Щодо врахування принципу первісності арбітражу у справах про визнання недійсною арбітражної угоди в господарському судочинстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національного університету «Одеська юридична академія»

Щодо врахування принципу первісності арбітражу у справах про визнання недійсною арбітражної угоди в господарському судочинстві

Олег Подцерковний,

завідувач кафедри господарського права і процесу, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України

Ганна Будурова,

доцент кафедри господарського права і процесу, кандидат юридичних наук, доцент

Анотація

первісний арбітраж угода судочинство

У статті досліджується принцип первісності арбітражу як підхід, відповідно до якого розгляд питання дійсності, чинності або виконуваності арбітражної угоди міжнародним комерційним арбітражем має передувати розгляду відповідної вимоги в державному судочинстві, крім випадків явного нехтування арбітражною угодою публічного порядку.

Ключові слова: альтернативне вирішення спору, міжнародний комерційний арбітраж, господарський суд, господарський процес, арбітражне застереження, недійсність арбітражної угоди, принцип первісності арбітражу, доктрина «компетенції компетенції», публічний порядок.

Abstract

Podtserkovnyi O., Budurova G. Regarding consideration of the principle of primacy of arbitration in cases of invalidation of an arbitration agreement in economic proceedings.

The article examines the principle of primacy of arbitration. It continued the doctrine of «competency of competence» and can be defined as an approach established by international legal obligations of Ukraine and special legislation on international commercial arbitration, according to which consideration of the issue on validity, effectiveness, and enforceability of an arbitration agreement must precede consideration of the corresponding claim in the state court, except for cases caused by clear disregard public order by such an agreement.

It has been proven that consideration by the economic court of an separate claim to invalidate the arbitration agreement goes beyond the permissible forms of state court intervention in commercial arbitration. It is justified that the issue of the invalidity of the arbitration agreement can be considered exclusively together with the claim for the protection of the violated/disputed/unrecognized subjective right or legitimate interest of the party to the agreement. However, even in such a case, the principle of primacy of arbitration must be observed. It is substantiated that the admissibility of expanded perception by state courts of the competence to consider claims about the validity of the arbitration agreement significantly limits the competence of commercial arbitrations and creates the risk of assigning Ukraine to jurisdictions unfriendly to arbitration, contradicting the experience of the leading countries of the world, in particular France, Germany, and Britain.

It is substantiated that the presentation of an independent lawsuit to the commercial court to declare the arbitration agreement invalid cannot be recognized as a proper and effective way of protecting a subjective right. It is emphasized that the right to apply to the state court with an independent demand to declare the arbitration agreement invalid should be interpreted in a restrictive way due to cases of abuse of procedural rights, when the sole purpose of initiating such cases is to delay the consideration of disputes and stop the arbitration proceedings.

Key words: alternative dispute resolution, international commercial arbitration, economic courts, economic procedure, arbitration clause, invalidity of arbitration agreement, principle of primacy of arbitration, doctrine of «competency of competence», public order.

Основна частина

Постановка проблеми та її зв'язок із наукою та практикою. Потреба забезпечити інвестиційну привабливість України вимагає сприятливого режиму функціонування міжнародного комерційного арбітражу. Дієвість останнього в Україні може значно послабитися через неоднозначне вирішення в практицігосподарських судів питання залишення без розгляду позовів про визнання недійсними арбітражних угод, що потребує уваги науковців та практиків.

Розвиток альтернативних способів вирішення господарських спорів, серед яких провідне місце посідає міжнародний комерційний арбітраж, є однією з сучасних тенденцій державної правової політики, спрямованої на розбудову економічного співробітництва та інвестиційної привабливості України для країн світу. Міжнародний комерційний арбітраж набуває усе більшого визнання в Україні як альтернативний юрисдикційний майданчик урегулювання зовнішньоекономічних спорів. Приватизаційне законодавство України у 2018 році доповнено положеннями про арбітражний спосіб вирішення приватизаційних спорів. У 2020 році авторитете видання Global Arbitral Review віднесло Міжнародний комерційний арбітражний суд при 'ПНІ України до п'ятірки арбітражних інституцій Східної Європи, які варті уваги (білий список) [1].

Міжнародний комерційний арбітраж зазнає судового контролю, як правило, на стадії визнання та приведення до виконання арбітражного рішення. Але недобросовісні боржники почасти намагаються оскаржити компетенцію арбітражу, силкуючись затягти розгляд справ оскарженням арбітражних угод у державних судах. І в цьому аспекті важливим є збереження оптимальної, відповідної міжнародним стандартам взаємодії між судами та арбітражами, яка б забезпечувала проарбітрабельність національної правової системи. Адже втручання державних судів у питання дійсності арбітражних угод до того, як це питання вирішить арбітражний суд, здатне значно обмежити доступ до міжнародних комерційних арбітражів.

Стан проблеми. Приводом для загострення дискусії стала постанова Верховного Суду від 17 грудня 2021 року у справі №910/9841/20, у якій суд дійшов висновку про те, що «дійсність / недійсність третейської угоди / застереження може бути самостійним (окремим) позовним провадженням незалежно від існування спірних питань за основним договором / контрактом та може бути розглянуто як національним судом, так і арбітражним судом, який визначено у арбітражній угоді (третейському застереженні)» [2].

Така позиція суду потребує ретельного науково-практичного опрацювання з огляду на загрози, які вона створює для арбітражної практики як альтернативного способу вирішення господарських спорів та авторитету України як інвестиційно привабливої країни.

Питання недійсності арбітражної угоди розглядали такі вітчизняні вчені, як Г Цірат, В. Нагнибіда, М. Мальський та ін. Проте процесуальні аспекти розгляду спору про визнання недійсною арбітражної угоди як єдиної позовної вимоги досі наукою не проаналізовані.

Метою статті є обґрунтування значення принципу первісності арбітражу у спорах щодо дійсності, чинності або виконуваності арбітражної угоди, якщо це є єдиною позовною вимогою, у господарському судочинстві.

Виклад основного матеріалу. Можливість звернення до третейських судів і комерційних арбітражів ґрунтується на праві сторін самостійно встановлювати спосіб вирішення власних правових конфліктів. Не випадково у Рішенні Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року (справа про завдання третейського суду) зазначено, що «третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування» [3].

Як зазначається у літературі, наявність і дійсність арбітражної угоди, її правова спроможність бути виконаною є єдиною загальною умовою і водночас підставою того, що державний суд «позбавлений» сторонами права розглядати спір, який становить предмет такої арбітражної угоди [4, с. 150]. Своєю чергою принцип автономності арбітражної угоди від основного договору полягає у тому, що «арбітражна угода та основний договір розглядаються як дві окремі угоди, тому недійсність договору не може бути підставою для автоматичної недійсності арбітражної угоди» [5]. З огляду на зазначене, розгляд питання про дійсність, чинність чи виконуваність арбітражної угоди / застереження комерційним арбітражем або державним судом посідає ключове місце в забезпеченні права сторони на звернення до комерційного арбітражу.

Попри взаємопов'язаність комерційних арбітражів із державними судами, законодавство жорстко регламентує межі втручання державного суду в діяльність арбітражів: відповідно до ст. 5 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» (далі - Закон про МКА), «з питань, що регулюються цим Законом, ніяке судове втручання не повинно мати місця, крім як у випадках, коли воно передбачене в цьому Законі». Аналогічні приписи містить ст. 5 Типового закону ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговельний арбітраж. Основними процесуальними формами контролю за діяльністю арбітражів є такі:

- оскарження постанов арбітражного суду щодо своєї компетенції (ст. 16 Закону про МКА і ст. 461 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК);

- оскарження арбітражного рішення (ст. 34 Закону про МКА і розділ VIII ЦПК України);

- процедури визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення (ст. 35-36 Закону про МКА і розділ IX глави 3 ЦПК України);

- процедура відводу державного суду з непідсудності, у межах якої державні господарські суди можуть вирішувати питання дійсності арбітражної угоди (ст. 8 Закону про МКА і ст. ІІ Нью-Йоркської конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р.).

Зокрема, відповідно до частини першої ст. 8 Закону про МКА, суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка зі сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Такі приписи кореспондуються з п. 7 частини першої ст. 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), де передбачено, що господарський суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо «сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана».

Як наголошує О. Беляневич, ці приписи цілком однозначно вказують на те, що «питання про недійсність арбітражної угоди не розглядається окремо від позову про захист порушеного суб'єктивного права сторони угоди (стягнення боргу, відшкодування збитків, виконання обов'язку в натурі тощо). Призначення ж розгляду вимоги про недійсність арбітражної угоди полягає у встановленні наявності (відсутності) юридичного факту, що має породжувати процесуальні відносини, визначаючи компетенцію арбітражного суду щодо розгляду спору про право» [6]. Тому самостійна вимога щодо визнання недійсним арбітражної угоди чи застереження не повною мірою відповідає призначенню господарського судочинства - розгляду господарського спору.

Інтерпретація цих положень має бути зроблена й у контексті запобігання зловживанню сторонами своїми процесуальними правами (ст. 43 ГПК), а також наявності міжнародних зобов'язань України у сфері міжнародного комерційного арбітражу, які встановлюють принцип первісності арбітражного розгляду як елемент автономності арбітражу в цілому.

Зокрема, відповідно до частини третьої ст. VI Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж, «якщо одна зі сторін в арбітражній угоді подала заяву з проханням про арбітраж, то державний суд, до якого може надалі звернутися інша сторона з позовом з того ж предмета або щодо відсутності, недійсності або втрати сили арбітражною угодою, повинен відкласти винесення рішення щодо компетенції арбітражного суду до того часу, поки арбітражний суд не винесе рішення з суті справи, оскільки в державного суду немає досить істотних підстав для відступу від цього правила».

З цих положень, які у силу ратифікованого Україною міжнародного договору є пріоритетними для господарських судів навіть перед положеннями ГПК, випливає, що господарські суди за відсутності «істотних підстав для відступу від правила» про первісність арбітражного розгляду повинні залишити без розгляду відповідну заяву до вирішення спору компетентним арбітражним судом.

Питання про те, що можна вважати «істотними підставами», залишається відкритим, проте, як видається, тут йдеться про випадки порушення публічного порядку при укладанні арбітражної угоди, який визначається, зокрема, надімперативними нормами, випадками нікчемності (а не оспорюваності) угоди.

Утвердження пріоритету повноважень арбітражу на розгляд заяв про недійсність арбітражної угоди, серед іншого, можна відстежити на прикладі положень частини третьої ст. V Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж: «Арбітражний суд, проти якого заявлено відвід про непідсудність, не повинен відмовлятися від розгляду справи і має право сам винести рішення з питання про свою компетенцію або про наявність або дійсність арбітражної угоди або угоди, складовою частиною якої ця угода є, з тим, однак, що вказане рішення арбітражного суду може бути згодом оскаржене в компетентному державному суді відповідно до закону країни суду».

Тобто, попри небажання однієї зі сторін розглядати спір у комерційному арбітражі чи наявність сумнівів у дійсності / чинності / виконуваності арбітражної угоди, міжнародні зобов'язання України встановлюють загальне переважне право арбітражу (первісність арбітражу) у дослідженні змісту арбітражної угоди / застереження для встановлення наявності чи відсутності у нього компетенції розглядати цей спір, визнаючи пріоритетність домовленості сторін контракту на альтернативне врегулювання конфліктів перед державною юрисдикцією. А наступний судовий контроль у формі оскарження арбітражного рішення являє собою механізм реалізації гарантії забезпечення захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання у разі їх порушення (у т ч. через незаконну арбітражну угоду).

Необхідно підкреслити, що як право звертатися до державного суду з самостійною вимогою про визнання арбітражної угоди / застереження недійсною, так і вирішення питання про визнання недійсною арбітражної угоди при розгляді основного позову, має бути інтерпретовано у обмежувальний спосіб через можливість створення загроз для реалізації права сторін на врегулювання спору в межах альтернативних способів вирішення спору.

Необхідно враховувати, що чинний ГПК орієнтує на юрисдикційні правовідносини в Україні як «дружні до арбітражу». Зокрема, положення частини третьої ст. 22 ГПК України встановлюють: «Будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення до третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності». Ці положення мають не лише матеріально-правове, а й процесуальне значення - господарський суд повинен інтерпретувати не лише положення угоди, а й процесуального законодавства на користь створення юрисдикційних умов діяльності третейських судів та арбітражів в Україні як елементів громадянського суспільства, що забезпечується первісністю повноважень арбітражного (третейського суду) вирішити питання дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди.

У цьому випадку має бути також врахована загальновідома доктрина «компетенції компетенції» (kompetenz-kompetenz) [7], суть якої полягає в тому, що третейський суд завжди сам розглядає питання і виносить судження про свою компетенцію вирішувати конкретну справу, яка йому передана. Принцип «компетенції компетенції» сутнісно відбиває договірну (матеріально-правову) природу арбітражу, адже третейський суд (арбітраж), аналізуючи питання про свою юрисдикцію щодо спору, закономірно використовує категорії матеріального права (на противагу процесуальному) з метою винесення судження: межі волевиявлення сторін, автономію волі сторін, дійсність договору та арбітражного застереження тощо з погляду норм застосованого права (яке може бути іншим, ніж право України, коли мають безпосереднє значення для суті справи лише надімперативні норми права України (норми щодо публічного порядку [8]).

При аналізі правомірності / неправомірності звернення до державного суду з самостійною позовною заявою про визнання арбітражних угод недійсними потрібно зважати й на те, що нерідко метою порушення таких справ є створення правових підстав для затягування розгляду справ та зупинення арбітражного розгляду, а «ознаки зловживання може набувати користування будь-яким процесуальним правом, здійснення якого суперечить його призначенню, основній меті його використання та завданням господарського судочинства» [9, с. 27]. А згідно з п. 1 частини першої ст. 36 Закону про МКА та п. а) частини першої ст. V Нью-Йоркської конвенції 1958 року у виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено, якщо арбітражна угода, на підставі якої розглядався спір, є недійсною, адже легітимність арбітражу буде підірвано прийняттям відповідної справи до розгляду арбітражем, коли арбітражний суд вимушений буде зупиняти провадження у справі (наприклад, відповідно до ст. 58 Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України (далі - МКАС при ТИП України) до розгляду питання про оспорювання угоди в державному суді.

Інтерпретація права на подання самостійних позовів про визнання недійсними арбітражних угод (відповідно, і використання їх саме з такою метою) може завдати непоправної шкоди інвестиційним відносинам з іноземними суб'єктами, спричинити зростання недовіри не лише до державної системи органів судового захисту, а й до інституцій, що пропонують альтернативні способи врегулювання спорів. Особливо це торкнеться МКАС при ТИП України, адже інші арбітражні інституції не будуть повною мірою пов'язаними рішеннями національних судів України щодо арбітражної угоди - ці рішення потребуватимуть процедури визнання, без чого для іноземних арбітражів не вважатимуться обов'язковими. Отже, через відсутність гарантій первісної реалізації арбітражами своєї компетенції перед державними судовими органами виникнуть перешкоди для звернення підприємців до МКАС при ТПП України для захисту прав відповідно до зовнішньоекономічних контрактів.

Питання юрисдикції господарських судів на розгляд заяв про недійсність арбітражної угоди як окремого позову пов'язане в досліджуваному рішенні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/9841/20 з питанням способу захисту цивільних прав. Тут має враховуватися, що спосіб захисту суб'єктивних цивільних прав - це закріплені законом матеріально-правові засоби примусового характеру, за допомогою яких провадиться захист / відновлення / визнання порушених, оспорюваних чи невизнаних прав і законних інтересів особи та вплив на правопорушника.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або законного інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Ці право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., наприклад, постанову Вищої Палати Верховного Суду від 6 квітня 2021 року у справі №910/10011/19). Водночас необхідно враховувати наслідки застосування того чи іншого способу захисту для досягнення його мети, до якої прагнув позивач, звертаючись до суду, та запобігання порушенню прав та інтересів інших осіб.

Зокрема, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити дію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси [10], тобто застосовуваний спосіб захисту за існуючих обставин має бути правомірним.

Своєю чергою визнати пред'явлення самостійного позову до господарського суду про визнання недійсною арбітражної угоди ані чітко визначеним законодавцем, ані дієвим не видається можливим, оскільки виходить за межі допустимих законних способів втручання державних судів у діяльність комерційних арбітражів, порушуючи встановлений порядок, дублює розгляд питання про дійсність арбітражної угоди, попри встановлену міжнародними договорами України первісність арбітражу, водночас нехтуючи і принципом процесуальної економії.

Навіть більше, у досліджуваному випадку взагалі некоректно визнавати вимогу про визнання недійсною арбітражної угоди способом захисту порушеного цивільного права в контексті способів, передбачених ст. 16 Цивільного і ст. 20 Господарського кодексів, оскільки останні покликані захищати матеріальні (майнові й немайнові) права та інтереси, що виникають з правочинів, а з укладеної арбітражної угоди для сторін може виникати лише одна загроза - наступ на право доступу до державного суду у разі виникнення спору. Таке право повною мірою реалізується в судовій процедурі визнання та приведення до виконання рішення арбітражу. Тому, як підкреслюють О. Кібенко і В. Уркевич, «існування арбітражного застереження, само по собі, ніяким чином не порушує право особи на доступ до суду, тому самостійний позов про визнання недійсним арбітражного застереження, як спосіб захисту права, є неналежним, недоцільним і, можна сказати, дефектним - він не поновлює і не захищає право на доступ до суду, адже неможливо відновити чи захистити право, яке взагалі не було порушеним» [11].

Тому важливим для з'ясування питання про допустимість чи недопустимість пред'явлення і розгляду державними судами самостійних позовів про визнання недійсними арбітражних угод є розгляд зарубіжної практики регулювання меж втручання державних судів у діяльність арбітражів.

Так, в Індії діє Закон про арбітраж і примирення 1996 року, стосовно якого сформована широка судова практика. Зокрема, Верховний суд цієї країни зазначив, що «арбітр - це суддя, призначений сторонами, і тому в ухвалене ним рішення не можна легко втручатися» [12]. Практика чітко визначилася щодо можливості оскарження арбітражної угоди. Зокрема, заперечення щодо існування або дійсності арбітражної угоди передусім вирішуються арбітражним судом. Якщо суд прийме заперечення про відсутність існуючої або дійсної арбітражної угоди, він не матиме юрисдикції приступати до арбітражного розгляду спорів, переданих на його розгляд. Проте рішення арбітражного суду про прийняття заперечення може бути переглянуте судом в апеляційному порядку. Але якщо суд відхиляє заперечення, він продовжить арбітражний розгляд і винесе рішення. Таке арбітражне рішення може бути скасовано судом за заявою потерпілої сторони відповідно до пункту 34 (2) (a) (i) та (ii) Закону про арбітраж і примирення. Однак потерпіла сторона повинна надати докази того, що сторона була певною мірою недієздатною або арбітражна угода є недійсною відповідно до законодавства, якому її підпорядкували сторони, або за відсутності будь-яких вказівок на це відповідно до законодавства, що діє на даний момент в Індії [13].

Зокрема, 26 червня 2022 року Високий суд індійського штату Карнатака відхилив клопотання про призначення номінального арбітра від імені Asset Reconstruction Company India Limited (ARCIL) для вирішення спору, зазначивши, що «обов'язком суду, який передає справу, є спочатку остаточно вирішити це питання, щоб захистити сторони від примусового звернення до арбітражу, якщо не існує жодної арбітражної угоди та/або якщо взагалі немає дійсної арбітражної угоди» [14]. Натомість особливістю тут є те, що індійські суди повноважні розглядати заяви про призначення арбітрів, чого у вітчизняній правовій системі не передбачено. Отже, природно питання про призначення арбітра може розглядатися одночасно з іншою заявою (про призначення), але не окремо.

У Польщі ці питання мають проарбітрабельне вирішення з урахуванням того, що ЦПК країни конкретизує юрисдикцію державних судів щодо розгляду наступних арбітражних справ на запит будь-якої сторони: 1) призначення арбітрів або голови арбітражного суду, якщо сторони (або арбітри) самі не здійснили таке призначення протягом необхідного періоду часу, або якщо орган, що призначає, не здійснить призначення протягом встановленого періоду або такого періоду не було зазначено; 2) оскарження рішення третейського суду у випадку заявлення відводу третейським суддям за визначених умов; 3) визначення винагороди арбітрам і витрат, що підлягають відшкодуванню, якщо не визначено сторонами; 4) інша судова допомога, наприклад забезпечення явки свідка в арбітражний суд; 5) ведення арбітражних справ ad hoc після вручення остаточного арбітражного рішення сторонам; і 6) розгляд заяв про можливість виконання арбітражного рішення або мирової угоди [15]. Як видно, юрисдикції щодо розгляду окремих справ про недійсність арбітражної угоди не передбачено.

Відповідно до параграфа 1032 (2) ЦПК Німеччини, лише «до формування арбітражного суду до суду може бути подано клопотання про визначення допустимості чи неприйнятності арбітражного розгляду» [16].

У Британії суди керуються у подібних спорах доктриною «декларативного захисту у питаннях юрисдикції щодо надання судової заборони» відповідно до Закону Англії про арбітраж 1996 року. Зокрема, «ніщо не повинно слугувати меті вплинути на позицію сторін і суду після початку арбітражу». Якщо арбітражне провадження фактично розпочато, можливість сторони звернутися до суду обмежена. Суд може втручатися лише за згодою сторін або арбітражного суду. В іншому випадку право подавати заяви щодо юрисдикції «відкладається до моменту винесення будь-якого арбітражного рішення» [17].

У Франції дозвіл на окреме оскарження арбітражної угоди дозволяється як виняток. Зокрема, за загальним правилом сторона, яка бажає оскаржити юрисдикцію арбітражного суду, не може звернутися за рішенням до французьких судів. У французькому законодавстві про міжнародний арбітраж юрисдикція є питанням, яке вирішує арбітражний суд першої інстанції. Однак сторони як виняток можуть звернутися до суду до того, як буде сформовано арбітражний суд і лише якщо арбітражна угода є «явно недійсною» або «явно незастосовною». Стаття 1448 ЦПК Французької Республіки, яка застосовується як до міжнародного, так і до національного арбітражу, передбачає: «Якщо спір, що є предметом арбітражної угоди, передається до суду, такий суд має відмовитися від юрисдикції, за винятком випадків, коли арбітражний суд ще не розглядав спір і якщо арбітражна угода є явно недійсною або явно незастосовною». Стаття 1448 ЦПК, яка була введена Указом 2011 року, є імперативною, і будь-яка угода сторін про виключення її застосування буде недійсною [18].

Це доволі компромісна позиція, яка могла б, за умови її практичної реалізації в Україні, сприяти виконанню взятих на себе Україною міжнародних зобов'язань щодо первісності арбітражного розгляду та запобігання зловживанням із боку недобросовісних боржників, які намагаються затягти розгляд справ паралельними провадженнями та штучними позовами [19], руйнуючи перспективи оперативного захисту порушених прав кредиторів та спотворюючи право доступу до суду.

Висновки. Принцип первісності арбітражу, який є продовженням доктрини «компетенції компетенції», може бути визначений як установлений міжнародно-правовими зобов'язаннями України та спеціальним законодавством про міжнародний комерційний арбітраж підхід, відповідно до якого розгляд питання дійсності, чинності або виконуваності арбітражної угоди міжнародним комерційним арбітражем має передувати розгляду відповідної вимоги в державному судочинстві, крім надзвичайних випадків, зумовлених явним нехтуванням такою угодою публічного порядку.

З урахуванням принципу первісності арбітражу потребує перегляду практика господарських судів із прийняття до розгляду спорів щодо дійсності, чинності або виконуваності арбітражної угоди, якщо це є єдиною позовною вимогою, на користь залишення позову без розгляду на підставі п. 7 частини першої ст. 226 ГПК України, крім випадків, коли господарський суд знайде «істотні підстави для відступу» від правила п. 3 ст. VZ Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж. Такими підставами можуть бути лише випадки, що визначені національним законодавством як підстави нікчемності правочину.

Перелік використаних джерел

первісний арбітраж угода судочинство

1. GAR рекомендує ICAC серед топ-5 арбітражних інституцій Східної Європи, які варті уваги. URL: https://icac.org.ua/novyny-ta-publikatsiyi/gar-rekomenduye-icac - sered-top-5-arbitrazhnyh-instytutsij-shidnoyi-yevropy-yaki-varti-uvagy/

2. Постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 грудня 2021 року у справі №910/9841/20. ЄДРСР. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/102105558

3. Рішення Конституційного Суду від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v001p710-08/Text

4. Цірат Г.А. Міжнародний комерційний арбітраж: навч. посіб. Київ: Алерта, 2019. 410 с.

5. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 березня 2020 року в справі №920/241/19. ЄДРСР. URL: https://reyestrcourt.gov. ua/Review/88050865

6. Беляневич О. Актуальні проблеми взаємодії судової влади із міжнародним комерційним арбітражем. Координата. 18.07.2023. URL: https://coordynata. com.ua/aktualni-problemi-vzaemodii-sudovoi-vladi-iz-miznarodnim-komercijnim - arbitrazem

7. Нагнибіда В. І. Оспорювання компетенції складу арбітражу та доктрина «компетенс-компетенс». Міжнародний арбітраж в Україні та світі: доктрина і практика. Збірник матеріалів круглого столу (Київ, 9 грудня 2010 р.). Київ: НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України, 2010. С. 34-42.

8. Теплюк С.М. Розвиток концепції публічного порядку у праві окремих країн континентальної Європи. Журнал східноєвропейського права. 2017. №37. С. 81-88.

9. Будурова Г.М. Зловживання правом на відмову від позову у касаційній інстанції. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція. 2022. №58. С. 26-30.

10. Баконіна О. ВС висловився стосовно обрання ефективного способу захисту порушених прав. URL: https://jurliga.ligazakon.net/news/196171_vs-vislovivsya - stosovno-obrannya-efektivnogo-sposobu-zakhistu-porushenikh-prav

11. Окрема думка суддів О. Кібенко та В. Уркевича від 17 грудня 2021 року у траві №910/9841/20. ЄДРСР. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/102735603

12. Indu Engineering & Textiles Ltd vs Delhi Development Authority on 11 July, 2001: Supreme Court of India. URL: https://indiankanoon.org/doc/1973429/

13. Apoorva Neral, Amita Bais. Invalidity of Arbitration Agreement and Setting Aside of Award: International Journal of Reviews and Research in Social Sciences; Hidayatullah National Law University, Near Abhanpur, Uperwara Post, Raipur v 2 issue 1 (2014) p. 78-84. URL: https://anvpublication.org/Journals/HTMLPaper.aspx7J ournal=International+Journal+of+Reviews+and+Research+in+Social+Sciences % 3B PID % 3D2014-2-1-21

14. Manyata Developers Private Limited vs Arcil-ast-ix-trust (2022) IN C.M.P. 110 OF2022-KRNTKHC. URL: https://indiankanoon.org/doc/95154479/

15. Mlot Joanna, Kucharczyk Katarzyna. International arbitration law and rules in Poland. URL: https://cms.law/en/int/expert-guides/cms-expert-guide-to-international - arbitration/poland

16. Zivilprozessordnung Bundesamtfur Justiz. URL: https://w>w>w>.gesetze-im-internet. de/zpo/BJNRQQ533Q95Q.html#BJNRQQ533Q95QBJNGQ765Q33Q1

17. Declarations as to the validity of an arbitration agreement; has anything changed after HC Trading v Tradeland? URL: http://arbitrationblog.practicallaw.com/declarations-as-to - the-validity-of-an-arbitration-agreement-has-anything-changed-after-hc-trading-v-tradeland/

18. Brun Jean-Fabrice, Poulin Gauthier. International arbitration law and rules in France. URL: https://cms.law/en/int/expert-guides/cms-expert-guide-to-international - arbitration/france

19. Подцерковний О.П. Щодо інтерпретаційного запобігання зловживанню правами у господарському процесі (на прикладі непідсудності спорів за третейською /арбітражною угодою). Часопис цивілістики. 2Q17. №27. С. 167-172.

References

1. GAR rekomenduye ICAC sered top-5 arbitrazhnykh instytutsiy Skhidnoyi Yevropy, yaki varti uvahy. URL: https://icac.org.ua/novyny-ta-publikatsiyi/gar-rekomenduye-icac - sered-top-5-arbitrazhnyh-instytutsij-shidnoyi-yevropy-yaki-varti-uvagy/ [ukr.].

2. Postanova Verkhovnoho Sudu u skladi suddiv ob"yednanoyipalaty Kasatsiynoho hospodars'koho sudu vid 17 hrudnya 2Q21 roku u spravi №91Q/9841/2Q. YEDRSR. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/1Q21Q5558 [ukr.].

3. Rishennya Konstytutsiynoho sudu vid 1Q sichnya 2QQ8 roku u spravi za konstytutsiynym podannyam 51 narodnoho deputata Ukrayiny pro vidpovidnist' Konstytutsiyi Ukrayiny (konstytutsiynosti) shchodopolozhennya abzatsivs'omoho, odynadtsyatoho statti 2, statti 3, punktu 9 statti 4 ta rozdilu VIII «Treteys'ke samovryaduvannya» Zakonu Ukrayiny «Pro treteys'ki sudy» (spravapro zavdannya tret'oho sudu). URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/vQQ1p71Q-Q8#Text [ukr.].

4. TsiratH. A. Mizhnarodnyy komertsiynyy arbitrazh: navch. posib. Kyiv: Alerta, 2Q19. 41Q s. [ukr.].

5. Postanova Verkhovnoho Sudu u skladi kolehiyi suddiv Kasatsiynoho hospodars'koho sudu vid Q3 bereznya 2Q2Q roku u spravi №92Q/241/19. YEDRSR. URL: https://reyestrcourt.gov.ua/Review/88Q5Q865 [ukr.].

6. Belyanevych O. Aktual'ni problemy vzayemodiyi sudovoyi vlady z mizhnarodnym komertsiynym arbitrazhem. Koordynata. 18.Q7.2Q23 r URL: https://coordynata.com.ua/ aktualni-problemi-vzaemodii-sudovoi-vladi-iz-miznarodnim-komercijnim-arbitrazem [ukr.].

7. Nahnybida V I. Osporyuvannya kompetentsiyi vidpovidno do arbitrazhu ta doktryny «kompetens-kompetens». Mizhnarodnyy arbitrazh v Ukrayini ta sviti: doktryna ipraktyka: Zbirnyk materialiv kruhloho stolu (m. Kyyiv, 9 hrudnya 2Q1Q r.). Kyiv: NDIpryvatnoho prava i pidpryyemnytstva NAPrN Ukrayiny, 2Q1Q. S. 34-42 [ukr.].

8. Teplyuk S.M. Rozvytok kontseptsiyi publichnoho poryadku v pravi okremykh krayin kontynental'noyi Yevropy. Zhurnalskhidnoyevropeys'kohoprava. 2Q17. №37. S. 81-88 [ukr.].

9. Budurova H.M. Zlovzhyvannya pravom na vidmovu vid pozovu v kasatsiyniy instantsiyi. Naukovyy visnyk Mizhnarodnoho humanitarnoho universytetu. Seriya: Yurysprudentsiya. 2022. №58. S. 26 30 [ukr.].

10. Bakonina O. VS vyslovlyuyet'sya cherez obrannya efektyvnoho sposobu zakhystu poshkodzhenykh prav URL: https://jurliga.ligazakon.net/news/196171ys-vislovivsya - stosovno-obrannya-efektivnogo-sposobu-zakhistu-porushenikh-prav [ukr.].

11. Okrema dumka suddiv O. Kibenko ta V. Urkevycha vid 17 hrudnya 2021 roku u spravi №910/9841/20. YEDRSR. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/102735603 [ukr.].

12. Indu Engineering & Textiles Ltd vs Delhi Development Authority on 11 July, 2001: Supreme Court of India. URL: https://indiankanoon.org/doc/1973429/

13. Apoorva Neral, Amita Bais (2014). Invalidity of Arbitration Agreement and Setting Aside of Award: International Journal of Reviews and Research in Social Sciences; Hidayatullah National Law University, Near Abhanpur, Uperwara Post, Raipur v 2, issue 1, pp. 78 84. URL: https://anvpublication.org/Journals/HTMLPaper.aspx? Journal=Internatio nal+Journal+of+Reviews+and+Research+in+Social+Sciences % 3BPID % 3D2014-2-1-21

14. Manyata Developers Private Limited vs Arcil-ast-ix-trust (2022) IN C.M.P. 110 OF 2022 - KRNTKHC. URL: https://indiankanoon.org/doc/95154479/

15. Mlot Joanna, KucharczykKatarzyna. (2015) International arbitration law and rules in Poland. URL: https://cm s.law/en/int/expert-guides/cms-expert-guide-to-international - arbitration/poland

16. Zivilprozess ordnung Bundesamtfur Justiz. URL: https://www.gesetze-im-internet. de/zpo/BJNR005330950.html#BJNR005330950BJNG076503301

17. Declarations as to the validity of an arbitration agreement; has anything changed after HC Trading v Tradeland? URL: http://arbitrationblog.practicallaw.com/ declarations-as-to-the-validity-of-an-arbitration-agreement-has-anything-changed-after - hc-trading-v-tradeland/

18. Brun Jean-Fabrice, Poulin Gauthier. International arbitration law and rules in France. URL: https://cms.law/en/int/expert-guides/cms-expert-guide-to-international - arbitration/france

19. Podtserkovnyy O. P Shchodo interpretatsiynoho zapobihannya zlovzhyvannya pravamy u hospodars'komu protsesi (na prykladi nepidsudnosti sporiv za tret'oyu/ arbitrazhnoyu uhodoyu). Chasopys tsyvilistyky. 2017. №27. S. 167-172 [ukr.].

Размещено на Allbest.ru