Виконавче провадження в зарубіжних країнах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виконавче провадження в зарубіжних країнах

Притика Юрій Дмитрович доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри цивільного процессу, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Анотація

Стаття присвячена дослідженню систем примусового виконання рішень юрисдикційних органів у країнах з високим рівнем ефективності системи, зокрема Франції, Італії та Сполучених Штатів Америки. Автором наведено статистичні дані Міністерства юстиції України щодо сум, які підлягали примусовому стягненню в межах процедури виконавчого провадження в останній роки і показники фактичного стягнення, проаналізовано специфіку тої частини спектру виконавчих документів, які переважно виконуються державними виконавцями. Зауважено, що низька ефективність державного механізму примусового виконання судових рішень є причиною надзвичайно високої кількості рішень Європейського суду з прав людини, ухвалених проти держави Україна.

У статті проаналізовано особливості виконавчого процесуального статусу приватного виконавця в Україні та здійснено порівняння показників ефективності державних і приватних виконавців за даними Асоціації приватних виконавців України та проєкту ЄС «Право-Justice».

Здійснено порівняльний аналіз правових систем, які мають суттєві відмінності, на прикладі таких країн континентальної Європи як Франція, Бельгія, Італія, Німеччина та Сполучені Штати Америки, система якої розвивалася самостійно та набула унікальних рис. Проаналізовано спільні фундаментальні принципи виконавчого провадження різних країн та загальні господарсько-правові явища у виконавчому провадженні, відмінності у способах регулювання і нагляду, фактори, які мають значення для забезпечення високої ефективності примусового виконання в цих країнах.

Автором виокремлено відмінності у правовому статусі спеціальних суб'єктів уповноважених державною на примусове виконання рішень, умови та порядок призначення на посаду виконавця та здобуття відповідного статусу, загальний правовий статус і виконавчий процесуальний статус виконавців зокрема, межі їх повноважень, засади самоврядування. Досліджено повноваження виконавців зарубіжних країн, якими не наділено виконавців в Україні, та які запропоновано запозичити.

Ключові слова: виконавче провадження; виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів; суд; державний виконавець; приватний виконавець; виконавчі процесуальні правовідносини; виконавчі документи; стягувач; боржник; звернення стягнення.

Abstract

Prytyka Yurii Dmytrovych Doctor of law, professor, head of the Department of Civil Procedure, Taras Shevchenko National University of Kyiv

ENFORCEMENT PROCEEDING IN FOREIGN COUNTIES

The article explores the systems of enforcing judicial decisions in countries with high levels of efficiency, particularly France, Italy, and the United States. The author provides statistical data from the Ministry of Justice of Ukraine regarding the amounts subject to enforcement within the framework of enforcement proceedings in recent years and the indicators of actual enforcement. The specificity of the spectrum of enforcement documents predominantly executed by state enforcement officers is analyzed. It is noted that the low effectiveness of the state mechanism for enforcing judicial decisions is the cause of the extremely high number of judgments of the European Court of Human Rights against Ukraine.

The article highlights certain peculiarities of the procedural status of private enforcement officers in Ukraine and presents a comparison of the performance indicators of state and private enforcement officers based on data from the Association of Private Enforcement Officers of Ukraine and the EU project "Pravo- Justice."

A comparative analysis of the influence of legal systems with significant differences is conducted using the examples of continental European countries such as France, Belgium, Italy, Germany, and the United States, whose systems have evolved independently and acquired unique characteristics. The common fundamental principles of enforcement proceedings in different countries and general legal and economic phenomena in enforcement proceedings are analyzed, along with differences in regulation and supervision methods and factors relevant to ensuring high enforcement efficiency in countries.

The author also examines the differences in the legal status of specialized subjects authorized by the state to enforce judgments, the conditions and procedures for appointing enforcement officers and obtaining the corresponding status, the general legal status and procedural status of enforcement officers, the limits of their powers, and the principles of self-governance. Additionally, the powers of foreign enforcement officers, which are not present in Ukrainian enforcement officers, are explored as potential aspects worth considering.

Keywords: enforcement proceedings; decisions of courts and other jurisdictional bodies enforcement; court; state enforcement officer; private enforcement officer; enforcement procedural legal relations; enforcement documents; enforcement creditor; debtor; foreclosure.

