Використання завідомо неправдивих відомостей учасниками кримінального провадження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія внутрішніх справ

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Використання завідомо неправдивих відомостей учасниками кримінального провадження

Грібов Михайло Леонідович,

доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, провідний науковий співробітник Наукової лабораторії з проблем протидії злочинності

Шендрик Владислав Володимирович,

доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України

Анотація

неправдивий кримінальний провадження правовий

У статті досліджуються питання використання завідомо неправдивих відомостей учасниками кримінального провадження. Дослідження проводиться з метою розробки теоретичних основ юридичного урегулювання питань використання завідомо неправдивих відомостей для вирішення завдань кримінального провадження. Для досягнення цієї мети використовувалися загальнонаукові методи пізнання та спеціальні методи, зокрема, системного аналізу, системно-структурний, логіко-юридичний. Проаналізовано практику використання завідомо неправдивих відомостей представниками сторони захисту та свідками для перешкоджання виконання завдань кримінального провадження. Проаналізовано правову регламентацію та практику використання завідомо неправдивих відомостей слідчим та працівниками оперативних підрозділів з метою виконання завдань кримінального провадження. За результатами проведеного дослідження встановлено, що завідомо неправдиві відомості можуть використовуватися учасниками кримінального провадження протиправно та правомірно. Під протиправним використанням завідомо неправдивих відомостей у кримінальному провадженні слід розуміти офіційне (з документальним відображенням у матеріалах справи) надання свідком, експертом, спеціалістом, перекладачем слідчому, прокурору, слідчому суді суду та сторонами провадження слідчому судді, суду та одна одній, неправдивих відомостей з метою введення в оману інших учасників кримінального процесу. Протиправне використання завідомо неправдивих відомостей у кримінальному провадженні є кримінально караним. КПК України та підзаконні нормативно-правові акти, що регулюють діяльність правоохоронних органів опосередковано передбачають використання представниками сторони обвинувачення (слідчим, прокурором, оперативними підрозділами) неправдивих відомостей для виконання завдань кримінального провадження. Необхідність цього обумовлена потребою забезпечення негласності слідчих (розшукових) дій, передбачених главою 21 КПК України. Таке використання є правомірним, але на практиці часто межує з провокацією вчинення злочину.

Ключові слова: законність, негласні дії, неправдиві відомості, оперативні підрозділи, сторона обвинувачення, захист.

Abstract

Hribov Mykhailo Leonidovych Doctor of Law, Professor, Honored Lawyer of Ukraine, Senior Researcher of the Scientific Laboratory Concerning Problems of Crimes' Counteraction of the Educational and Research Institute, National Academy of Internal Affairs

Shendryk Vladyslav Volodymyrovych Doctor of Law, Professor, Honored Lawyer of Ukraine, Yaroslav Mudryi National Law University

Use of knownly false information by participants in criminal proceedings

The article examines the issue of using knowingly false information by participants in criminal proceedings. The study is conducted with the aim of developing the theoretical foundations of the legal settlement of the issues of using knowingly false information to solve the problems of criminal proceedings. To achieve this goal, general scientific methods of cognition and special methods, in particular, system analysis, system-structural, logical-legal, were used. The practice of using knowingly false information by representatives of the defense side and witnesses to hinder the performance of the tasks of criminal proceedings was analyzed. The legal regulations and the practice of using knowingly false information by investigators and operatives of operative units for the purpose of performing the tasks of criminal proceedings were analyzed. Based on the results of the conducted research, it was established that knowingly false information can be used by participants in criminal proceedings both unlawfully and lawfully. Illegal use of knowingly false information in criminal proceedings should be understood as the official provision (documented in the case file) of false information by a witness, expert, specialist, translator to an investigator, prosecutor, investigating court, and parties to the proceedings to the investigating judge, the court, and each other, with the purpose of misleading other participants in the criminal process. Illegal use of knowingly false information in criminal proceedings is criminally punishable. The Code of Criminal Procedure of Ukraine and subordinate legal acts regulating the activities of law enforcement agencies indirectly provide for the use of false information by representatives of the prosecution (investigator, prosecutor, operative units) to perform the tasks of criminal proceedings. The need for this is due to the need to ensure confidentiality of investigative (search) actions, provided for by Chapter 21 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. Such use is legitimate, but in practice it often borders on provocation to commit a crime.

Keywords: legality, covert actions, false information, operative units, prosecution, defense.

Основна частина

Постановка проблеми. Головним обов'язком держави, відповідно до ст. 3 Конституції України є утвердження та забезпечення прав і свобод людини. Важливу роль у виконанні цього обов'язку відграють правоохоронні органи. Сьогодні вони виконують свої функції із запобігання злочинам, їх виявлення, припинення та розслідування у надзвичайно важких умовах воєнного стану. Але це у жодному випадку не може становити підстав аби відступати від наведеного вище конституційного положення, як і від іншої (найпершої) норми Основного Закону, що визначає Україну демократичною, соціальною, правовою державою.

Тому протидія злочинності має здійснюватися лише в межах та на підставі закону й з використанням тільки передбачених ним засобів. Проте аналіз оперативно-розшукової та слідчої практики дозволяє стверджуватипро численні випадки ігнорування представниками правоохоронних органів положення ч. 2 ст. 19 Конституції України, де зазначається, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Інколи такі порушення можуть бути об'єктивно виправдані конкретною обстановкою, необхідністю виконання завдань оперативно-розшукової діяльності та кримінального провадження, досягненням суспільно корисного результату. Проте це породжує ситуацію протиставлення законності та доцільності. Така ситуація, зокрема, стосується питань використання стороною обвинувачення завідомо неправдивих відомостей у кримінальному провадженні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання необхідності, правомірності (протиправності), доцільності й правової регламентації використання завідомо неправдивих відомостей для виконання завдань кримінального провадження у сучасній вітчизняній правовій науці не досліджувалися. Проте сьогодні наявне наукове підґрунтя для вивчення цих питань. Таке підґрунтя з одного боку створено працями Ю.О. Гломба, І. М. Горбаньова, О.Ю. Камишанського, К.С. Котлубаєвої, Р. І. Лемехи, Н.М. Проданець, В.В. Рубцова [1-6], присвяченими кримінально-правовим та криміналістичним питанням введення в оману суду або іншого уповноваженого органу та ін., а з іншого - роботами вчених, які досліджували проблеми правового регулювання проведення оперативно-розшукової діяльності та негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема, С.В. Албула, О.А. Білічак, В. І. Василинчука, П.В. Дерев'янка, Д.Й. Никифорчука, О.Б. Комарницької, Є. Д. Лук'янчикова, Д.Б. Сергєєвої, О.С. Старенького, М.В. Стащака, О.О. Сухачова, М.А. Погорецького та інших [7-17].

Мета статті. Метою даного дослідження є розробка теоретичних основ юридичного урегулювання питань використання неправдивих відомостей для вирішення завдань кримінального провадження.

Для досягнення цієї мети поставлено наступні задачі: визначити типові випадки використання неправдивих відомостей учасниками кримінального провадження; розмежувати їх за суб'єктами та ознакою правомірності (протиправності); внести пропозиції щодо юридичної регламентації правомірного використання неправдивих відомостей у кримінальному провадженні.

Наукова новизна дослідження полягає у теоретичному вирішенні проблеми правомірності використання стороною обвинувачення завідомо неправдивих відомостей для вирішення завдань кримінального провадження.

Виклад основного матеріалу. Використання неправдивих відомостей (інакше кажучи, обман, брехню), здебільшого, вважають показником нечесності людини, складовою її аморальної та (або) протиправної поведінки. Це стосується усіх сфер життєдіяльності суспільства та розповсюджується як на побутові відносини, так і на процеси правотворення та правозастосування.

Зокрема, у ч. 1 ст. 67 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України передбачено, що за завідомо неправдиві показання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду свідок несе кримінальну відповідальність. Частина 1 ст. 70 КПК України встановлює, що за завідомо неправдивий висновок експерт несе відповідальність, встановлену законом.

У ч. 2 ст. 96КПК України зазначається, що для доведення недостовірності показань свідка сторона має право надати показання, документи, які підтверджують його репутацію, зокрема, щодо його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка.

Положення щодо відповідальності за надання неправдивих відомостей суду та стороні обвинувачення також містяться у ч. 2 ст. 102, ч. 3 та ч. 9 ст. 224, ч. 3 ст. 226, ч. 1 ст. 352, ч. 1 ст. 353, абз. 3 ч. 1 ст. 356, п. 1 ч. 2 ст. 459 КПК України. У всіх вказаних випадках йдеться про показання свідків, потерпілих, висновки спеціалістів та експертів. Надання ними неправдивих відомостей розглядається як протиправне.

Сучасні дослідники виокремлюють такі типові способи введення в оману суду або іншого уповноваженого органу як: дача завідомо неправдивих показань; завідомо неправдивий висновок експерта; подання завідомо недостовірних, або підроблених доказів; завідомо неправдивий звіт оцінювача або завідомо неправдивий переклад. В залежності від обстановки їх вчинення, характеристики особи злочинця вказані способи можуть поєднувати в собі різні стадії: підготовки, вчинення і приховання [3].

Аналіз практики засвідчує, що неправдиві відомості часто використовуються підозрюваними, обвинуваченими, їх захисниками: від надання сфальсифікованих документів на підтвердження неможливості з'явитися до суду до створення документального підтвердження штучного алібі.

Неправдиві відомості використовуються також і стороною обвинувачення - слідчим, прокурором та оперативними працівниками, які діють за їх дорученням. Інколи це пов'язано з намаганням штучно збільшити показники роботи, а інколи - із отриманням неправомірної вигоди або із зловживанням службовим становищем з інших мотивів. І у першому, і у другому випадку використання неправдивих відомостей буде мати явно протиправний характер.

Але існують випадки, коли неможна однозначно стверджувати, про протиправність використання неправдивих відомостей стороною обвинувачення. Йдеться про ті випадки, коли зазначені відомості використовуються з метою виконання завдань кримінального провадження та на підставі закону.

Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 273 КПК України, за рішенням керівника органу досудового розслідування, прокурора під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД) можуть бути використані заздалегідь ідентифіковані (помічені) або несправжні (імітаційні) засоби. З цією метою допускається виготовлення та використання спеціально виготовлених речей і документів, створення та використання спеціально утворених підприємств, установ, організацій. Використання заздалегідь ідентифікованих або несправжніх (імітаційних) засобів з іншою метою забороняється.

Аналіз практики засвідчує, що відповідні несправжні (імітаційні) засоби (документи, речі, підприємства, установи, організації), що використовуються при проведенні НСРД, є носіями завідомо неправдивих відомостей, що використовуються стороною обвинувачення для виконання завдань кримінального провадження.

Фактично це засоби забезпечення негласності, до яких серед іншого належать: засоби маскування - матеріальні знаряддя для зміни зовнішнього вигляду суб'єктів НСРД, їх апаратури, обладнання, приміщень й транспорту; засоби прикриття - письмова та усна дезінформація (у тому числі документи) щодо суб'єктів НСРД, їх дій, апаратури, обладнання, приміщень й транспорту; засоби, що в процесі НСРД мають виконувати функцію певних матеріальних об'єктів (знаряддя або предмету злочину) чи юридичних утворень (підприємств, установ, організацій), пов'язаних із вчиненням злочину.

Пунктом 1.13. Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні передбачено, що виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 272 КПК України) полягає в організації слідчим і оперативним підрозділом введення уповноваженої ними особи, яка відповідно до закону виконує спеціальне завдання, в організовану групу чи злочинну організацію під легендою прикриття для отримання речей і документів, відомостей про її структуру, способи і методи злочинної діяльності, які мають значення для розслідування злочину або злочинів, які вчиняються цими групами. Словосполучення «легенда прикриття» у даному випадку прямо вказує на необхідність використання неправдивих відомостей.

Те саме стосується і п. 1.11.7. зазначеної інструкції, де сказано, що обстеження публічно не доступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК України) полягає в таємному проникненні слідчого чи уповноваженої особи без відома власника чи володільця, приховано, під псевдонімом або із застосуванням технічних засобів у приміщення. Але в даному випадку на необхідність використання неправдивих відомостей вказує словосполучення «під псевдонімом».

Крім того, ст. 271 КПК України передбачає, що контроль за вчиненням злочину може здійснюватися у випадках наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин, та проводиться в таких формах: 1) контрольована поставка; 2) контрольована та оперативна закупка; 3) спеціальний слідчий експеримент; 4) імітування обстановки злочину.

Проведені нами дослідження щодо забезпечення законності контролю корупційних злочинів, пов'язаних з підкупом [18] дозволили дійти наступних висновків. Контроль за вчиненням фактично є проведенням комплексу НСРД із метою безпосередньої прихованої фіксації вчинення особою готування й замаху на такий злочин із подальшим затриманням цієї особи в порядку, передбаченому ст. 208КПК України, та невідкладним проведенням СРД, необхідних для закріплення доказової інформації. Комплекс НСРД, проваджуваних у межах контролю за вчиненням злочину, пов'язаного з підкупом, вирізняється тим, що сполучається з інсценуванням дій (подій, обстановки), які відповідають злочинному задуму певної особи. Під час такого інсценування зазвичай використовують заздалегідь помічені (ідентифіковані) та несправжні (імітаційні) засоби. Предметом інсценування, здебільшого, стають дії особи, яка надає неправомірну вигоду службовій особі або особі, яка надає публічні послуги, висловлює пропозицію, обіцянку надати таку вигоду. При цьому зазвичай використовують такі заздалегідь помічені (ідентифіковані) засоби, як паперові грошові кошти.

Отже, при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій, слідчий або за його дорученням оперативні підрозділи можуть правомірно використовувати неправдиві відомості, тобто займатися обманом осіб, які є об'єктами зазначених дій, а також їх оточення.

Отже правомірне використання завідомо неправдивих відомостей у кримінальному провадженні пов'язане лише з інститутом НСРД.

Як слушно зазначає О.О. Сухачов, негласність у кримінальному процесі - це принцип здійснення різновиду слідчих (розшукових) дій, що передбачені главою 21 КПК України, який полягає в обмежені кола осіб поінформованих про факт та методи їх проведення тими хто відповідно до вимог закону ініціює, дозволяє, погоджує такі дії, продовжує їх термін, виконує доручення на їх проведення, забезпечує документообіг відповідних матеріалів, сприяє у досягненні їх мети правоохоронним органам. Негласність слідчих (розшукових) дій, що передбачені главою 21 КПК України забезпечується системою заходів, що відповідно до вітчизняних традицій правотворення доцільно означити як конспірацію. Конспірація зараховує охорону таємної інформації від витоку й розповсюдження, а також дезінформацію об'єктів впливу (об'єктів НСРД, їх оточення та інших громадян які можуть здогадатися або випадково дізнатися про факт проведення цих дій). Охорона таємної інформації забезпечується практичною реалізацією норм Закону України «Про державну таємницю» та положень підзаконних нормативних актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері. Дезінформація здійснюється через маскування та легендоване спілкування [19].

Основним засобом доведення неправдивих відомостей до адресата є саме легендоване спілкування. Дослідники цього виду діяльності зазначають, що у широкому розумінні легендоване спілкування в діяльності оперативних підрозділів - це процес соціальної взаємодії суб'єктів ОРД з приватними та посадовими особами при проведенні конкретних ОРЗ, НСРД та заходів із забезпечення конспірації службових приміщень, транспортних засобів та особового складу, що здійснюється з використанням спеціально підготовленої дезінформації (легенди). У вузькому розумінні легендоване спілкування в діяльності оперативних підрозділів - це форма доведення легенди до об'єктів впливу, яка використовує усне й письмове мовлення, невербальні засоби інформування та дає змогу ефективно виконати завдання оперативно - розшукової діяльності, провести негласні слідчі (розшукові) дії та забезпечити конспірацію службових приміщень, транспортних засобів та особового складу [20].

Отже сучасними вченими цілком нормально (як звичайна практика) сприймається використання завідомо неправдивих відомостей для виконання завдань ОРД та кримінального провадження у формі спілкування за заздалегідь розробленою легендою.

У зв'язку з цим виникає проблема визначення межі правомірності використання неправдивих відомостей, якої у законодавстві фактично немає, як і прямого визнання можливості використання стороною обвинувачення таких відомостей. Це призводить до негативних наслідків, коли використання неправдивих відомостей грубо порушує права і свободи громадян, переростає у провокацію злочину.

Так, за слушним зауваженням М.А. Погорецького, результати аналізу вітчизняної правозастосовної практики свідчать про те, що у практичній діяльності правоохоронні органи України допускають провокації вчинення злочинів, особливо передбачених статтями 368-369-2КК України, хоча і ст. 370 КК України передбачена кримінальна відповідальність за провокацію підкупу, а також у передбачених статтями 305-309, 311, 321, та ін. КК України. Особливо правоохоронні органи України допускають провокації вчинення злочинів у ході такої НСРД, як контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК України) та при проведенні таких ОРЗ як контрольованої поставки, контрольованої та оперативної закупки товарів, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форми власності з метою виявлення та документування фактів протиправних діянь. При цьому звертає на себе увагу і викликає занепокоєність те, що у 56% опитаних прокурорів, 65% опитаних слідчих та 72% опитаних оперативних працівників вважають за доцільне розширення можливостей застосування

провокації у правоохоронній діяльності [21, с. 40].

Для розмежування правомірних дій правоохоронних органів із використанням завідомо неправдивих відомостей, і провокації злочину слід використовувати змістовний та процесуальний критерії. Змістовний критерій відмежування провокації злочину від правомірних дій правоохоронців складається з переліку істотних ознак провокації, а процесуальний становить систему гарантій, що зобов'язують суд вжити заходів для виявлення та належного оцінювання таких ознак, а сторону обвинувачення - довести відсутність провокації (у разі відповідної заяви сторони захисту). При цьому для встановлення факту провокації має бути застосована вся система процесуальних гарантій, але достатньо підтвердження лише однієї з істотних ознак провокації. До змістовних ознак наявності провокації належать: прояв ініціативи у контактах з особою, яку в подальшому обвинуватили в одержанні неправомірної вигоди (правоохоронці або особи, які діють за їх дорученням, самі звернулися з пропозицією незаконної оборудки); повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи; наполегливі нагадування; пропозиція, обіцянка суми, що є вищою за звичайну; відсутність вагомих підстав проведення контролю за вчиненням злочину. До процесуальних гарантій унеможливлення використання у доказуванні фактичних даних, одержаних у результаті провокації підкупу, належать: обов'язок суду на вимогу сторони захисту встановити наявність/відсутність ознак провокації підкупу; обов'язок сторони обвинувачення повним обсягом належно зафіксувати перебіг [18].

Протиправне використання завідомо неправдивих відомостей, що тягне за собою істотне порушення прав людини має місце у випадках коли слідчі та оперативні підрозділи використовують інсценування в межах проведення аудіо, відеоконтролю особи та місця.

Так у справі за обвинуваченням головного лікаря районного центру первинної медико-санітарної допомоги у вимаганні та одержанні неправомірної вигоди для себе (Постанова Верховного Суду від 12 травня 2021 р. у справі №166/1199/18) слідчим та оперативними працівниками використовувались неправдиві відомості відносно дійсних намірів особи яку ними було залучено для вручення обвинуваченій заздалегідь помічених (ідентифікованих) грошових коштів. При цьому дозвіл слідчого судді було отримано лише на проведення відеоконтролю обвинуваченої.

У цій справі Верховний суд визнав одержані докази недопустимими через явні ознаки провокації з боку правоохоронних органів. Проте у судовому рішенні не було акцентовано, що серед дій слідчого та оперативних працівників де-юре не знайшов свого місця контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту, що відбувся де-факто.

В окремих випадках, намагаючись викрити хабарника, правоохоронці взагалі не одержують жодних дозволів суду та рішень прокурора, не застосовують положень ст. 271 КПК України. Натомість вони послуговуються нормами ст. 273 КПК України, яка регламентує використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів. Оперативники переписують номери грошових знаків, маркують їх спеціальними хімічними речовинами (люмінофорами) та використовують для надання особі, яку планують викрити в одержанні неправомірної вигоди, затримати в порядку ст. 208 КПК України з подальшим проведенням огляду, обшуку, освідування. Але вже самі по собі такі дії правоохоронців свідчать про створення у цієї особи уяви про можливість вчинення реального злочину для спостереження за прийняттям нею рішень щодо вчинення такого злочину, тобто проведення дослідів над зазначеною особою. Це, як наголошувалося раніше, і становить зміст контролю за вчиненням злочину.

Висновки. Завідомо неправдиві відомості можуть використовуватися учасниками кримінального провадження протиправно та правомірно. Під протиправним використанням завідомо неправдивих відомостей у кримінальному провадженні розуміємо офіційне (з документальним відображенням у матеріалах справи) надання свідком, експертом, спеціалістом, перекладачем слідчому, прокурору, слідчому суді суду та сторонами провадження слідчому судді, суду та одна одній, неправдивих відомостей з метою введення в оману інших учасників кримінального процесу. Протиправне використання завідомо неправдивих відомостей у кримінальному провадженні є кримінально караним.

КПК України та підзаконні нормативно-правові акти, що регулюють діяльність правоохоронних органів опосередковано передбачають використання представниками сторони обвинувачення (слідчим, прокурором, оперативними підрозділами) неправдивих відомостей для виконання завдань кримінального провадження. Необхідність цього обумовлена потребою забезпечення негласності слідчих (розшукових) дій, передбачених главою 21 КПК України. Таке використання є правомірним, але на практиці часто межує з провокацією вчинення злочину.

Критеріями відмежування неправомірного використання слідчим та оперативними підрозділами завідомо неправдивих відомостей від аналогічних правомірних дій у процесі негласної діяльності є: прояв ініціативи у контактах з особою, яку в подальшому обвинуватили у кримінальному правопорушенні (правоохоронці або особи, які діють за їх дорученням, самі звернулися з пропозицією незаконної оборудки); повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи; наполегливі нагадування; пропозиція, обіцянка суми (ціни), що є вигіднішою за звичайну; відсутність вагомих підстав проведення контролю за вчиненням злочину

У КПК України доцільно прямо передбачити можливість використання неправдивих відомостей (дезінформації) з метою виконання завдань кримінального провадження - з чітким та вичерпним переліком випадків та меж такого використання.

Література

1. Гломб Ю.О. Попереджуючий механізм у призмі відповідальності за ст. 384 КК України (введення в оману суду або іншого уповноваженого органу). Часопис Київського університету права. 2020 №4. С. 368-372.

2. Камишанський О.Ю., Проданець Н.М. Особливості тактики виявлення та подолання неправдивих показань під час допиту неповнолітніх осіб у режимі відеоконференції. Актуальні проблеми права: теорія і практика №1 (43), 2022. С. 37-42.

3. Котлубаєва К.С. Способи введення в оману суду або іншого уповноваженого органу. Науковий вісник Ужгородського Національного Університету.2022. Серія ПРАВО. Вип. 69 С. 402-407.

4. Котлубаєва К.С. Характеристика особи злочинця, який вчиняє введення в оману суду або іншого уповноваженого органу. Право і безпека. 2019. №4. С. 65-70.

5. Лемеха Р. І., Рубцов В.В. Суб'єктивна сторона складів злочинів, які регламентують кримінальну відповідальність за порушення, допущені в ході експертної діяльності. Вісник Львівського торговельно-економічного університету. Юридичні науки. 2019. Вип. 8. С. 109-116.

6. Проданець Н.М., Горбаньов І. М. Механізм виявлення та подолання неправдивих показань неповнолітнього підозрюваного під час допиту. Південноукраїнський правничий часопис. 2021. №1 С. 194-198.

7. Албул С.В. Деякі критичні нотатки щодо проекту Кримінального процесуального кодексу України. Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави: Матеріали ІУ Міжнародної науково-практичної конференції (24.02.2012 р., м. Одеса). Одеса: ОДУВС, 2012. 280 с. С. 197-199.

8. Албул С.В. Новий Кримінальний процесуальний кодекс України: руйнування наступальності в оперативно-розшуковій діяльності. Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави: Матеріали У Міжнародної науково-практичної конференції (26.04.2013 р., м. Одеса). Одеса: ОДУВС, 2013. 426 с. С. 334-336.

9. Білічак О. Прокурорський нагляд за законністю провадження негласних слідчих (розшукових) дій. Юридичний вісник. 2014. №5. С. 115-120.

10. Василинчук В. І., Алексійчук М.М., Дерев'янко П.В., Удосконалення порядку проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. 2014. №1. С. 68-78.

11. Никифорчук Д.Й., Кравченко А.О., Копилов А.М. Проблемні питання проведення оперативно-розшукових заходів та негласних слідчих (розшукових) дій. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2013. №4. С. 173-180.

12. Комарницька О.Б. Нестеренко С.В. Роль і місце прокурора при фіксації ходу та результатів проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. 2015. Вип. 1. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vlduvs_2015_1_30.

13. Лук'янчиков Є. Д., Лук'янчиков Б. Є. Становлення інституту негласних слідчих (розшукових) дій. Криминалистика и судебная экспертиза. 2015. №60. С. 147-160.

14. Погорецький М.А. Негласні слідчі (розшукові) дії: проблеми провадження та використання результатів у доказуванні. Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. Київ. 2013. №1. С. 270-277.

15. Сергєєва Д.Б. Проблемні питання постановлення ухвал про проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Вісник Чернівецького факультету Національного університету «Одеська юридична академія». 2014. №1. С. 177-186.

16. Старенький О.С. Проблемні аспекти законодавчої регламентації провадження негласних слідчих (розшукових) дій. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2013. №4. С. 449-455.

17. Стащак М.В., Мазур Л.А. Проблемні аспекти застосування негласних слідчих (розшукових) дій оперативними підрозділами ОВС України. Митна справа. 2012. №6 (84).

4. 2. Кн. 1. С. 85-89.

18. Грібов М.Л., Венедіктов А.А., Венедіктова Ю. Є. Контроль за вчиненням корупційних злочинів, пов'язаних з підкупом: питання законності. Криміналістичний вісник. 2021. №2 (36). С. 7-30.

19. Сухачов О.О. Поняття негласності в кримінальному процесі України. Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. 2014. №4 (51) С. 101-107.

20. Сухачов О.О. Легендоване спілкування в діяльності оперативних підрозділів: сутність та класифікація. Юрист України. 2016. №1-2. С. 65-72.

21. Погорецький М.А. Застосування провокації в ході негласних розслідувань: питання правомірності. Вісник кримінального судочинства. 2016. №1. С. 33-43.

References

1. Hlomb Yu.O. (2020) Poperedzhuiuchyi mekhanizm u pryzmi vidpovidalnosti za st. 384 KK Ukrainy (vvedennia v omanu sudu abo inshoho upovnovazhenoho orhanu) [The preventive mechanism in the light of responsibility under Art. 384 of the Criminal Code of Ukraine (misleading the court or other authorized body)]. Chasopys Kyivskoho universytetu prava. №4.368-372.

2. Kamyshanskyi O. Iu., Prodanets N.M. (2022) Osoblyvosti taktyky vyiavlennia ta podolannia nepravdyvykh pokazan pid chas dopytu nepovnolitnikh osib u rezhymi videokonferentsii [Peculiarities of the tactics of detecting and overcoming false testimony during the interrogation of minors in the video conference mode]. Aktualni problemy prava: teoriia i praktyka №1 (43). S. 37-42.

3. Kotlubaieva K.S. (2022) Sposoby vvedennia v omanu sudu abo inshoho upovnovazhenoho orhanu [Methods of misleading the court or other authorized body]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho Natsionalnoho Universytetu. Seriia PRAVO. Vyp. 69 S. 402-407.

4. Kotlubaieva K.S. (2019) Kharakterystyka osoby zlochyntsia, yakyi vchyniaie vvedennia v omanu sudu abo inshoho upovnovazhenoho orhanu [Characteristics of the person of the criminal who misleads the court or other authorized body]. Pravo i bezpeka. №4. S. 65-70.

5. Lemekha R.I., Rubtsov V.V. (2019) Subiektyvna storona skladiv zlochyniv, yaki rehlamentuiut kryminalnu vidpovidalnist za porushennia, dopushcheni v khodi ekspertnoi diialnosti [The subjective side of the composition of crimes that regulate criminal liability for violations committed in the course of expert activity]. Visnyk Lvivskoho torhovelno - ekonomichnoho universytetu. Yurydychni nauky. Vyp. 8. S.109-116.

6. Prodanets N.M., Horbanov I.M. (2021) Mekhanizm vyiavlennia ta podolannia nepravdyvykh pokazan nepovnolitnoho pidozriuvanoho pid chas dopytu [Mechanism for detecting and overcoming false testimony of a juvenile suspect during interrogation]. Pivdennoukrainskyi pravnychyi chasopys. №1 S. 194-198.

7. Albul S.V. (2012) Deiaki krytychni notatky shchodo proektu Kryminalnoho protsesualnoho kodeksu Ukrainy [Some critical notes on the draft of the Criminal Procedure Code of Ukraine]. Rol ta mistse OVS u rozbudovi demokratychnoi pravovoi derzhavy: Materialy IV Mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii (24.02.2012 r., m. Odesa). Odesa: ODUVS. 280 s. S. 197-199.

8. Albul S.V. (2013) Novyi Kryminalnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy: ruinuvannia nastupalnosti v operatyvno-rozshukovii diialnosti [The new Criminal Procedural Code of Ukraine: destruction of offensiveness in operational and investigative activities]. Rol ta mistse OVS u rozbudovi demokratychnoi pravovoi derzhavy: Materialy V Mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii (26.04.2013 r., m. Odesa). Odesa: ODUVS, 2013. 426 s. S. 334-336.

9. Bilichak O. (2014) Prokurorskyi nahliad za zakonnistiu provadzhennia nehlasnykh slidchykh (rozshukovykh) dii [Prosecutor's supervision over the legality of secret investigative (detective) actions]. Yurydychnyi visnyk. №5. S. 115-120.

10. Vasylynchuk V.I., Aleksiichuk M.M., Derevianko P.V. (2014) Udoskonalennia poriadku provedennia nehlasnykh slidchykh (rozshukovykh) dii [Improvement of the procedure for conducting covert investigative (search) actions]. Yurydychnyi chasopys Natsionalnoi akademii vnutrishnikh sprav. №1. S. 68-78.

11. Nykyforchuk D.Y., Kravchenko A.O., Kopylov A.M. (2013) Problemni pytannia provedennia operatyvno-rozshukovykh zakhodiv ta nehlasnykh slidchykh (rozshukovykh) dii [Problematic issues of operative investigative measures and covert investigative (detective) actions]. Naukovyi visnyk Natsionalnoi akademii vnutrishnikh sprav. №4. S. 173-180.

12. Komarnytska O.B. Nesterenko S.V. (2015) Rol i mistse prokurora pry fiksatsii khodu ta rezultativ provedennia nehlasnykh slidchykh (rozshukovykh) dii [The role and place of the prosecutor in recording the progress and results of secret investigative (search) actions]. Visnyk Luhanskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav imeni E.O. Didorenka. Vyp. 1. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vlduvs_2015_1_30.

13. Lukianchykov Ye. D., Lukianchykov B. Ye. () Stanovlennia instytutu nehlasnykh slidchykh (rozshukovykh) dii [Formation of the institute of covert investigative (research) actions]. Krymynalystyka y sudebnaia akspertyza. 2015. №60. S. 147-160.

14. Pohoretskyi M.A. (2013) Nehlasni slidchi (rozshukovi) dii: problemy provadzhennia ta vykorystannia rezultativ u dokazuvanni [Covert investigative (search) actions: problems of proceedings and use of results in evidence]. Yurydychnyi chasopys Natsionalnoi akademii vnutrishnikh sprav. Kyiv. №1. S. 270-277.

15. Serhieieva D.B. (2014) Problemni pytannia postanovlennia ukhval pro provedennia nehlasnykh slidchykh (rozshukovykh) dii [Problematic issues of passing resolutions on conducting secret investigative (search) actions]. Visnyk Chernivetskoho fakultetu Natsionalnoho universytetu «Odeska yurydychna akademiia». №1. S. 177-186.

16. Starenkyi O.S. (2013) Problemni aspekty zakonodavchoi rehlamentatsii provadzhennia nehlasnykh slidchykh (rozshukovykh) dii [Problematic aspects of the legislative regulation of the conduct of secret investigative (search) actions]. Naukovyi visnyk Dnipropetrovskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav. №4. S. 449-455.

17. Stashchak M.V., Mazur L.A. (2012) Problemni aspekty zastosuvannia nehlasnykh slidchykh (rozshukovykh) dii operatyvnymy pidrozdilamy OVS Ukrainy [Problematic aspects of the use of covert investigative (research) actions by operational units of the Ukrainian Armed Forces]. Mytna sprava. №6 (84). Ch. 2. Kn. 1. S. 85-89.

18. Hribov M.L., Venediktov A.A., Venediktova Yu. Ye. (2021) Kontrol za vchynenniam koruptsiinykh zlochyniv, poviazanykh z pidkupom: pytannia zakonnosti [Control over the commission of corruption crimes related to bribery: issues of legality]. Kryminalistychnyi visnyk. №2 (36). S. 7-30.

19. Sukhachov O.O. (2014) Poniattia nehlasnosti v kryminalnomu protsesi Ukrainy [The concept of anonymity in the criminal process of Ukraine]. Problemy pravoznavstva ta pravookhoronnoi diialnosti. №4 (51) S.101-107.

20. Sukhachov O.O. (2016) Lehendovane spilkuvannia v diialnosti operatyvnykh pidrozdiliv: sutnist ta klasyfikatsiia [Legendary communication in the activity of operational units: essence and classification]. Yuryst Ukrainy. №1-2. S. 65-72.

21. Pohoretskyi M.A. (2016) Zastosuvannia provokatsii v khodi nehlasnykh rozsliduvan: pytannia pravomirnosti [The use of provocation in the course of secret investigations: the question of legality]. Visnyk kryminalnoho sudochynstva. №1. S. 33-43.

Размещено на Allbest.ru