Екологічна безпека як особливий інститут права

Размещено на http://www.allbest.ru

Навчально-науковий інститут права

Національний університет водного господарства та природокористування

Екологічна безпека як особливий інститут права

Сивицький Владислав Сергійович здобувач третього (освітньо- наукового) рівня

Анотація

Суспільний запит на екологічну стабільність й безпеку як на глобальному так і на локальному рівнях мотивує до особливої наукової уваги щодо проблематики екологічної безпеки. У роботі екологічна безпека розглядається в об'єктивному сенсі як засіб гарантування суб'єктивних екологічних прав.

Метою статті є окреслення змісту й специфіки екологічної безпеки як інституту права. Досягнення відповідної дослідницької мети передбачає розв'язок двох пов'язаних завдань: 1) узагальнити сучасне розуміння поняття «інститут права»; 2) детермінувати й окреслити особливості такого правового інституту як екологічна безпека.

Показано, що у сучасному правознавстві явище інституту права потрактовується як відповідь на запит суспільства щодо врегулювання певної сфери суспільного життя або забезпечення індивідуальних чи суспільних потреб. Наголошується, що сучасний підхід до інститутів права як специфічних систем регулятивного характеру накладає додаткову відповідальність як на суб'єктів правотворення, так і на суб'єктів правозастосування. Інститути права постають легітимною основою для впливу держави (її владних інституцій й посадових осіб) на певні суспільні відносини у разі такої необхідності.

Взявши до уваги сучасні підходи до явища інституту права, екологічна безпека розглядається як специфічний інститут права. Наголошується, що ґенеза цього інституту зумовлена конфліктним характером відношення «Людина - Природа». Нормативну структуру відповідного інституту права становлять норми, джерелами яких є нормативно-правові акти екологічного законодавства. Залучення відповідних норм до структури інституту екологічної безпеки відбувається на підставі низки важливих принципів генетично близьких до принципів екологічного права.

Ключові слова: екологічні проблеми, екологічна безпека, інститут права, екологічне право.

Syvytskyi Vladyslav Serhiyovych PhD Student, Educational and Scientific Institute of Law, National University of Water Management and Environmental Engineering

ENVIRONMENTAL SAFETY AS A SPECIAL LEGAL INSTITUTION

Abstract

The public demand for environmental stability and safety at both the global and local levels motivates special scientific attention to the issue of environmental safety. This work considers it as the means of guaranteeing subjective environmental rights in an objective sense.

The purpose of the article is to outline the content and specifics of environmental security as a legal institution. Achieving the relevant research goal involves solving two related tasks: 1) to generalize the modern understanding of the concept of “legal institution”; 2) to determine and outline the features of such a legal institution as environmental safety.

It is shown that in modern jurisprudence, the phenomenon of the legal institution is interpreted as a response to society's request concerning the regulation of a certain sphere of social life or the provision of individual or social needs. It is emphasized that the modern approach to legal institution as specific systems of a regulatory nature imposes additional responsibility on both law-making subjects and law enforcement subjects. Legal institution become a legitimate basis for the influence of the state (its power institutions and officials) on certain social relations in case of such need.

Taking into account the modern approaches to the phenomenon of the legal institution, one can consider environmental safety as a specific legal institution. It is emphasized that the genesis of this legal institution is determined by the conflicting nature of the relationship “Man - Nature”. The normative structure of the relevant legal institution consists of norms, the sources of which are normative legal acts of environmental legislation. Attracting relevant norms in to the structure of the environmental safety institute is based on a number of important principles genetically close to the principles of environmental law.

Ключові слова: environmental problems, environmental safety, legal institution, environmental law.

Постановка проблеми. Екологічна безпека належить до незаперечних цінностей людського існування, що очевидно зумовлює до неї особливу увагу. Вже декілька десятиліть поспіль екологічна тематика відноситься до мейнстрімних на різних рівнях, а світова спільнота занепокоєна екологічною ситуацією, станом довкілля, небезпечними для навколишнього середовища впливами антропогенного й техногенного (в тому числі - воєнного) характеру. Екологічна проблематика не втрачає пріоритетності попри глобальні політичній й економічні потрясіння, пандемії і війни практично на усіх контентах. Суспільний запит на екологічну стабільність й безпеку як на глобальному так і на локальному рівнях мотивує політичних лідерів й екологічних активістів проводити різноманітні зустрічі й підписувати екоцентричні за змістом документи орієнтовані на вирішення актуальних екологічних проблем і перехід світу до більш стійкої та сталої (екологічно зваженої) економічної моделі (у цьому зв'язку доречно згадати Кліматичний саміт у Глазго (2021) [1] й 27-у Конференцію Сторін Рамкової конвенції ООН щодо зміни клімату (COP 27) [2]).

Показово, що Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. надає визначення екологічній безпеці, як такому стану «навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей» [3]. Втім, як відзначалося нами раніше [4], вказане визначення є недостатньо раціональним, оскільки Закон, окрім здоров'я людини, не визначає інших важливих ознак екологічної безпеки. Між тим, необхідно зауважити, що в теорії екологічного права екологічну безпеку як правову категорію розглядають у суб'єктивному й об'єктивному сенсах: 1) як право громадян, що тісно пов'язане з правом на безпечне для їхнього життя і здоров'я довкілля (суб'єктивний підхід); 2) як об'єктивно існуючу систему правового забезпечення екологічної безпеки (сукупність норм і приписів, яка регламентує природокористування й природоохоронну діяльність, а також природоохоронну превенцію) [5, с. 77]. Екологічна безпека в об'єктивному сенсі фактично постає засобом гарантування суб'єктивних екологічних прав. У зв'язку з цим екологічна безпека як особливий інститут права привертає обґрунтовану дослідницьку увагу. Перманентна актуальність такої уваги посилюється аксіоматичним нині положенням, відповідно до якого екологічна безпека є компонентом національної безпеки, що «гарантує захищеність життєво важливих інтересів людини, суспільства, довкілля та держави від реальних або потенційних загроз, що їх створюють антропогенні чи природні чинники» [6, с. 60].

Аналіз досліджень і публікацій з проблеми. Оскільки предметом нашого дослідження обрано такий специфічний інститут права як-от екологічна безпека, то доречно зосередити свою увагу на двох принципових явищах, а саме: 1) інститут права і його теоретична концептуалізація; 2) екологічна безпека як практичне вираження теоретичного концепту інституту права.

В основу наших міркувань щодо явища інституту права покладено напрацювання таких українських дослідників як-от: 1) Наталія Пархоменко (у ключі класичного розуміння правових інститутів потрактовує їх як сукупність відокремлених, взаємопов'язаних правових норм, що утворюють частину галузі права та регулюють певну сторону однорідних суспільних відносин [7]; 2) Любов Заморська (потрактовує інститут права як вираження правової нормативності [8]); 3) Світлана Несинова (обстоює позицію про актуальність пошуку сутності правових інститутів як характеристик внутрішнього правового устрою [9]); 4) Надія Левицька (дослідила принципи нормативноправового інституту й інституту права [10]); Денис Манько (розглядає міжгалузеві інститути права як новий етап розвитку нормативної організації правової системи [11]). Праці згаданих та інших правознавців наочно підтверджують перманентну увагу науковців до явища інституту права як важливого елементу теорії права і основи правозастосовчої діяльності.

Формулюючи авторське бачення екологічної безпеки як практичного вираження теоретичного концепту правового інституту нами було взято до уваги напрацювання низки українських дослідників, зокрема: 1) Івана Бригадира, який розглядає екологічну безпеку як правову категорію, що фіксує стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства, держави та довкілля, за якого гарантується право кожної людини на здорове та безпечне навколишнє середовище [12]; 2) Тараса Гарасиміва й Тараса Дашо, які за допомогою аксіологічно-правової рефлексії феномену екологічної безпеки роблять важливий висновок, що в основі формування соціально- правових норм екологічно безпечної життєдіяльності закладені потреби соціальних суб'єктів (як мотиви і регулятори екобезпечної діяльності) [13]; Олександра Заржицького, який розглядає екологічну безпеку як фундаментальний елемент екологічної політики, пріоритетним напрямом якої визначає правове забезпечення екобезпеки, тобто формування системи норм та приписів задля екобезпечної діяльності [6]; Ірини Личенко, яка зосереджує увагу на проблематиці пошуку ефективної системи адміністративно- правового забезпечення екологічної безпеки й наголошує на актуальності перегляду системи її адміністративно-правового забезпечення [14]; Юлії Краснової, яка у контексті аналізу особливостей міжнародно-правового розвитку права екологічної безпеки розробляє концепцію екобезпеки, що полягає у створенні глобальної системи безпеки за допомогою спеціальних міжнародних й національних нормативних актів [15].

Окремо відзначимо, що праці згаданих авторів важливі для розуміння таких феноменів як-от правовий інститут й екологічна безпека, втім їхні роботи не акцентують уваги на екобезпеці як особливому інституті права, не розкривають змісту такого інституту, його структури й функціоналу.

Метою статті є окреслення змісту й специфіки екологічної безпеки як правового інституту. Досягнення відповідної дослідницької мети передбачає розв'язок двох пов'язаних завдань: 1) узагальнити сучасне розуміння поняття правовий інститут; 2) детермінувати й окреслити особливості такого правового інституту як екологічна безпека. Методологічні засоби цього дослідження детерміновані його теоретичним характером, що робить доречним залучення загально-теоретичних й аналітичних методів дослідження теоретичних й практичних напрацювань за обраною проблематикою.

Виклад основного матеріалу. На першому етапі нашого дослідження відзначимо, що екологічну безпеку розглядаємо як особливий інститут права передусім спираючись на сучасні уявлення про явище інституту права. Увага до вказаного явища очевидно зумовлена тим, що інститут права є особливим юридичним засобом, що регулює певну сторону суспільних (суспільно- правових) відносин. В українській теорії держави і права класично інститут права прийнято визначати як сукупність відносно відокремлених правових норм у межах певної галузі (галузей) права, що регулюють певну групу (вид) взаємозалежних суспільних відносин [16, с. 304]. Французький юрист Жан-Луї Бержель потрактовував правові інститути як комплекси юридичних правил, що організовані навколо однієї центральної ідеї, утворюють єдине ціле, впорядковане у систему та перманентне [17, с. 246-248]. Зауважимо щодо центральної ідеї інституту права - його формування є своєрідною відповіддю права на суспільні запити, наприклад, на потребу забезпечення екологічної безпеки. Водночас, наявні інститути права постають легітимною основою для впливу держави (її владних інституцій й посадових осіб) на певні суспільні відносини у разі такої необхідності.

Прийнято вважати, що зміст інституту права визначається специфікою предмету правого регулювання. Водночас, для розуміння явища правового інституту доречною є позиція, що такі інститути є суспільними структурами, які впорядковують взаємовідносини людей, що виникають у спільній діяльності, вкладають їх у певні рамки. «Ступінь відповідності між інституціональними цілями і рішеннями, що приймають індивіди, залежать від ефективності примусу. Він здійснюється через внутрішню заборону на діяльність, страх покарання за порушення відповідних норм, суспільні санкції або державний примус» [9, с. 41]. Відповідний підхід допускає можливість широко спектру методів правового регулювання, що відображаються у нормах права як фундаментального елемента будь-якого інституту права. Особливістю нормативної структури інституту права є те, що норми, які його утворюють, можуть відноситися до різних джерел права - конституції, кодексів, профільних законів. При цьому у межах самого інституту права, зважаючи на завдання правового регулювання, можуть поєднуватися різноманітні способи правового впливу на суспільну дійсність: інформаційно- психологічний вплив; б) ціннісно-мотиваційний вплив; в) нормативний вплив права [18]. Ми, передусім, акцентуємо увагу на нормативному впливі права. «Сутність механізму нормативного правового впливу полягає в тому, що він спрямований на регламентацію поведінки та діяльності суб'єктів права, суспільних відносин, що входять до правового регулювання, а також - на встановлення заходів захисту та відповідальності у випадку невиконання юридичних обов'язків і порушення суб'єктивних прав» [18, с. 66]. Зважаючи на вказане визначення, обґрунтовано констатувати, що предмет правого регулювання й застосування зважаючи на його специфіку різноманітних способів правового впливу, передусім нормативного, власне і надають можливість виокремити певний інститут права, з специфічними функціями, що властиві лише йому.

Водночас, засадниче значення для інститутів права мають принципи галузі права, до якої відповідні інститути належать. Принципи несуть так би мовити ідеологічне навантаження, тобто вказують на призначення галузі, її завдання у контексті правого регулювання певного типу суспільних відносин. Зауважимо, що Надія Левицька потрактовує принципи інститутів права як самостійну групу принципів права, що відображені через джерела права, і характеризуються такими рисами: 1) суб'єктивна природа, адже принципи (ідеї і завдання) формуються суб'єктами правотворчості; 2) формалізований характер, оскільки відображаються у джерелах права; 3) систематизований характер, що походить від внутрішньої впорядкованості; 4) нормативність; 5) регулятивність; 6) загальнообов'язковість тощо [10, с. 25]. Дослідниця також зауважує і на особливостях принципів інститутів права, якими вважає: 1) їхній засадничий характер для правового регулювання у межах певного інституту; 2) родову близькість до норм права; 3) автономний регуляторний потенціал; 4) узгодженість з галузевими принципами. Вказана наукова позиція важлива тим, що характеризуючи певний інститут права (наприклад, інститут екологічної безпеки), необхідно окремо визначити принципи вказаного інституту, які, при цьому, мають корелювати з галузевими принципами.

Любов Заморська аналізуючи інститут права виокремлює такі його характерні властивості: 1) комплексність, адже інститут консолідує певні правові норми; 2) регулятивний характер, адже інститут об'єднує комплекс норм, що детермінують певний тип відносин (правовідносин); 3) комунікативний характер, оскільки інститут об'єднує різні види правових приписів (первинні й опосередковані); 4) наявність юридичних засобів впливу - своїми регулятивними якостями правовий інститут забезпечує «самостійний регулятивний вплив на певну частину суспільних відносин; 5) наявність внутрішньої нормативної архітектури, що, зрештою, визначає коло суб'єктів певного виду відносин, їх правовий статус, а також об'єкти відповідних відносин; 6) предметний характер, адже правовий інститут орієнтований на регулюванню визначеного предмета - суспільних відносин; 7) галузевий сутнісний зміст, оскільки правовий інститут як правило належить до певної галузі права [8, с. 80-81]). Перераховані властивості обґрунтовано використовувати у якості, свого роду, критеріїв сформованості інституту права. Такий методичній прийом надалі застосуємо щодо екологічної безпеки як особливого інституту права.

Між тим, Світлана Несинова обстоює ідею про необхідність новітнього методологічного підходу до феномену правового інституту. Розмірковуючи про засоби й шляхи наукового обґрунтування сутності поняття «інститут» в праві, дослідниця робить висновок, що «якщо раніше правові інститути трактувалися як структурні елементи системи права, сукупність правил поведінки, закріплених юридично для врегулювання в межах певної галузі, окремий вид правовідносин, то у сучасних умовах правові інститути доцільно розглядати як явища більш високого порядку, тобто регулятори суспільних явищ, усвідомлюючи форми соціальної поведінки, соціальні ролі чи організації» [9, с. 42]. Суголосною з наведеним твердженням є і думка Наталії Крестовської, що формування нових галузей та інститутів права, залежить не стільки від волі держави (наявного суспільного ладу), скільки від виникнення та усвідомлення суспільної потреби, загальної зацікавленості у врегулюванні нових суспільних відносин або зміни пріоритетів вже існуючих [19, с. 144].

Розвиваючи означені наукові позиції, додамо, що підхід до інститутів права як специфічних систем регулятивного характеру, актуальних й санкціонованих суспільним інтересом, накладає додаткову відповідальність як на суб'єктів правотворення, так і на суб'єктів правозастосування, особливо у випадках, коли мовиться про такі суспільні явища як-от права і свободи людини або екологічна безпека як елемент фундаментально явища, що виражається відношенням «Людина - Природа». Принагідно зауважимо, що на підставі суб'єкт-об'єктного підходу до суб'єктів екологічної безпеки відносять індивідів, екосистеми, суспільство, державу, біосферу, а об'єктами екобезпеки потрактовуються природні ресурси, навколишнє середовище, права, матеріальні цінності, духовні потреби особистості [6, с. 56]. Водночас, у зв'язку з фундаментальним суспільним завданням забезпечення й захисту конституційного права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля ми входимо у контекст проблематики адміністративно-правового забезпечення й регулювання захисту довкілля, відтворення природних об'єктів і їхнього раціонального використання. Відповідно серед суб'єктів екологічної безпеки чи не найбільший інтерес у нас викликатиме держава та її інституції.

При цьому складність явища екологічної безпеки ілюструє запропонований Іриною Личенко критеріальний підхід, що уможливлює таку диференціацію екобезпеки: 1) за типом (техногенно-екологічна, радіоекологічна, природна, економіко-екологічна, соціальна); 2) за масштабами (глобальна, державна, регіональна, місцева, об'єктова); 3) за об'єктами охоронно- правового впливу (довкілля, соціальних спільнот, людини); 4) за локалізацією протидії можливому екологічно небезпечному впливу (пов'язана з атмосферою, літосферою (землетруси, виверження вулканів), гідросферою); 5) за джерелом та наслідками небезпечного впливу (антропогенного, техногенного, військового характеру); залежно від еконебезпечних видів діяльності (хімічна, технічна, біологічна, радіаційна). «Розмаїття видових проявів екологічної безпеки свідчить про її системний, масштабний характер, взаємозв'язок з різними чинниками природного, антропогенного та іншого характеру, залежність від екологічно небезпечних видів діяльності та вплив на правовідносини на глобальному, державному, регіональному, місцевому, об'єктовому рівні» [14, с. 401]. Крім того, запропонована диференціація екобезпеки наводить на думку про значний спектр практичних завдань, що потребують свого вирішення й відповідного правового забезпечення, зокрема адміністративно-правового, що власне досягається шляхом розбудови спеціального інституту права.

Зрештою, зважаючи на вище вказане, у процесі розгляду екологічної безпеки як інституту права необхідно: 1) охарактеризувати специфіку суспільних відносин, що зумовлюють необхідність цього інституту; 2) проаналізувати норми права (їхні джерела), що утворюють відповідний інститут; 3) розкрити зміст принципів інституту права, що мають засадничий характер для характеру правового регулювання відповідних суспільних відносин.

Щодо специфіки суспільних відносин, які зумовлюють необхідність правового інституту екологічної безпеки, то передусім апелюємо до перманентного конфлікту, що характерний для відношення «Людина - Природа». Спеціальні дослідження доводять, що людина здійснює надзвичайний впив на довкілля, який має насідком зменшення біорізноманіття, погіршення стану атмосфери, водних й земельних ресурсів - відбувається деградація екосистем Землі. Вказані погіршення варіюється від серйозних до незворотних й, очевидно, чинять негативний вплив на здоров'я людини [20]. Отож, означена ситуація більш ніж мотивує до суспільної реакції, зокрема пошуку шляхів щодо забезпечення екологічної безпеки. Надзвичайну роль у вирішенні відповідного завдання відіграє держава, особливість функціонування якої полягає у здійсненні своєї діяльності легітимними, суспільно прийнятними засобами, зокрема правовими. При цьому, у правовій науці нині утвердився підхід, що «зважаючи на важливе значення екологічної безпеки для здоров'я людей, забезпечення їх інтересів, прав і свобод, інтересів суспільства та держави, а також беручи до уваги вплив стану екологічної безпеки на життєво важливі сторони функціонування держави, стан її національної безпеки, явища, відносини та стани, що пов'язані з екологічною безпекою, підлягають обов'язковому правовому регулюванню» [21, с. 13].

Означена специфіка суспільних відносин, які зумовлюють необхідність правового інституту екологічної безпеки, детермінує нормативну структуру інституту права. Відповідний інститут включає норми, що передбачені 1) Конституцією України; 2) кодексами України - передусім земельним, водним, лісовим, а також про надра; 3) низкою профільних законів, серед яких передусім виокремимо закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 р. № 1268-XII, «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» від 28 лютого 2019 року № 2697-VIII, а також згадаємо закони України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 року № 2707-XII, «Про землеустрій» від 22 травня 2003 р. № 858-IV, «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р. № 962-IV, «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 р. № 3038-VI, «Про управління відходами» від 20 червня 2022 р. № 2320-IX та інші; 4) постановами Кабінету Міністрів України спрямованих на реалізацію державної екологічної політики, зокрема у частині забезпечення екологічної безпеки (наприклад, «Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля» від 30 березня 1998 р. № 391, «Про затвердження переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів» від 17 вересня 1996 р. № 1147, «Про затвердження Порядку розроблення нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти та перелік забруднюючих речовин, скидання яких у водні об'єкти нормується» від 11 вересня 1996 р. № 1100 тощо). Ці та інші нормативно-правові акти містять норми, що постають основою регламентації поведінки та діяльності суб'єктів правових відносин, що виникають у зв'язку з реалізацією екологічної політики у частині забезпечення екологічної безпеки. екологічна безпека правовий

Такий інститут права як-от інститут екологічної безпеки ґрунтується на низці важливих принципів, до яких, взявши до уваги вище згадані нормативно- правові акти, обґрунтовано віднести: 1) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності; 2) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей; 3) прогнозування, виявлення зон екологічної гризи, лиха, катастрофи; 4) дотримання встановлених державою та органами влади допустимих рівнів впливу на людину та природне середовище; 5) компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону довкілля. Наголосимо, що вказані принципи мають засадничий характер для правового регулювання відносин, що виникають у зв'язку з забезпеченням екологічної безпеки, відповідають критерію родової близькості до екологічного права і мають автономний регуляторний потенціал, зрештою корелюють з іншими принципами екологічного права.

Висновки

Підсумовуючи запропонований дослідницький матеріал, відповідно до заявленої мети роботи констатуємо наступне:

У сучасному правознавстві явище інституту права є важливим предметом наукового осмислення, оскільки є особливим юридичним засобом, що регулює певну сторону суспільно-правових відносин. Інститут права формується на запит суспільства щодо врегулювання певної сфери суспільного життя або забезпечення індивідуальних чи суспільних потреб. При цьому допускається, що норми, які утворюють інститут права, можуть відноситися до різних джерел права. Виокремити певний інститут права з специфічними функціями, що властиві лише йому можливо зважаючи на предмет правого регулювання й застосування відповідних його специфіці різноманітних способів правового впливу, передусім нормативного. Сучасний підхід до інститутів права як специфічних систем регулятивного характеру накладає додаткову відповідальність як на суб'єктів правотворення, так і на суб'єктів правозастосування.

Взявши до уваги сучасні підходи до явища інституту права, можливо трактувати екологічну безпеку як специфічний інститут права. Ґенеза цього інституту зумовлена конфліктним характером відношення «Людина - Природа», що зумовлено антропогенним впливом сучасно людини на довкілля. Означена специфіка суспільних відносин, які зумовлюють необхідність правового інституту екологічної безпеки, детермінує нормативну структуру інституту права. Джерелами таких норм передусім виступають нормативно-правові акти екологічного законодавства, а залучення відповідних норм до структури інституту екологічної безпеки відбувається на підставі низки важливих принципів генетично близьких до принципів екологічного права. Зрештою, правовий інститут екологічної безпеки допустимо потрактовувати як комплекс юридичних правил, що організовані навколо однієї центральної ідеї - забезпечення екологічних прав людини.

Література

Glasgow Climate Pact 2021. United Nations Framework Convention on Climate Change. URL: https://unfccc.int/sites/default/files/resource/cop26_auv_2f_cover_decision.pdf (дата звернення 27.12.2021).

Vision & Mission. COP-27. 2022. URL: https://cop27.eg/#/vision#goals (дата звернення 15.01.2023).

Про охорону навколишнього природного середовища : Закон України від 25 червня 1991 року № 1264-XII (зі змінами та доповненнями). Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1264-12#n714 (дата звернення 5.04.2022).

Сивицький В. С. Поняття екологічної безпеки: до питання теоретичного обґрунтування. Держава та регіони. Серія: Право. 2022. № 4. С. 275-279.

Гетьман А. П., Шульга М. В. Екологічне право України. Харків: Право, 2005 328 с.

Заржицький О. С. Актуальні проблеми правового забезпечення екологічної політики України (теоретичні аспекти). Дніпропетровськ: Національний гірничий університет, 2012. 200 с.

Пархоменко Н. М. Джерела права: проблеми теорії та методології. Київ: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2008. 336 с.

Заморська Л. І. Інститут права як вираження правової нормативності та його властивості. Правове життя сучасної України : матеріали Міжнар. наук. конф. проф.- викл. та аспірант. складу (м. Одеса, 16-17 травня 2013 р.). Одеса : Фенікс, 2013. Т. 1. С. 79-81.

Несинова С. В. Про необхідність наукового обґрунтування сутності поняття «інститут» в праві. Право і суспільство. 2014. № 4. С. 38-43.

Левицька Н. О. Принципи нормативно-правового інституту: деякі загальнотеоретичні питання. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія ПРАВО. 2015. Випуск 33. Том 1. С. 38-43.

Манько Д. Г. Міжгалузевість, комплексність, інтегративність як характеристики сучасного права. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2022. № 4. С. 109-114.

Бригадир І. В. Щодо визначення екологічної безпеки як правової категорії. Форум права. 2010. № 4. С. 109-114.

Гарасимів Т., Дашо Т. Феномен екологічної безпеки як об'єкт аксіологічно- правової рефлексії. Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: “Юридичні науки”. 2022. № 2 (34). С. 30-36.

Личенко І. Екологічна безпека як об'єкт адміністративно-правового забезпечення у нових соціально-політичних умовах. Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Серія : “Юридичні науки”. 2017. № 865. С. 398-404.

Краснова Ю. А. Особливості міжнародно-правового розвитку права екологічної безпеки. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія ПРАВО. 2017. Випуск 45. Том 1. С. 143-147.

Скакун О. Ф. Теорія права і держави. Київ : Алерта, 2010. 520 с.

Бержель Ж.-Л. Общая теория права / перев. с фран. И. С. Юстинова. Киев; Изд. «КНТ» 2021. 464 с.

Денисова А. М. Механізм правового впливу: напрями прояву. Держава і право. 2012. Вип. 55. С. 60-67.

Крестовська Н. М. Ювенальне право України: історико-теоретичне дослідження. Одеса: Фенікс, 2008. 328 с.

Global ecological perspective. 2019. United Nations Environment Programme. URL: https://wedocs.unep.org/bitstream/handle/20.500.11822/27652/GEO6SPM_RU.pdf?sequence=5& isAllowed=y (дата звернення: 8.06.2019).

Ємець Л. О. Адміністративно-правові засади управління у сфері забезпечення екологічної безпеки держави : автореф. дис. ... док. юрид. наук: 12.00.07. Харків, 2019. 42 с.

References

Glasgow Climate Pact 2021. United Nations Framework Convention on Climate Change. Retrieved from https://unfccc.int/sites/default/files/resource/cop26_auv_2f_cover_decision.pdf.

Vision & Mission. COP-27. 2022. Retrieved from https://cop27.eg/#/vision#goals.

Pro okhoronu navkolyshnoho pryrodnoho seredovyshcha : Zakon Ukrainy vid 25 chervnia 1991 roku № 1264-XII (zi zminamy ta dopovnenniamy) [On environmental protection: Law of Ukraine dated June 25, 1991 No. 1264-XII (as amended)]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1264-12#n714 [in Ukrainian].

Syvytskyi V. S. (2022). Poniattia ekolohichnoi bezpeky: do pytannia teoretychnoho obgruntuvannia [The concept of environmental safety: to the issue of theoretical justification]. Derzhava ta rehiony. Seriia: Pravo - State and regions. Series: Law, 4, 275-279. [in Ukrainian].

Hetman A. P., Shulha M. V. (2005). Ekolohichne pravo Ukrainy [Environmental law of Ukraine]. Kharkiv : Pravo. [in Ukrainian].

Zarzhytskyi O. S. (2012). Aktualni problemy pravovoho zabezpechennia ekolohichnoi polityky Ukrainy (teoretychni aspekty) [Actual problems of legal support of environmental policy of Ukraine (theoretical aspects)]. Dnipropetrovsk: Natsionalnyi hirnychyi universytet. [in Ukrainian].

Parkhomenko N. M. (2008). Dzherela prava: problemy teorii ta metodolohii [Sources of law: problems of theory and methodology]. Kyiv : TOV «Vydavnytstvo «lurydychna dumka». [in Ukrainian].

