Утвердження ґендерної рівності. Тенденція до паритетності: міжнародний досвід і Україна

Размещено на http://allbest.ru

Утвердження ґендерної рівності. Тенденція до паритетності: міжнародний досвід і Україна

Гошовська Валентина Андріївна доктор політичних наук, професор, завідувачка кафедри парламентаризму Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ

Даниленко Лідія Іванівна доктор педагогічних наук, професор, професор кафедри парламентаризму, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ

Анотація. Актуалізовано проблему гендерної рівності у контексті реалізації принципу паритетності в системі державної влади України і провідних країнах світу з розвиненою демократією.

Abstract. The problem of gender equality in the context of the implementation of the principle of parity in the system of state power of Ukraine and the leading countries of the world with developed democracy is updated.

It was found out that in the conditions of the war, which began with the full- scale invasion of the Russian Federation in Ukraine on February 24, 2022, the trend towards parity in all spheres of Ukraine's life - military, political, economic, social - is gaining more and more importance. Gender mainstreaming is considered as the main characteristic of gender equality, which involves the (re)organization, improvement, formation and evaluation of political processes for all their participants to use a gender approach in all areas of politics and at all its stages.

It is noted that effective mechanisms for establishing gender equality in foreign practice are compliance with the established international standards of gender parity in the current legislation of each state and the introduction of quotas of places in the electoral lists of candidates for positions in state authorities and local self-government bodies.

The following ways of their implementation in Ukraine have been defined and substantiated, such as: introduction of a system of control and monitoring of the implementation of legislative and party gender quotas during national and local elections and timely coverage of truthful information about their violations in mass media; increasing the level of legal responsibility for violations of gender legislation and non-fulfillment of gender obligations with the establishment of those responsible for specific violations; the development of political education at all its levels (higher, professional, general secondary), which involves the formation of commitment to the democratic system of values, motivates the individual to participate in solving the problems of civil society and the state, development of a representative form of government in Ukraine.

Keywords: gender policy, gender mainstreaming, gender equality, state power, parity, gender (parity) democracy, state authorities, local self-government bodies, representative power, parliamentarism.

гендерна рівність державна влада місцеве самоврядування

Постановка проблеми. Основна ідея дослідження полягає в тому, що в умовах повномасштабного вторгнення РФ в Україну і ведення війни на нашій території, починаючи з 24 лютого 2022 року, важливим постає питання щодо утвердження ґендерної рівності в усіх структурах влади в Україні. Адже, захищати державний суверенітет - це прерогатива не лише чоловіків. Це справа кожного громадянина і громадянки нашої держави. Нині, у Збройних Силах України служать понад 14% жінок, що у 2,5 рази більше за 2014 рік. Натомість жінки армії оборони Ізраїлю складають 40%, серед яких 25% - офіцерський склад; багато жінок служать в арміях Нідерландів, Швеції, США, інших провідних країнах світу [12]. Нині це питання стає особливо актуальним для все більшої кількості країн. Світ стає все більше насичений воєнною тематикою і тому громадянськість, яка є ознакою служіння своїй державі, утверджується нині ще й участю громадян у її безпосередньому її захисті на полі бою.

Вирішення цих та інших питань лежить у площині політики, економіки, соціальної сфери. Від політики, в основному, залежить створення умов сприяння реалізації законодавства у сфері гендерної рівності щодо виконання гендерних зобов'язань держави у внутрішній і зовнішній політиці та дотримання нею гендерних (законодавчих та партійних) квот, які системно запроваджуються у більшості прогресивних країн світу; від економіки - використання всіх наявних ресурсів держави для встановлення її добробуту і сталого розвитку; від громадянського суспільства - розвиток свідомості кожної людини щодо подолання існуючих гендерних стереотипів шляхом набуття додаткових знань і вмінь кожним громадянином про рівність прав і свобод, переваги гендерної демократії як принципу рівних можливостей жінок і чоловіків, зокрема у питаннях їхньої участі у формуванні та здійсненні політики уряду, займанні державних посад, здійсненні державних функцій на всіх рівнях державного управління, участі у діяльності неурядових організацій й асоціацій, що займаються проблемами громадського і політичного життя країни.

Тому питання, пов'язані з утвердженням політики ґендерної рівності (гендерного мейнстрімінгу) в Україні з урахуванням позитивного досвіду провідних держав світу є стратегією для її реалізації в усіх сферах життя нашого суспільства і держави.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Гендерна проблематика досить активно розвивається з початку ХХІ століття в різних галузях вітчизняної науки, зокрема в політології (М.Бучин, В.Гошовська, І.Тукаленко та ін.), соціології (Т. Марценюк, О. Суслова та ін.), державному управлінні (Т. Василевська, Л. Гонюкова, Н. Грицяк, Л. Даниленко, Н. Комих, В. Сичова та ін.), праві (І. Грицай, К. Левченко, Н. Щербак та ін.), освіті (Т. Бурчинська, В. Васильєва, І. Жеребкіна, Н. Ісакова, Н. Лавриненко та ін.), історії (М. Богачевська-Хом'як, Т. Мельник, О. Кобилянська та ін.). Однак, не зважаючи на значні дослідження зазначеної проблематики, питання утвердження ґендерної рівності як тенденція до паритетності в усіх сферах суспільного життя у порівняльному аспекті окремо не розглядалось.

Для цього нами застосовано відповідні методи дослідження, серед яких - емпіричні й аналітичні, теоретичного і порівняльного аналізу, систематизації й узагальнення, які в сукупності сприяли уточненню базових понять (гендерна рівність, гендерна (паритетна) демократія, гендерний мейнстрімінг та ін.), визначенню політико-правових й організаційних механізмів забезпечення гендерної рівності в органах державної влади та органах місцевого самоврядування в Україні з урахуванням позитивного міжнародного досвіду країн з розвиненою гендерною демократією.

Мета статті - дослідження актуальних питань щодо утвердження ґендерної рівності у системі влади з урахуванням позитивного досвіду зарубіжних держав з розвиненою гендерною демократією та визначення шляхів їх упровадження в Україну.

Виклад основного матеріалу. Для створення справжнього суспільства ґендерної рівності необхідне включення ґендерного компоненту у формування і функціонування всього державного механізму та створення на різних рівнях публічного управління спеціальних інституцій для моніторингу ефективності таких дій. У цьому значну роль покликані відігравати всі гілки законодавчої і виконавчої влади.

Досвід країн ЄС показує забезпечення ґендерної рівності в державних інституціях, їхнє прагнення забезпечити паритетність між жінками і чоловіками у структурах влади шляхом нормативного врегулювання та системою формування ґендерної поведінки громадян, яка в кінцевому рахунку відбивається на результатах виборів до законодавчого органу влади (парламенту) і до органів місцевого самоврядування, що безперечно впливає і на результати забезпечення принципу паритетності в органах виконавчої влади.

Нині в політиці багатьох країн світу відбулась суттєва зміна : відхід від суто чоловічого погляду на розвиток суспільних відносин у державі і перехід до паритетності у вирішенні загальнодержавних справ. Практично з другої половини ХХ ст. світова практика засвідчила тенденцію формування паритетних парламентів. Найкраще вона проявилась у північних країнах Європи і вже у 2003 році відсоток жінок у парламенті становив: «Швеція - 45,3 %, Данія - 38,0 %, Фінляндія - 37,5 %, Нідерланди - 36,7 %, Норвегія - 36,4 %, Іспанія - 36,0 %, Бельгія - 35,3 %, Австрія - 33,9 %, Німеччина - 32,2 %, Ісландія - 30,2 %, Болгарія - 26,2 %, Швейцарія - 25,0 % та ін. Про зростання ґендерної Болгарія - 26,2%, Швейцарія - 25,0% та ін. Про зростання ґендерної орієнтації в парламентах інших регіонів свідчить обрання жінок до їх складу в Мозамбіку - 30,0 %, Південно Африканській Республіці - 29,8 %, Коста-Ріці - 35,7 %, Аргентині - 30,7 %, Австралії -25,3 % та ін.» [9].

Така тенденція зберіглась у світі і примножилась. Нині вона набула значення гендерного мейнстрімінгу, який був започаткований Пекінською Платформою дій на Четвертій Всесвітній конференції зі становища жінок у Пекіні в 1995 році і характеризує «(ре)організацію, вдосконалення, формування та оцінку політичних процесів у такий спосіб, щоб учасники та учасниці процесу прийняття політичних рішень використовували гендерний підхід в усіх галузях політики і на всіх етапах» [4]. Це зумовило виникнення у світовій політології і ґендерних дослідженнях терміну «паритетний парламент», «паритетний уряд», «паритетні органи державної влади», у складі яких досягається ґендерна рівність між чоловіками і жінками.

До паритетних парламентів віднесено парламенти Португалії і Швеції, в складі яких понад 50 % становлять чоловіки і близько 50 % - жінки, а так же регіональні парламенти Німеччини, Шотландії, Франції; до паритетних урядів - уряди Франції, Канади [9].

Такий підхід в організації державної влади сприяє розвитку паритетної (гендерної) демократії як однієї з моделей стійкого розвитку, що ґрунтується на принципах гуманізму, узгодженості різних інтереси, задоволенні різних потреб, застосуванні ненасильницьких способів вирішення проблем [6]. У 2019 році лідируючими (за часткою жінок у парламентах) були країни Північної і Південної Америки (30,6 відсотка), німецькому Бундестазі - 30,7 відсотка, у більшості європейських країн - 28,5 відсотка, у країнах Азії, на Близькому Сході та у Північній Африці - менше 20 відсотків [8].

Верховній Раді України, як єдиному законодавчому органу в державі, також притаманний гендерний рух: від 3 % жінок у складі I-го скликання (1990 р.) до 21 % - у складі ІХ скликання (2019 р.).

У 1990 році до Верховної Ради України І-го скликання або Верховної Ради Української РСР/України XII (12-го) скликання була обрана на альтернативній основі більшість тих, хто підтримували Незалежність України і які ухвалили Декларацію про державний суверенітет України (16 липня 1990 року). Жінок у цьому складі було мало, що свідчить про те, що старі правила проведення виборчих кампаній, які існували у Радянському Союзі, вже не діяли, а нові ще не були сформовані.

З часом помітною стає тенденція зростання свідомості і відповідального ставлення громадян до виборчого процесу. До списків кандидатів у депутати різних рівнів все частіше потрапляють професійні, мотивовані, молоді люди, які не звертають увагу на стать, а більше орієнтуються на фаховість, психологічну і моральну готовність виконувати ними складні загальнодержавні завдання. Посилюється акцент на гендерну проблематику.

Остаточно цьому процесу сприяло прийняття у 2019 році Виборчого Кодексу України, який вступає в повному обсязі в силу з 2023 року [2] і яким передбачено:

- для місцевих виборів - обов'язкова 40-відсоткова гендерна квота, адже в кожній п ятірці списку кандидатів в депутати має бути збережена пропорція двоє до трьох (дві жінки й три чоловіка або навпаки) згідно ч.9 ст.219 Виборчого кодексу. Ігнорування цієї вимоги призводить до відмови у реєстрації політичної партії на виборах;

- для загальнодержавних виборів - добровільна 30-відсоткова гендерна квота, що діє з 2013 року згідно з законом про політичні партії: у разі її дотримання за результатами виборів партії отримують додатково 10% щорічного обсягу державного фінансування [3].

Помічено, що політичні партії, які наполягають на паритеті статей серед кандидатів, виявилися більш успішними [8].

В інших органах державної влади України також спостерігається позитивна тенденція щодо подолання гендерних стереотипів у державі, таких як фізіологічна і соціальна особливість людини, які безпосередньо пов'язані з її поведінкою чи соціальним статусом.

Цьому є підтвердження. За даними Національного агентства державної служби України в органах державної служби станом на 31 грудня 2022 року працювало 123 792 жінок та 41 630 чоловіків.

У цей період на вакантні посади державної служби було призначено:

- в апарат міністерств 1568 осіб, з них 651 чоловіка (41,5 %) та 917 жінок (58,4%);

- в апарат колегіальних органів влади - 109 осіб, з них 47 чоловіків (43,1%) та 62 жінки (56,8%);

- в інші державні органи (територіальні органи) - 3117 осіб, з них 232 чоловіка (7,4%) та 2885 жінки (92,6%) [13].

Тобто, у системі державної влади України спостерігається позитивна динаміка змін щодо гендерної рівності, однак ситуація ще не є системною, а більше - ситуативною.

Ми пояснюємо це такими чинниками:

- перший - недостатня політична воля керівників центральних органів державної влади щодо виконання ними гендерних зобов'язань, узятих Україною на міжнародному рівні;

- другий - слабка система заохочень за виконання чинного законодавства в частині дотримання партійних гендерних квот під час виборів та призначення на посади в органи державної влади й органи місцевого самоврядування;

- третій - низький рівень політичної освіти громадян, що суттєво впливає на динаміку змін у подоланні гендерних стереотипів (стійкі уявлення суспільства про ролі жінки та чоловіка), існуючих у суспільстві.

Щодо першого чинника - виконання гендерних .зобов'язань, узятих Україною, то вони включають, як мінімум, дві позиції:

- впровадження міжнародних стандартів гендерної політики, прийнятих Радою Безпеки ООН і ратифікованих у 185 країнах світу, що передбачають запровадження у національні законодавства відповідних механізмів для повної реалізації прав жінок [14];

- розвиток колегіальних науково-консультаційних рад в усіх органах державної влади, ухвалення ґендерно-орієнтованих законопроектів, формування гендерно-збалансованих структур в органах державної влади [5].

Для реалізації поставлених завдань в Україні має посилитися контроль з боку громадянського суспільства за діяльністю влади. Адже, демократія характеризується саме тим, що уряд контролюється народом.

Для цього потрібно створити активно діючі моніторингові центри, результати роботи яких мають системно висвітлюватися в засобах масової інформації [15]. Така інформація має бути транспарентною, такою що легко перевіряється за чіткими, зрозумілими законодавчо визначеними і науково обґрунтованими критеріями і параметрами.

Щодо другого чинника - системи заохочень за виконання чинного законодавства в частині дотримання партійних гендерних квот під час виборів, то найвищою нагородою за результатами загальнонаціональних виборів в Україні є подолання 5 % бар'єру, а на місцевих виборах - першість у рейтингу кандидатів у депутати. Окрім того, фінансова підтримка політичних партій має бути чітко контрольована.

У звіті Глобальної комісії з виборів, демократії та безпеки, заснованої Фондом Кофі Аннана та Міжнародного інституту демократії та підтримки виборчих процесів (International IDEA - МТДПВП) зазначено, що неврегульоване фінансування політичної діяльності може позначатися на політичній рівності. Це сприяє організованій злочинності у сфері політики, що надає їй можливість купувати політичний вплив та підривати довіру суспільства до виборів.

Експерти цієї Глобальної комісії вважають, що у кожній країні мають бути заборонені пожертви від державних інституцій окремим політичним партіям та їх кандидатам і стверджують, що приблизно у кожній п ятій країні заборонені пожертви від корпорацій, і трохи більша кількість держав забороняє пожертви від профспілок. Прямі заборони на пожертвування коштів незаконного походження використовуються лише в кількох країнах.

У Латинській Америці, Західній Африці та багатьох інших частинах світу через брудне фінансування виборів та відсутність прозорості та контролю створюються можливості, завдяки яким організована злочинність отримує важелі впливу на виборних посадових осіб, фінансуючи їхні кампанії. Це не тільки підриває демократію, добросовісне управління та верховенство права, але й має негативні наслідки для економічного розвитку та боротьби з бідністю.

Вплив грошей на політику сьогодні є однією з найбільших загроз для демократії у світі. Ця загроза помітна на всіх континентах - від пожертв гігантських корпорацій на політичні кампанії у США і наркогрошей, що проникають у політику в Латинській Америці, до корупційних скандалів у Європі та Азії. Як свідчать докази, значна частина електорату у всьому світі схильна вважати, що їх політики більше зацікавлені у грошах, ніж у представленні інтересів громадян.

Щодо місцевих виборів, то за порушення партійної гендерної квоти багато політичних партій були зняті з виборчих перегонів. Так, наприклад, за даними громадської мережі "Опора", через порушення гендерної квоти у Рівненській області в місті Здолбунів міська виборча комісія відмовила партіям "Слуга народу" та "Наш край" у реєстрації їхніх кандидатів. Така ж доля спіткала партію "Свобода" у Житомирі, а також партії "Батьківщина" та "Громадянська позиція" у Збаражі Тернопільської області. Через порушення гендерних вимог Дніпровський міський тервиборчком відмовив у реєстрації партії "Наш край", Кам'янський та Бердянський - партії "За майбутнє".

На запитання, чи можливо порушити партійну гендерну квоту і залишитися непокараним. Відповідь - ні. Це відповідає ч.9 ст.219 Виборчого кодексу.

