Застосування права ЄС у національних судах держав-членів: огляд практики суду справедливості та досвіду інших країн

Размещено на http://www.allbest.ru

Застосування права ЄС у національних судах держав-членів: огляд практики суду справедливості та досвіду інших країн

Мусієнко Аліна Олегівна асистентка кафедри права Європейського Союзу, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Авер'янова Мілена Валеріївна студентка, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Жук Олеся Іванівна студентка, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Анотація

Улітку 2022 року Україною було здобуто статус кандидата в члени Європейського Союзу. Із цього моменту робота по реформуванню, яка відбувалася вже потягом деякого часу, стала ще більш активною, насамперед у сфері гармонізації національного права до європейського. Однак окрім законодавчих перетворень, на країну чекатимуть принципові зміни у сфері здійснення правосуддя, пов'язані із особливостями Союзу як утворення Sui generis. Зокрема, у рамках ЄС створено окрему правову систему, яка хоч і містить принцип автономії держав-членів у застосуванні правосуддя, все ж суттєво впливає на цей процес.

Метою статті є дослідження цих особливостей, теоретичне обґрунтування імовірних викликів, які можуть постати перед українськими суддями після вступу до ЄС та шляхи їх практичного розв'язання із урахуванням досвіду, що мали держави-члени і країни, що набули статусу кандидатів. національний право справедливість

Так, із установчих договорів та практики Суду справедливості випливає «принцип примату» над національним, що означає, що суди мають недискримінаційно використовувати його під час здійснення правосуддя, а також саме йому надавати перевагу у випадку виникнення колізії. Через це перед суддями постає необхідність ознайомлення із законодавчою базою Союзу та здобуття необхідних навичок для її ефективного використання, чому мають сприяти такі фактори, як технічна допомога інституцій утворення, активність науковців, поліпшення професійної правосвідомості та інше.

Окрім цього, обов'язковими до застосування стануть і рішення Суду справедливості ЄС. Він є однією з інституцій Союзу і в своїй побудові передбачає наявність двох ланок: Суд правосуддя та Загальний суд. Обидва органи видають різні за видами рішення, найпоширенішими із яких є забезпечення виконання закону, анулювання правових актів утворення та тлумачення. Саме останнім у статті присвячено більше уваги, зокрема досліджено порядок винесення таких рішень у рамках преюдиціальної процедури та обґрунтовано їх прецедентний характер.

Обов'язок застосування практики Суду справедливості поставить перед українськими суддями необхідність бути в ній обізнаними та розуміти важливість використання тлумачень інституції під час розгляду судових спорів. Про вирішення цих та інших питань, зокрема на основі досвіду інших країн, і зазначено в статті.

Ключові слова: право ЄС, Суд справедливості ЄС, національні судді, вступ до ЄС, виклики перед судовою системою, досвід держав-членів ЄС.

Musiienko Alina Olehivna Assistant of the Department of European Union Law, Yaroslav Mudryi National Law University

Averianova Milena Valeriivna Student, Yaroslav Mudryi National Law University

Zhuk Olesia Ivanivna Yaroslav Mudryi National Law University

APPLICATION OF THE EU LAW IN NATIONAL COURTS OF MEMBER STATES: OVERVIEW OF THE COURT OF JUSTICE

CASE LAW AND OTHER STATES PRACTICE

Abstrac

In the summer of 2022, Ukraine was granted EU candidate status by the European Council. That occasion marked the transition of reform processes in Ukraine into a more active phase, primarily concerning the harmonization of national law with European law. Notably, in addition to legislative changes, the country will face fundamental changes in the justice system. In particular, within the framework of the EU as a sui generis international organisation, a separate legal system has been established, which affects the justice process significantly despite the granted principle of national judicial procedural autonomy.

The article aims to analyze these features, give a theoretical justification of possible challenges that the Ukrainian judges may face after joining the EU, and suggest the ways of their practical solutions, taking into account the experience of member states and countries that have acquired the status of EU candidates in the similar process.

The principle of primacy of EU law over national law is enshrined in the founding treaties and the judgments of the Court of Justice of the EU. It denotes that courts must use EU law indiscriminately during the administration of justice and give preference to it in the event of a conflict with national law. Because of this principle, judges have to accustom themselves to the legislative framework of the Union and acquire the necessary skills for its effective use. The accustoming process needs to be facilitated by such factors as technical assistance from educational institutions, doctrinal development by scientists, improvement of professional legal awareness, and others.

In addition, rulings of the Court of Justice of the EU will also become binding in Ukraine from the moment of acquiring a status of a member state. The Court of Justice of the EU is one of the seven institutions of the Union. It is divided into two courts: the Court of Justice and the General Court. Both bodies issue different types of judgments based on the cases brought before them, the most common of which are enforcement of the law, annulment of legal acts of the EU, and interpretation. The latter is the central point of the research, which will define the procedure of issuing such decisions within the framework of the preliminary ruling and substantiate their precedential nature.

The requirement to apply the case law of the Court of Justice will challenge the Ukrainian judges to be familiar with it and understand the necessity of using the institution's interpretations during dispute resolution. The solutions to these and other issues, in particular, are indicated in the article, based on the experience of other countries.

