Адміністративно-правова практика українського судочинства щодо застосування ст. 173-2 КУпАП під час російсько-української війни

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Самарського районного суду міста Дніпра

Адміністративно-правова практика українського судочинства щодо застосування ст. 173-2 КУпАП під час російсько-української війни

О. Поштаренко, д. філос. права, суддя

Анотація

Поштаренко О. Адміністративно-правова практика українського судочинства щодо застосування ст.173-2 КУпАП під час російсько-української війни

У статті досліджується адміністративна відповідальність за домашнє насильство під час війни, аргументується використання практики Європейського суду з прав людини і криміналізація насильства відповідно до вимог Стамбульської конвенції.

Ключові слова: домашнє насильство, Європейський суд з прав людини, Стамбульська конвенція.

Abstract

Poshtarenko O. Administrative and legal practice of the Ukrainian judiciary on the application of Art. 173-2 the Code of Administrative Offenses of Ukraine during the Russian-Ukraine War

The article explores the dynamic of domestic violence in Ukraine during the war and specific problems in the application by courts of Article 173-2 of «Commitment of domestic violence, gender-based violence, failure to comply with an urgent restraining order or failure to notify the place of temporary residence» of the Code of Administrative Offenses of Ukraine.

The article notes that during the war, in 2022, there was a 40% increase in appeals to the police of Ukraine regarding domestic violence compared to the previous year. The author draw attention to the fact that courts, when considering of domestic violence, do not always recognize a child who witnessed (eyewitness) domestic violence as a victim of such violence; sometimes domestic violence is treated as a minor act, domestic violence is equated with a conflict over children, which leads to the closing of proceedings or refusal to issue a restraining order.

In the article, the author came to the conclusion that the practice of the European Court of Human Rights, in which it develops and concretizes the provisions of the European Convention on Human Rights, should become a reference point for the Ukrainian judiciary in solving cases related to domestic violence.

The Istanbul Convention provides for the introduction of additional changes to national legislation, acts as a reference point for establishing criminal responsibility for violence in any of its manifestations, therefore, scientific research is needed in the field of criminalization of any violence, which will expand the possibilities of protection the rights of victims of violence in international court, will contribute compliance with procedural legal guarantees of person who are prosecuted for such offenses, comprehensive protection of their rights and freedoms, as well as approximation of Ukrainian legislation to international standards in this area.

Key words: domestic violence, European Court of Human Rights, Istanbul Convention.

Постановка проблеми

Російські збройні сили внаслідок повномасштабного вторгнення на територію України спричинили тотальні акти звірячої жорстокості і насильства. Це явище є невід'ємним супутником будь-якої війни, засобом неминучого негативного впливу агресора на населення країни, яке потерпає від стресу, невизначеності, протиправних дій озброєних людей щодо мирного населення, полонених та ін. За визначенням військового теоретика прусського генерала К. фон Клаузевіца (1780-1831), війна - це акт насильства, спрямований на те, щоб примусити опонента здійснити чужу волю [1]. Зокрема, це стосується й такого виду насильства, як домашнє, яке під час війни стає ще небезпечнішим, оскільки в умовах кризових явищ загострюються різні негативні якості особистості, які в неї були ще до війни.

Однак навіть під час воєнних дій держава намагається не послаблювати протидію домашньому насильству. Так, серед основних, визначальних подій, які посилюють цю боротьбу і сприятимуть протидії домашньому насильству, є ратифікація 20 червня 2022 року Верховною Радою України Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (відома як Стамбульська конвенція) [2] та схвалення 12 серпня 2022 року Урядом України Державної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року й затвердження операційного плану з її реалізації на 2022-2024 роки [3]. Попри проведення державою цих та інших численних заходів щодо узгодження законодавства України зі стандартами Європейського Союзу, домашнє насильство в умовах війни в Україні не зникло, не стало менш поширеним, а пов'язані з цим проблеми залишилися такими ж, як були і в мирний час, що зумовлює потребу вдосконалення адміністративно-правового регулювання боротьби із домашнім насильством та юрисдикційної діяльності судів із вирішення справ про адміністративні правопорушення, пов'язані з застосуванням насильства щодо фізичної особи, винесення відповідного рішення у цих справах у сучасних реаліях російсько-української війни.

Питанням адміністративно-правового регулювання суспільних відносин у сфері боротьби із проявами насильства присвячено наукові праці таких видатних українських вчених, як: В.Б. Авер'янов, О.М. Бандурка, Ю.П. Битяк, І.П. Голосніченко, Є.В. Додін, І.Б. Коліушко, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко, Д.М. Лук'янець та багатьох інших.

Значний внесок у боротьбу з проявами насильства зробили наукові дослідження таких відомих представників української науки кримінального права, кримінального процесуального права і кримінології, як: О.М. Гумін, М.Г. Колодяжний, П.С. Матишевський, В.В. Налуцишин, Л.О. Сердюк, М.І. Хавронюк, О.М. Храмцов, Л.Р. Шувальська, С.С. Яценко та ін.

Однак воєнні дії на території України вносять свої корективи у боротьбу із насильством, що потребує посилення і вдосконалення правового механізму охорони й захисту прав, свобод і законних інтересів громадян у таких умовах, у тому числі й судового вирішення справ про адміністративні правопорушення, пов'язані з вчиненням насильства щодо іншої людини.

Мета статті - розкрити окремі проблеми застосування в судочинстві України ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) [4] під час воєнних дій та окреслити перспективні правові напрями вдосконалення боротьби з насильством у країні.

Викладення основного матеріалу

Українська судова система, яка є одним із суб'єктів боротьби із насильством, під час війни продовжувала функціонувати й долати труднощі, викликані веденням бойових дій на території країни. У лютому- квітні 2022 року відбулися зміни в територіальній підсудності багатьох судів, які опинилися на окупованій території або безпосередньо в зоні бойових дій. Починаючи з 21 квітня 2021 року, згідно з розпорядженням Верховного Суду, почалося відновлення територіальної підсудності судових справ на ряді звільнених територій.

Для забезпечення доступу до правосуддя, у зв'язку із порушенням транспортного сполучення, яке ускладнило пересування учасників судового процесу, окремі судові засідання проводилися в режимі відеоконференцій. 2 березня 2022 року Рада суддів України рекомендувала суддям, у міру можливості, відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважаючи на те, що багато учасників судових процесів, у зв'язку із вступом до лав Збройних Сил України, територіальної оборони та інших добровольчих воєнних формувань, не завжди мають змогу подати заяву про відкладення строків розгляду справи або не можуть прибути до суду у зв'язку із небезпекою для життя.

Під час війни, за офіційними даними Національної поліції України, у 2022 році надійшло 244 381 звернення щодо фактів домашнього насильства, що на 40% більше, ніж у попередньому році (144 394), та на 15% більше, ніж у 2020 році (208 748), і на 41% більше, ніж у 2019 році (141 814). Привертає до себе увагу те, що серед них від постраждалих жінок надійшло лише 22% (52 189 звернень) загальної кількості звернень, а 71% (174 190 звернень) надійшов від осіб, які зверталися до правоохоронних органів у інтересах постраждалих від домашнього насильства. Така правова позиція населення України цілком відповідає вимогам Стамбульської конвенції, яка зобов'язує держави-підписанти заохочувати всіх членів суспільства активно сприяти запобіганню всім формам насильства, які підпадають під сферу застосування цієї Конвенції (п.4 ст.12), і свідчить про обізнаність та розуміння населенням країни цієї проблеми, про те, що сторонні люди реагують на ці правопорушення належним чином. Серед решти повідомлень, які надійшли до органів поліції у 2022 році: 21% звернень - від постраждалих жінок, а також 10% звернень - від дітей [5].

Аналітичний центр Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем», за фінансової підтримки Ради Європи, дослідив судові рішення, які винесені за результатами розгляду протоколів про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173-2 КУпАП, що були ухвалені судами Харківської, Львівської, Миколаївської, Черкаської областей і м. Києва у березні та червні 2022 року, і підготував звіт «Домашнє насильство в Україні: реагування в умовах війни (І півріччя 2022 року)» (далі - звіт Аналітичного центру «ЮрФем»). За даними цього звіту, у березні 2022 року у названих регіонах було винесено 572 постанови, а вже в червні 2022 року - 1584, що на 73% більше, ніж у березні 2022 року [6, с. 10-11].

З 2156 проаналізованих справ установлено, що чоловіки у 52% випадків виступали кривдниками щодо дружини / співмешканки, тобто постраждалими від домашнього насильства найчастіше є жінки. Однак дослідниці звернули увагу на те, що, незважаючи на: положення Стамбульської конвенції про те, що держави - члени Ради Європи та інші держави, які підписали цю Конвенцію, зобов'язані визнавати дітей, що були свідками насильства в сім'ї, жертвами домашнього насильства; на закріплене у п.2 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» [7] положення про те, що дитина, яка стала свідком (очевидцем) домашнього насильства, є постраждалою від такого насильства, суди, при розгляді протоколів про вчинення домашнього насильства, не застосовують на практиці концепцію «дитина-свідок = дитина постраждала». У протоколах дуже рідко зазначається про наявність чи відсутність дитини, якщо остання була свідком вчинення домашнього насильства (у 81% справ діти не фігурували ні як свідки, ні як потерпілі, оскільки в рішенні суду не містилось ніякої згадки про них) [6, с. 12].

Крім того, попри те, що суди в тексті судового рішення конкретизували положення, що дитина є свідком, така особа не визнавалась потерпілою від домашнього насильства, хоча ці діти у таких ситуаціях самі стають жертвами насильства, тому що також зазнають важкої психологічної травми. Надалі такі діти не отримують захисту й належної допомоги від державних органів та органів соціального захисту. Показовим у цьому відношенні є рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Єремія проти Республіки Молдова» від 28 травня 2013 року, у якому зазначається, що у випадку, якщо дитина спостерігає систематичне насильство стосовно одного зі своїх батьків з боку другого, вона сама є жертвою насильства і має право на адекватний захист від держави, відповідно до статей 3, 8 Стамбульської конвенції. Крім того, Стамбульська конвенція визнає, що правопорушення, яке було вчинене проти дитини або в присутності дитини, є обтяжливою обставиною при розгляді справи (ст. 46 Стамбульської конвенції).

У зв'язку із зазначеним також доречно нагадати, що відповідно до п.1 ст.2, п.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення ЄСПЛ є обов'язковим для виконання Україною [8], а суди при розгляді справ повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року [9] у поєднанні з практикою ЄСПЛ як джерело права [10]. Тобто ця Конвенція разом із практикою ЄСПЛ є одним із витоків формування права в Україні, визначає розвиток, форми і зміст національного права. Водночас дослідниці зазначають, що у 95% справ суди не посилаються на практику ЄСПЛ, а лише у 5% справ набули відображення правові позиції ЄСПЛ [6, с. 17].

Дослідниці Аналітичного центру «ЮрФем» висловили думку, що суддям під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст.173-2 КУпАП, потрібно більшу увагу приділяти ідентифікації дітей, постраждалих від домашнього насильства, та вживати заходів щодо захисту їх прав. Верховний Суд у своїй постанові у справі №753/19409/19 від 17 лютого 2021 року наголосив на важливості ідентифікації судом дітей, які стали свідками насильства, як постраждалих, навіть за відсутності такої ідентифікації з боку поліції, оскільки дитина, зазначена як свідок домашнього насильства, повинна бути ідентифікована як потерпіла від домашнього насильства [11].

Інколи суди не зазначають вік дитини, у присутності якої відбулося домашнє насильство, внаслідок чого неможливо дійти висновку, чи йдеться про повнолітню доньку / сина, чи малолітню / неповнолітню. Водночас суд вправі, у разі встановлення дитини свідком домашнього насильства, винести окрему ухвалу, якою уповноважити працівників поліції скласти протокол про вчинення домашнього насильства щодо дитини. Проте чинний КУпАП не врегульовує питання винесення окремої ухвали. Тому поодиноке застосування концепції «дитина-свідок = дитина постраждала» пояснюється відсутністю в суддів процесуальної можливості вийти за межі протоколу, який перебуває на розгляді в суді, а також відсутності в КУпАП норм, які врегульовують питання винесення окремої ухвали [7, с. 13-14].

У процесі аналізу виявлено, що у 8% справ суди відносили домашнє насильство до малозначного діяння у зв'язку із заявами постраждалих про відсутність претензій до кривдника, а також ототожнювали домашнє насильство з конфліктом, перекладаючи відповідальність за акт насильства на постраждалу особу [7, с. 13]. У таких справах суди закривали провадження, тобто звільняли від адміністративної відповідальності особу, що вчинила насильство.

Безумовно, насильство і конфлікт - це різні явища. Вважаємо, що насильство - це цілеспрямоване, протиправне, умисне застосування правопорушником сили (фізичне насильство) або погроза її застосування (психічне насильство) до іншої людини з метою заподіяння шкідливих наслідків поза або всупереч її волі, або з використанням її безпорадного стану. Насильство, як правило, має продовжуваний характер, вчиняється неодноразово тими ж членами сім'ї з однаковою метою, формою вини. Насильство як жорсткі форми конфліктних (агресивного характеру) дій, що пов'язані з ущемленням інтересів осіб, з погрозою їхній свободі, правам, гідному існуванню та небезпекою для життя і здоров'я, інтерпретує юридична конфліктологія [12, с. 101].

Щодо конфлікту, то це - зіткнення протилежних інтересів і поглядів, крайнє загострення суперечностей, певне протистояння суб'єктів з метою реалізації їх суперечливих інтересів, позицій, цінностей і поглядів, що може призвести до активних дій усіх осіб, які залучені до конфлікту. Ескалація конфлікту може призвести до насильства, але не завжди до нього призводить [13]. адміністративний відповідальність домашній насильство судочинство

Віднесення суддями домашнього насильства до малозначного діяння або ототожнювання насильства з конфліктом суперечить Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами та усталеній практиці ЄСПЛ у справах, які стосуються домашнього насильства.

Також під час моніторингу судових рішень виявлено, що існує поширена судова практика ототожнення домашнього насильства із конфліктом щодо дітей під час виконання батьківських обов'язків, спором щодо користування спільним майном, що, на думку суддів, є підставою для висновку про відсутність складу та події заявленого правопорушення, призводить до закриття провадження у справі або відмови у видачі обмежувального припису [5]. Так, у 7% виявлено, що суди закривали провадження у справі у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Однак виконання батьківських обов'язків щодо виховання дітей не може бути підставою для вчинення будь-яких актів насильства [6, с. 14-15]. Так, відповідно до пп. 1, 2 ст.155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав і виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини [14]. У ст.31 Стамбульської конвенції зазначається, що держави - члени Ради Європи та інші держави, які підписали цю Конвенцію, вживають необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення того, щоб під час визначення опіки та прав на відвідування дітей до уваги бралися випадки насильства, які підпадають під сферу застосування цієї Конвенції, щоб здійснення будь-яких прав на відвідування або опіку не ставило під загрозу права та безпеку жертви або дітей.

Серед інших підстав звільнення від адміністративної відповідальності у звіті Аналітичного центру «ЮрФем» виокремлюється закінчення строків притягнення до відповідальності. Так, у 9% з проаналізованих справ виявлено, що суди закривали провадження через недотримання тримісячного строку розгляду справи. При цьому в окремих проаналізованих справах суди мотивували закриття провадження у зв'язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності через дію воєнного стану в державі, що унеможливило розгляд справи у встановлений законом строк [6, c. 15].

Однак у таких ситуаціях треба пам'ятати, що відповідно до п.7 ч.1 ст.247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст.38 КУпАП. Для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення з підстав закінчення строків, передбачених ст.38 КУпАП, можливо лише за умови встановлення факту вчинення особою протиправної дії чи бездіяльності, що підпадають під визначені законом ознаки адміністративного правопорушення. Тобто у випадку закриття справи у зв'язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності вина особи має встановлюватись в обов'язковому порядку. У випадку недоведеності наявності складу адміністративного правопорушення та не підтвердження його належними та допустимими доказами виключається можливість закрити провадження в адміністративній справі за п.7 ч.1 ст.247 КУпАП [15].

Найпоширенішим видом адміністративного стягнення за адміністративне правопорушення, передбачене ст.173-2 КУпАП, яке застосовували суди в зазначений період, є штраф. Однак дослідниці дійшли висновку, що адміністративне стягнення у виді штрафу за вчинення домашнього насильства не є ефективним, тому що не сприяє запобіганню новим випадкам домашнього насильства, оскільки випадки домашнього насильства повторювались, попри застосування до кривдника покарання у вигляді штрафу [6, с. 16].

Безумовно, як зазначає відома українська вчена Т.О. Коломоєць, адміністративний штраф - це один із найпоширеніших видів юридичних штрафних санкцій, універсальний вид адміністративного стягнення, який має порівняно невеликі розміри, доволі спрощений порядок застосування, значний виховний, превентивний (поєднання загально-превентивного та конкретно-превентивного факторів), репресивний потенціал, оперативність процедури стягнення тощо [16, с. 9]. Однак судам потрібно враховувати життєві обставини кривдника та його жертви, щоби сплата штрафу не впливала негативно на матеріальний стан сім'ї в цілому, а не тільки на кривдника.

Саме тому ми поділяємо точку зору вчених, які вважають, що найбільш ефективним видом адміністративного стягнення за вчинення насильства в сім'ї є громадські роботи, які полягають у виконанні особою, яка вчинила адміністративне правопорушення, у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. По-перше, громадські роботи не є стягненням, що обмежує майнові права особи і впливає на мотиваційний момент звернення жертви насильства в сім'ї до правоохоронного органу. По-друге, застосування такого виду робіт матиме значний виховний ефект, оскільки, як засвідчує практика, основною роботою, яку призначають органи місцевого самоврядування, є наведення порядку в громадських (тобто людних) місцях [17, с. 11-12].

На жаль, проблема насильства не зникне навіть після перемоги України, оскільки внаслідок війни в суспільстві зросло соціальне та економічне напруження, деякі родини втратили своїх близьких, житло та роботу - фактори, які впливають на збільшення випадків домашнього насильства, що, своєю чергою, потребує адекватних дій у боротьбі з його проявами.

Висновки з дослідження і перспективи подальшого наукового пошуку

Відповідно до законодавства України практика Європейського суду з прав людини, у якій він розвиває і конкретизує положення Конвенції з прав людини, є складовою національного законодавства, джерелом права в Україні і є обов'язковою для виконання усіма державними структурами України. А оскільки ЄСПЛ як міжнаціональна інституція розглядає справи, пов'язані з домашнім насильством, практика європейських стандартів захисту прав людини повинна стати орієнтиром для українського судочинства при вирішенні того чи іншого питання, пов'язаного з домашнім насильством.

Ратифікація Україною Стамбульської конвенції, однієї із вимог, яку необхідно виконати країні, яка претендує на вступ до Євросоюзу, підтвердила євроінтеграційні прагнення нашої країни і свідчить про належність України до європейської спільноти, що наша країна сприймає європейські стандарти з питань боротьби з домашнім насильством. Однак Стамбульська конвенція передбачає внесення додаткових змін у національне законодавство, виступає орієнтиром для встановлення кримінальної відповідальності за насильство в будь-яких проявах, у тому числі, як ми вважаємо, й за вчинення домашнього насильства, відповідальність за яке встановлена ст.173-2 КУпАП. Саме тому потрібні наукові пошуки у сфері криміналізації будь-якого насильства, що розширить можливості захисту прав постраждалих від насильства у міжнародних судах, сприятиме дотриманню процесуальних правових гарантій осіб, які притягуються до відповідальності за такі правопорушення, всебічному захисту їхніх прав і свобод, а також наближенню українського законодавства до міжнародних стандартів у цій сфері.

Перелік використаних джерел

1. Clausewitz C. On War 1 Carl von Clausewitz; edited by A. Rapoport. England: Penguin Books, 1982. P. 101.

2. Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу із цими явищами: Закон України від 20 червня 2022р. №2319-ІХ/Верховна Рада України.

3. Державна стратегія забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року: розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2022 р. №752-р / Кабінет Міністрів України.

4. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон України від 07.12.1984 р. №8073-Х/ Верховна Рада України.

5. Змисла М. Чи втратило домашнє насильство свою актуальність в умовах воєнного стану? Юридична Газета. 2023. 14 березня.

6. Домашнє насильство в Україні: реагування в умовах війни (І півріччя 2022 року): звіт Аналітичного центру «ЮрФем» за фінансової підтримки Ради Європи (проект Ради Європи «Боротьба з насильством стосовно жінок в Україні»). Аналітичний центр «ЮрФем». 2022. 35 с.

7. Про запобігання та протидію домашньому насильству: Закон України від 7 грудня 2017р. №2229-VIII/Верховна Рада України.

8. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23 лютого 2006 р. №3477-IV / Верховна Рада України.

9. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (з протоколами) (Європейська конвенція з прав людини) від 4 листопада 1950 р. / Верховна Рада України.

10. Павлюковець Т. Роль та місце рішень ЄСПЛ в українській судовій системі. Юридична Газета. 2020. № 22 (728). 24 листопада.

11. Звіт за результатами моніторингу судової практики про вчинення домашнього насильства щодо дитини (стаття 173-2 КУпАП). 17. 05.2021. Аналітичний центр «ЮрФем».

12. Словник термінів з правової конфліктології / заред. М.І. Панова, Ю.П. Битяка, Л.М. Герасіної. Харків: Одіссей, 2006. 208 с.

13. Філіпова Н. Як відрізнити конфлікт від домашнього насильства? 18.04.2021 р.

14. Сімейний кодекс України: закон України від 10 січня 2002 р. №2947-III / Верховна Рада України.

15. Кірюшин А.А. У разі закриття справи у зв'язку із закінченням строків притягнення до адмінвідповідальності вина особи має встановлюватись в обов'язковому порядку (Апеляційний суд Миколаївської області №489/3418/18 від 27.08.2018). Протокол UA. 23.10.2018р.

16. Коломоєць Т.О. Штрафи за законодавством про адміністративні правопорушення: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.07. Харків, 1999. 16 с.

17. Дрозд О.Ю. Проблеми удосконалення системи адміністративних стягнень за вчинення насильства в сім'ї. Юридична наука. 2015. №6. С. 7-15.

References

1. Clausewitz C. On War / Carl von Clausewitz; edited by A. Rapoport. England: Penguin Books, 1982. P 101.

2. Pro ratyfikatsiiu Konventsii Rady Yevropy pro zapobihannia nasylstvu stosovno zhinok i domashnomu nasylstvu ta borotbu iz tsymy yavyshchamy: Zakon Ukrainy vid 20 chervnia 2022 r. №2319-IKh / Verkhovna Rada Ukrainy.

3. Derzhavna stratehiia zabezpechennia rivnykh prav ta mozhlyvostei zhinok i cholovikiv na period do 2030 roku: rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 12 serpnia 2022 r. №752-r /Kabinet Ministriv Ukrainy.

4. Kodeks Ukrainy pro administratyvni pravoporushennia: Zakon Ukrainy vid 07.12.1984 r. №8073-Kh / Verkhovna Rada Ukrainy.

5. Zmysla M. Chy vtratylo domashnie nasylstvo svoiu aktualnist v umovakh voiennoho stanu? Yurydychna Hazeta. 2023. 14 bereznia.

6. Domashnie nasylstvo v Ukraini: reahuvannia v umovakh viiny (I pivrichchia 2022 roku): zvit Analitychnoho tsentru YurFem za finansovoi pidtrymky Rady Yevropy (proiektRady Yevropy «Borotba z nasylstvom stosovno zhinok v Ukraini»). Analitychnyi Tsentr YurFem. 2022. 35 s.

7. Pro zapobihannia taprotydiiu domashnomu nasylstvu: Zakon Ukrainy vid 7 hrudnia 2017 r. №2229-VIII/ Verkhovna Rada Ukrainy.

8. Pro vykonannia rishen ta zastosuvannia praktyky Yevropeiskoho sudu z prav liudyny: Zakon Ukrainy vid 23 liutoho 2006 r. №3477-IV/ Verkhovna Rada Ukrainy.

9. Konventsiia pro zakhystprav liudyny i osnovopolozhnykh svobod (zprotokolamy) (Ievropeiska konventsiia zprav liudyny) vid 4 listopada 1950 r. / Verkhovna Rada Ukrainy.

10. Pavliukovets T. Rol ta mistse rishen YeSPL v ukrainskii sudovii systemi. Yurydychna Hazeta. 2020. №22 (728). 24 lystopada.

11. Zvit za rezultatamy monitorynhu sudovoi praktyky pro vchynennia domashnoho nasylstva shchodo dytyny (stattia 173-2 KUPAP). 17. 05.2021. Analitychnyi tsentr YurFem.

12. Slovnyk terminiv zpravovoi konfliktolohii / Za red. M.I. Panova, Yu.P. Bytiaka, L.M. Herasinoi. Kharkiv: Odissei, 2006. 208 s. [ukr].

13. Filipova N. Yak vidriznyty konflikt vid domashnoh nasylstva? 18.04.2021 r.

14. Simeinyi kodeks Ukrainy: zakon Ukrainy vid 10 sichnia 2002 r. №2947-III/ Verkhovna Rada Ukrainy.

15. Kiriushyn A.A. U razi zakryttia spravy v u zviazku iz zakinchenniam strokiv prytiahnennia do adminvidpovidalnosti vyna osoby maie vstanovliuvatys v oboviazkovomu poriadku (Apeliatsiinyi sudMykolaivskoi oblasti № 489/3418/18 vid 27.08.2018). Protokol UA. 23.10.2018 r.

16. Kolomoiets T.O. Shtrafy za zakonodavstvompro administratyvni pravoporushennia: avtoref. dys. ... kand. yur nauk: spets. 12.00.07. Kharkiv, 1999. 16s. [ukr].

17. Drozd O. Iu. Problemy udoskonalennia systemy administratyvnykh stiahnen za vchynennia nasylstva v simi. Yurydychna nauka. 2015. №6. S. 7-15 [ukr].

Размещено на Allbest.Ru