Національна безпека України: понятійно-категоріальне осмислення

Вступ

Постановка проблеми. Безпека є однією з найважливіших потреб людства та необхідною умовою функціонування суспільства. Вона становить основу для забезпечення стабільності, розвитку та благополуччя як на рівні громадянина, так і держави загалом. Українське суспільство завжди було свідомим важливості збереження території Батьківщини для нащадків. Це завдання не втрачало актуальності протягом всього історичного періоду і переживало різні виклики та перешкоди. Не виключення, що сьогодні українці прагнуть до збереження їхніх культурних, історичних, економічних та політичних інтересів на своїй території. Такі дії є важливими для забезпечення майбутнього процвітання держави та її народу. Однак, різноманітні конфлікти між країнами і в їх межах несуть серйозні наслідки, зокрема порушення норм міжнародного права, загрози національній та глобальній безпеці, людські трагедії та економічні втрати. Зростання рівня глобалізації та технологічних досягнень спричиняє все більшу залежність країн одна від одної. Тому питання національної безпеки стає дедалі складнішим та потребує пильної уваги і співпраці між державами.

Мета дослідження полягає у з'ясуванні поняття «національна безпека», його значенні на сучасному етапі розвитку громадянського суспільства і правової держави на основі аналізу чинного законодавства та поглядів вітчизняних науковців.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема безпеки на сучасному етапі розвитку соціогуманітарного знання привертає увагу дослідників як в Україні, так і за її межами у різних галузях. Особливо це стосується політології, філософії, соціології, правової науки, міжнародних відносин тощо. У дослідженні поняття національної безпеки вагомий внесок зробили В. Антонов, В. Білий, В. Михальчук, О. Гончаренко, І. Доронін, А. Кузьменко, В. Лісовський, О. Соснін, Ю. Шемшученко. Їх праці послужили теоретичним підґрунтям для нашої наукової розвідки.

Результати

Сьогодні сфера безпеки особливо потребує категоріального осмислення, оскільки відіграє важливу роль у функціонуванні суспільства і є його фундаментальною цінністю. З огляду на це, вкрай важливо акцентувати увагу на понятті національної безпеки, для тлумачення якої ми звернемося, передусім, до вітчизняного законодавства. Так, Закон України «Про національну безпеку України» визначає останню як «захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз» [1]. Зважаючи на вищенаведену законодавчу норму, національну безпеку можна описати як стан організації захисту відповідних об'єктів, який гарантуватиме їх цілісність та недоторканість. Однак, законодавством не визначено перелік об'єктів, які є складовими національної безпеки. Із цитованого визначення можна дійти висновку про існування таких об'єктів національної безпеки як державний суверенітет, територіальна цілісність, демократичний конституційний лад та інші національні інтереси України, що потребують захисту від існуючих та можливих загроз. Зазначений перелік об'єктів національної безпеки часто називають національними інтересами України, хоча сама норма закону вказує на те, що такий перелік не є вичерпним і до нього можуть належати інші об'єкти. Не менш важливим, на наш погляд є те, що національна безпека включає широкий спектр аспектів, враховуючи військову безпеку, політичну стабільність, економічну безпеку, енергетичну безпеку, кібербезпеку, безпеку засобів масової інформації, безпеку критичної інфраструктури, боротьбу з тероризмом, злочинністю, збройними конфліктами, пандеміями та іншими загрозами.

В. Білий, В. Михальчук національну безпеку називають здатністю держави зберігати свою цілісність, вирішувати політичні, економічні, соціальні та інші питання й виступати самостійним суб'єктом системи міжнародних відносин. Розглядаючи політику національної безпеки, автори наголошують на її спрямованості, а саме забезпеченні реалізації національнх інтересів з використанням усього арсеналу наявних засобів [2, с. 94]. Можемо додати, що поняття національної безпеки означає стан безпеки та захищеності держави від внутрішніх та зовнішніх впливів, які можуть поставити під загрозу її територіальну цілісність, суверенітет, політичну стабільність, економічний розвиток, соціальну безпеку та благополуччя громадян.

Окремі науковці розглядають національну безпеку як категорію, яка характеризує ступінь захищеності життєво важливих інтересів, прав і свобод людини, суспільства і держави загалом від зовнішніх та внутрішніх загроз або навпаки, ступінь відсутності загроз щодо прав та свобод людей, базових інтересів і цінностей [3, с. 43]. Забезпечення національної безпеки передбачає вжиття заходів з попередження потенційних загроз, реагування на них та мінімізацію їхніх негативних наслідків. Це включає управління ризиками, розвиток стратегічних планів, створення відповідних інституційних механізмів, співпрацю з іншими країнами та міжнародними організаціями. Укладання і дотримання міжнародних договорів та правових зобов'язань сприяє підтримці національної безпеки через обмін інформацією, спільні оперативні дії та подолання спільних викликів.

Цікавою та слушною видається думка О. Сосніна щодо словосполучення «національна безпека», яку науковець розглядає на трьох рівнях, як: а) безпеку народу, нації, тобто населення країни, у тому числі, як моноетносу, так і багатонаціонального народу, де представники різних національностей виступають як співгромадяни; б) безпеку суспільства, де сукупність людей об'єднані історично обумовленими умовами спільної життєдіяльності; в) безпеку держави як організаційно-правової форми об'єднання народів, нації, що є засобом ведення спільних справ. У забезпеченні всіх рівнів національної безпеки, на думку автора, важливе значення відіграє реалізація збалансованих інтересів особистості, суспільства та держави як у внутрішньополітичній, економічній, соціальній, міжнародній, інформаційній, військовій, екологічній, так і в інших сферах. В основі відносин між суб'єктами безпеки закладені їх інтереси або ж протиріччя інтересів, відношення світової спільноти до проблем взаємної безпеки, а також геополітичне положення суб'єктів [4]. Виходячи з цього, головні складові національної безпеки включають безпеку особистості, безпеку держави і безпеку суспільства, де кожна з них відіграє свою роль у забезпеченні загальної національної безпеки. Варто додати, що безпека особистості передбачає захист прав і свобод кожної особи в межах суспільства. Це охоплює гарантування основних прав людини, таких як життя, свобода, безпека, принципи справедливості та законності. Безпека держави стосується забезпечення територіальної цілісності, суверенітету і безпеки держави. Це включає захист від зовнішніх загроз, таких як агресія, тероризм, кібератаки, а також здатність держави до ефективного управління своїми внутрішніми справами, виконання законів, забезпечення правопорядку тощо. У свою чергу безпека суспільства включає забезпечення стійкого функціонування суспільства загалом. Це охоплює такі аспекти як соціальна справедливість, економічна безпека, соціальний захист, забезпечення належного рівня якості життя громадян.

Термін «національна безпека» почав широко використовуватися після закінчення Другої світової війни, хоча концепція захисту держави від зовнішніх загроз існувала задовго до цього. Важливо розуміти, що поняття безпеки завжди було актуальним для держав, і вони вживали заходів щодо захисту своїх інтересів.

Під час створення та існування незалежної України домінував спрощений підхід до ідентифікації небезпек та загроз цілісності території країни. Це пов'язувалося з багатьма факторами, такими як: низький рівень свідомості та розвитку національної безпеки в Україні на початку незалежності; несприятливі економічні умови, що унеможливлювали проведення необхідних заходів з підвищення безпеки; недостатньо розвинена система військової та політичної безпеки, а також недостатнє фінансування цих сфер; нерозвинена система інформаційної безпеки, що не дозволяла належним чином відстежувати та аналізувати загрози та небезпеки; політична нестабільність та відсутність єдиної стратегії з питань національної безпеки. Не менш важливим є аналіз політиками лише тих загроз, які їх цікавили, а потім прийняття заходів щодо їх нейтралізації. У результаті склалося фрагментарне уявлення про загрози. Цей недолік призвів до ситуації, у якій заходи, що вживалися державою, були спрямовані проти одних загроз, а реальна небезпека виникла в іншому напрямку [5, с. 32]. Ці фактори зумовили той факт, що під час створення та існування незалежної України було складно визначити всі можливі загрози та небезпеки, що могли стати причиною порушення територіальної цілісності держави.

Сприйняття «національної безпеки» є характерним для демократичного суспільства та демократичних держав. Національна безпека трактується як захищеність інтересів суспільства та кожного індивідуума, що складає населення держави. Мета останньої полягає у забезпеченні безпеки кожній особі та суспільству загалом і є умовою її існування. Тому забезпечення національної безпеки й повинно розглядатись як основна функція сучасної держави [6, с. 146] та здійснюватись у контексті демократичних цінностей, прав людини і законності. При цьому, важливо збалансувати мету забезпечення національної безпеки з іншими важливими цілями, такими як захист прав і свобод людини. З огляду на це, держава повинна діяти в межах закону та поваги до прав громадян. Це означає, що заходи, які приймаються для забезпечення національної безпеки, повинні бути обґрунтованими, пропорційними, відповідати принципам правової держави та не порушувати основні цінності і принципи справедливості. Для забезпечення такого збалансованого підходу до національної безпеки і захисту прав людини важливо щоб державні та правоохоронні органи діяли відповідно до Букви закону, дотримувалися прозорості та незалежності. Крім того, належним чином повинні розвиватися механізми контролю та нагляду щоб уникнути зловживань у сфері захисту прав громадян. Безперечно, це сприятиме створенню сильного та стабільного суспільства, в якому національна безпека і захист прав людини існують взаємно підтримуючи один одного.

Повномасштабне вторгнення Російської Федерації наочно продемонструвало те, що порушення територіальної цілісності держави тягне за собою порушення прав та свобод людини, її інтересів, права на життя тощо. Тому можна вважати, що людина виступає основним об'єктом національної безпеки. Таку ж думку висловлюють науковці, обґрунтовуючи її тим, що саме взаємодія людей з власними потребами та інтересами утворює суспільство. За своїми сутнісними характеристиками особисті та суспільні потреби не лише мають єдину спрямованість, а здебільшого збігаються. Не випадково захист прав та інтересів особи визнається суспільним пріоритетом [7, с. 274275] та є важливим елементом будь-якого демократичного суспільства. Суспільний пріоритет захисту прав та інтересів особи базується на розумінні, що люди є основними будівельними блоками суспільства. Кожна людина має право на життя, свободу, гідність, свободу слова та багато інших основних прав.

Ці права не тільки забезпечують самодостатність і благополуччя кожної окремої особи, але й становлять основу для розвитку справедливого, рівного та гармонійного суспільства.

У сучасному світі спостерігається посилення уваги до глобального рівня вирішення проблем усього людства. Це відображається у зміні підходу до розуміння безпеки та прийняття нових концепцій, таких як «глобальна безпека» чи «людська безпека». Науковці вважають такий підхід правильним та навіть необхідним, оскільки лише колективний розум та зусилля здатні вберегти людство від масштабних катастроф. Глобальна безпека повинна базуватися на національній безпеці держав, що забезпечує їх стабільний розвиток та не створює загрози сусідам [8, с. 80]. На противагу глобальній, традиційна концепція державної або національної безпеки зосереджується на захисті інтересів окремої держави або нації. Однак, у зв'язку зі зростанням глобальних викликів, зокрема тероризму, збройних конфліктів, екологічних катастроф тощо, виникла необхідність у визнанні взаємозв'язку та взаємозалежності між державами. Концепція глобального рівня вирішення проблем усього людства відображає необхідність спільних зусиль усіх країн для вирішення глобальних викликів, що стоять перед людством. Вона покладає більший акцент на співпрацю, діалог і солідарність між державами та громадськими організаціями для досягнення спільних цілей, що особливо важливо сьогодні для України в умовах жорстокої військової агресії Росії. Концепція глобального рівня вирішення світових проблем вимагає зміни у мисленні і підході до безпеки. Вона спонукає держави діяти не лише в інтересах свого національного благополуччя, але й враховувати довгострокові інтереси всього людства. Водночас, важливо за таких умов зберегти рівновагу між глобальними та національними інтересами. Хоча глобальне вирішення проблем є важливим, держави, безперечно, повинні забезпечити безпеку своїх громадян і враховувати національні потреби та обставини. Проте, вони також мають визнавати свою відповідальність перед міжнародним співтовариством і приймати активну участь у глобальних зусиллях для вирішення загальнолюдських проблем. Вирішення глобальних проблем повинно ґрунтуватися на збалансованому підході, який поєднує глобальні та національні пріоритети. Такий підхід дозволяє державам співпрацювати у вирішенні гострих світових проблем, обмінюватися ідеями, досвідом та ресурсами, а також розробляти спільні стратегії та механізми для впровадження цих рішень.

Висновки

Підводячи підсумки, необхідно підкреслити критичну важливість національної безпеки для кожної держави. Вона забезпечує захист суверенітету, стабільність, економічний розвиток, здоров'я та безпеку громадян, захист національних цінностей, запобігає конфліктам та війнам. Однак, вона вимагає постійного удосконалення, адаптації до нових викликів та співпраці як на внутрішньому, так і на міжнародному рівнях. Розуміння важливості національної безпеки допомагає країнам розробляти ефективні стратегії щоб впоратися з внутрішніми та зовнішніми загрозами. Це вимагає залучення різноманітних секторів суспільства, таких як уряд, військові сили, правоохоронні органи, приватний сектор та громадськість для спільної роботи над забезпеченням національної безпеки.

Список використаних джерел

1. Про національну безпеку України : Закон України від 21 червня 2018 року N° 2469-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2018. № 31, ст. 241.

2. Білий В. І., Михальчук В. М. Основні напрями забезпечення національної безпеки держави. Інвестиції: практика та досвід. 2021. №17. С. 92-98.

3. Гончаренко О., Джангужин Р., Лисицин Е. Громадянський контроль і система національної безпеки. Національна безпека України. 2003. № 1. С. 39-46.

4. Соснін О. Розуміння сутності національної безпеки: світоглядно-понятійні й науково- теоретичні засади (частина 1). URL: https://lexinform.com.ua/dumka-eksperta/rozuminnya- sutnosti-natsionalnoyi-bezpeky-svitoglyadno-ponyatijni-j-naukovo-teoretychni-zasady- chastyna-1/

5. Лісовський В. М. Модернізація національної безпеки України в умовах війни з Росією. Науковий журнал «ПОЛІТИКУС». 2021. Вип. 6. С. 3036.

6. Доронін І. М. Національна безпека України в інформаційну епоху: теоретико-правове дослідження: дис. ... д-ра юрид. наук.: спец. 12.00.01. Київ, 2020. 539 с.

7. Конституційно-правові засади національної безпеки України: монографія / В. О. Антонов; наук. ред. Ю.С. Шемшученко. Київ: ТАЛКОМ, 2017. 576 с.

8. Кузьменко А. Проблеми відповідності стратегії та системи забезпечення безпеки України національним потребам. Юридичний журнал. 2006. № 10. С. 79-87.

Размещено на Allbest.ru