Keywords: EU law, Court of Justice of the European Union, national judges, accession to the EU, challenges to the judicial system, the experience of EU member states.

Постановка проблеми. Після набуття статусу кандидата у члени Європейського Союзу (далі - ЄС) Україна стикнулася із необхідністю запровадження багатьох реформ у різних сферах для відповідності тим критеріям, які було поставлено перед країною для подальшого прогресу в євроінтеграції. Вони стосуються зокрема судової реформи, подальшого прийняття заходів для запобігання корупції та боротьбі з відмиванням коштів, прийняття антиолігархічного закону тощо. Однак слід зазначити, що окрім згаданих у критеріях галузей, зміни відбуватимуться і в тих питаннях, які прямо не визначено у вимогах. Зокрема, це стосується імовірних викликів, які постануть перед національними суддями, насамперед у сфері застосування джерел права ЄС та необхідності відповідати стандартам, які встановлені для європейських суддів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різним питанням, що стосуються співвідношення права ЄС із національним, силою рішень Суду справедливості ЄС (далі - ССЄС) і його співробітництвом із судами держав- учасниць, досвідом різних країн при вступі до ЄС та іншого були присвячені праці таких зарубіжних вчених, як К. Ленартс (K. Lenaerts), К. Лейон (K. Leijon), К. М. Шерр (K. M. Scherr), А. Лазовськи (A. Lazowski), М. Ватсов (M. Vatsov) тощо.

Серед українських дослідників зазначеними темами опікувалися Р. А. Петров, М. В. Базарник, Т. В. Комарова, В. Д. Бринцев, В.О. Гончаров, А.О. Точій, А.Г. Іванов та інші.

Мета статті -- дослідження особливостей ЄС в розрізі тих змін, які буде нести членство в утворенні для українських суддів, а також пошук та визначення шляхів вирішення імовірних проблем із урахуванням досвіду країн, які мають статус учасника, зокрема Болгарії, Румунії, Польщі, або кандидата, зокрема Сербії.

Виклад основного матеріалу. Перш за все слід визначити, що специфіка ЄС як утворення Sui generis значно позначилася на правосудді держав-членів. Так, за рішенням ССЄС «Flaminio Costa v E.N.E.L.», було визначено наступне: «...На відміну від звичайних міжнародних договорів, Договір ЄЕС створив власну правову систему, яка після набрання чинності Договором стала невід'ємною частиною правових систем держав-членів і яку їхні суди зобов'язані застосовувати...» [1]. Отже, вже на первісних стадіях утворення ЄС передбачалося, що буде сформовано окрему правову систему, за охороною якої будуть стежити ССЄС на міжнародному рівні та суди держав-членів - на національному. Дана думка зазнала закріплення і в статті 19 Договору про Європейський Союзу (далі - ДЄС): «.Держави-члени надають засоби судового захисту, достатні для того, щоб забезпечити ефективний правовий захист у сферах, охоплених законодавством Союзу.».

ЄС був створений для реалізації цілей, які не могли бути досягнуті державами-членами окремо. Е.А. Кшиштофік визначає, що специфіка правоустрою ЄС базується на припущенні, що держави-члени передали визначений ряд повноважень, зокрема щодо судової юрисдикції, на наднаціональний рівень і взяли на себе зобов'язання спільно та ефективно провадити правосуддя задля досягнення цілей ЄС [2].

Правова система ЄС містить принцип автономії держав-членів у застосуванні правосуддя, що розповсюджується і на процесуальні, і на організаційні питання судової влади. Причому дотримання цього принципу повинно здійснюватися виключно у сферах, компетенція з яких не була передана ЄС. Так, у справі «European Commission v Republic of Poland» ССЄС зазначив: «.. .при здійсненні компетенції [організації правосуддя, що належить державам-членам] держави-члени зобов'язані дотримуватися своїх зобов'язань, що випливають із законодавства ЄС ... Крім того, вимагаючи від держав-членів дотримання цих зобов'язань, Європейський Союз ... не присвоює собі цю компетенцію.» [3]. К. Ленартс визначає, що ухваленням подібних рішень ССЄС не прагне втручатися у національні судові системи, а слідкує за дотриманням принципу незалежності судової влади, зокрема від інших гілок національної влади держави-члена, в питаннях законодавчого закріплення організації та функціонування національних судів. К. Ленартс прогнозує, що найближчим часом ССЄС надасть роз'яснення гарантій, яких вимагає законодавство ЄС для того, щоб національний суд визнавався незалежним [4].

Тож, коли Україна долучиться до цього специфічного утворення, яке має свої особливості, деякі із яких зазначені вище, перед нею постануть певні виклики, і зокрема вони стосуватимуться сфери правосуддя. Так, європеїзація передбачає не тільки зміни в побудові судової системи держави, але й конкретні вимоги та стандарти, що впроваджуватимуться для всіх національних суддів. І насамперед тут слід зазначити про використання норм права ЄС, причому як прямої, так і непрямої дії.

Для початку потрібно сказати про роль, яку починає відігравати європейське право після вступу країни до утворення, та його подальший взаємозв'язок і взаємодію із національним. Із аналізу установчих договорів та практики європейського Суду випливає, що норми права ЄС характеризуються прямою дією і верховенством над нормами держави-члена, а також тим, що після приєднання країни до утворення стають частиною її права. Зокрема, про примат європейського права неодноразово зазначав ССЄС, і поворотним у цьому можна вважати вже згадане раніше рішення «Flaminio Costa v E.N.E.L.» [1], у тексті якого зазначається, що право країни- учасниці не може ставитися вище за право ЄС. Ця ж думка продовжується і у висновку за запитом Апеляційного суду Румунії, де було зазначено, що «.відповідно до принципу верховенства права ЄС, національний суд. має обов'язок. повною мірою виконувати вимоги права ЄС у суперечці, переданій до нього, з власної ініціативи не застосовуючи будь-яке національне правило чи практику, навіть якщо вони ухвалені [після акту права ЄС] . без необхідності вимагати або чекати попереднього скасування цього національного правила чи практики законодавчими чи іншими конституційними засобами...» [5].

В іншому ж випадку законодавство Союзу не застосовувалося б однаково та ефективно в усіх державах, і вся правова система утворення була б поставлена під сумнів [6]. Підтримують таку розстановку сил і національні суди. Так, із 5 590 рішень ССЄС щодо тлумачення права ЄС за період з 1992 до 2012, у 39% запитів, на основі яких були видані преюдиціальні рішення, суди додавали пояснювальні записки, у яких висловлювали свої думки щодо того, як треба вирішувати справу, причому у 64,8% із записок судді агрументували перевагу використання права ЄС над національним. [7].

При цьому примат права ЄС поширюється не тільки на норми прямої дії, що містяться в Договорах, міжнародних угодах, стороною-учасником яких є Союзу, Регламентах і Директивах, але й, відповідно до доктрини проєвропейської інтерпретації (непрямого ефекту норм права ЄС), і на рішення, рекомендації, висновки [8] та норми права ЄС, які держава не повністю імплементувала в національний правопорядок чи зробила це неналежним чином. При застосуванні механізму проєвропейської інтерпретації, національний суд повинен намагатися тлумачити законодавство у ракурсі формулювань та прямих, і непрямих норм права ЄС (непрямих - у тому об'ємі, що прямо не порушує національне законодавство). Первісно ж дана доктрина розповсюджувалася виключно на Директиви інституцій ЄС, що підтверджується, зокрема, сумісним рішенням ССЄС «Bernhard Pfeiffer (C-397/01), Wilhelm Roith (C-398/01), Albert SuB (C-399/01), Michael Winter (C-400/01), Klaus Nestvogel (C-401/01), Roswitha Zeller (C-402/01) and Matthias Dobele (C-403/01) v Deutsches Rotes Kreuz, Kreisverband Waldshut» [9].

Це все зобов'язує суддів не тільки знати законодавчу базу Союзу, але й вміти ефективно її використовувати під час здійснення судочинства. На сьогодні українські судді дедалі активніше посилаються на відповідні джерела, однак подальшому розвитку мають сприяти технічна допомога європейських інституцій та зростання активності української наукової спільноти [10]. Окрім цього, це питання безпосередньо пов'язано із професійною правосвідомістю суддів, що повинна вдосконалюватися та в подальшому стати об'єктом пильного контролю, аби судова система України відповідала встановленим європейським стандартам. Відправники правосуддя не тільки мають бути готові до винесення цінностей ЄС на перший план при здійсненні судочинства, але й до постійної еволюції, адже Союз не стоїть на місці та стрімко розвивається, охоплюючи все нові сфери та механізми регулювання [11].

Але окрім посилання на нормативно-правові акти ЄС, судді також повинні брати до уваги та використовувати тлумачення цих актів ССЄС, рішення якого мають певну силу преюдиції, адже за статтею 19 Договору про функціонування ЄС (далі - ДФЄС) цей Суд має виключне право здійснювати тлумачення та досліджувати законність відповідних документів. І найбільш важливим механізмом, якщо ми говоримо про співпрацю інституції та національних судів у цій сфері, є той, що закріплений у статті 267 акту - преюдиціальна процедура.

Відповідно до цього механізму, у випадку, коли національний орган правосуддя має сумніви щодо законності чи тлумачення Acquis communautaire, він зобов'язаний направити запит до ССЄС щодо винесення преюдиціального рішення (preliminary ruling). Право-обов'язок подання такого запиту виникає з моменту набуття країною статусу члену ЄС. Показовим є досвід Румунії, яка направила перший запит про тлумачення права ЄС на 17 день з приєднання до ЄС [12].

Процедура подання національними органами правосуддя держав-членів звернень до ССЄС щодо тлумачення норм права ЄС та винесення преюдиціального рішення була запроваджена в Установчих договорах, зокрема у вже згаданій статті 267 ДФЄС, як форма нагляду та підтримки інтеграції судів держав-членів у систему правосуддя ЄС. Ця система направлена на забезпечення однакового тлумачення та застосування Acquis communautaire на території усіх держав-членів [13].

Причому до юрисдикції ССЄС належить окрім іншого видання рішень стосовно застосування Acquis communautaire у справах, що мають підвищене політичне значення. К. Лейон визначає, що 54,5% із 5 590 справ, за якими національні органи правосуддя направляли преюдиціальні запити у період з 1992 до 2012, стосувалися рішень високої політичної чутливості, що свідчить про високий рівень довіри до ССЄС та ефективну правову інтеграцію судових систем держав-членів у систему правосуддя ЄС (при цьому потрібно врахувати похибку статистики, спричинену тим, що суди, що висловлюють супротив інтеграції, взагалі не передають політичних справ до ССЄС) [7].

Питання щодо правової сили рішень ССЄС загалом, та попередніх зокрема, є об'єктом дослідження різними науковцями. Так, Т.В. Комарова зазначає, що незважаючи на те, що установчі договори прямо не закріплюють здатність інституту створювати нові норми європейського права, а отже його рішення не вважаються прецедентами, на практиці він все ж займається нормотворчістю [14]. В.О. Гончаров, А.О. Точій та А.Г. Іванов так само визначають, що хоча де-юре рішення Суду не мають характеру прецеденту, де-факто він наявний [15]. Навіть сам орган називає свої рішення прецедентами при посиланні на них, зокрема, у рішенні «Telefonica, SA and Telefonica de Espana, SA v European Commission» [16].

Відповідна думка підкріплюється і продовжується і в іншій практиці ССЄС, зокрема в рішенні «Gerhard Kobler v Republik Osterreich» було вперше затверджено, що невідповідність рішення національного суду попередній практиці інституції буде вважатися порушенням права ЄС [14, 17]. Науковці зазначають, що це могло стати основою для подальшої більш суворої та рішучої позиції Суду щодо недотримання їх попередньої практики тлумачення норм європейського права, зокрема поставити питання про відповідальність держави-члена в такому разі [18]. Доктрина неподання запиту на преюдиціальне рішення у випадках, якщо додаткове тлумачення Acquis communautaire не потребується, бо є чітко визначеним, утім, існує, та має назву Acte clair. Однак, неподання запиту на преюдиціальне рішення у випадках, де воно є необхідним для розв'язання спору, прямо засуджується ССЄС, зокрема у рішенні «Commission v France» [19].

Таким чином, рішення ССЄС є не тільки обов'язковими для сторін спору, що розглядається, але й практично мають застосовуватися при винесенні рішень національними судами країн, що є учасницями Союзу. Відповідно, такий статус вони набудуть і для України, коли вона стане членом ЄС. До дискреції національного органу правосуддя при цьому належитиме вирішення питання щодо того, чи потрібно залучити для розв'язку справи право ЄС (суд може наполягти на його застосуванні навіть у випадках, коли сторони провадження не залучили акти ЄС в агрументації власних позицій [20]); визначення, на якому етапі подати запит; визначення форми направленого запиту до ССЄС щодо тлумачення даного права у випадку невпевненості застосування Acquis communautaire до конкретної справи з можливістю описати релевантність питання у пояснювальній записці до запиту [13].

Якщо вести мову про сучасний стан, то наразі обов'язковий характер у нашій державі мають лише рішення ЄСПЛ, а щодо практики ССЄС Верховний Суд ставиться доволі скептично. Так, Вищим адміністративним судом України було створено окремий інформаційний лист про використання рішення у справі "Yvonne Van Duyn v Homme Office" конкретно, та практики ССЄС загалом. Він звернув увагу на те, що, відповідно до положень національного законодавства, зокрема конституційних, такі тлумачення не можуть вважатися джерелом українського права. Тим не менш, Суд зазначив, що, зважаючи на європейську зорієнтованість України, практика інституції може використовуватися для міркувань щодо стандартів правової системи ЄС та порівняння їх із українськими [21]. Однак тут слід зауважити, що у певній галузі національні суди все ж повинні брати до уваги практику ССЄС, що є законодавчо закріпленим. Ідеться про Закон України «Про ринок електричної енергії», де відповідне положення зазначене в пункті 11 статті 2.

Повертаючись до питання того, що зміниться, коли Україна набуде статусу члена Євросоюзу, маємо зазначити про те, що перед національною судовою системою постане одразу декілька проблемних питань. Так, певне занепокоєння викликає власне система направлення запитів для отримання преюдиціальних рішень. Правники ЄС, зокрема Генеральний адвокат ССЄС Дамасо Руіс-Харабо Коломер, констатують, що відсутність чіткого опису процедури подання звернень та недостатня визначеність суб'єктів-ініціаторів такого механізму (ними визнаються не тільки національні державні суди усіх рівнів, а й інші органи правосуддя, зокрема трибунали) призводять до формування надмірно гнучкої, казуїстичної юриспруденції, для застосування якої суддями держав-членів повинна проводитися креативна інтерпретація преюдиціального доробку ССЄС [22].

Далі, застосування тлумачень ССЄС при вирішенні спорів означає загальну ознайомленість із принаймні головними та найбільш визначальними рішеннями органу. Тут потрібно згадати і про те, що в рамках процедури preliminary rulings для такого звернення потрібно спочатку пересвідчитися, що подібне питання вже не було вирішено інститутом раніше, або що якісні умови справи настільки відрізняються від попереднього випадку, що застосування права за аналогією визнається неможливим [13]. Це, у свою чергу, тягне незрозумілість із тим, як саме ознайомлення буде здійснюватися, особливо в умовах того, що рішення Суду перекладаються не всіма мовами.

Для прикладу є досвід Болгарії, у якій суди надсилали запити доволі часто через брак перекладу практики болгарською мовою та неможливість дослідити всі рішення самостійно [23]. У той же час, наразі суди країни, зокрема її Конституційний Суд, відносяться до застосування тлумачень ССЄС доволі стримано [24], у чого, на нашу думку, є декілька причин. По-перше, як уже зазначалося, постала проблема мовного питання, коли рішення не перекладаються мовою країни-учасниці, а отже залишаються недоступними для багатьох національних суддів. По-друге, Болгарія є, на нашу думку, однією із тих країн, для яких віддавання частини національного суверенітету є досі доволі болючим, а отже застосування рішень ССЄС, що мають силу преюдиції, може здаватися небажаним та обмежуючим повноваження судів держави при здійснення правосуддя.

Із цими ж проблемами може стикнутися і Україна, а отже слід заздалегідь проаналізувати шляхи до подолання зазначених перешкод. Так, допомогу в мовному питанні можуть надати збірки та узагальнення із найважливішими рішеннями Суду, перекладеними українською, які існують уже на сьогодні та, скоріше за все, будуть створюватися й надалі дедалі активніше. Друга ж проблема потребує комплексного підходу, зокрема проведення відповідних інформаційних заходів для зауваження на важливості використання тлумачень норм європейського права ССЄС, особливо на перших етапах після вступу, коли національні судді ще недостатньо системно ознайомлені з правом ЄС та шляхами його ефективного практичного втілення.

Окрім цього, безсумнівним викликом для української судової системи є відповідність європейським стандартам. Досліджуючи це питання, В. Д. Бринцев виокремлює дві групи таких стандартів: а) комплексні, які стосуються загальних принципів судочинства і безпосередньо розгляду спорів (зокрема, тут ідеться про неупередженість, публічність, відкритість, рівність, справедливість тощо) та б) стандарти, які стосуються саме побудови судової системи держави (незалежність суддів, єдність судової системи, доступність та інше) [25]. Незважаючи на те, що відповідні принципи закріплені і на рівні національного законодавства, після вступу до ЄС за їх дотриманням здійснюватиметься ще більш пильний нагляд.

Окремо тут слід зазначити про важливість такої засади як ефективність, якої мають додержуватися судді, що затверджено статтею 19 ДФЄС, статтею 47 Хартії Європейського Союзу про основоположні права та практикою ССЄС. Ефективність системи правосуддя забезпечує насамперед підтримання верховенства права та дотримання цінностей утворення на рівні всього Союзу. Складність із принципом ефективності полягає в тому, що, відповідно до практики Суду, тлумачення його та застосування постійно варіюється в залежності від конкретних обставин справи, а отже його усталеність та вплив на національні норми залишаються відкритим питанням. Окрім цього, не виключається випадок, коли тлумачення цього принципу ССЄС може дещо протирічити тому, як право на ефективний судовий захист визначається національними судами [26].

Для узагальненого пошуку шляхів до вирішення зазначених вище проблем слід також здійснити невеликий історичний екскурс та дослідити, як інші країни долали схожі перешкоди. Так, у Польщі вже під час перебування в Союзу було ініційовано створення системи «суддів-консультантів» в судах першої та другої інстанції, які могли надавати допомогу колегам у питаннях застосування права ЄС. За словами дослідників, аналогічна система створювалася і до вступу країни до Союзу, однак тоді вона не була гарно скоординована та налагоджена, а отже згодом розпалася [27]. Схожим шляхом пішла Сербія, яка наразі аналогічно Україні має статус кандидата, ставши в Західних Балканах першотворцем системи суддів, які зможуть за необхідності координувати інших щодо певних аспектів права ЄС. Як зазначають науковці, в ідеалі політика країни в цій сфері повинна призвести до відкриття платформи, де всі судді зможуть отримати доступ до актуальних матеріалів із законодавства Союзу [28].

Окрім цього, у вирішенні питань належного навчання суддів праву ЄС беруть участь і безпосередньо інституції утворення. Так, за підтримки Єврокомісії було розроблено програму для професійної підготовки суддів перед тим, як вони здобудуть статус європейських. Зокрема, сюди входить ознайомлення із правовою системою та культурою ЄС для практичного розуміння ролі права Союзу у національних правових системах; роз'яснення головних аспектів щодо дотримання принципу верховенства права під час здійснення судочинства; інформування щодо їх ролі після набуття статусу європейських суддів тощо [29].

За підтримки Європарламенту також розроблено програму підготовки суддів із держав-членів ЄС, яка передбачає насамперед обмін знаннями та укріплення довірчих відносин між учасниками для подальшої співпраці в рамках утворення. Ця ж програма закріплює обов'язок країн забезпечувати суддів належними умовами для подальшого розвитку після призначення на посаду (зокрема йдеться про фінансування та підтримку органів, що опікуються професійним навчанням суддів та запровадження відповідних заходів для подальшого вдосконалення їхніх знань) [30].

Таким чином, першим кроком України в подоланні імовірних складнощів із пристосуванням національних судів до європейських реалій має стати належне навчання суб'єктів правосуддя для досягнення їх обізнаності в праві ЄС та ознайомлення із тими джерелами, які вони матимуть використовувати у своїй подальшій діяльності після набуття Україною статусу члена утворення.

Висновки

Acquis communautaire формує власну правову систему ЄС, за охороною якої слідкують ССЄС та органи правосуддя держав-членів. Враховуючи набуття Україною статусу кандидата у члени Союзу та стрімкий розвиток євроінтеграції, нагальним питанням постає проведення європеїзаційних процесів, особливо у сфері судового захисту, за стандартами утворення. Зокрема, суди України зі вступом до ЄС набудуть обов'язок ефективно застосовувати законодавчу базу Союзу за тлумаченням ССЄС та направляти запити до Суду щодо винесення преюдиціальних рішень. Рішення «Gerhard Kobler v Republik Osterreich» вперше затвердило, що невідповідність рішення національного суду попередній практиці ССЄС буде вважатися порушенням права ЄС, а неподання запиту на преюдиціальне рішення у випадках, де воно є необхідним для розв'язання спору, прямо засуджується, зокрема у рішенні «Commission v France». А отже використання тлумачень Суду поруч із нормами права Союзу стане для українських суддів обов'язковим.

В ході проведеного аналізу практики інших країн щодо пристосування до використання практики ССЄС було зауважено на важливості проведення ґрунтовного навчання суддів за практикою Польщі, що створила систему «суддів-консультантів» з питань використання практики ЄС, та Сербії, що створила систему суддів, які координують національні суди щодо певних аспектів права Союзу. Особливо важливим це вважається на тлі того, що наразі в Україні, за загальною практикою, рішення ССЄС не мають обов'язкового характеру, як це відбувається у випадку ЄСПЛ. А отже професійна підготовка суддів перед тим, як вони здобудуть статус європейських, є дуже важливою, тим паче, що, за досвідом попередніх років, вона провадиться і за підтримки Єврокомісії.

Також необхідним визнається продовження друку збірок та узагальнень найважливіших рішень Суду, перекладених українською мовою та проведення інформаційних заходів для зауваження на важливості використання тлумачень норм європейського права ССЄС для ефективного здійснення правосуддя.

Література

Case 6-64. Flaminio Costa v E.N.E.L. 1964. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal- content/EN/TXT/?uri=CELEX%3A61964CJ0006.

Krzysztofik E. A. The Principle of Effectiveness of Eu Law from the Perspective of the Obligations of National Courts. ORBELIANI LAW REVIEW. 2023. Вип. № 1 (1). С. 87-104

Case C-619/18. European Commission v Republic of Poland supported by Hungary.

URL: https://curia.europa.eu/juris/document/document.jsf?text=&docid=215341&pageIndex= 0&doclang=EN&mode=lst&dir=&occ=first&part=1&cid=1730615.

Lenaerts K. New Horizons for the Rule of Law Within the EU. German Law Journal.

Вип. 21. С. 29-34

Case C-430/21. Judgment of a request for a preliminary ruling from the Curtea de Apel Craiova. 2022. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/PDF/?uri=CELEX: 62022CN0058&from=EN.

Kelemen R. D., Eeckhout P., Fabbrini F., Pech L., Uitz R. National Courts Cannot Override CJEU Judgments. Verfassungsblog. 2020. URL: https://verfassungsblog.de/national- courts-cannot-override-cjeu-judgments/.

Leijon K. National Courts and Preliminary References: Supporting Legal Integration, Protecting National Autonomy or Balancing Conflicting Demands?. West European Politics.

Вип. 44. С. 510-530.

Муравйов В. Реалізація норм права Європейського союзу у внутрішніх правопорядках держав-членів. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: Міжнародні відносини. Економіка. Країнознавство. Туризм. 2013. Вип. 2. С. 58-64.

Joined cases c-397/01 to c-403/01. Bernhard Pfeiffer (C-397/01), Wilhelm Roith (C-398/01), Albert Sub (C-399/01), Michael Winter (C-400/01), Klaus Nestvogel (C-401/01), Roswitha Zeller (C-402/01) and Matthias Dobele (C-403/01) v Deutsches Rotes Kreuz, Kreisverband Waldshut eV.

URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/PDF/?uri=CELEX:62001CJ0397.

Петров Р. А. Європеїзація української судової системи як складова євроінтеграційної політики України. Право України. 2012. Вип. № 1-2. С. 300-306.

Базарник М. В. Вплив євроінтеграційних процесів на судову реформу в Україні. Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Вип. 32. 2022. С. 279-288.

Case C-33/07. Ministerul Administratiei si Internelor - Directia Generala de Pa§apoarte Bucuresti V Gheorghe Jipa. 2008. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri= CELEX%3A62007CJ0033.

C 143/01. Information note on references from national courts for a preliminary ruling.

URL: https://eur -lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:C:2009:297:0001:0006:EN:PDF.

Комарова Т. В. Правова сила рішень Суду справедливості Європейського Союзу. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2018. Вип. 49. С. 193-196.

Гончаров В. О., Точій А. О., Іванов А. Г. Прецедентний характер рішень Суду Європейського Союзу. Юридичний науковий електронний журнал. 2021. Вип. 10. С. 582-584.

Case T-336/07. Telefonica, SA and Telefonica de Espana, SA v European Commission. 2012. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/en/TXT/?uri=CELEX:62007TJ0336.

Case C-224/01. Gerhard Kobler v Republik Osterreich. 2003. URL: https://eur-lex.europa.eu/ legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX%3A62001CJ0224.

Scherr K. M. The principle of state liability for judicial breaches : the case Gerhard Kobler v. Austria under European Community law and from a comparative national law perspective. Florence, 2008. 458 с.

Case C-416/17. Commission v France. 2018. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal- content/en/ALL/?uri=CELEX:62017CJ0416.

Case 126/80. Maria Salonia v Giorgio Poidomani and Franca Baglieri, nee Giglio. 1981. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX%3A61980CJ0126.

Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України № 1601/11/10/14-14 від 18 грудня 2014 р.

Opinion of RG Colomer of 28 June 2001, C-17/00, Francois De Coster vs College des bourgmestre et echevins de Watermael-Boitsfort. URL: https://curia.europa.eu/juris/document/ document.jsf?text=&docid=46475&pageIndex=0&doclang=PT&mode=req&dir=&occ=first&part=1.

Lazowski A., Yosifova S. Learning the Hard Way: Bulgaria and EU Law. The Application of EULaw in the New Member States, 2010. С. 537-570.

Vatsov M. European Integration Through Preliminary Rulings? The Case of the Bulgarian Constitutional Court. German Law Journal. 2015. Вип. 16:06. С. 1591-1622.

Бринцев В. Д. Система організаційного забезпечення судової влади України: дис. ... д-ра юрид. наук.: 12.00.10. Харків, 2010. 520 с.

Ravo L. M. The role of the Principle of Effective Judicial Protection in the EU and its Impact on National Jurisdictions. EUTEdizioni Universita di Trieste. 2012. С. 101-125.

Poslutski W. The polish experience and best practices worked out on the training of judges in EU law and improving its accessibility. The Training of Legal Practitioners: Teaching EU law and Judgecraft. Complication of briefing notes. Brussels, 2013. С. 84-100.

Bojovic A. K. Judicial training and EU law: A view on comparative and Serbian practice. Strani Pravni Zivot. 2018. C. 73-92.

Initial training of judges in the European Union. European justice. 2022. URL: https://e-justice.europa.eu/38582/EN/initial_training_of_judges_in_the_european_union.

The Training of Judges and Legal Practitioners - Ensuring the Full Application of EU Law. European Union, 2017. URL: https://www.europarl.europa.eu/RegData/etudes/IDAN/2017/ 583134/IPOL_IDA(2017)583134_EN.pdf.

References:

Case 6-64. Flaminio Costa v E.N.E.L. 1964. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/ EN/TXT/?uri=CELEX%3A61964CJ0006.

Krzysztofik E. A. The Principle of Effectiveness of Eu Law from the Perspective of the Obligations of National Courts. ORBELIANI LAW REVIEW. 2023. Вип. № 1 (1). С. 87-104

Case C-619/18. European Commission v Republic of Poland supported by Hungary. 2019. URL: https://curia.europa.eu/juris/document/documentjsf?text=&docid=215341&pageIndex=0&doclang= EN&mode=lst&dir=&occ=first&part= 1&cid=1730615.

Lenaerts K. New Horizons for the Rule of Law Within the EU. German Law Journal. 2020. Вип. 21. С. 29-34

Case C-430/21. Judgment of a request for a preliminary ruling from the Curtea de Apel Craiova.

URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/PDF/?un=CELEX:62022CN0058& from=EN.

Kelemen R. D., Eeckhout P., Fabbrini F., Pech L., Uitz R. National Courts Cannot Override CJEU Judgments. Verfassungsblog. 2020. URL: https://verfassungsblog.de/national-courts-cannot- override-cjeu-judgments/.

Leijon K. National Courts and Preliminary References: Supporting Legal Integration, Protecting National Autonomy or Balancing Conflicting Demands?. West European Politics. 2021. Вип. 44. С. 510-530.

Muraviov V. (2013). Realizatsiia norm prava Yevropeiskoho soiuzu u vnutrishnikh pravoporiadkakh derzhav-chleniv. [Implementation of the norms of the law of the European Union in the internal legal systems of the member states]Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu imeni V. N. Karazina. Seriia: Mizhnarodni vidnosyny. Ekonomika. Krainoznavstvo. Turyzm. -Bulletin of Kharkiv National University named after V. N. Karazin. Series: International relations. Economy. Local studies. Tourism, 2, 58-64 [in Ukrainian].

Joined cases c-397/01 to c-403/01. Bernhard Pfeiffer (C-397/01), Wilhelm Roith (C-398/01), Albert Sub (C-3 99/01), Michael Winter (C-400/01), Klaus Nestvogel (C-401/01), Roswitha Zeller (C-402/01) and Matthias Dobele (C-403/01) v Deutsches Rotes Kreuz, Kreisverband Waldshut eV. 2004. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/PDF/?uri=CELEX:62001CJ0397.

Petrov R. A. (2012) Yevropeizatsiia ukrainskoi sudovoi systemy yak skladova yevrointehratsiinoi polityky Ukrainy [Europeanization of the Ukrainian judicial system as a component of the European integration policy of Ukraine]. Pravo Ukrainy -- Law of Ukraine, 1-2, 300-306 [in Ukrainian].

Bazarnyk M. V. (2022) Vplyv yevrointehratsiinykh protsesiv na sudovu reformu v Ukraini [The impact of European integration processes on judicial reform in Ukraine]. Naukovi zapysky Lvivskoho universytetu biznesu ta prava -- Scientific notes of the Lviv University of Business and Law, 32, 279-288. [in Ukrainian].

Case C-33/07. Ministerul Administraliei si Internelor - Direclia Generala de Pasapoarte Bucuresti V Gheorghe Jipa. 2008. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri= CELEX%3 A62007CJ003 3.

C 143/01. Information note on references from national courts for a preliminary ruling. 2005. URL: https://eur -lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:C:2009:297:0001:0006:EN:PDF.

Komarova T. V. (2018) Pravova syla rishen Sudu spravedlyvosti Yevropeiskoho Soiuzu [Legal force of decisions of the Court of Justice of the European Union]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu -- Scientific Bulletin of the Uzhhorod National University,49, 193-196. [in Ukrainian].

Honcharov V. O., Tochii A. O., Ivanov A. H. (2021) Pretsedentnyi kharakter rishen Sudu Yevropeiskoho Soiuzu [Precedential nature of decisions of the Court of the European Union]. Yurydychnyi naukovyi elektronnyi zhurnal -- Legal scientific electronic journal, 10, 582-584 [in Ukrainian].

Case T-336/07. Telefonica, SA and Telefonica de Espana, SA v European Commission. 2012. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/en/TXT/?uri=CELEX:62007TJ0336.

Case C-224/01. Gerhard Kobler v Republik Osterreich. 2003. URL: https://eur-lex.europa.eu/ legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX%3A62001CJ0224.

Scherr K. M. The principle of state liability for judicial breaches : the case Gerhard Kobler v. Austria under European Community law and from a comparative national law perspective. Florence, 2008. 458 с.

Case C-416/17. Commission v France. 2018. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal- content/en/ALL/?uri=CELEX:62017CJ0416.

Case 126/80. Maria Salonia v Giorgio Poidomani and Franca Baglieri, nee Giglio. 1981. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX%3A61980CJ0126.

Information letter of the Higher Administrative Court of Ukraine No. 1601/11/10/14-14 dated December 18, 2014.

Opinion of RG Colomer of 28 June 2001, C-17/00, Francois De Coster vs College des bourgmestre et echevins de Watermael-Boitsfort. URL: https://curia.europa.eu/juris/document/ document.jsf?text=&docid=46475&pageIndex=0&doclang=PT&mode=req&dir=&occ=first&part=1.

Lazowski A., Yosifova S. Learning the Hard Way: Bulgaria and EU Law. The Application of EULaw in the New Member States, 2010. С. 537-570.

Vatsov M. European Integration Through Preliminary Rulings? The Case of the Bulgarian Constitutional Court. German Law Journal. 2015. Вип. 16:06. С. 1591-1622.

Bryntsev V. D. (2010) Systema orhanizatsiinoho zabezpechennia sudovoi vlady Ukrainy [System of organizational support of the judiciary of Ukraine]: dys. ... d-ra yuryd. nauk - PhD dissertation.: 12.00.10. Kharkiv, 520 p [in Ukrainian].

Ravo L. M. The role of the Principle of Effective Judicial Protection in the EU and its Impact on National Jurisdictions. EUTEdizioni Universita di Trieste. 2012. С. 101-125.

Poslutski W. The polish experience and best practices worked out on the training of judges in EU law and improving its accessibility. The Training of Legal Practitioners: Teaching EU law and Judgecraft. Complication of briefing notes. Brussels, 2013. С. 84-100.

Bojovic A. K. Judicial training and EU law: A view on comparative and Serbian practice. Strani Pravni Zivot. 2018. C. 73-92.

Initial training of judges in the European Union. European justice. 2022. URL: https://e-j ustice.europa.eu/38582/EN/initial_training_of_j udges_in_the_european_union.

The Training of Judges and Legal Practitioners - Ensuring the Full Application of EU Law. European Union, 2017. URL: https://www.europarl.europa.eu/RegData/etudes/IDAN/2017/583134/ IPOL_IDA(2017)583134_EN.pdf.

Размещено на Allbest.ru