Особливості відчуження об’єктів комунальної власності: суб’єкти, об’єкти, правочини, процедура

Водночас відчуження об'єктів комунальної власності є не лише основним системоутворюючим фактором становлення ринкового типу господарювання, а й важливою рушійною силою його розвитку. Грамотна державна політика в галузі такого відчуження, що спирається на науково розроблені та обґрунтовані моделі та методи, призводить до позитивних структурних зворушень у суспільстві, формує та стимулює конкурентні відносини, виступає фактором забезпечення сталого економічного зростання, а також незворотності ринкових перетворень.

Неоднозначність існуючих підходів до розгляду проблем трансформації відносин щодо відчуження об'єктів комунальної власності в умовах перехідної економіки також наголошує на актуальності обраної теми дослідження. У зв'язку з цим, важливим є дослідження усіх особливостей такого відчуження, а особливо - суб'єктного складу, об'єктів, правочинів та особливостей їх укладання, процедури такого відчуження. У науковій статті досліджуються такі особливості.

Багатоаспектний суспільно-економічний аналіз та узагальнення накопиченого досвіду викликає необхідність переосмислення низки теоретичних положень вітчизняних та зарубіжних концепцій з позицій створення та вдосконалення ефективного «відчужувального» механізму, вирішення проблем його взаємодії із відтворювальним процесом, розробки та використання нових підходів до їх реалізації.

Ключові слова: відчуження майна комунальної власності, правочини відчуження майна комунальної власності, приватизація, комунальна власність, приватна власність, власність, відчуження об'єктів комунальної власності, об'єкти комунальної власності, суб'єкти, фізична особа, юридична особа, територіальна громада, органи місцевого самоврядування, покупці, договір, договір купівлі-продажу.

Abstract. In the conditions of economic crisis and war, alienation of community property objects is becoming more and more relevant. The inconsistency of the goals and tasks, the underestimation of the mechanism of influence on the national economy of specific methods and instruments of property redistribution in the process of alienation led to the exacerbation of crisis phenomena: decline in production, increased differentiation of population incomes, decrease in investment activity, expansion of the scale of capital export abroad, etc.

At the same time, alienation of community property is not only the main system-forming factor in the formation of the market type of management, but also an important driving force of its development. Competent state policy in the field of such alienation, based on scientifically developed and substantiated models and methods, leads to positive structural changes in society, forms and stimulates competitive relations, acts as a factor in ensuring sustainable economic growth, as well as the irreversibility of market transformations.

The ambiguity of existing approaches to considering the problems of transformation of relations regarding the alienation of community property objects in the conditions of a transitional economy also emphasizes the relevance of the chosen research topic. In this regard, it is important to study all the features of such alienation, and especially the subject composition, objects, deeds and peculiarities of their conclusion, the procedure of such alienation. The following features are investigated in the scientific article.

A multi-faceted socio-economic analysis and generalization of accumulated experience calls for rethinking a number of theoretical provisions of domestic and foreign concepts from the standpoint of creating and improving an effective “alienating” mechanism, solving problems of its interaction with the reproductive process, developing and using new approaches to their implementation.

Keywords: alienation of community property, transactions of alienation of community property, privatization, community property, private property, property, alienation of community property objects, community property objects, subjects, natural person, legal entity, territorial community, local self-government bodies, buyers, contract, sales contract.

Постановка проблеми. Якщо розуміти процес відчуження, як перехід того чи іншого державного майна у приватну власність, він має відносно тривалу історію, порівнянну з еволюцією самих відносин власності. Однак, реально наукове дослідження проблем відчуження майна комунальної власності у сучасному її розумінні отримало свій розвиток лише в останні десятиліття, починаючи з кінця 70-х років, а в Україні - лише з початку 90-х років XX століття. Досі практично не існувало ні теоретичної, ні фактологічної бази для побудови системно організованої та методологічно витриманої наукової концепції. Інакше кажучи, сам предмет дослідження або існував у нерозвинутій формі, або був зовсім відсутній.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Підґрунтям даного теоретичного дослідження стали наукові праці таких зарубіжних вчених, як: Є. Бем-Баверк, Р. Оуен, А. Сміт, Ш. Фур'є та ін.

Мета статті - виокремлення та аналіз особливостей відчуження об'єктів комунальної власності.

Виклад основного матеріалу. Відповідно до Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) «у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування» [1].

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» «право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування» [2].

Відповідно до п. 1 ст. 60 зазначеного закону, «територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження» [2].

Відповідно до п. 2 цієї ж статті зазначено, що «Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом» [2].

Таким чином, право розпорядження (у т.ч. і право відчуження) об'єктами комунальної власності згідно з законом належать органам місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 30 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна відбувається «виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради» [2].

Ч. 6 ст. 60 цього ж Закону визначено, що «доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку» [2].

Отже, з аналізу вказаних норм, можна зробити висновок, що відчуження об'єктів комунальної власності відбувається на засадах доцільності, раціональності, ефективності та економності. Проте, окремої норми щодо порядку такого відчуження у законі не міститься.

Щодо порядку та процедури відчуження об'єктів комунальної власності, слід звернутися до Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності». Статтею 2 визначено об'єкти передачі, до яких законом віднесено: «цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій; нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі приміщення (після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об'єкт) на підставі розподільного балансу), об'єкти незавершеного будівництва); інше окреме індивідуально визначене майно підприємств; акції (частки, паї), що належать державі або суб'єктам права комунальної власності у майні господарських товариств; об'єкти житлового фонду (у тому числі гуртожитки як об'єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини) та інші об'єкти соціальної інфраструктури (навчальні заклади, заклади культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров'я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячі оздоровчі табори), які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій (далі - підприємств) або не увійшли до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не завершені будівництвом» [3].

Ст. 3 цього ж закону визначено коло суб'єктів, яким належить виключне право ініціативи передачі об'єктів комунальної власності. Порівняно із законом «Про місцеве самоврядування», де такими повноваженнями володіють виключно органи місцевого самоврядування, перелік таких суб'єктів значно розширено: «ініціатива щодо передачі об'єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно (далі - самоврядні організації), місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування» [3]. Саме правовий порядок передачі та відчуження об'єктів комунальної власності цим законом також не визначено.

Слід звернутися до Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна». Ст. 1 визначено, що «приватизація державного або комунального майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями» [4].

Отже, оскільки, відповідно до вказаного визначення приватизація комунального майна є відчуженням, можемо виокремити такі особливості відчуження комунального майна: 1) таке відчуження є оплатним; 2) майно, що відчужується, перебуває у комунальній власності; 3) відбувається на користь фізичних або юридичних осіб; 4) покупцями є фізичні або юридичні особи.

Зокрема, даний закон у ч.1 ст.2 виокремлює також мету та у ч. 2 принципи приватизації: «метою приватизації є прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, зменшення частки державної або комунальної власності у структурі економіки України шляхом продажу об'єктів приватизації ефективному приватному власнику» [4].

Отже, наступною особливістю відчуження майна комунальної власності є його специфічна мета, яка полягає у забезпеченні зростання економіки, стимулюванні залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, розвитку приватної власності.

«Приватизація здійснюється на основі таких принципів: законності; відкритості та прозорості; рівності та змагальності; державного регулювання та контролю; продажу об'єктів приватизації з урахуванням особливостей таких об'єктів; захисту економічної конкуренції; створення сприятливих умов для залучення інвестицій; повного, своєчасного та достовірного інформування про об'єкти приватизації та порядок їх приватизації; забезпечення конкурентних умов приватизації» [4].Таким чином, вказані принципи можуть бути притаманні й відчуженню майна комунальної власності.

З аналізу ст. 4 вказаного закону також можливо виокремити об'єкти майна комунальної власності, що підлягають відчуженню. До них відносяться усі об'єкти комунальної власності, окрім тих, відчужувати які прямо заборонено законом, а також «казенні підприємства та об'єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України» [4].

Крім того, зазначеним законом пропонується класифікувати дані об'єкти на: об'єкти малої приватизації та на об'єкти великої приватизації [4, ст.5]. Отже, до об'єктів майна комунальної власності, що підлягають відчуженню, слід відносити: об'єкти малої приватизації (єдині майнові комплекси комунальних підприємств, їх структурних підрозділів, у тому числі єдині майнові комплекси та їх структурні підрозділи, що передані в оренду, крім єдиних майнових комплексів комунальних підприємств, що належать до об'єктів великої приватизації) та на об'єкти великої приватизації (окреме майно (рухоме та нерухоме майно комунальних підприємств (у тому числі будівлі, споруди, нежитлові приміщення), майно, що залишилося після закінчення процедури ліквідації державних або комунальних підприємств, визнаних банкрутами; майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним або комунальним майном; майно комунальних підприємств, що не були продані як єдині майнові комплекси; комунальне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств та перебуває на обліку господарських товариств, створених унаслідок приватизації або корпоратизації); об'єкти незавершеного будівництва (будівлі, споруди, передавальні пристрої, які не введені в експлуатацію), законсервовані об'єкти; об'єкти соціально-культурного призначення) [4, ст.5].

До суб'єктів відносяться: державні органи приватизації; місцеві ради, органи приватизації територіальних громад; покупці [4, ст.6]. Слід звернути увагу на те, що відчуження майна проводиться безпосередньо підприємствами, організаціями, установами, закладами після отримання відповідного дозволу. На нашу думку, усі суб'єкти, які мають відношення до відчуження майна комунальної форми власності слід класифікувати за критерієм значущості. Отже, до суб'єктів відчуження майна комунальної форми власності слід відносити: 1) суб'єкти, що безпосередньо приймають рішення про відчуження майна комунальної форми власності: місцеві ради, органи приватизації територіальних громад; 2) суб'єкти, що здійснюють відчуження майна комунальної форми власності: фізичні та юридичні особи (покупці). Проте, у ст. 8 зазначеного Закону вказується на певні виключення щодо покупців, а саме перелік осіб, які не можуть бути покупцями.

Зокрема, Розділом 2 вказаного закону закріплено порядок та способи приватизації. З огляду на ці норми, можемо виокремити наступні етапи відчуження майна комунальної форми власності: 1) «підготовчий» етап, що включає в себе: - формування та «обнародування» переліку об'єктів комунальної форми власності, що підлягають відчуженню; - прийняття місцевою радою рішення про відчуження майна комунальної форми власності та «обнародування» такого рішення; - оцінка та інвентаризація майна, що відчужується; - опублікування інформації щодо такого майна; 2) етап «відчуження», що включає: - проведення аукціону; - укладення договору купівлі-продажу; 3) «завершальний» етап, що включає в себе прийняття та обнародування рішення про відчуження.

Розділом 4 даного закону також врегульована процедура укладення договору купівлі-продажу майна комунальної форми власності. З аналізу даних норм можна викоремити наступні особливості такого договору: 1) чітко встановлений строк для сплати окремо для об'єктів великої та малої приватизації; 2) безпосередній контроль та участь в укладанні договору Фонду державного майна України; 3) особливі істотні умови договору; 4)особлива процедура укладення; 4) специфічні сторони договору; 5) конкретно визначений законодавством предмет договору; 6) законодавством передбачено виключні умови розірвання такого договору.

Висновки. Таким чином, у ході наукового дослідження було виокремлено особливості відчуження об'єктів комунальної власності: 1) таке відчуження є оплатним; 2) майно, що відчужується, перебуває у комунальній власності; 3) відбувається на користь фізичних або юридичних осіб; 4) покупцями є фізичні або юридичні особи; 5) такому відчуженню притаманна специфічна мета, яка полягає у забезпеченні зростання економіки, стимулюванні залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, розвитку приватної власності; 6) специфічні принципи; 7) особливий перелік суб'єктів та об'єктів; 8) особливі «етапи» відчуження.