Гарафонова О.І.,

доктор економічних наук, професор

Стаднійчук Р.В.,

PhD in Economics, в.о. доцента кафедри загально-юридичних дисциплін

Анотація

соціальний конфлікт політика державний

У статті досліджено процес інституціоналізації управління соціальними конфлік-тами. Соціальні конфлікти - це процеси, спрямовані на зміну суспільних рішень або при-йняттяновихрішень. Убільшостівипадківметаполягаєвтому, щобстворитидіїурядудля соціального регулювання, адміністративні процеси, правила або норми, які впорядко-вуютьдіяльністьівтручаннядержавнихсуб'єктів, атакожприватнихсуб'єктів, такихякдіяльністьвидобувнихгалузей. Такимчином, державнірішенняабодержавнаполітикаєосновнимипричинамисуперечок, що виникаютьчерезконфлікти.

Значну частину виробничого циклу публічної політики перетинають публічні супе-речкизаактивноїучастіЗМІтакомунікаційнихплатформ. Увідкритихідемократичнихсуспільствахпублічнийпростірєсенсоміснуванняуряду, томуобговореннявідбуваєтьсяу відкритому світлі. Навпаки, в авторитарних суспільствах обговорення пригнічується, суперечкизамовчуються, аконфліктизавершуютьсянасильством.

Однак усіх цих зусиль і розвитку виявилося недостатньо, щоб повернути назад, пере-направити та трансформувати процеси складних, інтенсивних, повторюваних конфлік-тів, яківкоріненівсправжніхпроцесахрозвиткутасоціальногоспівіснування. Цедаєнампідказку про те, що над конфліктами потрібно працювати паралельно, терміново спри-яючи соціальному співіснуванню, повазі та демократичним практикам. Тоді ми можемопрагнути до державної політики трансформації конфліктів, яка є результатом аналі-тичного, рефлексивного та консенсусного процесу - і, отже, з довірою - щодо того, яквестидіалогіорганізовуватисебеяккраїну, щоббезпосередньовпливатинапроблемитаструктурніпричиниякіпродовжуютьпороджуватисоціальніконфлікти.

Ключовіслова:процес, управління, соціальніконфлікти, інституціоналізація.

Abstract

Garafonova O.I., Stadniichuk R.V. The process of institutionalizing Social ConflictManagement

The article examines the process of institutionalization of Social Conflict Management. Socialconflictsareprocessesaimedatchangingpublicdecisionsormakingnewdecisions. In most cases, the goal is to create government actions for social regulation, administrativeprocesses, rules or regulations that streamline the activities and interventions of state actors aswell as private actors, such as the activities of extractive industries. Thus, government decisionsorpublicpolicies arethe maincausesof disputesarising fromconflicts.

A significant part of the production cycle of public policy is crossed by public disputes withthe active participation of the media and communication platforms. In open and democraticsocieties, public space is the meaning of government, so the discussion takes place in an openlight. On the contrary, in authoritarian societies, discussion is suppressed, disputes are hushedup, and conflicts end in violence.

However, all these efforts and development have not been enough to reverse, redirect andtransformthecomplex, intense, recurringconflictsthatarerootedintrueprocessesofdevelopmentandsocialcoexistence. Thisgivesusahintthatconflictsneedtobedealtwithinparallel, urgentlypromotingsocialcoexistence, respect, anddemocraticpractices. Wecanthenstriveforastatepolicyofconflicttransformation, whichistheresultofananalytical, reflexiveandconsensualprocess-andthereforewithconfidence-onhowtoconductdialogueandorganizeourselvesasacountryinordertodirectlyinfluencetheproblemsandstructuralcausesthatcontinuetogiverisetosocialconflicts.

Keywords:process, management, socialconflicts, institutionalization.

