Гуманістичні ідеї в законодавстві: історичний генезис та сучасні перспективи

Размещено на http://allbest.ru

ГУМАНІСТИЧНІ ІДЕЇ В ЗАКОНОДАВСТВІ: ІСТОРИЧНИЙ ГЕНЕЗИС ТА СУЧАСНІ ПЕРСПЕКТИВИ

Погоріленко Артур Васильович

доктор філософії з галузі права, аспірант, Національна Академія Внутрішніх Справ, м. Київ,

Анотація. Дана стаття присвячена оцінці належності інтеграції провідної гуманістичної ідеї, що сформувалася в процесі історичного розвитку гуманізму, у систему міжнародного права. Аналіз генези гуманізму як суспільної та політичної ідеології дає можливість резюмувати, що такою провідною гуманістичною ідеєю є цінність та гідність кожної людини. Саме ця гуманістична ідея лежить у центрі Прав Людини як правової ідеології, відповідно до якої кожна людина незалежно від будь-яких ознак володіє повним набором універсальних прав іманентних їй лише за фактом приналежності до людського роду. Численні міжнародні нормативно-правові акти також посилаються на гідність людини як на підставу для рівноправності усіх людей. Разом із тим, автором відзначено, що хоча права людини і закріплені у міжнародних нормативно-правових актах, більшість з них не визначають конкретний момент у людському розвитку, з якого починається захист таких прав. Тому багато людей, зокрема ненароджених, можуть бути дискримінованими за ознакою віку і не отримати належного захисту, що передбачається для вже народжених. Аналізуючи цей негативний аспект міжнародного права, автор вказує на необхідність звернення до біології як профільної науки, яка має компетенцію відповісти на питання початку людського життя. У результаті автором встановлено, що більшість вчених-біологів стоять на позиції, відповідно до якої людське життя починається від зачаття. Враховуючи це, автор робить висновок, що належна імплементація гуманістичної ідеї гідності та цінності кожної людини у міжнародне право передбачає потребу установлення зачаття як «точки відліку» для захисту людських прав у всіх міжнародних нормативно-правових актах з прав людини. Це допоможе забезпечити єдність та консистентність захисту прав людини на міжнародному рівні та уникнути дискримінації численної кількості ненароджених на підставі їх віку.

Pohorilenko Artur Vasylovych

PhD in the field of law, postgraduate student, National Academy of Internal Affairs, Kyiv

HUMANISTIC IDEAS IN LEGISLATION: HISTORICAL GENESIS AND MODERN PERSPECTIVES

захист право людина початок життя

Постановка проблеми. Започаткований у античні часи, гуманізм є фундаментальною філософською доктриною, яка проголошує гідність, цінність та свободу кожної людини. Провідні філософи Середньовіччя, Відродження та Нового Часу присвятили свої життя побудові нового світу, у якому не воля правителів, а демократичні цінності стануть основою суспільного устрою. Вони розробили світоглядну концепцію, відповідно до якої проста людина, а не правитель, його близьке оточення чи еліта, має бути в центрі побудови держави, суспільства та законодавства. У результаті, вже з 13 століття гуманістична ідеологія починає знаходити відображення у провідних законодавчих актах свого часу: від Magna Carta до Загальної декларації прав людини.

У сучасних умовах, гуманізм є центральною ідеологією більшості міжнародних нормативно-правових актів. Концепція прав людини, сформована у 20 столітті, виходить з цінності та гідності кожної людини. Разом із тим, більшість міжнародних нормативно-правових актів не визначають, з якого моменту біологічного розвитку людини варто застосовувати увесь спектр прав до кожного окремого індивіда. В результаті, часто окремі категорії осіб, такі як ненароджені, випадають із захисного поля концепції прав людини.

З огляду на вказане, пропонується на основі аналізу історичного розвитку гуманізму визначити базову гуманістичну ідею, що є підставою для системи універсальних людських прав, та з врахуванням сучасних наукових підходів до визначення початку людського життя запропонувати конкретний момент у розвитку людської істоти, з якого і варто захищати передбачені законодавством права.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Історичний розвиток гуманізму був предметом досліджень таких вчених як О. Ліщинська-Милян, Ю. Сабадаш M. Freeman, T. Diamond, R. Parry, D. Frede, M. Lee, M. Rist, I. Melo-Martin, S. Goering, M. Ishay, C. Tornau, R. Pasnau, P. Sargent, D. Crowther та інших. Питання початку людського життя досліджувалися у працях Л. Гридковець, В. Медведєва, S. Jacobs та інших вчених.

Мета статті - базуючись на історичному розвитку гуманізму виокремити базову гуманістичну ідею, на якій базується система універсальних людських прав, та, з врахуванням сучасних наукових підходів до визначення початку людського життя, запропонувати конкретний момент у розвитку людської істоти, з якого варто захищати передбачені законодавством людські права.

Виклад основного матеріалу. Термін «гуманізм» походить від латинського humanitas -- «людяність», з коренем homo -- «людина». У центрі гуманістичної ідеології лежить уявлення про особливу цінність людини, порівняно з усіма іншими створіннями. Вона спирається на положення про те, що усі люди, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, соціального чи майнового стану, фізіологічних особливостей чи інших ознак є рівноцінними та мають право на повагу до їх гідності лише за фактом існування [1].

Історично гуманізму притаманні декілька періодів розвитку: античний період, період середньовічних християнських мислителів, період Відродження, період Нового часу, сучасний гуманізм 20 і 21 століття [2]. Разом із тим, зародки гуманістичних ідей можна знайти ще в таких стародавніх пам'ятках правової культури, як Кодекс Хаммурапі (прибл. 1750 р. до н.е.), який забороняє давати неправдиві свідчення, посягати на чужу власність, сексуальну недоторканність чи життя [3], рішеннях стародавніх правителів: Кира Великого, короля Персії (590-529 р. до н.е.); Ашока, імператора Індії (273-232 р. до н.е.), які забороняли работоргівлю, пропагували релігійну толерантність та охороняли здоров'я власних громадян [4].

У період Античності ідеалом людяності розумілася освіченість, мужність, мудрість, чесність, відданість справі та державі. Такі філософи як Аристотель, Платон та Сократ пропагували чеснотливе та високоморальне життя, стверджували про необхідність досягнення щастя кожною людиною, вони розвивали теорію пізнання, що сприяло розвитку інтелектуальних здібностей тогочасних мислителів [5-6]. Разом із тим, для античних філософів характерним є поділ людей на «гідних» і «негідних». Так, Аристотель вважав, що гідною є лише та людина, яка вповні реалізувала свої розумові здібності, а також веде чеснотливе і справедливе життя. Жителі поселень неміського типу, жінки, нереалізовані та інтелектуально недисципліновані люди, а також люди із рабською свідомістю не могли претендувати на визнання рівноцінними із високодуховними та високоморальними чоловіками [7]. Платон підтримував вбивство вже народжених «недосконалих» людей для розбудови більш міцної і перспективної держави [8]. Загалом же люди, що не були носіями високої культури, могли претендувати лише на опосередковане місце в античному суспільстві та часто не мали пошани [9].

Із приходом Христа та розвитком християнського вчення, людина постає в зовсім іншому ракурсі: як творіння Бога, наділене його гідністю лише за фактом існування [10]. Як влучно зазначили О. Грищук та А. Гелеш, «Християнська релігійна мораль і її християнська етика спричинили християнський гуманізм, який можна вважати другим етапом розвитку гуманізму в Західній культурі. Християнський гуманізм значною мірою перевершив античний, передусім у розумінні людяності, яке суттєво розширилося. Із утвердженням християнства людина почала визнаватись як важливе і цінне, найкраще творіння Бога, однаково наділене його любов'ю» [9, с. 253].

Як наслідок розвитку гуманістичних ідей, вже у добу Середньовіччя з'являються прототипи нормативно-правових актів з прав людини. Так, Magna Carta (1251 рік), або ж «Велика Хартія Вольностей», за деякими дослідженнями, вважається першим таким документом [11]. Зокрема, згідно із ним, забороняється ув'язнювати вільну людину інакше, ніж за вмотивованим рішенням рівних їй або за законом її землі. Забороняється продавати права чи справедливість. Передбачається також свобода пересування та купців та свобода шлюбу для вдовиць [12]. І хоча Хартія не закріплює універсальні права людини в сучасному розумінні, та однак може бути визнана першим етапом на шляху формування сучасної міжнародної системи захисту прав людини.

Доба Відродження (що розпочалася з XIV та завершилася у XVI столітті) є наступним етапом розвитку гуманізму. Мислителі цієї доби акцентували увагу на важливості пізнання світу, саморозвитку людини, побудови справедливого соціального устрою. Недарма слово «humanitas» на той час позначало сукупність гуманітарних наук, а саме граматику, педагогіку, риторику, поезію, історію, моральну філософію (етику), давньогрецьку та латинську мови [13]. У цей час характер філософського дискурсу змінився з теоцентричного на антропоцентричний. Як вказує А. Гелеш, «Така модель мала як позитивні, так і негативні сторони. З одного боку, вона дозволила інтенсивно розвиватися природно-правовим ученням, серцевиною котрих були і залишаються природні права і свободи людини. З іншого боку, її негативним наслідком стала непомірна зарозумілість культурної свідомості […], що знайшло своє вираження в уявленні, що для людини не існує абсолютних нормативних обмежень метафізичного характеру» [14].

Із кінця 16 століття філософія на теренах Європи починає переорієнтовуватися з ціннісно-орієнтаційної до наукової парадигми. Першим етапом зазначеної зміни стає наукова революція, в межах якої філософами- натуралістами було здійснено переворот в розумінні світобудови, та розроблені теоретичні засади світопізнання, що використовуються в науці й сьогодні.

Початок так званої «наукової революції» пов'язують з ім'ям Миколи Коперника (1473 р. - 1543 р.), який своє життя присвятив вивченню місця Землі в системі небесних тіл та обґрунтував геліоцентричну модель побудови світу, відповідно до якої не Земля, а Сонце є його центром. Ідеї Коперника отримали подальший розвиток у працях Галілео Галілея (1564 р. - 1642 р.), який, крім того, емпірично довів теоретичну модель Сонячної системи його попередника. Ідеї визначних астрономів отримають розвиток у працях Йоганна Кеплера (1571 р. - 1630 р.), який першим обґрунтує три закони руху небесних тіл у Сонячній системі, та Ісака Ньютона (1643 р. - 1727 р.), який відкриє закон Всесвітньої гравітації [15, 16]. Поруч із астрономією, у зазначений період розвиваються математика (Йоганн Кеплер, Рене Декарт, Готфрід Ляйбніц), фізика (Франческо Марія Грімальді, Ісак Ньютон), механіка (Галілео Галілей, ХристиЯн ГЮйґенс), анатомія (Марчелло Мальпігі, Вільям Гарвей), хімія (Жан Рей, Роберт Бойль) та інші науки. Вперше конструюються телескопи (1610, Г. Галілей), мікроскопи (1660, М. Мальпігі), маятники (1673, Х. Гюйґенс), водні термометри (1632, Ж. Рей), пневматичні насоси (1660, Р. Бойль) та інші винаходи [17]. Людство отримує якісно новий вимір знання: методологічно обґрунтованого, заснованого на вивченню дійсності з допомогою індуктивного методу та математичного аналізу.

