Правове регулювання порядку виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра публічного управління та адміністрування

Національна академія внутрішніх справ

Правове регулювання порядку виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення

Плугатир Максим Віталійович, доцент, кандидат юридичних наук

Мартиненко Діана Борисівна, доцент, кандидат юридичних наук

Анотація

У статті розглядаються питання правового регулювання порядку виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення та формулювання пропозицій по удосконаленню даного виду діяльності. Визначено, що постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України. При оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення. Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову. Водночас, положення даних статей та інших статей КУпАП не розкривають змісту звернення постанови до виконання -- вказується, що вона звертається до виконання органом (посадовою особою), який її виніс та виконується уповноваженим суб'єктом.

Одночасно сумніви щодо порядку виконання адміністративних стягнень повинні тлумачитись на користь осіб щодо яких вони застосовуються. Слід зазначити, що чинна редакція ст. 303 КУпАП викладена таким чином, що викликає сумніви щодо розуміння закріплених нею строків давності виконання постанов про накладення адміністративних стягнень, а тому зазначені сумніви мають тлумачитись на користь осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності, а строк виконання постанови, не зважаючи на наявність такого терміну у тексті статті як «звернення», не повинен перевищувати три місяці. Також слід зазначити, що жодним законодавчим актом не надається можливість органам державної влади, у тому числі і судам, розширено тлумачити положення ст. 303 КУпАП.

З урахуванням викладеного, визначається, що посилання судами на те, що: «законом не визначені строки виконання постанов про накладення адміністративних стягнень», є протиправними, оскільки жоден нормативно- правовий акт не надає право судам вільно тлумачити перебіг строків виконання постанов в справах про адміністративні правопорушення. Навпаки, практика Європейського суду з прав людини свідчить, що ті сумніви, які виникають при застосуванні ст. 303 КУпАП мають тлумачитись на користь особи, що притягується до адміністративної відповідальності. Тому тримісячний термін, що визначається зазначеною статтею слід вважати загальним строком давності виконання постанов про накладення адміністративних стягнень, а «звернення до виконання» не може розглядатись як факт направлення у тримісячний строк постанови органу виконавцю. Перебіг тримісячного строку з моменту винесення постанови має унеможливлювати подальше її виконання. Крім того, наявність вказаного строку виконавчого провадження дисциплінуватиме органи, уповноважені виконувати постанови, підвищуватиме їх відповідальність за правильну, своєчасну та повну реалізацію адміністративної відповідальності.

Ключові слова: відповідальність, юридична, відповідальність, адміністративна відповідальність, стягнення, обмеження, проступок.

Pluhatyr Maksym Vitaliyovich Аssociate Professor of the Department of Public Management and Administration, National Academy of Internal Affairs, Candidate of Law, docent

Martynenko Diana Borysivna Аssociate Professor of the Department of Public Management and Administration, National Academy of Internal Affairs, Candidate of Law, docent

Legal regulation of the procedure for execution of decisions in cases on administrative offenses

Abstract

The article deals with the issue of legal regulation of the procedure for the execution of resolutions in cases of administrative offenses and the formulation of proposals for improving this type of activity. It is determined that the resolution on the imposition of an administrative fine is subject to execution from the moment of its issuance, unless otherwise established by this Code and other laws of Ukraine. In the event of an appeal against a resolution on the imposition of an administrative fine, the resolution shall be enforced after the appeal is dismissed without satisfaction. The resolution on the imposition of an administrative fine shall be enforced by the body (official) that issued the resolution. At the same time, the provisions of these articles and other articles of the Code of Administrative Offenses of Ukraine do not disclose the content of the application for execution of the resolution -- it is indicated that it is applied for execution by the body (official) that issued it and is executed by an authorized entity.

At the same time, doubts regarding the procedure for the execution of administrative fines should be interpreted in favor of the persons to whom they are applied. It should be noted that the current version of Art. 303 of the Criminal Procedure Code is presented in such a way that it raises doubts about the understanding of the statute of limitations for the implementation of resolutions on the imposition of administrative fines established by it, and therefore these doubts should be interpreted in favor of persons who are brought to administrative responsibility, and the term for the implementation of the resolution, regardless of the presence of such a term in the text of the article as "appeal", should not exceed three months. It should also be noted that no legislative act provides the opportunity for state authorities, including courts, to broadly interpret the provisions of Art. 303 of the Labor Code of Ukraine.

Taking into account the above, it is determined that the reference by the courts to the fact that: "the law does not specify the terms of execution of resolutions on the imposition of administrative fines" is illegal, since no normative legal act gives the right to courts to freely interpret the course of the terms of execution of resolutions in cases of administrative penalties offense. On the contrary, the practice of the European Court of Human Rights shows that the doubts that arise when applying Art. 303 of the Code of Criminal Procedure should be interpreted in favor of the person who is brought to administrative responsibility. Therefore, the three- month term determined by the mentioned article should be considered the general statute of limitations for the implementation of resolutions on the imposition of administrative fines, and "appeal for enforcement" cannot be considered as the fact of sending the resolution to the executive body within the three-month period. The passage of a three-month period from the moment the decision was issued should make its further implementation impossible. In addition, the existence of the specified term of executive proceedings will discipline the bodies authorized to implement the resolutions, will increase their responsibility for the correct, timely and full implementation of administrative responsibility.

Keywords: responsibility, legal responsibility, administrative responsibility, recovery, restrictions, misdemeanor.

Вступ

Постановка проблеми. За змістом частини другої статті 19 Основного Закону України органи судової влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України [1].

У Кодексі України про адміністративні правопорушення, який має відповідну логічно вибудувану конструкцію, унормовано, зокрема, послідовність процедурних дій щодо порушення провадження у справах, застосування заходів його забезпечення; порядок розгляду справ та винесення постанов; порядок оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення, ухваленої по суті; порядок виконання постанови про накладення адміністративного стягнення.

Виконання постанови про накладення адміністративного стягнення -- є завершальною стадією провадження у справах про адміністративні правопорушення, зміст якої полягає в практичній реалізації обмежень морального, матеріального та/або особистого характеру, визначених стягненням щодо правопорушника. Загальні правила виконання постанови про накладення адміністративного стягнення, у тому числі адміністративного арешту, містяться у розділі V Кодексу. Одночасно існують розбіжності щодо тлумачення змісту такого положення у законодавстві «звернення постанови до виконання».

Аналіз дослідження проблеми. Дану проблематику досліджували такі вчені адміністративісти як В.Б. Авер'янов, Ю. П. Битяк, І.Г. Бухтіярова, О.В. Кузьменко, В.К. Колпаков, Т.О. Коломоєць, Л. В. Коваль, А. Т. Комзюк, Д. М. Лук'янець, І.Д. Пастух, О.Г. Стрельченко, М.В. Співак, Ю. С. Шемшученко. Однак, сучасні дослідження питань щодо виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення на сьогоднішній день відсутні, тому зазначена проблема потребує подальшого вирішення.

Метою статті є дослідження питань правового регулювання порядку виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення та формулювання пропозицій по удосконаленню даного виду діяльності.

Виклад основного матеріалу

виконання постанова адміністративне правопорушення

Відповідно до ст. 326 КУпАП «Виконання постанови про застосування адміністративного арешту» постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення [2]. Тобто діяльність по її виконання розпочинається одразу після її винесення і полягає у, по-перше, своєчасному врученні правопорушникові копії постанови про накладення адміністративного стягнення, і, по-друге, роз'ясненні правопорушникові порядку та умов виконання постанови.

Згідно зі статтею 298 Кодексу, постанова про накладення адміністративного стягнення є обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами [2].

Визначальними для встановлення змісту діяльності зі звернення постанови до виконання є положення статі 299 КУпАП, у якій, зокрема, зазначено, що постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України [2]. При оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення. Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Водночас, положення даних статей та інших статей КУпАП не розкривають змісту звернення постанови до виконання -- вказується, що вона звертається до виконання органом (посадовою особою), який її виніс та виконується уповноваженими суб'єктами.

Відповідно до Інструкції про порядок передання до архіву місцевого та апеляційного суду, зберігання в ньому, відбору та передання до державних архівних установ та архівних відділів міських рад судових справ та управлінської документації суду, затвердженою наказом Державної судової адміністрації України від 15 грудня 2011 року № 16. визначено, що «при наданні дозволу на передання судових справ, розгляд яких передбачено законодавством про адміністративні правопорушення, слід керуватись такими правилами: а) справа з постановою судді, що набрала законної сили, про застосування стягнення у виді адміністративного арешту передається до архіву суду після долучення до матеріалів справи повідомлення органу внутрішніх справ про відбуття правопорушником стягнення». Тобто діяльність суду щодо виконання постанови про накладення адміністративного арешту полягає, по-перше, у негайному надісланні двох копій постанови до органу Національної поліції для виконання, і, по-друге, долученні до матеріалів справи повідомлення такого органу про відбуття правопорушником стягнення, що відображають початковий і кінцевий етапи виконання постанови по справі.

Крім цього, відповідно до ст. 301 КУпАП за наявності обставин, що ускладнюють виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту, виправних чи громадських робіт або роблять її виконання неможливим, орган (посадова особа), який виніс постанову, може відстрочити її виконання на строк до одного місяця [2].

За наявності обставин, зазначених у пунктах 5, 6 і 9 статті 247 КУпАП, орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, припиняє її виконання (ст. 302 Кодексу) [2]. На безпосередню можливу участь суду під час виконання поліцією накладеного ним адміністративного стягнення вказують положення статей 304 та 305, де зазначено, що питання, зв'язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову, а контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення здійснюється органом (посадовою особою), який виніс постанову, та іншими органами державної влади в порядку, встановленому законом.

Подібним чином, але більш детально та систематизовано дане питання урегульовано у кримінально-процесуальному законодавстві. Відповідно до статті 535 КПК України «Звернення судового рішення до виконання» судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції або Верховного Суду України [3]. Суд разом із своїм розпорядженням про виконання судового рішення надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов'язок виконати судове рішення. Органи, що виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання.

Під час виконання вироків суд має право вирішувати такі питання: про відстрочку виконання вироку; про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким; про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років; про звільнення від покарання за хворобою тощо [3].

З урахуванням викладеного, а також застосування принципу аналогії законодавства, вважаємо, що зміст звернення постанови про накладення стягнення у вигляді арешту до виконання становить не однократну дію, а певну діяльність органу (посадової особи), який її виніс, що складається, по- перше, зі своєчасного вручення (надсилання) правопорушникові копії постанови про накладення адміністративного стягнення, роз⁵ясненні правопорушникові порядку та умов її виконання; по-друге, своєчасного надсилання постанови органу-виконавцю; по-третє, здійснення контролю за виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення та вирішення інших питань - відстрочка виконання, припинення виконання, давність виконання постанови тощо. Фактично виконання постанови про накладення такого адміністративного стягнення як арешт має бути здійснено протягом трьох місяців.

Крім того, згідно рішення Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Багінського Артема Олександровича щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 було установлено у п. 4, що: «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь» [4]. Таким чином суд вказав на необхідність використання презумпції невинуватості при притягненні осіб до адміністративної відповідальності.

Відомо, що існують різні підходи до розуміння принципу презумпції невинуватості. Як загальноправова вимога вказана презумпція визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - це об'єктивне правоположення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Такої позиції дотримується Європейський суд з прав людини, який у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обовязковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів влади [4] Виходячи з положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права, у тому числі і зазначене рішення [6].

Висновки

Виходячи з викладеного, сумніви щодо порядку виконання адміністративних стягнень повинні тлумачитись на користь осіб щодо яких вони застосовуються. Слід зазначити, що чинна редакція ст. 303 КУпАП викладена таким чином, що викликає сумніви щодо розуміння закріплених нею строків давності виконання постанов про накладення адміністративних стягнень, а тому зазначені сумніви мають тлумачитись на користь осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності, а строк виконання постанови, не зважаючи на наявність такого терміну у тексті статті як «звернення», не повинен перевищувати три місяці.

Також слід зазначити, що жодним законодавчим актом не надається можливість органам державної влади, у тому числі і судам, розширено тлумачити положення ст. 303 КУпАП, що підтверджується наступними положеннями: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України); ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом (ст. 29 Конституції України); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 64 Конституції України) [1]; провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності, а застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ст. 7 КУпАП) [2].

З урахуванням зазначених положень, посилання судами на те, що: «законом не визначені строки виконання постанов про накладення адміністративних стягнень», є протиправними, оскільки жоден нормативно-правовий акт не надає право судам вільно тлумачити перебіг строків виконання постанов в справах про адміністративні правопорушення. Навпаки, практика Європейського суду з прав людини свідчить, що ті сумніви, які виникають при застосуванні ст. 303 КУпАП мають тлумачитись на користь особи, що притягується до адміністративної відповідальності. Тому тримісячний термін, що визначається зазначеною статтею слід вважати загальним строком давності виконання постанов про накладення адміністративних стягнень, а «звернення до виконання» не може розглядатись як факт направлення у тримісячний строк постанови органу виконавцю. Перебіг тримісячного строку з моменту винесення постанови має унеможливлювати подальше її виконання. Крім того, наявність вказаного строку виконавчого провадження дисциплінуватиме органи, уповноважені виконувати постанови, підвищуватиме їх відповідальність за правильну, своєчасну та повну реалізацію адміністративної відповідальності.

Література

1. Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Відомості Вер:ховноїРади (ВВР). 1996. № 30. Ст. 141.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення. Відомості Верховної Ради (ВВР). 1984. Додаток до № 51. Ст. 1122.

3. Кримінальний процесуальний кодекс України. Відомості Верховної Ради (ВВР). 2013, № 9-10, № 11-12, № 13. Ст.88.

4. Рішення Конституційного суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/v023p710-10#Text

5. Постановление Европейского суда по правам человека от 10 февраля 1995 г. в деле "Аллене де Рибемон (Allenet de Ribemont) против Франции". URL: http://www.medialaw.kiev.ua/zmisud/ecourt/217/

6. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV. Відомості Верховної Ради (ВВР). 2006. № 30. Ст. 260

References

1. Konstytutsiia Ukrainy pryiniata na piatii sesii Verkhovnoi Rady Ukrainy 28 chervnia 1996 roku [The Constitution of Ukraine was adopted at the fifth session of the Verkhovna Rada of Ukraine

June 28, 1996]. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy - Bulletin of Verkhovna Rada of Ukraine. Kyiv: Parlam. vyd-vo [in Ukrainian].