Особливості доказування злочинів, пов'язаних з колабораційною діяльністю

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗВО «Львівський університет бізнесу та права»

Особливості доказування злочинів, пов'язаних з колабораційною діяльністю

Кіщак Б.І.

аспірант

Анотація

колаборант воєнний злочин національний безпека

У статті обґрунтовано, що злочини проти основ національної безпеки є найбільш небезпечними зазіханнями на суспільні відносини. Проаналізовано значення змістове наповнення поняття «колаборант». Доведено, що в умовах дії режиму воєнного стану підлягає посиленню відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України та проаналізовано особливості кримінально-правових новацій щодо кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність. Проаналізовано види діяльності, які, відповідно до сучасного законодавства, визнаються колабораційною діяльністю і обґрунтовано особливості доказування відповідних злочинів.

Ключові слова: злочин, доказування, колабораційна діяльність, розслідування, кримінальна відповідальність.

Annotation

With the beginning of the full-scale Russian-Ukrainian war, the issue of proving crimes related to collaboration has become more pressing than ever. It turns out that collaboration is being carried out not only by Russian agents, but also by our compatriots on the territory of Ukraine. Therefore, there is a need to clarify the procedure for proving such criminal acts.

Crimes against the fundamentals of national security are the most dangerous encroachments on social relations, which involve state security, defense capability, independence of the state, and its constitutional structure. A collaborator is a person who knowingly cooperates with an occupying civilian or military authority to the detriment of their own state. According to national law, the activities of collaborators are recognized as betrayal of citizens and betrayal of the interests of their own state. The article argues that crimes against the fundamentals of national security are the most dangerous encroachments on social relations. The meaning and content of the concept of "collaborator" is analyzed. It is proven that in the conditions of the military regime, responsibility for crimes against the fundamentals of national security of Ukraine should be strengthened, and the peculiarities of criminal law innovations regarding criminal liability for collaboration are analyzed. The types of activities that are recognized as collaboration under current legislation are analyzed and the peculiarities of proving corresponding crimes are substantiated.

One of the significant aspects of the fight in the Russian-Ukrainian war is the exposure of collaborators. Proving crimes related to collaboration is now complicated by a number of factors, including: the presence of collaborators on uncontrollable territory of Ukraine; the lack of opportunities for Ukrainian investigators to carry out necessary investigative actions; and the insufficient evidentiary base, among others.

Keywords: crime, proof, collaboration, investigation, criminal liability.

Вступ

З початком повномасштабної російсько-української війни як ніколи актуалізувалась проблема доказування злочинів, пов'язаних з колабораційною діяльністю. Адже як виявилось на території України здійснюють колабораційну діяльність не тільки російські агенти, але й наші співвітчизники. Відтак виникла необхідність роз'яснення процедури доказування таких злочинних діянь.

Злочини проти основ національної безпеки є найбільш небезпечними зазіханнями на суспільні відносини, що передбачають державну безпеку, обороноздатність, незалежність держави, її конституційний устрій. Колаборант - особа, яка усвідомлено співпрацює з окупаційною цивільною чи військовою владою на шкоду власній державі. Відповідно до загального національного права діяльність колаборантів визнається як зрада громадян і як зрада інтересів своєї держави.

Вивчення та аналіз наукової літератури свідчить про те, що науковці звертаються до питання виокремлення процесуальних проблем розслідування колабораційної діяльності в умовах правового режиму воєнного стану (А. Коваленко [4]); застосування методики розслідування участі у терористичній групі чи терористичній організації під час розслідування колабораційної діяльності (А. Мальгіна [6]); доказування за ст. 111-1 КК України (І. Гловюк [6]); висвітлення сутності колабораційнаої діяльності в умовах війни (Т. Вайда [2]); специфіки використання OSINT при документуванні та розслідуванні колабораційної діяльності (М. Пашковський [7]); витлумачення безальтернативності санкцій у виді позбавлення права обіймати певні посади, або займатися певною діяльністю за вчинення колабораційної діяльності (І. Беляєв, А. Плотнікова [1]); конкретизації правових інструментів реагування на колабораційну діяльність у сфері освіти (О. Рим [9]) апелюючи до сучасних тенденцій розвитку криміналістики та кримінального процесу в умовах воєнного стану [10]. У відкритих джерелах знаходимо коментарі до проблеми доказування злочинів про колабораційну діяльність: аналіз прокурора Офісу Генерального прокурора [8]. Проте цілеспрямованих наукових пошуків в дослідженні анонсованої проблеми нами не виявлено, що актуалізує обрану проблематику статті.