Поряд з фактичним дослідженням світобудови, що здійснювалося зазначеними вище та рядом інших філософів, інші з них займалися теоретичним обґрунтуванням механізму формування людського знання. В результаті, сформувалися дві епістемологічних школи - емпірична та раціоналістична. Школа емпіризму (від грецького empeiria, що означає «досвід»), відстоює думку про те, що знання можна отримати лише із безпосереднього досвіду. Її представниками є Френсіс Бекон (1561 - 1626), Джон Локк (1632 р - 1704 р.), Джордж Барклі (1685 р - 1753 р), Дейвід Г'юм (1711 р - 1776 р), Томас Рід (1710р - 1796 р.) та інші. Протилежну думку стосовно цього питання займали раціоналісти - представники філософської течії, відповідно до якої знання про світ іманентне людині та відображене у формі ідей, закладених з народження, а її завданням є відсіяти правдиве від неправдивого за допомогою дедуктивного методу та базових принципів логіки [18, 19]. Представляли дану течію Рене Декарт (1596--1650), Бенедикт Спіноза (1632 р - 1677 р.), Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646 р. - 1716 р.) та інші.

Таким чином, велика частина філософії Нового часу сконцентрована навколо побудови раціональної картини світу, принципів пізнання закономірностей природи. Представники наукової революції, філософи- емпіристи, раціоналісти та представники Німецького ідеалізму намагалися за допомогою суто раціонального підходу вирішити нагальні проблеми свого часу, в тому числі сформувати суспільну мораль, що могла бути застосована як в релігійному, так і секулярному середовищі. Такий динамічний розвиток когнітивних здібностей призвів до здатності критично ставитися до будь-яких явищ у суспільстві, що йдуть проти людської природи та не дозволяють людині досягти щастя. Результатом цього стало зародження окремої групи філософів, які спрямували раціональний підхід на осмислення тогочасного суспільства та деконструкцію деструктивного державного устрою. Такі філософи як Томас Гоббс (1588 - 1679), Джон Лок (1632- 1704), Жан Жак Руссо (1712 - 1778) пропонували альтернативну на той час модель побудови держави: демократичну, засновану на договірній теорії походження влади. Метою цієї концепції була побудова суспільства, у джерелом влади є не монарх, а народ.

Безумовно, такий потужний розвиток філософської думки гуманістичного спрямування не міг залишитися без наслідків у суспільному житті та правовому полі. Так, у Великобританії унаслідок довгого процесу боротьби за політичні та громадянські свободи, який тривав протягом XVII століття, на тлі сутичок між монархією та парламентом було визначено, що влада короля повинна бути обмежена і що громадяни мають право на свободу слова, думки та справедливе судочинство. Петиція про право (Petition of Right), прийнята у 1628 році, вимагала від короля Карла I дотримання прав громадян, серед яких були запобігання безпідставних арештів та конфіскації власності, заборона накладення податків без згоди парламенту і запобігання зловживання владою в судових справах. Акт про краще забезпечення свободи підданих та про попередження ув'язнень за морями (Habeas Corpus Act), прийнятий у 1679 році, закріплював право на оскарження безпідставного затримання та арешту. Білль про права (Bill of Rights) 1689 року встановив принципи вільних виборів і свободи слова в парламенті, заборону оподаткування без згоди парламенту, право на петицію та справедливе ставлення до людей у судах [20].

Паралельно до цього, на тлі Американської та Французької революцій сформувалися перші національні документи, які визнають універсальні права людини: Декларація незалежності США (1776 рік) та Декларація прав людини та громадянина (Франція, 1789 рік). Перший з них визначає: «Ми вважаємо за самоочевидні істини, що всіх людей створено рівними; що Творець обдарував їх певними невідбірними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення щастя; що уряди встановлюються між людьми на те, щоб забезпечувати ці права, а влада урядів походить із згоди тих, ким вони управляють» [21]. Декларація прав людини та громадянина, своєю чергою, визначає такі базові людські права, як право на свободу думки і віросповідання, право на освіту, право на працю, рівність, свобода, безпека, власність. Саме ці документи стануть прототипами міжнародних нормативно- правових актів з прав людини, про що більш детально нижче.

У 19-20 столітті в літературі відзначається криза гуманізму, пов'язана із розчаруванням філософів в можливості людини бути повністю вільною та автономною [9]. Поступово гуманізм перестає враховувати Бога як вихідну точку для власного існування. Формується так званий «світський гуманізм», основні ідеї якого консолідовані у трьох Гуманістичних Маніфестах - міжнародних документах, написаних провідними інтелектуалами свого часу протягом 20 століття та у перших роках 21 століття. Перший з них (1933 року), стверджував, що природа Всесвіту, описана тогочасною наукою, не допускає будь-яких надприродних або космічних гарантій людських цінностей. Всесвіт є самобутнім і несотвореним, а людина є частиною природи, яка виникла внаслідок еволюції. Кінцевою метою людського життя є індивідуальне щастя, а отже все, що йде в розріз з цим принципом, має бути відкинуте. Центром нової, спільної для всіх «релігії», має стати не Бог, а людина - її переживання, цінності, творчість, саморозвиток. Подібно до першого Маніфесту, другий (1973 року) відстоює думку про те, що традиційна релігія заважає людині досягти прогресу та обмежує її саморозвиток. Єдиним вартим довіри джерелом знань є наука. Етика ґрунтується не на релігійних основах, а на людському досвіді. Центральною гуманістичною ідеєю є дорогоцінність та гідність кожної людини, яка є підставою для універсальних людських прав. Третій же Маніфест (2003) не згадує релігію взагалі, натомість основний акцент зроблений у ньому на прагненні всіх людей до щастя і необхідності побудови гармонійного суспільства.

Хоча підписантами гуманістичних маніфестів і є визначні філософи свого часу, існує й інша позиція, відповідно до якої саме релігійні цінності є фундаментом гуманізму. Так, Жак Марітен (1882 р. - 1973 р.), творець концепції інтегрального гуманізму [22] та один із співавторів Загальної декларації прав людини [23], відстоював думку про те, що «гуманізмові, починаючи від античності, властива вада замкнення людини на самій собі», внаслідок чого людина залишається самотньою у цьому світі і позбавляє себе Бога, який є одночасно і джерелом і напрямком усебічного розвитку особистості [24]. Особливо це помітно «у нових системах права після Руссо й особливо Канта», де «філософія права стала наділяти індивіда всіма абсолютними й необмеженими правами Бога» [9, с. 112]. Гуманізм Ж. Марітен «розуміє як розвиток усіх можливостей людини, розкриття його первинної величі», яка, безумовно, бере свій початок у Бозі [24]. Відповідно і природне право, на думку Ж. Марітена, бере свій початок у Бозі та без нього позбавлене будь-якого сенсу. Аналогічно і Пітер Сінгер, професор біоетики та Австралійський гуманіст року (2004) [25], стверджує, що право на життя є продуктом християнської філософії. Так, він зазначає, що доктрина священності людського життя, та серйозність, з якою сприймається вбивство будь-якої людини, позначає християнську культурну традицію; не існує в дохристиянській літературі ніяких свідчень про те, що людське життя є священим [26]. Поняття гідності, як засаднича категорія гуманізму, бере свій початок у християнській філософії [27].

Як би там не було, розвиток гуманізму від античності до сучасності призвів до кристалізації провідної гуманістичної ідеї, спільної як для релігійного, так і для світського гуманізму - цінності та гідності кожної людини, незалежно від віку, статі, майнового стану, етнічного, расового чи соціального походження. Як зазначає П. Гусак «Саме цінність людської особи є підставою для недоторканих, непорушних прав людини, які, окрім усього іншого, забороняють також трактувати її як засіб для чого-будь, навіть для «найблагородніших» цілей, наприклад для побудови міцної держави чи «гуманного», «гармонійного» суспільства. Цінність людської особи є також підставою для всіх інших цінностей, обов язкових для визнання в секулярному суспільстві, зокрема свободи і рівности всіх людей та справедливости по відношенню до них. Згадані цінності є похідними від цінности людської особи…Ця об'єктивна цінність людської особи і є тим «спільним знаменником», який зобов'язує всіх членів секулярного суспільства, тому що пізнати її здатні всі розумні істоти незалежно від віросповідання, культури чи світогляду» [28].

Дана ідея знайшла своє відображення у системі міжнародних актів з прав людини: від Загальної декларації прав людини до Конвенції Ради Європи про захист прав людини та основоположних свобод. Вона і є підставою для таких прав людини, як право на життя, право на працю, освіту, сім'ю тощо. Разом із тим, лише два міжнародні документи з прав людини: Американська конвенція з прав людини та Загальна декларація з прав людини, містять посилання на конкретний момент у людському розвитку, з якого починається захист людських прав. Так, відповідно до ч.1 ст. 4 Американської конвенції з прав людини, право на життя охороняється, в цілому, з моменту зачаття. Відповідно Загальної декларації з прав людини, всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Оскільки дані підходи є взаємовиключними, для визначення того, який з них є правильним, варто звернутися до профільних наукових дисциплін з питання початку людського життя.

Так, відповідно до усталеної позиції серед науковців-біологів, людське життя починається з моменту зачаття. Про це свідчать результати опитування серед 5,502 біологів з 1,058 наукових установ у США, серед яких 5212 біологи підтвердили, що людське життя починається від зачаття.

З огляду на вказане, вбачається, що більш коректною редакцією ст. 1 Загальної декларації з прав людини була би наступна: «Всі люди є рівними у своїй гідності й правах від моменту зачаття». Аналогічно, належна імплементація гуманістичної ідеї гідності та цінності кожної людини у міжнародному праві передбачає необхідність чіткого визначення у всіх міжнародних нормативно-правових актах моменту в людського розвитку, від якого починається їх застосування, і яким є зачаття. Адже без вказаного відбуватиметься дискримінація за ознакою віку великої кількості людей, які ще не встигли народитися.

Висновки. Було встановлено, що базовою гуманістичною ідеєю, яка є підставою для усіх людських прав у міжнародному законодавстві, є гідність та цінність кожної людини. Зазначена ідея знайшла відображення в системі універсальних людських прав, закріплених у міжнародному праві. Разом із тим відзначено, що більшість міжнародних документів з прав людини не передбачають моменту у людському розвитку, з якого починається захист людських прав. На підставі аналізу наукової літератури у сфері біології було встановлено, що людське життя починається від зачаття. Звідси було резюмовано, що належна імплементація гуманістичної ідеї гідності та цінності кожної людини у міжнародному праві вимагає передбачає необхідність чіткого визначення у всіх міжнародних нормативно-правових актах моменту в людського розвитку, від якого починається їх застосування, і яким є зачаття.

Література:

1. Audi, R. (2015). The Cambridge Dictionary of Philosophy (3rd ed.). Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/CBO9781139057509

2. Ліщинська-Милян Ольга Ігорівна. Ідеї християнського гуманізму в українській релігійній філософії першої половини XX століття. : Дис... канд. наук: 09.00.05 - 2001.

3. Hammurabi, King; C. H. W. Johns (Translator) (2000). The Oldest Code of Laws in the World. City: Lawbook Exchange Ltd.

4. Freeman, M. (2011). Human Rights: An Interdisciplinary Approach (2nd ed.). Polity.

5. Parry, R., & Thorsrud, H. (2021, February 5). Ancient Ethical Theory (Stanford Encyclopedia of Philosophy). https://plato.stanford.edu/entries/ethics-ancient/#Cyni

6. Frede, D., & Lee, M. (2023, February 1). Plato⁵s Ethics: An Overview (Stanford Encyclopedia of Philosophy). https://plato.stanford.edu/entries/plato-ethics/#VirStaSou

7. Rist, J. M. (1974). Aristotle: The Value of Man and the Origin of Morality. Canadian Journal of Philosophy, 4(1), 1-21. doi:10.1080/00455091.1974.1071

8. Melo-Martin, I., & Goering, S. (2022, June 2). Eugenics (Stanford Encyclopedia of Philosophy). https://plato.stanford.edu/entries/eugenics/

9. Формування та розвиток ідеї гуманізму в праві: монографія / Грищук О. В., Гелеш А. І. - Хмельницький : Хмельниц. ун-т упр. та права, 2013. - 287 с.

10. Ishay, M. R. (2008). The History Of Human Rights: From Ancient Times To The Globalization Era. University of California Press.

11. Криворучко Л.С. Сутність міжнародних стандартів у організаційно-правовому забезпеченні захисту прав людини в Україні: аналітичний огляд. Правничий вісник Університету «Крок». 2012. Вип. 12. С. 58-61.

12. Davis, G.R. C. (1985). Magna Carta. https://www.bl.uk/magna-carta/articles/magna- carta-english-translation

13. Sargent, P. (2015, April 27). What Was Humanism? AP Euro Bit by Bit #2. YouTube. https://www.youtube.com/watch?v=w95Zmb3nB80

14. Гелеш А.І. Формування та розвиток ідеї гуманізму в праві: філософсько- правовий вимір: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12 - філософія права / Гелеш Андрій Ігорович. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2012. - 190 с.

15. Tom Richey. (2016, February 22). Copernicus and Galileo: A Scientific Revolution. YouTube. https://www.youtube.com/watch?v=y-XiG8S4o_A

16. Pannekoek, A. (1961). A History of Astronomy. Dover Publications. http://aaap.be/Pdf7Anton-Pannekoek/Pannekoek-en-1989-A-History-Of-Astronomy-01.pdf

17. Клочков, І.В. Наукова революція XV-XVII століть і філософські погляди І.Ньютона / І. В. Клочков // Мультиверсум : філософський альманах. - К., 2013.- Вип. 4 (122). - С. 125-132.

18. Історія філософії. Проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології : навч. посіб. зі слов. / Н. Хамітов, Л. Гармаш, С. Крилова; під ред. д-ра філос. наук, проф. Н. Хамітова; НАН України, Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди, Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. - 4-те вид. - Київ: КНТ, 2016. - 393 c.

19. Dea, S., & Walsh, J. (2017, November 6). Continental Rationalism. Stanford Encyclopedia of Philosophy. https://plato.stanford.edu/entries/continental-rationalism/

20. UK Parliament (2023). Bill of Rights 1689. https://www.parliament.uk/about/living- heritage/evolutionofparliament/parliamentaryauthority/revolution/collections1/collections-glorious- revolution/billofrights/

21. Декларація представників Сполучених Штатів Америки, які зібралися на Загальному конгресі. 4 липня 1776 року. URL: www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/1776% 20(07)%2004.USA.php

22. Maritain, J. (1968). Integral Humanism: Temporal and Spiritual Problems of a New Christendom. http://ci.nii.ac.jp/ncid/BA90626385

23. Svobodova, Z. (2018). Natural Law and Integral Humanism by J. Maritain: Teaching Challenges. Caritas Et Veritas, 8(2), 21-30. https://doi.org/10.32725/cetv.2018.033

24. Балтаджи, П., & Македон, В. (2016). Лекція до теми «Політико-правові вчення другої половини XIX ст.» для студентів 4 курсу факультету №2 4 та 5 курсу факультету №22 ННІЗтаДН спеціальності 6.030401 «Правознавство». https://oduvs.edu.ua7wp-content7uploads72016/09Лek--k-9.pdf

25. Australian Humanist of the Year. (2023). CAHS. https://www.humanist.org.au/ australian-humanist-of-the-year

26. Singer, P., & Kuhse, H. (2002). Unsanctifying Human Life: Essays on Ethics. http://ci.nii.ac.jp/ncid/BA55738904

27. Janis M. Religion and International Law [Electronic resource] / M. Janis // ASIL Insights. - November 2002. - Vol. 7, Issue 13. - Mode of access: https://www.asil.org/ insights/volume/7/issue/13/religion-and-international-law

28. П. Гусак. Свобода - рівність - справедливість: питання цінностей в секулярному суспільстві. URL: www.ji.lviv.ua/n32texts/husak.htm#_ftn11

Размещено на Allbest.ru