Формування кримінально-правової політики держави України на засадах методології системного підходу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування кримінально-правової політики держави України на засадах методології системного підходу

Оболенцев Валерій Федорович кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінально-правової політики, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Анотація

У сучасних умовах повномасштабної агресії рф проти України заходи кримінально-правової політики набувають особливого значення, адже вони спрямовуються не тільки на попередження усталених форм криміналу, але й на протидію злочинам окупантів. Тож зараз від ефективності кримінально-правового регулювання у значному ступені залежить обороноздатність, а відтак - і майбутнє країни.

Мета статті: формування методологічної бази вітчизняної системи запобігання злочинності.

Завдання статті: визначити засади кримінальної політики держави України відповідно до методології системного підходу.

Методологічною базою дослідження обрано системний підхід, в основі якого лежить розгляд об'єктів як системи, орієнтація на розкриття цілісності об'єкта, виявлення різноманітності зв'язків у ньому і приведення їх до єдиної теоретичної картини. Система - це множина елементів, що знаходяться в певних співвідношеннях і зв'язках один з одним, взаємодіють між собою, утворюють певну цілісність, як ціле взаємодіють із навколишнім середовищем. Теорія системного підходу передбачає визначення щодо досліджуваних систем їх мети, призначення, функції, оточуючого середовища, кордонів, елементного складу та інших обставин - ознак системності.

Стверджується, що як особливий функціонал системи держави України кримінально-правова політика має ґрунтуватись на засадах загальнодержавної системності.

Кримінально-правова політика визначається як загальнодержавна сфера протидії кримінальним правопорушенням (злочинам), змістом якої є нормотворчі та правоохоронні процеси спрямовані на захист базових соціальних інституцій, прав та свобод українських громадян. Через кримінально-правову реалізуються функції держави - утвердження і забезпечення прав та свобод людини. Утвердження прав людини - це інституціоналізація у нормативних актах. Забезпечення прав людини - це, окрім іншого, забезпечення їх належного стану за відсутності протиправних посягань. кримінальна політика держава

Відповідно до цього вбачаються два аспекти кримінально-правової політики держави - нормотворчість щодо кримінально-правових засобів охорони прав громадян, та безпосередньо правоохоронна діяльність. Вони розглядаються на засадах системного підходу. Мета системи кримінально- правової політики збігається з метою її надсистеми - держави України (права і свободи людини). Призначення - гарантії прав і свобод людини. Функціями кримінально-правової політики є утвердження і забезпечення прав та свобод людини в частині нормотворчості та правоохоронної діяльності.

Ключові слова: кримінально-правова політика; злочинність; запобігання злочинності; системний підхід.

Obolentsev Valeriy Fedorovich PhD in Law, Associate Professor, Associate Professor of the Department of criminal and legal policy, Yaroslav Mudryi National Law University

FORMATION OF THE CRIMINAL AND LEGAL POLICY OF THE STATE OF UKRAINE ON THE BASIS OF THE METHODOLOGY OF

THE SYSTEMIC APPROACH

Abstract. In today's conditions of full-scale aggression of the Russian Federation against Ukraine, the measures of criminal law policy acquire special importance, because they are aimed not only at preventing established forms of crime but also at countering the crimes of the occupiers. So now, the effectiveness of criminal law regulation largely depends on the defense capability, and therefore the future of the country.

The purpose of the article: formation of the methodological base of the national crime prevention system.

The task of the article: to determine the principles of the criminal policy of the state of Ukraine in accordance with the methodology of the system approach.

The methodological basis of the research is a systematic approach, which is based on the consideration of objects as a system, focusing on revealing the integrity of the object, identifying the variety of connections in it and bringing them to a single theoretical picture. A system is a set of elements that are in certain relations and connections with each other, interact with each other, form a certain integrity, as a whole interact with the environment.

The theory of the system approach provides for the definition of the studied systems of their purpose, purpose, function, environment, boundaries, elemental composition and other circumstances - signs of systemicity.

It is asserted that, as a special function of the Ukrainian state system, the criminal law policy should be based on the principles of state-wide systematicity.

Criminal law policy is defined as the state-wide sphere of combating criminal offenses (crimes), the content of which is law-making and law enforcement processes aimed at protecting basic social institutions, rights, and freedoms of Ukrainian citizens. Through criminal law, the functions of the state are implemented - the affirmation and provision of human rights and freedoms. Affirmation of human rights is institutionalization in normative acts. Ensuring human rights is, among other things, ensuring their proper condition in the absence of illegal encroachments.

In accordance with this, two aspects of the state's criminal-legal policy can be seen - rule-making regarding criminal-legal means of protecting the rights of citizens, and law enforcement activities directly. They are considered on the basis of a systemic approach. The goal of the system of criminal and legal policy coincides with the goal of its supersystem - the state of Ukraine (human rights and freedoms). Purpose - guarantees of human rights and freedoms. The functions of criminal law policy are the affirmation and provision of human rights and freedoms in terms of rule-making and law enforcement activities.

Keywords: criminal law policy; criminality; crime prevention; systematic approach.

Постановка проблеми

Кримінально-правова політика - це напрямок загальнодержавної діяльності з протидії кримінальним правопорушенням (злочинам) з метою захисту базових соціальних інституцій, прав та свобод громадян. У сучасних умовах повномасштабної агресії рф проти України заходи кримінально-правової політики набувають особливого значення, адже вони спрямовуються не тільки на попередження усталених форм криміналу, але й на протидію злочинам окупантів. Тож зараз від ефективності кримінально-правового регулювання у значному ступені залежить обороноздатність, а відтак - і майбутнє країни.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Узагальнення наукових джерел дає підстави стверджувати про ґрунтовність та комплексність напрацювань вітчизняних фахівців щодо окресленої проблематики.

Зокрема, Острогляд О. визначив первинні ознаки кримінально-правової політики. Дослідник стверджує, що вона є системоутворюючим елементом правової політики держави, а її сутність - розробка стратегії та тактики протидії злочинності із застосування кримінально-правових засобів. Останнє відрізняє кримінально-правову політику від інших складових політики у сфері протидії злочинності - кримінально-процесуальної політики, кримінально- виконавчої політики, кримінологічної (профілактичної) політики)[1, c. 98].

Фріс П.Л. окреслив предмет кримінально-правової політики таким чином: принципи кримінально-правового впливу щодо злочинних проявів; методологічна та нормативна робота щодо криміналізації і декриміналізації суспільно-небезпечних дій; визначення видів та міри покарання щодо окремих посягань; визначення альтернативних покаранню заходів та заходів, що застосовуються разом з покаранням; тлумачення кримінального законодавства; діяльність правоохоронних та судових органів по застосуванню норм кримінального права; визначення методів збільшення ефективності впливу кримінально-правових заходів на суспільну правосвідомість^, с. 17- 18].

Борисов В. І. виділив напрями кримінально-правової політики та окреслив особливості суб'єкта її формування - державної влади[3].

Шепітько М.В. запропонував комплексну модель вітчизняної кримінально-правової політики[4].

Втім, і до цього часу існують методологічні проблеми кримінально- правової політики. Наприклад, серед науковців нема однозначного тлумачення цього терміну. Та й сутнісний зміст цієї реальності ще залишається предметом дискусій. Тож очевидною є доцільність подальшого дослідження теоретичних засад вітчизняної кримінально-правової політики. При тому перспективним нам вбачається застосування методології системного підходу.

Мета та завдання статті

Мета статті: формування методологічної бази вітчизняної системи запобігання злочинності.

Завдання статті: визначити засади кримінальної політики держави України відповідно до методології системного підходу.

Матеріали та методи дослідження

В якості матеріалів нашого дослідження використовувались нормативні акти вищих органів державної влади, які безпосередньо формують державну кримінально-правову політику України.

Стан криміногенної ситуації та оцінка ефективності реалізації заходів кримінально-правової політики нами оцінювались згідно даних кримінально- правової статистики що містяться у звітах Офісу Генерального прокурора.

Методологічною базою нашого дослідження було обрано системний підхід - напрямок вивчення світу, в основі якого лежить розгляд об'єктів як системи, орієнтація на розкриття цілісності об'єкта, виявлення різноманітності зв'язків у ньому і приведення їх до єдиної теоретичної картини»[5, с. 14-15]. Тут система визначається як «... множина елементів, що знаходяться в певних співвідношеннях і зв'язках один з одним, взаємодіють між собою, утворюють певну цілісність, як ціле взаємодіють із навколишнім середовищем.»[5, с.16]. Теорія системного підходу передбачає визначення щодо досліджуваних систем їх мети, призначення, функції, оточуючого середовища, кордонів, елементного складу та інших обставин - ознак системності. Метою системи стверджується 1)завданий ззовні або встановлений самою системою її найбільш бажаний кінцевий стан; 2) реалізація необхідного порядку зміни станів; 3) забезпечення потрібного напрямку руху системи без конкретизації кінцевого стану системи. Функціями системи розуміється зовнішній прояв властивостей об'єкта в оточуючому середовищі. Призначення системи - це її декларована здатність виконувати функції. Зовнішнє середовище (оточення) - це об'єкти, які впливають на систему та на які впливає сама система. Кордони системи у матеріальному Світі - це лінія або поверхня в деякому просторі, що розділяє саму систему і її навколишнє середовище (державний кордон, межа земельної ділянки). У деяких системах це межа, до якої поширюється керуюча інформація системи. За спрямованістю детермінуючого впливу у теорії виділяють адаптаційну та адаптуючу активності системи. Адаптивна активність - це властивість системи пристосуватись до впливу зовнішнього середовища. Адаптуюча активність - це властивість системи впливати на зовнішнє середовище та пристосувати елементи середовища до своїх потреб[5, с. 41].

Раніше ми використали системний підхід задля вивчення державної функціональності[6]. За результатами цих досліджень було запропоновано засоби вирішення проблем системи держави України та вітчизняної системи запобігання злочинності.

Виклад основного матеріалу

Острогляд О. визначав кримінально-правову політику як системоутворюючий елемент державності, що розробляє стратегію і тактику протидії злочинності кримінально-правовими засобами[1, с. 98]. А згідно точки зору Шепітько М.В. кримінально-правова політика - це сфера наукових знань, заснована на дослідженні причин та наслідків злочину задля стратегічної протидії злочинності засобами суспільного та державного впливу, системного реформування кримінальної юстиції на віддалену перспективу[4, с.170].

Як особливий функціонал системи держави України кримінально- правова політика має ґрунтуватись на засадах загальнодержавної системності. Йдеться, зокрема, про те, що системною метою держави України є права і свободи людини, її функціями - утвердження і забезпечення прав та свобод людини, а призначенням - гарантії прав і свобод людини (стаття З Конституції України). Складовими елементами системи української державності є окремі фізичні та юридичні особи, які згідно нормативно визначеної компетенції реалізують державні функції. Внутрішнє функціонування державної системи - це внутрішні зв'язки між такими елементами, а зовнішнє - це зв'язки елементів із населенням у формі правовідносин.

Щодо наведених обставин системності держави України можемо окреслити кримінально-правову політику як загальнодержавну сферу протидії кримінальним правопорушенням (злочинам), змістом якої є нормотворчі та правоохоронні процеси спрямовані на захист базових соціальних інституцій, прав та свобод українських громадян. Фактично через кримінально-правову політику (не лише, а у тому числі) реалізуються функції держави - утвердження і забезпечення прав та свобод людини. Утвердження прав людини - це інституціоналізація у нормативних актах. Забезпечення прав людини - це, окрім іншого, забезпечення їх належного стану за відсутності протиправних посягань.

Відповідно до цього вбачаються два аспекти кримінально-правової політики держави - нормотворчість щодо кримінально-правових засобів охорони прав громадян, та безпосередньо правоохоронна діяльність. Розглядати їх пропонуємо стверджуючи системний характер цієї сфери як однієї з підсистем держав (поряд з іншими - соціальною політикою, зовнішньою політикою, політикою охорони здоров'я та ін.). І щодо цього ми стверджуємо такі обставини.

Мета системи кримінально-правової політики збігається з метою її надсистеми - держави України (права і свободи людини). Призначення, як і у держави - гарантії прав і свобод людини. І як було вказано раніше - функціями кримінально-правової політики є утвердження і забезпечення прав та свобод людини в частині нормотворчості та правоохоронної діяльності.

Звертаємо увагу й на системний характер запобігання злочинності як підсистеми державної кримінально-правової політики. Її мета збігається з загальнодержавною метою, але при тому існує специфіка у призначенні та функціях.

Призначення державної системи запобігання злочинності - утримання населення від порушення правомірних суспільних відносин, перешкоджання потенційній або розпочатій злочинній діяльності. Функціями можна вважати способи утримання населення від злочинних дій та припинення розпочатих злочинних посягань. Фактично це спеціально-кримінологічні та індивідуальні заходи запобігання. Цільовою функцією можна визначити утримання населення від злочинних дій і припинення розпочатих злочинних посягань. Базисною ж функцією є способи діяльності з приводу утримання населення від злочинних дій та припинення розпочатих злочинних посягань (профілактика, випередження та припинення злочинів). Додатковими, зокрема, є функції наукового забезпечення правоохоронної діяльності, розвідка та контррозвідка, професійне самовдосконалення, медичне забезпечення правоохоронців.

Елементний склад державної системи правоохоронних органів як спеціалізованої системи запобігання злочинності можна визначити відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів». Йдеться про: органи прокуратури України, органи

Національної поліції України, органи Служби безпеки України, органи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону України, органи доходів і зборів, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, органи рибоохорони, органи державної лісової охорони.

У системі запобігання злочинності реалізуються координаційні зв'язки: 1) координаційні наради правоохоронних органів; 2) обмін інформацією; 4) спільне планування та реалізація заходів запобігання; 5) доручення прокуратури, СБУ щодо інших відомств на виконання певних дій згідно їх компетенції. Субкоординаційні зв'язки підпорядкованості реалізуються відповідно до ієрархічної структури правоохоронних відомств.

Адаптивна активність системи запобігання злочинності проявляється через залежність від нормативного регулювання, матеріального, фінансового, кадрового забезпечення та від криміногенних процесів у суспільстві.

Адаптуюча активність системи запобігання злочинності - це: 1)її вплив на криміногенну ситуацію в суспільстві; 2)регулювання суспільних відносин через нормотворчість у сфері запобігання злочинності.

Система запобігання злочинності залежить від декількох видів інформації: 1) відомостей про об'єкти, що охороняються; 2) відомостей про посягання, що готуються або вже розпочаті; 3) відомостей про стан, характеристики та можливості самої системи запобігання злочинності.

Об'єктом кримінально-правової політики є злочинність. Результати системного аналізу дають підстави розглядати це явище як систему і окреслити її системні характеристики[6].

Відповідно до вітчизняної доктрини кримінального права загальним об'єктрм злочинів стверджуються усі суспільні відносини, поставлені під охорону кримінального законодавства, і які фактично ж являють собою суспільство[7, с. 72]. Тож саме їх можна визначити метою злочинності. Ця мета неформалізована, але ж є головним соціальним результатом масової злочинної діяльності.

Для злочинності призначенням є порушення правомірних суспільних відносин, а функціями - конкретні способи посягань, передбачені у статтях Особливої частини Кримінального кодексу України.

Базовим структурним елементом системи злочинності є злочини. Звертаємо увагу, що є підстави вважати цю реальність системним об'єктом. У кожному випадку злочин - це поєднання елементів складу злочину. І саме ця єдність являє собою нову емерджентну властивість - суспільну небезпечність.

Функціонування та самодетермінація злочинності відбувається через зв'язки інформаційного та матеріального характеру. Зв'язки інформаційного характеру - субкультура (неформальні норми злочинного соціуму). Зв'язки матеріального характеру проявляються через використання знарядь у повторюваних злочинах, у легалізації доходів одержаних злочинним шляхом, виготовленні, викраденні зброї та подальшому її використанні при вчиненні злочинів; корупції; злочинній діяльності з укриття злочинів; втягуванні у злочинну діяльність; злочинній діяльності засуджених осіб під час відбування покарання. Значною мірою самодетермінація та координація системи злочинності визначається організованою злочинністю.

Адаптивна активність системи злочинності проявляється у її здатності налаштовуватися відповідно до змін зовнішнього середовища - правомірних суспільних відносин, що з'являються як результат науково-технічного прогресу. Безумовно, для адаптуючої активності злочинності принципове значення мають процеси віктимізації, які зумовлюють вибір злочинцями найбільш вразливих правовідносин. Має місце також й пристосування

злочинності до впливу правоохоронної системи.

Адаптуюча активність системи злочинності - пристосування

зовнішнього середовища злочинності до своїх потреб. Йдеться, зокрема, про нові види злочинів у яких використовуються новітні досягнення науково- технічного прогресу, приховування вчинених злочинів; залякування жертв та свідків; корупційні дії з метою забезпечення злочинної діяльності; використання наслідків злочинів задля забезпечення подальшої злочинної діяльності; втягнення нових осіб у злочинну діяльність; використання досягнень науки та техніки задля здійснення злочинної діяльності.

Заходи кримінально-правової політики мають враховувати процеси самодетермінації злочинності.

1. Кримінальна субкультура - неформальні норми злочинного соціуму про дії злочинців.

2. Відомості про латентність та способи вдалих посягань спонукають на нові злочини.

Крім вказаного, вбачаємо підстави виділяти й матеріально-мотиваційні детермінуючі зв'язки комплексного характеру:

1. Корупція у правоохоронних та інших сферах.

2. Технологічна послідовність окремих злочинів (наприклад, легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом, із подальшим їх використанням у злочинній діяльності; виготовлення, викрадення зброї та інших заборонених предметів із подальшим їх використанням при вчиненні злочинів).

3.Злочинна діяльність з укриття злочинів.

4. Втягування у злочинну діяльність.

5. Перерозподіл сфер кримінального впливу, усунення конкурентів.

б.Злочинна діяльність у місцях позбавлення волі засуджених осіб, які раніше вже вчиняли злочини.

Висновки

Наведене дає підстави стверджувати такі обставини.

1 .Кримінально-правову політику держави можна розглядати як систему, властивості якої ґрунтуються на системності держави України.

2.У системі кримінально-правовій політики реалізуються функції її надсистеми - держави. А саме - утвердження (нормотворчість щодо кримінально-правових засобів охорони прав громадян) і забезпечення прав та свобод людини (безпосередньо правоохоронна діяльність).

3.Заходи нормотворчості та кримінально-правової політики мають враховувати системні властивості свого об'єкта - злочинності.

У подальшому має бути проведено більш ґрунтовний комплексний аналіз системи кримінально-правової політики.

Література:

1. Острогляд О. Поняття та ознаки кримінально-правової політики. Национальный юридический журнал: теория и практика. 2020. С. 95-99. С. 98.

2. Фріс П. Л. Кримінально-правова політика Української держави: теоретичні, історичні та правові проблеми. Київ: Атіка, 2005. 332 с.

3. Борисов В. І. Державна політика у сфері боротьби зі злочинністю та її напрямки. Проблеми законності. 2009. Вип. 100. С. 305-312.

4. Шепитько М. В. Понимание уголовной политики и ее модель. Наука кримінального права в системі міждисциплінарних зв'язків : матер. міжнар. наук.-практ. конф., 9-10 жовт. 2014 р. / НЮУ імені Ярослава Мудрого. Харків, 2014. С. 165-170.

5. Сорока К.О. Основи теорії систем і системного аналізу: навч. посіб. Харків: ХНАМГ, 2004. 291 с.

6. Оболенцев В. Ф. Системний аналіз та моделювання системи запобігання злочинності в Україні : моногр. Харків: Юрайт, 2021. 192 с.

7. Бандурка І.О. Об'єкт злочину як кримінально-правова категорія. Право.ua. N 2, 2015. С. 70-75. С. 72.

References:

1. Ostrohlyad, O. (2020). Ponyattya ta oznaky kryminal'no-pravovoyi polityky [Concepts and signs of criminal law policy]. Natsional'nyy yurydychnyy zhurnal: teoriya i praktyka - National legal journal: theory and practice. 8, 95-99. [in Ukrainian].

2. Fris, P. L. (2005). Kryminal'no-pravova polityka Ukrayins'koyi derzhavy: teoretychni, istorychni ta pravovi problemy [Criminal and legal policy of the Ukrainian state: theoretical, historical and legal problems]. Kyiv: Atika. [in Ukrainian].

3. Borysov, V. I. (2009). Derzhavna polityka u sferi borot'by zi zlochynnistyu ta yiyi napryamky [State policy in the sphere of crime control and its directions]. Problemy zakonnosti - Problems of legality. 100, 305-312. [in Ukrainian].

4. Shepyt'ko, M. V. (2014). Ponymanye uholovnoy polytyky y ee model' [Understanding criminal policy and its model]. Proceedings from: Mizhnar. nauk.-prakt. konf., 9-10 zhovt. 2014 r. “Nauka kryminal'noho prava v systemi mizhdystsyplinarnykh zv'yazkiv - Materials of international science and practice conf., 9-10 oct., 2014 “Science of criminal law in the system of interdisciplinary relations” (p.p. 165-170). Kharkiv: NYUU imeni Yaroslava Mudroho. [in Ukrainian].

5. Soroka K.O. (2004). Osnovy teoriyi systemy i systemnoho analizu [Fundamentals of systems theory and system analysis]. Kharkiv: KHNAMH. [in Ukrainian].

6. Obolentsev, V. F. (2021). Systemnyy analiz ta modelyuvannya system zapobihannya zlochynnosti v Ukrayini [System analysis and modeling of the crime prevention system in Ukraine].Kharkiv: Yurayt. [in Ukrainian].

7. Bandurka, I.O. (2015). Ob"yekt zlochynu yak kryminal'no-pravova katehoriya [The object of the crime as a criminal legal category]. Pravo.ua - Pravo.ua. 2, 70-75. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru