Проблема відповідності норм сімейного кодексу України принципам верховенства права щодо захисту прав добросовісної особи при визнанні шлюбу недійсним

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет України імені Ярослава Мудрого

Адвокатського бюро «Артура Колісниченко»

Проблема відповідності норм сімейного кодксу україни принципам верховенства права щодо захисту прав добросовісної особи при визнанні шлюбу недійсним

Колісниченко Артур Сергійович адвокат, керуючий бюро випускник аспірантури спеціальність 081 «Право», кафедра Цивільного права № 1

Анотація

Стаття присвячена правовому аналізу недійсності шлюбу та правовим наслідкам його недійсності, особливо для добросовісної особи в аспекті втручання в особисте життя людини та пропорційності такого втручання з огляду на загальнолюдські принципи верховенства права, справедливості та гуманізму.

У статті вказується, що встановлені державою перешкоди для вступу у шлюб, такі як обмеження інцесту, одношлюбність, визначення фіктивності шлюбу та інші, є законними та переслідують легітимну мету, однак, питання щодо пропорційності вжиття такого радикального заходу, як заперечення існування шлюбу добросовісного учасника сімейних відносин взагалі, та недобросовісного на стадії, коли між особами склалися тісні сімейні взаємозв'язки, які притаманні подружжю, залишається з достатньою мірою невирішеним.

У статті досліджено правові наслідки недійсності шлюбу для добросовісної особи та зроблено висновки, що чинне вітчизняне законодавство з достатньою мірою не захищає права добросовісної особи при визнанні шлюбу недійсним, адже перелік таких наслідків є вичерпним, внаслідок чого добросовісна особа при визнанні шлюбу недійсним позбавляється істотної кількості прав та можливостей, які могла б мати у разі дійсності шлюбу, і вказані наслідки настають не залежно від її вини чи поведінки, що становить непропорційне втручання у сферу особистого життя такої особи.

Проведення історичний та порівняльний підхід до категорії визнання шлюбу недійсним та правових наслідків такої недійсності для добросовісної особи та звернуто увагу на більш позитивний досвід європейських країн щодо вирішення вказаних питань, внаслідок чого зроблено висновок, що чинне законодавство України потребує впровадження універсального правового наслідку недійсності шлюбу, коли добросовісна особа має будь-які права та обов'язки, які мала б особа, якщо б шлюб був дійсний на момент визнання його недійсним.

Ключові слова: цивільне право, сімейне право, справедливість, добросовісність та розумність, принцип добросовісності, шлюб, сім'я, визнання шлюбу недійсним, правові наслідки.

Abstract

Kolisnychenko Artur Sergiyovych Attorney at Law, Managing Partner of Artur Kolisnychenko Law Firm, Postgraduate student, specialty 081 "Law", Department of Civil Law No. 1, Yaroslav Mudryi National Law University of Ukraine

THE PROBLEM OF COMPLIANCE OF THE FAMILY CODE OF UKRAINE WITH THE PRINCIPLES OF THE RULE OF LAW REGARDING PROTECTION OF THE RIGHTS OF A BONA FIDE PERSON WHEN A MARRIAGE IS DECLARED INVALID

The article is devoted to the legal analysis of marriage invalidity and the legal consequences of its invalidity, especially for a bona fide person in terms of interference with a person's private life and the proportionality of such interference with regard to the universal principles of the rule of law, justice and humanism.

The article points out that the obstacles to marriage established by the State, such as restrictions on incest, monogamy, determination of the fictitiousness of marriage, and others, are legal and pursue a legitimate goal, but the question of the proportionality of such a radical measure as denying the existence of marriage to a bona fide participant in family relations in general, and to a bona fide participant at the stage when the persons have formed close family ties inherent in spouses, remains sufficiently unresolved.

The article examines the legal consequences of marriage invalidation for a person in good faith and concludes that current national legislation does not sufficiently protect the rights of a person in good faith when a marriage is declared invalid, since the list of such consequences is exhaustive, as a result of which a bona fide person is deprived of a significant number of rights and opportunities which he or she could have had in the event of a valid marriage, and these consequences occur regardless of his or her fault or behavior, which constitutes a disproportionate interference with the sphere of personal life of such a person.

The author conducts a historical and comparative approach to the category of invalidation of marriage and the legal consequences of such invalidity for a bona fide person and draws attention to the more positive experience of European countries in addressing these issues, and as a result, concludes that the current legislation of Ukraine requires the introduction of a universal legal consequence of invalidity of marriage, when a bona fide person has any rights and obligations that a person would have had if the marriage had been valid at the time of its invalidation.

Keywords: civil law, family law, fairness, good faith and reasonableness, principle of good faith, marriage, family, annulment, legal consequences.

Постановка проблеми

Сімейним законодавством України передбачено право повнолітньої особи - жінки та чоловіка на укладення шлюбу і створення сім'ї. Це в повній мірі відповідає Конституції України, а також нормам Загальної декларації прав людини (ст.16), Пакту про громадянські і політичні права (ст. 23), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст.12). Разом із тим при визнанні шлюбу недійсним постає проблема захисту прав добросовісної особи, тобто доведення відповідності норм Сімейного Кодексу України принципам верховенства права щодо означеної проблеми.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Теоретичну базу дослідження проблеми недійсності шлюбу та його правових наслідків, склали наукові праці вчених-цивілістів та фахівців в галузі сімейного права, а саме Д.І. Мейера, О.І. Загоровського, Г.К. Матвєєва, О.А. Явор, Р.Б. Хобора та інших.

Мета статті - аналіз теорії та практики визнання шлюбу недійсним та формулювання пропозицій по вдосконаленню норм сімейного законодавства України щодо визнанні шлюбу недійсним і прав добросовісної особи.

Виклад основного матеріалу

Право особи на шлюб є одним із основних особистих немайнових прав особи, що визнавалось протягом багатьох тисячоліть існування людської цивілізації. Разом з тим, внаслідок існування особливих морально-етичних, біологічних та інших вагомих факторів законом заперечується можливість укладення шлюбу між певними особами, що тягне за собою визнання його недійсними з настанням певних правових наслідків.

Проблема визнання шлюбу недійсним протягом тривалого часу приваблює науковців. Свого часу Д.І. Мейер звертав увагу на те, що поняття недійсність шлюбу і припинення шлюбу є самостійними поняттями і відрізняються як за сутністю, так і за правовими наслідками. До припинення у встановленому законом порядку, шлюб існує і породжує певні правові наслідки, підкреслював вчений, тоді як визнання шлюбу недійсним, заперечує само існування шлюбу, а звідси ніяких правових наслідків такий шлю не породжує [1, с.741-742].

Недійсність шлюбу означає анулювання останнього з моменту його укладення, тобто закон не визнає факту укладення такого шлюбу, і, як наслідок, не визнає настання тих правових наслідків, які породжує дійсний шлюб, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю, та спеціально встановлених в залежності від усвідомлення особою обставини вступу у недійсний шлюб. верховенство гуманізм недійсність шлюб

Окремі науковці, зокрема з О.А. Явор, вважають, що у даному випадку йдеться про юридичну фікцію, оскільки в цілях правового регулювання факт, що мав місце у реальному житті (факт реєстрації і існування протягом певного періоду шлюбних відносин), юридично прирівнюється до такого, що не існував [2, c.284].. Такий підхід має на меті забезпечити дотримання вимог законодавства щодо перешкод та обмежень до вступу у шлюбні відносини, а по суті є застосуванням санкції до осіб, які порушили такі обмеження та породили існування суспільно шкідливих шлюбних відносин, що суперечать моральним засадам суспільства [3, c.58]. До речі, ще А.І. Загоровський вважав, що питання про недійсність шлюбу знаходиться в найближчому зв'язку з питанням про умови укладення його, будучи мов би санкцією за порушення останніх. Такий підхід поділяв і Г.К. Матвєєв, який зазначав, що невигідні наслідки для подружжя при анулюванні шлюбу є своєрідними санкціями за протиправні дії при його укладенні. Так вони цілком виправдані для того подружжя, яке винне у скоєнні цих дій..., але ці санкції були б несправедливими щодо невинних осіб [4, c.341].

Відповідно до положень чинного Сімейного кодексу України (далі в тексті - СК України) [5], підстави недійсності шлюбу згруповані за ознакою участі суду у вирішенні питання про визнання шлюбу недійсним. Зокрема, відповідно до ст. 39 СК України, шлюб зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі; шлюб, зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою; та шлюб зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною - є недійсним, і актовий запис про реєстрацію такого шлюбу скасовується за заявою заінтересованої сторони без додаткового звернення до суду. В теорії сімейного права зазначені підстави віднесені до абсолютних підстав недійсності шлюбу [3, c. 59].

Згідно зі ст. 40 СК України за рішенням суду визнається недійсним шлюб, який зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка та фіктивний шлюб. Вбачається, що у даному випадку, суд позбавляється можливості розсуду щодо визнання чи не визнання недійсним шлюбу, оскільки його завданням є лише встановлення обставин та перевірка підтвердження їх відповідними доказами, які є підставою для визнання шлюбу недійсним. Разом із тим відповідно до ч. 3 зазначеної статті шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю, яке також підлягає встановленню судами при розгляді цієї категорії справ.

Відповідно до ст. 41 СК України шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з порушенням вимог, встановлених ч. 5 ст. 26 СК України; між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею; з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків; з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб.

Але, коли спостерігається втручання у приватне життя людини, заперечується існування сім'ї, а особа, будь-то жінка чи чоловік, поводили себе при укладенні шлюбу добросовісно, чи можна вважати підхід законодавця вірним?

Вважаємо, що потрібно забезпечити відповідність такого втручання загальновизнаним принципам та засадам, дотримання яких є гарантованим у демократичному суспільстві. Так, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, для того щоб втручання у приватне життя особи відповідало принципам верховенства права та гарантіям, які повинні бути дотримані у демократичному суспільстві, воно має відповідати таким критеріям як законність, переслідування легітимної мети та необхідність (пропорційність). В той же час, термін «необхідно» у критерії «необхідності у демократичному суспільстві», - не синонім термінам - «обов'язково», «розумно» чи «бажано» («Handysideпроти Сполученого Королівства» [6]). Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю», залишаючись і повинно залишатися пропорційним досягнутій законній меті («Z проти Фінляндії» [7]; «Piechowicz проти Польщі» [8]). При цьому причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи (Рішення у справі «OlssonпротиШвеції» [9]).

При цьому, ЄСПЛ наголошує, що вжиті державою заходи втручання у приватне життя людини набувають дискримінаційного характеру у випадках, коли вони не мають під собою «об'єктивних і достатніх підстав», тобто, якщо вони не служать досягненню «легітимної мети», або якщо не забезпечено «належного пропорційного співвідношення» між використаними засобами та поставленою метою («Dudgeon проти Сполученого Королівства» [10]; «Leyla§ahin проти Туреччини» [11]; «AhmetArslan та інші проти Туреччини»[12]).

Зважаючи на викладене, зауважимо, що встановлені державою перешкоди для вступу у шлюб, такі як одношлюбність, обмеження інцесту, визначення фіктивності шлюбу тощо, безумовно, є законними та переслідують легітимну мету. Однак, виникає питання щодо пропорційності вжиття такого радикального заходу як заперечення існування шлюбу добросовісного учасника сімейних відносин взагалі, та недобросовісного на стадії, коли між особами склалися тісні сімейні взаємозв'язки, які притаманні подружжю?

З огляду на санкційний характер визнання шлюбу недійсним, простежується непропорційність заходів руйнування сім'ї добросовісної особи, що суперечить загальнолюдським принципам справедливості та гуманізму. Адже таку ситуацію можна прирівняти до притягання до відповідальності безвинної особи. Враховуючи вишевикладене, питання захисту прав добросовісної особи, яка стикається із вказаною проблемою, набуває особливого значення.

Вважаємо, що універсальний спосіб захисту прав особи, що вступає у шлюб, який і повинний бути втілений в нормах СК України, це встановлення правових наслідків недійсності шлюбу в залежності від добросовісності особи при вступі у шлюб.

Зазначимо, що це не новела для законодавця. Однією з перших згадок про правові наслідки визнання недійсним шлюбу в залежності від добросовісності чи недобросовісності особи при її вступі у такий шлюб, є внесені до книги Х Зводу Законів Російської Імперії ще у 1842 році положення ст. 118, де визначалось, що у губерніях Чернігівській та Полтавській визнання шлюбу недійсним призводить до таких наслідків: якщо ніхто з подружжя не визнаний винним, то майно їх повертається в той стан, в якому було до шлюбу; якщо ж при розірванні шлюбу, укладеного в заборонених ступенях споріднення або ступеня, обоє будуть викриті в знанні про існування перешкод до такого шлюбу, і тому визнані винними, то позбавляються права розпоряджатися і володіти своїм майном, яке переходить або до дітей їх від колишнього законного шлюбу, або, в разі відсутності таких дітей, до найближчих їх родичів з тим, щоб позбавленим майна, від отримавших, забезпечено було утримання у відповідності до їх статусу та доходів маєтку [13].

Також про добросовісність згадується і у 1906 році, коли книгу Х Зводу Законів Російської Імперії доповнено ст. 131-2, де передбачалось, що неповнолітні діти після визнання шлюбу недійсним залишалися у одного з них за домовленістю між ними. Якщо ж з боку одного із батьків вступ у шлюб був недобросовісним, то другий з батьків мав право вимагати залишення у нього усіх дітей [13].

В подальшому питання про особливі наслідки недійсності шлюбу для добросовісного з подружжя зазначалось у ст. 49 КпШС Української РСР 1971 року, де вказувалось, що визнання шлюбу недійсним тягне за собою припинення всіх прав і обов'язків, що виникли раніше і передбачені законом для осіб, які перебувають у шлюбі. До відносин щодо майна, набутого за час недійсного шлюбу, застосовуються правила Цивільного кодексу Української РСР. За особою, яка не знала і не повинна була знати про перешкоди до укладення шлюбу, суд може визнати право на майно, нажите за час недійсного шлюбу, відповідно до правил, встановлених статтями 22-28 цього Кодексу. Особа, яка не знала і не повинна була знати про перешкоди до укладення шлюбу, в разі, якщо вона потребує матеріальної допомоги, має право на одержання утримання, але при умові, що непрацездатність її виникла за час шлюбу, визнаного недійсним. На прохання цієї ж особи суд може залишити їй прізвище, одержане при вступі у шлюб, що його визнано недійсним [14, c. 27-28].

Відповідно до чинної редакції ст. 46 СК України, якщо особа не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, вона має право:1) на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя; 2) на проживання у житловому приміщенні, в яке вона поселилася у зв'язку з недійсним шлюбом; 3) на аліменти відповідно до статей 75, 84, 86 і 88 цього Кодексу;4) на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу.

З наведеного вбачається, що перелік правових наслідків недійсності шлюбу є вичерпним. Разом з тим виникає питання, у зв'язку із чим зазнає законодавчих обмежень особистих прав особа, яка не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрацію шлюбу. Тобто, добросовісна безвинна особа не лише зазнає прямого державного втручання у її приватне та сімейне життя, що призводить до припинення сім'ї та правового зв'язку з тим, з ким ця сім'я була створена, а ще й позбавляється певних прав, на які могла розраховувати при існуванні шлюбу.

Так, відповідно до Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) [15], подружжю належить ряд спадкових прав, жодне з яких не підпадає під захист ст. 46 СК України. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Згідно з ч. 1,2 ст. 1243 ЦК України, подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У статті 1306 ЦК України передбачено право подружжя на укладення спадкового договору та регулюються правові наслідки, пов'язані з таким договором.

До цього слід додати, що ч. 4 ст. 1224 ЦК України передбачений захист частини спадкових прав добросовісної особи, а саме, якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу. Однак, питання щодо того, чому розмір спадкових прав добросовісного подружжя після спадкодавця обмежується лише часткою у майні, яке було набуте подружжям за час недійсного шлюбу, та увесь інший комплекс спадкових правовідносин, що можуть існувати між подружжям, залишається невизначеним. Також, незрозумілим є підхід, коли конструкція ст. 46 СК України, яка є спеціальною щодо визначення правових наслідків недійсності шлюбу, встановлює вичерпний перелік наслідків недійсності шлюбу, серед яких спадкові права взагалі відсутні, що створює колізію між статтями 46 СК України та 1224 ЦК України, і створює умови для неоднакових підходів до застосування цих норм.

Крім того, перебування у шлюбі означає для особи ряд правових наслідків у публічній сфері, наприклад, громадянство, наявність імунітетів та пільг, тощо. Зокрема, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про громадянство України» умовою до прийняття до громадянства України є безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років. Однак, згідно з абз. 2 п. 3 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону, ця умова не поширюється на іноземців чи осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянином України понад два роки, і на іноземців чи осіб без громадянства, які перебували з громадянином України понад два роки у шлюбі, що припинився внаслідок його смерті [16].

При цьому, в законодавстві розвинутих європейських країн ці відносини є врегульованими. Так, згідно зі ст. 21-2 Цивільного кодексу Франції встановлено скорочений чотирьохрічний строк для набуття французького громадянства особою, яка перебуває у шлюбі з французьким громадянином, шляхом подачі відповідної заяви про це. При цьому, у ст. 21-5 Цивільного кодексу Франції передбачено, що шлюб визнаний недійсним за рішенням французького або іноземного суду чий авторитет визнаний у Франції, не скасовує заяву, передбачену в статті 21-2 на користь того з подружжя, який вступив у шлюб добросовісно [17].

На рівні законодавства не вирішена і проблема чинності шлюбного договору при визнанні шлюбу недійсним, адже як справедливо зазначає Р.Б. Хобор, визнання шлюбного договору недійсним не впливає на долю шлюбу. Натомість визнання шлюбу недійсним тягне за собою недійсність шлюбного договору, що свідчить про залежність шлюбного договору від факту існування шлюбу та певну підпорядкованість першого другому[18, с. 197]. При цьому, право на укладення договорів між подружжям, в тому числі і шлюбного договору, є загальною засадою регулювання сімейних відносин (ч. 2 ст. 7 СК України). Тобто особа, яка реалізуючи власні права по іншому врегулювала свої відносини у шлюбі, можливо набувши для себе додаткових прав та гарантій, усього цього позбавляється за жодної провини з її боку.

Окрім шлюбного договору, подружжя має право укладати між собою ряд інших договорів, що засновані на існуванні шлюбу і які без такого шлюбу втрачають сенс та значення (ст. ст. 9, 64, 65, 66, 67, 78, 89 СК України та інші). При цьому, у певних випадках виникає питання захисту не тільки подружжя, а й інших осіб, які мають правовідносини із подружжям як стороною (наприклад ст. 747, 1243, 1303 ЦК України).

Підсумовуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що вітчизняний законодавець без достатніх підстав позбавив добросовісну у шлюбі особу цілого ряду прав, що призводить до порушення принципу пропорційності втручання у сімейні відносини і потребує усунення.

Вважаємо за доцільне взяти до уваги досвід окремих європейських країн, зокрема Франції та Італії. Так, відповідно до ст. 201 Цивільного кодексу Франції, шлюб, який був визнаний недійсним, створює правові наслідки для подружжя, коли він був укладений добросовісно. Якщо добросовісність існує тільки з боку одного з подружжя, шлюб створює правові наслідки тільки на користь такого з подружжя [17].

За Цивільним кодексом Італії [19], окрім розповсюдження на добросовісного з подружжя усіх без виключення прав та обов'язків, що має подружжя, встановлено ще й додаткові гарантії із врахуванням того стану, в якому опинилась добросовісна особа після визнання шлюбу недійсним. Так, згідно зі ст. 129 (права добросовісного подружжя), якщо умови недійсного шлюбу дотримані щодо обох з подружжя, суд може зобов'язати одного з них виплачувати другому з подружжя періодичні грошові суми, пропорційні його майну, протягом періоду, що не перевищує трьох років, якщо останній не має достатнього власного доходу і не вступив у повторний шлюб. Відповідно до ст. 129-bis (відповідальність недобросовісного подружжя та третьої особи), той з подружжя, з вини якого шлюб був визнаний недійсним, зобов'язаний виплатити добросовісному з подружжя, відповідне відшкодування навіть за відсутності доказів заподіяння шкоди останньому. Відшкодування повинно включати суму, еквіваленту вартості утримання протягом трьох років. Окрім цього потрібно сплачувати аліменти на утримання добросовісного з подружжя, якщо немає інших зобов'язаних.

Як вбачається із викладеного, для добросовісного з подружжя перелік правових наслідків недійсного шлюбу є аналогічним для звичайного шлюбу, тобто на відміну від вітчизняного законодавства - не є вичерпним.

Висновки

Підсумовуючи наведене вище приходимо до висновку, що чинне вітчизняне законодавство не в достатній мірі захищає права добросовісного подружжя у випадку визнання шлюбу недійсним. З огляду на що пропонуємо ст. 46 СК України викласти у наступній редакції: «якщо особа не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, вона має право:1) на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя; 2) на проживання у житловому приміщенні, в яке вона поселилася внаслідок цього шлюбу; 3) на аліменти відповідно до статей 75, 84, 86 і 88 цього Кодексу;4) на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу; 5) спадкові права відповідно до цивільного законодавства України; 6) будь-які інші права та обов'язки, які мала б особа, якщо б шлюб був дійсний на момент визнання його недійсним». Саме така редакція ст. 46 СК України дозволить наблизитися до стану пропорційності при державному запереченні існування шлюбу добросовісної особи та сприятиме максимальному відновленню прав добросовісної особи при недійсності шлюбу.

Література

1. Д И. Мейер. Русское гражданское право (в 2 ч.). Глава тетья. Право союза семейственного. Изд. 2-е, испр. М.: «Статут», 2000, с. 741-742.

2. Явор О.А. Юридичні факти в сімейному праві України: дис. ... док. юрид. наук: 12.00.03. Київ, 2018. 488 с.;

3. Сімейне право України: Підручник: Л. М. Баранова, В. І. Борисова, І. В. Жилінкова та ін.; За заг. ред. В. І. Борисової та І. В. Жилінкової. К.: Юрінком Інтер, 2004. 200 с.;

4. Сімейне право - Вибране. Г.К. Матвєєв; упоряд. В.І. Кисіль - К.: Україна, 2008, 600 с.

5. Сімейний кодекс України. Кодекс України від 10.01.2002 № 2947-III.

6. Case of Handysidev. The United Kingdom: Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Рішення від 07.12.1976.

7. Case of Zv. Finland: Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Рішення від 25.02.1997.

8. Case of Piechowic zv. Poland:Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Рішення від 17.04.2012.

9. Case of Olssonv. Sweden (No. 1):Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Рішення від 24.03.1988.

10. Case of Dudgeonv. TheUnitedKingdom (Article 50):Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Рішення від 24.06.1983.

11. Case of Leyla §ahinv. ТшТ^Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Рішення від 29.06.2004.

12. Case of AhmetArslanandOthersv. ТшТ^Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Рішення від 23.02.2010.

13. Том Х Зводу Законів Російської імперії «Закони цивільні та межові» у редакції 1906 року.

14. Кодекс про шлюб та сім'ю Української РСР у редакції від 20.06.1969: ЮК при РК Міністрів УРСР, Київ 1970, с. 107;

15. Цивільний кодекс України: Кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV.

16. Про громадянство України: Закон України від 18.01.2001 № 2235-III. Редакція від 05.02.2023, підстава - 2743-VIII.

17. Code civilVersion consolidde au 1 aout 2020.

18. Хобор Р.Б. Шлюбний договір як регулятор майнових відносин подружжя: дис.канд. юрид. наук: 12.00.03. Київ, 2016, 227 с.

19. Codice Civile Aggiornatoil 31/07/2020.

References

1. D. Y. Meier. Russkoe hrazhdanskoe pravo (v 2 ch.). Hlava tetia. [D. I. Meyer. Russian civil law (in 2 parts). Chapter one]. Pravo soiuza semeistvennoho.Yzd. 2-e, yspr - Law of the family union. 2nd edition, revised. M.: «Statut», 2000, s. 741-742 [in Ukrainian].

2. Yavor O.A. Yurydychni fakty v simeinomu pravi Ukrainy [Yavor O.A. Legal facts in the family law of Ukraine] dys. ... dok. yuryd. nauk: 12.00.03. Kyiv, 2018. 488 s. [in Ukrainian].

3. Simeine pravo Ukrainy: Pidruchnyk: L. M. Baranova, V. I. Borysova, I. V. Zhylinkova ta in.; Za zah. red. V. I. Borysovoi ta I. V. Zhylinkovoi [Family Law of Ukraine: Textbook: L. M. Baranova, V. I. Borisova, I. V. Zhylinkova and others; Under the editorship of V. I. Borisova and I. V. Zhylinkova]. K.: Yurinkom Inter, 2004. 200 s.[in Ukrainian].

4. Simeine pravo - Vybrane. H.K. Matvieiev; uporiad. V.I. Kysil [Family Law - Selected. G.K. Matveev; compiled by. V.I. Kysil] K.: Ukraina, 2008, 600 s. [in Ukrainian].

5. Simeinyi kodeks Ukrainy [Family Code of Ukraine] Kodeks Ukrainy vid 10.01.2002 № 2947-III.

6. Case of Handysidev. The United Kingdom [Case of Handyside v. The United Kingdom] Yevropeiskyi sud z prav liudyny, Mizhnarodni sudy; Rishennia vid 07.12.1976.

7. Case of Zv. Finland [Case of Zv. Finland] Yevropeiskyi sud z prav liudyny, Mizhnarodni sudy; Rishennia vid 25.02.1997.

8. Case of Piechowic zv. Poland [Case of Piechowicz v. Poland] Yevropeiskyi sud z prav liudyny, Mizhnarodni sudy; Rishennia vid 17.04.2012.

9. Case of Olssonv. Sweden (No. 1) [Case of Olsson v. Sweden (No. 1)] Yevropeiskyi sud z prav liudyny, Mizhnarodni sudy; Rishennia vid 24.03.1988.

10. Case of Dudgeonv. TheUnitedKingdom [Case of Dudgeon v. The United Kingdom] Yevropeiskyi sud z prav liudyny, Mizhnarodni sudy; Rishennia vid 24.06.1983.

11. Case of Leyla §ahinv. Turkey [Case of Leyla §ahin v. Turkey] Yevropeiskyi sud z prav liudyny, Mizhnarodni sudy; Rishennia vid 29.06.2004.

12. Case of AhmetArslanandOthersv. Turkey [Case of Ahmet Arslanand Others v. Turkey] Yevropeiskyi sud z prav liudyny, Mizhnarodni sudy; Rishennia vid 23.02.2010.

13. Tom Kh Zvodu Zakoniv Rosiiskoi imperii «Zakony tsyvilni ta mezhovi» u redaktsii 1906 roku [Volume X of the Code of Laws of the Russian Empire "Civil and Boundary Laws" as amended in 1906].

14. Kodeks pro shliub ta simiu Ukrainskoi RSR u redaktsii vid 20.06.1969 [The Code on Marriage and Family of the Ukrainian SSR as amended on 20.06.1969]. YuK pry RK Ministriv URSR, Kyiv 1970, s. 107; [in Ukrainian].

15. Tsyvilnyi kodeks Ukrainy [Civil Code of Ukraine]. Kodeks Ukrainy vid 16.01.2003 № 435-IV.

16. Pro hromadianstvo Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 18.01.2001 № 2235-III [On Citizenship of Ukraine: Law of Ukraine of 18.01.2001 № 2235-III]. Redaktsiia vid 05.02.2023, pidstava - 2743-VIII.

17. Code civil Version consolidee au 1 aout 2020. [Code civil Version consolidee au 1 aout 2020].

18. Khobor R.B. Shliubnyi dohovir yak rehuliator mainovykh vidnosyn podruzhzhia [Khobor R.B. Marriage contract as a regulator of property relations of spouses], dys.kand. yuryd. nauk: 12.00.03. Kyiv, 2016, 227 s. [in Ukrainian].

19. Codice Civile Aggiornatoil 31/07/2020 [Codice Civile Aggiornatoil 31/07/2020].

Размещено на Allbest.ru