Аналіз практики Верховного Суду та Європейського суду з прав людини щодо ефективності вирішення судових спорів майнового характеру

Размещено на http://www.allbest.ru/

Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини університету "Україна", м. Миколаїв

Аналіз практики Верховного Суду та Європейського суду з прав людини щодо ефективності вирішення судових спорів майнового характеру

Половченя Алла Борисівна

кандидат юридичних наук

доцент кафедри права

Анотація

судовий доктрина майновий спір

У статті аналізується судова практика Верховного Суду (Україна) та Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) щодо провадження та вирішення майнових спорів.

Надано юридичне дефініціювання поняття «власність», «майно», «право власності» відповідно судової доктрини України та ЄСПЛ. Визначено взаємозв'язок між даними термінами та поняттям «судовий спір майнового характеру».

Проаналізовано окремі кейси Верховного Суду, що мають значення для тематики даного дослідження: Постанову КГС ВС від 21.01.2021 р. у справі № 925/1222/19, Постанову ВП ВС від 28.08.2019 р. у справі № 752/8287/18, Постанову ОП КГС ВС від 24.01.2020 р. у справі № 910/10987/18 тощо.

Досліджено аналогічну кейсову практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) щодо судового розгляду спорів відносно набуття, виникнення та підтвердження права власності, а саме: Apostolakis vs. Greece (Апостолакіс проти Греції); Agosi vs. UK (Агосі проти Сполученого Королівства); Marckx vs. Belgium (Маркс проти Бельгії) та ін.

Розмежовано підходи до визначення терміну та феномену «право власності» за вітчизняною та зарубіжною судовою доктринами. У пристосуванні до судової практики, конкретизовано поняття «право власності» відповідно до цивільного законодавства України -- Цивільний кодекс України та законодавства ЄС -- Протоколу 1 до Європейської конвенції з прав людини (Protocol 1 of European Convention of Human Rights).

Визначено можливості рецепції судовою системою України підходів до повного, всебічного, безстороннього та неупередженого розгляду майнових спорів, що застосовуються у судовій практиці ЄСПЛ -- в тому числі, у пристосуванні до Євроінтеграційних процесів сьогодення.

Ключові слова: судовий спір, майновий спір, вирішення спорів, Верховний Суд, Європейський суд з прав людини.

Polovchenya Alla Borysivna Candidate of legal sciences, associate professor of the Department of Law, Mykolaiv Interregional Institute of Human Development of "Ukraine" University, Mykolaiv

Analysis of the practice of the Supreme Court and the European Court of human rights regarding the efficiency of resolving property disputes

Abstract

The article analyzes the judicial practice of the Supreme Court (Ukraine) and the European Court of Human Rights (ECtHR) regarding the proceedings and resolution of property disputes.

The legal definition of the concept of "property", "property", "property right" is provided in accordance with the judicial doctrine of Ukraine and the ECHR. The relationship between these terms and the concept of "property litigation" is defined.

Separate cases of the Supreme Court, which are important for the topic of this study, were analyzed: the Resolution of the Supreme Court of the Supreme Court of January 21, 2021 in case No. 925/1222/19, the Resolution of the Supreme Court of the Supreme Court of August 28, 2019 in case No. 752/8287/18, Resolution of the OP KGS VS dated January 24, 2020 in case No. 910/10987/18, etc.

A similar case practice of the European Court of Human Rights (ECtHR) regarding the judicial review of disputes regarding the acquisition, emergence and confirmation of ownership rights was studied, namely: Apostolakis vs. Greece (Apostolakis v. Greece); Agosi vs. UK (Agosi v United Kingdom); marckx vs. Belgium (Marx v. Belgium) and others.

Approaches to defining the term and phenomenon of "property right" according to domestic and foreign judicial doctrines are distinguished. In adaptation to judicial practice, the concept of "property right" has been specified in accordance with the civil legislation of Ukraine - the Civil Code of Ukraine and EU legislation -Protocol 1 to the European Convention on Human Rights (Protocol 1 of the European Convention of Human Rights).

The possibilities of reception by the judicial system of Ukraine of approaches to the full, comprehensive, impartial and impartial consideration of property disputes, which are used in the judicial practice of the ECtHR, including adaptation to the European integration processes of today, are determined.

Keywords: legal dispute, property dispute, dispute resolution, Supreme Court, European Court of Human Rights.

Постановка проблеми

Майнові права є об'єктом цивільних прав.

Вітчизняне законодавство згадує про останні у ст. 177, ч. 2 ст. 190 Цивільного кодексу України (у якості речових прав), проте єдиноначальне дефініціювання даного феномену пропонує виключно у ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» № 2658-III від 12.07.2001 р. (ред. від 22.05.2023 р.), де майнове право розглядається у якості предмета оцінки (визнання) певної вимоги, елементу майнового володіння, користування та розпорядження, а також -- способу підтвердження певного предметного (законного) волевиявлення щодо конкретного об'єкта.

В свою чергу, у законодавстві ЄС підходи до визначення майнового права є більш спрощеними : відповідно до Протоколу 1 до Європейської конвенції з прав людини (Protocol 1 of European Convention of Human Rights), останні пропонується розглядати як право особи на підтвердження власного майнового інтересу. Окрім того, Протокол 1 до ЄКПЛ встановлює презумпцію неможливості позбавлення майна у спосіб, відмінний від нормативно-законного та такого, що передбачений принципами міжнародно-правового правозастосування та судочинства.

Враховуючи вищезазначене, першочергової актуальності для розуміння юридичної правозахисної конотації майнових прав у судовому порядку набуває процес трактування нормативної бази Верховним Судом (Україна) та Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ). Задля цього буде досліджено судову практику ВС щодо розгляду майнових спорів за період 2019-2022 р. та судову прецеденту практику ЄСПЛ щодо аналогічного питання (майнове судочинство) без прив'язки до часових рамок (кейси Apostolakis vs. Greece (Апостолакіс проти Греції); Agosi vs. UK (Агосі проти Сполученого Королівства); Marckx vs. Belgium (Маркс проти Бельгії).

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Доктринальне опрацювання питання вирішення спірних майнових правовідносин Верховним Судом (Україна, ВС) та Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) необхідно розподіляти крізь призму вітчизняної та зарубіжної дослідницьких баз.

Так, серед праць вітчизняних науковців-дослідників затребуваним вбачається огляд спорів щодо захисту права власності від судді КГС ВС Ю. Чумака, а також -- тематичні збірники (дайджести) судових рішень Верховного Суду щодо судового захисту права власності (2019-2021 рр.).

Зарубіжна доктрина та опрацювання нею судової майнової практики ЄСПЛ відзначається високим рівнем комплексності. Звертаємо увагу на тематичний огляд практики ЄСПЛ щодо даного питання від віце-президента ЄСПЛ К. Розакіса; дослідження кейсів-рішень ЄСПЛ щодо захисту майна і майнових прав особи ЄСПЛ від Л. Вільдгабера та І. Вільдгабер; означення місця та ролі ЄКПЛ (Європейської конвенції з прав людини) у захисті права власності особи ЄСПЛ від Р. Егрека та ін.

Мета статті -- виокремити ключові наративи правозастосування Верховним Судом та Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) у справах щодо вирішення спорів майнового характеру.

Виклад основного матеріалу

Теоретичні виміри понять «право власності», «майнове право» та «майно» за вітчизняним законодавством та правом ЄС були окреслені під час постановки проблеми даної статті. Далі сконцентруємося на прецедентному правозастосуванні ВС та ЄСПЛ під час розгляду майнових судових спорів.

Так, Верховним Судом пропонується розглядати майнові спори крізь призму наявності (відсутності) прямої державної реєстрації речового права на певний об'єкт (майно). Відповідно до Постанови КГС ВС від 21.01.2021 р. у справі № 925/1222/19, позиція ВС щодо нерухомого та рухомого майна як об'єктів спірних правовідносин або оспорюваного правочину повинна генеруватись відповідно до наявності (відсутності) цивільного права на володіння, користування та розпорядження певним об'єктом, а, отже, і права на отримання вигоди (дивідендів) від потенціалу такого майнового об'єкта під час його експлуатації [1]. У такий спосіб ВС формує прецедент позитивного користування майном як об'єктом речового майнового права, адже вагомим елементом щодо вирішення спору на користь певної сторони майнового судового спору є її щоденна участь у підтриманні предметних призначеннєвих властивостей майнового об'єкта.

Юридичний факт можливого (гіпотетичного) забезпечення власних прав на майновий об'єкт (рухомий або нерухомий), на думку ВП ВС (Постанова ВП ВС від 28.08.2019 р. у справі № 752/8287/18), пов'язується із наявністю (відсутністю) узаконеної державно-реєстраційної процедури щодо певного речового (майнового) права. За таких обставин, фактологічною основою (доказовою базою) для вирішення спору на користь однієї зі сторін спірного правовідношення є встановлений попередньо епізод правовідносин між суб'єктом звернення (реєстрантом майнового права) та суб'єктом державної реєстрації майнового права (реєстратором майнового права), якими унормовано (урегульовано) процес підтвердження законного права особи (осіб) на певний предметно-майновий комплекс [1].

Необхідно зауважити, що процедура державної реєстрації майнового права на майновий об'єкт за правозастосовними тенденціями України, як правило, не визнається остаточним елементом набуття права власності, а лише підтверджує факт наявності речового права на майновий комплекс. Згідно із Постановою ОП КГС ВС від 24.01.2020 р. у справі №©– 910/10987/18, причинним фактом набуття права власності на майно визнається правочин (відсилка до ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України). Окрім того, ОП КГС ВС від 24.01.2020 р. у справі № 910/10987/18 посилається на ст. 2 та ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до котрих державні реєстратори лише засвідчують (підтверджують) уже наявний факт набуття, зміни та (або) припинення права на певний майновий об'єкт. Виходячи з цього, питання законності набуття майнового (речового) права на певний майновий об'єкт повинно з'ясовуватись відповідно фактів, причин та обставин, що передували процедурі реєстрації такого права на державному рівні -- оскільки законодавство України прямо не передбачає діяльність державного реєстратора із посвідчення майнових прав на певні об'єкти підставою виникнення права власності [1].

Відзначимо, що Верховний Суд під час юридичного опрацювання записів про набуття права власності, як правило, керується прецедентами черговості та юридичної достатності. Постановою КГС ВС від 11.02.2020 р. у справі № 915/572/17 визначено, що нормативно дотримана процедура державної реєстрації права власності на майновий об'єкт не вважатиметься законною за умови, що такий юридичний факт має інші, позанормативні, обставини порушення прав та інтересів особи-позивача [1].

Майнові права та судовий розгляд щодо них, окрім того, в практиці Верховного Суду розглядаються крізь призму правовстановлюючих рішень щодо спірних об'єктів спору. Виходячи із юридичного позиціювання, викладеного у Постанові КГС ВС від 23.06.2020 р. у справі № 922/2589/19, визнаючи правомірність державної реєстрації речового (майнового) права на певний об'єкт, ВС повинен визначити власне юридичне трактування особливостей визнання, зміни та припинення конкретних прав певної особи на майно (майновий комплекс) тощо [1]. Таким чином, Верховний Суд встановлює рамки доцільного використання майна, визначаючи аспекти користування ним без порушення прав інших осіб (принцип непорушності особистої юридичної свободи (волі)). Потрібно додати, що на випадок порушення законного права на майно (майновий комплекс) Верховний Суд надає можливість особі скористатися нормативно визначеними способами захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права. Подібна юридична конотація, згідно правової позиції Верховного Суду, сприяє досягненню (підтвердженню) приписів верховенства права, законності, юридичної обґрунтованості та ін.

Надалі доцільно зупинитися на раніше згаданих прикладах судової практики ЄСПЛ щодо вирішення судових спорів, де майновий інтерес є ключовим предметом оспорюваних правовідносин та (або) юридичних фактів.

Розпочнемо із теоретичного тлумачення поняття «право власності», «майно» та «майнове право», наданого Протоколом 1 до Європейської конвенції з прав людини (Protocol 1 of European Convention of Human Rights). Там останні розглядаються двоаспектно : крізь призму захисту власності (вільного використання власного майна особою та можливості його (майна) витребування в судовому порядку), а також -- крізь призму можливості міжнародно-правового визнання права власності як майнового інструмента забезпечення потреб особи. Таким чином, доктрина ЄС розглядає право власності та майнове право у якості природного права особи, що підлягає матеріальному забезпеченню (нормативний аспект) та судовому захисту водночас [2].

Відповідно, ЄСПЛ у своїх рішеннях намагається керуватися принципом юридичної розумності (співвідношення права та інтересу заявника та зацікавленої особи). Справа Apostolakis vs. Greece 2009 р. [3] демонструє, що майнові питання розглядаються ЄСПЛ ширше та передбачають, зокрема, можливість звернення заінтересованої особи із позовом щодо витребування соціального забезпечення (пенсійного забезпечення). Таким чином, майновий характер спору може мати не лише форму вираження «приватна особа -- приватна особа» або «приватна особа -- фізична особа», але й контекст «приватна особа -- державний орган». Це означає, що ЄСПЛ за будь-яких умов під час розгляду судово-майнового спору керується принципом законності та непорушності людських прав на гідне матеріальне забезпечення усіма можливими (законними) шляхами.

Досить неоднозначні контексти юридичного нормування контекстів вирішення майнових спорів пропонується ЄСПЛ у справі Agosi vs. UK 1986 р. [4] ЄСПЛ вирішив, що баланс між державним та приватним майновим інтересом проявляється у непорушності державних опцій конфіскації спірного майна, що є приватною власністю фізичної особи. Так, майно, що використовувалось під час вчинення кримінального правопорушення (було його об'єктом), не може бути предметом подальшого майнового договору або договірних зобов'язань (відносин) та повинно бути передано у власність держави із можливістю його арешту, подальшого використання або направлення активів від отримання певного предмету власності у державні (місцеві) бюджети.

Наявні також випадки суддівської дискреції (виходу за межі предметних повноважень) ЄСПЛ під час здійснення судочинства у майнових (або потенційно майнових) спорах. Так, справа Marckx vs. Belgium 1979 р. [5] демонструє, що Європейський суд з прав людини за наявності достатніх доказів може узаконити право позашлюбної дитини на майнові блага батьків у випадку спадкування за законом. Це означає, що врахуванню підлягає не лише юридично-сімейна (законна) сторона певного спірного правовідношення, але й фактологічні обставини, що свідчать про законні підстави певної особи на запозичення (отримання, повне або часткове) певного майнового блага. Зазначений підхід, знову-таки, демонструє акцентованість ЄСПЛ на реалізації природних та похідних прав людини і громадянина під час вирішення спорів майнового характеру.

Означена вище дискреція ЄСПЛ має вияв також у справі James vs. UK 1986 р. [6], де суд зобов'язав державу (Сполучене Королівство) позбавити права власності особу, котра неналежним чином уклала орендну угоду із третьою особою. Це означає, що будь-яке майно (майновий комплекс) як об єкт права власності підлягає мотиваційному використанню відповідно нормативних рамок. Відтак, ЄСПЛ не лише вирішує майнові спори, проте також спрямовує (координує) характеристику (спрямування) користування майном в рамках правового поля.

Потрібно зауважити, що право власності та, як наслідок, розгляд майнових спорів ЄСПЛ має ознаки «фактологічності» -- суд бере за основу положення Протоколу 1 до Європейської конвенції з прав людини та трактує останні за персональним (суб'єктивним) волевиявленням [7]. Подібна політика має ознаки шаблонності, проте виступає єдиноначальним елементом забезпечення непорушності верховенства права в судово-майновому процесі, що базується не непорушному визначенні майнового права особи володіти, користуватися та розпоряджатися майном у межах, що визначені нормативно (законодавчо).

Висновки

Аналіз практики Верховного Суду та Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) щодо ефективності вирішення судових спорів майнового характеру дозволив дійти наступних умовиводів.

По-перше, правові підходи Верховного Суду (ВС) щодо вирішення спорів майнового характеру генеруються відповідно до наявності (відсутності) цивільного права на володіння, користування та розпорядження певним об'єктом, а також -- наявності (відсутності) щоденної участі у підтриманні предметних призначеннєвих властивостей майнового об єкта однією із сторін спірного правовідношення у якості підтвердження її (сторони) законних вимог щодо об'єкта майнового спору. Крім того, ВС виходить з того, що державні реєстратори лише засвідчують (підтверджують) уже наявний факт набуття, зміни та (або) припинення права на певний майновий об'єкт, а обставини набуття майна у власність є обставиною додаткового фактологічного з'ясування (висновок здійснено на підставі матеріалів Постанови КГС ВС від 21.01.2021 р. у справі № 925/1222/19, Постанови ВП ВС від 28.08.2019 р. у справі № 752/8287/18, Постанову ОП КГС ВС від 24.01.2020 р. у справі № 910/10987/18 тощо).

По-друге, юридичні підходи до розуміння природи майнового спору від ЄСПЛ є дещо ширшими, аніж у ВС. Так, майновий інтерес Європейський суд з прав людини розглядає навіть у розрізі виплати (невиплати) соціального (пенсійного) забезпечення особі (справа Apostolakis vs. Greece), а у деяких випадках -- дозволяє собі здійснювати позитивно-негативне позиціювання правомірності користування майном особою та, відповідно, нормувати законність (вмотивованість) укладення такою особою правочинів щодо спірного майнового комплексу із третіми особами (справа James vs. UK) тощо.

Література

1. Чумак, Ю. Розгляд спорів щодо захисту права власності : актуальні питання та практика їх вирішення. -- Верховний Суд, Київ, 30.09.2022 р. -- 57 с.

2. ECHR. Guide on Article 1 of Protocol No. 1 to the European Convention on Human Rights. -- ECHR, 2022. - 98 с.

3. ECHR. Apostolakis vs. Greece 2009. -- ECHR, 2009. -- 2 c.

4. ECHR. Agosi vs. UK 1986. -- ECHR, 1986. --25 p.

5. ECHR. Marckx vs. Belgium 1979. -- ECHR official website. -- Режим доступу : https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22itemid%22:[%22001-57534%22]}.

6. ECHR. James and others vs. UK 1986. -- HUDOC official website. -- Режим доступу: https://hudoc.echr.coe.int/tur#{%22itemid%22:[%22001-57507%22]}.

7. Rozakis, C. The right to property in the Case Law of the European Court of Human Rights. -- Athens Property Day, 2016. -- 4 p.

References

1. Chumak, Yu. Consideration of disputes regarding the protection of property rights: current issues and the practice of their resolution. -- Supreme Court, Kyiv, September 30, 2022 -- 57 p.

2. ECHR. Guide on Article 1 of Protocol No. 1 to the European Convention on Human Rights. -- ECHR, 2022. -- 98 p.

3. ECHR. Apostolakis vs. Greece 2009. -- ECHR, 2009. -- 2 c.

4. ECHR. Agosi vs. UK 1986. -- ECHR, 1986. -- 25 p.

5. ECHR. marckx vs. Belgium 1979. -- ECHR official website. -- Access mode: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22itemid%22:[%22001-57534%22]}

6. ECHR. James and others vs. UK 1986. -- HUDOC official website. -- Access mode: https://hudoc.echr.coe.int/tur#{%22itemid%22:[%22001-57507%22]}.

7. Rozakis, C. The right to property in the Case Law of the European Court of Human Rights. - Athens Property Day, 2016. - 4 p.

Размещено на Allbest.ru