Управління інноваційним розвитком територіальних громад

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Львівська політехніка»

Добротвірська селищна рада Червоноградського району Львівської області

Управління інноваційним розвитком територіальних громад

Келеберда Тарас Володимирович кандидат економічних наук, селищний голова,

Далик Володимир Петрович кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри менеджменту і міжнародного підприємництва

Анотація

Досліджено основні теоретичні засади управління інноваційним розвитком територіальних громад в умовах проведення децентралізації влади. Встановлено, що інновації приховують у собі значний економічний потенціал в контексті розвитку територіальних громад в Україні.

З'ясовано, що механізм забезпечення стійкого розвитку територіальних громад на внутрішньоорганізаційному рівні повинен передбачати підвищенні ефективності та результативності ринкових відносин між агентами.

Здійснено аналізування впливу інновацій на соціально-економічний стан територіальних громад. На конкретних прикладах продемонстровано, що інновації можуть як сприяти розвитку економіки, так і стримувати його. Обґрунтовано ідею використання індикативного планування під час запровадження інновацій у вітчизняну економіку.

Встановлено причини соціально-економічних втрат територіальних громад від реалізації інноваційної моделі фінансової децентралізації в нашій державі. Підкреслено, що проведення інноваційних змін в контексті фінансової децентралізація без створення адекватних мотиваційних механізмів спричинило серйозні соціально-економічні дисфункції.

Обґрунтовано ідею, що експансія концепції інноваційного розвитку територіальних громад має відбуватися в якості дієвого інструменту контролю за адміністративно-примусовими функціями органів влади. Звернуто увагу на те, що в умовах інноваційного розвитку процеси децентралізації мають бути орієнтовані на задоволення потреб місцевого соціуму, де базовими ціннісно- інституційними орієнтаціями повинні бути оптимальні умови життя та результативне підвищення ефективності використання обмежених ресурсів.

Ідентифіковано потребу стосовно запровадження додаткових механізмів контролю за діяльністю територіальних громад, а також відзначено необхідність забезпечення владного балансу між органами територіальних громад та державною владою, де посилення ключових функцій місцевого самоврядування повинно гарантувати врахування та / або реалізацію базових державних інтересів.

Ключові слова: управління, інновації, територіальні громади, ефективність, влада, контроль, ресурси, інститут.

Abstract

Keleberda Taras Volodymyrovych Candidate of Economic Sciences, Village Mayor, Dobrotvir Village Council of Chervonohrad District

Dalyk Volodymyr Petrovych Candidate of Economic Sciences, Associate Professor, Associate Professor of Department of Management and International Entrepreneurship, Lviv Polytechnic National University

MANAGEMENT OF INNOVATION DEVELOPMENT OF TERRITORIAL COMMUNITIES

The main theoretical principles of managing the innovation development of territorial communities under the conditions of decentralization of power are investigated. It is established that innovations embody significant economic potential in the context of territorial community development in Ukraine. The mechanism for ensuring sustainable development of territorial communities at the intra-organizational level should involve enhancing the efficiency and effectiveness of market relations among agents.

An analysis of the impact of innovations on the socio-economic status of territorial communities is conducted. Specific examples demonstrate that innovations can both contribute to economic development and restrain it. The idea of using indicative planning during the implementation of innovations in the domestic economy is substantiated.

The reasons for socio-economic losses of territorial communities from the implementation of the innovative model of financial decentralization in our country are identified. It is emphasized that implementing innovative changes in the context of financial decentralization without creating adequate motivational mechanisms led to serious socio-economic dysfunctions.

The idea is justified that expanding the concept of innovative development of territorial communities should function as an effective tool for controlling the administrative-coercive functions of government authorities. Attention is drawn to the fact that in the context of innovative development, decentralization processes should be oriented towards satisfying the needs of the local community, where the basic value and institutional orientations should be optimal living conditions and effective utilization of limited resources.

The need for additional mechanisms to control the activities of territorial communities is identified, and the necessity of ensuring a power balance between territorial community bodies and the state government is noted, where strengthening the key functions of local self-government should guarantee the consideration and/or implementation of basic state interests.

Keywords: management, innovation, territorial communities, efficiency, power, control, resources, institution.

Постановка проблеми

В умовах ринкової економіки управління інноваційним розвитком територіальних громад набуває детермінантної ролі. І це дивно, адже науковий концепт щодо необхідності інноваційного розвитку територіальних громад та проведення фінансово-економічної децентралізації в нашій державі активно формується впродовж останніх років інтеграції України до європейського простору.

Нині в контексті загальнопоширених економічних теорій, як правило, розглядають лише позитивний вплив інновацій на розвиток територіальних громад. Проте це не зовсім так, адже в реальності інновації як, до речі, і іноземні інвестиції можуть нести у собі не лише потенціал стійкого соціально- економічного зростання, а й виступати фактором проблем системного управління розвитком місцевих економік. Саме тому, підвищена увага до теоретико-методологічних аспектів інноваційного розвитку українських територіальних громад є об'єктивною.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Учені вже тривалий час здійснюють активне обговорення [1-3] щодо вибору шляхів ефективного розвитку територіальних громад. При цьому сама управлінська доктрина передбачає застосування різних підходів [4-7] до організації системи місцевого самоврядування в Україні. На жаль, і досі до кінця невирішеними залишаються питання стосовно розподілу влади між та органами влади на місцевому рівні.

На нашу думку, існує нагальна потреба виявити, у чому ж саме полягає суть застійних явищ в системі управління інноваційним розвитком територіальних громад, а також ідентифікувати основні детермінанти гальмування процесів реальної децентралізації влади в Україні. Переконані, що така ідентифікація дозволила б вітчизняному соціуму зменшити трансакційні витрати, а також суттєво скоротити кількість та масштаби ірраціональних управлінських рішень в контексті розвитку територіальних громад.

Проблемними аспектами розвитку територіальних громад в тій чи іншій мірі займалися такі вітчизняні та зарубіжні науковці, як Д. Аджемоглу [8], Т. Безверхнюк [9], О. Бобровський [10], В. Борденюк [11], О. Вільямсон [12], Е. Забарна [13], Н. Коваленко [14], У. Мовчан [15], Н. Пак [16], В. Семцов [17], І. Чикаренко [18] та ін. Разом з тим, аналізування вищезазначених та інших робіт з даної проблематики засвідчило, що і досі невирішеними залишаються теоретико-прикладні проблеми, які пов'язані із формуванням ефективної системи управління інноваційним розвитком територіальних громад.

Мета статті - дослідити особливості управління інноваційним розвитком територіальних громад в контексті децентралізації влади в Україні.

Виклад основного матеріалу

Перш за все хотілося б відзначити, що базисом розвитку місцевого самоврядування є територіальні громади. Відомо, що буд-яка територіальна громада в Україні є, по суті, жителями, які "об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, селищ, міст, що мають єдиний адміністративний центр" [19].

Отож, в умовах забезпечення інноваційного розвитку, потрібні серйозні гарантії того, що територіальні громади не будуть здійснювати зловживання або ж вчиняти якісь інші опортуністичні дії відносно інтересів держави. Адже емпіричний досвід свідчить про те, що досить часто під "гаслами" інноваційно-інвестиційного розвитку окремі представники територіальних громад здійснюють банальну економічну боротьбу за матеріальні ресурси, оскільки загальновідомо, що відповідно до ст. 142 Конституції України "матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад" [20]. Звідси можна сміливо стверджувати, що територіальні громади на сьогоднішній день мають потужні можливості стосовно отримання кредитів у банках, розпоряджання комунальним майном, орендою тощо. Більш того, у результаті проведення децентралізації місцева влада отримує додаткові інструменти впливу на агентів ринку. До речі, варто відзначити, що практика опортуністичних дій територіальних громад в контексті інноваційного розвитку є дуже поширеною у вітчизняній економіці (наприклад, створення інноваційних парків на території громад [21]). Водночас найбільшою небезпекою для вітчизняного соціуму, на нашу думку, є те, що у нашій державі відсутня ефективна система контролю за рішеннями місцевих рад. Вважаємо, що це обумовлено, у першу чергу, складністю притягнення до відповідальності представників місцевої влади, у т. ч. кримінальної, за прийняття неправомірних та / або завідомо неефективних колегіальних рішень.

Отож не дивно, що нині повстають серйозні завдання перед українським соціумом: з одного боку, стосовно інноваційного розвитку інституту місцевого самоврядування, а з іншого - стосовно удосконалення механізмів контролю за його функціонуванням. Не можливо не помічати деструктивних аспектів, які можуть з'являтися у вітчизняній економіці в результаті непродуманого впровадження інновацій. Наприклад, новітні технології стосовно здачі електронної звітності на основі цифрових підписів, інноваційна лібералізація законодавства на сьогодні досить часто дозволяють агентам- порушникам фінансової дисципліни тривалий час уникати відповідальності за псевдофінансові операції та інші неспостережувані операції [21].

Якщо ж досліджувати найбільші небезпеки спонтанного становлення інновацій в Україні, то тут слід відзначити, що вони можуть полягати у дисфункційних ризиках недостатньої поінформованості агентів ринку та / або в результаті цілеспрямованої інформаційної асиметрії. Як результат, інноваційний розвиток територіальних громад може знехтувати базальні соціально-економічні інтереси соціуму. Варто підкреслити, що у цьому випадку по суті не важливо, які саме причини будуть критися за такими ігноруваннями інтересів українського соціуму, тобто несвідомі - недолугість та / або некомпетентність економічних агентів на місцевому рівні, котрі впроваджують інновації чи свідомі - цілеспрямовані дії агентів ринку, які будуть замасковані під благі наміри.

Іншими словами, виникають логічні запитання - хто із сучасних агентів ринку, як правило, має більші можливості стосовно визначення соціально- економічних ризиків в результаті впровадження інновацій на території місцевих громад? Місцеві органи влади чи державні? Вважаємо, що відповідь тут однозначна - це органи державної влади. Таким чином, перед тим як приступити до впровадження будь-яких інновацій, важливо здійснити відповідні дії щодо прогнозування їхнього розвитку, а це, наголошуємо, може зробити професійно лише орган державної влади. Одразу хотіли б відзначити, що прогнозування та / або планування перспективного розвитку інновацій має передбачати ідентифікацію ймовірності виникнення того чи іншого ризику.

Важливо відмітити, що основна суть планування інноваційного розвитку територіальних громад передбачає завчасне цілеспрямоване визначення норм поведінки органами державної влади. І тут не складно помітити, що функція інноваційного планування, по суті, притаманна усім без винятку механізмам виникнення соціально-економічних інститутів. Адже завжди існує той агент ринку, котрий першим впровадив інновацію та / або інститут (норму, відповідне правило). Планування інноваційного розвитку дозволяє зменшити невизначеність та уникнути прояви дисфункційних аспектів на території місцевих громад. До речі, ефективність виваженого підходу щодо планування інновацій та / або нових інститутів, у т. ч. й імпортних, з метою недопущення виникнення інституційного конфлікту з вже існуючими нормами, активно демонструє Китайська Народна Республіка [21].

Слід відзначити, що інновації, як правило, неможливо впровадити миттєво, а тому адаптація до інновацій досить часто може супроводжуватися інституційним конфліктом, що у свою чергу вимагає додаткових ресурсів (часу, трансакційних витрат та ін.). Ця проблема стає надзвичайно актуальною в нашій державі. Зрозуміло, що застосування невиважених "шаблонних" підходів під час впровадження інновацій може спричинити серйозні соціально-економічні проблеми в територіальних громадах. Вважаємо, що в умовах постіндустріального розвитку економіки, досягнути ефективного управління шляхом "сліпого" імпорту інноваційних технологій, навіть якщо ці інновації реально та / або потенційно приховують у собі соціально- економічні блага, без відповідної адаптації до українських реалій вкрай небезпечно. Як наслідок, соціально-економічний ефект від таких інноваційних змін, скоріш за все, буде невтішний.

Не варто думати, що в результаті "імпорту інновацій" територіальні громади зможуть отримати "під ключ" економічні ефекти. Ми жодним чином не заперечуємо того, що інновації, у т. ч. у системі управління територіальними громадами, можуть призводити до максимізації вартості і позитивно впливати на економіку, проте ми глибоко переконані, що нововведення скоріше за все повинні виступати допоміжними інструментами, котрі створюють умови для стійкого розвитку в контексті функціонування загальнодержавної системи регулювання економіки.

Особливу увагу слід звернути на те, що інновації, по суті, завжди є приналежністю до іншого інституційного середовища, тобто власник та / або розробник інновацій може свідомо проводити політику поневолення інтересів українського соціуму шляхом "підсадження" на ту чи іншу технологію. До того ж, імпортні інновації можуть формувати диспаритет стосовно напрямків розвитку соціально-економічних інститутів в нашій державі. Звідси робимо висновок - неналежне та невиважене використання іноземних інновацій може перешкоджати стійкому управлінню розвитком територіальних громад. інноваційний територіальний громада ринковий

Звідси поширена теза про те, що соціально-економічний потенціал територіальних громад значною мірою залежить від інновацій, потребує додаткової інтерпретації в умовах проведення децентралізації. Ідентифікація інновацій створює умови щодо ідентифікації рівня адаптивного пристосування агента ринку на тій, чи іншій місцевій території. Цілком очевидно, що інновації здатні як сприяти зменшенню негативних соціально- економічних наслідків, у т. ч. викликаних функціонуванням агентів ринку, так і погіршувати фінансово-економічну ситуацію.

На сьогодні надзвичайно важливим є здійснення опису окремих елементів процесів децентралізації влади, на прикладі реальних об'єктів (репрезентативних міських громад Львівської області) із визначенням та оцінюванням реального досягнутого ефекту. Важливо відмітити, що, незважаючи на актуальність, цей напрям досліджень мало вивчений. Одразу відзначимо, що безумовно ми поділяємо думку вчених щодо необхідності децентралізації в Україні на інноваційних засадах, проте такі інноваційні зміни повинні бути чітко аргументовані в контексті забезпечення виваженого балансу обсягами витрат та / або втрат та соціально-економічними результатами. Суспільство має чітко усвідомлювати основні ризики децентралізації влади в Україні.

Інноваційна модель розвитку територіальних громад в контексті децентралізації має передбачати передачу окремих функцій до місцевої влади із принципово іншим підходом формування бюджетних надходжень. Іншими словами, повинен спрацьовувати принцип "більше прав - більший рівень відповідальності перед соціумом", а також більші витрати для територіальних громад.

Переконані, що найкраще процеси розвитку територіальних громад проглядаються на соціально-економічному рівні, то цілком логічним є аналіз процесів децентралізації на рівні конкретних громад, які мають чіткі характеристики: населення, площу та особливості інституційного середовища тощо. Саме такий аналіз дозволить, нехай навіть і опосередковано, оцінити наскільки сучасні заходи щодо управління інноваційним розвитком територіальних громад є ефективними.

Слід відзначити, що станом на 01.01.2022 р. в Україні було створено 1469 територіальних громад, у т. ч. 31 територіальна громада на непідконтрольній території в межах Луганської та Донецьких областей). Нами ж, для аналізу ефективності проведення інноваційної політики децентралізації було обрано міські громади Львівщини (табл. 1).

Таблиця 1 Міські територіальні громади Львівщини станом на 01.01.2022 р.

Джерело: власні дослідження.

Хотілося б відзначити, що основна частка доходів цих територіальних громад формувалася за рахунок міжбюджетних трансфертів та податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати. Слід відзначити, що хоча активний процес децентралізації триває вже більше восьми років, однак до суттєвих соціально-економічних покращень він, на жаль, не призвів. Потрібно відзначити, що органами державної влади під час запровадження інноваційних змін децентралізації було передбачено те [22], що у під час добровільного об'єднання громад, їх бюджети будуть прирівняні до бюджетів міст обласного значення, і тоді вони будуть мати право отримувати 60 % податку на доходи фізичних осіб. Водночас і досі не до кінця зрозумілим є принцип такої фінансово-економічної сегрегації типових по суті громад у подібний спосіб.

Отож, на противагу чіткому та зрозумілому для всіх стейкхолдерів принципу перегляду самої логіки формування бюджетних надходжень та передачі суттєвих, а не примарних ("бутафорних") функцій влади на місця, головною особливістю фінансово-економічної децентралізації в Україні в реальності є те, що саме сільські та / або селищні громади через вплив на обсяги їх фінансових ресурсів змусили "збитися до кучі" (наприклад, Яворівська міська територіальна громада увібрала у себе 82 населених пункти; Мостиська - 63 населених пункти; Буська - 68 населених пункти і т.д.). Безумовно, що найбільше від децентралізації виграли міські громади, які приєднали до себе сільські території і в результаті цього отримали додаткові ресурси, у першу чергу мова йде про земельні ресурси [21]. Водночас, якщо інноваційні зміни зводилися до економії ресурсів за рахунок скорочення кількості працівників сільських рад, а жителі сіл будуть вимушені замість свого населеного пункту їздити, наприклад, за довідками до сусідньої (це у кращому випадку) міської адміністративно-територіальної одиниці - то здійснювати їх навряд чи варто.

На нашу думку, суперечливий характер децентралізації обумовлений відсутністю справедливості у системі розподілу ресурсів, оскільки подібне усуспільнення не дає можливості врахувати участь "маленької" громади в процесах виконання бюджету міської територіальної громади. Інакше кажучи, жодних інноваційних стимулів щодо формування сприятливого підприємницького клімату по суті децентралізація не сформувала. Сучасна нестабільність в державі, у поєднанні з обмеженим обсягом фінансово- економічних ресурсів, сприяє загостренню відносин між державною та місцевою владою.

Основна дисфункція децентралізації полягала у тому, що державна влада, "заманила" громади ніби додатковими, а насправді їхніми же фінансово-економічними ресурсами, здійснила об'єднання громад, при цьому формально це відбулося у демократичний спосіб. Як результат, фінансовий стан громад продовжує залишатися незадовільним. І найголовніше - ніяких додаткових інноваційних можливостей громади в результаті децентралізації, як правило, не отримали, оскільки реформування не передбачало виникнення нових джерел надходжень, які б залежали від зусиль територіальної громади та / або бізнесу.

Таким чином, масштаби та практичні аспекти управління інноваційним розвитком територіальних громад свідчать, що без комплексних підходів еволюційні зміни в економіці будуть недостатніми, у т. ч. під час формування пріоритетів регулювання діяльності агентів ринку. Безсистемність вітчизняної децентралізації зумовлює необхідність розроблення загальнодержавної системи управління інноваціями. Важливо при цьому відзначити, що невисокий рівень ефективності інновацій значною мірою обумовлений нестабільністю у вітчизняній економіці, а також суперечливістю системи державного регулювання. Саме ця обставина визначає та актуалізує необхідність розробки комплексу заходів стосовно прийняття ефективних управлінських рішень щодо соціально-економічних дисфункцій. У цьому зв'язку, на особливу увагу заслуговує індикативне планування як основний дієвий інструмент регулювання інноваційного розвитку [23].

Глибоко переконані, що збільшення інновацій в країні має відбуватися виключно на основі індикативного планування. Таке планування здатне запобігати розвитку неконсенсуальних концепцій стосовно еволюції соціально-економічної сфери на основі рентоорієнтованої поведінки. Продумане індикативне планування дозволяє ідентифікувати деструктивні атрактори розвитку, які на сьогодні можуть знаходитися поза увагою територіальних громад.

Висновки

Сучасна концепція управління інноваційним розвитком територіальних громад має враховувати принципи функціонування інституційних підсистем щодо реалізації запланованих соціально- економічних цілей та / або задач. При цьому цілком очевидним є те, що ефективна соціально-економічна еволюція держави неможлива без забезпечення стійкого розвитку територіальних громад, що у свою чергу має базуватися на запровадженні відповідних інновацій. Водночас, цілком зрозуміло і те, що трансплантація іноземних інновацій без якісного індикативного планування може бути надзвичайно небезпечним явищем, тому що здатне формувати помилковий вектор розвитку територіальних громад, у т. ч. на основі виникнення конфліктного інституційного середовища і, як результат, появою каскаду соціально-економічних дисфункцій.

Отож, вітчизняна система управління інноваційним розвитком територіальних громад потребує посиленої уваги зі сторони органів державної влади та громадськості у контексті запровадження адекватних моделей фінансово-економічної поведінки агентів ринку. Це надзвичайно актуалізується в постіндустріальних умовах, коли стейкхолдери дозволяють собі на основі інформаційних параметричних дисфункцій маніпулювати ресурсами територіальних громад.

Література

1. Лебединська О., Валентюк І. Державне регулювання розвитку регіону: проблеми та перспективи. Вісник НАДУ при Президентові України. 2010. № 3. С. 151-156.

2. Трояновський В. Формування партнерських відносин між органами місцевого самоврядування та громадою. Управління сучасним містом. 2008. № 1-4/1-12. С. 201-207.

3. Карпишин Н. І., Стоян В. І. Бюджет розвитку громади: досвід та можливості. Ефективна економіка. 2016. № 6.

4. Борщ Г. Рефлексивний підхід в організації діяльності органу місцевого самоврядування. Вісник НАДУпри Президентові України. 2010. № 3. С. 164-168.

5. Колтун В. Теоретико-методологічні підходи до розвитку територіальних громад. Вісник НАДУ при Президентові України. 2010. № 2. С. 162-169.

6. Бойко Ю. І. Децентралізаційні аспекти місцевого самоврядування. Економіка та держава. 2017. № 3. С. 60-63.

7. Клименко О. М., Кальчук Н. В. Сучасний стан дохідної частини місцевих бюджетів України. Економіка та держава. 2016. № 11. С. 61-64.

8. Acemoglu D. Economic Origins of Dictatorship and Democracy / Acemoglu D., Robinson J. Cambridge University Press, 2005. 432 p.

9. Безверхнюк Т. М. Європейські стандарти врядування на регіональному рівні: монографія. Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2008. 328 с.

10. Бобровський О. І. Територіальні громади як суб'єкти публічного управління первісних територіальних ланок суспільства. Науковий вісник: державне управління. 2020. № 2. С. 32-44.

11. Борденюк В. В. Територіальні громади як суб'єкти цивільних зобов'язань. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2015. № 6. С. 32-39.

12. Вільямсон О. Економічні інституції капіталізму: фірми, маркетинг, укладання контрактів. Київ : АртЕк, 2001. 472 с.

13. Забарна Е. М. Територіальні громади в європейському транскордонному просторі. Економічний форум. 2020. № 3. С. 3-9.

14. Коваленко Н. В. Децентралізація публічної влади в контексті сучасного розвитку України. Публічне управління та регіональний розвиток. 2020. № 8. С. 563-583.

15. Мовчан У. І. Децентралізація в українській неопатримоніальній демократії: переваги, недоліки та шлях до потенційного миру. Політикус. 2021. Вип. 6. С. 44-48.

16. Пак Н., Подвірна Н. Територіальні громади як основний елемент місцевого самоврядування. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Економіка і менеджмент. 2018. Вип. 29. С. 63-67.

17. Мороз О. О., Семцов В. М. Контракти в аграрній економіці: реальність і перспективи: монографія. Вінниця: ВНТУ, 2011. 188 с.

18. Чикаренко І. А. Формування системи управління інноваційним розвитком територіальних громад: монографія. Дніпропетровськ: ДРІДУ НАДУ, 2014. 338 с.

19. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР (із змінами та доповненнями).

20. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. Київ: Преса України, 1997. 80 с.

21. Семцов В. М. Інституціоналізація організаційно-поведінкових змін у діяльності підприємств аграрної сфери України: концепт неспостережуваних економічних процесів: монографія. Вінниця: Рогальська І. О., 2018. 480 с.

22. «Фінансова децентралізація має вирішити проблему постійного браку коштів на рівні місцевих бюджетів», - експерт.

23. Карачина Н. П., Семцов В. М., Терещенко В. Е. Сутність та місце іноземних інвестицій в системі соціально-економічних відносин. Ефективна економіка. 2022. № 12.

References

1. Lebedynska, O., & Valentuk, I. (2010). Derzhavne rehuliuvannia rozvytku rehionu: problemy ta perspektyvy [State Regulation of Regional Development: Problems and Prospects]. Visnyk NADU pry Prezydentovi Ukrainy [Bulletin of NADU under the President of Ukraine], 3, 151-156. [in Ukrainian].

2. Troianovskii, V. (2008). Formuvannia partnerskykh vidnosyn mizh orhanamy mistsevoho samovriaduvannia ta hromadoiu [Formation of Partnership Relations between Local Self-Government Bodies and the Community]. Upravlinnia suchasnym mistom [Management of the Modern City], 1-4/1-12, 201-207. [in Ukrainian].

3. Karpishyn, N. I., & Stoyan, V. I. (2016). Biudzhet rozvytku hromady: dosvid ta mozhlyvosti [Community Development Budget: Experience and Opportunities]. Efektyvna ekonomika [Effective Economics], 6.

4. Borsch, H. (2010). Refleksyvnyi pidkhid v orhanizatsii diialnosti orhanu mistsevoho samovriaduvannia [Reflective Approach in Organizing the Activities of Local Self-Government Bodies]. Visnyk NADU pry Prezydentovi Ukrainy [Bulletin of NADU under the President of Ukraine], 3, 164-168. [in Ukrainian].

5. Koltun, V. (2010). Teoretyko-metodolohichni pidkhody do rozvytku terytorialnykh hromad [Theoretical and Methodological Approaches to the Development of Territorial Communities]. Visnyk NADU pry Prezydentovi Ukrainy [Bulletin of NADU under the President of Ukraine], 2, 162-169. [in Ukrainian].

6. Boiko, Y. I. (2017). Detsentralizatsiini aspekty mistsevoho samovriaduvannia [Decentralization Aspects of Local Self-Government]. Ekonomika ta derzhava [Economics and State], 3, 60-63. [in Ukrainian].

7. Klymenko, O. M., & Kalchuk, N. V. (2016). Suchasnyi stan dokhidnoi chastyny mistsevykh biudzhetiv Ukrainy [Current State of the Revenue Part of Local Budgets in Ukraine]. Ekonomika ta derzhava [Economics and State], 11, 61-64. [in Ukrainian].

8. Acemoglu, D., & Robinson, J. (2005). Economic Origins of Dictatorship and Democracy. Cambridge University Press.

9. Bezverkhnii, T. M. (2008). Yevropeiski standarty vriaduvannia na rehionalnomu rivni: monohrafiia [European Standards of Governance at the Regional Level: Monograph]. Odesa: ORIDU NADU. [in Ukrainian].

10. Bobrovskyi, O. I. (2020). Terytorialni hromady yak subiektu publichnoho upravlinnia pervisnykh terytorialnykh lanok suspilstva [Territorial Communities as Subjects of Public Administration of Primary Territorial Units of Society]. Naukovyi visnyk: derzhavne upravlinnia [Scientific Herald: Public Administration], 2, 32-44.

11. Bordeniuk, V. V. (2015). Terytorialni hromady yak subiekt syvilnykh zoboviazan [Territorial Communities as Subjects of Civil Obligations]. Naukovi zapysky Instytutu zakonodavstva Verkhovnoi Rady Ukrainy [Scientific Notes of the Institute of Legislation of the Verkhovna Rada of Ukraine], 6, 32-39.

12. Williamson, O. (2001). Ekonomichni instytutsii kapitalizmu: firmy, marketynh, ukladannia kontraktiv [Economic Institutions of Capitalism: Firms, Marketing, Contracting]. Kyiv: ArtEk. [in Ukrainian].

13. Zabarna, E. M. (2020). Terytorialni hromady v yevropeiskomu transkordonnomu prostori [Territorial Communities in the European Transborder Space]. Ekonomichnyi forum [Economic Forum], 3, 3-9.

14. Kovalenko, N. V. (2020). Detsentralizatsiia publichnoi vlady v konteksti suchasnoho rozvytku Ukrainy [Decentralization of Public Power in the Context of Modern Development of Ukraine]. Publichne upravlinnia ta rehionalnyi rozvytok [Public Administration and Regional Development], 8, 563-583.

15. U. I. (2021). Detsentralizatsiia v ukrainskii neopatrimonialnii demokratii: perevahy, nedoliky ta shliakh do potentsiinoho myru [Decentralization in the Ukrainian Neo-Patrimonial DemocA^cy: Advantages. Disadvantanes. and tlh Patti to Ikltentnil Peace]. Politykus, 6, 44-48. [in Ukrainian].

16. S6. Pak, N., d Podvima. N. )20ie). Teeyaorialpi hromady yak nonovnvi nlement mistsevoho samovriaduvannia [Territorial Communities as the Main Element of Local SelfGovernment]. Naukovyi visnyk Mizhnarodnoho humanitarnoho universytetu. Seriia: Ekonomika i menedzhment [Scientific Herald of the International Humanitarian University. Series: Economics and Management], 29, 63-67.

17. Moroz, O. O., & Semtsov, V. M. (2011). Kontrakty v ahrarnii ekonomitsi: realnist i perspektyvy: monohrafiia [Contracts in the Agrarian Economy: Reality and Perspectives: Monograph]. Vinnytsia: VNTU. [in Ukrainian].

18. Chykarenko, I. A. (2014). Formuvannia systemy upravlinnia innovatsiinym rozvytkom terytorialnykh hromad: monohrafiia [Formation of a Management System for the Innovative Development of Territorial Communities: Monograph]. Dnipro: DRIDU NADU. [in Ukrainian].

19. Zakon Ukrainy "Pro mistseve samovriaduvannia v Ukraini" [Law of Ukraine "On Local Self-Government in Ukraine"] (1997). № 280/97-VR (iz zminamy ta dopovnenniamy) [with amendments].

20. Konstytutsiia Ukrainy [Constitution of Ukraine]: Pryynyata na piatiy sesii Verkhovnoi Rady Ukrainy 28 cherv. 1996 r. [Adopted at the fifth session of the Verkhovna Rada of Ukraine on June 28, 1996]. Kyiv: Press of Ukraine. [in Ukrainian].

21. Semtsov, V. M. (2018). Instytutsionalizatsiia orhanizatsiino-povedinkovykh zmin u diialnosti pidpryiemstv ahrarnoi sfery Ukrainy: kontsept nestoherzhyuvanykh ekonomichnykh protsesiv: monohrafiia [Institutionalization of Organizational and Behavioral Changes in the Activities of Agricultural Enterprises of Ukraine: the Concept of Unobservable Economic Processes: Monograph]. Vinnytsia: Rihalska I. O. [in Ukrainian].

22. "Finansova detsentralizatsiia maie vyrishyty problemy postiinoho braku koshtiv na rivni mistsevykh biudzhetiv", - ekspert [Financial Decentralization Is Expected to Solve the Problem of Permanent Shortage of Funds at the Local Budget Level, - Expert].

23. Karachyna, N. P., Semtsov, V. M., & Tereshchenko, V. E. (2022). Sutnist ta mistse inozemnykh investytsii v systemi sotsialno-ekonomichnykh vidnosyn [The Essence and Place of Foreign Investments in the System of Socio-Economic Relations]. Efektyvna ekonomika [Effective Economics], 12.

Размещено на Allbest.ru