Історія кодифікації чеського цивільного законодавства від Австро-Угорської монархії до Чеської Республіки (1811-2011 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія кодифікації чеського цивільного законодавства від Австро-Угорської монархії до Чеської Республіки (1811-2011 рр.)

Піковська Тетяна Валентинівна

кандидат історичних наук, викладач суспільних дисциплін, Вінницьке вище професійне училище сфери послуг

Анотація

У статті розглядаються питання кодифікації чеського цивільного законодавства в період з 1811 по 2011 рр. Фундаментальною опорою чеського цивільного права був кодекс створений ще за часів Габсбургської монархії. Мовою оригіналу він називався Allgemeines burgerliches Gesetzbuch fur die gesammten Deutschen Erblander der Osterreichischen Monarchie, що в перекладі означає Книга загальних міських законів. Досліджено основні положення кодексу і визначено що він був одним із найпрогресивніших творів тогочасної правової думки. Він був спрямований проти феодалізму, побудований на основі філософії Просвітництва та Раціоналізму. Кодекс був написаний мовою доступною для широких верств населення. Значною мірою на це вплинула рецепція римського права. Важливою особливістю було те, що дія кодексу поширювалася на абсолютно усіх громадян імперії незалежно від їх соціального статусу. У ньому не визнавалась кріпосна залежність та встановлювалась необхідність дотримання прав людини і громадянина.

Визначено що після утворення Чехословацької республіки 28 жовтня 1918 р. постало питання про формування її законодавства. Оскільки одночасно розробити і прийняти юридичні норми, які б регулювали всі сфери життя суспільства було неможливо, продовжували діяти норми Австро-Угорського законодавства. Після Другої світової війни до влади в Чехословаччині прийшли комуністи, зміна політичної системи вимагала зміни правових норм. Новий цивільний кодекс був прийнятий у 1950 р., з цього моменту припинялась дія попереднього. Цей кодекс у чеській юридичній літературі часто називають Середнім Цивільним кодексом. 1 січня 1993 року, як природний наслідок Оксамитової революції, на карті Європи замість Чехословаччини з'явилось дві окремих держави Чеська Республіка і Словацька Республіка. Після розпаду федерації та заснування Чеської Республіки Цивільний кодекс у зміненій редакції відповідно до статті I Конституційного закону № 4/1993 отримав назву Цивільний кодекс Чеської Республіки. У 2012 році вступив в дію найновіший станом на сьогодні Цивільний кодекс Чеської Республіки.

Ключові слова: Чехословаччина, Чеська Республіка, цивільне право, Цивільний кодекс Чеської Республіки, кодифікація.

Abstract

чеське цивільне законодавство кодекс

Pikovska Tetiana Valentynivna Candidate of historical sciences, teacher of social sciences, Vinnytsia Higher Vocational School of the Service Sphere

HISTORY OF THE CODIFICATION OF THE CZECH CIVIL LAW FROM THE AUSTRIAN-HUNGARIAN MONARCHY TO THE CZECH REPUBLIC (1811-2011).

The article examines the codification of Czech civil legislation in the period from 1811 to 2011. The fundamental support of Czech civil law was the code created during the Habsburg Monarchy. In the original language, it was called Allgemeines burgerliches Gesetzbuch fur die gesammten Deutschen Erblander der Osterreichischen Monarchie, which translates as the Book of General City Laws. The main provisions of the code were studied and it was determined that it was one of the most progressive works of the legal opinion of that time. It was directed against feudalism, built on the basis of the philosophy of the Enlightenment and Rationalism. The code was written in a language accessible to the general population. To a large extent, it was influenced by the reception of Roman law. To a large extent, it was influenced by the reception of Roman law. An important feature was that the code applied to absolutely all citizens of the empire, regardless of their social status. It did not recognize serfdom and established the need to respect human and citizen rights.

