Конфлікти в умовах сучасних викликів: правовий аспект та шляхи врегулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конфлікти в умовах сучасних викликів: правовий аспект та шляхи врегулювання

Карпінська Наталія Володимирівна

Недашківська Ольга Анатоліївна

Терешкун Оксана Федорівна

Анотація

У статті досліджено конфлікти в умовах сучасних викликів і зосереджено увагу на правових аспектах їх врегулювання. Основна увага була приділена медіації як способу врегулювання конфлікту. Враховуючи обмежений обсяг дослідження, було обрано галузь кримінального процесуального права й особливості медіації у сфері врегулювання кримінально-правового конфлікту. Окремо було розглянуто Закон України «Про медіацію». В результаті проведеного аналізу було встановлено, що в проекті Закону України «Про медіацію» було висунуто пропозиції щодо внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України, водночас вони не отримали свого законодавчого закріплення і залишилися виключно законотворчими ідеями. У статті ми доходимо висновку, що необхідно на рівні профільного нормативного акту - Кримінального процесуального кодексу України закріпити процесуальний статус медіатора як учасника кримінального провадження із визначенням його прав, обов'язків, випадків обов'язкової або факультативної участі. Адже закон, який визначає правові засади та порядок проведення медіації як позасудової процедури врегулювання конфлікту (спору), принципи медіації, статус медіатора, вимоги до його підготовки та інші питання, пов'язані з цією процедурою не має на меті та не може врегулювати процедуру медіації у всіх галузях права, де така медіація є можливою. Окрім того, вказаний Закон як основний нормативний акт в цій сфері, містить певні недоліки, які описані у статті. В роботі було зосереджено увагу на положенні ч. 1 ст. 469 Кримінального процесуального кодексу України, зокрема, участі іншої особи у домовленості стосовно угоди про примирення. Законодавець не вжив заходів для роз'яснення поняття та визначення процесуального становища «іншої особи». Нами визначається, що інша особа - це особа, яка не є учасником конкретного провадження, але її участь у провадженні погоджена сторонами кримінального провадження. Оскільки основною формою процедур примирення винного з потерпілим є медіація, таку особу прийнято називати медіатором. Цей підхід відповідає засадам європейського законодавства, а враховуючи прагнення України гармонізувати національне законодавство із європейським, вбачається, що ця теза має своє підтвердження.

Ключові слова: правовий конфлікт, медіація, гармонізація, примирення, угода, медіатор.

Abstract

KarpinskaNataliiaVolodymyrivnaDoctorofJuridicalSciences, Professor, ProfessoroftheCriminalLawandProcedureDepartment, LesyaUkrainkaVolynNationalUniversity

NedashkivskaOlgaAnatoliivnaSeniorForensicExpertofCommodity, GemologicalResearchSector, Commodity, Gemological, Economic, Construction, LandResearchandEvaluationActivitiesDepartment, ZhytomyrScientificResearchForensicCenter, MIA ofUkraine

TereshkunOksanaFedorivnaCandidateofPoliticalSciences, Docent, DocentoftheDepartmentof Socio-humanitarianandGeneralLegalDisciplinesofGeneralInstituteDepartments, LuhanskEducationalandScientificInstitutenamedafter E.O. DidorenkooftheDonetskStateUniversityofInternalAffairs

CONFLICTS IN THE CONDITIONS OF MODERN CHALLENGES: LEGAL ASPECT AND WAYS OF SETTLEMENT

The article examined conflicts in the context of modern challenges and focused attention on the legal aspects of their settlement. The main focus was on mediation as a way of conflict resolution. Taking into account the limited scope of the research, the field of criminal procedur all a wand the peculiarities of mediation in the field of criminal law conflict resolution were chosen. The Law of Ukraine "On Mediation" was considered separately. As a result of the analysis, it was established that the draft Law of Ukraine "On Mediation" proposed a mend ments to the Criminal Procedure Code of Ukraine, but at the sametime, they did not receive their legislative confirmation and remained exclusively legislative ideas. In the article, we come to the conclusion that it is necessary to establish the procedural status of the mediator as a participant in criminal proceedings at the level of a specific normative act - the Criminal Procedure Code of Ukraine, with the determination of his rights, duties, cases of mandatory or optional participation. After all, the law that defines the legal principles and procedure for conducting mediation as an out-of-court procedure for conflict (dispute) settlement, the principles of mediation, the status of a mediator, requirements for his training and other issues related to this procedure is not intended and cannot regulate the mediation procedureinall are a so flaw where such mediation is possible. In addition, the specified Law, as the main regulatory act in this area, containscertainshortcomings, whicharedescribedinthearticle. The work focused on the provision of part 1 of Art. 469 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, in particular, the participation of an other person in the agreement regarding the reconciliation agreement. The legislator did not take measure to clarify the concept and definition of the procedural position of "another person". We defineth at an other person is a person who is not a participant in a specific proceeding, but who separticipation in the proceeding is agreedupon by the parties to the criminal proceeding. Since mediation is the main for mofre conciliation procedures between the guilty party and the victim, such a personis usually called a mediator. This approach corresponds to the principles of European legislation, and taking into account Ukraine's desire to harmonizentional legislation with European legislation, it can be seen that this the sishas its confirmation.

Keywords: legal conflict, mediation, harmonization, reconciliation, agreement, mediator.

Якщо у вашому житті немає конфліктів, то перевірте, чи є у вас пульс» американський конфліктолог Чарльз Ліксон

Постановка проблеми

конфлікт медіація кримінальне провадження

Конфлікти в сучасних умовах оточують нас з усіх боків: міжнародний збройний конфлікт (цей термін вживається відповідно до понятійного апарату міжнародного гуманітарного права) на території нашої держави, який було розпочато рф у 2014 р. і масштабовано у 2022 р.; вчинення злочинів і зростання їх кількості як прояв кримінально- правових конфліктів; трудові, сімейні, міжособистісні конфлікти тощо. Кожен із цих конфліктів потребує свого унормування, вирішення. Якщо «вирішити» військовий конфлікт у зв'язку із нападом рф на територію незалежної України можуть тільки ЗСУ, то вирішення кримінально-правових, сімейних, трудових конфліктів лежить в площині права.

Поняття «конфлікт» є полісемантичним і може визначати боротьбу, спір, війну у різних сферах суспільних відносин. Цей термін може набувати різного значення в залежності від галузі знань або правової галузі. В галузі права можна вести мову як про правовий конфлікт (вчинення злочину) і конфлікт у сфері суспільних відносин, вирішення якого переходить у правову сферу за допомогою використання правових засобів (сімейний спір і судовий розгляд позову про розірвання шлюбу).

Як зазначають вчені, для визначення конфлікту як правового повинен бути юридичний факт, який надає конфлікту характеру правового: «для виникнення юридичного конфлікту в його чистій формі необхідним є юридичний факт - передумова виникнення конфліктної юридичної ситуації» [1, с. 52]. Але далеко не усі правові факти сприяють виникненню правового конфлікту, а лише ті, завдяки яким установлюються правові відносини між сторонами. Правовий конфлікт, як і будь-який іншій, має динамічний характер та є процесом у смислі руху, зміни станів системи відносин і ситуацій. В правозастосовній практиці важливим аспектом є правові шляхи врегулювання конфлікту, як факту, який вже відбувся. Тобто сам конфлікт в правовій площині не має такого значення як способи його врегулювання, подолання негативних наслідків.

Визначення шляхів врегулювання конфліктів набуває актуальності у зв'язку із прийняттям Закону України «Про медіацію» від 16.11.2021 р. № 1875-IX, який визначає правові засади та порядок проведення медіації як позасудової процедури врегулювання конфлікту (спору), принципи медіації, статус медіатора, вимоги до його підготовки та інші питання, пов'язані з цією процедурою [2]. Вбачається, що цим законом було покладено край численним спробам законодавця унормувати процедуру медіації в Україні як способу врегулюванню конфліктів. Так, прийняттю цього закону передували проєкт Закону України «Про медіацію» від 17.12.2010 р. № 7481, проєкт Закону України «Про медіацію» від 21.02.2011 р. № 8137, проєкт Закону України «Про медіацію» від 05.04.2012 р. № 10301, проєкт Закону України «Про медіацію» від 26.06.2013 р. № 2425а, проєкт Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України» (щодо введення процедури медіації) від 28.12.2014 № 1666, проєкт Закону України «Про медіацію» від 27.03.2015 р. № 2480, проєкт Закону України «Про діяльність в сфері медіації» від 05.07.2019 р. № 10425 тощо. В тексті роботи пропонуємо окремо зупинитися на медіації як правовому способі врегулювання конфлікту в сучасних умовах.

У зв'язку зі зростанням кількості злочинів особливої уваги потребує вирішення кримінально-правового конфлікту і подолання наслідків такого конфлікту.

Щодо зростання рівня злочинності, напад рф на територію України. міжнародний збройний конфлікт на території нашої держави, спричинив утворення нової групи злочинів - воєнні злочини. До 2014 р. ця категорія злочинів не виділялася у сфері національних кримінально-правових відносин. Наразі за даними Офісу Генерального прокурора станом на 20.08.2023 р. було зареєстровано 104 211 злочинів агресії та воєнних злочинів; 16 771 злочин проти національної безпеки [3]. При цьому злочини у вигляді умисних вбивств, крадіжок, порушень правил безпеки дорожнього руху також зростають (за даними Звіту про роботу органів прокуратури за 12 місяців 2022 року (усього по Україні) [4]. Кількість злочинів свідчить про їх зростання і необхідність боротьби із цим явищем з усіх боків: превентивної роботи щодо запобігання; розслідування і притягнення винних осіб до відповідальності з метою унеможливлення вчинення ними повторного злочину; врегулювання наслідків кримінально-правового конфлікту тощо.

У зв'язку із викладеним, вбачається, що питання врегулювання кримінально-правового конфлікту в умовах сучасних викликів є актуальним напрямком наукових досліджень.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить про велику кількість наукових робіт щодо правових способів врегулювання конфліктів, в тому числі й кримінально-правових. Колектив авторів за редакцією Н. Крестовської, Л. Романадзе у своїй роботі дослідили теорію та практику одного із найпоширеніших у світі альтернативних способів вирішення конфліктів (спорів) - медіацією. Автори зосередили увагу на теорії конфлікту, альтернативних способах вирішення конфліктів (спорів), медіації як спосіб урегулювання конфліктів (спорів), учасниках медіації, майстерності медіатора та інших питаннях [5]. Механізм розв'язання кримінально-правового конфлікту розглянула Л. Сімонцева, яка висвітлила одну з актуальних проблем кримінального процесу - механізм розв'язання кримінально- правового конфлікту. Авторкою встановлено, що кримінально-правовий конфлікт є видом правового конфлікту та являє собою сукупність взаємопов'язаних, формально закріплених прийомів та способів, які реалізуються та забезпечуються державою і спрямовані на забезпечення прав та інтересів його учасників шляхом досягнення конструктивного рішення [6]. О. Коваль розглянула різні підходи до відновного правосуддя як способу регулювання кримінально-правових відносин, а також як превентивно- захисного способу, що не пов'язаний із покаранням. Авторка проаналізувала умови застосування відновного правосуддя як альтернативу традиційним каральним засобам регулювання [7]. О. Кармаза здійснила науково- порівняльний аналіз положень проекту закону України про медіацію та іноземного законодавства у сфері медіації, визначила концепції розвитку інституту медіації як альтернативної процедури вирішення спорів в Україні стосовно правосуддя [8]. Медіацію (посередництво) як альтернативний спосіб вирішення трудового спору дослідила О. Середа. Авторка окреслила історію її виникнення та розвитку, охарактеризувала медіацію як ефективний механізм примирення сторін у трудовому праві, нормативне регулювання та функціонування зазначеного способу вирішення трудових спорів у країнах ближнього та дальнього зарубіжжя тощо [9]. Ці та інші наукові праці свідчать про актуальність і затребуваність наукового пошуку у сфері врегулювання конфліктів у площині права, висловлення пропозицій щодо удосконалення процедури медіації в Україні та інших сфер наукових пошуків з означеної тематики.

Метою статті є дослідження конфліктів в умовах сучасних викликів і правових аспектів їх врегулювання.

Виклад основного матеріалу

пропонуємо розпочати з дослідження Закону України «Про медіацію». Прийняттю цього закону передували дії на міжнародній арені. Так, 21 травня 2008 р. Європейським Союзом було прийнято Директиву 2008/52/ЕС Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу, метою якої є спрощення доступу до методів альтернативного врегулювання спорів і сприяння мирному вирішенню спорів через стимулювання використання медіації та забезпечення збалансованих взаємовідносин між медіацією й судовим провадженням. Пунктом 8 Преамбули до Директиви 2008/52/ЕС встановлено, що положення цієї Директиви застосовуватимуться лише до медіації у міжнародних спорах, але ніщо не повинно заважати Державам-членам застосовувати ці положення також у внутрішніх медіаційних процесах. До прийняття вказаного Закону у 2021 р. процедура медіації в Україні була неврегульованою, однак практика вирішення конфліктів (спорів) шляхом медіації поступово збільшувалася. При цьому статтею 124 Конституції України встановлено, що законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору. Враховуючи конституційні положення, а також міжнародні нормативні акти, було прийнято Закон України «Про медіацію», де серед іншого визначено наступне:

- процедура медіації застосовуватиметься у будь-яких конфліктах (спорах), які виникають, зокрема, з цивільних, сімейних, трудових, господарських, адміністративних правовідносин, а також у кримінальних провадженнях при укладенні угод про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим та в інших сферах суспільних відносин;

- фізичні та юридичні особи зможуть звернутись до медіатора для проведення медіації як до звернення до суду, третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, так і під час судового, третейського чи арбітражного провадження або під час виконання рішення суду, третейського суду чи міжнародного комерційного арбітражу;

- медіація проводитиметься за взаємною згодою сторін медіації відповідно до принципів добровільності; конфіденційності; незалежності та нейтральності, неупередженості медіатора; самовизначення та рівності прав сторін медіації тощо [10].

Далі пропонуємо звузити напрямок досліджень до сфери кримінальних процесуальних відносин і врегулювання кримінально-правового конфлікту під час здійснення кримінального провадження. Вказаним вище Законом було визначено сферу його дії, яка розповсюджується, серед іншого, на кримінальні процесуальні відносини. Водночас автори Закону пропонували внести зміни до Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) і ввести до переліку учасників кримінального провадження медіатора.

Так, пропонувалося в ст. 65 КПК України передбачити імунітет медіатора і визначити, що не можуть бути допитані як свідки медіатори - про відомості, що стали їм відомі та/або одержані ними під час проведення медіації. А також пропонувалося передбачити в ст. 469 КПК України, що домовленості стосовно угоди про примирення можуть проводитися за допомогою медіатора (медіаторів) [10]. Аналіз чинного тексту КПК України свідчить про те, що вказані положення не отримали свого законодавчого закріплення і залишилися виключно законотворчими ідеями. Водночас на наше переконання, необхідно до рівня профільного нормативного акту - КПК України закріпити процесуальний статус медіатора як учасника кримінального провадження із визначенням його прав, обов'язків, випадків обов'язкової або факультативної участі. Адже закон, який визначає правові засади та порядок проведення медіації як позасудової процедури врегулювання конфлікту (спору), принципи медіації, статус медіатора, вимоги до його підготовки та інші питання, пов'язані з цією процедурою (ст. 1) [2] не має на меті та не може врегулювати процедуру медіації у всіх галузях права, де така медіація є можливою.

Окрім того, вказаний Закон як основний нормативний акт в цій сфері, містить певні недоліки. Так, вчені вказують, що можна виділити основні прогалини в Законі України «Про медіацію»: 1) публічна чи приватна медіація здійснюється в рамках медіаційної процедури; 2) Верховний Суд як утримувач Єдиного реєстру медіаторів України має високий рівень робочого навантаження; 3) відсутність законодавчо визначених вимог до договору про проведення медіації; 4) опис особливостей проведення медіації в окремих категоріях конфліктів (спорів) з урахуванням специфіки спорів у кримінальних, цивільних, митних, податкових та адміністративних спорах, оскільки кожен із цих спорів має певну специфіку, то законотворець мав би це врахувати та прописати; 5) відсутні етичні правила проведення медіації; 6) чітко не прописані стадії медіаційної процедури [11, с. 155]. Саме щодо четвертого пункту нами зверталася увага вище, адже в одному нормативноправовому акті не може бути виписано особливості проведення медіації в різних галузях права.

Схожої думки відносно недоліків вказано Закону, але відмінної за шляхом, який пропонується, дотримується М. Сіроткіна, яка визначає, що «проведення медіації у кримінальному судочинстві потрібно врегулювати у Законі України «Про медіацію» окремою статтею, якою встановити строки її проведення, особливості проведення медіації у провадженнях стосовно неповнолітніх, відповідальність медіатора у разі розголошення ним конфіденційної інформації та інші важливі аспекти, яким у державах з більш усталеними правовими традиціями приділяється належна увага». Авторка наводить як додатковий аргумент результат опитування, за яким такої ж думки дотримуються 97,4 % опитаних слідчих Національної поліції [12, с. 346].

Наразі положення ч. 1 ст. 469 КПК України визначають, що «угода про примирення може бути укладена за ініціативою потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого. Домовленості стосовно угоди про примирення можуть проводитися самостійно потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим, захисником і представником або за допомогою іншої особи, погодженої сторонами кримінального провадження (крім слідчого, прокурора або судді)» [13]. В науковій літературі точиться спір з приводу того, ким може бути «інша особа». Як вказують вчені, нормативно закріпивши інститут провадження на підставі угод, законодавець не вжив заходів для роз'яснення поняття та процесуального становища «іншої особи». Спробуємо виправити цю помилку. Інша особа - це особа, яка не є учасником конкретного провадження, але її участь у провадженні погоджена сторонами кримінального провадження. Оскільки основною формою процедур примирення винного з потерпілим є медіація, таку особу прийнято називати медіатором [14, с. 117].

На наше переконання, слід погодитися із висунутим твердженням і вважаємо, що такий підхід було закладено в основу вказаної норми. Наш висновок ґрунтуємо на тому, що законодавець прагне гармонізувати національне законодавство із європейським і обов'язково враховує міжнародні нормативно-правові акти. Наприклад, відповідно до Рамкового рішення Ради Європейського Союзу від 15.03.2001 р. «Про становище жертв у кримінальному судочинстві» медіація у кримінальних справах - це процес пошуку до або під час кримінального процесу взаємоприйнятного рішення між потерпілим та правопорушником за посередництвом компетентної особи - медіатора. Враховуючи, що КПК України було прийнято у 2012 р., в його тексті мають бути враховані положення вказаного акту. Водночас наразі такі твердження залишаються на рівні науково обґрунтованих припущень і отримають правозастосовне значення з моменту законодавчої регламентації.

Висновки

В статті ми доходимо висновку, що окремі аспекти медіації в України залишаються неврегульованими. До того моменту поки в Україні залишається законодавчо неврегульованою процедура медіації, зокрема, в кримінальному провадженні, ефективність її застосування є мінімальною. Законодавче закріплення цієї процедури сприятиме поширенню інститутів угод в кримінальному процесі, досягнення між учасниками провадження компромісів, ефективному захисту їх прав та свобод. До прикладу, якщо роль медіатора під час укладення угоди про примирення в кримінальному провадженні буде ефективно виконана, потерпілий зможе захистити свої права через закріплення в угоді про примирення розміру відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строків такого відшкодування. Своєю чергою, підозрюваний зможе отримати захист своїх прав через визначення в угоді переліку його подальших дій щодо усунення негативних наслідків кримінально-правового конфлікту, а не через маніпуляції потерпілого. В підсумку позитивний ефект відобразиться на кримінальному провадженні, де внаслідок укладення угоди забезпечиться принцип процесуальної економії з боку суду та інших органів кримінальної юстиції. Враховуючи глибину обраної тематики й обмежений обсяг наукового дослідження, надалі планується зосередитися на особливостях медіації, зарубіжному досвіді проведення медіаційних процедур, допуску до професії медіатора, а також інших правових шляхів врегулювання конфліктів в умовах сучасних викликів та загроз.

Література

1. Лихолат І.П. Правові конфлікти та правові спори: диференціація понять і особливості їх вживання. Часопис Київського університету права. 2019. № 1. С. 52-55.

2. Про медіацію: Закон України від 16.11.2021 № 1875-IX. Голос України. 2021. № 236.

3. Злочини вчинені в період повномасштабного вторгнення рф. Офіс Генерального прокурора. URL: https://www.gp.gov.ua/ (дата звернення 22.08.2023).

4. Про роботу органів прокуратури. Офіс Генерального прокурора. URL: https://gp.gov.ua/ ua/posts/pro-robotu-organiv-prokuraturi-2 (дата звернення 22.08.2023).

5. Н. Крестовська, Л. Романадзе. Медіація у професійній діяльності юриста: підручник за редакцією Одеса «Екологія», 2019. 462 с.

6. Сімонцева Л. Механізм розв'язання кримінально-правового конфлікту. Юридичний науковий електронний журнал. С. 321-324. DOI https://doi.org/10.32782/2524-0374/2019-5/77

7. Коваль О. Альтернативні способи врегулювання кримінально-правових відносин. Підприємництво, господарство і право. 2016. № 10. С. 144-148.

8. Кармаза О. Медіація та переговори як альтернативні способи вирішення спорів. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 5. С. 13-18. DOI https://doi.org/10.32849/ 2663-5313/2020.5.02

9. Середа О. Медіація (посередництво) як альтернативний спосіб вирішення трудового спору. Право та інновації. 2017. № 2 (18). С. 38-45.

10. Пояснювальна записка до Проекту Закону про медіацію. Верховна Рада України URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/CardByRn?regNum=3504&conv=9&_gl=1*1r3e49m*_ ga*NTYwNzk2NDAwLjE1MDY1MTkzNzQ.*_ga_G9VY19PRSD*MTY5MjcyODE1Mi4xMS 4xLjE2OTI3MjgxNjMuNDkuMC4w (дата звернення 22.08.2023).

11. Часова Т., Кравець Н. Медіація як виклик сучасної правової системи. Юридичний науковий електронний журнал. 2023. № 1. С. 153-155.

12. Сіроткіна М.В. Теорія та практика реалізації права на компроміс у кримінальному процесі України: дис.... д.ю.н. Київ, 2021. 497 с.

13. Кримінальний процесуальний кодекс України. Відомості Верховної Ради України. 2013. № 9-10. Ст. 88.

14. Демура М.І. Процесуальне становище потерпілого під час досудового розслідування: монографія / М.І. Демура; [наук. ред. В.І. Маринів]. Харків: Право, 2018. 224 с.

References

1. Lykholat I.P. (2019) Pravovikonfliktytapravovispory: dyferentsiatsiiaponiat i osoblyvostiyikhvzhyvannia [Legalconflictsandlegaldisputes: differentiationofconceptsandpeculiaritiesoftheiruse]. ChasopysKyivskohouniversytetuprava - JournaloftheKievUniversityofLaw, 1, 52-55 [inUkrainian].

2. ZakonUkrainyPromediatsiiu: pryiniatyi 16.11.2021 № 1875-IX [Onmediation: LawofUkraine]. HolosUkrainy - VoiceofUkraine, 236 [inUkrainian].

3. Zlochynyvchyneni v periodpovnomasshtabnohovtorhnenniarf [Thecrimeswerecommittedduringthe full-scaleinvasionoftheRussianFederation]. OfisHeneralnohoprokurora - Office oftheProsecutorGeneral.Retrievedfrom https://www.gp.gov.ua/ [inUkrainian].

4. Prorobotuorhanivprokuratury [Abouttheworkoftheprosecutor'soffice]. OfisHeneralnohoprokurora - Office oftheProsecutorGeneral.Retrievedfrom https://gp.gov.ua/ua/ posts/pro-robotu-organiv-prokuraturi-2 [inUkrainian].

5. N. Krestovska, L. Romanadze (2019). Mediatsiia u profesiiniidiialnostiyurysta [Mediationintheprofessionalactivityof a lawyer]: pidruchnykzaredaktsiieiu. Odesa «Ekolohiia» - Odesa "Ecology", [inUkrainian].

6. Simontseva L. Mekhanizmrozviazannia kryminalno-pravovoho konfliktu [Themechanismofresolutionofthe criminal-legal conflict]. Yurydychnyinaukovyielektronnyizhurnal - Legalscientific e -journal. DOI https://doi.org/10.32782/2524-0374/2019-5/77 [inUkrainian].

7. Koval O. (2016) Alternatyvnisposobyvrehuliuvannia kryminalno-pravovykh vidnosyn [Alternativemethodsofsettlementof criminal-legal relations.]. Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo i pravo - Entrepreneurship, economyandright. 10, 144-148 [inUkrainian].

8. Karmaza O. (2020) Mediatsiiataperehovoryyakalternatyvnisposobyvyrishenniasporiv [Mediationandnegotiationsasalternativemethodsofdisputeresolution]. Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo i pravo - Entrepreneurship, economyandright, 5, 13-18. DOI https://doi.org/10.32849/2663-5313/2020.5.02 [inUkrainian].

9. Sereda O. (2017) Mediatsiia (poserednytstvo) yakalternatyvnyisposibvyrishenniatrudovohosporu [Mediationasanalternativewayofresolving a labordispute]. Pravotainnovatsii - Lawandinnovation, 2, 38-45 [inUkrainian].

10. PoiasniuvalnazapyskadoProiektuZakonupromediatsiiu [ExplanatorynotetotheDraftLawonMediation]. VerkhovnaRadaUkrainy - VerkhovnaRadaofUkraine.Retrievedfrom https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/CardByRn?regNum=3504&conv=9&_gl=1*1r3e49m*_ga* NTYwNzk2NDAwLjE1MDY1MTkzNzQ.*_ga_G9VY19PRSD*MTY5MjcyODE1Mi4xMS4xL jE2OTI3MjgxNjMuNDkuMC4w [inUkrainian].

11. Chasova T., Kravets N. (2023) Mediatsiiayakvyklyksuchasnoipravovoisystemy [Mediationas a challengeofthemodernlegalsystem]. Yurydychnyinaukovyielektronnyizhurnal - Legalscientific e -journal, 1, 153-155 [inUkrainian].

12. Sirotkina M.V. (2021) Teoriiatapraktykarealizatsiipravanakompromis u kryminalnomuprotsesiUkrainy [ThetheoryandpracticeofimplementingtherighttocompromiseinthecriminalprocessofUkraine]: Doctor'sthesis. Kyiv - Kyiv. [inUkrainian].

13. KryminalnyiprotsesualnyikodeksUkrainy [CriminalProcedureCodeofUkraine]. VidomostiVerkhovnoiRadyUkrainy - InformationoftheVerkhovnaRadaofUkraine. 2013. № 9-10. St. 88 [inUkrainian].

14. Demura M.I. (2018) Protsesualnestanovyshchepoterpilohopidchasdosudovohorozsliduvannia [Proceduralsituationofthevictimduringthe pre-trialinvestigation. Kharkiv: Pravo - Kharkiv: Right. [inUkrainian].

Размещено на Allbest.ru