Дисциплінарна відповідальність суддів за пп. "а" п. 1 ст. 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дисциплінарна відповідальність суддів за пп. "а" п. 1 ст. 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"

Володимир Рибалко,

головний спеціаліст відділу з питань реалізації повноважень з питань незалежності суддів управління забезпечення діяльності членів Вищої ради правосуддя секретаріату Вищої ради правосуддя, адвокат, кандидат юридичних наук

Жанна Сімонишина, начальниця управління секретаріату Вищої ради правосуддя



РИБАЛКО В., СІМОНИШИНА Ж. Дисциплінарна відповідальність суддів за пп. "а" п. 1 ст. 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"

На основі конкретних прикладів (зокрема з практики Великої Палати Верховного Суду) висвітлено, які правопорушення судді кваліфікуються за пп. "а" п. 1 ст. 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Відповідно до визначених пп. "а" трьох самостійних підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності розглянуто випадки, коли поведінку суддів кваліфіковано як незаконну відмову в доступі до правосуддя; коли Вищою радою правосуддя у діях суддів визнавалася наявність істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків; а також ті випадки, коли Вищою радою правосуддя було кваліфіковано істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду. суддя незаконний відмова

Ключові слова: дисциплінарна відповідальність суддів, істотне порушення норм процесуального права, незаконна відмова в доступі до правосуддя, унеможливлення реалізації учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків, порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.



RYBALKO V., SIMONYSHYNA J. Disciplinary liability of judges under subparagraph (a) of paragraph 1 of Article 106 of the Law of Ukraine "On the Judicial System and Status of Judges"

Based on specific examples (in particular, from the case law of the Grand Chamber of the Supreme Court), the author highlights which offenses of a judge are qualified under subparagraph (1) of paragraph 1 of Article 106 of the Law of Ukraine "On the Judicial System and Status of Judges". The author emphasizes that subparagraph (a) provides for three separate grounds for disciplinary liability of judges (1) unlawful refusal to administer justice (including unlawful refusal to consider claims, appeal and cassation claims on the merits, etc; (2) significant violation of procedural law in the administration of justice, which made it impossible for participants in the trial to exercise their procedural rights and fulfill their procedural obligations; (3) significant violation of procedural law in the administration of justice, which led to a violation of the rules on jurisdiction or composition of the court). Pursuant to that three separate grounds for bringing a judge to disciplinary liability, this article reviews the cases in which the behavior of judges was qualified as an unlawful refusal to administer justice (in particular, unlawful refusal to consider claims, appeal and cassation claims on the merits); or significant violation of procedural law in the administration of justice, which made it impossible for participants in the trial to exercise their procedural rights and perform their, was recognized by the High Council of Justice.

This article will be useful not only for disciplinary inspectors and judges, but also for complainants, as it will help them understand which violations of Law are considered being perspective in terms of appealing against the conduct of a judge to the High Council of Justice.

Key words: disciplinary liability of judges, significant violation of procedural law, unlawful denial of access to justice, impossibility for litigants to exercise their procedural rights and fulfill their procedural obligations, violation of rules on jurisdiction or composition of the court.

Постановка проблеми. Чим відрізняється "груба недбалість" від "недбалості"? Як співвідносяться між собою оцінне поняття "істотне порушення норм процесуального права", яке зумовлює лише скасування рішення суду, від такого ж оцінного поняття, як підстави дисциплінарної відповідальності судді? Як співвідносяться між собою склади дисциплінарних проступків, що мають спільні ознаки (у яких випадках наявна конкуренція, а у яких скоєне потрібно кваліфікувати за сукупністю дисциплінарних проступків)? Неоднакові відповіді на вищезазначені запитання призводять до різної дисциплінарної практики, а її основною причиною є велика кількість оцінних понять серед підстав дисциплінарної відповідальності.

Значний внесок у дослідження дисциплінарної відповідальності суддів зробили С. Рабінович, Т. Пашук, Н. Антонюк, О. Верба-Сидор, В. Грищук, Л. Палюх, В. Плакса, А. Мірошниченко, Р Бондарчук, А. Бойко, Р Куйбіда, М. Середа, М. Хавронюк та ін. Проблематиці дисциплінарної відповідальності були присвячені декілька монографічних досліджень, зокрема, Л. Виноградової ("Юридична відповідальність суддів загальних судів України", 2004), С. Подкопаєвої ("Дисциплінарна відповідальність суддів: сутність, механізм реалізації", 2005), А. Маляренка ("Підстави юридичної відповідальності суддів загальної юрисдикції", 2013), В. Пашакури ("Юридична відповідальність суддів в Україні та країнах Європейського Союзу: порівняльно-правове дослідження", 2017), Р. Бондарчука ("Адміністративно-правове регулювання процедури притягнення судді до дисциплінарної відповідальності", 2021). Проте багато питань, які стосуються практичних аспектів дисциплінарної відповідальності суддів, є недослідженими або дискусійними [1]. Зокрема, йдеться про практику застосування пп. "а" п. 1 ст. 106.

Мета наукової статті - на основі конкретних прикладів (зокрема з практики Великої Палати Верховного Суду) встановити, які правопорушення судді кваліфікуються за пп. "а" п. 1 ст. 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Виклад основного матеріалу. Відповідно до інформаційно-аналітичних звітів про діяльність Вищої ради правосуддя на підставі пп. "а" п. 1 у 2021 році притягнуто 24 судді [2], у 2020 році - 46 суддів [3]. Загалом у 2021 році до дисциплінарної відповідальності притягнуто 74 судді [2], а у 2020 році - 141 суддю [3]. Тобто пп. "а" застосовується у кожному другому-третьому випадку.

Підпункт "а" передбачає три самостійні підстави притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а саме:

1) незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо);

2) істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків;

3) істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду [4]).

Незаконна відмова в доступі до правосуддя (зокрема, незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) Доступ до правосуддя є одним із фундаментальних принципів права, основоположною гарантією прав і свобод людини та загальновизнаним міжнародним стандартом здійснення судочинства [5, с. 22]. Про нього йдеться у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [6], ст. 8 Загальної декларації прав людини, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права [7], статтях 55, 124, 129 Конституції України [8], у відповідних положеннях процесуального законодавства. У національному і міжнародному законодавстві поряд із поняттям "доступ до правосуддя" як синоніми використовуються також "право на доступ до суду", "доступність правосуддя", "право на суд", "право на справедливий суд", "право на судовий захист", "право на звернення до суду за захистом", "право на справедливий розгляд та вирішення справи судом". Ці поняття не є ідентичними. У наукових дослідженнях робляться спроби їх розмежувати [9]. Проте довільне використання цих понять у законодавстві не дає змоги їх чітко розмежувати [5, с. 22]. Одні вчені їх розмежовують, інші використовують як синоніми [1].

Доступ до правосуддя має бути реальним і безперешкодним, а не формальним чи ілюзорним. Норми, які його регламентують, повинні бути дієвими та застосовуватися без надмірного формалізму [5, с. 26-27]. Право на доступ до суду передбачає не лише право ініціювати провадження або вступити в нього, а й право на ефективне вирішення спору (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мултіплекс проти Хорватії" [10] та "Кутіч проти Хорватії" [11], "Голдер проти Сполученого Королівства" [12]).

Європейський суд з прав людини відносить забезпечення доступу до суду державою до складової права на справедливий судовий розгляд. Доступ до правосуддя є позитивним зобов'язанням держави - учасниці Конвенції. Він передбачає виконання комплексу заходів, пов'язаних із реалізацією цього права особою та усуненням фактичних чи юридичних перешкод у доступі до суду. Доступ до суду включає низку організаційних (судоустрійних) і функціональних елементів. До організаційних (судоустрійних) належать такі, як побудова доступної системи судів з урахуванням територіального розташування в державі, добір кваліфікованих осіб на посаду судді, організаційне забезпечення функціонування судів. До функціональних належать, наприклад, дотримання розумних строків розгляду справи [13; 14]; забезпечення права на правову допомогу [15-18], права на перекладача [19]; змагальність судової процедури [20]; дотримання процедури розгляду справи; можливість оскарження дій чи бездіяльності посадових осіб; виконання судових рішень [9; 21; 22; 23, с. 140-178; 24, с. 92-254]. Принцип доступності правосуддя поширюється на всі види судочинства, на організацію судової системи та регламентацію судової процедури [23, с. 27]. Реальних механізмів впливати на правове регулювання процедури розгляду справ і побудову правової системи у суддів небагато, тому судді несуть дисциплінарну відповідальність за незаконну відмову в доступі до правосуддя за порушення процесуальних гарантій, які забезпечують право особи на обстоювання власної позиції в суді.

На практиці поведінку суддів кваліфіковано як незаконну відмову в доступі до правосуддя (зокрема, незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) [4] у таких випадках:

* закриття провадження у цивільній справі через неправильний висновок, що вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; дисциплінарним органом констатовано, що безпідставне закриття провадження у справі є незаконною відмовою в доступі до правосуддя, незважаючи на наявність у особи права на оскарження такого рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2018 р. у справі № 9901/481/17, провадження № 11-297сап 18);

• суддя повторно повернула обвинувальний акт прокурору на доопрацювання з підстав, які вже були предметом перегляду в суді апеляційної інстанції; систематично повертала позовні заяви та скарги правозахисної організації, ігноруючи приписи та вказівки суду апеляційної інстанції; повернула скаргу на бездіяльність органу досудового розслідування щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄДРСР через те, що вона не містила доказів звернення до органу досудового розслідування (рішення Вищої ради правосуддя від 15 серпня 2019 р. № 2155/0/15-19);

• суддя розглянув справу без осіб, які беруть участь у справі, та за відсутності відомостей про те, що відповідач належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи; не надіслав відповідачу ухвалу про відкриття провадження у справі, позовну заяву з додатками, судову повістку; не звернувся із запитом про реєстрацію місця проживання відповідача; не врахував штучне створення позивачем умов для альтернативної підсудності; не надіслав відповідачу заочного рішення та ухвали про виправлення описки; двічі безпідставно повернув апеляційні скарги, що призвело до того, що справу було направлено до апеляційного суду майже через півтора року після ухвалення судового рішення (рішення Третьої дисциплінарної палати від 6 березня 2019 р. № 684/3дп/15-19);

• повернення скарги на постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку з пропуском строку на оскарження, хоча такий строк насправді пропущено не було (рішення Вищої ради правосуддя від 4 травня 2018 р. № 1333/0/15-18);

• суддя ухвалила постанови про накладення адміністративних стягнень на осіб, які були учасниками Революції Гідності, у вигляді позбавлення права користування транспортними засобами у зв'язку з невиконанням водіями вимог працівників міліції про зупинення транспортного засобу; порушено презумпцію невинуватості, рішення не мотивовані (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 серпня 2018 р. у справі № 800/475/17, провадження № 11-3сап 18);

• повернення позовної заяви через неправильний висновок про належність справи до територіальної юрисдикції іншого суду (рішення Другої дисциплінарної палати від 18 листопада 2019 р. № 3037/2дп/15-19);

• повернення позовної заяви через відсутність доказів сплати судового збору, який за такі позовні вимоги не справляється (рішення Третьої дисциплінарної палати від 7 листопада 2018 р. № 3361/3дп/15-18);

• повернення позовної заяви у зв'язку з неусуненням її недоліків у встановлені судом строки (не було враховано необхідний час для поштового пересилання) (рішення Першої дисциплінарної палати від 14 лютого 2020 р. № 450/1дп/15-20);

• безпідставне залишення позову без руху (у ньому начебто не було зазначено доказів, які підтверджують кожну обставину, а саме звернення з письмовою вимогою щодо повернення коштів, проте насправді у позові не зазначалося про таке звернення); суддя встановила кінцеву дату для усунення недоліків, не врахувавши, що початок перебігу строку для усунення недоліків визначається з дня отримання ухвали; не перевіривши, чи позивач отримав ухвалу про залишення позову без руху, визнала позовну заяву неподаною та повернула її позивачу (рішення Вищої ради правосуддя від 11 квітня 2019 р. № 1128/0/15-19).

Істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків

Поняття "істотне порушення норм процесуального права" є оцінним. Відмежувати "істотні" порушення від "неістотних" непросто. Хоча "істотність" у дисциплінарному провадженні та "істотність" у процесуальному законодавстві за своїм змістом є подібними поняттями, проте жоден нормативно-правовий акт не визначає, як розмежувати "істотність", яка зумовлює лише скасування рішення суду, від підстави, за якої суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності [25, с. 106].

У ст. 412 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що "істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону" є такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, наведено примірний перелік "істотних" порушень (за наявні підстави для закриття провадження в кримінальній справі воно не було закрите; ухвалення судового рішення незаконним складом суду; судове провадження здійснено за відсутності: а) обвинуваченого (крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 323 чи ст. 381 цього Кодексу) або прокурора (крім випадків, коли його участь не є обов'язковою); б) захисника в тому випадку, коли його участь є обов'язковою; в) потерпілого, що було спричинено тим, що його належним чином не було повідомлено про дату, час і місце судового засідання; порушено правила підсудності; у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції) [26].

Основним критерієм "істотності порушення норм процесуального права", за Цивільним процесуальним кодексом України, є наслідки такого порушення. Таке порушення повинно призвести до неправильного вирішення справи (ст. 376) [27]. Хоча Кодекс адміністративного судочинства України як підставу для скасування або зміни рішення не використовує формулювання "істотне порушення норм процесуального права", а оперує поняттям "порушення норм процесуального права", за правилами адміністративного судочинства таке порушення також має призвести до неправильного вирішення справи (ст. 317) [28].

Як убачається з положень процесуального законодавства, незалежно від того, чи прямо використовується у ньому оцінне поняття "істотне порушення норм процесуального права" як підстава для скасування або зміни судового рішення, усі процесуальні кодекси України передбачають схожі переліки процесуальних порушень, які виступають такою обов'язковою підставою. Основним же критерієм для відмежування "істотного" від "неістотного" процесуального порушення є їх наслідки. Усі процесуальні кодекси докладно регламентують права та обов'язки учасників справи, тому саме наслідки таких порушень є основним критерієм для кваліфікації дій судді як дисциплінарний проступок. Через них особа не лише не реалізувала своє право, не виконала обов'язок, а вони призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Вища рада правосуддя у діях суддів визнавала наявність істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків [4], у таких випадках:

• суддя не дослідив доводів скарги на дії органів досудового розслідування щодо невнесення відомостей до ЄРДР і відмовив у її задоволенні у зв'язку з неявкою скаржника; скаржник повторно подав аналогічну скаргу, але суддя залишив поза увагою дату звернення зі скаргою вперше і повернув її з посиланням на пропу- щення строку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2020 р. у провадженні № 11-31сап 20);

• суддя лише на підставі рапортів працівників міліції та протоколів про адміністративні правопорушення визнала учасників Євромайдану винними у блокуванні виїзних воріт Академії внутрішніх військ і застосувала найбільш суворе стягнення; не надала значення поясненням осіб, що призвело до порушення презумпції невинуватості та незаконного позбавлення волі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2018 р. у справі № П/9901/482/18, провадження № 11-299сап 18);

• суддя постановив ухвалу про забезпечення позову шляхом зупинення виконання судового рішення, що набрало законної сили (рішення Першої дисциплінарної палати від 29 березня 2019 р. № 994/1дп/15-19);

• неповідомлення цивільних позивачів про час і місце розгляду клопотання про арешт майна (рішення Першої дисциплінарної палати від 17 липня 2020 р. № 2184/1дп/15-20);

• суддя не вжив заходів для повідомлення власників земельних ділянок про розгляд клопотання слідчого про арешт їхніх земельних ділянок (рішення Вищої ради правосуддя від 25 червня 2020 р. № 1975/0/15-20);

• слідчим суддею вирішено питання про накладення арешту на майно особливо великої вартості (корпоративні права агрофірм, їх нерухоме майно, транспортні засоби, сільськогосподарську техніку, все рухоме майно) поза межами повноважень, наданих законом, без оприлюднення відповідних судових рішень та без їх направлення особам, питання про права і обов'язки яких вирішено (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2019 р. у провадженні № 11-468сап 19);

• забезпечення позову у справі про стягнення боргу шляхом зупинення реалізації арештованого майна, внаслідок чого унеможливлено право банку на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки (рішення Першої дисциплінарної палати від 18 вересня 2020 р. № 2662/1дп/15-20);

• накладення арешту на майно без з'ясування, хто є справжнім його власником (рішення Першої дисциплінарної палати від 19 квітня 2019 р. № 1210/1дп/15-19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2020 р. у провадженні № 11-904сап 19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2019 р. у провадженні № 11-788сап 19);

• суддя забезпечив позов шляхом заборони державному органу здійснювати дискреційні повноваження (заборонив Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення приймати рішення про переоформлення та продовження дії ліцензії на мовлення) (рішення Першої дисциплінарної палати від 18 травня 2018 р. № 1424/1дп/15-18);

• суддя скасувала ухвалу про надання дозволу на виконання рішення іноземного суду, яка вже була переглянута у судах усіх інстанцій, безпідставно визнавши нововиявленою обставиною інформаційний лист місцевого управління юстиції (рішення Вищої ради правосуддя від 28 листопада 2019 р. № 3247/0/15-19);

• суддя не звернувся із запитом про реєстрацію місця проживання відповідача; не забезпечив повідомлення сторін про судові засідання та надіслання копій процесуальних документів, а переклав ці обов'язки на позивача; у місячний строк задовольнив позов про позбавлення батьківських прав; формальний характер судового розгляду позбавив відповідача можливості реалізувати свої процесуальні права та обов'язки (рішення Вищої ради правосуддя від 16 лютого 2021 р. № 363/0/15-21);

• суддя прийняла рішення про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, хоча спору між подружжям насправді не було, а позов був спрямований на зупинення виконання судового рішення про стягнення боргу; грошову компенсацію присудила без попереднього внесення відповідачем відповідної суми на депозитний рахунок суду; не з'ясувала джерело і час придбання майна подружжям; не перевірила наявність у подружжя боргів; не залучила до провадження стягувача; накладення арешту і позбавлення одного з подружжя права власності на майно зупинило виконання судового рішення про стягнення боргу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2019 р. у провадженні №11-490сап 19);

• неетична поведінка та процесуальні порушення судді призвели до відмови позивача від позову та порушення права позивача на участь у справі через свого представника; суддя прийняв відмову позивача від позову та закрив провадження у справі, не перевіривши, чи не порушуються при цьому інтереси самого позивача та інших осіб, не з'ясувавши причини такої відмови, не роз'яснивши її наслідків; змінив статус позивача на третю особу з подальшою зворотною зміною на позивачку; з'ясовував обставини, які не входять до предмета доказування у відповідній категорії справ (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2020 р. у провадженні № 11-1007сап 19);

• розгляд справи по суті та ухвалення судового рішення, яким вирішено питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі (рішення Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2019 р. № 3521/0/15-19);

• суддя, постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, не перевірила, чи належно повідомлені учасники судового процесу про дату, час і місце розгляду справи, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків (рішення Вищої ради правосуддя від 13 лютого 2020 р. № 442/0/15-20);

• слідчий суддя втрутився у дискреційні повноваження прокурора, скасувавши постанову прокурора про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження, яка не оскаржується в порядку ст. 303 КПК України (рішення Вищої ради правосуддя від 16 липня 2020 р. № 2170/0/15-20);

• слідчий суддя вийшов за межі своїх повноважень, зобов'язавши прокурора прийняти постанову про закриття кримінального провадження (рішення Третьої дисциплінарної палати від 4 листопада 2020 р. № 3013/3дп/15-20);

• штучне створення суддями підстав для направлення подання про зміну підсудності кримінального провадження начебто через відсутність потрібної кількості суддів для її розгляду, хоча насправді колегію можна було утворити, оскільки третій суддя перебував у тимчасовій відпустці (рішення Першої дисциплінарної палати від 2 лютого 2018 р. № 296/1дп/15-18);

• суддя безпідставно не допустив до участі у розгляді справи адвоката, повноваження якого були підтверджені відповідно до вимог чинного законодавства (ордером і свідоцтвом); не повідомив власника майна про розгляд питання про арешт його майна (рішення Третьої дисциплінарної палати від 16 грудня 2020 р. № 3483/3дп/15-20);

• суддя не врахувала, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, виконавчим документом і що нормами законодавства України передбачена певна процедура, яка має бути виконана суддею у разі помилкового видання цього виконавчого документа (скасування судового наказу або визнання його таким, що не підлягає виконанню); відмовила боржнику у скасуванні судового наказу на тій підставі, що він виданий помилково, не є судовим рішенням, тобто його не існує; надалі допустила поворот виконання судового наказу, якого, на її думку, не існує; боржника позбавлено права на перегляд судового наказу, здійснювалися стягнення з пенсії у виконавчому провадженні (рішення Першої дисциплінарної палати від 26 липня 2019 р. № 1956/1дп/15-19);

• при колегіальному розгляді справи судом апеляційної інстанції головуючим суддею не оголошено склад суду та одноособово розглянуто клопотання захисника підсудного про відкладення розгляду справи (рішення Другої дисциплінарної палати від 17 квітня 2019 р. № 1171/2дп/15-19);

• повернення обвинуваченому речових доказів, що були знаряддям вчинення злочину і підлягали конфіскації (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2019 р. у провадженні № 11-31сап 19);

• невжиття заходів для розгляду клопотання про арешт майна, що призвело до відчуження майна (рішення Третьої дисциплінарної палати від 28 жовтня 2020 р. № 2964/3дп/15-20);

• позивач звернувся до окружного адміністративного суду із позовом про скасування реєстраційних дій, що стосувалися інформації щодо товариства та підтвердження права власності на нього, проте суддя не залучив до участі у справі всіх осіб, майнових прав яких вона стосувалася; вирішив справу до моменту надходження документів, для отримання яких провадження у справі було зупинене; сторони у справі не були повідомлені про призначене судове засідання; залишив поза увагою заяву позивача про повернення позовної заяви, проставивши на ній резолюцію "до розгляду" (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2019 р. у провадженні № 11-118сап 19) [1].

Істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду Ухвалення судового рішення незаконним складом суду та порушення правил юрисдикції за приписами усіх галузей процесуального законодавства є істотними порушеннями і зумовлюють скасування судового рішення. На важливості цих правових інститутів неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини (зокрема, у справах "Сокуренко і Стригун проти України", "Андрієвська проти України", "Мосендз проти України", "Шестопалова проти України", "Лео Занд проти Австрії"). Правила визначення юрисдикції судових справ, як і правила щодо складу суду, який має бути сформований для розгляду певної категорії справ, встановлені процесуальними законами. Основними критеріями для розмежування судової юрисдикції є характер спірних правовідносин і їхній суб'єктний склад.

Незважаючи на законодавче розмежування юрисдикції судових справ, на практиці часто виникають труднощі з визначенням підсудності. Зумовлені вони нечіткістю й неузгодженістю законодавства, різною судовою практикою, дискусіями щодо характеру порушеного права та оголошених вимог. Є категорії справ, які мають публічно-правовий характер, але не вирішуються у порядку адміністративного судочинства; випадки об'єднання в одне провадження вимог, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства; необхідність зміни обвинувачення у кримінальному провадженні, що вимагає передачі справи з місцевого загального суду до Вищого антикорупційного суду. Такі та інші випадки вимагають від судді добре розбиратися у правилах юрисдикції й правильно на них реагувати. Велика Палата Верховного Суду постійно приймає рішення, де наведені правові позиції щодо правильності визначення підсудності, робить висновки про порушення правил юрисдикції судами попередніх інстанцій.

У юридичній літературі та на практиці ведуться дискусії щодо розмежування понять "юрисдикція", "підвідомчість", "підсудність", "компетенція". Одні юристи їх розмежовують, інші використовують як синоніми [29]. Розмежування понять "юрисдикція" та "підсудність" проводив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ [30] і неодноразово Верховний Суд [31-33]. Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду "судова юрисдикція" означає компетенцію судів здійснювати правосуддя в формі визначеного законом виду судочинства і щодо визначеного кола правовідносин, а "підсудність" означає встановити, який суд і якої ланки повинен здійснювати судочинство в тій чи іншій справі у підвідомчих йому провадженнях [34].

Аналіз практики притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності показує, що Вища рада правосуддя застосовує поняття "юрисдикція" як для розмежування повноважень між окремими ланками судової системи, так і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення справ [1].

Вища рада правосуддя як істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду [4], кваліфікувала таке:

• справа повинна була розглядатися за правилами виключної підсудності, оскільки спір виник з приводу нерухомого майна, але суддя відкрив провадження і розглянув її за місцем проживання відповідача; не вжив заходів для передачі справи для розгляду до належного суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2021 р. у справі № 11-89сап 20);

• суддя відкрив провадження у справі з порушенням правил виключної територіальної підсудності корпоративного господарського спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 лютого 2022 р. у провадженні № 11-40сап 21);

• з метою зміни підсудності справи, зловживаючи своїми процесуальними правами, позивачі штучно залучили ще одного співвідповідача, проте суддя відкрив провадження і розглянув справу, незважаючи на порушення правил територіальної підсудності; справа повинна була розглядатися за місцем знаходження нерухомого майна (рішення Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2019 р. № 3521/0/15-19);

• порушення правил виключної підсудності справ у спорах, що виникають з договору перевезення (рішення Першої дисциплінарної палати від 15 листопада 2019 р. № 3002/1дп/15-19);

• порушення вимог альтернативної підсудності (рішення Першої дисциплінарної палати від 29 травня 2020 р. № 1609/1дп/15-20);

• порушення правил інстанційної юрисдикції при перегляді справи у зв'язку з нововиявленими обставинами (рішення Першої дисциплінарної палати від 8 лютого 2019 р. № 383/1дп/15-19);

• порушення правил територіальної юрисдикції при розгляді справ за клопотанням про застосування заходів забезпечення кримінального провадження (рішення Другої дисциплінарної палати від 15 червня 2020 р. № 1829/2дп/15-20);

• порушення правил предметної юрисдикції, що полягало у розгляді адміністративним судом справи, яка не підлягала розгляду в порядку адміністративного судочинства (рішення Третьої дисциплінарної палати від 1 серпня 2018 р. № 2477/3дп/15-18);

• порушення правил предметної юрисдикції, що полягало у розгляді в порядку цивільного судочинства спору, який підлягав розгляду господарським судом (рішення Третьої дисциплінарної палати від 23 грудня 2019 р. № 3600/3дп/15-19);

• суддя відкрив провадження в адміністративній справі, забезпечив позов, хоча спір випливав з трудових правовідносин і повинен був вирішуватися за правилами цивільного судочинства (рішення Вищої ради правосуддя від 10 січня 2019 р. № 63/0/15-19).



Висновки

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що правова визначеність тісно пов'язана зі сталою і послідовною практикою. Якщо є стала послідовна практика, навіть якщо норма є достатньо абстрактною і на перший погляд незрозумілою, то аналіз, висвітлення, доступність практики її застосування свідчитимуть про дотримання принципу юридичної визначеності. За слушними зауваженнями міжнародних експертів, незважаючи на наявність на сайті Вищої ради правосуддя загальнодоступного реєстру з рішеннями у дисциплінарних справах, такі рішення часто є дуже великими, інколи понад 100 аркушів, що суттєво ускладнює їх вивчення та робить неможливим швидкий пошук інформації щодо опису діянь, за вчинення яких до судді було застосовано дисциплінарне стягнення. Експерти рекомендують на сайті Вищої ради правосуддя у реєстрі її актів зробити доступним функціонал щодо фільтрації рішень за підставами дисциплінарної відповідальності [35, с. 74-75]. Вважаємо, що зручним для користувача був би формат, коли з наведенням курсора на рішення мало би відкриватися "вікно", яке у двох-трьох реченнях описує суть суддівського проступку.

Проведене наукове дослідження та запропоновані висновки мають практичне значення для удосконалення сайту Вищої ради правосуддя і бути використані як взірець для стислого опису рішень у дисциплінарних справах. Перспективу подальших наукових досліджень становлять такі завдання: узагальнити типові порушення, які були підставами для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; розробити рекомендації щодо удосконалення дисциплінарної практики; описати сталі правові позиції дисциплінарної відповідальності суддів; проаналізувати практику застосування інших підстав дисциплінарної відповідальності суддів; запропонувати нову редакцію ст. 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Перелік використаних джерел

1. Сімонишина Ж. В., Рибалко В.О. Підстави дисциплінарної відповідальності суддів: практичний посібник для дисциплінарних інспекторів. Львів: Видавець Вікторія Кундельська, 2023. 140 с.

2. Інформаційно-аналітичний звіт про діяльність Вищої ради правосуддя у 2021 році. URL: https://hcj.gov.ua/sites/default/files/field/file/zvit_2021.pdf

3. Інформаційно-аналітичний звіт про діяльність Вищої ради правосуддя у 2020році. URL: https://hcj.gov.ua/sites/default/files/field/file/informaciyno-analitychnyy_ zvit_za_2020_rik.pdf

4. Про судоустрій і статус суддів: Закон України. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 31. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19/Text

5. Кучинська О.П., Щиголь О.В. Поняття та зміст доступу до правосуддя в кримінальному процесі України. Вісник кримінального судочинства. 2019. № 3. С. 20-30.

6. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. URL: https://zakonrada.gov. ua/laws/show

7. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/995_043#Text

8. Конституція України. URL: https://zakon.rada.gov.ua

9. Балацька О. Доступ до правосуддя як загальна засада кримінального провадження. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 8. С. 262-268. URL: http://pgp-journal.kiev. ua/archive/2020/8/44.pdf

10. Рішення у справі "Мултіплекс проти Хорватії". URL: https://ips.ligazakon. net/document/SO1223

11. Рішення у справі "Кутіч проти Хорватії". URL: https://ips.ligazakon.net

12. Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Голдер (Golder) проти Сполученого Королівства". URL: https://ips.ligazakon.net

13. Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Скопелліті проти Італії". URL: https://hudoc.echr.coe.int

14. Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Б. проти Австрії". URL: https://ips.ligazakon.net

15. Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Голдер проти Сполученого Королівства". URL: http://eurocourt.in.ua

16. Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кемпбелл і Фелл проти Сполученого Королівства". URL: https://hudoc.echr.coe.int

17. Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ейрі проти Ірландії". URL: https://zakon.rada.gov.ua

18. Рекомендація № R(93)1 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам про ефективний доступ до закону і правосуддя для найбідніших верств населення, ухвалена Комітетом Міністрів Ради Європи на 484-му засіданні заступників міністрів 8 січня 1993року. URL: https://old.vkksu.gov.ua

19. Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи "Про шляхи полегшення доступу до правосуддя". URL: https://court.gov.ua

20. Грошевий Ю.М. Реалізація принципу доступності правосуддя у побудові судової системи України. Питання удосконалення судової системи України: матеріали наук.-практ. конф. /редкол.: Ю.В. Баулін (голов. ред.) та ін. Харків: Кроссроуд, 2007. С. 33-35.

21. Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кайсин та інші проти України". URL: http://eurocourt.in.ua

22. Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хорнсбі проти Греції". URL: https://zakon.rada.gov.ua

23. Овчаренко О.М. Доступність правосуддя та гарантії його реалізації: монографія. Харків: Право, 2008. 304 с.

24. Сакара Н.Ю. Проблема доступності правосуддя у цивільних справах: монографія. Харків: Право, 2010. 256 с.

25. Бондарчук Р.А. Адміністративно-правове регулювання процедури притягнення судді до дисциплінарної відповідальності: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07. Запоріжжя, 2021. URL: http://phd.znu.edu.ua/page/dis/07_2021/Bondarchuk.pdf

26. Кримінальний процесуальний кодекс України. URL: https://zakon. rada.gov.ua/ laws/show/4651-17#Text

27. Цивільний процесуальний кодекс України. URL: https://zakon. rada.gov.ua/ laws/show/1618-15#Text

28. Кодекс адміністративного судочинства України. URL: https://zakon.rada. gov. ua/laws/show/2747-15#Text

29. Петренко Н.О. Підсудність справ господарським судам України; Безпідставне ототожнення "підсудності" з "юрисдикцією" (підвідомчістю). URL: https://lexinform.com.ua/sudova-praktyka/bezpidstavne-ototozhnennya- pidsudnosti-z-yurysdyktsiyeyu-pidvidomchistyu/

30. Постанова Пленуму від 01.03.2013 року № 3 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ". URL: https://zakon. rada.gov. ua/laws/show/v0003740-13#Text

31. Постанова Верховного Суду від 27листопада 2018року у справі № 804/3516/18. URL: https://alibi.dp.ua

32. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 495/6724/17. URL: https://verdictum.ligazakon.net

33. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 січня 2020року справа № 640/11758/19, адміністративне провадження № К/9901/28604/19 (ЄДРСРУ№ 87268075). URL: https://alibi.dp.ua

34. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі № 522/19646/17, провадження № К/9901/1534/1. URL: https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/93301870

35. Дисциплінарна практика Вищої ради правосуддя і судова практика в дисциплінарних справах стосовно суддів у 2019-2020 роках. Аналітичний звіт з рекомендаціями за результатами моніторингу. URL: https://hcj.gov. ua/page/lokalni- akty-u-sferi-pravosuddya

36. Reference

37. Simonyshyna Zh.V, Rybalko V. O. Pidstavy dystsyplinarnoi vidpovidalnosti suddiv: praktychnyiposibnykdlia dystsyplinarnykh inspektoriv Lviv: Vydavets Viktoriia Kundelska, 2023. 140 s. [ukr.].

38. Informatsiino-analitychnyi zvitpro diialnist Vyshchoi radypravosuddia u 2021 rotsi. URL: https://hcj.gov.ua/sites/default/files/field/file/zvit_2021.pdf [ukr.].

39. Informatsiino-analitychnyi zvit pro diialnist Vyshchoi rady pravosuddia u 2020 rotsi. URL: https://hcj.gov.ua/sites/default/files/field/file/informaciyno-analitychnyy_zvit_ za_2020_rik.pdf [ukr. ].

40. Zakon Ukrainy "Pro sudoustrii i status suddiv". Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy 2016. № 31. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19/Text [ukr.].

41. Kuchynska O. P, Shchyhol O. VPoniattia ta zmist dostupu dopravosuddia v kryminalnomu protsesi Ukrainy. Visnyk kryminalnoho sudochynstva. 2019. № 3. S. 20-30 [ukr.].

42. Konventsiiapro zakhystprav liudyny i osnovopolozhnykh svobod. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show [ukr.].

43. Mizhnarodnyipaktpro hromadianski ipolitychniprava. URL: https://zakon.rada. gov. ua/laws/show/995_043#Text [ukr.].

44. Konstytutsiia Ukrainy. URL: https://zakon.rada.gov.ua [ukr.].

45. Balatska O. Dostup dopravosuddiayakzahalna zasada kryminalnoho provadzhennia. Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo ipravo. 2020. № 8. S. 262-268. URL: http://pgp-journal. kiev.ua/archive/2020/8/44.pdf [ukr. ].

46. Rishennia u spravi "Multipleksproty Khorvatii". URL: https://ips.ligazakon.net/ document/SO1223 [ukr.].

47. Rishennia u spravi "Kutichproty Khorvatii". URL: https://ips.ligazakon.net [ukr.].

48. Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny u spravi "Holder (Golder) proty Obiednanoho Korolivstva". URL: https://ips.ligazakon.net [ukr.].

49. Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny u spravi "Skopelliti proty Italii". URL: https://hudoc.echr.coe.int [ukr.].

50. Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny u spravi "B. proty Avstrii". URL: https://ips.ligazakon.net [ukr.].

51. Rishennia Yevropeiskoho sudu zprav liudyny u spravi "Holderproty Spoluchenoho Korolivstva". URL: http://eurocourt.in.ua [ukr.].

52. Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny u spravi "Kempbell i Fell proty Spoluchenoho Korolivstva". URL: https://hudoc.echr.coe.int [ukr.].

53. Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny u spravi "Eiri proty Irlandii". URL: https://zakon.rada.gov.ua [ukr.].

54. Rekomendatsiia № R(93)1 Komitetu Ministriv Rady Yevropy derzhavam-chlenam pro efektyvnyi dostup do zakonu i pravosuddia dlia naibidnishykh verstv naselennia, ukhvalena Komitetom Ministriv Rady Yevropy na 484 zasidanni zastupnykiv ministriv 8 sichnia 1993 roku. URL: https://old.vkksu.gov.ua [ukr.].

55. Rekomendatsii Komitetu ministriv Rady Yevropy "Pro shliakhy polehshennia dostupu dopravosuddia". URL: https://court.gov.ua [ukr.].

56. Hroshevyi Yu. M. Realizatsiia pryntsypu dostupnosti pravosuddia u pobudovi sudovoi systemy Ukrainy. Pytannia udoskonalennia sudovoi systemy Ukrainy: materialy nauk.-prakt. konf. /redkol.: Yu. V. Baulin (holov red.) ta in. Kharkiv: Krossroud, 2007. S. 33-35 [ukr.].

57. Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny u spravi "Kaisin ta inshi proty Ukrainy". URL: http://eurocourt.in.ua [ukr.].

58. Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny u spravi "Khornsbi proty Hretsii". URL: https://zakon.rada.gov.ua [ukr.].

59. Ovcharenko O. M. Dostupnist pravosuddia ta harantiiyoho realizatsii: monohrafiia. Kharkiv: Pravo, 2008. 304 s. [ukr.].

60. Sakara N. Yu. Problema dostupnosti pravosuddia u tsyvilnykh spravakh: monohrafiia. Kharkiv: Pravo, 2010. 256 s. [ukr.].

61. BondarchukR. A. Administratyvno-pravove rehuliuvanniaprotseduryprytiahnennia suddi do dystsyplinarnoividpovidalnosti: dys. ... kand. yuryd. nauk: 12.00.07. Zaporizhzhia, 2021. URL: http://phd.znu.edu.ua/page/dis/07_2021/Bondarchuk.pdf [ukr.].

62. Kryminalnyiprotsesualnyi kodeks Ukrainy. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/ show/4651-17#Text [ukr. ].

63. Tsyvilnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy. URL: https://zakon. rada.gov.ua/law>s/ show/1618-15#Text [ukr.].

64. Kodeks administratyvnoho sudochynstva Ukrainy. URL: https://zakon.rada.gov. ua/laws/show/2747-15#Text [ukr.].

65. Petrenko N. O. Pidsudnist sprav hospodarskym sudam Ukrainy; Bezpidstavne ototozhnennia "pidsudnosti" z "yurysdyktsiieiu" (pidvidomchistiu). URL: https://lexinform. com.ua/sudova-praktyka/bezpidstavne-ototozhnennya-pidsudnosti-z-yurysdyktsiyeyu- pidvidomchistyu/ [ukr. ].

66. Postanova Plenumu vid 01.03.2013 roku № 3 Vyshchoho spetsializovanoho sudu Ukrainy z rozghliadu tsyvilnykh i kryminalnykh sprav "Pro deiaki pytannia yurysdyktsii zahalnykh sudiv ta vyznachennia pidsudnosti tsyvilnykh sprav". URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/v0003740-13#Text [ukr.].

67. Postanova Verkhovnoho Sudu vid27lystopada 2018 roku u spravi № 804/3516/18. URL: https://alibi.dp.ua [ukr.].

68. Postanova Velykoi Palaty Verkhovnoho Sudu vid 06 chervnia 2018 roku u spravi № 495/6724/17. URL: https://verdictum.ligazakon.net [ukr.].

69. Postanova Verkhovnoho Sudu u skladi kolehii suddiv Kasatsiinoho administratyvnoho sudu 30 sichnia 2020 roku sprava № 640/11758/19, administratyvne provadzhennia№K/9901/28604/19 (YeDRSRU№ 87268075) URL: https://alibi.dp.ua [ukr.].

70. Postanova Verkhovnoho Sudu u skladi kolehii suddivKasatsiinoho administratyvnoho sudu vid 03 hrudnia 2020 roku u spravi № 522/19646/17, provadzhennia № K/9901/1534/1. URL: https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/93301870 [ukr.].

71. Dystsyplinarna praktyka Vyshchoi rady pravosuddia i sudova praktyka v dystsyplinarnykh spravakh stosovno suddiv v 2019-2020 rokakh. Analitychnyi zvit z rekomendatsiiamy za rezultatamy monitorynhu. URL: https://hcj.gov.ua/page/lokalni- akty-u-sferi-pravosuddya [ukr.].

Размещено на Allbest.ru

...