It was determined that after the formation of the Czechoslovak Republic on October 28, 1918, the question of the formation of its legislation arose. Since it was impossible to simultaneously develop and adopt legal norms that would regulate all spheres of social life, the norms of Austro-Hungarian legislation continued to apply. After the Second World War, communists came to power in Czechoslovakia, a change in the political system required a change in legal norms. The new Civil Code was adopted in 1950, from that moment the previous one was suspended. This code is often called the Middle Civil Code in Czech legal literature. On January 1, 1993, as a natural consequence of the Velvet Revolution, two separate states, the Czech Republic and the Slovak Republic, appeared on the map of Europe instead of Czechoslovakia. After the dissolution of the federation and the establishment of the Czech Republic, the Civil Code, as amended in accordance with Article I of Constitutional Law No. 4/1993, was named the Civil Code of the Czech Republic. In 2012, the most recent Civil Code of the Czech Republic entered into force.

Keywords: Czechoslovakia, Czech Republic, civil law, Civil Code of the Czech Republic, codification.

Постановка проблеми

Війна в Україні зумовила необхідність пришвидшення процесу євроінтеграції. Особливо важливою частиною стала необхідність проведення реформ у правовій сфері. В цьому контексті важливим є досвід Чехії, яка пройшла тривалий історичний шлях від частини Австро-Угорської монархії до Чеської Республіки, яка є незалежною державою і членом ЄС та НАТО.

Мета статті

Дослідження процесу кодифікації чеського цивільного законодавства від початку ХІХ століття до початку ХХІ з метою визначення його впливу на правову систему Чехії та роль цього процесу у формуванні сучасної правової системи країни.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Важливі аспекти кодифікації чеського цивільного законодавства висвітлюють чеські науковці Цірак Я. [1], Кнапп В. [2], Куклік Я. [3], а також словацький вчений Сівак Ф. [4]. Українські вчені-правники досліджують окремі положення сучасного чеського цивільного кодексу, проте досі не було здійснене комплексне дослідження еволюційного поступу цивільного права в Чехії від його виникнення до сучасності.

Виклад основного матеріалу

Фундаментальною опорою чеського цивільного права був кодекс створений ще за часів Габсбургської монархії. Мовою оригіналу він називався Allgemeines burgerliches Gesetzbuch fur die gesammten Deutschen Erblander der Osterreichischen Monarchie, що в перекладі означає Книга загальних міських законів ( далі - КЗМЗ) [3, s.98]. Цей кодекс є однією з видатних пам'яток юридичної думки тих часів.

Роботу над кодексом було розпочато з ініціативи Марії-Терезії. Імператриця розуміла необхідність уніфікації законодавства Чехії та Австрії для консолідації різних частин монархії.

На першому засіданні комісії з уніфікації було вирішено створити приватно-правовий кодекс і навіть була прийнята система поділу правових норм на права особи, речей, та облігацій. В подальшому, комісія пропонувала включити до кодексу і земельні права. Проте, ця пропозиція була відкинута імператрицею Марією-Терезією. Остаточно кодекс був сформований вже за часів імператора Франца ІІ. 1 червня 1811 р. був оголошений імператорський указ, згідно з яким КЗМЗ набував чинності з 1 січня 1812 р. [3, s.98].

Згідно з указом кодекс поширювався на усі землі, які належали до Австрійської імперії. Виключенням були угорські землі. На цій території діяв законник угорського адвоката Штефана з Врбовця, який ґрунтувався на місцевому звичаєвому праві.

Варто зауважити, що КЗМЗ був одним із найпрогресивніших творів тогочасної правової думки. Він був спрямований проти феодалізму, побудований на основі філософії Просвітництва та Раціоналізму. Кодекс був написаний мовою доступною для широких верств населення. Значною мірою на це вплинула рецепція римського права. Важливою особливістю було те, що дія кодексу поширювалася на абсолютно усіх громадян імперії незалежно від їх соціального статусу. У ньому не визнавалась кріпосна залежність та встановлювалась необхідність дотримання прав людини і громадянина [2].

КЗМЗ складався із вступу, трьох частин, 32 розділів, 1502 абзаців. Перша частина називалась «особисті права» і включала розділи у яких визначався порядок укладання шлюбів, відносини між батьками і дітьми, питання опіки та піклування). Друга частина «Речове право» регулювала відносини про поділ речей , положення про володіння, майнові права, спадковість, особисті права на речі, положення про договори. Третя частина називалась «Спільні особисті та матеріальні права» [3, s.100].

Після революції 1848 р., в політичному та правове житті монархії з'явилось поняття «громадянин». Незважаючи на залишки феодалізму, наявність дворянського стану та монархії, рівність громадян була закріплена законом. Важливим аспектом еволюції цивільно-правових відносин на чеських землях були шлюбно-сімейні відносини. Австрійський цивільний кодекс розглядав шлюб як союз чоловіка і жінки, який виникає з договору, укладанням якого подружжя зобов'язується виконувати свої обов'язки [5, s.34].

Заборонялось укладати шлюб у таких випадках: якщо особа має психічні захворювання,фізична недієздатність або вже перебуває у шлюбі. Також причиною для відмови у реєстрації шлюбу була приналежність наречених до різних релігійних конфесій та кровна спорідненість. Було заборонено одружуватись представникам католицького духовенства. Місцева влада мала надати дозвіл для шлюбу представників єврейської меншини. Професія також могла бути перешкодою для шлюбу. На військовій службі одружитися було практично неможливо, це дозволялося тільки після її завершення. Державний службовець мав мати дозвіл начальства [5, s.35].

Рівності у шлюбно-сімейних відносинах між чоловіком і жінкою не було. Чоловік вважався головою родини, а дружина підпорядковувалася його владі. Шлюб міг бути скасований або шляхом ануляції, або через смерть одного з подружжя. Розлучення було заборонено католикам, але їм було дозволено «розлучитися із столом та ложем». Це означало, що пара могла не жити разом, але шлюб не припинився. Для представників єврейської меншини причиною розлучення могла бути: воля чоловіка, зрада дружини, взаємна згода. Для євангелістів розлука була можлива лише у випадках зради та ув'язнення більш ніж на п'ять років, втечі дружини від чоловіка, жорстокого поводження.

Шлюб реєструвала церковна влада, а спори вирішувались світськими судами. У 1855 р. юрисдикція церковних судів була на деякий час відновлена, і цивільний кодекс перестав поширюватися на католиків. Після падіння монархії діяльність світських судів була відновлена, а у випадках, коли духовенство не бажало дати згоду на шлюб, можливо було укласти його за згоди місцевих органів влади. Так тривало до 1949 року, коли церковний шлюб повністю втратив своє юридичне значення [3, s.101].

У питаннях відносин батьків і дітей кодекс опирався на провідну роль батька в сім'ї. Він дав дитині своє ім'я, герб (у випадку дворянського походження). Батько вирішував питання про виховання дітей, йому належало управління їх майном. У разі розлучення діти залишалися жити з батьком. Винятком були хлопчики у віці до чотирьох років і дівчатка у віці до семи років, вони залишались з матерями. Після внесення поправок вищезазначена норма була скасована, і суд вирішував кому довірити догляд та виховання дітей не залежно від статті [3, s.102].

Після утворення Чехословацької республіки 28 жовтня 1918 р. постало питання про формування її законодавства. Оскільки одночасно розробити і прийняти юридичні норми, які б регулювали всі сфери життя суспільства було неможливо, продовжували діяти норми Австро-Угорського законодавства. У новій редакції Цивільний кодекс 1811 р. діяв під назвою Чехословацький загальний цивільний кодекс. Таким чином виник правовий дуалізм. У Чехії діяли норми австрійського законодавства, але у Словаччині та Підкарпатській Русі, які були частиною Угорщини діяли місцеві угорські норми права. Повне прийняття правових норм вже неіснуючої монархії було лише тимчасовим рішенням, і майже одразу після створення незалежної Чехословаччини почалась робота над створенням нових правових норм та формуванням цивільного кодексу, який буде чинним як у Чехії та колишніх угорських землях [6, s.285].

Однією з пропозицій було лише перекласти австрійське КЗМЗ. Аргументи щодо цього були досить переконливі, оскільки кодифікаційна робота над КЗМЗ тривала десятиліттями, а Кодекс постійно вдосконалювався і визнавався найвідомішими юристами того часу, тому здавалося раціональним прийняти Кодекс повністю, а не лише тимчасово. Однак згодом ця пропозиція була відхилена. Кодифікаційна комісія, створена у 1920 р., погодилася з необхідністю виходити із загального цивільного кодексу та під час підготовки нового кодексу. Вона оголосила, що намагатиметься зосередитися насамперед на усуненні недоліків тодішнього кодексу, при цьому враховуючи угорське законодавство, що діяло у Словаччині та Підкарпатській Русі., щоб була можлива повна уніфікація права у всій державі [4].

Аналіз правових норм тривав до 1935 року. Після цього кодифікаційна комісія розпочала роботу над проектом нового цивільного кодексу. У 1937 році робота була над проектом кодексу була завершена і подана на розгляд до Національних Зборів

Чехословаччини. Повне завершення кодифікації не відбулося через початок Другої світової війни. У проекті нового цивільного кодексу було уніфіковано положення про захист дітей, які перебувають під опікою іноземців, закони про опіку та піклування, закон про усиновлення. Крім того, речі в юридичному сенсі визначалися як усе, що відрізняється від особи і служить потребам людей. Проект також містив поняття поділу речей на матеріальні та нематеріальні, з тією відмінністю, що на відміну від КЗМЗ, поняття матеріальних речей поширювалось на природні ресурси. Визначення нерухомих речей також відрізнялось. До них належали земельні ділянки, будівлі а також речі визнані нерухомістю згідно із законом. Всі інші речі визначалися як рухомі [5, s.117].

Після Мюнхенської змови стратегічні прикордонні території були відірвані, і таким чином була створена фактична неможливість подальшого існування незалежної демократичної Чехословаччини. У 1939 р. Словаччина відокремилася і оголосила незалежну державу, а згодом решту республіки окупувала німецька армія, і був створений протекторат Богемії та Моравії.

Після цих трагічних подій на територію Чехії поширилась дія правових норм Третього Рейху. Німецьке право мало відвертий расистський характер. В першу чергу це стосувалось обмеження прав єврейського населення. Обмеження стосувалися в першу чергу майнових прав. Євреям не дозволялося продавати та передавати землю, нерухомість та цінні папери без попереднього погодження, а також вони не могли їх придбати. Власники золота, срібла, ювелірних виробів та інших цінностей мали їх передати представникам органів влади. Євреї взагалі не могли працювати за окремими професіями, або надавати ці послуги лише для єврейських клієнтів. В результаті цього вони часто втрачали можливість фінансового доходу. Нацисти також поступово заволоділи єврейськими підприємствами. Після цього відбулася масова фізична ліквідація єврейського населення. Після закінчення Другої світової війни німецькі правові акти були визнані недійсними, а дія правових норм часів Першої Чехословацької республіки була відновлена [4].

У 1946 р. на парламентських виборах перемогла Комуністична партія, яка перебувала у тісній співпраці з СРСР. Фактично, СРСР контролював органи державної влади Чехословаччини, особливо силові відомства. Зміна політичної системи безпосередньо вплинула на розвиток цивільного права. У лютому 1948 р. розпочалась масштабна націоналізація. Нова комуністична влада оголосила так зване правове дворіччя, у 1950 та 1951 рр. В цей час відбувалась кодифікація всіх галузей чехословацького права. Єдиним винятком було трудове законодавство, кодифікація якого відбулася лише у 1965 р.

Робота над Цивільним кодексом розпочалася у вересні 1948 року, коли при Міністерстві юстиції було створено відділ прискореної кодифікації. Окрім Міністерства юстиції, у створенні проекту кодексу брала участь комісія з тридцяти членів, у якій були представлені не лише експерти з науки та практики, а й представники громадськості. Однак одна річ пов'язувала всіх причетних без жодних виключень. Щоб працювати над новим кодексом, всі вони повинні були бути абсолютно політично надійними. У межах комісії було створено сім підкомісій. У вересні 1949 р. були створені підкомісії у Празі, Братиславі, а також редакційні підкомісії. Відносно цікавою новинкою запланованої кодифікації стало створення робочих груп для вирішення деяких особливих питань. У такий спосіб комуністи проголосили, що не тільки експерти, а й представники робітництва беруть участь у розробці законопроектів. Адже результатом підготовчої роботи мав стати «народний» кодекс. Комуністи відхилилися від норм і принципів римського приватного права, функціональність якого була перевірена тривалою практикою. Норми проекту Цивільного кодексу базувалася вже не на демократичних засадах, а на принципах безкомпромісного будівництва соціалізму [5, s.140].

Загальною тенденцією нової кодифікації було пристосування правового порядку до нових тодішніх політичних та економічних умов і водночас наближення його до тогочасного радянського законодавства. У зв'язку з цим існувала сильна тенденція до істотного спрощення законодавства. Ця тенденція була зумовлена помилковою думкою, що суспільству, яке еволюціонує до соціалізму, не потрібне дуже детальне законодавство, оскільки закон поступово вимирає у соціалістичному суспільстві.

Новий цивільний кодекс був прийнятий у 1950 р., з цього моменту припинялась дія КЗМЗ. Цей кодекс у чеській юридичній літературі часто називають Середнім Цивільним кодексом. Новий Цивільний кодекс був значно спрощений і складався з 570 статей [2].

Скорочення обсягів нового цивільного кодексу було пов'язано з тим що із сфери дії цивільного права були виключені подружні та сімейні відносини, які тепер регулювалися спеціальним законом про сімейне право, а також нові економічні відносини, які були відносинами власності між соціалістичними організаціями, які врегульовував Господарський кодекс 1964 р. [2].

Вплив СРСР знайшов своє відображення переважно у концепції права власності, а також у деяких важливих положеннях договірного права, наголошуючи на пріоритеті плану над контрактом та надаючи перевагу всупереч принципам приватного права, національним підприємствам перед фізичними особами тощо.

Середній Цивільний кодекс ґрунтувався на таких принципах: 1) уніфікація; 2) переваги та особливий захист державної власності 3) інтереси суспільства мають перевагу над індивідуальними інтересами; 4) ліквідація поділу права на публічне та приватне 5) скасування Комерційного права як окремої галузі 6) до сфери регулювання цивільного права належать лише відносини пов'язані із правом власності [7].

Середній цивільний кодекс змінив поняття права власності. Було виділено три різних види власності: соціалістична, приватна, особиста. Соціалістична власність набула двох форм - державної та кооперативної. Державна власність управлялася безпосередньо державою або уповноваженими національними чи муніципальними підприємствами. Таке майно могло бути надане у постійне користування юридичним особам. Кооперативна власність управлялася кооперативами. Приватна власність (власність фізичних осіб) вважалася застарілою формою і була значно обмеженою. Особиста власність включала об'єкти особистого та внутрішнього споживання [7].

Весь цей кодекс був пронизаний ідеями соціалістичного будівництва. Наприклад, відмова від роботи стала безпрецедентною причиною позбавлення спадщини. Ця поправка відповідала комуністичній ідеї про те, що кожен повинен своєю працею сприяти добробуту всіх.

Що стосується застосування Кодексу в цілому, не можна оминути увагою те, що інститут приватної власності вже був порушений масовими передачами прав власності на користь держави, що, звичайно, зменшило його значення та використання. Особливо, коли цивільне законодавство було присвячене вузьким майновим питанням Водночас воно більше не регулювало питання сімейного, трудового та кооперативного права, як це було в Першій Чехословацькій республіці.

Суперечність цього кодексу, який, частково все ще зберігав інститути, придатні для ринкової економіки, а частково вже реалізовував роль відведену праву в новому суспільному устрої, призвів до того що він не міг протриматися надто довго в такій формі. Проте правляча комуністична партія не вважала ці суперечності проблемою.

У 1960 році була прийнята нова Конституція Чехословаччини. Її називали Соціалістичною Конституцією, оскільки основні її принципи були побудовані на засадах марксизму-ленінізму і максимально наближали державу до правової системи СРСР. Внаслідок цих змін у 1964 році був прийнятий новий цивільний кодекс, який це більше віддалився від традицій європейського континентального права. Основним ідеологічним обґрунтуванням концепції нового Цивільного кодексу була єдність та взаємна обумовленість інтересів громадянина та соціалістичного суспільства, виражена таким чином, що суспільство (держава) піклується про окремих громадян, і кожен громадянин повинен виконувати всі зобов'язання перед суспільством (державою) на благо суспільства та держави. Цивільне право розглядалося як інструмент корпоративного управління, що захищає класові інтереси та цінності. З цієї причини цей Цивільний кодекс розглядав суспільні відносини громадян між собою як другорядні, визначаючи пріоритетними відносини між громадянами та соціалістичними організаціями, до яких Кодекс звертався у набагато більшій мірі [8, s.231].

Після Оксамитової революції 1989 року постала необхідність змін у правовій системі, в тому числі в галузі цивільного права. В умовах нового демократичного суспільства деякі інститути цивільного права були неактуальними і суперечили основним правам і свободам людини. Тому у 1990 - 1992 рр. Цивільний кодекс був доповнений та змінений. Зокрема, був скасований інститут соціалістичної суспільної власності, а також поділ власності на особисту та приватну.

Після повернення Чехословаччини до демократії та ринкової економіки Цивільний кодекс 1964 р., навіть зі змінами, які були запроваджені Законом № 131/1998., став непридатним для регулювання існуючих суспільних відносин. Тому необхідно було якомога швидше скласти і прийняти новий цивільний кодекс. Розпочалась тривала робота з підготовки нового кодексу [8, s.256].

1 січня 1993 року, як природний наслідок Оксамитової революції, на карті Європи замість Чехословаччини з'явилось дві окремих держави Чеська Республіка і Словацька Республіка. Після розпаду федерації та заснування Чеської Республіки Цивільний кодекс у зміненій редакції відповідно до статті I Конституційного закону № 4/1993 отримав назву Цивільний кодекс Чеської Республіки. У Словаччині відповідно він отримав назву Цивільний кодекс Словацької Республіки.

У 1999 р. чеський уряд доручив міністру юстиції розробити основний план рекодифікації цивільного права. Міністр юстиції О. Мотейл доручив команді юристів на чолі з К. Еліашем та М. Зукліновою підготувати новий Цивільний кодекс. У 2009 р. проект кодексу був переданий до уряду, де згодом він був схвалений та поданий до парламенту. У листопаді 2011 р. кодекс був схвалений парламентом У лютому 2012 р., після тривалих дискусій, президент Чехії Вацлав Клаус підписав новий Цивільний кодекс. Він складається з п'яти частин: загальна частина, сімейне право, абсолютні права власності (включають матеріальні та спадкові права), відносні права власності (включаючи договірне право), загальні, перехідні та заключні положення [9].

Висновки

Таким чином, чеська держава пройшла складний історичний шлях - від частини Австро-Угорської монархії до незалежної Чеської республіки. Разом із змінами у політичному становищі чеських земель, змінювалось і цивільне право. Якщо перший ще імперський кодекс Книга міських законів був одним із найпрогресивніших творів тогочасної правової думки побудований на основі філософії Просвітництва та раціоналізму, то кодекс після приходу до влади комуністів у 1946 р. створений під впливом хибних ідей про еволюцію суспільства до рівня в якому взагалі не потрібні будуть закони. Попри свій складний шлях чеський народ зміг утворити власну сильну і незалежну державу, яка стала повноцінною частиною сім'ї європейських народів. В цьому контексті досвід Чехії є дуже корисним для сучасної України.

Література:

1. Cirak J., Ficova S. a kol. Obcanske pravo. Vseobecna cast. Bratislava, Heurika, 2009. 280 s.

2. Knapp V. Veke pravni sistemy. Praha, C.H. Bech, 1996. URL: https://arl4.library.sk/ arl-mal/sk/detail-mal_un_cat-0014814- (дата звернення 27.07.2023)

3. Kuklik J. Vseobeeny zakonik obcansky (ABGB) v ceskoslovenskdm pravu 1918-1950. 200 let ABGB. Od kodifikaee k rekodifikaei ceskdho obcanskdho prava. Sbornik z mezinarodni vedeekd konference. Praha: Leges. 2011. s. 98 -112. URL: https://www.law.muni.cz/sborniky/soukrome_pravo/Promeny_soukromeho_prava.pdfv (дата звернення 27.07.2023)

4. Sivak F. Slovenskd a ceskd dejiny statu a prava v rokoeh 1918-1945. Bratislava: Pravnieka fakulta Univerzity Komenskdho v Bratislave. 1998. URL: https://books.google.com.ua/books/about/Slovenskd_a_e eskd_dejiny_s tatu_a.html?id= salBAQAAIAAJ&redir_esc=y (дата звернення 27.07.2023)

5. Sejvl M. Lidska prava jako subjektivni prava. Teoretickd a historickd aspekty. Praha: Ustav statu a prava AV CR, 2017. 166 s. URL: https://www.ilaw.cas.cz/upload/ web/ files/books/Lidska_prava_jako_subjektivni_prava_SEJVL.pdf (дата звернення 27.07.2023).

6. Maly K. Dejiny ceskdho a ceskoslovenskdho prava do roku 1945. 4. vydani. Praha: Leges, 2010. 640 s.

7. Zakon c. 40/1964 Sb. Obcansky zakonik URL: https://www.zakonyprolidi.cz/ cs/1964-40# (дата звернення 27.07.2023)

8. Osnova ceskoslovenskdho obcanskdho zakoniku / J. Kober, J (ed.). Praha: Ustav statu a prava AV CR, 2021. 473 s.

9. Zakon ze dne 3. unora 2012 obcansky zakonik 89/2012 Sb. URL: https://www.aspi.cz/products/lawText/1/74907/1/2/zakon-c-89-2012-sb-obcansky-zakonik/ zakon-c-89-2012-sb-obcansky-zakonik (дата звернення 27.07.2023)

References:

1. Cirak J., & Ficova S. (2009). Obcanske pravo. Vseobecna cast. [Civil law. General part]. Bratislava: Heurika. [in the Czech Republic].

2. Knapp V. (1996). Veke pravni sistemy.[ Large legal systems]. Praha: C.H. Bech. Retrieved from: https://arl4.library.sk/arl-mal/sk/detail-mal_un_cat-0014814- [in the Czech Republic].

3. Kuklik J. (2011). Vseobecny zakonik obcansky (ABGB) v ceskoslovenskem pravu 1918-1950.[The General Civil Code (ABGB) in Czechoslovak law 1918-1950]. Proceedings from: Mezinarodni vedeekd konferenee «200 let ABGB. Od kodifikace k rekodifikaei ceskdho obcanskdho prava.» - Proceedings from: International scientific conference «200 years of ABGB. From codification to recodification of Czech civil law.» (pp. 98-112). Retrieved from: https://www.law.muni.cz/sborniky/soukrome_pravo/ Promeny_ soukromeho_prava.pdfv [in the Czech Republic].

4. Sivak F. (1998). Slovenske a ceske dejiny statu a prava v rokoch 1918-1945. [Slovak and Czech history of the state and law in the years 1918-1945]. Bratislava: Pravnicka fakulta Univerzity КошепзкёЬо v Bratislave. Retrieved from: https://books.google.com.ua/books/about/Slovenske_a_Ceske dejinv Statu_a.html?id=sal BAQAAIAAJ&redir_esc=y [In Slovakia].

5. Sejvl M. (2017). Lidska prava jako subjektivni prava. Teoreticke a historicke aspekty. [Human rights as subjective rights. Theoretical and historical aspects.] Praha: Ustav statu a prava AV CR. Retrieved from: https://www.ilaw.cas.cz/upload/web/files/ books/Lidska_prava_jako_subjektivni_prava_SEJVL.pdf [in the Czech Republic].

6. Maly K. (2010). Dejiny ceskeho a ceskoslovenskeho prava do roku 1945. [History of Czech and Czechoslovakian law until 1945]. Praha: Leges. [in the Czech Republic].

7. Zakon c. 40/1964 Sb. Obcansky zakonik. [Act No. 40/1964 Coll. Civil Code]. (n.d.). Retrieved from: https://www.zakonyprolidi.cz/cs/1964-40# [in the Czech Republic].

8. Kober J.( 2021) Osnova ceskoslovenskeho obcanskeho zakoniku [Outline of the Czechoslovak Civil Code] . Praha: Ustav statu a prava AV CR,.[in the Czech Republic].

9. Zakon ze dne 3. unora 2012 obcansky zakonik 89/2012 Sb. Retrieved from: [Act of February 3, 2012 Civil Code 89/2012 Coll.] (n.d.). https://www.aspi.cz/products/ lawText/1/74907/1/2/zakon-c-89-2012-sb-obcansky-zakonik/zakon-c-89-2012-sb-obcansky- zakonik [in the Czech Republic].

Размещено на Allbest.ru