Чітке виконання чинного законодавства України політичними партіями і виборчими комісіями сприятиме розвитку гендерної рівності в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Щодо третього чинника - підвищення рівня політичної освіти в Україні, то зазначимо, що така освіта покликана підготувати людину до виконання громадянських функцій, до усвідомлення себе громадянином конкретної держави і членом конкретної громади - міста, села, держави [10].

Одним із показників рівня політичної освіти є знання громадянами Основного закону країни - Конституції, яка характеризує основу будови держави та її конструкції.

На жаль, як показують соціологічні дослідження, проведені у 2019 році: «Майже половина населення (47%) взагалі не читала її текст, а близько третини (32%) читали лише окремі її підрозділи. Фактично такі самі дані були й у 2015 році: 50% Конституцію не читали, а 33% громадян читали окремі підрозділи. З усіма розділами знайомі лише 11% населення (у 2015 році - 12%). Із тих, хто зі змістом Конституції знайомився, половина (як і у 2015 році) робила це для того, аби знати свої права [7]. При цьому, «понад 60% із них хочуть її змінити» [1].

У 2023 році нами проведено дослідження за відкритими даними, викладеними НАДС України про результати тестування державних службовців на знання законодавства у відкритий простір [11]. Встановлено, що лише 35-37% осіб, які претендують на керівні посади в органах державної влади, демонструють високі результати. Тобто, громадяни нашої держави, які мають бути добре вмотивованими на знання Конституції і законів України, при складанні іспитів під час конкурсного відбору на вакантні керівні посади в органи державної влади, не демонструють добрих результатів.

На наш погляд, це свідчить про недостатню підготовленість фахівців до державної служби і в цілому про недостатню підготовку громадян до «громадянського служіння», коли кожний своїми конкретними діями стає причетним до загальних справ своєї громади і держави в цілому.

Вважаємо, що своєчасне інформування суспільства про результати таких іспитів через різні інформаційні джерела сприятиме розвитку демократії в нашій країні, зокрема гендерної.

Політична освіта в Україні має забезпечити формування політично активних громадян, спроможних забезпечити сталий розвиток держави і враховувати роль кожного громадянина (чоловіка і жінки). Її зміст має бути наповнений сучасними питаннями політології, публічного управління та адміністрування, права, психології, соціології тощо.

У системі вищої освіти впродовж багатьох років такою освітньо-професійною програмою «Парламентаризм та парламентська діяльність» спеціальності 281 «Публічне управління та адміністрування» опікуються представники Наукової школи вітчизняного парламентаризму з підготовки магістрів, яка набула свій початок у 2019 рокі у Національній академії державного управління при Президентові України на базі єдиної в Україні кафедри парламентаризму і продовжилась з 2011 року - у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

В її основу покладена сучасна вимога держави щодо підготовки нової генерації фахівців, яких потребує парламентсько-президентська форма правління в Україні, а також - компетентнісна рамка політико-управлінського лідерства, визнана на світовому рівні і зокрема на рівні Гарвардського університету, що ґрунтується на поведінковому підході і включає компетентності, такі як здатність особистості забезпечити :

- політичну організацію державної влади на засадах представницької демократії;

- активну участь фахівців у публічному управлінні;

- досягнення високих результатів у сталому розвитку держави шляхом оволодіння аксіологією і технологією парламентської діяльності [10].

Висновки. Утвердження ґендерної рівності в Україні має ґрунтуватись на власному позитивному досвіді, позитивному досвіді провідних держав світу, в яких реалізується принцип паритетності як один із маркерів гендерної демократії у системі державного управління й інших сферах суспільного життя.

Гендерний мейнстрімінг в Україні набуватиме більших темпів за умов:

- запровадження системи контролю і моніторингу за виконанням законодавчих і партійних гендерних квот під час загальнонаціональних і місцевих виборів та своєчасного висвітлення інформації про їх порушення у засобах масової інформації;

- підвищення рівня юридичної відповідальності за порушення гендерного законодавства чи невиконання гендерних зобов'язань з встановленням конкретних відповідальних осіб;

- розвитку політичної освіти на всіх її рівнях (вищій, професійній, загальній середній), яка передбачає формування прихильності до відповідної системи цінностей, мотивує особистість до участі у розв'язанні проблем громадянського життя.

Всі складові гендерного мейнстрімінгу є важливими і потребують від політиків і посадових осіб державної служби та служби в органах місцевого самоврядування реалізації принципів гендерної рівності, закріплених у багатьох міжнародних документах (Загальній декларації прав людини (1948), Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок (1967), Декларації ООН про викорінення насильства щодо жінок (1993), Стратегії гендерної рівності Ради Європи на 2018-2023 роки тощо). А також - виконання положень чинного Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» й Указу Президента України «Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року».

Література:

1. Богдана Костюк. Половина українців не читали тексту Конституції, понад 60 відсотків хочуть її змінити - соціологи. ULR: https://www.radiosvoboda.Org/a/28583907.html (дата звернення 16.06.2023).

2. Виборчий кодекс України. Верховна Рада Україна від 19 гр^удня 2019року № 396-IX. ULR: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/396-20#Text (дата звернення 16.07.2023).

3. Ганна Чорноус. Жінки в політиці. Рада схвалила гендерні квоти - як вони змінять парламент? ULR: https://www.bbc.com/ukrainian/features-48637941 (дата звернення 16.07.2023).

4. Гендерний мейнстрімінг. UL^: https://uk.wikipedia.org/wiki (дата звернення 16.06.2023).

5. Горулько О. Ю. Проблеми реалізації гендерних зобов'язань у Верховній Раді України. Вісник Львівського університету. Сері^ філософсько-політологічні ст;удії. 2021. № 35. С. 142-150. (Журнал включено до міжнародної наукометричної бази Index Copernicus International (Республіка Польща). URL: http://fps-visnyk.lnu.lviv.ua/archive/35_2021/19.pdf (дата звернення 16.06.2023).

6. Кормич Л. І., Краснопольська Т. М. Паритетна демократія \ навч.-метод. посібник. Серія «Навчально-методичні посібники». Одеса : Фенікс, 2015. 96 с.

7. Майже половина громадян України не читала Конституцію - дослідження. URL: https://dif.org.ua/article/mayzhe-polovina-gromadyan-ukraini-ne-chitala-konstitutsiyu- doslidzhennya (дата звернення 16.07.2023).

8. Олена Губар. Близько чверті парламентарів у світі - жінки. URL: https://is.gd/siPETq (дата звернення 16.07.2023).

9. Основи гендерної політики в парламентській діяльності : навч. посібник / за заг. ред. В. А. Гошовської. Київ : НАДУ, 2011. 100 с.

10. Політична культура в забезпеченні єдності та консолідації українського суспільства : монографія / авт. кол.: В. А. Гошовська [та ін.]; за ред. В. А. Гошовської. Київ : НАДУ, 2021. 220 с.

11. Результати тестування на знання законодавства. URL: https://nads.gov.ua/vishchij- korpus-derzhavnoyi-sluzhbi/testuvannya/rezultati-testuvannya-na-znannya-zakonodavstva/ (дата звернення 16.06.2023).

12. Руслан Рудомський. Ізраїль, Норвегія і Швеція призивають в армію дівчат: чи візьме Україна з них приклад. URL: https://www.depo.ua/ukr/war/svitovi-trendi-gendernoi- rivnosti-chi-varto-v-ukraini-zaprovadzhuvati-obovyazkoviy-viyskoviy-prizov-dlya-zhinok- 202111051386967 (дата звернення 16.07.2023).

13. Статистичні дані про склад державних службовців у період воєнного стану. URL: https://nads.gov.ua/storage/app/sites/5/DIYALNIST/KSDS/4%D0%BA%D0%B2.22.pdf (дата звернення 16.07.2023).

14. Щербак Н.В. Міжнародні стандарти з питань ґендерної рівності та їх упровадження в Україні (в умовах реформування державного управління). Право та державне управління. 2020. № 4. С. 153-164. URL: http://www.pdu-journal.kpu.zp.ua/archive/ 4_2020/24.pdf (дата звернення 16.07.2023).

15. Valentyna Goshovska, Nataliia Balasynovuch, Liliia Hryhorovych, Volodymyr Goshovskyi, Lydiia Danylenko. Information and legal support for the implementation of a gender approach to public administration. IJCSNS Internationa/ Journal Computer Science and Network Security. Vol. 21(5). No. 7. July 2021. Рр. 150-158. URL: http://paper.ijcsns.org/ 07_book/202107/20210718.pdf (дата звернення 16.06.2023).

Размещено на Allbest.ru