Моральна шкода та її відшкодування крізь призму доктрин причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням

Размещено на http://www.allbest.ru/

Моральна шкода та її відшкодування крізь призму доктрин причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням

Шерстюк Владислав Дмитрович

аспірант кафедри цивільного права

Навчально-наукового інституту права

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, м. Київ

Анотація

моральний шкода протиправний діяння

Ключовим у статті є поняття моральної шкоди як важливої складової української правової системи, яка визначає можливість захисту прав особистості від негативних наслідків протиправних дій. Проблеми визначення розміру моральної шкоди, наявності та сутності причинного зв'язку між протиправним діянням та заподіяною шкодою у деліктних правовідносинах є наразі актуальними і потребують подальшого дослідження і розробки методологічних засад. У статті здійснено ґрунтовний історичний огляд наукових теорій про причинний зв'язок, який в правовому контексті викликав інтерес іще за часів Стародавньої Греції, а потому Римської Імперії, коли було визначено, що він ґрунтується на онтологічних принципах, є об'єктивним явищем і не залежить від волі та свідомості заподіювача. Розглянуто різні теоретичні підходи до визначення причинно-наслідкового зв'язку в історичному контексті, зокрема три з них: теорія рівноцінних умов, теорія необхідної умови та теорія адекватного заподіяння визначено як основні. Огляд доктрин відкрив шлях до глибших роздумів про взаємозв'язок між шкодою і протиправним діянням у контексті моральної шкоди. Обґрунтовано, що питання причинно-наслідкового зв'язку в контексті моральної шкоди є складним завданням для судів та юристів, оскільки моральна шкода, є суб'єктивним поняттям. Зроблено висновок про те, що у практиці судочинства Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) для встановлення причинно-наслідкового зв'язку між незаконними діями держави та заподіяною шкодою застосовуються три основні теорії загально-юридичної доктрини, зазначені вище. Зроблено висновок про те, що традиційні теорії виявляються недостатнім інструментом, адже суди та юристи повинні зважати на суб'єктивні аспекти моральної шкоди при встановленні причинно-наслідкового зв'язку. Визначено, що існує нагальна необхідність в розробці об'єктивних критеріїв оцінки моральної шкоди, які б допомагали судам встановлювати адекватний причинно-наслідковий зв'язок.

Ключові слова: моральна шкода, відшкодування, визначення моральної шкоди, причинно-наслідковий зв'язок, деліктні правовідносини, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ).

Sherstiuk Vladyslav Dmytrovych Роstgraduate student Department of Civil Law, Fastgraduate student of the Department of Civil Law, Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv

Non-pecuniary damage and its compensation through the prism of the doctrines of causation between damage and unlawful act

Abstract

The key concept of the article is moral damage as an important component of the Ukrainian legal system, which determines the possibility of protecting individual rights from the negative consequences of illegal actions. The problems of determining the amount of moral damage, the presence and essence of the causal connection between the illegal act and the damage caused in tortious legal relations are currently relevant and require further research and development of methodological principles. The article provides a thorough historical review of scientific theories about causation, which in the legal context aroused interest even in the times of Ancient Greece, and then the Roman Empire, when it was determined that it is based on ontological principles, is an objective phenomenon and does not depend on from the will and consciousness of the perpetrator. Various theoretical approaches to determining causality in the historical context are considered, in particular three of them: the theory of equivalent conditions, the theory of necessary conditions and the theory of adequate causation are identified as the main ones. The review of the doctrines opened the way to deeper reflections on the relationship between harm and wrongful act in the context of moral harm. It is substantiated that the question of causality in the context of moral damage is a difficult task for courts and lawyers, since moral damage is a subjective concept. It was concluded that in the judicial practice of the European Court of Human Rights (hereinafter the ECtHR), the three main theories of the general legal doctrine mentioned above are used to establish a cause-and-effect relationship between the illegal actions of the state and the damage caused. It is concluded that traditional theories are an insufficient tool, because courts and lawyers must take into account the subjective aspects of moral damage when establishing a causal relationship. It was determined that there is an urgent need to develop objective criteria for assessing moral damage that would help courts establish an adequate cause-and-effect relationship.

Keywords: non-pecuniary damage, compensation, definition of non- pecuniary damage, causal relationship, tort relations, European Court of Human Rights (ECtHR).

Постановка проблеми

Моральна шкода, як поняття відносно нове для української правової системи, є важливою складовою для комплексного дотримання прав особистості в сучасному суспільстві. Вона створює можливість захисту громадян та сторін від негативних наслідків протиправних дій, що можуть спричинити моральний дискомфорт, страждання та інші негативні емоції. Зважаючи на факт проникнення поняття моральної шкоди у все більшу кількість суспільних площин, проблеми, пов'язані з визначенням її розміру, залишаються нагальними та потребують більш глибокого розгляду.

Однією з ключових проблем у доктрині моральної шкоди є встановлення причинно-наслідкового зв'язку між протиправним діянням та самою шкодою. Оскільки моральна шкода, є часто емоційно забарвленою та індивідуальною для кожної постраждалої сторони, здійснення об'єктивного виміру цієї шкоди може бути важливим викликом для юридичної практики. У цьому контексті варто пригадати відому судову справу, яка відбулася в США, коли позивач, що був некоректно затриманий поліцією, подав позов за причинену йому моральну шкоду внаслідок порушення його прав. Адвокат позивача звернув увагу суду на те, що позивач упродовж кількох тижнів після неправомірної затримки почував сильні головні болі та нездужав і йому було діагностовано хронічний стрес, спричинений саме незаконною дією правоохоронних органів. Адвокат довів, що існує прямий причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням (затримкою) та моральною шкодою (стресом та погіршенням здоров'я) позивача. Суд підтримав доводи позивача та визнав, що незаконна дія правоохоронних органів призвела до спричинення моральної шкоди та погіршення його стану здоров'я. В результаті, позивач отримав компенсацію за моральну шкоду, якої він зазнав.

Цей юридичний факт демонструє, наскільки важливим є встановлення причинно-наслідкового зв'язку між протиправним діянням і моральною шкодою. Суди мають враховувати не лише сам факт шкоди, але і зв'язок між нею та протиправним діянням, щоб вирішувати питання щодо відшкодування моральної шкоди з дотриманням справедливості та об'єктивності. Таким чином питання встановлення зв'язку між протиправним діянням і зазначеною шкодою вбачається наразі актуальним для дослідження в аспекті морального, немайнового відшкодування.

Метою статті є огляд наукових доктрин аналізу причинного зв'язку між протиправним діянням заподіювача і моральною шкодою, що відкриває шлях до глибших роздумів про їх взаємозв'язок у контексті проблем майнового і немайнового відшкодування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питання про причинний зв'язок у правовому сенсі постало ще за часів Римської Імперії [1], і його сутність походить з усвідомлення онтологічної сутності того факту що все, що існує у світі, має свої причини. У жодному випадку не можна знайти предмет чи явище, яке б не було частиною причинно-наслідкового ланцюжка. Присутність причини є обов'язковою, і це дозволяє розглядати різні аспекти реальності як комплексні, тобто не окремі ізольовані частини буття, а складові елементи причинно-наслідкових зв'язків. Ця особливість, яка описується онтологічно, відображається в нашому мисленні та створює основу для розвитку формально-логічного постулату достатньої підстави. Дещо пізніше причинний зв'язок став предметом дослідження у випадках притягнення особи до відповідальності за певні шкідливі наслідки [2]. Таким чином, причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення став виражати зв'язок протиправної поведінки і шкоди, яка настала, при якому протиправність є причиною, а шкода. - наслідком. Неможливо не погодитися з тими науковцями, які вказують, що причинний зв'язок слід шукати між шкодою і неправомірною поведінкою відповідальної за цю шкоду особи, а не між шкодою і виною правопорушника. Як об'єктивне явище, причинний зв'язок не залежить від волі та свідомості заподіювача шкоди. Навпаки, «вина завжди перебуває в площині цієї волі» [3, с. 27].

Починаючи з середини XIX століття, у правовій доктрині сформулювалися різні основні підходи до визначення юридично значущого причинного зв'язку, який є необхідним та достатнім для притягнення заподіювача шкоди до відповідальності. Наукові теоретичні дослідження містять кілька позицій щодо визначення таких причинних зв'язків, їх засновано, в основному, на правових теоріях рівноцінних умов, теорії необхідної умови та теорії адекватного заподіяння.

Теорія рівноцінних умов була сформульована Т. Гоббсом і представлена у його творі "Левіафан". Згідно з цією теорією, всі умови, які призводять до наслідків, є рівноцінними для юридичної оцінки ситуації. Іншими словами, будь-яка умова, яка спричиняє наслідок і не може бути усунута без зміни наслідку, визнається причиною [4]. Сучасна судова практика не приймає теорію рівноцінних умов, і тому цей підхід не застосовується в цивільному праві. Як зазначає О.О. Отраднова, згідно з такою теорією, можна було б притягнути до відповідальності батьків повнолітньої особи, яка завдала шкоди, оскільки заподіяння шкоди є наслідком поганого виховання у дитинстві, але сучасне цивільне право не допускає такого підходу [5].

Витоки теорії необхідної умови, також відомої як "conditio sine qua non", можна віднести до давньогрецької філософії, зокрема Аристотеля, який висунув ідею причинності у своїй філософії. Проте, більш систематичний розвиток теорії необхідної умови відбувся в сучасному правознавстві. Теорія заперечує рівноцінність усіх умов та вважає можливим виділити із всієї сукупності подій, які передували наслідку, одну подію, яка була причиною у вузькому розумінні. За цією теорією, для того, щоб дія була визнана причиною наслідку, необхідно довести, що наслідок не відбувся б без цієї дії. Один із ключових аргументів на підтримку теорії необхідної умови полягає в логічній послідовності між дією та наслідком. Згідно з цією теорією, щоб встановити причинно-наслідковий зв'язок, необхідно довести, що дія була обов'язковою умовою для виникнення наслідку. Іншими словами, якби дії не було, наслідку не було б також [6]. Доречи, прихильники цієї теорії не давали відповіді на питання, яка саме подія є справжньою причиною виникнення наслідку, чи має бути це остання подія у ланцюгу подій, або ж може бути і не остання, але вона мала найбільший вплив на виникнення наслідку і тому вважається причиною.

Наймолодша з трьох зазначених доктрин, виникнення якої датується XIX століттям - теорія адекватного заподіяння (також відома як "адекватний причинний зв'язок ) - є третьою з основних концепцій у правовій теорії причинності. Її походження можна відслідкувати від правових систем Європи Середньовіччя, але сучасний розвиток теорії відбувається й у сьогоденні. Згідно з теорією, дія вважається причиною наслідку тоді, коли між нею та наслідком існує "адекватний" зв'язок. Іншими словами, дія вважається причиною тільки тоді, коли наслідок можна було передбачити або передбачати як результат такої дії. Оцінюючи причинно-наслідковий зв'язок, має бути враховано, наскільки очевидним або природним було виникнення наслідку після дії. Сучасні розробки теорії адекватного заподіяння прямують до з'ясування стандартів оцінки "адекватності" причинності [7]. Суди та вчені-правознавці випрацьовують критерії, які допомагають визначити, чи можна вважати дію адекватною причиною наслідку в кожному конкретному випадку. До таких критеріїв можуть відноситись простота зв'язку між дією та наслідком, часовий і просторовий інтервал між ними, а також очікування або передбачуваність наслідку в звичайних умовах. Причиною негативного результату визнаються лише ті дії особи, які є типовими і загальновизнаними для людського досвіду, і які можуть адекватно призвести до наслідків, що сталися. Тобто лише такі дії, які вважаються не тільки в даному конкретному випадку, а взагалі завжди, спричиняють аналогічний результат, можуть бути визнані причиною неправомірного наслідку.

В сучасних правових системах теорія адекватного заподіяння широко застосовується для вирішення різноманітних справ, особливо в галузі цивільного та кримінального права. Вона допомагає визначити, чи може певна дія бути причиною для понесення відповідальності, а також визначити обсяг компенсації за збитки, заподіяні через вчинену дію.

Фахівці радянського цивільного права внесли вагомий вклад до розбудови теорії причинно-наслідкового зв'язку. За теорією «необхідного та випадкового причинного зв'язку», розробленою І.Б. Новицьким, Л.А. Лунц і Г.К. Матвеєвим, існують два види причинно-наслідкового зв'язку: "необхідний" і "випадковий" [8]. "Необхідний" причинно-наслідковий зв'язок передбачає прямий і дієвий вплив дії на наслідок. Іншими словами, якщо дія стала причиною, наслідок є необхідним результатом цієї дії. Цей тип причинно-наслідкового зв'язку зазвичай використовується в ситуаціях, коли причина прямо призвела до наслідку без додаткових обставин. З іншого боку, "випадковий" причинно-наслідковий зв'язок виникає, коли дія, хоч і має певний вплив на наслідок, але не може вважатися безпосередньою і прямою причиною. Тобто наслідок може статися випадково або через дії інших обставин, не пов'язаних з самою дією. У цьому випадку, дія не має такої необхідності або обов'язковості щодо виникнення наслідку. Але спірним пунктом цієї теорії, у «Науково-практичному коментарі Цивільного кодексу України» наголошується, що випадкові наслідки знаходяться поза межами заподіяння, і, відповідно, не повинні враховуватися правом. Тільки необхідний причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою може бути достатньою підставою для притягнення до відповідальності.

Розробником іншої теорії - так званої теорії «можливості й дійсності», був відомий радянський юрист і філософ права О.С. Йоффе. Згідно з нею, є два основних типи причин. Перша причина - «причина можливості» - визначає умови або фактори, які створюють можливість для виникнення наслідку. Ця причина необов'язково призводить до наслідку сама по собі, але вона створює умови для наслідку. Друга причина - «причина дійсності» - це саме та дія або подія, яка стала безпосередньою і прямою причиною настання наслідку [9]. У контексті права, теорія «можливості і дійсності» дозволяє з'ясувати, які умови або дії мали суттєвий вплив на виникнення правового наслідку. Наприклад, у цивільних справах, коли розглядається заподіяння шкоди, ця теорія допомагає ідентифікувати, які обставини створили можливість для виникнення збитків, а яка конкретна дія стала безпосередньою причиною заподіяння шкоди.

Деякі вчені відмічають існування теорії "прямих і побічних причинних зв'язків", за якою в юридичному контексті визнаються тільки такі причини, які мають безпосередній зв'язок зі збитками і характеризуються тим, що негативний результат виникає безпосередньо внаслідок дій особи, що спричинила шкоду, з урахуванням ситуації, яка сприяла цьому. Так, наприклад, за цією теорією, у справі про дорожньо-транспортну пригоду, винуватцем якої був водій, що порушив правила дорожнього руху, суд може визнати, що між порушенням правил та аварією існує прямий причинний зв'язок. У цьому випадку, шкода (аварія) виникла безпосередньо внаслідок недбалої поведінки водія, а певні обставини на дорозі додатково сприяли цьому результату. В правовому контексті, побічний причинний зв'язок набуває юридичного обсягу тоді, коли заподіювачем збитків створено ситуацію, що зазнає деякого дискретного відхилення від стандартних нормальних умов, і це призвело до завдання шкоди. Так Г.К. Матвєєв розглядає розв'язання цього завдання через диференціацію між прямою актуальною шкодою та побічною, а також виділення казусу від дії непереборної сили. Якщо завдана шкода є значущим та передбачуваним результатом незаконних дій, науковець вказує на це як на пряму шкоду. У випадку, коли завдана шкода представляє собою вторинний результат протиправної або законної дії, і значущою причиною, що призвела до збитків, є специфічні обставини, що спричинили збільшення збитків, виникає побічна шкода. [10]. Науковий корпус вказує на те, що розрізнення між цими теоріями має незначний характер. Незважаючи на те, що вони орієнтовані на встановлення ланки між діями особи та негативними наслідками, окремий остаточний розпізнавальний вирішальний висновок на цей рахунок покладено на суди.

За думкою окремих науковців, причинно-наслідковий зв'язок може бути схарактеризований як об'єктивна сполука, при якому одне явище - причина викликає виникнення іншого явища - наслідку. При розгляді загальних фундаментальних аспектів виникнення зобов'язань щодо відшкодування збитків, вчені І.А. Бірюков та Ю.О. Заїка підкреслюють важливість постійної установки на встановлення коренів виникнення збитків, оскільки збитки можуть походити не лише від конкретних дій, а й внаслідок інших факторів (подій) [11].

Розмірковуючи про причинно-наслідковий зв'язок, О.О.Отраднова наголошує на тому, що поняття причинності є позаюридичною концепцією, йому не надано офіційного визначення, і законодавець рідко використовує його [5]. Виходячи з цього, можна стверджувати, що деякі з цих явищ виступають причиною, тоді як інші є наслідком цих причин.

Таким чином, підсумовуючи, можна зробити висновок, що у галузі сучасної цивілістики, дослідники питань причинно-наслідкового зв'язку в цілому майже одностайні у думці, що різні теорії цього зв'язку в основному не суперечать одна одній. Вони взаємодіють між собою, допомагаючи відобразити більш глибоке розуміння цього поняття. Ці теорії можна використовувати у подальших дослідженнях причинного зв'язку як необхідної передумови для встановлення відповідальності за завдану шкоду, зокрема моральну. Тому різноманітні теоретичні погляди на причинним зв'язок можуть бути використані для розробки необхідних методів і прийомів встановлення причинного зв'язку в конкретних ситуаціях у контексті визначення та компенсації моральної шкоди.

Виклад основного матеріалу

Моральна шкода є важливою складовою в розгляді цивільних справ, оскільки порушення прав індивідуума може призвести до нанесення шкоди не лише фізичної або матеріальної, а й моральної. Питання причинно-наслідкового зв'язку в контексті моральної шкоди є складним завданням для судів та юристів, оскільки моральна шкода може бути суб'єктивним поняттям, важливо визначити, чи існує пряма причинно-наслідкова залежність між дією позивача та зазначеною моральною шкодою.

У судочинстві ЄСПЛ використовуються три основні теорії, проаналізовані вище при розгляді справ про порушення прав людини: теорія рівноцінних умов, теорія необхідної умови та теорія адекватного заподіяння. Засуджені дії держави або її органів можуть призводити до компенсації шкоди потерпілим. Ці теорії допомагають урегулювати питання відшкодування шкоди та встановлення відповідальності в правових системах, вони є важливим інструментом для забезпечення справедливості та відшкодування постраждалим. У рішеннях ЄСПЛ можна знайти посилання на причинно-наслідковий зв'язок між незаконними діями держави та заподіяною шкодою. Визначення цього зв'язку базується на принципах справедливості та правосуддя.

Так, застосування теорії рівноцінних умов у визначенні причинно- наслідкового зв'язку в контексті моральної шкоди є надзвичайно важливим для вирішення цивільних справ, де основний акцент покладено на душевний стан та емоційні переживання потерпілого. Прикладом з практики ЄСПЛ є справа "Lopes de Sousa Fernandes v. Portugal" (2017) [12]. У цій справі чоловік помер від серцевого нападу після того, як поліція затримала його під час суперечки на вулиці. Родина потерпілого стверджувала, що затримання та несвоєчасна медична допомога призвели до смерті. ЄСПЛ провів аналіз справи на підставі теорії рівноцінних умов, визначивши, чи можливо було уникнути смерті, якби не було недоцільної поведінки поліції та медичного персоналу. Суд визнав, що в разі належної дії, шанси на виживання потерпілого збільшилися б, та встановив причинно-наслідковий зв'язок між невідповідними до ситуації діями владних органів та смертю.

Іншим прикладом застосування теорії рівноцінних умов є справа "Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine" (2010) [13], яка стосувалася порушення права на справедливий суд. У даному випадку скаржник, громадянин України,

звернувся до ЄСПЛ з твердженням, що його право на справедливий суд було порушено через недостатню обґрунтованість судового рішення та неефективність правосуддя. В аналізі цієї справи ЄСПЛ, зокрема, досліджував причинно-наслідковий зв'язок між недоліками у судовому процесі та можливими наслідками для справедливості судового рішення. Це стосувалося не тільки матеріальних наслідків рішення для скаржника, а й можливої моральної шкоди через порушення права на справедливий суд. ЄСПЛ розглянув питання, чи були недоліки в судовому процесі такою прямою причиною можливої моральної шкоди для скаржника. Суд дійшов висновку, що недоліки у судовому процесі справді могли вплинути на справедливість рішення, і тим самим, зумовити можливу моральну шкоду для скаржника.

Ці справи стали прикладом того, як теорія рівноцінних умов може бути застосована для встановлення причинно-наслідкового зв'язку в контексті моральної шкоди. Однак, ця теорія може виявитися недостатньою, оскільки моральна реакція є суб'єктивною та залежить від особистих переконань і цінностей кожної окремої особи.

Теорія необхідної умови також може бути важливою при розгляді моральної шкоди. Згідно з цією теорією, якщо б відсутність дії не дозволила б виникнення наслідку, то ця дія вважається його причиною.

Прикладом застосування теорії необхідної умови на практиці Європейського суду з прав людини є справа "Oneryildiz v. Turkey" (2004) [14]. У цій справі, громадяни Туреччини подали позов до ЄСПЛ через моральну шкоду, заподіяну через постійний шум та незручності, спричинені розташованим поруч аеропортом. Скаржники стверджували, що ця діяльність держави була прямою причиною нанесення їм моральної шкоди.

У даному контексті, ЄСПЛ аналізував, чи була діяльність держави (аеропорт) необхідною умовою для виникнення моральної шкоди, тобто чи можна було б уникнути цієї шкоди, якби не було аеропорту. Суд дійшов висновку, що постійний шум та незручності внаслідок діяльності аеропорту дійсно були умовою для виникнення моральної шкоди, і тим самим, причинно-наслідковий зв'язок було встановлено. Цей приклад демонструє, як теорія необхідної умови може бути застосована для визначення причинно-наслідкового зв'язку в справах, де моральна шкода виникає внаслідок конкретної діяльності або бездіяльності. Цей приклад демонструє, як теорія необхідної умови може бути використана для встановлення причинно-наслідкового зв'язку, проте, у випадках встановлення факту моральної шкоди, може виникнути питання, чи була саме ця дія обов'язковою умовою для виникнення моральної шкоди, або ж вона була лише однією з багатьох факторів.

Теорія адекватного заподіяння може допомогти в оцінці причинно-наслідкового зв'язку в контексті моральної шкоди. Згідно з нею, дія вважається причиною наслідку, якщо вона має достатній причинний зв'язок з наслідком з точки зору загального життєвого досвіду. Ця теорія дозволяє враховувати конкретні обставини справи та визначати, чи було заподіяно моральну шкоду адекватно дією позивача.

Так, прикладом застосування теорії адекватного заподіяння на практиці Європейського суду з прав людини є справа "Melnik v. Ukraine" (2010) [15]. У цій справі, громадянин України звернувся до ЄСПЛ з позовом про моральну шкоду, заподіяну внаслідок недостатньої дії органів влади та правоохоронних органів під час розслідування злочину, який призвів до смерті його брата. ЄСПЛ аналізував, чи можна вважати дії (або бездіяльність) органів влади та правоохоронних органів достатньою причиною для виникнення моральної шкоди. Суд визначив, що у даному випадку недоліки у розслідуванні злочину та відсутність належних заходів для захисту прав скаржника були адекватними причинами для заподіяння моральної шкоди. Ці дії державних органів були достатньо причинними з точки зору загального життєвого досвіду для виникнення негативних наслідків, які можуть викликати моральну шкоду.

Інший приклад - справа "Lipski v. Poland" (2007) [16] стосувалася порушення права на справедливий суд та моральної шкоди, заподіяної незаконною діяльністю слідчих органів. Громадянин Польщі стверджував, що незаконне тримання його під вартою та неправомірні дії правоохоронців стали адекватною причиною для нанесення йому моральної шкоди. У даній справі ЄСПЛ аналізував, чи можна встановити причинно-наслідковий зв'язок між незаконним триманням під вартою та незаконними діями правоохоронців, які вплинули на моральний стан скаржника. Суд розглядав, чи можна вважати ці дії державних органів адекватними причинами для заподіяння моральної шкоди. ЄСПЛ дійшов висновку, що незаконне тримання під вартою та незаконні дії правоохоронців спричинили моральну шкоду скаржнику. Тобто, дії державних органів були достатньо причинними для виникнення негативних наслідків, які могли спричинити моральну шкоду.

Ці приклади демонструють, як теорія адекватного заподіяння може бути використана для встановлення причинно-наслідкового зв'язку у справах, що стосуються моральної шкоди через дії (або бездіяльність) органів влади та державних органів. Одним з основних недоліків теорії в контексті визначення моральної шкоди є її обмеженість та суб'єктивність в оцінці, що є передбачувано та адекватно в певному контексті. Оскільки моральна шкода, визначається особистими емоційними реакціями потерпілого, встановлення об'єктивної норми для визначення адекватності наслідків може бути проблематичним, адже теорія адекватного заподіяння не надає чітких критеріїв, за якими можна оцінити, чи є конкретний наслідок достатньо передбачуваним та адекватним в даному випадку. Це може призвести до того, що певні дії, які фактично можуть бути причиною моральної шкоди, можуть бути відкинуті в судовому процесі як недостатньо передбачувані або недостатньо адекватні. Внаслідок цього, потерпілий може втратити можливість відшкодувати заподіяну йому моральну шкоду.

Висновки

Узагальнюючи проведений аналіз, питання причинно-наслідкового зв'язку в контексті моральної шкоди вимагає більш уважного та глибокого аналізу. Аналіз питання крізь призму основних доктрин допомагає встановити наявність та сутність причинного зв'язку між протиправним діянням та заподіяною шкодою у деліктних правовідносинах. Це важливий елемент при вирішенні питань компенсації моральної шкоди, оскільки протиправність діяння має бути причиною виникнення шкоди, а не випадковим або непов'язаним фактором. Проте, традиційні теорії можуть виявитись недостатніми для вирішення цих питань, тому суди та юристи повинні звертати увагу на конкретні обставини кожної справи та враховувати суб'єктивні аспекти моральної шкоди при встановленні причинно-наслідкового зв'язку, який, як умова цивільно-правової відповідальності за завдану моральну шкоду у деліктних зобов'язаннях, повинен відповідати наступним ознакам: завжди носити об'єктивний характер; мату певну послідовність, визначену часовими межами; завжди породжувати наслідок; причина і наслідок повинні породжувати права і обов'язки суб'єктів деліктного правовідношення.

Перспективи подальших досліджень в галузі причинно-наслідкового зв'язку в контексті моральної шкоди можуть пов'язані з розробкою об'єктивних критеріїв оцінки моральної шкоди, які б допомагали судам встановлювати адекватний причинно-наслідковий зв'язок. Також порівняльне дослідження національних практик може допомогти виявити спільні засади та вибрати найефективніші підходи.

Література

1. Харитонов Є.О. Деякі питання класифікації європейських систем приватного права: Відкрита лекція / Харитонов Є.О., Харитонова О.І. // Серія науково-методичних видань “Академія порівняльного правознавства”. - К., 2007 ----Вип. 7. - 28 с.

2. Грабовська, Ганна, Особливості відшкодування шкоди, завданою неповнолітньою особою / Грабовська, Ганна, Олексій Бойко // Молодий вчений. - вип. 4 (92) (Квітень).- C. 98-101. https://doi.org/10.32839/2304-5809/2021-4-92-21.

3. Примак В.Д. Причинно-наслідковий зв'язок як умова відшкодування моральної шкоди крізь призму вимог справедливості, розумності й добросовісності / В.Д. Примак // Юридична Україна. - 2014. - № 1. - С. 25-30.

4. Томас Гоббс. Левіафан, або Суть, будова і повноваження держави церковної та цивільної / Переклад з англійської: Р. Димерець, В.Єрмоленко, Н. Іванова, Є. Мірошниченко, Т.Олійник. - К.: Дух і Літера, 2000. -- 600 с.

5. Отраднова О. Критерії правомірності поведінки у деліктних зобов'язаннях / О. Отраднова // Актуальні проблеми держави і права. - 2010. - Вип. 53. - С. 238-243.

6. Донська Л.Д. Причинний зв'язок у цивільному праві України: автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Л.Д. Донська - Одеса: Б. в., 2006. - 20 с.

7. Канзафарова І.С. Загальні умови цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану порушенням особистих немайнових прав // Вісник Одеського національного університету. - 2009. - Том 14. Вип. 1. Серія Правознавство. - С. 24-36. [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/vonu/Prav/2009_1/articles.pdf.

8. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України // за ред. В.М. Коссака. - 2-ге вид. змінене і доповнене. - К.: Істина, 2008. - 992 с.

9. Иоффе О.С. Обязательственное право / О.С. Иоффе. - М.: Юрид. лит, 1975. - 871 с.

10. Матвеев Г.К. Новнй гражданский кодекс Украинн о праве личной собственности/ Г.К.Матвеев. - М. 1965.

11. Цивільне право України: Загальна частина / За ред. проф. І.А. Бірюкова і Ю.О. Заіки. - К.: Алерта, 2014. - 510 с.

12. ECtHR. Справа "Lopes de Sousa Fernandes v. Portugal" (2017) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://hudoc.echr.coe.int/eng-press/#{%22itemid%22:[%22003-5255508-6524432%22]}.

13. ECtHR. Справа "Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine" (2010) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://hudoc.echr.coe.int/rus#{%22itemid%22:[%22001-205924%22]}.

14. ECtHR. Справа "Oneryildiz v. Turkey" (2004) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22itemid%22:[%22001-67614%22]}.

15. ECtHR. Справа "Melnik v. Ukraine" (2010) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://hudoc.echr.coe.int/rus#{%22itemid%22:[%22001-72886%22]}.

16. ECtHR. Справа "Lipski v. Poland" (2007) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://hudoc.echr.coe.int/app/conversion/docx/pdf?library=ECHR&id=001-85065&filename=LIPSKI%20v.%20POLAND.pdf&logEvent=False.

References

1. Kharitonov, Ye.O., & Kharitonova, O.I. (2007). Deyaki pytannya klasyfikatsiyi yevropeys'kykh system pryvatnoho prava: Vidkryta lektsiya [Some issues of classification of European private law systems: Open lecture]. Seriya naukovo-metodychnykh vydan' “Akademiya porivnyal'noho pravoznavstva”. (Issue 7, p. 28). Kyiv. [in Ukrainian].

2. Grabovska, H., & Boyko, O. (2021). Ocoblyvosti vidshkoduvannya shkody, zavdanoyu nepovnolitn'oyu osoboyu [Features of compensating damage caused by a minor]. / Molodyy vchenyy, 4 (92) (Kviten'), 98-101. https://doi.org/10.32839/2304-5809/2021-4-92-21 [in Ukrainian].

3. Primak, V.D. (2014). Prychynno-naslidkovyy zv'yazok yak umova vidshkoduvannya moral'noyi shkody kriz' pryzmu vymoh spravedlyvosti, rozumnosti y dobrosovisnosti [Causality as a Condition for Compensating Moral Harm through the Prism of Justice, Reasonableness, and Good Faith]. Juridical Ukraine, 1, 25-30 [in Ukrainian].

4. Hobbes, T. (2000). Leviafan, abo Sut', budova i povnovazhennya derzhavy tserkovnoyi ta tsyvil'noyi [Leviathan, or The Matter, Forme, & Power of a Common-Wealth Ecclesiasticall and Civill]. (R. Dymerets, V. Yermolenko, N. Ivanova, Y. Miroshnychenko, & T. Oliinyk, Trans.). Dukh i Litera.

5. Otradnova, O. (2010). Kryteriyi pravomirnosti povedinky u deliktnykh zobov^yazannyakh [Criteria for Lawfulness of Behavior in Tort Obligations. In Actual Problems of the State and Law] (Issue 53, pp. 238-243) [in Ukrainian].

6. Donska, L.D. (2006). Prychynnyy zv^yazok u tsyvil'nomu pravi Ukrayiny [Causation in Ukrainian Civil Law] (Doctoral dissertation, Unpublished).

7. Kanzafarova, I.S. (2009). Zahal'ni umovy tsyvil'no-pravovoyi vidpovidal'nosti za shkodu, zavdanu porushennyam osobystykh nemaynovykh prav [General Conditions of Civil Liability for Harm Caused by Violation of Personal Non-Property Rights]. Visnyk Odes'koho natsional'noho universytetu, 14(1), 24-36. Retrieved from http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/vonu/Prav/2009_1/articles.pdf [in Ukrainian].

8. Kossak, V.M. (Ed.). (2008). Naukovo-praktychnyy komentar Tsyvil'noho kodeksu Ukrayiny [Scientific and Practical Commentary on the Civil Code of Ukraine] (2nd ed., revised and expanded). Kyiv: Istyna.

9. Ioffe, O.S. (1975). Obyazatel'stvennoye parvo [Obligatory Law]. Moscow: Yuridicheskaya Literatura [in Russian].

10. Matveev, G.K. (1965). Novyy grazhdanskiy kodeks Ukrainy o prave lichnoy sobstvennosti [New Civil Code of Ukraine on the Right to Personal Property]. Moscow [in Russian].

11. Biryukov, I.A., & Zaika, Y.O. (Eds.). (2014). Tsyvil'ne pravo Ukrayiny: Zahal'na chastyna [Civil Law of Ukraine]: General Part. Kyiv: Alerta. [in Ukrainian].

12. ECtHR. (2017). Case of Lopes de Sousa Fernandes v. Portugal [Electronic resource]. Retrieved from https://hudoc.echr.coe.int/eng-press/#{%22itemid%22:[%22003-5255508-6524432%22]}.

13. ECtHR. (2010). Case of Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine [Electronic resource]. Retrieved from https://hudoc.echr.coe.int/rus#{%22itemid%22:[%22001-205924%22]}.

14. ECtHR. (2004). Case of Oneryildiz v. Turkey [Electronic resource]. Retrieved from https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22itemid%22:[%22001-67614%22]}.

15. ECtHR. (2010). Case of Melnik v. Ukraine [Electronic resource]. Retrieved from https://hudoc.echr.coe.int/rus#{%22itemid%22:[%22001-72886%22]}.

16. ECtHR. (2007). Case of Lipski v. Poland [Electronic resource]. Retrieved from https://hudoc.echr.coe.int/app/conversion/docx/pdf?library=ECHR&id=001-85065&filename=LIPSKI%20v.%20POLAND.pdf&logEvent=False.

Размещено на Allbest.ru