Нормотворча діяльність у сфері соціальної захищеності осіб з інвалідністю

Виклад основного матеріалу дослідження

Нормотворчість - це діяльність уповноважених суб'єктів з розроблення, розгляду, прийняття та офіційного оприлюднення нормативно-правових актів, яка здійснюється за визначеною процедурою [1].

Головне призначення нормотворчості - формулювання нових правових норм, котрі притаманні соціальним відносинам, тобто моделювання суспільних відносин, які з позицій держави або громадянського суспільства є припустимими чи необхідними. Зміна чинних і скасування застарілих правових норм сприяють утвердженню нових норм, і вони входять до складу нормотворчості [2, с. 311; 3].

Нормотворчість здійснюють уповноважені на це суб'єкти - органи і носії публічної влади: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи; народ та територіальні громади. Переважну більшість нормативно-правових актів приймають органи державної влади та органи місцевого самоврядування: вони займаються нормотворчою діяльністю на основі виконання завдання підтримання загального соціального порядку [1].

У такому контексті суб'єктами нормотворчості є суб'єкти, повноваження яких безпосередньо спрямовані на прийняття, зміну чи скасування нормативно-правових актів.

Процес нормотворчості здійснюється згідно з чинним законодавством. Процедурний характер нормотворчої діяльності (тобто її здійснення в установленому порядку) зменшує імовірність свавілля та помилкових рішень, забезпечує створення справедливих та ефективних норм права. Дотримання процедури розгляду, прийняття та набуття чинності нормативно-правовими актами є однією з умов легальності нормотворчого процесу. Стадійність нормотворчої діяльності надає їй упорядкованого, передбачуваного характеру. Суттєві порушення процедури нормотворчості можуть призвести до визнання нормативно-правового акта недійсним або неконституційним у судовому порядку [1]. Нормативно-правові акти виступають результатом нормотворчої діяльності, зокрема складають систему чинних нормативно-правових актів, у нашому аспекті у сфері соціальної захищеності осіб з інвалідністю.

У 2006 р. Асамблея ООН прийняла Конвенцію про права інвалідів, що за своєю метою охоплювало норми заохочення, захисту та забезпечення. Ратифікація Верховною Радою України 16 грудня 2009 р. Конвенції ООН про права інвалідів, підвищило актуальність перед державою та українським суспільством питання удосконалення інституціонального забезпечення реалізації прав людей з інвалідністю та їх реабілітації [5; 6]. 7 вересня 2016 р. Верховна Рада України прийняла за основу та в цілому урядовий законопроект, яким вносяться зміни до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про права інвалідів та Факультативного протоколу до неї» [7; 6].

Таким чином, після ратифікації Україною Конвенції ООН про права інвалідів, сформувалось інституціональне середовище реалізації прав інвалідів в Україні, зокрема набули подальшого розвитку чинні нормативно-правові акти, а також прийнято нові законодавчі акти, що безпосередньо вплинули на підвищення рівня реабілітації інвалідів.

Завдяки усвідомленню важливості та актуальності проблем людей з інвалідністю в Україні на законодавчому рівні закріплено норми правового, соціального, економічного спрямування, які втіленні у нормативно-правові акти та реалізовують захист людей з інвалідністю.

Отже, Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» введений в дію Постановою Верховної Ради N876-ХІІ (876-12) від 21.03.91 р. Так, реалізація положень ст.1-5 Конвенції про права інвалідів «Рівність і недискримінація» відображена в розділі І цього Закону. Цим законом визнані державні органи України, які здійснюють державне управління з питань забезпечення прав інвалідів та їх соціальної захищеності (розділ ІІ) та права громадських організацій (розділ ІІІ). Розділ IV «Працевлаштування, освіта і професійна підготовка інвалідів» спрямований на реалізацію ст. 24 «Освіта» та ст.27 «Праця та зайнятість» Конвенції. В ст.19 Закону встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Розділом V регулюються аспекти щодо створення умов для безперешкодного доступу інвалідів до соціальної інфраструктури (це відповідає необхідності реалізації таких статей Конвенції: ст.9 «Доступність», ст.10 «Право на життя», ст.19. «Самостійний спосіб життя й залучення до місцевої спільноти», ст.20. «Індивідуальна мобільність»). Цим законом також регулюються аспекти щодо самостійного способу життя й залучення до місцевої спільноти (ст.19 Конвенції), індивідуальної мобільності (ст.20 Конвенції), праці та зайнятості (ст.27 Конвенції). нормотворчий соціальний політика захищеність право інвалід

Наступними важливими нормативно-правовими актами у сфері соціальної захищеності осіб з інвалідністю є Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам дитинства та дітям інвалідам», Закон «Про реабілітацію інвалідів в Україні», Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної типової програми реабілітації інвалідів» тощо.

Також органи державної влади приділяють увагу освіті даної категорії осіб, а саме: інклюзивному навчанню. Таким чином, норми щодо реалізації інклюзивної освіти відображені в Законі України «Про загальну середню освіту», Законі України «Про освіту», Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» тощо.

Кабінет Міністрів України видав розпорядження від 7 квітня 2021 р. №285-р «Про затвердження Національного плану дій з реалізації Конвенції про права осіб з інвалідністю на період до 2025 року», мета якого - забезпечення реалізації прав і задоволення потреб інвалідів нарівні з іншими громадянами, поліпшення умов їх життєдіяльності згідно з Конвенцією про права інвалідів [12].

Реалізація прав інвалідів в Україні забезпечується дією таких суб'єктів: Міністерство охорони здоров'я України, Міністерство соціальної політики України, Міністерство молоді та спорту України, Державна служба зайнятості; Фонд соціального захисту інвалідів, національні, громадські організації людей з обмеженими можливостями або такі, чия діяльність спрямована на них, Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів, Національна Асамблея інвалідів України, Фонд соціального захисту інвалідів та Департаменту у справах інвалідів Міністерства соціальної політики України [8].

Таким чином, щодо формування правового аспекту, слід наголосити, що Україна у сфері соціальної захищеності осіб з інвалідністю має певну нормативно-правову базу, передбачає законодавче закріплення і правове регулювання щодо проведення державної політики, яка надає можливість реалізувати та забезпечити належне функціонування механізму захисту прав осіб з інвалідністю.

Діяльність держави щодо осіб з інвалідністю виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті та полягає у: виявленні, усуненні перепон і бар'єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб, у т.ч. щодо доступу до об'єктів громадського та цивільного призначення, благоустрою, транспортної інфраструктури, дорожнього сервісу, транспорту, інформації та зв'язку, а також з урахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів - до освіти, праці, культури, фізичної культури і спорту; охороні здоров'я; соціальному захисті; забезпеченні виконання індивідуальної програми реабілітації осіб з інвалідністю; наданні пристосованого житла; сприянні громадській діяльності. Соціальний захист осіб з інвалідністю є складовою частиною діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей осіб з інвалідністю нарівні з іншими громадянами та полягає в наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду [6; 10;11].

Водночас ми можемо зазначити, що незважаючи на нормативно-правову основу у сфері соціальної захищеності осіб з інвалідністю залишаються проблеми нормоутворення, зокрема питання реалізації прав інвалідів представлені в документах різної юридичної сили та підпорядкованості. Важливим проблемним аспектом для ефективного забезпечення реалізації прав інвалідів є неузгодженість нормативно-правових актів як між собою, так і з чинною Конституцією. Для захисту прав осіб з інвалідністю першочерговим є дослідження їхніх потреб, адаптованості соціальної інфраструктури до потреб інвалідів, ефективності соціальної політики щодо дотримання прав інвалідів. З огляду на це необхідно удосконалити систему нормативно-правового забезпечення реалізації прав інвалідів [8].

Отже, суттєвою проблемою є розосередження, недосконалість та суперечливість законодавчих актів у сфері соціальної захищеності осіб з інвалідністю. Така ситуація негативно відображається на здійсненні повноважень суб'єктів щодо реалізації державної політики у цій сфері. На нашу думку, для вирішення цієї проблемної ситуації насамперед необхідно законодавчо врегулювати процедуру створення законодавчих актів (нормотворення) суб'єктами, які безпосередньо беруть участь у цьому процесі, з урахуванням законності як необхідної умови, що впливає на реалізацію дотримання та виконання законів.

Висновки

Нормативно-правові акти у сфері соціальної захищеності осіб з інвалідністю, як і інші, формуються згідно з вимогами нормопроектувальної техніки. Нормативно-правовий акт повинен належати певній правовій сфері, охоплювати предмет регулювання та відповідати за обсягом регламентації.

Нормативно-правові акти у сфері соціальної захищеності осіб з інвалідністю обов'язково повинні охоплювати норми права безпосередньо своєї компетенції, без дублювання в інших нормативно-правових актах. Водночас такий нормативно-правовий акт має бути чітко сформований, складений зрозуміло і якісно та за структурою має бути послідовним і стислим.

Список використаних джерел

1. Нормотворчість і правоутворення.

2. Скакун О.Ф. Теорія права і держави: підруч. Київ: Алерта; КНУ; ЦУЛ, 2009. 520 с.

3. Вороніна І.М. Аксіологічний аспект нормотворчої діяльності.

4. Чічкань М.В. Сучасні тенденції удосконалення правового регулювання соціального захисту осіб з інвалідністю в Україні.

5. Перегудова Т.В. Інституціональне забезпечення реалізації прав інвалідів: досвід розвинених країн світу та стан в Україні.

6. Мінка Т.П., Герасімчук С.С. Адміністративно-правове регулювання прав осіб з інвалідністю: сучасний стан та шляхи удосконалення.

7. Смирнова І.І., Медведева Т.А., Серьогіна О.В. Дослідження проблем соціального захисту людей з інвалідністю.

8. Перегудова Т.В. Інституціональне забезпечення реалізації прав інвалідів: досвід розвинених країн та стан в Україні.

9. Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні: Закон України від 18.10.2022 №2682-IX

10. Кандиба С. Поняття адміністративно-правового захисту осіб з інвалідністю в Україні.

11. Соболь Є. Захист прав і свобод інвалідів через призму реалізації людиноцентричного підходу в діяльності органів публічної влади. 2017.

12. Про затвердження Національного плану дій з реалізації Конвенції про права осіб з інвалідністю на період до 2025 року: розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 квітня 2021 р. №285-р.

References

1. Normotvorchist i pravoutvorennia. [Norm-making and law-making].

2. Skakun, O.F. (2009). Teoriia prava i derzhavy [Theory of law and the state]. Pidruch. 520. [in Ukrainian].

3. Voronina, I.M. (2015). Aksiolohichnyi aspekt normotvorchoi diialnosti. [Axiological aspect of normative activity].

4. Chichkan, M.V. (2016). Suchasni tendentsii udoskonalennia pravovoho rehuliuvannia sotsialnoho zakhystu osib z invalidnistiu v Ukraini [Modern trends in improving the legal regulation of social protection of persons with disabilities in Ukraine].

5. Perehudova, T.V. (2015). Instytutsionalne zabezpechennia realizatsii prav invalidiv: dosvid rozvynenykh krain svitu ta stan v Ukraini [Institutional support for the realization of the rights of disabled people: the experience of the developed countries of the world and the situation in Ukraine].

6. Minka, T.P. & Herasimchuk, S.S. (2022). Administratyvno-pravove rehuliuvannia prav osib z invalidnistiu: suchasnyi stan ta shliakhy udoskonalennia. [Administrative and legal regulation of the rights of persons with disabilities: current state and ways of improvement].

7. Smyrnova, I.I., & Medvedeva, T.A., & Serohina, O.V. (2020). Doslidzhennia problem sotsialnoho zakhystu liudei z invalidnistiu. [Study of problems of social protection of people with disabilities].

8. Perehudova, T.V. (2015). Instytutsionalne zabezpechennia realizatsii prav invalidiv: dosvid rozvynenykh krain ta stan v Ukraini. [Institutional support for the realization of the rights of disabled people: the experience of developed countries and the situation in Ukraine].

9. Pro osnovy sotsialnoi zakhyshchenosti osib z invalidnistiu v Ukraini. (2022, October 18) [On the basics of social protection of persons with disabilities in Ukraine]. Zakon Ukrainy №2682-IX.

10. Kandyba S. (2020). Poniattia administratyvno-pravovoho zakhystu osib z invalidnistiu v Ukraini. [The concept of administrative and legal protection of persons with disabilities in Ukraine].

11. Sobol, Ye. (2017). Zakhystprav i svobod invalidiv cherezpryzmu realizatsii liudynotsentrystskoho pidkhodu v diialnosti orhaniv publichnoi vlady. [Protection of the rights and freedoms of the disabled through the prism of the implementation of a human-centered approach in the activities ofpublic authorities].

12. Pro zatverdzhennia Natsionalnoho planu dii z realizatsii Konventsiipro prava osib z invalidnistiu naperiod do 2025 roku. (2021, April 7). [On the approval of the National Action Plan for the Implementation of the Convention on the Rights of Persons with Disabilities for the period until 2025]. Rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy №285-r.

Размещено на Allbest.Ru