Стаття 111-1 КК України (колабораційна діяльність) та суміжні їй явища: проблеми законодавчого регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

СТАТТЯ 111-1 КК УКРАЇНИ (КОЛАБОРАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ) ТА СУМІЖНІ ЇЙ ЯВИЩА: ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Голінка М.І. аспірантка кафедри

кримінально-правової політики

та кримінального права

Анотація

У статті було здійснено кримінально-правовий аналіз колабораційної діяльності і суміжних явищ, а також визначено проблеми законодавчого регулювання і висловлено пропозицій щодо їх усунення. Було здійснено аналіз таких складів кримінальних правопорушень як державна зрада і колабораційна діяльність. Звертається увага на такі ключові ознаки: державна зрада може вчинятися на користь будь-якої держави, а колабораційна діяльність - лише на користь держави-агресора, яким наразі визнано лише Російську Федерацію; державна зрада вчиняється виключно громадянином України, в свою чергу, таких законодавчих вимог щодо всіх проявів колабораційної діяльності, в КК України не міститься (за ч. 1, 2, 3, 5, 7 ст. 111-1 КК України суб'єкт злочину має бути громадянином України, а ч. 4, 6 ст. 111-1 КК України не вимагає громадянства України як обов'язкову ознаку суб'єкту вчинення злочину). Водночас, враховуючи обґрунтованість наукової дискусії, пропонуємо визначити такого суб'єкта як громадянин України в усіх складах кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1-7 ст. 111-1 КК України. Також у роботі було відмежовано пропаганду війни від колабораційної діяльності (ч. 3 ст. 111-1 КК України). Ключовими ознаками нами виділяються наступні: місце здійснення пропаганди; суб'єкт кримінального правопорушення та інше. Щодо розмежування колабораційної діяльності від складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 436-2 КК України, зазначено наступні критерії: для колабораційної діяльності обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є здійснення публічних дій. В рамках дослідження, окремо звертається увага на міжнародний досвід. Зокрема, більшість країн не розмежовує державну зраду і колабораційну діяльність. В роботі також було констатовано проблеми із кваліфікацією схожих за ознаками кримінальних правопорушень, що призводить до порушення принципу правової визначеності. Наголошується, що законодавство в цілому і кримінальне законодавство має бути точним і зрозумілим, не допускати дублювання одного складу злочину в різних нормах.

Ключові слова: колабораційна діяльність, державна зрада, пропаганда війни, збройна агресія, окупація, держава-агресор, суверенітет, публічні заклики. колабораційний зрада війна законодавчий

Annotation

The article carried out a criminal-legal analysis of collaborative activity and related phenomena, as well as identified the problems of legislative regulation and expressed proposals for their elimination. An analysis of such components of criminal offenses as treason and collaborative activity was carried out. Attention is drawn to the following key features: treason can be committed for the benefit of any state, and collaborative activity - only for the benefit of the aggressor state, which is currently recognized as the Russian Federation; treason is committed exclusively by a citizen of Ukraine, in turn, such legislative requirements for all manifestations of collaborative activity are not contained in the Criminal Code of Ukraine (according to Part 1, 2, 3, 5, 7 of Article 111-1 of the Criminal Code of Ukraine, the subject of the crime has to be a citizen of Ukraine, and part 4, 6 of Article 111-1 of the Criminal Code of Ukraine does not require citizenship of Ukraine as a mandatory sign of the subject of the crime). At the same time, taking into account the validity of the scientific discussion, we propose to define such a subject as a citizen of Ukraine in all categories of criminal offenses provided for in parts 1-7 of Art. 111-1 of the Criminal Code of Ukraine. The work also distinguished war propaganda from collaborative activities (Part 3 of Article 111-1 of the Criminal Code of Ukraine). We single out the following as key features: place of propaganda; the subject of a criminal offense and others. Regarding the separation of collaborative activity from the composition of the criminal offense provided for in Art. 436-2 of the Criminal Code of Ukraine, the following criteria are specified: for collaborative activities, an obligatory feature of the objective party is the performance of public actions. In particular, most countries do not distinguish between treason and collaborative activity. The work also identified problems with the qualification of similar criminal offenses, which leads to a violation of the principle of legal certainty. It is emphasized that the legislation in general and the criminal legislation should be precise and clear, not to allow duplication of the same composition of the crime in different norms.

Keywords: collaborative activity, treason, war propaganda, armed aggression, occupation, aggressor state, sovereignty, public appeals.

Вступ

Постановка проблеми. Україна протистоїть збройній агресії росії з 2014 р. Тривалий час дії громадян України щодо підтримки агресії проти нашої держави залишалися безкарними. Сприяння росії має різні прояви - від публічного заклику підтримки агресора до вчинення конкретних дій щодо сприяння збройним формуванням супротивника. Колабораціонізм як явище з'явилося із лютого 2014 р. і до березня 2022 р. такі дії не кваліфікувалися як окремий склад злочину. Такий стан справ призводив до безкарності діянь або до кваліфікацій за іншими статтями Кримінального кодексу України (далі - КК України), які нормативно визначали суміжні явища. З метою врегулювання цього питання, було здійснено 7 спроб щодо ухвалення відповідного закону - це проєкти законів «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність)» (законопроєкт № 5144 від 24.02.2021 р.), «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України (щодо кримінальної відповідальності за адміністративне, економічне, військове, політичне, військовополітичне та інше співробітництво з державою-агресором - колабораціонізм)» (законопроєкт № 5135 від 23.02.2021 р.) та інші.

Саме повномасштабна війна та запровадження воєнного стану зумовили введення до КК України нової статті, якою передбачено відповідальність за колабораційну діяльність. Повномасштабне вторгнення слугувало поштовхом щодо визначення колабораціонізму кримінально протиправним діянням і 3 березня 2022 р. КК України було доповнено статтею 111-1 згідно із Законом № 2108-IX. Вказаним законом створюється новий склад «колабораційна діяльність» і вносяться зміни до норм щодо визначення покарань, зокрема, покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю [1]. Ця стаття містить в собі 8 частин, чим фактично виокремлюється 8 різних складів кримінальних правопорушень.

Як зазначають автори закону, його метою є встановлення справедливого покарання для осіб, які співпрацюють з державою-агресором, а також обмеження доступу таких осіб до посад, пов'язаних із виконанням функцій держави чи місцевого самоврядування. Зокрема, передбачається кримінальна відповідальність за співпрацю з державою-агресором, її окупаційною адміністрацією та/або її збройними чи воєнізованими формуваннями у військовій, політичній, інформаційній, адміністративній, господарській та трудовій сферах [2].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Варто зазначити, що означена тематики набула актуальності з моменту прийняття означених законодавчих змін. Так, Р.О. Мовчан в своїй роботі аналізує зміни, що були внесені до Кримінального кодексу України після введення воєнного стану, викликаного відкритою збройною агресією російської федерації, яка розпочалася 24 лютого 2022 року [3]. Науково-практичний коментар щодо новел кримінального законодавства України, прийнятих в умовах воєнного стану, в тому числі коментар до ст. 111-1 КК України надано в роботі А. А. Вознюк, О.О. Дудорова, Р.О. Мовчан, С С. Чернявського [4]. Окремо варто зазначити про окремий випуск журналу «Право України», який було присвячено такій актуальній темі як «Злочини проти основ національної безпеки україни крізь призму доктрини кримінального права та практики правозастосування» [5]. О. Кравчук і М. Бондаренко у вигляді наукової статті запропонували авторський науково-практичний коментар до статті 111-1 КК України «Колабораційна діяльність»[6]. В. Кузнецов у своїй роботі розглянув особливості кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність як новий виклик сьогодення [7]. І. Берднік та М. Головко дослідили основні орієнтири відмежування (розмежування) складів кримінальних правопорушень, передбачених ст. 111-1 КК, від (і) суміжних складів кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 111, 114, 260, 436, 436-2 КК України [8]. М. Стиранка на рівні дисертаційного дослідження здійснив системну переоцінку кримінально-правової охорони територіальної цілісності, недоторканності та територіального устрою України в умовах загострення загроз таким охоронюваним правовідносинам [9]. Н. Симоненко в своїй роботі охарактеризувала кримінально-правову новелу щодо колабораційної діяльності [10]. О. Радутний окреслив форми колабораційної діяльності в широкому розумінні (воєнний, економічний, культурний (духовний), побутовий або адміністративний та інші різновиди) і розглянув їх кримінально-правовий аспект у вузькому значенні [11]. Наведені роботи свідчать про актуальність і затребуваність обраної тематики для наукових пошуків. Водночас криміналізація цього діяння досить неоднозначно була сприйнята в суспільстві та науковій спільноті. Отже, вважаємо за доцільне провести детальне дослідження щодо розмежування колабораційної діяльності із суміжними явищами, а також звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини щодо регламентації окремих положень, що стосуються тематики дослідження.

Метою цієї статті є кримінально-правовий аналіз колабораційної діяльності і суміжних явищ, а також визначення проблем законодавчого регулювання і висловлення пропозицій щодо їх усунення.

Результати

Актуальність обраної тематики підтверджується статистичними даними. Зокрема, за неповний рік чинності норми щодо закріплення колабораційної діяльності в якості кримінального правопорушення, органи досудового розслідування активно розкривають ці злочини. Зокрема, за даними станом на листопад 2022 р. всього органами досудового розслідування було зафіксовано 19018 злочинів проти національної безпеки. З них:

- 12730 - посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК України);

- 1876 - державна зрада (ст. 111 КК України);

- 3483 - колабораційна діяльність (ст. 111-1 КК України);

- 310 - пособництво державі-агресору (ст. 111-2 КК України);

- 64 - диверсія (ст. 113 КК України);

- 554 - інші склади кримінальних правопорушень [12].

Фактично наразі колабораційна діяльність займає друге місце за розповсюдженістю серед злочинів проти національної безпеки.

Також затребуваність обраної тематики підтверджується тим, що із лютого 2022 р. значно збільшилася кількість територій, що знаходяться поза контролем української влади. Останній факт і є однією з умов вчинення колабораційної діяльності. Адже, однією з ознак об'єктивної сторони є місце вчинення кримінального правопорушення, а саме - тимчасово окупована територія.

До вступу в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» 03.03.2022 р. різні прояви колабораційної діяльності охоплювалися ст. 111 КК України «Державна зрада», зокрема, такими діями як перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України тощо.

Як зазначають вчені, після внесення вищезазначених змін до КК України окремі різновиди «переходу на бік ворога» або «надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України» (ст. 111 КК України) мають кваліфікуватися за ст. 111-1 КК України «Колабораційна діяльність» або іншими (ст. 110-2, ст. 1112 КК України, ст. 436-2 КК України тощо [11].

Проблеми розмежування часто виникають при співставленні таких складів злочинів як колабораційної діяльності і державна зрада. Зокрема, щодо розмежування колабораційної діяльності від державної зради, варто звернути увагу на такі ключові ознаки:

- державна зрада може вчинятися на користь будь-якої держави, а колабораційна діяльність - лише на користь держави-агресора. Щодо держави-агресора, варто зазначити про те, що у квітні 2022 р. було прийнято Закон України «Про заборону пропаганди російського неонацистського тоталітарного режиму, акту агресії проти України з боку Російської Федерації як державитерориста, символіки, яка використовується збройними та іншими воєнними формуваннями Російської Федерації у війні проти України» [13]. До прийняття цього закону вказані норми регламентувалися на рівні підзаконних нормативних актів (Постанова Верховної Ради України «Про визнання Російської Федерації державою-агресором та створення механізму протидії та ліквідації наслідків агресії Російської Федерації проти України»). Фактично колабораційна діяльність наразі стосуються виключно підтримки Російської Федерації, зайняття відповідних посад на території, яка тимчасово окупована Російською Федерацією. В той час в українському суспільстві активно точиться дискусія щодо визнання країною агресором Респібліки Білорусь. Так, на сайті Президента України розміщена відповідна петиція і, на наше переконання, це питання потребує свого вирішення;

- державна зрада вчиняється виключно громадянином України, в свою чергу, таких законодавчих вимог щодо всіх проявів колабораційної діяльності, в КК України не міститься. Зокрема, ч. 1 ст. 111-1 КК України (публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України або публічні заклики громадянином України до підтримки рішень та/або дій держави-агресора...) вимагає обов'язкової ознаки суб'єкта злочину - громадянства України. Так само ч. 2, 3, 5, 7 суб'єкт злочину має бути громадянином України. Водночас ч. 4, 6 ст. 111-1 КК України не вимагає громадянства України як обов'язкову ознаку суб'єкту вчинення злочину, що викликає наукові дискусії. Зокрема, зважаючи на відому спорідненість колабораційної діяльності з державною зрадою, слід визнавати суб'єктом відповідних кримінальних правопорушень саме громадянина України. Отже, пропонується визначити такого суб'єкта як громадянин України в усіх складах кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1-7 ст. 111-1 КК України [7, с. 20].

На противагу національному законодавству, в Литовській Республіці колабраційна діяльність охоплюється таким складом кримінального правопорушення як державна зрада, і визначається як вчинення громадянином Литовської Республіки, який за умови окупації чи анексії, допомагає органам нелегітимного уряду закріпити окупацію чи анексію, придушити опір литовського населення чи іншим чином допомогти нелегітимному уряду у провадженні діяльності проти Литовської Республіки [14]. Таким чином, враховуючи національні особливості (закріплення двох різних складів кримінальних правопорушень - державна зрада та колабораційна діяльність), вважаємо, що законодавство має бути уніфіковано і в якості суб'єкта злочину має бути закріплено громадянина України. Таке твердження ґрунтується на тому, що покладати обов'язок збереження територіальної цілісності, суверенітету України можливо виключно на громадянина України. Зокрема, в цьому аспекті процитуємо ст. 65 Конституції України «захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України» [15]. На наше переконання, слід підтримати пропозицію вчених щодо уніфікації норм КК України і закріплення в частинах 1-7 ст. 111-1 КК України громадянина України як суб'єкта вчинення злочину;

- колабораційна діяльність у формі організації та проведення заходів політичного характеру, здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та/або його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України кваліфікується за ч. 6 ст. 111-1 КК України виключно за відсутності ознак державної зради. Тобто ці дії взаємовиключають одна одну і кваліфікувати за ч. 6 ст. 111-1 КК України можливо лише за відсутності таких дій, які становлять державну зраду - перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. У наукових працях з цього питання зазначають, що до появи у КК України статті 111-1, видами колабораційної діяльності міг бути воєнний колабораціонізм (сприяння ворогу зі зброєю у руках, зокрема, служба у військових формуваннях, поліцейських структурах, в органах розвідки або контррозвідки), економічний колабораціонізм (співробітництво у будь-яких галузях економіки), культурний або духовний колабораціонізм (поширення серед населення імперських захоплень, ностальгія за пройдешніми часами удаваних досягнень разом з закликами про можливість їх повторення, пропаганда загадковості душі, надзвичайної історичної місії), побутовий колабораціонізм (встановлення дружніх та згодом родинних відносин між окупантами та окупованим населенням) тощо [11, с. 104].

Незважаючи на те, що об'єктивна сторона колабораційної діяльності має низку подібних з об' єктивною стороною державної зради рис, вчені все одно переконанні у важливості, нагальності та соціальній значущості криміналізації колабораційної діяльності шляхом виділення в окремий склад кримінального правопорушення [16].

Розмежування колабораційної діяльності від державної зради не вичерпує кількості тих правових явищ, між якими слід провести розподіл. Зокрема, мова йде про відмежування від складів кримінальних правопорушень, передбачених ст. 436 «Пропаганда війни», ст. 436-2 «Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників» КК України та інше.

Щодо пропаганди війни і відмежування її від колабораційної діяльності, слід звернути увагу на ч. 3 ст. 111-1 КК України, де закріплено такий слід кримінального правопорушення «здійснення громадянином України пропаганди у закладах освіти незалежно від типів та форм власності з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України...». В цьому аспекті варто звернути увагу на наступні моменти:

- місце здійснення пропаганди у закладах освіти є обов' язковим елементом колабораційної діяльності, зокрема - це заклад освіти незалежно від типів та форм власності. В свою чергу, пропаганда війни може здійснюватися в будь-якому місці;

- суб'єкт кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 111-1 КК України прямо зазначено у тексті статті і ним може бути лише громадянин України, а суб'єктом злочину, передбаченого ст. 436 КК, - не лише громадянин України, а й іноземець, біпатрид, апатрид, біженець.

Щодо розмежування колабораційної діяльності від складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 436-2 «Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників» КК України, зазначимо наступні критерії:

- за ст. 111-1 КК України обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є здійснення публічних дій: «публічне заперечення», «публічні заклики». У примітці до статті зазначено, що публічним вважається поширення закликів або висловлення заперечення до невизначеного кола осіб, зокрема у мережі Інтернет або за допомогою засобів масової інформації. В свою чергу, для ст. 436-2 КК України здійснення публічних дій не є обов'язковою ознакою;

- щодо суб'єкта, вище вже зазначалося, що в ч. 1, 2, 3, 5, 7 суб'єкт злочину має бути громадянином України, а ч.4,6 ст. 111-1 КК України не вимагає громадянства України як обов'язкову ознаку суб'єкту вчинення злочину, що викликає спори. В свою чергу, за ст. 436-2 КК України суб'єкт є загальним (будь-яка фізична осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності 16 років).

Окремо зазначимо, що вчені виокремлюють таку ознаку для відмежування розглядуваних складів кримінальних правопорушень як персоналізація держави-агресора (для форми «заперечення збройної агресії проти України»), якою для ст. 436-2 КК України може бути тільки Російська Федерація, в той час як для ст. 111-1 КК України нею може бути будь-яка країна, зокрема Білорусь [11, с. 106]. Водночас, на наше переконання, колабораційна діяльність наразі стосуються виключно підтримки Російської Федерації, як держави-агресора і визнання інших країн агресорами наразі не здійснено, незважаючи на суспільний тиск.

В рамках дослідженння, пропонуємо звернути увагу на міжнародний досвід. Зокрема, більшість країн не розмежовує державну зраду і колабораційну діяльність. Зокрема, в Кримінальному кодексі Франції розділ І регламентує посягання на основоположні інтереси нації. Глава І «Про зраду та шпигунство» зі ст. 411-1 до ст. 411-11 регламентує кримінальну відповідальність за різні форми зради та шпигунства [17]. КК Республіки Польща в Главі XVII «Злочини проти Республіки Польща» передбачає відповідальність за посягання на зовнішню та внутрішню безпеку Польщі, де, серед інших, визначено такий склад злочину як державна зрада [18]. Звернемо увагу також на досвід Англії з цього питання, зокрема, в Акті «Про зраду» 1351 р. ідеться передусім у порушенні вірності суверена, а отже, самій державі. Форми об'єктивної сторони зради, які передбачені цим актом: пособництво ворогу держави, відповідальність за недонесення про вчинення іншою особою зради тощо [19]. Отже, ми бачимо, що національне розуміння колабораційної діяльності входить до міжнародного тлумачення державної зради. Водночас, нам складно прийти до висновку, який з варіантів буде мати більше переваг. З одного боку, жодна із країн Європи не приймала участі у повномасштабній війні в сучасний період і, відповідно, не мала необхідності відобразити відповідні склади кримінальних правопорушень у своєму законодавстві. З іншого боку, слід констатувати наявність проблем із кваліфікацією схожих за ознаками кримінальних правопорушень, як то, ст. 1111 КК України і ст.ст. 111, ст. 436, ст. 436-2 КК України.

Практика застосування цих статей іноді свідчить про відсутність правової визначеності у наведених нормах. Відсутність правової визначеності як складового елементу верховенства права, призведе до оскарження рішень національних судів до Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права. Зокрема, у справі «Пономарьов проти України» зазначено, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду [20]. У справі «Мінак та інші проти України» заявники у заявах подали скарги, які порушували питання, зокрема за пунктом 1 статті 6 Конвенції, з огляду на відповідну усталену практику Суду щодо принципу правової визначеності (ця практика узагальнена і наведена у додатку до Рішення) [21].

У звіті Венеціанської комісії наголошується, що правова визначеність вимагає, щоб правові норми були зрозумілими і точними та мали на меті гарантування, що ситуації і правовідносини будуть передбачуваними [22]. Враховуючи викладене, слід наголосити, що законодавство в цілому і кримінальне законодавство має бути точним і зрозумілим, не допускати дублювання одного складу злочину в різних нормах. Також має бути високий рівень законодавчої техніки і точність формулювання правових норм. Обмежений обсяг дослідження не дозволяє більш детально заглибитися до цього питання, тому пропонуємо це питання розглянути в подальших наукових пошуках.

Висновки

У статті було здійснено кримінально-правовий аналіз колабораційної діяльності і суміжних явищ, а також визначено проблеми законодавчого регулювання і висловлено пропозицій щодо їх усунення. Було здійснено аналіз таких складів кримінальних правопорушень як державна зрада і колабораційна діяльність. Звертається увага на такі ключові ознаки: державна зрада може вчинятися на користь будь-якої держави, а колабораційна діяльність - лише на користь держави-агресора, яким наразі визнано лише Російську Федерацію; державна зрада вчиняється виключно громадянином України, в свою чергу, таких законодавчих вимог щодо всіх проявів колабораційної діяльності, в КК України не міститься (за ч. 1, 2, 3, 5, 7 ст. 111-1 КК України суб'єкт злочину має бути громадянином України, а ч. 4, 6 ст. 111-1 КК України не вимагає громадянства України як обов'язкову ознаку суб'єкту вчинення злочину). Водночас, враховуючи обґрунтованість наукової дискусії, пропонуємо визначити такого суб'єкта як громадянин України в усіх складах кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1-7 ст. 111-1 КК України. Також у роботі було відмежовано пропаганду війни від колабораційної діяльності (ч. 3 ст. 111-1 КК України). Ключовими ознаками нами виділяються наступні: місце здійснення пропаганди; суб'єкт кримінального правопорушення та інше. Щодо розмежування колабораційної діяльності від складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 436-2 КК України, зазначено наступні критерії: для колабораційної діяльності обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є здійснення публічних дій. Для ст. 436-2 КК України здійснення публічних дій не є обов'язковою ознакою; суб'єкт злочину тощо. В рамках дослідження, окремо звертається увага на міжнародний досвід. Зокрема, більшість країн не розмежовує державну зраду і колабораційну діяльність. В роботі також було констатовано проблеми із кваліфікацією схожих за ознаками кримінальних правопорушень, що призводить до порушення принципу правової визначеності. Наголошується, що законодавство в цілому і кримінальне законодавство має бути точним і зрозумілим, не допускати дублювання одного складу злочину в різних нормах.

Список використаних джерел

1. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність: Закон України 03.03.2022 № 2108-IX. Голос України. 202. № 56.

2. Пояснювальна записка до проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність). URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/pubFile/559222 (дата звернення 18.01.2023).

3. Мовчан Р.О. «Воєнні» новели Кримінального кодексу України: правотворчі та правозастосовні проблеми: монографія. Київ: Норма права, 2022. 244 с.

4. Новели кримінального законодавства України, прийняті в умовах воєнного стану: наук.-практ. комент. / А. А. Вознюк, О. О. Дудоров, Р. О. Мовчан, С. С. Чернявський та ін. ; за ред. А. А. Вознюка, Р. О. Мовчана, В. В. Чернєя. Київ: Норма права, 2022. 278 с.

5. Право України. Актуальна тема номера: «Злочини проти основ національної безпеки україни крізь призму доктрини кримінального права та практики правозастосування». 2022. № 11. URL: https://pravoua.com.ua/ua/store/pravoukr/pravo 2022-11/ (дата звернення 18.01.2023).

6. Кравчук О.О., Бондаренко М.С. Колабораційна діяльність: науково-практичний коментар до нової статті 111-1 КК. Юридичний науковий електронний журнал. 2022. № 3. С. 198-204. DOI https://doi.org/10.32782/2524-0374/2022-3/45

7. Кузнецов В., Сийплокі М., Кримінальна відповідальність за колабораційну діяльність як новий виклик сьогодення. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2022. Вип. 70 (1). С. 374-381.

8. Берднік І., Головко М. Основні орієнтири відмежування колабораційної діяльності від суміжних складів кримінальних правопорушень. Нове українське право. 2022. № 2. С. 156-162. DOI: https://doi.Org/10.51989/NUL.2022.2.22

9. Стиранка М.Б. Кримінально-правова характеристика сепаратизму в Україні: дис. канд.юрид.наук. Львів, 2020. 264 с.

10. Симоненко Н. Кримінально-правова новела щодо колабораційної діяльності. Вісник асоціації кримінального права України. 2022. Том 1. № 17. С. 92-109. DOI: https://doi.org/10.21564/2311-9640.2022.17.257848

11. Радутний О. Публічні заклики та заперечення як форми інформаційної колабораційної діяльності за кримінальним кодексом України. Інформація і право. 2022. № 2 (41). С. 99-115.

12. Статистика війни: 48 195 воєнних злочинів вчинено в період вторгнення рф, вбито 437 дітей. URL: https://armvinform.com.ua/2022/11/20/statvstvka-viinv-48-195-vovennvhzlochvnv-vchvneno-v-period-vtorgnennva-rf-vbvto-437-ditei/ (дата звернення 18.01.2023).

13. Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну: Закон України № 7214 від 26.03.2022. https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/39284 (дата звернення 18.01.2023).

14. Criminal Code of Lithuania (2000, amended 2017) (English version). URL: https://www.legislationline.org/download/id/8272/file/Lithuania CC 2000 am2017 en.pdf) (дата звернення 18.01.2023).

15. Конституція України. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

16. Сорокін А. Соціальна обумовленість криміналізації колабораційної діяльності в Україні. Теорія і практика правознавства. 2022. № 2 (2), С. 64-78. https://doi.org/10.21564/2225-6555.2022.2.267651

17. Уголовный кодекс Франции от 01 января 1992 г. URL:http://law.edu.ru/norm/norm.asp?normID=1243018&subID=100104265,100104266#text (дата звернення 18.01.2023).

18. Уголовный кодекс Республики Польша от 06 июля 1997 г. URL: http://www.law.edu.ru/norm/norm.asp?normID=1246817 (дата звернення 18.01.2023).

19. Treason Act 1351 URL: http://www.legislation.gov.uk/aep/Edw3Stat5/25/2/section/II (дата звернення 18.01.2023).

20. Рішення Європейського суду з прав людини «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 р. Заява № 3236/03. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974 434#Text (дата звернення 18.01.2023).

21. Рішення Європейського суду з прав людини «Мінак та інші проти України» від 07 лютого 2019 року. Заява № 19086/12 та 13. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974 d49#n47 (дата звернення 18.01.2023).

22. CDL-AD (2011) 003rev. Report on the Rule of Law. Adopted bv the Venice Commission at its 86th plenarv session (Venice, 25-26 March 2011) on the basis of comments bv Mr Pieter van Dijk, Ms Gret Haller, Mr Jeffrev Jowell, Mr Kaarlo Tuori. п. 46. С. 11.

Размещено на Allbest.ru