Zamorska L. I. (2013). Instytut prava yak vyrazhennia pravovoi normatyvnosti ta yoho vlastyvosti [The institution of law as an expression of legal normativity and its properties]. Pravove zhyttia suchasnoi Ukrainy : materialy Mizhnar. nauk. konf. prof.-vykl. ta aspirant. skladu (m. Odesa, 16-17 travnia 2013 r.) - Legal life of modern Ukraine: materials of the International of science conf, prof.-lecturer and graduate student. warehouse (Odesa, May 16-17, 2013), Tom 1. (79-81). Odesa : Feniks. [in Ukrainian].

Nesynova S. V. (2014). Pro neobkhidnist naukovoho obgruntuvannia sutnosti poniattia «instytut» v pravi [On the need for scientific substantiation of the essence of the concept of "institute" in law]. Pravo i suspilstvo - Law and society, 4, 38-43. [in Ukrainian].

Levytska N. O. (2015). Pryntsypy normatyvno-pravovoho instytutu: deiaki zahalnoteoretychni pytannia [The principles of the normative-legal institute: some general theoretical issues]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu. Seriia PRAVO - Scientific Bulletin of the Uzhhorod National University. Series: Law, 33 (V. 1), 38-43. [in Ukrainian].

Manko D. H. (2022). Mizhhaluzevist, kompleksnist, intehratyvnist yak kharakterystyky suchasnoho prava [Intersectorality, complexity, integrability as characteristics of modern law]. Aktualni problemy vitchyznianoi yurysprudentsii - Actual problems of domestic jurisprudence, 4, 109-114. [in Ukrainian].

Bryhadyr I. V. (2010). Shchodo vyznachennia ekolohichnoi bezpeky yak pravovoi katehorii [Regarding the definition of environmental safety as a legal category]. Forum prava - Law forum, 4, 109-114. [in Ukrainian].

Harasymiv T., Dasho T. (2022). Fenomen ekolohichnoi bezpeky yak obiekt aksiolohichno-pravovoi refleksii [The phenomenon of ecological security as an object of axiological and legal reflection]. Visnyk Natsionalnoho universytetu “Lvivska politekhnika”. Seriia: “Iurydychni nauky” - Bulletin of the Lviv Polytechnic National University. Series: "Legal Sciences", 2 (34), 30-36. [in Ukrainian].

Lychenko I. (2017). Ekolohichna bezpeka yak obiekt administratyvno-pravovoho zabezpechennia u novykh sotsialno-politychnykh umovakh [Environmental safety as an object of administrative and legal support in new social and political conditions]. Visnyk Natsionalnoho universytetu "Lvivska politekhnika". Seriia : “Iurydychni nauky” - Bulletin of the Lviv Polytechnic National University. Series: "Legal Sciences", 865, 398-404. [in Ukrainian].

Krasnova Yu. A. (2017). Osoblyvosti mizhnarodno-pravovoho rozvytku prava ekolohichnoi bezpeky [Peculiarities of the international legal development of environmental security law]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu. Seriia PRAVO - Scientific Bulletin of the Uzhhorod National University. Series: Law, 45 (V. 1), 143-147. [in Ukrainian].

Skakun O. F. (2010). Teoriia prava i derzhavy [Theory of law and the state]. Kyiv: Alerta. [in Ukrainian].

Berzhel Zh.-L. (2021). Obshchaia teoryia prava [General theory of law] / perev. s fran. Y. S. Yustynova. Kyev; Yzd. «KNT» [in Ukrainian].

Denysova A. M. (2012). Mekhanizm pravovoho vplyvu: napriamy proiavu [The mechanism of legal influence: directions of manifestation]. Derzhava i pravo - State and law, 55, 60-67. [in Ukrainian].

Krestovska N. M. (2008). Yuvenalne pravo Ukrainy: istoryko-teoretychne doslidzhennia [Juvenile law of Ukraine: historical and theoretical study]. Odesa: Feniks. [in Ukrainian].

Global ecological perspective. 2019. United Nations Environment Programme. Retrieved from https://wedocs.unep.org/bitstream/handle/20.500.11822/27652/GEO6SPM_RU. pdf?sequence=5&isAllowed=y.

Iemets L. O. (2019). Administratyvno-pravovi zasady upravlinnia u sferi zabezpechennia ekolohichnoi bezpeky derzhavy [Administrative and legal principles of management in the field of ensuring environmental security of the state]: avtoref. dys. ... dok. yuryd. nauk: 12.00.07. Kharkiv. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru