Територіальна громада як самоврядна форма участі населення у вирішенні питань місцевого значення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Територіальна громада як самоврядна форма участі населення у вирішенні питань місцевого значення

Мищак Іван Миколайович доктор історичних наук, професор, заступник керівника, Дослідницька служба Верховної Ради України

Анотація

В роботі проаналізовано науково-теоретичні засади вивчення феномену територіальної громади як самоврядної форми участі населення у вирішенні питань місцевого значення. Виявлені типові конституюючі ознаки досліджуваного феномену в західних та вітчизняних політичній та державно- управлінській та правовій науках. Спираючись на науковий доробок зарубіжних та вітчизняних вчених щодо розуміння сутнісної природи місцевої громади, автор визначає основні дефініції цього поняття 1) історично утворена спільнота людей, що характеризується спільністю традицій, цінностей, культури та історії; 2) як комплекс соціальних взаємодій, включаючи інтеракції між індивідами, родинні стосунки, проживання на одній території, належність до певної соціальної групи, зв'язки соціального захисту та підтримки; 3) як загальний, колективний споживач ресурсів, що об'єднує людей для задоволення спільних потреб та інтересів; 4) як первинний суб'єкт місцевого самоврядування, що має повноваження та можливість самостійно вирішувати питання, які стосуються її території та життя населення.

Охарактеризовані основні наукові підходи до вивчення феномену територіальної громади (природно-географічний етнокультурний, соціологічний, якісний, економічний, правовий, інституційний та інші). Автором доведено, що ці підходи до визначення локальної спільноти не виключають один одного, а фактично надають основні кваліфікаційні ознаки досліджуваного явища. У своїй сукупності вони характеризують його структурно-функціональні ознаки як самоврядну форму організації людей, об'єднаних певними зв'язками (майновими, економічними, соціально- психологічними, організаційними тощо) у територіально розмежовану місцеву громаду для самостійного вирішення спільних проблем. Зроблено висновок, що в українських суспільствознавчих науках домінує переважно один - правовий підхід, що вже багато років сприяє культивації серед громадськості і вчених сприйняття територіальної громади лише як функцію волевиявлення місцевого населення. Це серед іншого ставить дослідження проблем розвитку територіальних громад в Україні у певну залежність від проблем загального розвитку системи місцевого самоврядування, точніше відповідних органів місцевої влади.

Ключові слова: територіальна громада, спільнота, місцеве самоврядування, місцева влада, децентралізація, питання місцевого значення, демократичні перетворення.

Abstract

територіальна громада самоврядна місцева

Myshchak Ivan Mykolayovych Doctor of historical sciences, professor, deputy head, Research Service of the Verkhovna Rada of Ukraine

LOCAL COMMUNITY AS A SELF-GOVERNING FORM OF POPULATION ENGAGEMENT IN SOLVING LOCAL ISSUES

Keywords: local community, community, local self-government, local authorities, decentralisation, local issues, democratic transformations.

Постановка проблеми

Реформування територіальної організації влади на засадах децентралізації є одним із ключових напрямків системної суспільної модернізації в Україні. Важливою складовою цієї реформи є розвиток територіальних громад, зокрема, їх здатності самостійно вирішувати місцеві справи, що стосуються створення сприятливих умов життєдіяльності їх мешканців та ефективного використання та збільшення соціально- економічного потенціалу своїх територій.

Незважаючи на те, що територіальна громада - це давно закріплений українському законодавстві термін, що визначається в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997 р.) як «жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, селищ, міст, що мають єдиний адміністративний центр» [7] (це остання редакція цієї дефініцій внесеною до Закону змінами від 16.04.2020), він тим не менш не відображає всього розмаїття сенсів даного суспільно-політичного і правового явища. Г оловний акцент робиться лише на територіальній ознаці цього терміну, що є досить спрощений підходом. Він не враховує важливі конституюючі соціально-гуманітарні і політичні ознаки територіальної громади як місцевої спільноти людей, що об'єднані не тільки фактом проживання на певній територіально відмежованій місцевості, але спільними інтересами, потребами та діяльністю, пов'язаними із формуванням сприятливого життєвого простору для всіх її мешканців через розвиток та покращення інфраструктури та соціальних послуг, місцевої економіки та підприємництва, комфортного середовища проживання та відпочинку, а також механізми місцевої демократії (громадській участі в управлінні, самоорганізації, місцевих виборах та референдумах).

Недостатня увага вчених та законодавців на суспільно-політичних і соціально-гуманітарних складових поняття територіальної громади робить дослідження сутності територіальної громади досить актуальною проблемою, а також має вагоме теоретичне і практичне значення в контексті пошуку ефективних моделей їх розвитку в умовах децентралізації й особливо післявоєнного відбудови України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика концептуалізації феномену територіальних громад, обґрунтування науково-теоретичного засад їх формування та розвитку завжди перебували у фокусі уваги зарубіжних і вітчизняних дослідників, які працюють у галузі політичних, юридичних наук, а також публічного адміністрування.

Так, серед іноземних науковців можна виділити роботи Ж. Жербера, П. Кньопфеля [10], К. Іонассена [11], Е. Остром [12; 13], Р. Патнема [14] та ін.

Означеній проблематиці приділили увагу такі українські вчені як М. Баймуратов [1], О. Батанов [2; 3],О. Мороз [4; 5], М. Орзіх [6], І. Тимечко [9] та інші.

Хоча переважна більшість українських науковців, ґрунтуючись на багаторічних напрацюваннях їх зарубіжних колег, підкреслюють різноманіття соціально-економічних, демографічних, історичних, культурних та інших конституюючих ознак територіальної громади, тим не менш в їх роботах прослідковується певна абсолютизація ролі і функцій місцевого самоврядування як системоутворюючої ознаки досліджуваного явища. Тим більше це є вкрай суперечливим і помилковим підходом при обґрунтуванні територіальної громади як самоврядної форми участі населення у вирішенні питань місцевого значення, чим вона фактично і є. Все це додатково актуалізує необхідність аналізу науково-теоретичних засад вивчення даного феномену.

Метою статті є узагальнення науково-теоретичних засад вивчення феномену територіальної громади як самоврядної форми участі населення у вирішенні питань місцевого значення

Виклад основного матеріалу

Феномен територіальної громади може бути розглянутий з різних перспектив, як показують праці зарубіжних і вітчизняних вчених, і може варіюватися залежно від того, з якої наукової, ідеологічної системи координат або законодавчого контексту вони досліджуються, що створює різні підходи до вивчення цього явища. Серед них дослідники виділяють:

- природно-географічний підхід, що визначає громаду як певну спільноту в природно-географічному просторі, а саме через призму вивчення її просторового розміщення, впливу природних чинників на її діяльність і навпаки, а також взаємозв'язки всередині та між громадами;

- етнокультурний підхід, що аналізує громаду як певний спосіб життя, зосереджуючись на загальних культурних характеристиках, культурному просторі та інших культурних аспектах;

- соціологічний підхід, що вивчає громаду як соціальну систему та досліджує соціальні відносини всередині неї, а також зовнішні відносини з іншими соціальними утвореннями;

- якісний підхід, що досліджує громаду як місце і зосереджується на питаннях забезпеченості житлом, його якості, стану шкіл, якості освіти та інших соціальних аспектах;

- економічний підхід, який фокусується на вивченні взаємозв'язків різних секторів економіки, домогосподарств та підприємств у громаді; він вивчає професійний склад населення, робочі місця, розподіл та динаміку доходів, а також ресурси, які має спільнота;

- правовий підхід, що вивчає територіальну громаду як суб'єкта місцевого самоврядування і зосереджується на вивченні ролі та правових аспектах громадського управління на місцевому рівні - конституційного статусу, повноважень, процедури взаємодії з державними органами та інші юридичні аспекти, які регулюють функціонування територіальних громад;

- інституційний підхід, що досліджує територіальну громаду як сукупність інститутів, що обмежують чи стимулюють дію суб'єктів соціально- економічних відносин, у тому числі стосовно управління спільними ресурсами через особливий акцент на дослідженні різних організаційних структур, механізмів прийняття рішень, процедур і взаємодії між різними інституціями, що впливають на розподіл та використання ресурсів у громаді;

- інші підходи [8, с. 13; 9, с. 26].

Якщо ми звернемось до проблематики виявлення типових конституюючих ознак територіальної громади, то в західних політичних науках цьому питанню приділяється особливо пильна увага, що багато в чому обумовлено давніми традиціями місцевого самоврядування, а також вагомим акцентом державної політики на розвитку локальної демократії.

Наприклад, американський дослідник К. Іонассен при дослідженні територіальних громад, виявив значний збіг у визначенні таких її складових, як: територія; населення; спільна культура та відчуття її мешканцями єдності та приналежності до окремої спільноти; взаємозалежність спеціалізованих частин такої спільноти та поділ праці в її межах; можливість самоорганізації її мешканців для вирішення локальних проблем [11].

Ще один американський вчений Р. Патнем сфокусував увагу на таких основних ознаках територіальної громади, як: домінуюча роль в житті спільноти цінностей солідарності, громадської участі, непідкупності та довіри один одному; активне залучення членів громади у процес вирішення місцевих проблем; горизонтально організовані соціальні та політичні мережі. Однак, на переконання вченого, саме соціальний капітал, втілений у нормах та мережах громадської участі, є ключовою передумовою економічного процвітання та ефективного місцевого самоврядування [14].

В наукових працях американської вченої Е. Остром [12; 13] громади розглядаються як інституції колективного використання спільного ресурсу (власності та іншого) відповідно до узгоджених правил та місцевих умов, таких як факт проживання на певній відколеній території та різні символічні межі (спільні та «складні ритуали та вірування, які допомагають зміцнити індивідуальні переконання одних людей щодо надійності інших» [12, р. 149]). Загалом дослідниця підкреслює кілька ключових пунктів, що характеризують територіальну громаду як певне місцеве співтовариство:

- потенціал ефективного управління суспільними ресурсами, оскільки місцеві жителі можуть бути більш свідомими та відповідальними щодо їх використання, ніж будь-хто інший;

- взаємозалежність якості громадського користування ресурсами та особливостей кожної локальної спільноти, а також її здатності до саморегулювання;

- залежність результатів створення суспільних благ від високого рівня інституціоналізації соціальних норм громади, що сприяють кооперативній поведінці та заохочують до спільних дій на тривалий період;

- децентралізація влади та прийняття рішень, успішність якої залежить усвідомлення жителями громади своїх потреб, що є запорукою більш точного врахування цих потреб при прийнятті рішень.

Цікавим методологічним підходом є концепт територіальні громади як громадянські корпорації. Швейцарські фахівці з аналізу публічної політики Ж. Жербер, П. Кньопфель та ін. вважають їх спеціалізованими об'єднаннями, які базуються на самоорганізації їх учасників, інтереси яких здебільшого гомогенні і спрямовані на управління спільним майном та вирішення інших питань, що стосуються території та життя їх мешканців. При цьому внутрішнє життя цих політико-адміністративних об'єднань та взаємодія їх членів регулюється публічною політикою [10]. Іншими словами, цей підхід акцентує увагу на розумінні територіальних громад як публічних структур, які мають свої права та обов'язки в рамках публічної політики та управління майном.

В Україні одним із перших вчених, хто звернувся до проблематики визначення сутності територіальної громади став, наприклад, М. Орзіх. Останній розглядав громаду як базовий суб'єкт місцевого самоврядування, утворюючими ознаками якої, на думку вченого, є власне люди, котрі (незалежно від громадянства) або постійно мешкають або працюють, або є власниками нерухомого майна, або є платниками місцевих податків та зборів на певній території [6, с. 67].

Згідно з поглядами іншого представника правового підходу О. Батанова (див. зокрема: [2; 3]), громада - це спільність людей (місцевих жителів), які асоціюються на публічних засадах в межах певної території. Вона об'єднана різноплановими ознаками (зв'язками) системного характеру, такими як демографічний, територіальний, правовий, політичний, майновий, професійний, мовний і релігійний зв'язок. Інтеграція людей у територіальну громаду відбувається з метою спілкування, виховання, виробництва тощо, що на думку вчених, має природний характер і відбувається на свідомій основі і добровільних засадах «із урахуванням уявлень, побажань, мотивів, прагнень кожної людини або більшості людей» [2, с. 52].

На думку М. Баймуратова, громада це передусім соціальне утворення, що базується на територіальній основі та включає в себе спільні інтереси, майнові та фіскальні зв'язки між її членами. Їх притаманні такі ознаки [1]:

- територіальна, що пов'язується з локалізацією місцевого самоврядування на рівні села, селища, міста, де територіальна громада виступає як територіальна основа муніципальної демократії;

- інтегративна, що передбачає виникнення територіальної громади за рахунок об'єднання всіх жителів, які мешкають на певній території, незалежно від їх громадянства (тобто головним критерієм приналежності до такої місцевої спільноти є постійне мешкання на її території;

- інтелектуальна, що обумовлена наявністю спільних інтересів у жителів місцевої спільноти, які мають специфічний характер і виявляються у вигляді широкого спектра системних індивідуально-територіальних зв'язків.

- майнова, що ґрунтується на праві володіти та управляти спільним майном - комунальною власністю;

- фіскальна, котра випливає з того факту, що члени територіальної громади є платниками місцевих податків і зборів, тим самим відображаючи їхню фінансову взаємодію з муніципалітетом.

Схожим чином розглядає громаду О. Мороз. Він до основних ознак територіальних громад відносить [4; 5]: 1) спільну територію, що означає проживання членів територіальної громади на одній і тій же відокремленій території, а також інші зв'язки з даною територією, у тому числі, спільний поділ загальних ресурсів, робота, володіння нерухомим майном та ін.;

2) спільні потреби і інтереси членів територіальної громади, які знаходяться у центрі уваги при вирішенні різних питань пов'язаних з їхнім життям;

3) соціальну взаємодію членів територіальної громади в процесі реалізації цих інтересів і потреб, тобто це спілкування, співпраця та взаємодія між собою для досягнення спільних цілей та вирішення спільних проблем; 4) психологічну самоідентифікацію кожного жителя із громадою, що ґрунтується на відчутті себе частинами цієї спільноти та ідентифікація себе з нею через зв'язок з іншими членами громади; 5) спільну комунальну власність, що включає земельні ділянки, житло, комунальні послуги, інфраструктуру та інші ресурси на її території; 6) сплачування місцевих податків та зборів за-для фінансування муніципальних послуг та інфраструктури, що надаються членам громади.

Якщо підсумувати напрацювання українських вчених у сфері вивчення сутнісної природи територіальної громади, то більшість із них підійшли до цієї проблеми передусім через призму правого підходу, де функції територіальних громад фактично збігаються з компетенціями місцевого самоврядування у тому сенсі, що останні передбачають різноманітні напрями та види діяльності, які формально спрямовані на забезпечення реалізації волі та інтересів місцевого населення передусім за посередництва демократичного обраних жителями громади владних інституцій (органів місцевого самоврядування), котрим добровільно делегуються права вирішувати питання місцевого значення та взаємодіяти із цього приводу з органами державної влади. Такими функціями є: управління муніципальною власністю; забезпечення муніципальних послуг; розвиток місцевої інфраструктури; планування та розвиток території громади; реалізація різних суспільних ініціатив; забезпечення муніципальної безпеки та інше.

Основна проблема цього підходу полягає в тому, що концептуально територіальна громада є ніби вписана в загальну систему місцевого самоврядування, яка «являє собою побудовану на легальних засадах цілісну, структурно і функціонально впорядковану сукупність суб'єктів (територіальна громада, представницькі органи місцевого самоврядування, їх виконавчі органи і посадові особи, органи самоорганізації населення), у процесі функціонування і взаємодії яких реалізуються принципи місцевого самоврядування» [3, с. 7]. Будучи формально первинним суб'єктом місцевого самоврядування, територіальна громада у вітчизняній науковій і адміністративно-правовій традиції виглядає достатньо ефемерною категорією порівняно з іншими його суб'єктами (сільською, селищною, міською радою та їхніми виконавчими органами; сільським, селищним, міським головами; районними та обласними радами), що законодавчо наділені конкретними владними компетенціями та сферою відповідальності.

В Україні існує не так багато досліджень, які намагаються обґрунтувати концепцію територіальної громади з позицій інших наукових підходів, наприклад, як місцевого громадянського суспільства з акцентом на активну роль участі жителів громади та їх об'єднань (як неприбуткових, так і підприємницьких) у вирішенні місцевих справ самостійно та/або шляхом діалогу з органами місцевого самоврядування. Такий підхід віддзеркалюється і на наукових дефініціях досліджуваного поняття.

Наприклад, українська дослідниця І. Тимечко визначає територіальну громаду «як жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду, жителів кількох сіл, селища та міста, які самостійно вирішують питання місцевого значення на основі спільних ресурсів або через представницькі органи за активної участі громади» [9, с. 26]. Важко не погодитись із тим, що тут наведені лише ключові ознаки територіальної громади, «не розкриваючи її специфіки як особливої, порівняно невеликої соціальної спільності локальнотериторіального функціонування з властивими їй демографічними, організаційними, економічними, соціально-психологічними, географічними та іншими особливостями» [9, с. 26-27], але вони характеризують її сутнісну природу як дійсно самостійної самоврядної форми участі населення у вирішенні місцевих справ, адекватну сучасним реаліям децентралізації та демократичним перетворенням в Україні.

Висновки

Підсумовуючи багатий науковий доробок зарубіжних та вітчизняних вчених до розуміння сутнісної природи територіальної громади, можна навести такий список дефініцій цього поняття:

громада - це історично утворена спільнота людей, що характеризується спільністю традицій, цінностей, культури та історії (етнокультурний підхід);

громада - це сукупність соціальних взаємодій, включаючи інтеракції між індивідами, родинні стосунки, проживання на одній території, належність до певної соціальної групи, зв'язки соціального захисту та підтримки (соціологічний підхід);

громада - це спільний, колективний споживач ресурсів, що об'єднує людей для задоволення спільних потреб і інтересів (ресурсний підхід);

громада - це первинний суб'єкт місцевого самоврядування, що має повноваження та можливість самостійно вирішувати питання, які стосуються її території та життя населення (правовий підхід);

громада - це територіально-об'єднана сукупність людей, що формується на основі соціально-територіальних розбіжностей у специфічне соціальне утворення (природно-географічний підхід);

громада - це сукупність інститутів, що обмежують чи стимулюють дію суб'єктів економічних відносин, зокрема стосовно керування спільними ресурсами (інституційний підхід);

громада - це суб'єкт господарювання, що має правовий статус та здатність діяти в господарській сфері (економічний підхід);

громада - це місцеве громадянське суспільство.

Вказані підходи до визначення поняття територіальної громади не тільки не виключають один одного, а фактично пропонують основні кваліфікуючі ознаки досліджуваного явища. Усі вони сукупно окреслюють її структурно-функціональні особливості як самоврядної форми участі населення, об'єднаного певними зв'язками (майновими, господарськими, соціально-психологічними, організаційними та ін.) у територіально відмежовану місцеву спільноту для самостійного вирішення спільних справ.

Поряд із цим, варто визнати, що в українських суспільствознавчих науках домінує переважно один - правовий підхід - до розуміння явища територіальної громади. Такий концептуальний підхід вже багато років, навіть незважаючи на реальні досягнення реформи децентралізації щодо зростання рівня громадської свідомості і відчуття відповідальності самих жителів громад за розвиток спільного життєвого простору, сприяє культивації серед громадськості і вчених сприйняття територіальної громади не як унікальної форми самоорганізації населення у вирішенні місцевих справ, а як лише функцію волевиявлення цього населення. Це серед іншого ставить дослідження проблем розвитку територіальних громад в Україні у певну залежність від проблем загального розвитку системи місцевого самоврядування (точніше її органів).

Відповідно перспективи подальших розвідок включають аналіз відносно малодосліджених аспектів проблематики територіальних громад та місцевого самоврядування, зокрема інституційного потенціалу різних форм самоорганізації жителів у вирішенні питань розвитку своїх громад.

Література

1. Баймуратов М. Правовий статус територіальної громади в Україні: теоретичні та практичні проблеми. Муніципальний рух: новий етап розвитку : Матеріали VII Всеукр. муніцип. слухань «Муніципальний рух в Україні - 10 років розвитку» (6-8 верес. 2001 р., Бердянськ). К. : Логос, 2002. С. 368-371;

2. Батанов О. В. Територіальна громада - первинний суб'єкт муніципальної влади в Україні: поняття та ознаки. Вісник Центральної виборчої комісії. 2008. № 2(12). С. 51-57;

3. Батанов О. В. Функції територіальних громад як суб'єктів місцевого самоврядування в Україні: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 ; Нац. акад. наук України Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. К., 2000. 20 с.;

4. Мороз О. М. Правові форми взаємовідносин держави і громадських об'єднань в Україні в епоху глобалізації : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Київ, 2015. 20 с.;

5. Мороз О. Ю. Територіальна громада : сутність становлення та сучасні українські реалії. Демократичне врядування. 2008. Вип. 2. URL: https://science.lpnu.ua/sites/default/files/ journal-paper/2022/jan/26506/moroz.pdf (дата звернення: 13.06.2023);

6. Орзіх М. Концепція правового статусу самоврядних територій і органів місцевого самоврядування. Місцеве та регіональне самоврядування України. 1995. Вип. 1-2 (10-11). С. 67-75;

7. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-вр/conv#n84 (дата звернення: 11.05.2023);

8. Територіальна громада як базова ланка адміністративно-територіального устрою України: проблеми та перспективи реформування. К.: НІСД, 2016. 61 с.;

9. Тимечко І. Територіальна громада у транскордонному просторі: чинники, закономірності, пріоритети розвитку: монографія. Львів: ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М.І. Долішнього НАН України», 2019. 444 с.;

10. Gerber J. D., Nahrath S., Csikos P., Knoepfel P. The role of Swiss civic corporations in land use planning. Environment and Planning. 2011. Vol. 43. рр. 185-204;

11. Jonassen C. T. Community Typology. Community Structure and Analysis. N.Y.: Kluges, 1959. 195 p.;

12. Ostrom E. Collective Action and the Evolution of Social Norms. The Journal of Economic Perspectives. 2000. Vol. 14, № 3. рр. 137-158;

13. Ostrom E. Governing the Commons: The Evolution of Institutions for Collective Action. Cambridge: Cambridge University Press, 1990. 270 p.;

14. Putnam R. D. The Prosperous Community. The American Prospect. 1993. vol. 4, № 13. URL: https://faculty.washington.edu/matsueda/courses/590/Readings/Putham%201993%20Am% 20Prospect.pdf (accessed 11 May 2023).

References

1. Bajmuratov, M. (2001). Pravovij status teritorial'noi gromadi v Ukra'ini: teoretichni ta praktichni problemi [Legal status of the territorial community in Ukraine: theoretical and practical problems]. Proceedings from VII Vseukr. municip. sluhan' «Municipal'nij ruh v Ukra'ini - 10 rokiv rozvitku» - The All-Ukrainian municipality hearings «Municipal movement in Ukraine - 10 years of development». (pp. 368-371). K. : Logos [in Ukrainian].

2. Batanov, O. V. (2008). Teritorial'na gromada - pervinnij sub'ekt municipal'noi vladi v Ukra'ini: ponjattja ta oznaki [Territorial community - the primary subject of municipal power in Ukraine: concepts and characteristics]. Visnik Central'noi viborchoi komisii - Bulletin of the Central Election Commission, 2(12), 51-57 [in Ukrainian].

3. Batanov, O. V. (2000). Funkcii teritorial'nih gromad jak sub'ektiv miscevogo samovrjaduvannja v Ukra'ini [Functions of territorial communities as subjects of local selfgovernment in Ukraine]. Extended abstract of candidate's thesis. K: Nac. akad. nauk Ukra'ini In-t derzhavi i prava im. V. M. Korec'kogo [in Ukrainian].

4. Moroz, O. M. (2015). Pravovi formi vzaemovidnosin derzhavi i gromads'kih ob'ednan' v Ukraini v epohu globalizacii [Legal forms of relations between the state and public associations in Ukraine in the era of globalization]. Extended abstract of candidate's thesis. Kiiv [in Ukrainian].

5. Moroz, O. Ju. (2008). Teritorial'na gromada : sutnist' stanovlennja ta suchasni ukrains'ki realii [Territorial community: the essence of formation and modern Ukrainian realities]. Demokratichne vrjaduvannja - Democratic governance, 2. Retrieved from https://science.lpnu.ua/ sites/default/files/journal-paper/2022/jan/26506/moroz.pdf [in Ukrainian].

6. Orzih, M. (1995). Koncepcija pravovogo statusu samovrjadnih teritorij i organiv miscevogo samovrjaduvannja [The concept of the legal status of self-governing territories and local self-government bodies]. Misceve ta regional'ne samovrjaduvannja Ukra'ini - Local and regional self-government of Ukraine, 1-2 (10-11), 67-75 [in Ukrainian].

7. Zakon Ukraini “Pro misceve samovrjaduvannja v Ukraini” [The Law of Ukraine “On local self-government in Ukraine”]. (n.d). zakon.rada.gov.ua Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-vr/conv#n84 [in Ukrainian].

8. Teritorial'na gromada jak bazova lanka administrativno-teritorial'nogo ustroju Ukraini: problemi ta perspektivi reformuvannja [Territorial community as a basic link of the administrative- territorial system of Ukraine: problems and prospects of reform]. K.: NISD [in Ukrainian].

9. Timechko, I. (2019). Teritorial'na gromada u transkordonnomu prostori: chinniki, zakonomirnosti, prioriteti rozvitku [Territorial community in the cross-border space: factors, regularities, development priorities]. L'viv: DU «Institut regional'nih doslidzhen' imeni M.I. Dolishn'ogo NAN Ukraini» [in Ukrainian].

10. Gerber, J. D., Nahrath, S., Csikos, P., Knoepfel, P. (2011). The role of Swiss civic corporations in land use planning. Environment and Planning, 43, 185-204 [in English].

11. Jonassen, C. T. (1959). Community Typology. Community Structure and Analysis. N.Y.: Kluges [in English].

12. Ostrom, E. (2000). Collective Action and the Evolution of Social Norms. The Journal of Economic Perspectives, 14, 3, 137-158 [in English].

13. Ostrom, E. (1990). Governing the Commons: The Evolution of Institutions for Collective Action. Cambridge: Cambridge University Press [in English].

14. Putnam, R. D. (1993). The Prosperous Community. The American Prospect, 4, 13. Retrieved from https://faculty.washington.edu/matsueda/courses/590/Readings/Putham%201993% 20Am%20Prospect.pdf [in English].

Размещено на Allbest.ru