Метою статті є узагальнити особливості доказування злочинів, пов'язаних з колабораційною діяльністю.

Результати

Колабораціонізм - це явище співпраці з окупантами, зокрема, військової влади на території підконтрольної їм держави. Це поняття з'явилося досить давно, проте в різний період історії його розуміння та застосування було різним.

Проте, історія колаборації виявилася особливо складною в XX столітті, коли з'явилися нові форми колаборації під час Другої світової війни. У цей час колабораціоністи виступали як противники своєї власної держави, які допомагали окупантам у здійсненні їхньої політики. Після закінчення війни та формування нових держав, різні режими використовували поняття колаборації як інструмент влади для боротьби з опозицією та контролю над населенням. Після Другої світової війни колабораціонізм став відомим, перш за все, через роботу Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі, де колабораціонізм було визнано однією з форм військових злочинів та злочинів проти людства. Найбільш відомими прикладами колаборації з нацистською Німеччиною стали участь у війні на боці нацистів та участь у масових розстрілах єврейського населення.

Міжнародно-правове визначення колабораціонізму можна сформулювати так: колабораціонізм - це свідома співпраця особи або групи осіб з окупаційною владою з метою здійснення ворожих дій проти власної держави, її народу та інтересів. Це включає в себе надання допомоги окупаційній владі, військову службу на її боці, розвідувальну діяльність, збір та передачу інформації, зраду військових та державних таємниць, співпрацю з органами окупаційної влади в політичній та економічній сферах, участь у пропаганді окупаційної ідеології та інше. Колабораціонізм є злочином проти миру, безпеки та добробуту людства, який підпадає під юрисдикцію міжнародного права та національного законодавства країн, що визнають принципи прав людини та демократії.

Сьогодні колабораціонізм є предметом вивчення не лише істориків, а й правознавців, соціологів, політологів та інших науковців. Вивчення цього явища допомагає зрозуміти природу зрадницької діяльності та її наслідки для держави та суспільства. Розуміння колабораціонізму в широкому контексті та його впливу на міжнародну політику є важливим завданням сучасної кримінології та кримінального права.

Після повномасштабного вторгнення російських військ на територію України відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» було внесено зміни до Кримінального кодексу України [5]. Зміни полягали у доповненні кодексу новою статтею 111-1 «Колабораційна діяльність», що визначає таку діяльність. Як зазначає О. Рим «військове вторгнення РФ на територію України 24 лютого 2022 року стало початком нової реальності, а відтак актуалізувалась потреба адекватної правової оцінки діянь проти держави загалом. Процес переосмислення відповідного нормативного забезпечення розпочався із внесення змін до Кримінального кодексу України (далі КК України) у березні 2022 року. А саме, було посилено відповідальності за злочини проти основ національної безпеки України в умовах дії режиму воєнного стану [5] та встановлено кримінальну відповідальність за колабораційну діяльність» [9, с. 217].

Відповідно до сучасного законодавства колабораційною діяльністю визнається:

публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, встановлення та затвердження тимчасової окупації частини території України або публічні заклики громадянином України до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора до співпраці з державами агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора до невизнання розповсюдження державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України [8];

Очевидно, що однією з особливостей доказування злочинів про колабораційну діяльність є доведення вини особи, яка знаходиться на непідконтрольній території України.

публічним вважається розповсюдження закликів або висловлювання заперечення до невизначеного кола осіб, зокрема у мережі Інтернет або за допомогою засобів масової інформації [7];

Безумовно, для розслідування злочинів важливе значення має точне встановлення способів провадження злочинної діяльності, взаємопов'язане з певними просторово-часовими умовами. Причому встановлення часу скоєння злочину важливе в аспекті як моменту передавання даних, надання ворогу відповідних підказок, що суперечить державній безпековій політиці, безпосереднього передавання координат, періоду здійснення протиправної діяльності, так і періоду, що пройшов з моменту вчинення даного діяння.

Як слушно підкреслює А. Коваленко «через окупацію частини регіонів України у слідчих органів може бути відсутня фізична можливість проведення обшуку за місцем проживання тих чи інших осіб» [4 с. 63-64]. Тому «застосування такого широкого комплексу процесуального інструментарію не завжди можливо у кримінальних провадженнях вказаної категорії, внаслідок вчинення таких злочинів на тимчасово окупованій території України, та перебування там очевидців, свідків, документів, речових доказів та осіб, які підозрюються у вчинені таких злочинів» [8].

здійснення громадянином України пропаганди у навчальних закладах незалежно від типів та форм власності з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, встановлення та затвердження тимчасової окупації частини території України, уникнення відповідальності за здійснення державою-агресором збройної агресії проти України, а також дії громадянина України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у навчальних закладах [5] тощо.

Виокремлюючи проблеми доказування злочинів про колабораційну діяльність прокурор В. Жидков Офісу Генерального прокурора у відкритих джерелах мережі Інтернент підкреслює, що «під час розслідування колабораційної діяльності у вигляді добровільної участі громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території,

та/або в збройних формуваннях держави-агресора, як і під час розслідування участі осіб у терористичній групі чи терористичній організації, для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення необхідним є проведення наступних слідчих (розшукових) дій та оперативних заходів:

встановлення та проведення допитів свідків, яким можуть бути відомі обставини щодо підтвердження участі осіб у відповідних злочинних об'єднаннях;

проведення огляду інформації, яка міститься у відкритій мережі Інтернет, зокрема акаунтів у соціальних сторінках осіб, причетних до участі в незаконних злочинних об'єднаннях;

проведення негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема, зняття інформації з електронних комунікаційних мереж (стаття 263 Кримінального процесуального кодексу України) з метою встановлення умислу осіб на добровільне вчинення кримінального правопорушення та для підтвердження інших обставин його вчинення;

проведення тимчасового доступу до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, зокрема, до інформації, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій, про зв'язок винної особи з метою підтвердження її місцезнаходження, в тому числі, на тимчасово окупованих територіях України, а також її зв'язків з представниками незаконних збройних чи воєнізованих формувань та/або збройних формувань держави-агресора;

за можливості проведення обшуку за місцем проживання особи з метою отримання доказів щодо її причетності до участі у зазначених вище формуваннях, а саме: виявлення та вилучення зброї; комп'ютерної техніки та мобільних пристроїв, на яких може міститись інформація щодо підтвердження зв'язків такої особи з представниками таких формувань; документів, виданих представниками зазначених вище незаконних формувань тощо» [8].

Ведучи мову далі науковець вказує на важливість виявлення обставин в умовах яких відбувся злочин, що підлягають доказуванню. Адже перелік обставин, що підлягають доведенню, в рамках розслідування конкретної кримінальної справи виступає специфічним орієнтиром щодо організації та планування розслідування, висування та перевірки слідчих версій, проведення окремих слідчих дій, але не на основі виявлених типових закономірностей (типових способів скоєння злочину, типових якостей осіб, до вчинення даних діянь та ін.), а на основі конкретних вихідних даних, що є саме у даній кримінальній справі, які можуть бути як типовими, так і атиповими. Тому перелік обставин, що підлягають доведенню, хоч і служить засобом пізнання злочину як соціального явища, що мав місце у минулому, проте він є сукупністю завдань, які потрібно безпосередньо вирішити у конкретній кримінальній справі в ході її попереднього розслідування та судового розгляду.

Зокрема це важливо в розрізі того, що «особливість злочинів про колабораційну діяльність - вчинення їх на тимчасово окупованій території України, до якої не мають доступу працівники правоохоронних органів. Це ускладнює проведення всіх необхідних слідчих (розшукових) та процесуальних дій з метою встановлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Зазначене вимагає від сторони обвинувачення визначення та проведення якомога більшого комплексу слідчих (розшукових) та процесуальних дій з метою перевірки інформації про факт можливої колабораційної діяльності, а у випадку її підтвердження, - здобуття достатніх доказів вчинення таких злочинів» [8].

Доказуванню згаданих злочинів передують низка слідчих дій, для реалізації яких українські слідчі використовують такі методи: «1) фіксація та систематизація доступних фактів (дій, діяльності) підозрюваних осіб у ЗМІ, в тому числі в Інтернет-ресурсах, на місцевому телебаченні тощо; 2) аудіо, фото- та відеосвідчення очевидців (постраждалих) з числа місцевих жителів окупованої території; 3) аналіз ЗМІ країни-терориста щодо висвітлення стану справ на окупованих територіях; 4) оригінали/копії розпорядчих документів місцевих «керівників» населеного пункту, письмові заяви, відомості оплати праці та ін. [2, с. 16]». Однак через окупацію частини території нашої країни російськими військами частину слідчих дій здійснити неможливо.

Визначальною є роль прокурора у доказуванні злочинів, пов'язаних з колабораційною діяльністю, що полягає в забезпеченні додержання прав і законних інтересів держави та її громадян, виявленні, розслідуванні та припиненні злочинних дій, здійсненні нагляду за додержанням законів під час розслідування та судового розгляду справ. Конкретні функції прокурора включають в себе здійснення нагляду за додержанням законодавства під час досудового розслідування, виступ у суді як сторони обвинувачення, забезпечення захисту прав та законних інтересів потерпілих, сприяння у зборі доказів та дослідженні обставин справи. Прокурор також може надавати вказівки слідчим, направляти їх на необхідні слідчі дії, зокрема збирати докази від свідків та експертів, проводити обшуки та перевірки, а також вносити до суду клопотання щодо забезпечення доказів.

У випадку злочинів, пов'язаних з колабораційною діяльністю в російсько-українській війні, прокурор повинен діяти швидко та ефективно, використовуючи всі необхідні засоби для збору доказів та дослідження обставин справи. Важливо також забезпечити захист прав і законних інтересів потерпілих, особливо в умовах війни та у процесі деокупації територій.

Висновки

Одним з вагомих аспектів боротьби в російсько-українській війні є викриття колаборантів. Доказування злочинів, пов'язаних з колабораційною діяльністю нині ускладнюється низкою факторів, серед яких: перебування колаборантів на непідконтрольній території України; відсутність можливості для українських слідчих здійснити необхідні слідчі дії; недостатність доказової бази та ін.

Злочини, пов'язані з колабораційною діяльністю, зазвичай вчиняються на території, яка перебуває під окупацією. Це ускладнює процес збору доказів і може призвести до того, що певна частина доказів не може бути отримана або вважається недостатньою для встановлення факту вчинення злочину. Ускладнює збір доказів і те, що колаборанти зазвичай діють з використанням закритих каналів зв'язку та забезпечують собі максимальний рівень безпеки. Нарешті, колабораційні дії можуть включати не тільки безпосередню співпрацю з окупантами, але й інші форми діяльності, наприклад, надання фінансової або інформаційної підтримки. Це ускладнює процес збору доказів та вимагає глибокого розуміння ситуації та контексту.

Список використаних джерел

1. Беляєв І.С., Плотнікова А.В. Безальтернативність санкції у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю за вчинення колабораційної діяльності. Інтеграція вищої юридичної освіти України з європейським освітнім простором - виклики внутрішньої безпеки під час воєнного стану. Lomzy: MANS, 2023. С. 17-19.

2. Вайда Т.С. Колабораційна діяльність в умовах війни: поняття, документування та кримінальна відповідальність за протиправні дії'/діяльність. Актуальні питання кримінально-правової кваліфікації, документування та розслідування колабораціонізму. Одеса, 2022. С. 13-17.

3. Гловюк І.В. Питання доказування за ст. 111-1 КК України: аналіз вироків. Актуальні питання кримінально-правової кваліфікації, документування та розслідування колабораціонізму. Одеса, 2022. С. 28-33.

4. Коваленко А. Процесуальні проблеми розслідування колабораційної діяльності в умовах правового режиму воєнного стану. Кримінально-правові, кримінологічні, кримінальні процесуальні та криміналістичні проблеми протидії злочинності в умовах воєнного стану. Київ - Львів - Дніпро, 2022. С. 68-69.

5. Кримінальний кодекс України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2341-14#Text.

6. Мальгіна А.С. Використання методики розслідування участі у терористичній групі чи терористичній організації під час розслідування колабораційної діяльності. Актуальні питання кримінально-правової кваліфікації, документування та розслідування колабораціонізму. Одеса, 2022. С. 61-65.

7. Пашковський М.І. Особливості використання OSINT при документуванні та розслідування колабораційної діяльності. Актуальні питання кримінально-правової кваліфікації, документування та розслідування колабораціонізму. Одеса, 2022. С. 82-86.

8. Проблеми доказування злочинів про колабораційну діяльність: аналіз прокурора Офісу Генерального прокурора. URL: https://www.helsinki.org.ua/articles/problemy-dokazuvannia-zlochyniv-pro-kolaboratsiynu-diialnist-analiz-prokurora-ofisu-heneralnoho-prokurora/.

9. Рим О. Правові інструменти реагування на колабораційну діяльність у сфері освіти. Інтеграція вищої юридичної освіти України з європейським освітнім простором - виклики внутрішньої безпеки під час воєнного стану. Lomzy: MANS, 2023. С. 217-220.

10. Сучасні тенденції розвитку криміналістики та кримінального процесу в умовах воєнного стану. Харків: ХНУВС, 2022. 453 с.

Размещено на Allbest.ru