Основна частина

Постановкапроблеми. Публічнаполітикамаєзначнувагууформуванніпро-тиріч, які виникають у контексті конфліктів і загалом у спробі генерувати соці-альнізміни. Однакіснуєтакожкомунікативнийвимір, якийзазвичайсупроводжуєпроцеси конфлікту, суперечки в ЗМІ посилюють дискусію та залучають різнома-нітність комунікативних осіб, які приймають рішення. Це показує, що для кра-щогорозуміннясоціальногоконфліктунеобхіднідодатковідослідженнявзаємодійу громадських місцях. Розробка або сумнів у публічній політиці зазвичай супро-воджується публічними суперечками в медіа-просторі та цифровому просторі, деполітичні актори та політичні мережі прагнуть вплинути на процеси прийняттярішень, щобвключитисвоївизначенняпроблемитаальтернатививирішення.

Аналізостанніхдослідженьіпублікацій. Одинізспособівпідійтидовзаємо-зв'язкуміжсоціальнимиконфліктамитапублічноюполітикою-цевикористову-ватифази циклурозробкидержавної політики:

1. Появасуспільноїпроблеми;

2. Визначеннядержавноїполітики;

3. Включеннядогромадськогопорядкуденного;

4. Обговорення альтернативних рішень та інструментів політики та впрова-дженняполітики.

Увесь процес розробки публічної політики традиційно розглядався як суто раціо-нальнадія, засновананаправилахіпроцедурах, якіформалізуваливідносинизгро-мадянами[1].Уцьомувипадкувизначенняпроблемитавибірваріантівпокладалися наексперта, якийрозробивправилатапроцедури, якідержавнийслужбовецьпови - нензастосовуватиоднаковотабезособово[3].Уційсхеміучастьгромадськостітаобговореннянебуличастиноюпроцесупублічноїполітики. Дискусіяпро «обгово-рення» такожбулаприсутнявпоступовійтечії, якадомінувалаваналізіамерикан-ської системи. Згідно з цією тенденцією, державна політика була результатом посту-повихневеликихзмін, якіуточнювалидержавнуполітикунаосновіпопередньогорозвитку. Подібнимчиномзапровадженізміниневідхилялисявідуженаміченогошляху, який, усвоючергу, ґрунтувавсянаполітичнихкомпромісах, створенихупро - цесіеволюціїскладнихінституційнихпротивагдержавноїполітикиСША[2].

З іншого боку, публічні суперечки (наприклад, ті, що виникають внаслідокконфліктів) мають тенденцію робити ставку на прискорені зміни, всупереч тен-денції зростання. Тому що це гострі суперечки, позначені дуалістичними нара-тивами, які мають поляризаційний вплив на аудиторію, політиків та інституції. Однак дослідження Majone [8] ставлять під сумнів науковий раціоналізм, наякому нібито базувалися процеси прийняття рішень у розробці державної полі-тики. Натомість Маджоне стверджує, що рішення в державній політиці більшевідповідаютьдовірідопропозицій (і, отже, процеси «аргументації» тадосягненняконсенсусуєважливими), ніжраціональномуметодупошукурішеннядлягромад-ськості. проблема. З цієї причини турбота цього автора зосереджується на якостіаргументації, оскількинеможливовизначитиправдивістьпропозицій.

Зісвогобоку, Кінгдон[7] вказуєнате, щозмінивполітицівідбуваються, колиєзлиттятрьохтечій:течії, якапоходитьвідполітики, проблем, щовиникають, і державного управління. Таким чином, створюється зрив, який збільшує ймовір-ність того, що проблеми та запропоновані альтернативи переходять із фази пла-нування до фази прийняття рішень. Кінгдон зазначає, що надзвичайні політичніподіїчипроблемніситуації(такіяксоціальнийконфлікт) відкриваютьвікнамож-ливостейдлярізнихакторівдляучастівінституційномупросторі. Слідзазначити, щоцейавторнемаєнаметібутидирективним, алевводитьфакторвипадковості у формуванні державної політики, оскільки зазначене злиття не завжди призво-дитьдо формулюваннянової державноїполітики.

На глобальному рівні поточна ситуація державної політики перевантажена, засловамиБрюге-Торруелла[4], нарівні «територіальнихічасовихмасштабів (ска-лярнийперелив), переважногодомінуванняекономікинадполітикою (дискурсив-нийперелив)і, нарешті, складностіякструктурноїособливостінашихсуспільств (структурний перелив)». Саме ці переповнення позначають проблеми структуру-вання у випадку соціальних конфліктів: надходження ресурсів до скарбниці дляурядів має пріоритет над повагою до соціальних та екологічних прав. Багатоас-пектністьпроблемвзаємодіїкомпанійісуспільстваувидобувнійдіяльностіпоро-джує переповнення регулюючої ролі держави. Глобалізація та локалізація соці-ального протесту, екологічні проблеми, а також видобувні ринки послаблюютьдії держав. У той же час, у більшості випадків державне управління матеріальноневзмозівирішитиланцюжокпроблем, яківипливаютьізконфліктів, оскільки «не потрібно багато праці, щоб представити глобальний світ як світ, розколотийконфліктами» [5].

Визнанняскладностітатруднощівсуспільнихпроблем, якідехтоназиває «злими проблемами», «ставить під сумнів класичну парадигму науки та техніки, засновану на сучасному професіоналізмі» [7], просувається «новим менеджмен-том». Потрібні й інші підходи, такі як спільне створення державної політики [4] абоспільногоуправління[6], поглибленняпрактикобговорення[3].

Метою статті є обґрунтування формування та реалізації процесу інституціо-налізаціїуправління соціальними конфліктами.

Виклад основного матеріалу. Джерела виникнення суспільних проблем різ-номанітні. Кінгдон [7] визначає, що деякі суспільні проблеми виникають внас-лідок різких ситуаційних змін, таких як аварії, катастрофи, екологічні зміни чикризиздоров'я, якізмінюютьпотребитастворюютьперешкодидляїхдоступу.

ВідповіднодоГарро[6], увагадосуспільнихпроблемможепоходитизп'ятиджерел:очікування, щовиникаєвнаслідокінституційнихдійпосадовцівіорганіввлади щодо реагування на соціальні зміни і яке зазвичай має низький рівень кон-флікту; політичноїпропозиції, якнаслідоквиборчоїконкуренціїабопарламент-ськихініціатив; відтихихкорпоративістськихдій, якієрезультатомлобі, політичних мережтавладнихінститутів, якідіютьбезпосередньонатих, хтоприймаєрішення. Четвертимджереломінкорпораціїабореформуванняпублічноїполітики, зазначаєГарро, ємобілізаціята/абоініціативисоціальнихгруп[6].Цезазвичайвиражається через суперечливі дії та часто призводить до соціальних конфліктів.ЗМІтакожможутьрегулюватидинамікуміжсторонами, прискорюючитаупо-вільнюючирезультатподій[4]івикористовуватидумкугромадяндлятискунарішення. Усоціально-екологічнихконфліктахспостерігаємоузгодженуабоспон-танну дію трьох із цих джерел - громадських рухів, політичних мереж і медіа-ак-торів-длявпливунасуспільнірішення, якіможутьпаралізувативидобувнийпро-ектабоспонукатидоведеннядіалогузастоломдляпереглянутиумовиторгівлі міжгромадоютакомпанією

З точки зору Subirats and Dente [11], коли суспільна потреба стає «суспільноюпроблемою», навколо її визначення виникають суперечки. Щодо цієї теми існуєстільки визначень, скільки акторів чи політичних мереж, тож для того, щоб їївключитидопорядкуденногоприйняттярішень, виникаєборотьбаміжакторами, щобїхнєвизначеннябулотим, щоконфігуруєпроблему, оскількицяконцептуалі-заціяпризведедо шлях. хтоприйматимерішення тареалізацію.

У цьому процесі політичні актори та мережі згодні: політики, державні служ-бовці, технічніпрацівники, громадськіорганізації, громадськадумкаі, звісно, ЗМІ, які за визначенням часто виконують роль провідників суперечки. У цьому про-цесі засоби масової інформації надають більшої ваги деяким ідеям чи учасникам, часторегулюючиполемікунаосновіконкретнихінтересів, хочавонитакожфунк-ціонують як сторожі системи або як пропагандисти нових ідей. Значна частиналітератури, яка стосується публічних суперечок, зосереджена на фазі розробкипорядкуденногодержавноїполітики, якапередуєфазіприйняттярішень. КоббіЕлдер[5] вказуютьнадваспособивключенняспірнихпитаньспільнотдозазна-ченого порядку денного: Перший спосіб - це «системний порядок денний», якийпронизується залежно від уваги, яку привертає проблема, яку потрібно вирішити(видимістьуЗМІ), терміновістьчипріоритет(обробкаЗМІ);і, якщотакіє, законніповноваження для їх вирішення. Другий шлях - це «інституційний порядок ден-ний», запропонований соціальними групами та інституціями для розгляду уря-довою адміністрацією (через прямі переговори, партії чи ЗМІ), і прийняття якогозалежатиме від характеристик організацій, що просувають, інтенсивності їхні дії, комунікаціїз урядом тамобілізаційні ресурси.

Суперечностінезникають, колигромадськапроблемавходитьдопорядкуден-ного рішення, а присутні на решті етапів розробки державної політики. Зі свогобоку, Стоун [10] стверджує, що конфронтація ідей присутня протягом усьогопроцесу розробки публічної політики, навіть у процесах аргументації, які про-суваються мережами публічної політики. Крім того, коли обговорюються аль-тернативні рішення суспільних проблем, суперечки зазвичай виникають навколопереможцівіпереможенихуполітиці, використаннядержавнихкоштівабовини-кає феномен «постзаконодавчої партизанки», яка має на меті змінити структурупублічної політики. З точки зору Бруге-Торруелла [4], «обговорення, що розумі-ється як нередукціоністський спосіб генерування творчих відповідей через спіл-куваннятадіалог)».Томувінповиненбутиприсутнімнаетапіприйняттярішення, дебудуютьсяальтернативиівибираєтьсяодназних.

На основі розглянутої літератури ми можемо зробити висновок, що публічніобговорення та суперечки є центральним компонентом соціальних конфліктів, оскільки вони прагнуть вплинути на суспільні рішення або вимагають втручанняуряду для регулювання взаємодії акторів. Соціальні конфлікти можуть оскаржу-ватирішенняпротягомусьогопроцесупідчасвиникненняпроблем, наетапіпри-йняттярішень і, звичайно, підчас реалізації та оцінки.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Процес інституціоналі-зації управління конфліктами був відзначений - іноді стагнацією, іноді прогре-суючим - соціальними та політичними факторами; але, незважаючи на це, різніінстанції держави поступово забезпечувалися теоретичною основою, інструмен-тами, протоколами, казуїстикою, середіншого, щобматиможливістьпопереджатипровиникненнясоціальнихконфліктів, розроблятитаздійснювативтручання, атакожнадаватицьомуконтрользавиконаннямдомовленостей.

Список використаної літератури

1. Луцишин Г.І. Конфліктологія та теорія переговорів: навч. посіб. [для сту-дентів, аспірантів і викл. вищ. навч. закл. освіти України]. Львів: Видво Львів.політехніки, 2015. 200 с.

2. Ващенко І.В., Гіренко С.П. Конфлікти великих соціальних груп. Харків: Бурун-Книга, 2006. 208 с.

3. Свидрук, І. І. (2019). Управління конфліктами та соціальними експекта-ціями в діяльності організацій. Науковий вісник НЛТУ України, 29 (9), 99-104.https://doi.org/10.36930/40290917

4. Ефективне управління конфліктами. Базові навички медіатора [тренінго-вийкомплекс]/В.В. Волосниктаін.; зазаг. ред. В.О. Мельман. Харків, 2018.97 с. URL: http://unicon.org.ua/wpcontent/uploads/2018/03/Trenyngovyj_Kompleks_UNYKON_GIZ1.pdf

5. Bruguй-Torruella, Quim(2014).Polнticaspъblicas: Entreladeliberaciуnyelejerciciodeautoridad. Cuadernos deGobiernoyAdministraciуnPъblica, 1 (1), 37-55.

6. Cobb, R.yElder, C. (1971).ThePoliticsofAgenda-Building: AnAlternativePerspectiveforModernDemocraticTheory. TheJournalofPolitics, 33 (4) 892-915.

7. Garraud, P. (1990).Politiquesnationales:йlaborationdel'agenda.L'Annйesociologique, 3 (40), 17-41.

8. Kingdon, J. (2013).Agendas, Alternatives, andPublic Policies. Pearson.

9. Majone, G. (2005).Evidencia, argumentaciуnypersuasiуnenlaformulaciуndepolнticas. Fondode Cultura Econуmica

10. PresidenciadelConsejodeMinistros (2022,9deenero).PCMdeclara «ZonadeAtenciуn Especial» a 14 comunidades de la provincia de Chumbivilcas. gob.pe. https://www.gob.pe/institucion/pcm/noticias/574863-pcm-declara-zona-de-atencion-especial-a-14-comunidades-de-la-provincia-de-chumbivilcas

11. Stone, D. (2011).PolicyParadox: Theartofpoliticaldecisionmaking. W.W. Norton&Company.

12. Subirats J. y Dente, B. (2014). Decisiones Pъblicas. El anбlisis y estudio de losprocesosde decisiуn en polнticas pъblicas. Ariel.

References

1. Lucyshyn Gh.I. (2015). Konfliktologhija ta teorija pereghovoriv: navch. posib. [Conflictologyandnegotiationtheory].Ljviv: VydvoLjviv.politekhniky, 200s. [inUkrainian].

2. VashhenkoI.V.&GhirenkoS.P. (2006).Konfliktyvelykykhsocialjnykhghrup. [Conflictsoflargesocialgroups].Kharkiv: Burun-Knygha, 208s. [inUkrainian].

3. Svydruk, I.I. (2019).Upravlinnjakonfliktamytasocialjnymyekspektacijamyv dijaljnosti orghanizacij. [Management of conflicts and social expectations in theactivitiesoforganizations] NaukovyjvisnykNLTUUkrajiny, 29 (9), 99-104.

4. Volosnyk V.V. ta in. (2018). Efektyvne upravlinnja konfliktamy. Bazovi navychkymediatora[treninghovyjkompleks].V.O. Meljman. (Ed.).Kharkiv, 97s. Retrievedfromhttp://unicon.org.ua/wpcontent/uploads/2018/03/Trenyngovyj_Kompleks_ UNYKON_GIZ1.pdf [in Ukrainian].

5. Bruguй-Torruella, Quim (2014). Polнticas pъblicas: Entre la deliberaciуn y elejerciciode autoridad. CuadernosdeGobiernoyAdministraciуnPъblica, 1 (1), 37-55.

6. Cobb, R. y Elder, C. (1971). The Politics of Agenda-Building: An AlternativePerspectiveforModernDemocraticTheory. TheJournalofPolitics, 33 (4) 892-915.

7. Garraud, P. (1990). Politiques nationales: йlaboration de l'agenda. L'Annйesociologique, 3 (40), 17-41.

8. Kingdon, J. (2013).Agendas, Alternatives, andPublicPolicies. Pearson.

9. Majone, G. (2005).Evidencia, argumentaciуnypersuasiуnenlaformulaciуndepolнticas. Fondode Cultura Econуmica

10. Presidencia del Consejo de Ministros (2022, 9 de enero). PCM declara «Zonade Atenciуn Especial» a 14 comunidades de la provincia de Chumbivilcas. gob.pe. Retrievedfromhttps://www.gob.pe/institucion/pcm/noticias/574863-pcm-declara-zona-de-atencion-especial-a-14-comunidades-de-la-provincia-de-chumbivilcas

11. Stone, D. (2011).PolicyParadox: Theartofpoliticaldecisionmaking. W.W. Norton&Company.

12. Subirats J. y Dente, B. (2014). Decisiones Pъblicas. El anбlisis y estudio de losprocesosde decisiуn en polнticaspъblicas. Ariel.

Размещено на Allbest.ru