Постановка проблеми

Значення виконавчого провадження складно переоцінити як у сфері цивільного судочинства, так і в громадському житті. Ступінь реальності виконання судових постанов є показником не лише стану судової гілки влади, а й державної влади в цілому. У науці цивільного процесуального права багато питань виконання викликають немало суперечок та розбіжностей. Однак, ніхто не піддає сумніву тезу про те, що "не було б ніякої користі в правосудді, якщо б рішення суду не виконувалися..." [1].

За даними Міністерства юстиції України за 2020 рік, сума боргів, які підлягали примусовому виконанню органами Державної виконавчої служби (далі - ДВС), становила майже 790 млрд грн, але було стягнуто лише близько 19 млрд грн, що складає всього 2,4%.

Значна частина невиконаних боргів припадає на державний та комунальний сектор, який в Україні складається з 17 тисяч підприємств, в порівнянні з провідними країнами Європейського Союзу (далі - ЄС), де їх кількість становить від 21 до 126 на країну.

Тільки щодо державних підприємств нараховується понад 47 тисяч рішень судів загальною сумою 50,9 млрд грн.

Невиконання судових рішень є однією з найбільш поширених причин скарг проти України до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) і становить понад 50% від загальної кількості виявлених порушень ЄСПЛ.

З початку 2015 року Україна виплатила 1,52 млрд грн на виконання рішень ЄСПЛ. Наприклад, згідно з відомостями проєкту ЄС "Право-Justice" за 2019 рік 79% адміністративних штрафів або 1,37 млрд грн залишилися нестягненими на користь держави [2].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремі аспекти окресленої проблематики досліджено у наукових працях А. М. Авторова, Ю. В. Білоусова, О. Б. Верби, А. В. Гайченка, Н. М. Грабар, Д. Є. Забзалюка, Л. В. Мелех, В. М. Притуляка, С. В. Щербак та інших, однак комплексного дослідження здійснено не було, що й визначає актуальність обраної теми статті.

Мета статті - дослідити системи примусового виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів у країнах з високим рівнем ефективності системи, зокрема Франції, Італії та Сполучених Штатів Америки, запропонувати імплементувати у вітчизняне законодавство дієві механізми виконавчого провадження.

Виклад основного матеріалу

виконавче провадження суд

У 2016 році Законами України «Про виконавче провадження» [3] та «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» [4] в Україні було введено інститут приватних виконавців, які стали сильним і мотивованим конкурентом для ДВС.

Приватний виконавець є незалежною та мотивованою особою, яка працює в умовах конкуренції і має право виконувати більшу частину рішень щодо стягнення боргів та інших обов'язків.

Завдяки цьому банки та громадяни отримали можливість значно зменшити витрати на процес стягнення боргів і підвищити шанси на їх виконання. Однак, для того, щоб банки почували себе захищеними і знижували ставки за кредитами, необхідно продовжувати реформу, оскільки цих змін недостатньо.

За даними Асоціації приватних виконавців за 2019 рік, загальна кількість приватних виконавців становила 213, державних виконавців - 4472, вартість реалізованого приватними виконавцями майна склала 754 млн грн, а державними виконавцями - 725 млн грн. Середня сума стягнута одним приватним виконавцем становила 18,7 млн грн, а державним виконавцем - 3,5 млн грн.

За даними проєкту ЄС ^мПраво-Justice^м за 2019 рік, збиток держави від діяльності державних виконавців склав 206 млн грн (1,103 млрд грн надходжень виконавчого збору мінус 1,309 млрд грн витрат на утримання). Крім того, самозайняті особи, у тому числі, приватні виконавці, сплатили 471 млн грн податків, при цьому держава не здійснює витрат на їх утримання.

Загалом, низькі показники діяльності державних виконавців частково обумовлені їхнім завданням виконувати рішення щодо "малозначних" боргів, таких як аліменти і штрафи. Проте, числові дані свідчать, що реформа в цьому напрямку вибрана правильно [2].

Серед причин цього становища можна виокремити неефективність правових, організаційних та економічних механізмів, що стосуються організації виконавчого провадження та загалом юридичної інфраструктури. Існують різноманітні заходи для підвищення ефективності примусового виконання, наприклад, пов'язані з розширенням повноважень суб'єктів, що здійснюють примусове виконання рішень юрисдикційних органів.

У кожній країні інститути, що регулюють організаційно-правові умови виконавчого провадження, мають свої особливості і функціонують під різними назвами. Французький юрист Рене Давід на основі наукового дослідження та класифікації закордонних правових систем, виокремив три правові сім'ї: 1) романо-германська, континентальна європейська або слідча; 2) англосаксонська або змагальна; 3) соціалістична.

Застосовуючи цю класифікацію до галузі цивільного судочинства, її можна поділити на три види згідно з цими трьома сім'ями: романо- германський, англосаксонський та соціалістичний, що випливає від певних особливостей виконавчого провадження в цих системах.

Основою класифікації правових систем є ступінь впливу римського права. Романо-германське право розглядається як прямий наслідок впливу римського права. Ця система характерна для країн Європи (Франції, Німеччини, Італії), поширена в Латинській Америці та деяких країнах Близького Сходу.

В англійському правознавстві існують інші назви для двох видів цивільного судочинства. Романо-германська система також називається слідчою, англосаксонська - змагальною. Англосаксонське право, яке не отримало впливу римського права, має своє походження і основу у судових прецедентах (прецедентному праві), що виникають у процесі судової діяльності. У цій системі судове рішення, ухвалене у певній справі, є обов'язковим для рівноправних або нижчестоящих судових інстанцій, що розглядають подібні справи.

Американське право належить до тієї ж групи і базується на англійському праві. Хоча правові системи США і Англії схожі, виконавче провадження в цих країнах відрізняється. Якщо англійському правосуддю (судовій діяльності) притаманний консерватизм, то американське правосуддя пройшло самостійний шлях довгого розвитку. Виконавчі провадження в зазначених системах (романо-германській та англосаксонській) також відрізняються з організаційно-правового огляду.

У Франції, Бельгії та країнах континентальної Європи виконавці є приватними особами, які працюють на підставі ліцензії, а керівництво системою примусового виконання здійснюють територіальні та національні палати як самоврядні органи. У США, на відміну від них, існує інститут маршалів, який вважається впливовим правоохоронним органом державних установ. Служба маршалів не лише здійснює виконання судових рішень, але й забезпечує безпеку судових установ і учасників судового процесу, а також надає допомогу Міністерству оборони та Військово-повітряним силам США при транспортуванні тактичних ракет на військові бази. Служба маршалів США має підрозділи з різних напрямів, обладнані необхідною сучасною зброєю, спеціальними засобами, транспортними засобами різних типів і т. д.

Способи виконання та низка фундаментальних принципів виконавчого провадження різних країн є спільними. Серед них - рівноправність сторін, публічність, державний нагляд за системою виконавчого провадження тощо.

Також виконавчі провадження двох зазначених правових систем мають загальні господарсько-правові явища: приватна власність, банківська система, товарно-грошові відносини і ліберальні методи організації. У кінцевому підсумку, загальною рисою для всіх є наявність майна, на яке можна звертати стягнення.

Основна різниця у регулюванні виконавчого провадження двох згаданих правових систем полягає у різному рівні судового нагляду за їх діяльністю. Варто зауважити, що рівень судового нагляду над виконавчою діяльністю є вищим у країнах континентальної Європи. Досвід виконавчого провадження свідчить, що ефективність виконання набагато вища у тих країнах, де виконавчий орган має силовий елемент. Організацію та ефективність виконавчого провадження в США не можна порівняти з країнами континентальної Європи (Францією, Італією, Польщею), які відстають у швидкості та обсязі виконання.

Хоча для забезпечення виконання з метою відновлення майнових прав важливе значення мають соціально-економічні, природні, географічні, соціально-психологічні, ідеологічні, освітні, культурні, побутові та інші фактори, що прямо пов'язані з механізмом правового регулювання, все ж, навіть найпрогресивніший закон не може функціонувати без примусу. Про це може свідчити досвід США.

Розглянемо основні аспекти виконавчого провадження у двох континентальних країнах - Франції та Італії, а також в одній англосаксонській країні - США, порівнявши їх між собою. Додатково наведемо інформацію про організацію виконавчого провадження в країнах СНД.

Виконавче провадження у Франції та Італії. У Франції сформувалася система приватного виконання, коли повноваження виконавців (офіцерів юстиції) здійснюються не державними службовцями, а особами, які отримали ліцензію від держави на таку діяльність і виконують її самостійно. Професія виконавця регламентується різними королівськими ордонансами, які були прийняті у 1556, 1667 та 1813 роках. На сьогодні правовий статус виконавця визначається ордонансом від 2 листопада 1945 року. Певні зміни в системі виконавчого провадження Франції врегульовано у низці нормативних актів, прийнятих пізніше.

Виконавець (офіцер юстиції) у Франції є посадовою особою, пов'язаною з виконанням правосуддя, але водночас діє як особа вільної (або, як звичайно кажуть у Франції, "ліберальної") професії. У цьому аспекті примусовий виконавець є вільним професіоналом, якому держава делегувала функції виконання рішень, ухвалених різними судами. Водночас, офіцер юстиції - посадова особа, оскільки отримує свої повноваження від держави і має певну монополію на низку юридичних дій, зокрема: виконання судового рішення, вручення повісток, повідомлень, складання актів, що мають доказову силу, посвідчення фактів та інших.

Виконавець (офіцер юстиції) у Франції також є помічником правосуддя і має монопольну функцію повідомлення про акти, а також монополію на публічні аукціони рухомого майна, він здійснює добровільне або судове стягнення за зобов'язаннями, за проханням приватних осіб вживає заходів щодо забезпечення доказів, може представляти сторони у деяких судах. Виконавець також бере участь у судових засіданнях, забезпечуючи під керівництвом судді дотримання внутрішнього порядку у залі суду.

Щоб стати виконавцем, необхідно мати диплом про юридичну освіту, пройти дворічне стажування в конторі виконавця, успішно скласти державний кваліфікаційний іспит.

Стажування включає практичну професійну роботу та вивчення теоретичних дисциплін. Звання виконавця присвоюється наказом міністра юстиції Франції після отримання висновку прокуратури певного територіального округу та Палати виконавців департаменту. Отримавши звання протягом місяця після свого призначення, він повинен присягнути перед судом великої інстанції того округу, при якому установлено цю посаду. При цьому призначення можливе лише на посаду виконавця, яка вже існує або створюється державою знову. Виконавець має право представити Міністерству юстиції свого наступника для отримання згоди на його призначення.

Отже, ніхто не може бути призначений на посаду виконавця, якщо він не був обраний своїм попередником на цій посаді та не отримав згоди міністерства юстиції на призначення. Держава також контролює фінансові аспекти призначення. Посадовець, який представляє свого наступника, отримує винагороду за цю послугу, залежно від економічного потенціалу посади. Такий грошовий викуп називається "фінансуванням" посади. При призначенні органи юстиції перевіряють здатність майбутнього посадовця повернути позику, яку йому довелося взяти, щоб сплатити "фінансування" посади, з урахуванням обсягу її документообігу та розрахунків з регулярними користувачами.

Виконавче провадження в Італії має децентралізовану організацію. Основним органом, що відповідає за виконавче провадження, є корпорація виконавців (Corporazione dei Compulsivi Esecutori) - це професійна організація, яка об'єднує виконавців, визначає їх права та обов'язки та забезпечує контроль за їх діяльністю. Корпорація реєструється в спеціальному реєстрі, який ведеться при Міністерстві юстиції Італії. Організація виконавчого провадження в Італії базується на принципі вільного ринку, де кожен виконавець є самостійним підприємцем.

Виконавець в Італії має право вибирати спосіб виконання рішення, використовуючи доступні методи і засоби, зокрема: примусове вилучення, конфіскацію майна, заборону на виїзд за кордон, вилучення документів тощо. Виконавець може також встановлювати розмір зобов'язання, якщо рішення не визначає конкретну суму. У разі невиконання рішення виконавець має право застосувати примусові заходи проти боржника, включаючи затримання та взяття під варту.

Виконавче провадження в США. Система виконавчого провадження в США є децентралізованою і ґрунтується на різних законодавчих актах окремих штатів. У кожному штаті існують окремі правила та процедури, які регулюють виконавче провадження. Виконавці в США можуть бути як державними службовцями, так і приватними підприємцями, залежно від штату та виду виконавчої діяльності.

Виконавець в США має право займатися виконанням рішень з різних сфер, таких як цивільні, комерційні, податкові, адміністративні справи тощо. Виконавець зобов'язаний діяти в межах закону та здійснювати виконання рішень згідно з установленими процедурами. У разі невиконання рішення виконавець може вжити різних заходів, таких як стягнення майна, утримання відповідної суми з платежів, санкції, штрафи тощо.

Однак, варто зазначити, що системи виконавчого провадження різняться в кожній країні та навіть у різних юрисдикціях в межах країни. Ці загальні відомості надають уявлення про організацію виконавчого провадження в окреслених країнах.

В ролі посадової особи виконавець вручає повістки, здійснює виконання судових рішень від імені держави, використовуючи, в тому числі, державні примусові заходи. Виконавець також має право складати проекти документів, складати протоколи, які мають силу доказів, надавати юридичні консультації та здійснювати інші правові дії. Акти та діяльність виконавця мають публічно- правовий характер, тому на нього покладається обов'язок надавати послуги стільки разів, скільки виникає потреба. Тому виконавець не має права обирати собі клієнтів (адже він не належить до приватних юристів). Важливою частиною професії є обов'язок зберігати професійну таємницю щодо змісту переданих йому процесуальних документів та розпочатих виконавчих процедур під загрозою притягнення до кримінальної відповідальності.

Виконавці майже не працюють самостійно, вони об'єднуються в бюро, яке складається з кількох виконавців і співробітників, що забезпечують їхню роботу. Виконавці зобов'язані працювати навіть у вихідні дні, тому один виконавець з бюро повинен працювати у вихідний день, наприклад, щоб виконати судовий наказ про арешт тиражу газети. Цікаво, що основний обсяг виконання припадає на безробітних боржників, маленьких підприємців, які взяли кредити і не можуть їх погасити.

Виконавці в кожному департаменті організовані в департаментські палати, яким доручено представляти професію перед органами суду та управління, а також забезпечувати дотримання дисципліни та професійної етики. Такі департаментські палати наділені дисциплінарними повноваженнями, які вони здійснюють щодо виконавців свого департаменту. Виконавців у департаментській палаті представляють обрані ними члени палати, які, в свою чергу, обирають голову відповідної палати.

На рівні кожного апеляційного суду, юрисдикція якого охоплює кілька департаментів, виконавці об'єднуються в регіональні палати, які представляють і захищають їхні інтереси перед апеляційними судами. Зокрема, регіональні палати представляють виконавців перед вищими магістратами апеляційних судів. Регіональні палати не є вищими за палати департаментів, вони доповнюють діяльність останніх. Склад регіональної палати обирається виконавцями кожного з департаментів, що входять до округу даного апеляційного суду, пропорційно чисельності виконавців у цьому департаменті. Серед повноважень регіональних палат можна виокремити організацію контролю та ревізій бухгалтерського обліку у конторах виконавців.

На загальнодержавному рівні виконавці представлені Національною палатою, що складається з 32 членів, обраних департаментськими та регіональними об'єднаннями. Усі члени Національної палати обираються на строк 6 років колегією виборців, яка складається з обраних членів регіональних і департаментських палат. В Національній палаті виконавців формується бюро, що включає президента, віце-президента та казначея. Основні функції Національної палати виконавців полягають у забезпеченні представництва професії перед органами державної влади та управління, іншими ліберальними професіями (наприклад, нотаріусами, адвокатами), організації професійної підготовки, управління організаціями, що відповідають за соціальні та пенсійні питання, організації щорічного конгресу виконавців та інші.

У системі примусового виконання Франції кількість посад виконавців обмежена та регулюється Міністерством юстиції. Виконавець, який належить до категорії фахівців вільних професій, здійснює свою діяльність індивідуально як фізична особа або колективно, вступивши до об'єднання фахівців вільних професій, яке має правовий статус юридичної особи. Виконавці не отримують заробітну плату від держави, а вимагають плату за виконання повноважень, делегованих їм державою, згідно з установленими державою тарифами. Наприклад, вручення документів у межах процедури примусового виконання тарифікується державою і оплачується за рахунок боржника. Якщо виконавець надає юридичні послуги, які також можуть бути надані іншими представниками юридичних професій (наприклад, консультації, які можуть надати адвокати, нотаріуси), його гонорар є об'єктом договору і оплачується замовником. У виконанні своїх професійних обов'язків від імені держави виконавець несе особисту відповідальність за юридичні наслідки своїх дій. Наприклад, виконавець може бути притягнутий до цивільної відповідальності за недбалість при врученні процесуальних документів після встановленого терміну, до кримінальної відповідальності - у разі крадіжки коштів клієнтів та інших випадках порушення своїх обов'язків. Майнові ризики професії покриваються страхуванням. Крім цивільної та кримінальної відповідальності, можливе також притягнення до професійної (дисциплінарної) відповідальності за порушення правил професійної відповідальності та етики. Ініціатива в цьому може виходити як від дисциплінарної комісії при департаментській палаті виконавців, так і від Міністерства юстиції Франції та його органів.

Цікавою особливістю сучасної системи виконавчого провадження у Франції є наявність інших, особливо організованих (ліберальних за характером діяльності) професій, представники яких беруть участь у виконавчих процедурах. До них належать комісари як посадові особи, наділені монополією на проведення публічних аукціонів щодо продажу рухомого майна. Комісари отримують повноваження від держави, вони організовані у співтовариствах на всіх рівнях (від місцевого до національного), а їх гонорари тарифікуються державою.

Слід зазначити загальну особливість компетенції виконавців у Франції. Французька правова система ґрунтується на розподілі права на приватне та публічне, відповідно, судова організація відрізняється виокремленням судів з цивільних та кримінальних справ, а також суддів адміністративної юстиції, які об'єднані в різні судові системи. Отже, виконавець не виконує рішень на користь держави і взагалі актів, що приймаються адміністративними судами. Для цих цілей існує особлива система судових виконавців державного казначейства, які є державними службовцями.

Крім того, у межах загальних судів діє суддя з питань виконання, який має право одноособово вирішувати спори, що виникають у результаті вираження незгоди або створення перешкод виконанню судового рішення, розглядати подання про відстрочку виконання та вирішувати інші питання. При цьому судді з питань виконання не дозволено втручатися в саме виконавчі дії.

В Італії примусове виконання регламентується процесуальним законодавством. Суттєві питання на стадії виконання вирішуються виконавчим суддею, судовим виконавцем, мировими суддями. Цікаво, що до числа виконавчих документів належать також векселі та інші цінні папери, що мають рівну юридичну силу з ними. В Італії питання виконавчого провадження регламентуються набагато докладніше та детальніше, ніж, скажімо, у Законі України «Про виконавче провадження». Наприклад, в законодавстві Італії містяться: поняття і характеристика виконавчих документів; процедури примусового відчуження; відчуження рухомого та нерухомого майна боржника; відчуження майна боржника, що перебуває у третіх осіб; примусове виконання зобов'язань перед третіми особами та ін. Цим забезпечується виконання вимог учасників виконавчого провадження та реалізація їх прав у відповідних випадках.

Законодавство Італії передбачає також такі спеціальні органи, як управитель при виконанні вимог кредиторів боржника та комісари при продажу майна боржника.

Згідно зі Законом "Про виконавче провадження" ФРН примусове виконання - це система заходів з цілком або частково примусового виконання цивільно-правових вимог. Посадові особи з виконання (тобто нотаріуси, судді) та інші посадові особи з виконання мають повноваження офіційно- організаційного й учасника виконання у відповідних справах. Однак, певні види виконавчих дій у своїх повноваженнях також мають представники певних галузей, які є приватними особами, але мають встановлені законодавством повноваження зі здійснення виконавчих дій. Наприклад, певні категорії адвокатів мають право вручати повістки, накази й інші документи, а також проводити виконавчі дії відповідно до Закону "Про виконавче провадження".

Отже, у Франції, Італії та ФРН примусове виконання передбачає участь різних посадових осіб та спеціалістів у виконавчих процедурах.

У США процедура виконання судових актів здійснюється згідно з законодавством окремих штатів. Згідно зі статтею 69 "а" Федеральних правил цивільного провадження, виконання здійснюється згідно з практикою та процедурою того штату, в якому діє федеральний окружний суд. Оскільки регулювання виконавчого провадження здійснюється на рівні штатів, рішення суду, видані в одному штаті, необхідно легалізувати в іншому штаті шляхом дотримання відповідних правових процедур. В деяких штатах така легалізація здійснюється через подання позову на вирішення, а в інших - шляхом реєстраційної процедури. Підставою для здійснення виконавчих дій є виконавчий лист, який видано клерком суду або в деяких штатах повноважним шерифом або адвокатом.

Отже, на відміну від країн континентальної системи, де переважно існує єдина система виконання, у США такої системи немає. Наприклад, виконання рішень про конфіскацію на користь уряду США здійснює Служба маршалів США. Рішення з приватних позовів виконуються шерифами або іншими посадовими особами згідно з законодавством окремого штату. Велику роль у виконанні рішення відіграє адвокат стягувача, який займається практичною роботою зі збору необхідної інформації про майно боржника. Крім того, передбачено можливість стягнення заборгованості без використання судової процедури. У США дії посадових осіб, що займаються стягненням боргів, регулюються Законом про справедливі методи стягнення боргів 1978 року. «Збирачі» отримують від 30 до 50% винагороди, що є достатнім стимулом. Стягнення боргів здійснюється різними способами, змушуючи боржника сплатити без звернення до суду. Однак, діяльність таких збирачів обмежена. Збирач не має права: турбувати боржника поза робочим часом (з 21:00 до 8:00) без його згоди; відвідувати боржника на його роботі, якщо начальство або роботодавець заперечують проти цього; розповідати комусь про борг і звертатися з питаннями про борг до третіх осіб, за винятком адвоката боржника.

Висновки

Отже, виконавче провадження в різних країнах (на прикладі розглянутих) характеризується детальним регулюванням виконавчих дій, що, в цілому, обґрунтовано та є запорукою ефективності поновлення порушених прав осіб. Цим убезпечується виникнення колізій та протиріч між правовим регулюванням виконавчого провадження та інших сфер.

Література

1. Арістотель. Політика. URL: https://chtyvo.org.ua/authors/ Aristotle/Polityka/.

2. Шкляр С. Що не так із системою примусового виконання рішень в Україні. Українська правда. URL: https://www.epravda.com.ua/columns/ 2021/03/3/671563/.

3. Про виконавче провадження : Закон України від 02.06.2016. № 1404-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1404-19#Text (Дата звернення: 27.06.2023)

4. Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів: Закон України від 02.06.2016 № 1403-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/1403-19.

5. Основні правові системи світу: навчальний посібник / В.Д. Гапотій, О.Л. Жильцов, Г.І. Воржевітіна. - Мелітополь: ФОП Однорог Т.В., 2019 - 279 с. URL: http://surl.li/dwlal.

Referenses:

1. Aristotle. Polityka [Politics]. (n.d.). chtyvo.org.ua. Retrieved from https://chtyvo.org.ua/ authors/Aristotle/Polityka/ [in Ukrainian].

2. Shklyar, S. Shcho ne tak iz systemoiu prymusovoho vykonannia rishen v Ukraiini [What's Wrong with the Enforcement System of Decisions in Ukraine]. (n.d.). Ukrainska Pravda. Retrieved from https://www.epravda.com.ua/columns/2021/03/3/671563/.

3. Zakon Ukrainy “Pro vykonavche provadzhennia”Јє vid 02.06.2016, № 1404-VIII [Law of Ukaine “On Enforcement Proceedings” from June, 2, 2016, № 1404-VIII] (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text [in Ukrainian].

4. Zakon Ukrainy “Pro orhany ta osoby, yaki zdiisniuiut prymusove vykonannia sudovykh rishen і rishen inshykh orhaniv”Јє vid 02.06.2016, № 1404-VIII [Law of Ukraine “On the Authorities and Persons Responsible for the Enforcement of Judicial Decisions and Decisions of Other Authorities” from June, 2, 2016, № 1404-VIII] (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text [in Ukrainian].

5. Gapotiy, V.D., Zhiltsov, O.L., Vorzhevitina, G.I. (2019). Osnovni pravovi systemy svitu [Basic Legal Systems of the World]. Melitopol. FOP Odnorog T.V. Retrieved from http://surl.li/dwlal [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru