Система управління соціально-економічним розвитком територіальних громад у сучасних інституційних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru

Система управління соціально-економічним розвитком територіальних громад у сучасних інституційних умовах

Антонюк Н. А.

доктор економічних наук, професор KEDGE business school, Марсель, Франція

Процик О. С.

кандидат хімічних наук, доцент, доцент кафедри реставрації, Львівська національна академія мистецтв

Любка В. В.

аспірант кафедри маркетингу і логістики, Національний університет «Львівська політехніка»

Анотація

У даній статті були визначені проблемні соціально-економічні аспекти функціонування територіальних громад в Україні, а також ідентифіковано основні детермінанти, які стримують їх розвиток. Автори звернули увагу на те, що в сучасних інституційних умовах система управління соціально-економічним розвитком територіальних громад повинна бути спрямована виключно на задоволення суспільних інтересів. Також була обгрунтована необхідність запровадження дієвих механізмів контролю за діяльністю органів територіальних громад. В цілому, стаття зосереджується на проблемах, пов'язаних з управлінням територіальними громадами, та пропонує шляхи їх вирішення.

Ключові слова: управління, територіальні громади, ефективність, влада, контроль, конфлікт, інститут, інституційне середовище, ресурси.

територіальний громада управління

Annotation

Ukrainian scientists are actively discussing the problems of ensuring sustainable socio-economic development of territorial communities. And this is not surprising because in the conditions of the post-industrial economy, the development of territorial communities is an important factor in maximizing the population's welfare and intensifying economic development.

Issues related to the distribution of power functions between local self-government bodies and state power still need to be solved. That is why it is now extremely important to establish

what causes the delay in qualitative institutional changes in socio-economic systems at the local level, as well as to identify the key inhibiting determinants of effective decentralization in Ukraine.

Defining the above-mentioned aspects would allow society to reduce the number of irrational managerial decisions in managing the socio-economic system.

This article identified the problematic socio-economic aspects of the functioning of territorial communities in Ukraine and also identified the main determinants that restrain their development. The authors drew attention to the fact that in modern institutional conditions, the system of managing the socio-economic development of territorial communities should be aimed exclusively at satisfying the interests of society. It was also described the need to introduce effective control mechanisms over the activities of bodies of territorial communities. In general, the article focuses on the problems related to the management of territorial communities and suggests ways to solve them.

It has been proven that even the existing shortcomings of the functioning of territorial communities in Ukraine should not become an inhibiting factor in the reform of the local government system. The socio-economic development of territorial communities should be continued, regardless of the existence of institutional concepts of dysfunctional cyclicality or the existing paradoxes of deregulation of the economy. At the same time, it becomes obvious that any modernization of the management system of the socio-economic development of territorial communities must necessarily contribute to financial improvement. It is possible to create this only if an effective algorithm of actions is developed, and therefore the neglect of dysfunctions on the part of local authorities is an extremely dangerous socio-economic phenomenon.

Keywords: management, territorial communities, efficiency, power, control, conflict, institution, institutional environment, resources.

Вступ

Українські вчені активно обговорюють проблеми забезпечення стійкого соціально- економічного розвитку територіальних громад [1-7]. І це не дивно, адже в умовах постіндустріальної економіки, розвиток територіальних громад є важливим фактором максимізації добробуту населення і інтенсифікації економічного розвитку.

Досі остаточно не вирішеними залишаються питання обумовлені розподілом владних функцій між органами місцевого самоврядування та державною владою. Саме тому, нині надзвичайно актуально встановити у чому полягають зволікання якісних інституційних змін в соціально- економічних системах на місцевому рівні, а також ідентифікувати ключові гальмівні детермінанти проведення ефективної децентралізації в Україні.

Очевидно, що визначення вищезазначених аспектів дозволило б соціуму зменшити кількість прийняття ірраціональних управлінських рішень в контексті управління соціально-економічною системою.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Теоретико-методичними аспектами розвитку територіальних громад у тій чи іншій мірі займалися такі науковці, як О. Бобровський [1], В. Борденюк [2], Е. Забарна [3], Н. Коваленко [4], У. Мовчан [5], Н. Пак [6], І. Письменний [7] та ін. Однак, як засвідчили результати аналізування цих та інших наукових робіт, на сьогодні, на жаль, недостатньо висвітленими залишаються ані ефективні механізми соціально-економічного розвитку територіальних громад, ані базальні детермінанти стримування місцевого самоврядування у вітчизняних інституційних умовах.

Мета статті - дослідити особливості реформування системи управління соціально- економічним розвитком територіальних громад в контексті децентралізації влади.

Результати

Загальновідомо, що первинним суб'єктом місцевого самоврядування в Україні є територіальна громада. До того ж, очевидно і те, шо відповідно до ст. 140 Конституції України "місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення..." [8]. У цьому зв'язку хотілося б відмітити, що наша держава вже давно ратифікувала Європейську Хартію [9], у якій визначаються доктрина та основні концепції соціально-економічного розвитку територіальних громад, ключові компетентні сфери місцевого самоврядування та ін. Проте, якщо придивитися до сучасного європейського законодавства більш уважно, то стане цілком очевидним і те, що воно чітко не ідентифікує засади розвитку територіальних громад і, як наслідок, питання муніципальних соціально-економічних ресурсів знаходяться в "орбіті уваги" тих представників влади, які мають найтісніший контакт з місцевим населенням. Інакше кажучи, соціально-економічні функції на місцях виконують ті інститути влади, які демонструють найефективніші системи управління соціумом [10]. Отож, ані європейське, ані євроатлантичне законодавство, на жаль, не дають нам однозначної відповіді, як саме повинні формуватися засади соціально-економічного розвитку територіальних громад в Україні, а вони лише ідентифікують основні вектори побудови системи управління соціально-економічним розвитком територіальних громад в українських інституційних умовах.

Слід відмітити, що на сьогодні значна частина вітчизняних науковців приходять до висновку [2-5], що нашій державі вкрай необхідні радикальні інституційні зміни в контексті побудови конкурентоспроможної системи управління соціально-економічним розвитком. Однак варто зауважити, що ідентифікуючи основні цілі та проводячи заходи інституційного реформування територіальних громад, державній владі потрібно відштовхуватися від реальних фінансово- економічних можливостей вітчизняної економіки, а також пам'ятати, що некоректне та / або помилкове комбінування нових інститутів здатне спричинити або застійні інституційні явища, або анергію чи навіть інволюцію інституційного середовища. Цілком очевидно, що корегування та аналізування особливостей розвитку інститутів має відбуватися у спосіб, який дозволятиме узгоджувати інтереси між основними учасниками соціально-економічних відносин.

Наукове аналізування основних проблем системи управління соціально-економічного розвитку територіальних громад в контексті оптимального осмислення досвіду функціонування сучасних агентів ринку, дозволив здійснити раціональну систематизацію основних проблем у розвитку вітчизняних територіальних громад (рис. 1). Варто відмітити, що державна влада у повній мірі визнає усі вищезазначені проблеми розвитку територіальних громад та намагається їх вирішити.

Необхідно відмітити, що сама логіка життя підказує нам, що розпоряджання усіма територіальними ресурсами має відбуватися не за рахунок використання державної системи регулювання, а воно повинно здійснюватися на основі використання органів місцевого самоврядування. Між тим варто пам'ятати і те, що в умовах постіндустріального розвитку суттєве відсторонення державної влади від функцій соціально-економічного регулювання може спричинити серйозні дисфункції інтересам держави.

Місцеві депутати, які представляють інтереси територіальних громад досить часто можуть надавати пільги агентам ринку щодо сплати бюджетних надходжень (податків і зборів), що, по суті, призводить до розбалансування бюджетної системи. Саме тому, на нашу думку, для ефективного управління фінансово-економічними ресурсами потрібно розробити та запровадити принципи результативного покарання за розбалансування загальнодержавної бюджетної системи та неефективне використання бюджетних ресурсів.

Ідентифікація інструментів забезпечення територіальних громад фінансовими ресурсами є основним фактором їхнього соціально-економічного розвитку в умовах сьогодення. Адже для того, щоб місцева влада була повноцінною, вона повинна бути повною мірою самодостатньою, тобто забезпеченою фінансами для виконання основних завдань та / або функцій, лише за таких умов, на нашу думку, можливе прийняття дієвих управлінських рішень.

Рис. 1. Універсальна систематизація сучасних проблем розвитку територіальних громад в Україні

Джерело: сформовано на основі [1-7; 13].

Більша частина бюджетів територіальних громад (особливо в умовах воєнного стану) суттєво залежать від міжбюджетних трансфертів, які часто-густо надаються з державного бюджету. Очевидно, що значна частина бюджетів територіальних громад не можуть бути виконані самостійно у фінансовому плані, а тому виникає необхідність органам місцевого самоврядування оформляти фінансові позички з бюджету вищого рівня.

До головних перешкод на шляху створення ефективної системи управління соціально- економічними ресурсами лежить низька інституційна спроможність територіальних громад стосовно вирішення проблем місцевого значення. Адже фінансова компонента більшості територіальних утворень не спроможна забезпечити їхню належну діяльність, а тому проблема нестачі фінансових ресурсів змушує місцеву владу відмовлятися від здійснення комплексу специфічних повноважень.

Будь-які нормативно-правові акти в економічній сфері, по своїй суті, є різновидом інституційних угод [11]. А реальні інституційні угоди майже ніколи не можуть бути досконалими, у тому числі в силу низки різноаспектних обставин - дисфункційних моделей економічної поведінки сучасних агентів ринку, інформаційної асиметрії, фінансово-економічної проблеми безбілетника та ін. Комплекс таких явищ і визначає значною мірою проблеми побудови дієвої системи управління соціально-економічним розвитком територіальних громад.

Таким чином, здійснюючи оцінку діяльності територіальних громад, надзвичайно важливо фокусувати увагу на причинах гальмування їх соціально-економічного розвитку. Не секрет, що дії будь-яких агентів ринку визначаються відповідними рішеннями, які приймаються ними в контексті реалізації власних цілей на основі неповної інформації і обмежених ресурсів, а тому на сьогодні зростає значення розробки контролю за діями представників територіальних громад під час виконання ними своїх службових обов'язків.

Нині необхідні надійні гарантії того, що влада територіальних громад не буде проводити фінансово-економічні зловживання та / або здійснювати якісь адміністративні правопорушення. Емпіричний аналіз показав, що під наративами модернізації інститутів місцевого самоврядування окремі представники територіальних громад ведуть банальну боротьбу за фінансово-економічні ресурси. Тим паче загальновідомо, що відповідно до ст. 142 Конституції України «... фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад» [8]. Отож, нині можна сміливо стверджувати, що територіальні громади в особі їх представників мають серйозні можливості щодо розпоряджання фінансовими ресурсами та землею, до речі, вони також мають право отримувати кредити у фінансових установах.

Необхідно відмітити, що на перший погляд, здавалось б, отримання повноважень на місцевому рівні, а також прийняття соціально-економічних рішень відповідними територіальними громадами, у якості колегіальних місцевих органів влади, є найкращим та найоптимальнішим механізмом захисту інтересів пересічних жителів відповідних громад. Однак, не все так просто, оскільки вітчизняна практика функціонування влади в межах територіальних громад, досить часто демонструє соціуму ігнорування ключових детермінант відповідальності.

Слід відзначити, що у нашій державі непоодинокими є випадки, коли органи місцевого самоврядування не повертали фінансові ресурси, які вони отримували з державного бюджету. Однією із найбільших небезпек розвитку територіальних громад є те, що у нашій країні відсутня належна система контролю за колегіальними рішеннями, які приймаються органами місцевої влади. Такі дефекти управління обумовлені складністю притягнення посадових осіб територіальних громад до кримінальної відповідальності в контексті прийняття ними неправомірних або опортуністичних рішень.

Отож, глибоко переконані, що без запровадження у нашій державі дієвої системи відповідальності територіальних громад, створити ефективну ринкову економіку не представляється можливим. В іншому випадку, ми можемо отримати ефект зловживання владою на місцевому рівні. У світовій історії вже були подібні прикрі випадки у XVI-XVII ст., коли іспанська та португальська інквізиція на місцевих рівнях створювали колегіальну владу у вигляді депутатських корпусів, а потім під релігійною егідою здійснювали грабунки та проводили рентоорієнтовану поведінку і, як наслідок, відбувалися незаконні захоплення загальнодержавних інститутів влади [12].

Таким чином, побудова ефективної системи управління соціально-економічним розвитком можлива лише за умов досягнення балансу інтересів між функціями органів державної влади та територіальними громадами, тобто оптимальний рівень влади на місцях має відповідати співвідношенню двох факторів - свободи прийняття рішень та відповідальності, у тому числі кримінальної за прийняття незаконних або опортуністичних рішень.

Вважаємо, що оптимальна система управління соціально-економічним розвитком можлива лише за умов надання територіальним громадам додаткових владних функцій та повноважень [13]. Інакше кажучи, влада територіальних громад повинна володіти важелями контролю за діяльністю агентів ринку, оскільки саме від цього залежить рівень та якість життя соціуму.

Особливу увагу під час вдосконалення системи владних повноважень на місцевому рівні потрібно приділити питанням банкротства суб'єктів господарювання. Потрібно якомога швидше розробити та запровадити механізм та / або порядок відповідальності органів територіальних громад за проведенням специфічного моніторингу процедури банкрутства основних бюджетоутворюючих суб'єктів господарювання на відповідних місцевих територіях, у тому числі з метою ідентифікації випадків доведення агентів ринку до фіктивного банкрутства в сучасних інституційних умовах.

Важливою компонентою розвитку територіальних громад є відкритість місцевої влади. Звідси випливає, що необхідною умовою ефективної та прозорої діяльності є систематичне висвітлення громадськості результатів роботи влади на місцях. Вважаємо, що одним із дієвих шляхів забезпечення відкритості є узгодження усіх планів чи проектів рішень органів влади територіальних громад з громадськими організаціями і установами, а також висвітлення їх діяльності у засобах масової інформації.

Серйозним стримуючим фактором соціально-економічного розвитку територіальних громад є корупція, тобто система протиправної діяльності, суть якої зводиться до використання службовими особами місцевої влади владних повноважень в контексті особистої максимізації вартості. Безумовно, що прояви корупційних діянь на місцевому рівні можна спостерігати майже у всьому світі, але в сучасних інституційних умовах надзвичайно важливо не допустити, щоб корупція в нашій державі стала системним явищем.

Досить часто корупційні дії в межах територіальних громад можуть відбуватися шляхом запровадження механізмів здирства фінансових ресурсів, у тому числі на основі створення добровільних внесків коштів від учасників ринкових відносин у позабюджетні фонди, які активно формуються територіальними громадами. Очевидно, що левова частка таких коштів формується за рахунок благодійних внесків суб'єктів господарювання і хоча яскравих фактів порушення норм діючого законодавства, під час мобілізації таких фінансово-економічних ресурсів виявлено не було, але це не свідчить, що їх немає реальному економічному житті. На нашу думку, подібні механізми фінансового забезпечення функціонування територіальних громад, вимагають розробки ефективних інструментів контролю за місцевими розпорядниками бюджетних ресурсів.

У сучасних інституційних умовах перед суспільством повстають серйозні дилеми: з однієї сторони - потрібно швидко та якісно розвивати територіальні громади, а з іншої - зростає необхідність удосконалення організаційно-управлінського механізму контролю за владою на місцях в контексті забезпечення стійкого соціально-економічного розвитку.

Вітчизняна інституційна сфера породжує і інші проблеми, які обумовлені необхідністю удосконалення інструментів направлених на недопущення проведення опортуністичних економічних моделей поведінки владою територіальних громад у формі різноманітних дисфункцій, таких як недобросовісна конкуренція, провали ринку, зведення рахунків з окремими агентами бізнесу тощо.

Необхідно визнати, що посилення процесів розвитку територіальних громад, які відбулися після Революції Гідності, на жаль, поки що не принесли бажаних фінансових та соціально- економічних результатів. Адже, нині діюча децентралізація влади загострили і без того непросту ситуацію стосовно економічного розшарування українського соціуму за доходами. До цього слід додати і те, що скорочення кількості районів та масове об'єднання інших адміністративно- територіальних одиниць у нашій державі аж ніяк не допомогло у кардинальному вирішенні проблеми економії фінансово-економічних ресурсів: у багатьох об'єднаних територіальних громадах питома вага видатків, які виділяються на утримання керівного апарату управління, суттєво зросла. Отож, звідси може виникнути логічне питання - у чому ж тоді полягав сенс фінансово-економічної децентралізації в контексті розвитку територіальних громад.

Наголошуємо, що без запровадження дієвих джерел фінансування та / або ефективних заходів контролю за витрачанням бюджетних ресурсів територіальних громад, їх розвиток скоріше за все буде нестійким.

Висновки

Таким чином, вищезазначене свідчить, що процес розвитку інституту територіальних громад напряму пов'язаний із проблемою захоплення фінансово-економічного регулятора. На нашу думку, ірраціональними є сподівання соціуму, що агенти ринку, які водночас є депутатами територіальних громад, принагідно не виявлять бажання збагатитися за рахунок спільних інтересів, наприклад, під час прийняття рішень щодо виділення фінансової допомоги на розвиток тої чи іншої сфери. Саме тому, на сьогодні можна сміливо стверджувати, що основним завданням державної влади є формування системи ефективних антикорупційних механізмів направлених на регулювання соціально-економічного розвитку територіальних громад.

Глибоко переконані, що навіть нині існуючі недоліки функціонування територіальних громад в Україні, не повинні стати гальмівним фактором реформування системи місцевої влади. Соціально- економічний розвиток територіальних громад слід продовжувати, не зважаючи навіть на існування інституційних концепцій дисфункційної циклічності чи існуючих парадоксів дерегулювання економіки. Водночас стає очевидним і те, що будь-яка модернізація системи управління соціально- економічним розвитком територіальних громад має в обов'язковому порядку сприяти фінансовому покращенню. Створити це можливо лише за умови розробки результативного алгоритму дій, а тому неврахування дисфункцій з боку місцевої влади є вкрай небезпечним соціально-економічним явищем.

Таким чином, не слід ідеалізувати сучасні моделі соціально-економічного розвитку територіальних громад в Україні. Здійснюючи інституційне оцінювання розвитку територіальних громад, потрібно чітко розуміти, що без створення ефективних механізмів контролю та / або запровадження дієвих інструментів протидії дисфункціям в системі органів місцевої влади, досягнути формування належної системи управління соціально-економічним розвитком неможливо. На нашу думку, лише виважена політика модернізації системи управління соціально-економічним розвитком територіальних громад може створити умови для ефективної моделі влади у нашій державі, але саме ідентифікація рівня делегування повноважень та / або створення балансу функцій і є, найскладнішим завданням сьогодення в інституційному середовищі України.

Список використаних джерел

Бобровський О. І. Територіальні громади як суб'єкти публічного управління первісних територіальних ланок суспільства. Науковий вісник: державне управління. 2020. № 2. С. 32-44. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/nauvisdu 2020 2 5

Борденюк В. В. Територіальні громади як суб'єкти цивільних зобов'язань. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2015. № 6. С. 32-39. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nzizvru 2015 6 7.

Забарна Е. М. Територіальні громади в європейському транскордонному просторі. Економічний форум. 2020. № 3. С. 3-9. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ecfor_2020_3_3

Коваленко Н. В. Децентралізація публічної влади в контексті сучасного розвитку України.

Публічне управління та регіональний розвиток. 2020. № 8. С. 563-583. URL:

http://nbuv.gov.ua/UJRN/purr 2020 8 12.

Мовчан У. І. Децентралізація в українській неопатримоніальній демократії: переваги, недоліки та шлях до потенційного миру. Політикус. 2021. Вип. 6. С. 44-48.

Пак Н. Т., Подвірна Н. С. Територіальні громади як основний елемент місцевого самоврядування. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія : Економіка і менеджмент. 2018. Вип. 29. С. 63-67.

URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvmgu_eim_2018_29_14

Письменний І. В. Територіальні громади як суб'єкти активного розвитку громадянського суспільства в Україні. Державне управління та місцеве самоврядування. 2019. Вип. 1. С. 144149. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/dums 2019 1 20.

Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text

Закон України "Про ратифікацію Європейської хартії місцевого самоврядування" від 15.07.1997 р. № 452/97-ВР. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/452/97-%D0%B2%D1%80

Європейська хартія місцевого самоврядування від 15.10.1985 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994 036#Text

Семцов В. М. Інституціоналізація організаційно-поведінкових змін у діяльності підприємств аграрної сфери України: концепт неспостережуваних економічних процесів: монографія. Вінниця: Рогальська І. О., 2018. 480 с.

Григулевич Й. Р. Інквізиція. Київ: Урожай, 1989. 420 с.

Стойка А. В., Чечель А. О., Головіна О. І. Фінансова децентралізація як чинник сталого

територіального розвитку. Менеджер. 2020. № 1. С. 60-77.

URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nzhm 2020 1 6.

Размещено на Allbest.ru