Поняття добросовісності як філософсько-правової категорії з огляду на її семантичну характеристику в українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття добросовісності як філософсько-правової категорії з огляду на її семантичну характеристику в українській мові

Колісниченко Артур Сергійович

адвокат, керуючий бюро Адвокатського бюро «Артура Колісниченко», випускник аспірантури спеціальність 081 «Право», кафедра Цивільного права №1, Національний юридичний університет України імені Ярослава Мудрого

Анотація

Стаття присвячена філософсько-правовому аналізу юридичної категорії «добросовісності» як засади цивільного та сімейного права з огляду на її семантичну та етимологічну характеристику в українській мові у порівнянні з аналогічними в інших мовах світу, де остання знайшла своє впровадження та застосування, з метою удосконалення правильності теоретичного осмислення та практичного застосування цієї категорії у нормотворчій та правозастосовній діяльності.

У статті вказується, що народившись в межах цивільного права, на даний час принцип добросовісності набув загально-правового значення та розповсюджується як на приватне, так і на публічне право, при тому як національне, так і міжнародне, що потребує особливої уваги до розуміння та застосування вказаного правового принципу.

Проаналізовано окремо семантичні та етимологічні складові принципу добросовісності, а саме - розкрито значення термінів «добро» та «совість» та проаналізовано їх співвідношення та системне поєднання у складі вказаного визначального правового принципу. Стаття розкриває, що українсько- слов'янський підхід до визначення цієї категорії значною мірою схожий з іноземним визначенням терміну «добросовісності» (що є родоначальниками останньої як юридичної категорії) та охоплює основні значення цієї категорії як мірила суб'єктивно-об'єктивного морально-етичного ступеня відповідальності та доброчесності поведінки суб'єкта права.

У статті досліджено онтологічний характер категорії «добросовісність» та проаналізовано різноманітні погляди щодо об'єктивної, суб'єктивної або об'єктивно-суб'єктивної належності зазначеної категорії та резюмовано, що добросовісність має суб'єктивно-об'єктивний характер, відповідно до якої в об'єктивному сенсі добросовісності відповідає морально-етичне уявлення про «добро», а в суб'єктивному - філософське розуміння «совісті». Поєднання понять «добра» та «совісті» і становить добросовісність у сучасному розумінні.

Ключові слова: цивільне право, сімейне право, справедливість, добросовісність та розумність, принцип добросовісності, Bona fides, добро, совість.

Abstract

Kolisnychenko Artur Sergiyovych Attorney at Law, Managing Partner of Artur Kolisnychenko Law Firm, Postgraduate student, specialty 081 "Law", Department of Civil Law No. 1, Yaroslav Mudryi National Law University of Ukraine

THE CONCEPT OF GOOD FAITH AS A PHILOSOPHICAL AND LEGAL CATEGORY GIVEN ITS SEMANTIC CHARACTERISTICS IN THE UKRAINIAN LANGUAGE

The article is devoted to the philosophical and legal analysis of the legal category of "good faith" as a principle of civil and family law, with due regard for its semantic and etymological characteristics in the Ukrainian language as compared to those in other languages of the world where the latter has found its implementation and application, with a view to improving the correctness of theoretical understanding and practical application of this category in law-making and law enforcement activities.

The article points out that having been born within the framework of civil law, the principle of good faith has now acquired general legal significance and applies to both private and public law, and both national and international law, which requires special attention to the understanding and application of this legal principle.

The author analyzes separately the semantic and etymological components of the principle of good faith, namely, the meaning of the terms "good" and "conscience" is revealed and their correlation and systemic combination within the said defining legal principle is analyzed. The article reveals that the Ukrainian- Slavic approach to the definition of this category is largely similar to the foreign definition of the term "good faith" (which is the ancestor of the latter as a legal category) and covers the main meanings of this category as a measure of the subjective and objective moral and ethical degree of responsibility and integrity of a subject of law's behavior.

The article examines the ontological nature of the category of "good faith" and analyzes various views on the objective, subjective or objective-subjective nature of this category, and summarizes that good faith has a subjective-objective nature, according to which in the objective sense good faith corresponds to the moral and ethical concept of "good", and in the subjective sense - to the philosophical understanding of "conscience". The combination of the concepts of "good" and "conscience" constitutes good faith in the modern sense.

Keywords: civil law, family law, fairness, good faith and reasonableness, principle of good faith, Bona fides, goodness, conscience

Постановка проблеми

добросовісність українська мова правовий

Категорія добросовісності як принцип цивільного та сімейного права багато століть приваблює увагу як науковців, так і правозастосовців, та в останні роки в Україні набуває особливо-гострого значення з огляду на поширення її застосування в практиці Верховного Суду як самостійної засади для вирішення різноманітного кола юридичних спорів. З огляду на це, правильне з'ясування місця, змісту та значення категорії «добросовісності» набуває особливої актуальності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Розробкою вказаної категорії займалися такі вчені як О.О. Бакалінська, Т.В. Новикова, Є.А. Сорокіна, В.В. Витрянский, А. С. Довгерт, В. А. Бєлов, Ю.А. Тобота, Т.Ю. Дроздова, М.М. Добкін, В.В. Рєзнікова та інші, однак єдиного погляду щодо вищевказаних питань вироблено не було.

Мета статті - метою статті є філософсько-правовий аналіз категорії «добросовісності» як засади цивільного та сімейного права з огляду на її семантичну та етимологічну характеристику в українській мові, для оптимізації правильності теоретичного осмислення та практичного застосування цієї категорії.

Виклад основного матеріалу

У наш час у нормотворчій та правозастосовній практиці все більша увага приділяється принципу добросовісності у праві, який визнається універсальним регулятором суспільних відносин та фундаментальним стандартом усієї правової системи. Всезагальність принципу добросовісності полягає у тому, що його дія не обмежується будь-якою галуззю права, та його дія пронизує фактично усю правову систему.

З цього приводу слушно зазначає А. С. Довгерт, вказуючи: «через призму природних принципів справедливості, добросовісності та розумності має оцінюватись і тлумачитись все позитивне та природне право, а також наслідки його застосування» [1; c. 85].

Так, відповідно до ч. 2 ст. 2 Статуту ООН, всі члени Організації Об'єднаних Націй добросовісно виконують прийняті на себе за цим Статутом зобов'язання, щоб забезпечити їм усім у сукупності права і переваги, випливають із приналежності до складу Членів Організації [2].

У реченні 4 преамбули Віденської конвенції ООН про право міжнародних договорів 1969 року зазначено: Держави - учасниці цієї Конвенції відзначають, що принципи вільної згоди і добросовісності та норма pacta sunt servanda здобули загальне визнання. Статтею 26 цієї ж Конвенції передбачено, що кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись. Відповідно до ч. 1 ст. 31 Конвенції, договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об'єкта і цілей договору [3].

Згідно з ч. 1 ст. 7 Конвенції ООН «Про про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» 1980 року вказано: при тлумаченні цієї Конвенції належить враховувати її міжнародний характер та необхідність сприяти досягненню однакового її застосування й додержання добросовісності в міжнародній торгівлі [4].

Категорія добросовісності знайшла своє закріплення як принцип або загальна засада у конституційному праві (наприклад, ст. 5, 9 Конституції Швейцарії) [5], у цивільному праві (наприклад, ч. 2 ст. 1 ЦК Японії) [6], у господарському праві (наприклад, ст. 1-304 Уніфікованого комерційного кодексу США) [7], у податковому праві (наприклад, п. 112.2 ст. 112 ПК України) та інших галузях права [8].

Як вимога до публічних осіб у сфері публічного права добросовісність закріплена у п. 3 ст. 101 Статуту ООН та ст. 20 Статуту Міжнародного суду ООН [2].

З наведеного вбачається, що народившись в межах цивільного права, на даний час принцип добросовісності набув загально-правового значення та розповсюджується як на приватне, так і на публічне право, при тому як національне, так і міжнародне.

У сучасній науці доведено, що дослідження фундаментальних категорій вимагає багатоаспектного підходу, який передбачає розгляд «під різними кутами зору: як з позиції соціології і історії, так і з точки зору філософії». З семантичного аналізу визначення «добросовісність» в українській мові очевидними є його складові: добро і совість. Як справедливо відмічає Т.В. Новикова, філософське значення «добра» і «совісті» неодмінно впливає на зміст і сутність категорії «добросовісність» [9; c. 14].

В античній філософії можна знайти зачатки тих поглядів на добро, які згодом були розвинені в рамках самостійних течій. Так, Платон визначав добро як ідею в царстві абсолютних сутностей, а у Аристотеля можна знайти згадки тих філософів, які говорили, що вже від народження люди мають здібності «вибрати справжнє благо» [10].

Категорично про природу добра говорили релігійні мислителі. Вони стверджували, що Бог є живим втіленням добра. У середньовічній філософії подібні погляди отримали віддзеркалення в працях Августина і Фоми Аквінського [10]. У вітчизняній філософії особливу роль у розвитку даних положень зіграли роботи Н.А. Бердяева, І.А. Ільїна, В.С. Соловйова, С.Л. Франка. Так, Н.А. Бердяєв писав: «Бог не може захотіти брехні, зла і потворності не тому, що Він обмежений істиною, добром і красою, а потому, що Він і є істина, добро і краса» [11; c. 218-222].

У філософії ХУП-ХУШ століть заслуговують на увагу роботи Р. Декарта, що зв'язував добро з істиною, і В. Лейбніца який ставив правило добра до «істин розуму», що знаходиться в розумі Бога. Цікава також позиція Б. Спінози, який уклав, що добро - це виключно «модус мислення», що сформувався у людини, коли він порівнював речі один з одним і співвідносив це з собою [2].

В рамках німецької класичної філософії особливої уваги заслуговує абсолютистські підходи І. Канта, який запропонував знаменитий категоричний імператив як спосіб «автономного обґрунтування, моралі». У Г. Гегеля поняттям добра є «абсолютна кінцева мета світу» [12; c. 366-367].

Таким чином, приходимо до висновку, що добро є певним об'єктивним морально-етичним ідеалом, який сприймається людиною та вважається нею як щось абсолютно цінне, ідеальне, бажане, важливе. Добро є метою, до якого стримиться будь-яка людина, воно є тим етичним стандартом, який має утверджуватись в усіх сферах людського буття.

Що стосується категорії добросовісності - то словотвір «добро» відповідає саме за морально-етичну сторону добросовісності, виступає як об'єктивне мірило особою власних вчинків та ідеал, до якого має прагнути особа у своєму житті та діяльності.

Зважаючи на вказану характеристику неможливо не відмітити, що основною з змістовних ознак добросовісності як юридичної категорії є її морально-етичний характер.

Так, наприклад В.П. Грибанов, розмірковуючи про добросовісність, вважає, що цей термін в буквальному його значенні виражає обов'язок, дотримання правил морального порядку [13; c. 177].

С. Алексеев, аналізуючи правовий аспект філософської спадщини І.Канта зазначав, що у площині трансцендентних (позавідчуттєвих) начал чистого розуму у духовному світі перше місце посідають саме добро та совість, поєднанням котрих, як можна бачити, є добросовісність. З огляду на це слід вважати, що принцип добросовісності настільки ж правовий, наскільки філософський та етичний, адже він має багато спільного з категоричним імперативом І.Канта, який вимагає від особи поводитись так, щоб норма її поведінки могла стати загальним законом [14; c. 188].

І. Шаркова відмічає, що Bona fides як базова правова категорія за своїм змістом є одним із найвищих морально-правових імперативів, який втілює ідеали Добра і Справедливості. За своєю формою - це доктринальне утворення в координатах філософії природного права [15; c. 59].

Аналізуючи поняття добросовісності сучасний вітчизняний науковець Ю.А. Тобота вказує, що це не тільки складова належного виконання юридичного обов'язку, а й одночасно, обов'язок моральний, адже цей термін складається з двох - «добра» і «совісті», що говорить про морально-етичний характер категорії, що нами розглядається, і самого принципу, однією зі складових якого є добросовісність [16; c.24].

Деякі науковці не погоджуються із вказаним твердженням. Зокрема, на думку Шнейдера, розгляд принципу доброї совісті за допомогою залучення загальних етичних міркувань є помилковим. Співвідношення права і справедливості, вважає науковець, не залежить від введення в норму права посилання на добру совість. Нормі надається лише певна її гнучкість, а не можливість вирішення справи відповідно до етичних вимог. Добру совість Шнейдер розглядає, перш за все, як принцип вірності і поваги договору, дотримання даного слова [17; c. 54].

Подібну позицію підтримують і прихильники жорсткого позитивізму, при цьому це відноситься не лише щодо принципу добросовісності, а усього права в цілому, наголошуючи, що будь-якого зв'язку права з мораллю не має та не може бути. Вони підкреслюють, що будь-яка морально-етична категорія може вважатися правом лише у разі прямого її закріплення законодавцем як юридичної норми. Однак і тоді, зв'язку між правом і мораллю не має, оскільки право залишається правом з інших, незалежних від неї причин [18; c. 142-143].

Навряд чи з цим можна погодитись, оскільки, на наш погляд, вказане суперечить походженню цієї категорії та самій її природі. Добросовісність має моральну природу. В етимологічному плані цей термін означає «добро і совість», або «доброта і совість», що вказує на його морально-етичне походження. Це одна з морально-правових категорій, що зустрічаються в праві, зокрема цивільному і сімейному, поряд з такими, як справедливість і моральні засади суспільства.

Відзначимо, що саме походження принципу добросовісності пов'язане із необхідністю впровадження морально-етичних засад у категорично- формалізований римський правовий підхід. Так, Цицерон відмічає: «хто не згоден з тим, що не повинні мати сили ті обіцянки, які будь-хто дав під впливом страху або будучи навмисне введеним в оману? Втім, більшість таких угод розриваються по преторському праву, а деякі - за законом» [19; c. 25-26]. Під преторським правом, безумовно, мається на увазі саме право, яке утворювалось преторами на основі засади bona fides, тобто право, яке з'явилось шляхом проникнення моральності в сувору давньоримську правову систему.

Так само і Трифонін розмірковував, що: «добросовісність (bona fides), необхідна в договорах, передбачає вищу справедливість (aequitas): але чи повинні ми судити про неї, орієнтуючись лише на право народів або ж беручи також до уваги приписи цивільні і преторські? Наприклад, звинувачений в кримінальному злочині здав тобі сто монет на зберігання, потім він зазнав вигнання, а його майно було конфісковано: чи слід повернути ці гроші йому або ж здати владі? Якщо ми виходимо виключно з вимог природного права або права народів, їх слід повернути тому, хто дав; якщо ж з цивільного права та порядку, встановленого законами, - то швидше за здати владі, бо той, кого засуджує суспільство, щоб він послужив іншим прикладом, відвертаючим від злодіянь, повинен зазнати і негаразди» [20; с. 41-42].

Зважаючи на це, підтримуємо позицію тих вчених та філософів, які наголошують на морально-етичній правовій природі принципу «добросовісності» та впровадження ідеалів добра і справедливості в правову дійсність за допомогою зазначеного принципу.

Совість також є однією з найглибших філософських понять. Це етична категорія, що виражає вищу форму здібності особистості до морального самоконтролю, бік її самосвідомості [10].

На рубежі V і IV ст. до н.е. Демокріт ще не знав спеціального слова «совість», але зазначав: «вчися набагато більше соромитися самого себе, ніж інших» [21].

Відповідно до словника С.І. Ожегова, совість - це почуття моральної відповідальності за свою поведінку перед оточуючими людьми, суспільством, здатність оцінювати свої вчинки з точки зору відповідності їх етичному ідеалу [22].

С. Прийма вказує, що совість - це властивість людини критично оцінювати свої дії та їх результати; її внутрішній трибунал [23; с.401].

Т.В. Новикова, аналізуючи філософськи погляди І. Канта, Ф. Ніцше та М. Хайдеггера та зіставляючи їх із підходами до розуміння добра робить висновок, що совість є суб'єктивним усвідомленням добра та одночасно виступає внутрішнім регулятором поведінки особистості[24; с. 24].

Вважаємо, що під совістю слід розуміти саме внутрішню здатність особи оцінювати власні вчинки на відповідність критерію «добра», моральну вимогу до позитивної поведінки особи та моральний осуд, який відчуває особа у разі якщо її поведінка критерію «добра» не відповідає. В цілях добросовісності, совість - це суб'єктивний критерій, який висуває внутрішню психологічну вимогу до поведінки особи у відповідності до вимог добра і справедливості.

Зважаючи на це, в сучасній доктрині приватного права наголошується на ще одній змістовній ознаці категорії добросовісності, як її суб'єктивному характері, адже «совість», як вбачається з вищевикладеного, є виключно внутрішньою суб'єктивною оцінкою власних вчинків відповідної особи. Так, Є.В. Богданов вважає, що під добросовісністю слід розуміти суб'єктивну сторону поведінки учасників цивільних правовідносин, коли такі учасники не знали і не могли знати про права третіх осіб на відповідне майно, або не знали і не могли знати про іншу свою неуправомочність [25].

Інший вчений В.І.Ємельянов зазначає: «особу слід визнати добросовісною у тому випадку, коли вона діє без умислу спричинення шкоди іншій особі, а також не допускає легковажності (самовпевненості) та недбалості по відношенню до можливого спричинення шкоди». Добросовісність, на думку вченого, розглядається лише як суб'єктивне ставлення особи до своїх вчинків, тобто також обмежується лише суб'єктивним аспектом [26; c. 91].

З цим погоджуються і інші науковці, зокрема М.М. Добкін, який вказує: «також слід погодитись з тим, що оцінка добросовісності чи навпаки недобросовісності відбувається на зрізі оцінки суб'єктивної сторони поведінки особи про наявність у неї реальної можливості передбачення негативних правових наслідків своєї поведінки» [27; c. 233].

Разом існує і інша точка зору, відповідно до якої добросовісність - категорія об'єктивна з огляду на те, що вона є принципом або нормою, що закріплена в положеннях законодавства, у зв'язку із цим учасники суспільних відносин зобов'язані її дотримуватись незалежно від їх суб'єктивного ставлення до цієї категорії. Так, Д. Кондратюк визначає добросовісність в об'єктивному значенні як принцип цивільного права, спрямований на досягнення рівності інтересів суб'єктів відносин, у той час як в суб'єктивному значенні добросовісність є невинного помилкою суб'єкта щодо протиправності його поведінки [28; с. 51-52]. Т.Ю. Дроздова вказує, що «залежно від місця і механізму реалізації в праві добросовісність може бути розглянута в об'єктивному та суб'єктивному сенсі. В об'єктивному сенсі категорія добросовісності розглядається в якості вимоги цивільного права. У суб'єктивному - як відсутність знання про наявність юридичних вад. Відповідно сутність поняття добросовісності в моральному аспекті більше підходить для добросовісності в об'єктивному сенсі, добросовісність же в суб'єктивному сенсі має переважно інтелектуальний аспект» [28; c. 52].

З цього приводу зазначаємо, що дійсно, з формальної точки зору він є правильним та за таким підходом можна казати про добросовісність в об'єктивному сенсі. Вказаний підхід будується на загальному поділі права на право в суб'єктивному значенні, тобто право як міра можливої поведінки суб'єкта правовідносин; та право в об'єктивному значенні - як сукупність закріплених в установленому порядку юридичних норм. Однак, якщо щодо права в цілому такий підхід є повністю виправданим та придатним, оскільки він в повній мірі розкриває сутність «права» як категорії, то щодо категорії «добросовісність» та її осмислення в філософсько-юридичному аспекті, не зважаючи на формальну правильність, він в жодній мірі не розкриває сутність та характер цієї категорії. За таким підходом можна казати, що кожна юридична категорія, яка є складовою права, має об'єктивне значення, оскільки вона знайшла відображення у юридичних нормах, а, отже, існує в об'єктивному сенсі. Звідси, в чистому вигляді жодної правової категорії як суб'єктивної не існує, оскільки вона завжди буде вважатися об'єктивною. Так само і з позиції філософського розуміння важко уявити поняття «совість» в об'єктивному значенні, осаільки коли мова йде про «об'єктивну совість» маються на увазі зовсім інші категорії, а саме мораль або морально-етична оцінка поведінки тієї чи іншої особи, що повністю охоплюється розумінням «добра» як складової добросовісності. Тобто фактично відбувається підміна понять, що не призводить до з'ясування істини.

Ще однією спробою обґрунтувати об'єктивній характер добросовісності є позиція, відповідно до якої добросовісність виступає в об'єктивному сенсі як сукупність загальноприйнятих норм, правил та звичаїв щодо осіб, таких як держава та її органи, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та інші об'єднання, які, відповідно, не мають та не можуть мати суб'єктивної сторони, а, отже, для них добросовісність має завжди об'єктивний характер.

Так, наприклад, А.Д. Щокін, вказуючи на об'єктивний характер добросовісності посилається положення законодавства, які закріплюють обов'язок особи, що відповідно до закону або установчих документів виступає від імені юридичної особи, діяти в інтересах цієї юридичної особи добросовісно і розумно [28; c.52].

Обґрунтованою відповіддю на усі подібні доводи вважаємо позицію Ю.А. Тоботи, якій зазначає: «проте, як відомо, орган юридичної особи складається з фізичних осіб; вони, власне, й виражають її волю і саме на них покладено установчим документом виконання певних, у тому числі господарських, функцій. Тому дії органу юридичної особи є діями фізичних осіб, з яких він складається (навіть якщо це одноособовий орган), а такі дії, як зазначає С. С. Вілкін, розцінюються, у свою чергу, як такі, що безпосередньо вчиняються юридичною особою. Отже, йдеться у повсякденному розумінні не про добросовісність та розумність органу юридичної особи як окремого, самостійного суб'єкта (яким він не є), а про добросовісність та розумність дій (поведінки) фізичних осіб, з яких складається такий орган, а отже, і сама юридична особа» [32; c. 119].

Отже, підсумовуючи вищевказане зробимо висновок, що визначальним для кваліфікації поведінки особи як добросовісної є саме суб'єктивний критерій. В свою чергу, виділення добросовісності як об'єктивної категорії у вигляді загальновизнаних правил, норм та звичаїв, у разі розходження із суб'єктивним критерієм, призводить до взаємовиключних висновків, розв'язання яких завжди вирішується на користь суб'єктивного підходу.

Проте, в цілому заперечувати існування добросовісності в об'єктивному розумінні було б помилковим, адже історично відомими є випадки, які спростовують виключно суб'єктивний характер останньої. Зокрема, прикладом випадку неможливості встановлення суб'єктивної сторони особи та вирішення питання про добросовісність виключно з об'єктивного критерію є положення ст. 20 «Положення про авторське право» до «Закону про авторське право» глави ХХ Зводу Законів Російської Імперії у редакції від 1915 року: «особа, якій повністю або в частині передано авторське право на твір, не має права без згоди автора або його спадкоємців видавати або публічно виконувати цей твір з доповненнями або скороченнями, і взагалі, зі змінами, крім таких, що викликаються явною необхідністю, змінами, в згоді на які автор не міг би з доброї совісті відмовити» [30].

Прикладом випадку, коли визначення добросовісності особи не стосується конкретного визначеного випадку та стосується її загальної характеристики є п. 2 ст. 411 розділу ХХ Зводу Законів Російської Імперії у редакції від 1832 року, відповідно до яких: «за для визначення кріпаків у писарі вимагається, зокрема, добра поведінка та відома чесність» [31]. Подібними є чинні на цей час положення п. 3 ст. 101 Статуту ООН: «при прийомі на службу та визначенні умов служби слід керуватися, головним чином, необхідністю забезпечити високого рівня працездатності, компетентності та добросовісності. Належну увагу слід приділяти важливості підбору персоналу на можливо більш широкій географічній основі» [2].

Отже, добросовісність має суб'єктивно-об'єктивний характер, при чому у переважній кількості випадків перевага надається саме суб'єктивному критерію, а звернення до об'єктивності цієї категорії є поодиноким виключенням із загального правила.

До аналогічного висновку приходить Т.Ю. Дроздова, вказуючи: «при цьому необхідно зазначити, що більшість держав визнає наявність в їх правових системах відмінності між об'єктивною і суб'єктивною доброю совістю. Суб'єктивна добросовісність, як правило, стосується знань про факти або їх відсутності, має значення для речових прав і гострої полеміки не викликає. Істотні суперечки стосуються об'єктивної добросовісності, що представляє собою невизначений стандарт, що дозволяє суддям розвивати право в залежності від обставин» [9; c. 49].

Так само і О.О. Бакалінська відмічає, що в об'єктивному сенсі добросовісність являє собою визначені нормами права, звичаями ділового обороту вимоги до поведінки невизначеного кола учасників цивільних правовідносин. У суб'єктивному розумінні добросовісність - це оцінка поведінки суб'єкта цивільних правовідносин на відповідність сформованим у суспільстві нормам моралі, поваги до прав інших учасників правовідносин [31; c. 201].

Також і Д. Павленко вказує, що «отже, в договірних правовідносинах добросовісність їх суб'єктів має об'єктивно-суб'єктивний характер, який виражається у такому. Об'єктивна сторона означає, що дії суб'єкта мають відповідати об'єктивним загальноприйнятим стандартам добросовісності, які виражаються, зокрема, у правилах ділового обороту, а суб'єктивна сторона відображає його внутрішнє ставлення до своїх дій як до правомірних та усвідомлення того, що такими діями не порушуються права та інтереси інших осіб» [28; 54].

Таким чином, більш обґрунтованою, на наш погляд, є позиція, відповідно до якої добросовісність має суб'єктивно-об'єктивний характер, відповідно до якої в об'єктивному сенсі добросовісності відповідає морально-етичне уявлення про «добро», а в суб'єктивному - філософське розуміння «совісті». Поєднання понять «добра» та «совісті» і становить добросовісність у сучасному розумінні. До такого самого висновку приходить і С. Прийма [23; c. 401].

Разом з тим, не можливо не відмітити, що філософсько-юридичний погляд на вказану категорію з огляду на її семантичну характеристику в українській мові не є вичерпним та не розкриває цю категорію в належній мірі. Зокрема, в латинській мові використовується поєднання слів «bona (хороший, добрий) fides (віра, довіра)» (дослівний переклад: «добра довіра»). Аналогічне етимологічне поєднання використовується в італійській (buona fede), французькій (bonne foi), іспанській (buena fe), англійській мові (good faith). Безумовно, українсько-слов'янський підхід до визначення цієї категорії значною мірою схожий з іноземним визначенням терміну «добросовісності» (що є родоначальниками останньої як юридичної категорії) та охоплює основні значення цієї категорії як мірила суб'єктивно-об'єктивного морально- етичного ступеня відповідальності та доброчесності поведінки суб'єкта права. Однак, наприклад німецьке Treu und Glauben, яким позначається категорія «добросовісності», має зовсім інший семантичний зміст: вірність та довіра, при цьому - довіра (Glauben) дослівно означає (вірити; вірувати), і у цьому значенні розкривається ряд інших особливо-важливих змістовних ознак філософсько-юридичної категорії «добросовісності».

Висновки

Підсумовуючи наведене вище приходимо до висновку, що «добросовісність» - це морально-етична переважно суб'єктивна правова категорія, яка засновується на загальному усвідомлені особою поняття добра та справедливості і скерування у зв'язку з таким усвідомленням власної поведінки до відповідності зазначеним критеріям. Разом з тим, таке розуміння категорії «добросовісності» не є вичерпним, а його осмислення з інших аспектів потребує окремого наукового дослідження.

Література:

1. Довгерт А.С. Дія принципу Верховенства Права у сфері приватного права. Університетські наукові записки. 2007. № 2 (22). С. 83-89;

2. Статут Організації Об'єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду: Статут, Міжнародний документ від 26.06.1945. Редакція від 16.09.2005, підстава - 995_e56 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010 (дата звернення: 06.09.2023);

3. Віденська конвенція про право міжнародних договорів: Конвенція, Приєднання від 14.04.1986, підстава - 2077-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_118 (дата звернення: 06.09.2023);

4. Конвенція Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі- продажу товарів від 11 квітня 1980 року: Конвенція, Міжнародний документ від 11.04.1980. Набрання чинності для України міжнародного договору від 01.02.1991 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_003 (дата звернення: 06.09.2023);

5. Федеральна конституція Швейцарської Конфедерації (Bundesverfassung der Schweizerischen Eidgenossenschaft) URL: https://www.fedlex.admin.ch/eli/cc/1999/404/de (дата звернення: 06.09.2023);

6. Цивільний кодекс Японії (К/Ј) URL: https://law.moj.gov.tw/LawClass/LawAll. aspx?pcode=B0000001 (дата звернення: 18.06.2021);

7. Уніфікований комерційний кодекс США (Uniform Commercial Code) URL: https://www.law.cornell.edu/ucc (дата звернення: 06.09.2023);

8. Податковий кодекс України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17#Text (дата звернення: 06.09.2023);

9. Дроздова Т.Ю. Добросовестность в российском гражданском праве. дис... на здобуття вченого звання к.ю.н. 12.00.03. Иркутск, 2004. 187 с.;

10. Лар'яновський І.С. Філософія. Посібник для студентів усіх спеціальностей. Одеська національна академія харчових технологій, 2013. URL: https://studopedia.org/6- 100230.html (дата звернення: 06.09.2023);

11. Линевская Д.О. Н. Бердяев, Н. Лосский и С. Франк о природе ценности. Известия Российского государственного педагогического университета им. А.И. Герцена, 2008. С. 218-222;

12. Павлова Т.С. Моральні форми та їх зв'язок із правом у філософії Гегеля. Гілея, Філософські науки, випуск 45, С. 365-371;

13. Харсеєєва В.Л.: Иное заведомо недобросовестное осуществление гражданских прав» как форма злоупотребления правом. Теория и практика общественного развития № 10, 2014. С. 177-179;

14. Смітюх А. В. Добросовісність за проектом ЦК України: проблема визначення змісту поняття. Вісник господарського судочинства. 2003. 1. С. 187-190;

15. Тобота Ю. А. Категорія "добросовісність" у цивільному праві України. Проблеми законності. Вип. 95. - Х. : Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого / відп. ред. В. Я. Тацій ; ред. кол. А. П. Гетьман [та ін.], 2008. С. 23-28;

16. Шаркова І., Добросовісність (bona fides) в системі понять римського приватного права. Юридична Україна. 2006. 12. С. 56-60;

17. Вердиян Г.В. Реализация принципа добросовестности в современном гражданском праве. Вестник финансового университета 3/2012. С. 50-56;

18. Загальна теорія держави і права. Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів, М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. Харків: Право, 2009. 584 с.

19. Иво Пухан. Римское право (базовый учебник). 1998. URL: https://jurisprudence.club/ istoriya-prava-uchebnik/259-dolus.html (дата звернення: 06.09.2023);

20. Дигесты. 1.2. О происхождении права. Хрестоматия по римскому праву. 2-е издание. Учебное пособие. Акимова М. А., Кожокарь И. П., Леус В. А.. ООО «Проспект», 2018. 326 с.;

21. Етика - філософське вчення про моральність і мораль. Херсонский Г осударственный Аграрный Университет, курс лекцій. URL: https://studfiles.net/preview/5513229/ (дата звернення: 06.09.2023);

22. Толковый словарь русского языка С.І. Ожегова. URL: https://slovarozhegova.ru/ word.php?wordid=29594 (дата звернення: 26.08.2020);

23. Прийма С. Добросовісність інтерпретатора як одна з основних засад правотлумачної діяльності. Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи): ст. учасн. восьмого Міжнар. "круглого столу" (м. Львів, 7-8 груд. 2012 р.) / ЛНУ ім. І. Франка, НДІ держ. буд-ва та місц. самовряд. НАПрН України, Львів. лабораторія прав людини і громадянина. Львів : Галиц. друкар, 2013. С. 400-407;

24. Новикова Т.В. Понятие добросовестности в российском гражданском праве/ дис. на здобуття вченого звання к.ю.н. 12.00.03, Краснодар, 2008. 192 с.;

25. Вердигян В.Г. Понятие, содержание и место категории «добросовестность» в системе правовых понятий гражданского права. Бизнес и Закон. 5/2011. С. 46-51;

26. Емельянов В. И. Разумность, добросовестность, незлоупотребление гражданскими правами. Москва: Лекс-Книга, 2002. 160 с. URL: http://pravo.gov.ru/proxy/ips/?searchres=& collection=0&empire=1&sort=-1&volume=100013 (дата звернення: 06.09.2023);

27. Добкін М.М. Співвідношення категорій "добросовісність" та "моральні засади суспільства" у цивільному праві. Вісник Національного університету внутрішніх справ. Вип. 26. Харків. Нац. ун-т внутр. справ / університет внутрішніх справ Національний. відп. ред. О. М. Бандурка, 2004. С. 231-234;

28. Павленко Д. Добросовісність як доктринальна категорія цивільного права. Право України. 2008. 10. С. 49-54;

29. Закон Російської імперії «Про авторське право» 1911 року; URL: http://pravo.gov.ru/ proxy/ips/?searchres=&collection=0&empire=1&sort=-1&volume=100013 (дата звернення: 06.09.2023);

30. Том Х Зводу Законів Російської імперії «Закони цивільні та межові» у редакції 1832 року. Санктпетербургъ. Типографіи 11 ОтдЬленія Собственной Его Импвелтовсклго Вкличкствл Канцеляріи. 1852. 1220 с.;

31. Бакалінська, О. О.. Категорія "добросовісність" у цивільному праві України / О. О. Бакалінська. Часопис Київського університету права. 2011. N 4. С. 200-203.

32. Табота, Ю. А. Добросовісність та розумність дій органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені / Ю. А. Табота. Вісник господарського судочинства. 2014. N 4. С. 117-123;

References:

1. Dovhert A.S. Diia pryntsypu Verkhovenstva Prava u sferi pryvatnoho prava [Dovgert A.S. The effect of the Rule of Law principle in the sphere of private law]. Universytetski naukovi zapysky - University Scientific Notes. 2007. № 2 (22). С. 83-89 [in Ukrainian].

2. Statut Orhanizatsii Obiednanykh Natsii i Statut Mizhnarodnoho Sudu: Statut, Mizhnarodnyi dokument vid 26.06.1945. Redaktsiia vid 16.09.2005, pidstava - 995_e56 [The Charter of the United Nations and the Statute of the International Court of Justice: Charter, International Document of 26.06.1945. Revision of 16.09.2005, basis - 995_e56] URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010 (accessed September 06, 2023); [in Ukrainian].

3. Videnska konventsiia pro pravo mizhnarodnykh dohovoriv: Konventsiia, Pryiednannia vid 14.04.1986, pidstava - 2077-XII [Vienna Convention on the Law of Treaties: Convention, Accession dated 14.04.1986, basis - 2077-XII]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 995_118 (accessed September 06, 2023); [in Ukrainian].

4. Konventsiia Orhanizatsii Obiednanykh Natsii pro dohovory mizhnarodnoi kupivli- prodazhu tovariv vid 11 kvitnia 1980 roku: Konventsiia, Mizhnarodnyi dokument vid 11.04.1980. Nabrannia chynnosti dlia Ukrainy mizhnarodnoho dohovoru vid 01.02.1991 [United Nations Convention on Contracts for the International Sale of Goods of April 11, 1980: Convention, International Document of 11.04.1980. Entry into force for Ukraine of the international treaty of 01.02.1991] URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_003 (accessed September 06, 2023) [in Ukrainian].

5. Federalna konstytutsiia Shveitsarskoi Konfederatsii (Bundesverfassung der Schweizerischen Eidgenossenschaft [The Federal Constitution of the Swiss Confederation (Bundesverfassung der Schweizerischen Eidgenossenschaft] URL: https://www.fedlex.admin.ch/ eli/cc/1999/404/de (accessed September 06, 2023) [in Ukrainian].

6. Tsyvilnyi kodeks Yaponii (K/Ј) [Civil Code of Japan (K/Ј)| URL: https://law.moj.gov.tw/ LawClass/LawAll.aspx?pcode=B0000001 (accessed September 06, 2023);

7. Unifikovanyi komertsiinyi kodeks SShA (Uniform Commercial Code) [Uniform Commercial Code of the United States (Uniform Commercial Code)] URL: https://www.law.cornell.edu/ ucc (accessed September 06, 2023) [in Ukrainian].

8. Podatkovyi kodeks Ukrainy [Tax Code of Ukraine]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/2755-17#Text (accessed 06.09.2023); [in Ukrainian].

9. Drozdova T.Iu. Dobrosovestnost v rossyiskom hrazhdanskom prave [Drozdova T.Y. Good faith in Russian civil law]. dissertation ... for the degree of Candidate of Law 12.00.03. Irkutsk, 2004. 187 с. [in Ukrainian].

10. Larianovskyi I.S. Filosofiia. Posibnyk dlia studentiv usikh spetsialnostei [Laryanovsky I.S. Philosophy. A manual for students of all specialties]. Odesa National Academy of Food Technologies, 2013. URL: https://studopedia.org/6-100230.html (accessed August 26, 2020) [in Ukrainian].

11. Lynevskaia D.O. N. Berdiaev, N. Losskyi y S. Frank o pryrode tsennosty [Linevskaya D.O. N. Berdyaev, N. Lossky and S. Frank on the nature of value[. Izvestia Rossiiskogo gosudarstvennogo pedagogicheskogo universiteta imeni A.I. Herzen, 2008. С. 218-222 [in Ukrainian].

12. Pavlova T.S. Moralni formy ta yikh zviazok iz pravom u filosofii Hehelia [Pavlova T.S. Moral Forms and Their Relationship to Law in Hegel's Philosophy]. Gilea, Philosophical Sciences, issue 45, pp. 365-371 [in Ukrainian].

13. Kharseieieva V.L.: Ynoe zavedomo nedobrosovestnoe osushchestvlenye hrazhdanskykh prav» kak forma zloupotreblenyia pravom [Kharseyeyeva V.L.: Otherwise knowingly unfair exercise of civil rights" as a form of abuse of law]. Theory and practice of social development № 10, 2014. С. 177-179 [in Ukrainian].

14. Smitiukh A. V. Dobrosovisnist za proektom TsK Ukrainy: problema vyznachennia zmistu poniattia [Smityukh A. V. Good faith under the draft of the Civil Code of Ukraine: the problem of defining the content of the concept]. Bulletin of economic proceedings. 2003. 1. С. 187-190 [in Ukrainian].

15. Tobota Yu. A. Katehoriia "dobrosovisnist" u tsyvilnomu pravi Ukrainy. Problemy zakonnosti [Tobota Y. A. The category of "good faith" in the civil law of Ukraine. Problems of Legality]. Issue 95. - Kharkiv: National Law Academy of Ukraine named after Y. Mudryi / edited by V. Tatsii ; ed. by A. Hetman [et al. С. 23-28 [in Ukrainian].

16. Sharkova I., Dobrosovisnist (bona fides) v systemi poniat rymskoho pryvatnoho prava [Sharkova I., Good faith (bona fides) in the system of concepts of Roman private law]. Yurydychna Ukraina. 2006. 12. С. 56-60 [in Ukrainian].

17. Verdyian H.V. Realyzatsyia pryntsypa dobrosovestnosty v sovremennom hrazhdanskom prave [Verdiyan G.V. Realization of the principle of good faith in modern civil law]. Bulletin of the Financial University 3/2012. С. 50-56 [in Ukrainian].

18. Zahalna teoriia derzhavy i prava. Pidruchnyk dlia studentiv yurydychnykh vyshchykh navchalnykh zakladiv [General Theory of State and Law. Textbook for students of law schools], M. V. Tsvik, O. V. Petryshyn, L. V. Avramenko and others; Edited by Doctor of Law, Professor, Academician of the Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine M. V. Tsvik, Doctor of Law, Professor, Academician of the Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine O. V. Petryshyn. Kharkiv: Pravo, 2009. 584 с. [in Ukrainian].

19. Yvo Pukhan. Rymskoe pravo (bazovbii uchebnyk) [Ivo Pukhan. Roman law (basic textbook)]. 1998. URL: https://jurisprudence.club/istoriya-prava-uchebnik/259-dolus.html (accessed August 26, 2020) [in Ukrainian].

20. Dyhesty. 1.2. O proyskhozhdenyy prava [Digests. 1.2. On the Origin of Law]. A textbook on Roman law. 2nd edition. Study guide. Akimova M. A., Kozhokar I. P., Leus V. A.. Prospekt LLC, 2018. 326 с. [in Ukrainian].

21. Etyka - filosofske vchennia pro moralnist i moral [Ethics is a philosophical doctrine of morality and morality]. Kherson State Agrarian University, a course of lectures. URL: https://studfiles.net/preview/5513229/ (accessed August 26, 2020) [in Ukrainian].

22. Tolkovyi slovar russkoho yazyka S.I. Ozhehova. [Explanatory Dictionary of the Russian Language by S.I. Ozhegov]. URL: https://slovarozhegova.ru/word.php?wordid=29594 (accessed August 26, 2020) [in Ukrainian].

23. Pryima S. Dobrosovisnist interpretatora yak odna z osnovnykh zasad pravotlumachnoi diialnosti [Pryima S. Good faith of the interpreter as one of the main principles of law interpretation]. Anthropology of Law: Philosophical and Legal Dimensions (State, Problems, Prospects): articles of the participants of the eighth International Round Table (Lviv, December 7-8, 2012) / Ivan Franko National University of Lviv, Research Institute of State and Local Self-Government. Lviv Laboratory of Human and Civil Rights of the National Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine. Lviv: Halytskyi drukar, 2013. С. 400-407 [in Ukrainian].

24. Novykova T.V. Poniatye dobrosovestnosty v rossyiskom hrazhdanskom prave [Novikova T.V. The Concept of Good Faith in Russian Civil Law] / dissertation for the degree of Candidate of Law 12.00.03, Krasnodar, 2008. 192 с. [in Ukrainian].

25. Verdyhian V.H. Poniatye, soderzhanye y mesto katehoryy «dobrosovestnost» v systeme pravovykh poniatyi hrazhdanskoho prava [Verdigyan V.G. The concept, content and place of the category "good faith" in the system of legal concepts of civil law]. Business and Law. 5/2011. С. 46-51 [in Ukrainian].

26. Emelianov V. Y. Razumnost, dobrosovestnost, nezloupotreblenye hrazhdanskymy pravamy [Emelyanov V.I. Reasonableness, good faith, non-abuse of civil rights]. Moscow: Lex-Kniga, 2002. 160 с. URL: http://pravo.gov.ru/proxy/ips/?searchres=&collection=0&empire= 1&sort=-1&volume=100013 (accessed September 06, 2023) [in Ukrainian].

27. Dobkin M.M. Spivvidnoshennia katehorii "dobrosovisnist" ta "moralni zasady suspilstva" u tsyvilnomu pravi [Dobkin M.M. Correlation of the categories of "good faith" and "moral foundations of society" in civil law. Bulletin of the National University of Internal Affairs]. Issue 26. Kharkiv. National University of Internal Affairs / University of Internal Affairs National. ed. by O. M. Bandurka, 2004. С. 231-234 [in Ukrainian].

28. Pavlenko D. Dobrosovisnist yak doktrynalna katehoriia tsyvilnoho prava [Pavlenko D. Good faith as a doctrinal category of civil law]. Law of Ukraine. 2008. 10. С. 49-54 [in Ukrainian].

29. Tabota, Yu. A. Dobrosovisnist ta rozumnist dii orhanu abo osoby, yaka vidpovidno do ustanovchykh dokumentiv yurydychnoi osoby chy zakonu vystupaie vid yii imeni [Tabota, Y. A. Good faith and reasonableness of actions of a body or person who, in accordance with the constituent documents of a legal entity or the law, acts on its behalf ]/ Y. A. Tabota. Bulletin of economic proceedings. 2014. N 4. С. 117-123 [in Ukrainian].

29. Zakon Rosiiskoi imperii «Pro avtorske pravo» 1911 roku [Law of the Russian Empire "On Copyright" of 1911]; URL: http://pravo.gov.ru/proxy/ips/?searchres=&collection=0& empire=1&sort=-1&volume=100013 (accessed September 06, 2023) [in Ukrainian].

30. Tom Kh Zvodu Zakoniv Rosiiskoi imperii «Zakony tsyvilni ta mezhovi» u redaktsii 1832 roku [Volume X of the Code of Laws of the Russian Empire "Civil and Boundary Laws" as amended in 1832]. St. Petersburg. Printing House of the 11th Department of His Imperial Majesty's own Calling Office. 1852. 1220 с. [in Ukrainian].

31. [Bakalinska, O. O.. The category of "good faith" in the civil law of Ukraine] / O. Bakalinska. Journal of Kyiv University of Law. 2011. N 4. С. 200-203 [in Ukrainian].

32. Bakalinska, O. O.. Katehoriia "dobrosovisnist" u tsyvilnomu pravi UkrainyTabota, Yu. A. Dobrosovisnist ta rozumnist dii orhanu abo osoby, yaka vidpovidno do ustanovchykh dokumentiv yurydychnoi osoby chy zakonu vystupaie vid yii imeni [Tabota, Y. A. Good faith and reasonableness of actions of a body or person who, in accordance with the constituent documents of a legal entity or the law, acts on its behalf ]/ Y. A. Tabota. Bulletin of economic proceedings. 2014. N 4. С. 117-123 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...