Карантинні вимоги й правові форми їх фіксації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчально-науковий інститут права Національного університету водного господарства та природокористування

Карантинні вимоги й правові форми їх фіксації

Цимбалюк Валерій Іванович

кандидат юридичних наук, професор

Заслужений юрист України, директор

Анотація

карантинний вимога правомірний адміністрування

Пандемія COVID-19, серед іншого, стала перевіркою здатності забезпечити суспільної стійкості (владних інститутів і громадськості) перед загрозами у сфері охорони здоров'я. Попри те, що коронавірусна інфекція відступила, спеціальні дослідження вказують на те, що кількість і різноманітність спалахів інфекційних захворювань поступово, але невблаганно зростає. Отож необхідність досліджувати різні аспекти карантину, в тому числі правові, надалі також лише зростатиме.

Зважаючи на вказане, метою дослідження є аналіз карантинних вимог і їхньої правової фіксації як важливої складової національно-правових механізмів реалізації права на охорону здоров'я у контексті епідемій, що становлять глобальну загрозу. У зв'язку з цим у представленому матеріалі реалізуються такі завдання: 1) визначено зміст поняття «карантинні вимоги» та його практичне наповнення; 2) з'ясовано правові форми фіксації карантинних вимог в українському законодавстві.

У представленій роботі показано, що поняття «карантинні вимоги» охоплює такі правові інститути як-от заборони, обмеження і додаткові обов'язки, що виникають у зв'язку з впровадженням карантинних заходів. При цьому необхідно визнати, що «карантинні вимоги» можуть поширюватися на різні сфери суспільно практики, а саме: організаційно-адміністративну, медичну, інфраструктурну, екологічну. Окремо наголошується, що у національному законодавстві з питань охорони здоров'я хоч прямо і не визначене поняття «карантинні вимоги», втім воно має цілком чіткі правові рамки, що забезпечується шляхом правової регламентації заборон, обмежень і додаткових обов'язків як основних карантинних заходів.

Проведене дослідження дозволило сформулювати обґрунтовану пропозицію щодо доповнення Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» окремим розділом, який би врегулював питання карантинних вимог як сукупності заборон, обмежень і додаткових обов'язків, що виникають у зв'язку з впровадженням карантинних заходів через епідемії або пандемії. Така правова новела сприяла б належному і правомірному адмініструванню карантинних правовідносин.

Ключові слова: карантин, карантинні вимоги, пандемія, інфекційні захворювання, протиепідемічні заходи.

Tsymbalyuk Valery Ivanovych, Candidate of legal sciences, professor, Honored Lawyer of Ukraine, director of the Educational and Scientific Institute of Law, National University of Water Management and Environmental Engineering

Quarantine requirements and legal forms of their fixation

Abstract

The COVID-19 pandemic, among other things, has become a test of the ability to ensure public sustainability (authority institutions and the public) in the face of health threats. Despite the fact that the coronavirus infection has receded, special studies indicate that the number and variety of infectious diseases outbreaks is gradually but inexorably increasing. Therefore, the need to study various aspects of quarantine, including legal ones, will only grow in the future.

Taking into account the above-mentioned, the purpose of the study is to analyze quarantine requirements and their legal fixation as an important component of national legal mechanisms for the implementation of the right to health care in the context of epidemics that pose a global threat. In this regard, the following tasks are implemented in the presented material: 1) the content of the concept of “quarantine requirements” and its practical filling are defined; 2) the legal forms of fixing quarantine requirements in Ukrainian legislation have been clarified.

This work shows that the concept of “quarantine requirements” covers such legal institutions as prohibitions, restrictions and additional obligations arising in connection with the implementation of quarantine measures. At the same time, it is necessary to recognize that “quarantine requirements” can be extended to various spheres of social practice, namely: organizational and administrative, medical, infrastructural, environmental ones. It is separately emphasized that although the concept of “quarantine requirements” is not directly defined in the national health legislation, it has a clear legal framework, which is ensured by the legal regulation of prohibitions, restrictions and additional obligations as the main quarantine measures.

The conducted research made it possible to formulate a well-founded proposal to supplement the Law of Ukraine “On the Protection of the Population from Infectious Diseases” with a separate section that would regulate the issue of quarantine requirements as a set of prohibitions, restrictions and additional obligations arising in connection with the implementation of quarantine measures due to epidemics or pandemics. Such a legal amendment would contribute to proper and lawful administration of quarantine legal relations.

Keywords: quarantine, quarantine requirements, pandemic, infectious diseases, anti-epidemic measures.

Постановка проблеми

Спалах пандемії коронавірусної інфекції (COVID-19), що припав на 2020-2021 роки актуалізував цікавість щодо такого правого інституту як карантин. Наукова й практична увага до карантину, вимог і обмежень, що з ним пов'язані, форм його реалізації і способів притягнення до юридичної відповідальності у разі порушення, були не лише реакцією на небезпеки COVID-19. В експертному середовищі зростає занепокоєння з приводу нових хвиль пандемій, що накриватимуть людство у близькому майбутньому. Спеціальні дослідження вказують на те, що кількість і різноманітність спалахів інфекційних захворювань поступово, але невблаганно зростає, як і їх здатність викликати потрясіння в наших глобальних економічних системах [1]. Отож необхідність досліджувати різні аспекти карантину, в тому числі правові, надалі також лише зростатиме. В цьому поряд з теоретичним інтересом є значне практичне навантаження, оскільки державні інститути повинні бути готові до відповідних викликів, зокрема з правової точки зору. Означене визначило нашу увагу до питання карантинних вимог і правових форм їхньої фіксації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Необхідно відзначити, що пандемія, яка фактично тривала з зими 2020 року до весни 2023 року, спричинила значне зростання кількості наукових досліджень, присвячених карантину та його правовим аспектам. Серед досліджень, що привертають увагу доречно передусім виокремити ті, що розкривають зміст поняття «карантин». Зокрема поняття «карантин» та його співвідношення з суміжними категоріями досліджено О. Дзюбенко, який робить обґрунтований висновок, що карантин, який може запроваджуватись як в рамках окремого регіону, так і всієї країни, є особливим правовим режимом, в якому задіяні «органи державної влади та місцевого самоврядування, різні підприємства, установи, організації, діяльність яких має бути спрямована на недопущення поширення інфекційних хвороб, на їхню локалізації та в кінцевому результаті ліквідацію» [1 , с. 96].

Своєю чергою, І. Міщук, дослідивши поняття «карантин» в теорії та законодавстві, потрактовує його як особливий адміністративно-правовий засіб реагування на пандемію, «який характеризується специфічним порядком введення; в його основі сукупність певних правил та обмежень; карантин має власну мету та сферу застосування, а також забезпечується за допомогою заходів примусу» [3, с. 165]. Фактично, мовиться про інститут юридичної (зокрема, адміністративної) відповідальності, що наставатиме як наслідок порушень карантинних вимог. При цьому, дослідниця визнає, що їх перелік нині хоч і визначений у чинному законодавстві, втім однозначно не є остаточним, зважаючи на специфіку карантинних правовідносин. Між тим, тема адміністративно відповідальності за порушення правил карантину людей потребує особливої уваги, оскільки впровадження такої відповідальності є необхідним та вимушеним кроком з боку законодавця для подальшого запобігання масовій захворюваності людей внаслідок небезпечних інфекцій, доводить робота Л. Гбур [4].

Відзначимо, що специфіка відповідних правовідносин підтверджується роботами цілої низки авторів. Зокрема на проблематику обмеження прав і свобод людини в умовах карантину акцентують увагу І. Сопілко і А. Майдачевська [5]. Цьому ж аспекту карантинних правовідносин присвячене спеціальне дослідження щодо забезпечення прав і свобод людини в Україні в умовах поширення коронавірусної інфекції (COVID-19), яке було проведене Центром Разумкова [6]. Своє чергою, В. Голіна вказує на загрозливі й небезпечні кореляції між злочинністю пандемією COVID-19 [7]. Крім того, досі напрацьовані спеціальні дослідження, які доводять наявність потенціальних загроз для психічного здоров'я через вплив карантинних заходів, про що свідчать дані групи австралійських дослідників на чолі з О. Холмс, С. Еллен, Н. Смолвуд та М. Фтану []. Наукою доведено вплив пандемії, що викликана Covid 19, на головні сфери людського існування - освіту, економіку, політику, медицину, а також загострення багатьох прихованих негараздів у суспільствах різного типу [9].

Напрацьований дослідницький матеріал щодо феноменів пандемії і карантину змушує з особливою ретельністю підходити до питання правової регламентації карантинних правовідносин, зокрема у частині формулювання, так званих, карантинних вимог і їхньої правової фіксації. Відзначимо, що спеціальних досліджень, які були б присвячені вказаним питанням, нам виявити не вдалося. Між тим, чітке розуміння змісту поняття «карантинні вимоги», що широко виживається як експертами і посадовими особами, так і пересічними громадянами, є важливим з точки зору належного і правомірного адміністрування карантинних правовідносин, а також забезпечення конституційного права на охорону здоров'я.

Метою статті є узагальнене дослідження карантинних вимог і їхньої правової фіксації як важливої складової національно-правових механізмів реалізації права на охорону здоров'я у контексті епідемій, що становлять глобальну загрозу. У зв'язку з цим у представленому матеріалі реалізуються такі завдання: 1) визначити зміст поняття «карантинні вимоги» та його практичне наповнення; 2) з'ясувати правові форми фіксації карантинних вимог в українському законодавстві.

Методологічна основа представленого дослідження визначена його теоретичним характером, що зумовлює використання загальнотеоретичних і аналітичних методів наукового дослідження.

Виклад основного матеріалу

Як було вказано у попередньому викладі нині карантин потрактовується як особливий правовий режим, що включає в себе різні правові, організаційні, медико-санітарні, протиепідемічні та інші заходи, що запроваджуються на встановлений строк на певній території держави [2, с. 96]. При цьому, як наголошує О. Дзюбенко, такий режим передбачає встановлення законодавчо визначених заборон, обмежень у здійсненні прав громадян, а також покладання на них додаткових обов'язків.

У більш лаконічній формі визначення поняття карантин було надано законодавцем у спеціальному нормативно-правовому акті - Законі України «Про захист населення від інфекційних хвороб»: карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб [10]. Показово, що в іншому нормативному акті - Законі України «Про систему громадського здоров'я», український законодавець формулює більш розширене визначення карантину: адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню інфекційних хвороб, контамінації біологічним агентом, хімічним чи радіаційним чинником [11]. Натомість, у Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» [12] правове визначення поняття «карантин» взагалі відсутнє, хоча саме цей нормативний акт з 1994 року був основою правового регулювання суспільних відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян. Втім, ця та інші прогалини вказаного акту очевидно незабаром втратять актуальність оскільки сам Закон втрачає чинність від 1 жовтня 2023 р., а відповідні суспільні відносини регламентуватимуться Законом України «Про систему громадського здоров'я».

Між тим окремо варто наголосити, що у жодному з згаданих законів нам не вдалося виявити поняття «карантинні вимоги», хоча воно широко нині застосовується, зокрема є воно у Постанові Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» [13].

Проведений нами аналіз різноманітних правових актів, що спрямовані на забезпечення правове регулювання карантинних відносин надає підстави стверджувати, що поняття «карантинні вимоги» охоплює поняття заборон, обмежень і додаткових обов'язків, що виникають у зв'язку з впровадженням карантинних заходів. При цьому необхідно визнати, що «карантинні вимоги» можуть поширюватися на різні сфери суспільно практики, а саме: організаційно-адміністративну, медичну, інфраструктуру, екологічну. Карантинні вимоги в означених сферах мають на меті усунення або зменшення шкідливого впливу на людину факторів середовища життєдіяльності, запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб та їх ліквідацію. В обґрунтування означено позиці наведемо наші аргументи.

Передусім відзначимо, що нині чинний Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» містить визначення поняття «вимоги безпеки для здоров'я і життя людини», що з певними застереженнями є близьким за змістом до поняття «карантинні вимоги». Зокрема, законодавець детермінує вимоги безпеки для здоров'я і життя людини як «розроблені на основі медичної науки критерії, показники, гранично допустимі межі, санітарно-епідеміологічні нормативи, правила, норми, регламенти тощо (медичні вимоги щодо безпеки для здоров'я і життя людини), розроблення, обґрунтування, контроль і нагляд за якими відноситься виключно до медичної професійної компетенції» [12].

При цьому відносно новий Закон України «Про систему громадського здоров'я» не застосовує поняття «вимоги безпеки для здоров'я і життя людини», а натомість формулює поняття «державні медико-санітарні правила (санітарні регламенти)», яке визначає як обов'язкові для виконання заходи та вимоги, необхідні для забезпечення державних медико-санітарних нормативів, недотримання яких створює загрозу здоров'ю і життю людини та майбутніх поколінь, а також загрозу виникнення і поширення інфекційних та масових неінфекційних хвороб (отруєнь) серед населення. Такі правила включають весь спектр санітарних, гігієнічних, епідеміологічних та протиепідемічних норм, правил та регламентів, що спрямовані на забезпечення безпеки для здоров'я і життя людини [11].

У контексті розшифровки змісту поняття «карантинні вимоги» варто також вказати на те, що воно пов'язане з поняття «обмежувальні протиепідемічні заходи», яке законодавцем визначено у Законі України «Про захист населення від інфекційних хвороб» як медико-санітарні та адміністративні заходи, що здійснюються в межах осередку інфекційної хвороби з метою запобігання її поширенню [10]. У такій саме редакції відповідне визначення міститься у тексті вже згаданого Закону України «Про систему громадського здоров'я».

Окремо треба звернути увагу на таку складову поняття «карантинні вимоги» як-от обов'язки, що виникають у зв'язку з впровадженням карантинних заходів. Зокрема, зміст обов'язків громадян відповідно до нині чинного Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (ст. 5), серед іншого, включає: 1) обов'язок брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів; 2) проходити обов'язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках; 3) виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного нагляду [12]. Своєю чергою, зміст обов'язків юридичних осіб (підприємств, установ і організацій) представлений у ст. 8 цього Закону є ширшим, зокрема привертають увагу (як показові) такі зобов'язання: 1) за пропозиціями посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби розробляти і здійснювати санітарні та протиепідемічні заходи; 2) усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими; 3) відшкодовувати у встановленому порядку працівникам і громадянам шкоду, завдану їх здоров'ю внаслідок порушення санітарного законодавства [12].

Відзначимо, що у новому системному Законі України «Про систему громадського здоров'я», український законодавець обирає дещо інший підхід і вказує на права і обов'язки щодо сфери охорони здоров'я фізичних осіб і суб'єктів господарювання [11]. Зокрема, у зв'язку з впровадженням карантинних заходів суб'єкти господарювання зобов'язані: 1) виконувати вимоги санітарного законодавства; 2) здійснювати медико-санітарні заходи; 3) виконувати приписи, розпорядження та рекомендації центрів контролю та профілактики хвороб; 4) відшкодовувати у встановленому порядку працівникам та іншим фізичним і юридичним особам шкоду, завдану їхньому здоров'ю внаслідок порушення ними вимог санітарного законодавства. Щодо фізичних осіб, то Закон зобов'язує їх, серед іншого: 1) брати участь у проведенні медико-санітарних заходів; 2) виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування під час здійснення ними медико-санітарних заходів; 3) виконувати інші обов'язки, передбачені санітарним законодавством. Окремо наголошується, що особи, які хворіють на інфекційні хвороби чи є носіями збудника інфекційної хвороби, зобов'язані виконувати вимоги медичних працівників та актів законодавства для запобігання поширенню інфекційних хвороб [11].

На відміну від згаданих вище законів обов'язки, що виникають у зв'язку з впровадженням карантинних заходів, практично не відображені у тексті Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» [10]. Зокрема ст. 17 «Права та обов'язки громадян та їх об'єднань у сфері захисту населення від інфекційних хвороб» цього Закону вказує на зобов'язання органів влади періодично повідомляти через медіа про епідемічну ситуацію та здійснювані протиепідемічні заходи, втім не містить жодної вказівки на обов'язки (обмеження чи заборони), що виникатимуть у зав'язку з карантинними заходами у контексті захисту від інфекційних хвороб. Своєю чергою, ст. 18. «Права та обов'язки підприємств, установ і організацій у сфері захисту населення від інфекційних хвороб» установлює, що обов'язки у підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності у сфері захисту населення від інфекційних хвороб є, але вони визначені законодавством. Щоправда у цій статі законодавець наголосив, що юридичні особи незалежно від форм власності та громадяни забезпечують санітарно-епідеміологічні заходи на належних їм об'єктах. Крім цього, власники, а також керівники та інші посадові особи підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності зобов'язані сприяти у здійсненні заходів щодо захисту населення від інфекційних хвороб. Відзначимо, що не деталізуються обов'язки (обмеження чи заборони), що виникатимуть у зав'язку з карантинними заходами у контексті захисту від інфекційних хвороб і у ст. 29 «Карантин» Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» [10]. Переконані, що такий стан речей не може вважатися прийнятним і не відповідає призначенню вказаного Закону, що зазначене у його преамбулі: встановлення прав, обов'язків та відповідальності юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Таким чином, є підстави стверджувати, що у національному законодавстві з питань охорони здоров'я хоч прямо і не визначене поняття «карантинні вимоги», втім воно має цілком чіткі правові рамки, що забезпечується шляхом правової регламентації заборон, обмежень і додаткових обов'язків, які виникають у зв'язку з впровадженням карантинних заходів, зокрема у Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» і Законі України «Про систему громадського здоров'я». Отож, органи виконавчої влади і місцевого самоврядування мають правовий інструментарії для здійснення законних за змістом і характером заходів задля попередження (або протидії) небезпечним інфекціям, епідеміям та пандеміям. В цьому плані показовою є Постанова Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» [13].

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» Кабінет Міністрів України установив на території України карантин, строки його декілька разів подовжувалися. На період дії карантину урядом запроваджувалися обмежувальні протиепідемічні заходи - загалом понад тридцять позицій, серед яких виокремимо заборони: 1) на перебування в громадських місцях і на транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту; 2) самовільно залишати місця самоізоляції, обсервації; 3) на проведення масових (культурних, у тому числі концертів, спортивних, соціальних, рекламних тощо) заходів; 4) на діяльність суб'єктів господарювання, які обслуговують відвідувачів, у яких не забезпечувалася соціальна дистанція, використання масок, збір використаних засобів індивідуального захисту в окремі контейнери (урни). Окремо наголошувалося, що з метою запобігання поширенню COVID-19 та зменшення кількості хворих з тяжким перебігом COVID-19 здійснюється самоізоляція.

Очевидно, було б не об'єктивно стверджувати, що обмежувальні протиепідемічні заходи запроваджені урядом викликали однозначну схвальну реакцію суспільства, втім напевно це типово для обмежувальних заходів і вимог в принципі. Позитивом є те, що у старому Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (1994 р.) і у новому Законі України «Про систему громадського здоров'я» (2022 р.) є статті, що визначають права і обов'язки фізичних та юридичних осіб період дії карантину. Водночас, вважаємо доцільним розглянути питання про доповнення Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» окремим розділом, який би врегулював питання карантинних вимог як сукупності заборон, обмежень і додаткових обов'язків, що виникають у зв'язку з впровадженням карантинних заходів через епідемії або пандемії. Переконані, така правова новела сприяла б належному і правомірному адмініструванню карантинних правовідносин.

Актуальність запропонованої новели підтверджує і заява генерального директора Всесвітньої організації охорони здоров'я Тедроса Аданома Гебрейесуса після повідомлення, що COVID-19 більше не вважається глобальною надзвичайною ситуацією у сфері охорони здоров'я. «Це не означає, що COVID-19 перестав бути глобальною загрозою здоров'ю» [14]. Нагадаємо, що упродовж понад трьох років вірус спричинив приблизно 764 мільйони випадків у всьому світі та вбила щонайменше 7 мільйонів людей у всьому світі. Зокрема станом на лютий 2022 року в Україні від COVID-19 померли понад 100 тисяч людей. До того ж COVID-19 не єдина проблема і експерти вказують на потенційні загрози спалаху нових інфекційних захворювань [1], до чого необхідно бути готовими в організаційно-адміністративному, правовому й фінансовому пані. Тут маємо на увазі забезпечення суспільної стійкості (владних інститутів і громадськості) перед можливими загрозами у сфері охорони здоров'я.

Висновки

На підставі проведеного дослідження обґрунтовано зробити такі висновки:

Тема пандемій матиме свій розвиток у майбутньому, що зумовлює цікавість до такого правого інституту як карантин і пов'язаного з ним поняття «карантинні вимоги». Відповідний інтерес має і теоретичний, і практичний аспекти, зважаючи на необхідність забезпечення готовності державних інститутів до різного роду викликів, зокрема у сфері охорони здоров'я. Між тим, проведений нами аналіз надає підстави стверджувати, що у національному законодавстві поняття «карантинні вимоги» прямо не визначено, хоча має широке застосування, зокрема у підзаконних актах, наприклад Кабінету Міністрів України та органів місцевого самоврядування.

Аналіз законів пов'язаних з проблематикою правової регламентації карантинних правовідносин - «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» і «Про систему громадського здоров'я», дозволяє визначити поняття «карантинні вимоги» як систему заборон, обмежень і додаткових обов'язків, що виникають у зв'язку з впровадженням карантинних заходів. При цьому необхідно визнати, що «карантинні вимоги» включають весь спектр організаційно-адміністративних, санітарних, гігієнічних, епідеміологічних та протиепідемічних заборон, обмежень і додаткових обов'язків з метою забезпечення безпеки для здоров'я і життя людини.

На підставі здійсненого нами дослідження обґрунтовано зробити висновок, що карантинні вимоги можуть поширюватися на різні сфери суспільно практики, а саме: організаційно-адміністративну, медичну, інфраструктурну, екологічну. Карантинні вимоги в означених сферах спрямовані на усунення або зменшення шкідливого впливу на людину чинників соціального й природного середовища, забезпечити протидію виникненню і поширенню інфекційних хвороб, а також їхню ліквідацію. Водночас, з метою належного і правомірного адміністрування карантинних правовідносин вважаємо за доцільне розглянути питання про доповнення Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» окремим розділом, який би врегулював питання карантинних вимог і сформулював змістовне наповнення цього правого субінституту. Конкретизація відповідно пропозицію визначає предмет наших подальших досліджень.

Література

1. Outbreak Readiness and Business Impact Protecting Lives and Livelihoods across the Global Economy. World Economic Forum. 2019. 22 p. URL: https://www3.weforum.org/docs/WEF%20HGHI_Outbreak_Readiness_Business_Impact.pdf (дата звернення: 24.02.2023).

2. Дзюбенко О.Л. Поняття карантину та його співвідношення з суміжними категоріями. Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія «Право». 2020. № 30. С. 91-98.

3. Міщук І.В. Особливості карантину як засобу адміністративно-правового реагування на пандемію. Південноукраїнський правничий часопис. 2022. №. 3. С. 162-165.

4. Гбур Л.В. Адміністративна відповідальність за порушення карантинних вимог (в умовах COVID-19). Право. Людина. Довкілля. 2020. Вип. 11, № 4. С. 130-138.

5. Сопілко І.М., Майдачевська А.М. Обмеження прав і свобод людини в умовах карантину: історико-правовий аспект. Наукові праці Національного авіаційного університету. Серія: Юридичний вісник «Повітряне і космічне право». 2021. № 4(61). С. 73-80.

6. Забезпечення прав і свобод людини в Україні в умовах поширення коронавірусної інфекції (COVID-19): особливості і шляхи удосконалення. Центр Разумкова, 2020. URL: https://razumkov.org.ua/uploads/article/2020_covid_prava.pdf (дата звернення: 24.02.2023).

7. Голіна В.В. Пандемія COVID-19 і злочинність: взаємовплив і наслідки. Юридичні гарантії захисту конституційних прав і свобод людини в умовах С()\'11)-19: матеріали Всеукр. наук.-практ. конференції, м. Харків, 22 черв. 2021 р. / НДІ вивч. проблем злочинності ім. акад. В.В. Сташиса НАПрН України. Харків: Право, 2021. С. 33-37.

8. Holmes О., Ellen S., Smallwood N., Ftanou М. The Psychological and Wellbeing Impacts of Quarantine on Frontline Workers during COVID-19 and Beyond. International Journal of Environmental Research and Public Health. 2023. № 20 (10). Pp. 58-53.

9. Сухова Н.М. Пандемія: загроза чи урок людству в ХХІ столітті? Вісник НАУ. Серія: Філософія. Культурологія. 2020. № 2 (32). С. 135-140.

10. Про захист населення від інфекційних хвороб: Закон України від 6 квітня 2000 року № 1645-III. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14#Text (дата звернення: 26.03.2023).

11. Про систему громадського здоров'я : Закон України від 6 вересня 2022 року № 2573-IX. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2573-20 (дата звернення: 26.04.2023).

12. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення : Закон України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4004-12#Text (дата звернення: 26.03.2023).

13. Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2: Постанова Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 р. № 392. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/392-2020-%D0%BF/ed20200520#Text (дата звернення: 26.04.2023).

14. Осадча Я. ВООЗ оголосила про закінчення надзвичайної ситуації через COVID-19. Українська правда, 5 травня 2023 року. URL: https://life.pravda.com.ua/health/2023/05/5/254144/ (дата звернення: 26.05.2023).

References

1. Outbreak Readiness and Business Impact Protecting Lives and Livelihoods across the Global Economy. World Economic Forum. 2019. 22 p. Retrieved from https://www3.weforum.org/docs/WEF%20HGHI_Outbreak_Readiness_Business_Impact.pdf (дата звернення: 24.02.2023).

2. Dziubenko O.L. (2020). Poniattia karantynu ta yoho spivvidnoshennia z sumizhnymy katehoriiamy [The concept of quarantine and its relationship with related categories]. Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu imeni V.N. Karazina. Seriia «Pravo» - Bulletin of Kharkiv National University named after V.N. Karazin. Law series, 30, 91-98. [in Ukrainian].

3. Mishchuk I.V. (2022). Osoblyvosti karantynu yak zasobu administratyvno-pravovoho reahuvannia na pandemiiu [Peculiarities of quarantine as a means of administrative and legal response to the pandemic]. Pivdennoukrainskyi pravnychyi chasopys -- South Ukrainian legal journal, 3, 162-165. [in Ukrainian].

4. Hbur L.V. (2020). Administratyvna vidpovidalnist za porushennia karantynnykh vymoh (v umovakh COVID-19) [Administrative responsibility for violation of quarantine requirements (under conditions of COVID-19)]. Pravo. Liudyna. Dovkillia - Right. Man. Environment, 11(4), 130-138. [in Ukrainian].

5. Sopilko I.M., Maidachevska A.M. (2021). Obmezhennia prav i svobod liudyny v umovakh karantynu: istoryko-pravovyi aspekt [Restriction of human rights and freedoms under quarantine conditions: historical and legal aspect]. Naukovi pratsi Natsionalnoho aviatsiinoho universytetu. Seriia: Yurydychnyi visnyk «Povitriane i kosmichne pravo» -- Scientific works of the National Aviation University. Series: Legal Bulletin "Air and Space Law", (61), 73--80. [in Ukrainian].

6. Zabezpechennia prav i svobod liudyny v Ukraini v umovakh poshyrennia koronavirusnoi infektsii (COVID-19): osoblyvosti i shliakhy udoskonalennia [Ensuring human rights and freedoms in Ukraine in the conditions of the spread of the coronavirus infection (COVID-19): features and ways of improvement]. (2020). Retrieved from https://razumkov.org.ua/uploads/article/2020_covid_prava.pdf (дата звернення: 24.02.2023). [in Ukrainian].

7. Holina V.V. (2021). Pandemiia COVID-19 i zlochynnist: vzaiemovplyv i naslidky [The COVID-19 Pandemic and Crime: Interactions and Consequences]. Yurydychni harantii zakhystu konstytutsiinykh prav i svobod liudyny v umovakh SOVID-19: materialy Vseukr. nauk.-prakt. konferentsii, m. Kharkiv, 22 cherv. 2021 r. -- Legal guarantees of protection of constitutional rights and human freedoms in the conditions of COVID-19: materials of Ukrainian science and practice conference, Kharkiv, June 22. 2021, (pp. 33--37). Харків: Право. [in Ukrainian].

8. Holmes О., Ellen S., Smallwood N., Ftanou М. (2023) The Psychological and Wellbeing Impacts of Quarantine on Frontline Workers during COVID-19 and Beyond. International Journal of Environmental Research and Public Health, 20 (10), 58--53.

9. Sukhova N.M. (2020). Pandemiia: zahroza chy urok liudstvu v KhKhI stolitti? [Pandemic: a threat or a lesson for humanity in the 21st century?]. Visnyk NAU. Seriia: Filosofiia. Kulturolohiia - Bulletin of NAU. Series: Philosophy. Culturology, 2 (32), 135--140 [in Ukrainian].

10. Pro zakhyst naselennia vid infektsiinykh khvorob: Zakon Ukrainy vid 6 kvitnia 2000 roku № 1645-III [On the protection of the population from infectious diseases: Law of Ukraine dated April 6, 2000 No. 1645-III]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14#Text. [in Ukrainian].

11. Pro systemu hromadskoho zdorovia : Zakon Ukrainy vid 6 veresnia 2022 roku № 2573-IX [On the public health system: Law of Ukraine dated September 6, 2022 No. 2573-IX]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2573-20 [in Ukrainian].

12. Pro zabezpechennia sanitarnoho ta epidemichnoho blahopoluchchia naselennia: Zakon Ukrainy vid 24 liutoho 1994 roku № 4004-XII [On ensuring sanitary and epidemic welfare of the population: Law of Ukraine dated February 24, 1994 No. 4004-XII]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4004-12#Text [in Ukrainian].

13. Pro vstanovlennia karantynu z metoiu zapobihannia poshyrenniu na terytorii Ukrainy hostroi respiratornoi khvoroby COVID-19, sprychynenoi koronavirusom SARS-CoV-2: Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 20 travnia 2020 r. № 392 [On the establishment of quarantine in order to prevent the spread of the acute respiratory disease COVID-19 caused by the SARS-CoV-2 coronavirus on the territory of Ukraine: Decree of the Cabinet of Ministers of Ukraine dated May 20, 2020 No. 392]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/392-2020-%D0%BF/ed20200520#Text [in Ukrainian].

14. Osadcha Ya. (2023). VOOZ oholosyla pro zakinchennia nadzvychainoi sytuatsii cherez COVID-19 [WHO has announced the end of the emergency due to COVID-19]. Українська правда -- Ukrainian Pravda, 5.05.2023. Retrieved from https://life.pravda.com.ua/health/2023/05/5/254144/ [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru