Управління земельними ресурсами на регіональному рівні у взаємодії із соціально-економічним розвитком сільських територій

Вступ

Постановка проблеми. Стратегічним ресурсом України, здатним забезпечувати сталий соціально-економічний розвиток держави є земля. Земля виступає, як об'єктом права власності, предметом виробництва, засобом праці, джерелом життєзабезпечення природного комплексу. Земельні ресурси України відіграють провідну роль у розвитку сфер економіки держави, і перш-за-все, є виробничим ресурсом та потенціалом аграрної галузі економіки. Маючи у загальній структурі території України 70%, що складає 42,7 млн. га площ земель сільськогосподарського призначення, з яких 32,5 млн. га це рілля, саме тому наявність такої кількості земельних ресурсів визначеної категорії і виводить аграрний сектор у один із пріоритетних напрямів розвитку економіки держави.

Забезпечення населення якісними та доступними за ціною продуктами харчування є однією з основних умов, що забезпечує продовольчу безпеку та продовольчу незалежність країни, саме тому ефективне функціонування продовольчого ринку є важливим питанням на сучасному етапі соціально-економічного розвитку України. Перетворення агропромислового комплексу на високоефективний, конкурентоспроможний сектор економіки держави це питання здатності сільськогосподарських товаровиробників країни інтегруватися у світовий аграрний ринок.

Становлення ринкових відносин в аграрному секторі економіки України напряму пов'язане із реалізацією земельної реформи, яка стартувала в державі з перших років 1990-х та була спрямована на припинення державної монополії на земельні ресурси, і в першу чергу, на землі сільськогосподарського призначення. Структурні перебудови земельних відносин на селі зумовили необхідність в обґрунтуванні якісно нових методичних підходів щодо організації використання сільськогосподарських земель з метою забезпечення дієвого механізму для їх раціонального використання і охорони. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням дослідження реалізації земельної реформи в Україні та проблемам державного управління земельними ресурсами територіальних громад, присвячено ряд наукових праць відомих вчених: А. Даниленка, В. Горлачука, О. Клименка, А. Третяка, О. Проніної, Н. Прядки та ін. Проведення кардинальних соціально-економічних перетворень у нашій державі постійно підвищують увагу до досліджуваної тематики. Саме, аспекти організації та управління земельними ресурсами є найбільш актуальними на сучасному етапі розвитку ринкових земельних відносин і становлення ринку землі в Україні, що зумовлює необхідність продовження дослідження основних засад управління використання земельних ресурсів на різних рівнях територіально устрою з урахуванням їх впливу на соціально-економічний розвиток територіальної громади.

Формулювання цілей дослідження. Мета статті полягає в дослідженні проблем та перспектив реалізації земельної реформи в умовах передачі повноважень щодо розпорядження земельними ресурсами територіальних громад органам місцевого самоврядування.

Виклад основного матеріалу дослідження

Соціально-економічний розвиток держави ґрунтується на виборі курсу економічного зростання за макроекономічними показниками. Україна, інтегруючись у світове співтовариство, має максимально використовувати наявні власні природні ресурси, а саме потужний земельний потенціал - землі сільськогосподарського призначення, за рахунок яких забезпечується продовольча безпека держави та створюється можливість для неї стати провідним гравцем на світовому аграрному ринку, як експортер зернових, технічних культур, продуктів харчової промисловості з урахуванням зростаючої тенденції світового попиту на продукти харчування.

Становлення сталого функціонування та розвитку агровиробництва залежить від наявного ресурсного забезпечення виробництва, в якому ключовим аспектом виступає земля, яка є базисом виробничих відносин в сільськогосподарському виробництві та слугує засобом і предметом праці. За час реалізації земельної та аграрної реформ в державі відбулося становлення нових форм господарювання у сільськогосподарському виробництві заснованих на приватній, приватно-орендних формах власності.

Відхід від колективної форми власності у сільськогосподарському виробництві, спонукало від користувачів, власників земельних ресурсів радикальних змін у веденні господарської діяльність. Найперше, дані зміни спрямовувались на інтенсифікацію виробництва, яка сприяла б отриманню більших врожаїв сільськогосподарських культур завдяки поліпшення обробітку земель, внесення добрив, використання отрутохімікатів та засобів захисту рослин відповідно науково-обґрунтованих норм ведення землеробства, розширенню селекції, тощо.

Для реалізації поставлених цілей сільськогосподарське виробництво потребувало здійснення заходів щодо переоснащення, модернізації виробництва, залучення значних фінансових і матеріальних інвестиційних вливань, що в свою чергу, можна було забезпечити за рахунок приватного капіталу, або ж запозичених ресурсів під гарантійні зобов'язання фізичних, юридичних осіб, якими і виступали підприємства засновані на приватній власності. Запроваджений з січня 2002 року мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення приватної власності, яким було зупинено фактично ще не розпочавшийся процес обігу землі, в певній мірі спричинив стримування розвитку ринкових земельний відносин, а саме земля не набула повноцінного статусу товару, який можна було б використати, як предмет застави, здійснити її купівлю-продаж, обміняти тощо. Приймаючи, визначенні державою правила земельних відносин, починаючи з 2000-х років в сільськогосподарську виробництві формується нова форма використання земельних ресурсів, якою стала оренда землі. Агропідприємства, фермерські господарства формуючи свій банк земельних ресурсів для здійснення сільськогосподарського виробництва розпочали укладати договори оренди із власниками земельних часток (паїв) на оренду їх земельних ділянок, на землі комунальної, державної власності - із органами місцевого самоврядування, органами виконавчої влади відповідно до повноважень визначених Земельним кодексом України.

Земельні ресурси, будучи основним потенційним джерелом економічного зростання аграрного сектору, в силу своїх природних і економічних властивостей, виступають основним об'єктом соціально-економічних і суспільно-громадських відносин та мають безпосередній вплив на розвиток сільських територіальних громад. Тому, в ході реалізації земельної реформи необхідною умовою постало питання створення принципово нової системи управління земельними ресурсами, яка б поєднувала та забезпечувала інтереси та потреби держави, місцевого самоврядування, власника, користувача землі.

Протягом тривалого періоду дії земельного мораторію державою було розроблено та ухвалено понад сто ключових земельних нормативних актів, які поетапно спрямовувались на створення умов щодо передачі повноважень управління земельними ресурсами на місця територіальним громадам, та забезпечення існування ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення. Довгоочікуваним став закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення», який ухвалений Верховною Радою України 31 березня 2020 року №552 та набрав чинності з 1 липня 2021 року. Фактично даним законом було відмінено мораторій на продаж (обіг) земель сільськогосподарського призначення приватної власності, хоча із визначеними обмеженнями. А саме: юридичні особи до 1 січня 2024 року не набули право купувати землі приватної власності сільськогосподарського призначення (земельні паї), фізичним особам дозволено здійснювати купівлю землі даної категорії загальною площею не більше 100 га. Позитивними чинниками закону № 552 стали норми, які дозволили власнику сільськогосподарської земельної ділянки ( земельного паю) використовувати її як предмет застави, проводити обмін (міни), здійснювати дарування своїм рідним та близьким людям. Таким чином закон від 31 березня 2020 року № 552 поклав початок ринку землі приватної власності [8].

Неменше важливим стало прийняття закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 року № 1423 [9], яким закріплена норма викладена в пункті 24 Х Розділу Земельного кодексу України [3], якою визначено, що до земель комунальної власності переходять всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, за винятком земель, які використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування, земель оборони, зони відчуження, території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, земель на яких розташовані об'єкти інженерної інфраструктури, об'єкти нерухомого майна державної власності, землі природо-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення. Прийняття даної норми земельного законодавства відновило історичну справедливість щодо розпорядження земельними ресурсами безпосередньо місцевим органом управління територіальної громади, яка як ніхто краще, володіє станом земельних ресурсів, та здатна приймати рішення щодо їх раціонального використання.

Таким чином, окреслена сучасна система управління земельними ресурсами, зорієнтована сьогоденням на умови та вимоги інституту власності на землю поряд із потребами ресурсного забезпечення галузей національної економіки, формування нових управлінських тенденцій на основі просторово-територіального устрою. Становлення нової формації управління земельними ресурсами та їх використання в контексті реалізації економічних та адміністративно-територіальних реформ, які здійснюються в державі було проаналізовано на прикладі Уманського району Черкаської області.

Сьогодні розвиток України нерозривно пов'язаний із реформуванням її адміністративно-територіального устрою, спрямованого на забезпечення економічної, суспільної та фінансової спроможності кожної адміністративної одиниці. У ході проведення реформи децентралізації у Черкаській області здійснено нове зонування районів, а саме на основі 20 районів функціонуючих до 2021 року було утворено 4 райони: Звенигородський, Золотоніський, Уманський, Черкаський [6].

Основними критеріями створення нового адміністративно - територіального устрою районного рівня з визначенням адміністративного центру стали: рівновіддаленість (в межах 60 км) до територіальних громад, які об'єднуються в єдиний район, чисельність населення укрупненого району не менше 150 тис. осіб, наявність прямих автомобільних шляхів сполучення центрів громад з районним центром, наявність розвиненої адміністративно-соціальної інфраструктури в районному центрі. Маючи вигідне географічне розміщення, розвинену мережу автошляхів, належну на високому рівні інфраструктуру соціальних об'єктів, адміністративним центром новоствореного Уманського району стало місто Умань. До складу об'єднаного Уманського району включено території Жашківського, Маньківського, Монастирищенського, Христинівського та Уманського районів, на основі яких сформовано 12 територіальних громад базового рівня: чотири міські, три селищні, п'ять сільських територіальних громад [6]. В результаті проведення об'єднання загальна площа Уманського району була збільшена у 3,2 рази і на 01.01.2022 року складає 452,2 тис. та, або 21,62% території Черкаської області. В загальній структурі об'єднаного Уманського району найбільшу частку 31% земельних площ склала територія старого Уманського району.

Рис. 1. Площі районів та їх частка у складі об'єднаного Уманського району на 01.01.2022 року, тис. та.

Джерело: складено автором.

Із загальної площі Уманського району найбільшу частку займають землі сільськогосподарського призначення 83%, (378,2 тис.га), ліси та лісовкриті землі - 7% (29,6 тис.га), землі водного фонду 2% (9,9 тис. та). Маючи в структурі земельних ресурсів району 83% земель сільськогосподарського призначення, очевидним стає, що агровиробництво є основним напрямом розвитку економіки Уманського району [2].

В свою чергу, наведений в таблиці 1 аналіз структури сільськогосподарських земель засвідчує досить високий показник освоєнності сільськогосподарських земель в Уманському районі - 83,6% (по Україні 70,8%), та відзначається велика ступінь розораності сільськогосподарських земель, що складає по району 91 % (по Україні - 76,2%). Виникнення даної проблематика, перш за все, було спричинено довготривалим екстенсивним веденням сільського господарства, при якому збільшення продуктивності досягається не за рахунок збільшення ефективності виробництва, а за рахунок введення у виробництво нових земельних ресурсів -- шляхом розширення посівних площ. За такою системою працювала радянська економіка.

Таблиця 1. Розподіл загальних площ земельних ресурсів по адміністративним територіях об'єднаних в Уманський район із структурою сільськогосподарських земель

Джерело: узагальнено автором

На сьогодні для збереження українських чорноземів, забезпечення природного балансу ґрунтового покриття, слід приділяти належну увагу екологічно-безпечному використанню земель, збереженню родючості ґрунту, запобіганню ерозійних процесів орної землі. Як вже було відзначено вище, діючий майже 20 років мораторій на обіг земельних часток (паїв) унеможливлював селян легально реалізувати своє право щодо відчуження земельного паю (подарувати, продати, виставити об'єктом застави), тим самим визначаючи для власників земельних часток (паїв) практично лише один напрямок, це передача земельної ділянки в оренду.

Проведений аналіз користувачів ріллі за суб'єктами господарювання та в розрізі регіонального розміщення, по територіях районів, які увійшли в об'єднаний Уманський район (таблиця 2), засвідчує, що із загальної площі ріллі, яка використовується для ведення товарного виробництва, 78% угідь, що складає загальну площу 244 тис.га використовують у своїй виробничій діяльності 606 сільськогосподарських підприємств різних форм власності. В розрізі суб'єктів господарювання найбільшу частку орних земель обробляють сільськогосподарські товариства - 111 господарств, які мають у використанні загальну площу 149,5 тис. га, що складає 47,8% від загальної площі ріллі використовуваної для товарного виробництва.

Фермерські господарства, яких в районі обліковується 461 господарство в загальному обробляють 64,8 тис. га ( 20,7%), приватні підприємства - 34 тис. га. (9,5%). Досить велика частка товарної орної землі (земельні паї) обробляються самостійно «одноосібно» 22378 власниками земельних наділів або членами їх родини. Станом на 01.01.2022 року частка даної категорії землекористувачів по Уманському району склала 22%, або загальною площею 68,9 тис. га.

Таблиця 2. Використання ріллі суб'єктами господарювання Уманського району станом на 01.01.2022 року (тис. га)

Джерело: узагальнено автором.

На нашу думку, даний факт має позитивний та негативний аспект: позитивний - сприяє самозайнятості сільського населення; негативний - селяни маючи в середньому в обробітку від 3 га ріллі не можуть застосовувати інтенсивні технології з вирощування сільськогосподарських культур, так як, в більшій частині, із-за відсутності власних сільськогосподарських машин та агрегатів вони користуються послугами механізаторів фермерських господарств для проведення польових технологічних процесів, проте фермер надасть техніку лише після виконання робіт на власному полі, отже селянин - «одноосібник» проводить агротехнічні роботи із запізненням оптимальних строків для проведення польових робіт. правовий територіальний земельний управління

Крім того використання посівного матеріалу, засобів захисту рослин, мінеральних добрив, селянами на порядок нижчої якості у порівняні із використовуваними ресурсами сільськогосподарськими підприємствами, із-за їх високої вартості та не бажання дистриб'юторів провідних компаній із постачання насіннєвого фонду, засобів захисту рослин, мінеральних добрив працювати із «дрібними» сільгосптоваровиробниками, всі ці фактори в комплексі відзначаються на отриманні селянами нижчих урожаїв на 20-30%.

Рис. 2. Землі лісового фонду в розрізі територіальних громад Уманського району, га.

Джерело: складено автором.

Землі лісового фонду в загальній площі Уманського району займають не значну частку, лише 7% ( 29,6 тис. та), цілісні лісові ділянки є не великими і складають в основному в межах 20-50 та з незначною часткою ділянок із пощами в межах 100-150 та. Землі лісового фонду Уманського району перебувають у державній власності - 27069 га з яких 26471 га знаходяться у віданні державного підприємства «Уманське лісове господарства», 463 га використовується Уманським національним університетом садівництва з метою проведення науково-навчальної роботи, 135 га - обслуговуються державним підприємством «Онікієвське лісове господарство». 2500 га земель лісового фонду є комунальною власність Монастирищанської територіальної громади, які перебувають у відомчому користування Монастирищенського комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства.

Землі водного фонду Уманського району обліковуються загальною площею 8451 га, з них в межах населених пунктів 2895 га - 559 водних об'єктів та 5556 га за межами населених пунктів - 722 водойм [6].

Таблиця 3. Структура використання земель водного фонду Уманського району станом на 01.01.2022 року

Джерело: узагальнено автором.

Провівши аналіз та оцінку земельних ресурсів Уманського району, слід відзначити, що 92% від їх загальної площі становлять землі які і формують економічну складову розвитку району та забезпечують суспільну життєдіяльність територіальних громад. В межах субрегіонального (районного) із врахуванням базових рівнів (територіальних громад) земельні ресурси виконує відразу три важливі функції, які є ключовими для забезпечення нормальної життєдіяльності жителів регіону, а саме: економічну, соціальну та екологічну. Виконуючи економічну функцію, земельні ресурси виступають, як основні засоби виробництва та обслуговування і є базовою основою розвитку галузей економіки. Соціальне значення землі забезпечує облаштування місць проживання населення, розміщення об'єктів соціальної інфраструктури (школи, лікарні, заклади культури). Екологічна функція землі обумовлюється функціонуванням природної екосистеми, забезпеченням збереження та відтворення біологічного різноманіття [5, с.106].

Дані таблиці 4 на прикладі Уманського району переконливо свідчать, що започаткована в 1990-х роках земельна реформа була спрямована на роздержавлення земель сільськогосподарського призначення з метою формування ефективного користувача земель.

Таблиця 4. Розподіл основних земельних ресурсів Уманського району за формами власності станом на 01.01.2022 року, тис. га

Джерело: узагальнено автором.

Станом на 1 січня 2022 року в Уманському районі 85,5% або 323,2 тис. га сільськогосподарських земель є приватною власністю громадян. Набрання чинності з 1 липня 2021 року Закону України від 28 квітня 2021 року № 1423 « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» визначає повноваження органів місцевого самоврядування щодо управління земельними ресурсами які визначенні комунальної власності [9].

Земельні ресурси комунальної власності належать до матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування, адже плата (земельний податок, орендна плата) за використання земель є джерелом наповнення місцевого бюджету, так як дані платежі у стовідсотковому розмірі зараховується до бюджету громади. Саме тому, проведення органами місцевого самоврядування інвентаризації земель, розробка проектів землеустрою з формування земельних ділянок, розробка перспективного планування використання земельного фонду території громади наразі є досить актуальними.

Висновок

Земельна реформа в Україні, як комплекс заходів була спрямована на розв'язання складних питань регулювання земельних відносин на основі раціонального, ефективного та сталого використання земельних ресурсів. Результативними факторами реалізації земельної реформи у взаємодії із процесами децентралізації та адміністративно-територіальних змін проведених в Україні стали процеси трансформації земельних відносин спрямованих на формування ринку сільськогосподарських земель, становлення нової формації управління земельними ресурсами із визначенням пріоритетності органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями територіальних громад.

Формування прозорого механізму обігу земель сільськогосподарського призначення приватної власності сприятиме не лише наданню землі повноцінного статусу товару, який вільно можна буде заставити, продати, здійснити мінну, подарувати, а й сприятиме новим інституційним засадам у орендних відносинах між агроформуваннями, в статусі орендарів землі, та власниками землі - орендодавцями, де власник землі із відкриттям ринку землі має вибір продажу землі чи передачі її в оренду на більш вигідних умовах. Двадцятирічне існування мораторії на відчуження землі позбавляло права селянина - власника земельної ділянки (паю) користуватись своїм земельним наділом, як товаром ринку. Відкриття повноцінного ринку землі сприятиме механізму ефективності оцінки землі, формуванню стимулюючих правових норм для забезпечення сталого розвитку аграрного сектора, а отже і відповідно соціально-економічного розвитку сільської територіальної громади.

Література