Юридичні аспекти оскарження у судовому порядку податкової вимоги по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Юридичні аспекти оскарження у судовому порядку податкової вимоги по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування

Беззубов Дмитро Олександрович доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри конституційного та адміністративного права, Державний університет інфраструктури та технологій

Москаленко Сергій Іванович професор кафедри правознавства та галузевих юридичних дисциплін, Навчально-науковий інститут права та політології УДУ імені М. Драгоманова

Анотація

В даній статті розкрито юридичні аспекти оскарження у судовому порядку податкової вимоги по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Авторами відзначено, що подвійне стягнення ЄСВ із самозайнятих осіб є неправомірним. юридичнийй судовий податковий

Авторами відзначено, що платники податків, які не здійснюють господарську діяльність та не отримують дохід як фізична особа-підприємець, у зв'язку з чим не отримував доходу, а відтак і відсутня підстава для сплати єдиного внеску.

Авторами відзначено, що внесок нараховується виключно на визначену самостійно суму доходу і обмежений мінімумом і максимумом. Отже, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов'язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі.

Юридична особа як роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачувала за нього як страхувальника єдиний соціальний внесок, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України. Водночас, позивач зазначає, що більше ніж три останні роки не здійснює підприємницької діяльності та не отримує інших доходів ніж від трудової діяльності як найманий працівник.

Авторами відзначено, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Ключові слова: податкове законодавство, податкова вимога, ЄСВ, подвійне стягнення, фізична особа підприємець, фінансова відповідальність, сплата єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податковий збір.

Bezzubov Dmytro Oleksandrovych Doctor of Law, Professor, Head of the Department of Constitutional and Administrative Law, State University of Infrastructure and Technologies

Moskalenko Serhiy Ivanovych Professor of the Department of Law and of branch legal disciplines, Educational and Scientific Institute of Law and Political Science of Ukrainian, State University named after M. Drahomanov

LEGAL ASPECTS OF A JUDICIAL APPEAL OF A TAX CLAIM FOR THE PAYMENT OF A SINGLE CONTRIBUTION TO MANDATORY STATE SOCIAL INSURANCE

This article discloses the legal aspects of a judicial appeal of a tax claim for the payment of a single contribution to mandatory state social insurance.

The authors noted that the double collection of SES from self-employed persons is illegal.

The authors noted that taxpayers who do not carry out economic activities and do not receive income as an individual entrepreneur, therefore did not receive income, and therefore there is no basis for paying a single contribution.

The authors noted that the contribution is calculated exclusively on the selfdetermined amount of income and is limited to a minimum and a maximum. Therefore, a natural person-entrepreneur who has chosen a simplified taxation system and does not receive income (does not carry out entrepreneurial activity) does not have the obligation to pay the contribution in the minimum amount.

The legal entity as an employer, charging the plaintiff's wages, paid a single social contribution for him as an insured person, which is confirmed by individual information about the insured person from the Register of insured persons of the State Register of mandatory state social insurance of the Pension Fund of Ukraine. At the same time, the plaintiff notes that for more than the last three years he has not been engaged in entrepreneurial activity and has not received income other than from work as an employee.

The authors noted that the necessary conditions for a person to pay a single contribution to mandatory state social insurance are the conduct of business activities by such a person and the receipt of income from such activities.

The purpose of establishing the size of the minimum insurance contribution and the obligation to pay it regardless of the existence of a base for calculation is to ensure, in the cases provided for by law, the minimum level of social protection of individuals by obtaining insurance payments (services) according to the current types of mandatory state social insurance. On the basis of the above, it can be concluded that, taking into account the peculiarities of the form of activity of self-employed persons, precisely in order to achieve the above-mentioned goal of collecting a single contribution to the mandatory state social insurance, the law establishes the obligation for individuals to pay the minimum insurance contribution regardless of the actual receipt of income from their activities .

Key words: tax legislation, tax requirement, EUV, double taxation, individual entrepreneur, financial responsibility, payment of a single contribution to mandatory state social insurance, tax collection.

Постановка проблеми. Податкова вимога була сформована у зв'язку з нібито наявністю заборгованості по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Одним з юридичних аспектів оскарження у судовому порядку податкової вимоги по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є те, що контролюючий орган може нарахувати єсв, в той час, коли особа була лише зареєстрована як ФОП проте не отримувала дохід.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Окремі питання оскарження у судовому порядку податкової вимоги по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування були предметом дослідження Т.О. Мацелик, Г.М. Стріяшко, Е.С. Дмитренко, Н.А. Фукс, О.О. Нечипоренко, Б.В. Богдан та ін.

Метою статті є розкриття проблемних питань оскарження у судовому порядку податкової вимоги по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Виклад основного матеріалу. Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 N 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". В силу вимог частини першої статті 2 даного Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону [1].

За приписами частини четвертої статті 8 Закону N 2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування [1].

У розумінні пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування [1].

Фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону N 2464VI є платниками єдиного внеску. Відповідно до частини другої статті 6 Закону N 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону N 2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

З 01.01.2017 діяло правило, відповідно до якого у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до Закону України від 03.10.2017 N 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" це положення має таку редакцію: "У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску" [2].

Варто відзначити, що Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не містить застереження для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, стосовно сплати внеску незалежно від отримання доходу.

Внесок нараховується виключно на визначену самостійно суму доходу і обмежений мінімумом і максимумом.

Отже, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов'язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі.

За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої статті 1 Закону N 2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону N 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Контролюючі органі нараховують фізичній особі-підприємцю єдиний соціальний внесок. Проте, зачасту такі вимоги взагалі не містять розрахунку та періоду за який вона нарахована.

Розглядається ситуація коли нарахування ЄСВ здійснюється платнику податків який хоч і був ФОПом проте не отримував дохід від підприємницької діяльності, а мінімальний обсяг ЄСВ за нього платив роботодавець.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону N 2464-VI платниками єдиного внеску є також роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами [1].

Згідно з пунктом 1 статті 7 Закону N 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами [1].

Юридична особа як роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачувала за нього як страхувальника єдиний соціальний внесок, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України.

Водночас, позивач зазначає, що більше ніж три останні роки не здійснює підприємницької діяльності та не отримує інших доходів ніж від трудової діяльності як найманий працівник.

Ще одним проблемним питанням є відсутність урегулювання відносин щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності. Проте із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога, нараховував та сплачував роботодавець як страхувальник в розмірі не менше мінімального внеску, що виключає обов'язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець. При цьому, підприємницьку діяльність позивач фактично не здійснював, що не спростовано відповідачем.

Разом з тим, звертаю увагу на постанову Верховного суду від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18 (судді - Гімон М.М., Гусак М.Б., Усенко Є.А.), відповідно до якої суд прийшов до наступного висновку:

"...В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Висновки

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний....".

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02.04.2020 (справа N 620/2449/19) постанові від 27.11.2019 (справа N 160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04.12.2019 (справа N 440/2149/19), від 10.06.2020 (справа N 120/1918/19-а).

Література

1. Гфо збірба облікєдиного внескуна заіаоїбооСхкояедвс^аержеївне соціа.івне страхования: Закон України від 8 липня 2010 року № 2464-VI. Відомості Верховної Ради України, 2011. № 2-3. Ст.11. https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2464-17#Text

2. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій: Закон України від 03.10.2017 №2148-VIII. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2148-19

References:

1. Zakon Ukrainy Pro zbir ta oblik yedynoho vneskU na zahalnooboviazkove derzhavne sotsialne strakhuvannia [Law of Ukraine On the collection and accounting of a single contribution to mandatory state social insurance] vid 8 lypnia 2010 roku № 2464-VI. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, 2011. № 2-3. St.11. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17#Text

2. Zakon Ukrainy Pro vnesennia zmin do deiakykh zakonodavchykh aktiv Ukrainy shchodo pidvyshchennia pensii [Law of Ukraine On making changes to some legislative acts of Ukraine regarding the increase of pensions] vid 03.10.2017 №2148-VIII. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https ://zakon.rada.gov.ua/l aws/show/ 2148-19

Размещено на Allbest.ru