль цілей, зростає динамічність та важливість часових характеристик. Усе це висуває проблему у програмному регулюванні міжнародних відносин на перший план» [1, с. 526].

У зазначених положеннях підкреслюється не тільки перспективи можливості конструювання новітньої метадержави, але й обґрунтовується затребуваність наявності додаткових прийомів впорядкування міжнародних відносин, які не підпадають під типові моделі міжнародно-правової регламентації. На нашу думку, одним з таких прийомів є юридичні фікції у міжнародному праві.

Конструювання юридичної фікції відбувається на засадах імперативності формування пра-возначущого припису, яке не допускає можливості її спростування. У сучасному міжнародному праві роль юридичних фікцій полягає, насамперед, в тому, що вони, компенсуючи невизначеність у правовому регулюванні, стають ефективним засобом реагування на стрімкий розвиток інформаційно-комунікативних відносин.

У сучасному праві роль юридичних фікцій визначається тим, що вони компенсують невизначеність у правовому регулюванні, категорично стверджуючи що-небудь. Юридичні фікції, по суті, замінюють юридичні факти в тих випадках, коли динаміка правових відносин очікує факту, а реальна дійсність у цьому випадку допускає прогалину. Через те, що природа правового життя вимагає доведення правовідносин до логічного завершення, законодавець пропонує як альтернативу вигадані факти, встановлюючи для них статус юридично значущих. Так він намагається убезпечити правоза-стосовувача від юридично тупикових ситуацій і надати йому можливість, виходячи з виниклих обставин і свого розсуду, врегулювати суспільні відносини. Як наслідок, фікції вносять у правове регулювання стійкість і стабільність, обмежують можливість довільних, необґрунтованих рішень, роблять систему права більш простою та економічною [9, с. 236].

Зазначене обумовлюється тим, що природа правового життя вимагає доведення правовідносин до логічного завершення у випадках, коли правотворець має можливість лише запропонувати вигадані факти, встановлюючи для них статус юридично значущих. Такий механізм дозволяє уникнути неможливості правового регулювання реальних відносин, навіть, якщо вони склалися у віртуальному просторі.

Приміром подібних відносин є, зроблена, в рамках Кліматичного саміту СОР27, С. Кофе у грудні 2022 р заява, щодо необхідності розроблення альтернативних рішень для існування держави Тувалу. Він запропонував щоб Тувалу, стала першою відцифрованою державою у ме-тавсесвіті - онлайн-просторі, який використовує доповнену та віртуальну реальність для взаємодії користувачів [6].

Але не тільки віртуальний метавсесвіт потребує застосування юридичних фікцій у міжнародному праві. Як зазначає І. Невзоров, «фікції як засіб юридичної техніки активно використовується у всьому світі. Як ми вже згадували, юридичні фікції з'явилися у сучасній світовій юриспруденції завдяки рецепції давньоримського права, яка тривала довгі роки. Із розширенням впливу права європейських країн фікція дедалі отримувала розповсюдження та світове визнання як ефективний прийом подолання відставань права від реалій життя. Фікція активно застосовується у міжнародних нормативно-правових актах [5, с. 27].

Зокрема, в UNCITRAL: UnitedNationsCommissiononInternationalTradeLawYearbook 2003 міститься вказівка на те, що Монреальська конвенція не вносить суттєвих змін до системи, встановленої Варшавською конвенцією: формулювання статей 1.1. і 1.2., а відповідні за змістом статті Варшавської конвенції отримали вираз у статті 38.1 Монреальської конвенції, (що закріплюють юридичну фікцію), згідно з якою санкціонується практика, коли значна частина повітряних перевезень вантажів фактично здійснюється автомобільним транспортом, зазначені приписи встановлюють, що таке перевезення, здійснене без згоди вантажовідправника, вважається здійсненим у строк повітряного перевезення» [11].

Не менш важливою, для забезпечення нормального функціонування міжнародних відносин сучасного світу є сфера електронних комунікацій, електронної комерції та документообігу. Зрозуміло, що такі поняття як: електронний підпис, електронна печатка, електронний документообіг відносяться до площини питань юридичних фікцій.

Так, світовою спільнотою вироблені та впроваджуються системні підходи, принципи регулювання відносин у цифровому середовищі. На сьогодні, прийнято низку міжнародних правових актів, зокрема: Типовий закон про електронну торгівлю Комісії ООН з права міжнародної торгівлі від 16 грудня 1996 року; Типовий закон про електронні підписи Комісії ООН з права міжнародної торгівлі від 5 липня 2001 року; Конвенція ООН про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах від 23 листопада 2005 року [4].

На регіональному (загальноєвропейському рівні) найбільш важливим документом є прийнятий 4 грудня 2018 року Радою ЄС Європейський Кодекс електронних комунікацій [2].

Наведені приклади, підкреслюють, що використовуючи юридичні фікції, міжнародні актори отримують можливість вирішити проблемні аспекти міжнародних відносин та ввести стійкість та стабільність у систему міжнародно-правового регулювання. Юридичні фікції у міжнародному праві створюють альтернативні алгоритми впорядкування завдань, щодо яких фактичні дані не завжди відповідають дійсності. Вони мають необхідний потенціал для визначення неіснуючих явищ існуючими, чим допомагають досягати втілення у життя завдань міжнародно-правового правопорядку.

Зазначені положення вказують на реальне застосування юридичних фікцій у міжнародному праві. При чому, як на глобальному, так і локально-персоніфікованому (рівні окремих міжнародних договорів) рівнях.

Висновки. Таким чином, юридична фікція у міжнародному праві є нормативно визначеним продуктом абстрактного мислення, який використовується з метою створення моделі умовної правової реальності, що діє. Це дозволяє підтримати стабільність правового регулювання та спрощує вирішення питань, за яких фактичні дані не завжди відповідають дійсності. Юридичні фікції у міжнародному праві створюють можливість належного впорядкування окремих відносин, що склалися, зокрема, у сфері формування цифрового середовища. Завдяки таким інструментам окремі аспекти правової реальності сприймаються як ланцюг поєднання «ба-жаного-реального-можливого» та створюють належні умови для належного впорядковування поведінки міжнародних акторів.

Значущість юридичних фікцій у міжнародному праві підкреслюється тими можливостями, які вони надають у спектрі вирішення проблем сучасних відносин. Однак, на рівні доктрини міжнародного права ми можемо констатувати відсутність розробленої та остаточно сформованої теорії юридичних фікцій. Зазначене підкреслює затребуваність подальших досліджень проблематики ролі юридичної фікції у міжнародному праві.

Список використаної літератури

юридичний фікція право міжнародний

1. Бабін Б.В. Передумови використання програмного регулювання у сучасному міжнародному праві. Державо і право. Юридичні і політичні науки. Вип. 46. 2009. С. 519-527.

2. Європейський Кодекс електронних комунікацій. URL: http://surl.li/fldlb

3. Зеленко І.П. Юридична фікція як правовий та соціальний інструмент. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія ПРАВО. Випуск 23. Частина І. Том 1. 2013. С. 46-49.

4. Конвенція ООН про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах від 23 листопада 2005 року. URL: https://regulation.gov.ua/documents/ id100240

5. Невзоров І. Ґенеза та розвиток уявлень про природу «правової фікції» у вітчизняній та світовій юриспруденції. Юридичний вісник. 2020. 6. С. 19-30.

6. Тувалу стане першою державою, відтвореною у цифровому вигляді. 16 листопада 2022 року. Reuters. URL: https://ecosphere.press/2022/11/16/tuva - lu-stanet-pervym-gosudarstvom-vossozdannom-v-czifro - vom-vide/

7. Ульяновська О.В. Фікції в правовій системі України: автореф. дис…. канд. юрид. наук: 12.00.01. Нац. ун.-т. Одеса, 2010. 20 с.

8. Шутак І.Д. Юридична техніка: курс лекцій. Івано-Франківськ: Лабораторія академічних досліджень правового регулювання та юридичної техніки. Дрогобич: Коло, 2015. 228 с.

9. Шутак І.Д., Онищук І.І. Юридична техніка: навчальний посібник для вищих навчальних закладів. Івано-Франківськ. 2013. 496 с.

10. RaymondWacksUnderstandingJurisprudence: AnIntroductiontoLegalTheory. February 2, 2012. OxfordUniversityPress. 202 р.

11. UnitedNations, UnitedNationsCommissiononInternationalTradeLaw. Щорічник ЮНСІТРАЛ. Том XXXIV B:2003 рік. Комісія Організації Об'єднаних націй з права міжнародної торгівлі. URL: https:// uncitral.un.org/

Размещено на Allbest.ru