Зміна парадигми у формуванні сучасної соціальної політики держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпровський державний аграрно-економічний університет

ЗМІНА ПАРАДИГМИ У ФОРМУВАННІ СУЧАСНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

Приходько Ігор Павлович, доктор наук

з державного управління, професор, завідувач

кафедри обліку, оподаткування та управління

фінансово-економічною безпекою

Вступ

Соціальна політика у суспільстві спрямована на вирішення цілого комплексу складних та суперечливих завдань. її результативність багато в чому визначає успіх соціально-економічних перетворень.

Добробут громадян, якість життя - це питання не лише соціальної справедливості, а також соціальної стабільності, згоди у суспільстві, економічної ефективності. Ключові питання соціальної політики країни реалізуються через поставлені цілі, механізми та стійке фінансове забезпечення, які визначаються обраною моделлю соціальної політики.

Соціальна політика виступає одним з найважливіших напрямів державного регулювання економікою, адже кінцевою метою діяльності держави є досягнення високого рівня добробуту суспільства та створення умов для його подальшого розвитку, а соціальна політика має безпосереднє відношення до вирішення цього завдання.

Окрім того зміни в економічному, соціальному, технічному, екологічному та демографічному просторі в сучасний умовах г негативно позначилися на стані соціальної політики не тільки в Україні, а й також на стані соціальної політики інших держав [2]. Все це підтверджує актуальність питання, яке досліджується.

Огляд останніх джерел досліджень і публікацій

Питанням формування та реалізації соціальної політики присвячено наукові праці таких вчених, як О. Амоша, О. Бражко, М. Головатий, О. Давидюк, Г Лопушняк, О. Макарова, І. Рудкевич, О. Сергієнко, А. Сіленко, А. Халецька та ін. Проведені дослідження розкривали питання взаємозв'язку економічного та соціального розвитку. Треба зауважити, що з часом змінилися вектори формування та реалізації соціальної політики, підходи до забезпечення сучасними суспільствами соціальної якості життя.

Метою статті є окреслення пріоритетних напрямів соціальної політики та невирішених завдань в сучасних умовах.

Основний матеріал і результати

Соціальна політика знаходиться в основі розвитку та управління кожної країни. Незалежно від впливу численних факторів і проблем, вона значною мірою визначає фізичний та психічний стан населення, а також взаємозв'язок між людьми. З іншого боку, соціальна політика дає можливість більш глобального вивчення та вирішення життєво важливих соціальних проблем громадянського суспільства.

Термін «соціальна політика» часто вживається як у науковій літературі, так і в повсякденному побуті і найчастіше до нього вкладаються різні поняття. По-різному інтерпретують соціальну політику юристи, економісти, політологи, журналісти. Отже нині не існує єдиної думки щодо тлумачення категорії «соціальна політика». Одні вчені під соціальною політикою розуміють інструмент, який допомагає зберегти цілісність та суверенність держави із отриманням сукупних переваг, до яких віднесено: об'єднання суспільства, підвищення якості і рівня життя, забезпечення соціальної відповідальності, сталого розвитку [5].

Жеребило І.В. «соціальну політику» визначає як сукупність заходів певного напряму, які направлені на вирішення проблем соціальної сфери [3].

Колектив авторів пропонують розглядати соціальну політику як комплекс розроблених і реалізованих програм і заходів (фінансових, соціально-економічних, нормативно-правових, організаційних) зі сторони державного та приватного сектора з метою формування оптимального соціального середовища на основі забезпечення соціального захисту, гарантій, прав [2]. Дослідження соціальної політики у роботі [8] акцентує увагу на тому, що соціальна політика є частиною державного управління.

Отже, соціальна політика повинна розглядатися як діяльність з регулювання відносин рівності між різними індивідами та соціальними групами суспільства. Її значення визначається можливістю встановити на базі комплексного підходу:

- економічні позиції різних соціальних груп та індивідів, визначаючи різницю між ними щодо доходів, споживання, умов праці, охорони здоров'я тощо;

- розкрити причини існуючої нерівності;

- шукати конкретні та специфічні заходи щодо подолання існуючих соціальних відмінностей.

Метою соціальної політики держави є формування стабільного та високорозвиненого суспільства, в якому не існує різких соціальних контрастів, досягнуто прийнятний життєвий рівень та якість життя, забезпечено умови для розвитку людського потенціалу, є достатній ступінь суспільної згоди та суспільної солідарності, а соціальні протиріччя вирішуються без гострих конфліктів. Побудова такого суспільства вимагає великих зусиль та певного часу.

Нині перед більшою частиною населення стоїть завдання досягнення відповідності матеріальної забезпеченості людей прийнятному життєвому стандарту. На першому плані соціальної політики знаходяться: створення адекватних умов новим поколінням для професійної та загальноосвітньої підготовки до трудової діяльності; забезпечення ефективної зайнятості працездатного населення, підвищення доходів населення, покращення якості та забезпечення доступності соціальних послуг незалежно від місця проживання громадян, розвиток інтелектуального та культурного потенціалу нації, здійснення адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям та громадянам.

Однією з найбільш суттєвих відмінностей сучасного курсу соціальної політики попередніх етапів є прагнення сприяти активній життєвої позиції людей, створення умов для повної реалізації їх потреб до самоствердження та досягнення більшого матеріального достатку, налагодження зв'язку між життєвим рівнем працездатного члена суспільства та його власних зусиль. З цією метою необхідно змінити багато компонентів соціально-трудових відносин, посилити стимулюючу роль оплати праці, удосконалити соціальні інститути, розвинути ринок праці та житла, покращити систему пенсійного забезпечення та соціального обслуговування населення, реформувати соціальну сферу, створити інститут державно-приватного партнерства тощо.

Зараз постає питання щодо підвищення ефективності соціальної політики, розробки механізмів раціонального використання ресурсів, які виділяються на соціальні цілі. Найбільш актуальним та складним завданням реформування механізмів реалізації соціальної політики є поєднання вимог соціальної справедливості та економічної ефективності, соціальних цілей та раціональних шляхів їх досягнення. І якщо питання економічної ефективності багато в чому може бути вирішено шляхом формування та використання ринкових принципів і важелів, то соціальна сфера з її особливої значимості може бути повністю підпорядкована вимогам ринку. У соціальній сфері відтворюється головний потенціал країни - кваліфікація, здоров'я та духовний настрій її громадян. Тому соціальна політика є складним об'єктом державного регулювання.

Основною проблемою є пошук коштів для надання соціальної допомоги тим групам населення, які не можуть без неї вижити, і при цьому підтримати та забезпечити бюджетним фінансуванням ті напрямки, без яких неможливий майбутній розвиток держави (освіта, наука, культура, доступна медична допомога, інформаційне забезпечення).

Отже, основними пріоритетами в соціальній політиці є наступні:

- підвищення рівня та якості життя населення через посилення ролі заробітної плати як головного фактора, який стимулює економічний розвиток, ефективність економіки, зростання реальних грошових доходів, зменшення кількості малозабезпечених громадян, недопущення надмірної диференціації за рівнем доходів різних груп населення в регіонах;

- вдосконалення трудових відносин та зайнятості населення;

- соціальний захист населення;

- вдосконалення пенсійного забезпечення через зміцнення страхових принципів, встановлення залежності розміру пенсій від заробітку та страхового стажу;

- покращення демографічної ситуації;

- молодіжна політика

Основними напрямами реалізації поставленої мети є:

- забезпечення ефективності зайнятості населення на основі модернізації існуючих та введення нових робочих місць;

- поступове наближення країни за рівнем заробітної плати до розвинених європейських держав;

- зміцнення здоров'я, збільшення народжуваності та очікуваної тривалості життя населення;

- розвиток інтелектуального та культурного потенціалу нації;

- покращення якості та забезпечення доступності соціальних послуг незалежно від місця проживання.

Обов'язковою умовою ефективної реалізації нової моделі соціальної політики є надання адекватних можливостей для різних верств населення відкривати власний бізнес з метою нарощування ВВП, зростання кількості платників податків та розширення бази оподаткування, поліпшення макроекономічних показників країни. соціальний політика держава ресурс

Соціальна держава, за всіх декларованих прав і свобод, які розглядаються як орієнтир, вектор розвитку, на цьому етапі неспроможна задовольняти свої функції у повному обсязі. Тому як один із своїх компонентів нова парадигма розвитку концепції соціальної держави має визначати її пріоритети на найближчі конкретні періоди щодо різних суб'єктів держави та напрямів соціальної політики. Пріоритети у реалізації встановлених принципів слід визначати виходячи зі ступеня гостроти найважливіших соціально-економічних та політичних проблем.

На даному етапі у вирішенні головних соціальних завдань держава з метою оптимізації зусиль щодо побудови соціальної держави орієнтується на пріоритети у сфері зайнятості, політики доходів, соціального захисту населення, формування соціокультурного середовища. Перелічені заходи повинні здійснюватися шляхом послідовної реалізації соціальної політики на державному, регіональному та місцевому рівнях, а також на основі інтегральної оцінки її ефективності і за умови залучення до її реалізації всіх зацікавлених суб'єктів. Ми погоджуємось, що нині зміст соціальної держави розкривається не лише через надання безлічі пільг та інших видів допомоги, а й також через забезпечення громадянам таких умов, в яких кожен з них не потребував допомоги і мав можливість досягти бажаного власними силами [6].

При реалізації оновленої концепції соціальної держави не можна недооцінювати значимість конфліктів, які виникають при зіткненні державних, громадських і приватно-економічних (ринкових) інтересів. В новій парадигмі має бути яскраво виділено функції та ознаки соціальної держави. Соціальна держава, на відміну від інших, має низку ознак, до яких належать: а) правова основа соціальної політики; б) наявність системи соціального страхування; в) існування бюджетних соціальних виплат; г) існування державних систем соціального захисту, соціального забезпечення та забезпечення зайнятості; д) доступність соціальної підтримки всім без винятку членам товариства; е) прийняття державою відповідальності за рівень добробуту громадян; ж) існування інститутів громадянського суспільства. У новій парадигмі пропонуємо врахувати можливості створення умов для реалізації людського потенціалу кожного працездатного громадянина з тим, щоб він зміг максимально реалізувати свої можливості матеріального та культурно-духовного забезпечення своєї життєдіяльності та членів сім'ї. А це у свою чергу означає визнання людини як безпосереднього суб'єкта інвестицій у свій соціальний розвиток відповідно до власних потреб.

Висновки

Виходячи з усього зазначеного вище можна констатувати, що нині при формуванні соціальної політики потрібно враховувати новий підхід, використання нових стандартів та підходів. Як один із своїх компонентів нова парадигма розвитку концепції соціальної держави має визначати її пріоритети на найближчі конкретні періоди щодо різних суб'єктів держави та напрямів соціальної політики. Пріоритети у реалізації встановлених принципів слід визначати виходячи зі ступеня гостроти найважливіших соціально-економічних та політичних проблем. Вони визначаються з урахуванням історичної ситуації, що склалася, необхідності усунення значних протиріч, вирішення яких визначає здебільшого перехід суспільства на якісно новий рівень. Актуальність зазначених вище та інших проблем соціальної політики не викликає сумніву, тому необхідно надалі поглиблювати дослідження у цьому напрямі.

Список використаних джерел