Класифікація способів захисту прав учасників господарських товариств в період оновлення корпоративного законодавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка, м. Львів

Класифікація способів захисту прав учасників господарських товариств в період оновлення корпоративного законодавства

Цікало Володимир Ігорович

кандидат юридичних наук, доцент

доцент кафедри цивільного права та процесу

Анотація

захист корпоративний право

Стаття присвячена класифікації способів захисту корпоративних прав та перспективам їх застосування в сучасній судовій практиці.

З метою поділу способів захисту корпоративних прав на види, використовують різні критерії. Одним із них є розмір частки (кількості акцій), який (яка) належить учаснику (акціонеру). За цим критерієм способи захисту корпоративних прав треба поділити на:

способи захисту звичайних (ординарних) корпоративних прав, які належать кожному (будь-якому) учаснику (акціонеру);

способи захисту виняткових (ексклюзивних) корпоративних прав, які належать лише окремим учасникам (акціонерам) із необхідним (достатнім) відсотком частки (акцій), визначеним (встановленим) законом, наприклад, 5, 10, 95 % тощо.

На сьогоднішній день зобов'язання до вчинення дій або утримання від них є найбільш поширеними способами захисту як звичайних, так і виняткових корпоративних прав. Такий висновок дає підстави зробити вивчення практики вирішення спорів про захист корпоративних прав Верховним Судом.

Відсутність цивільно-правової відповідальності товариства за невиконання обов'язків перед своїми учасниками (акціонерами) є однією з причин порушення ним зобов'язань, а звідси - систематичного застосування на практиці такого способу захисту корпоративних прав, як примусове виконання добровільно невиконаного обов'язку. Для зменшення кількості порушень корпоративних прав необхідно передбачити цивільно-правову відповідальність товариства перед своїми учасниками (акціонерами) за дії (утримання від вчинення дій) його посадових осіб.

Ефективність судового захисту корпоративних прав має бути визначена із урахуванням критеріїв доступності та достатності. Під доступністю у захисті корпоративних прав варто розуміти об'єктивну можливість застосування відповідних способів захисту, за умови, що вони не суперечать закону чи договору. Іншими словами, ефективні способи захисту корпоративних прав, хоч прямо і не встановлені законом чи договором, але їм не суперечать. Достатність захисту корпоративних прав означає здатність досягнути того результату, на який розраховує учасник (акціонер).

У судовій практиці треба чітко розмежовувати неефективні та неналежні способи захисту порушених корпоративних прав. Неефективним варто вважати такий спосіб захисту корпоративного права, який, хоч і не передбачений законом чи договором, однак, на переконання суду, не забезпечує захисту порушеного права, незважаючи на те, що йому віддав перевагу позивач. Іншими словами, обраний особою, яка подає позов, спосіб захисту, є недоступним або недостатнім. Неналежним є такий спосіб захисту, який встановлений законом або договором, але не відповідає змісту порушеного корпоративного права.

Ключові слова: захист, способи, ефективні, доступність та достатність, належність.

Tsikalo Volodymyr Ihorovych Candidate of Legal Sciences, Associate Professor, Associate Professor at the Department of Civil Law and Procedure, Ivan Franko National University of Lviv, Lviv

Classification of methods of protecting the rights of participants of economic partnerships during the update of corporate legislation

Abstract

The paper deals with the classification of methods of corporate rights protection and the prospects of their application in modern judicial practice.

In order to divide methods of corporate rights protection into types, different criteria are used. One of them is the size of an interest (number of shares) that belongs to a participant (shareholder). According to this criterion, methods of protecting corporate rights should be divided into:

methods of protection of common (ordinary) corporate rights belonging to each (any) participant (shareholder);

methods of protection of exceptional (exclusive) corporate rights that belong only to individual participants (shareholders) with the necessary (sufficient) percentage of interest (shares) determined (established) by law, for example, 5, 10, 95%, etc.

To date, obligations to perform actions or refrain from them are the most common methods of protecting both common and exceptional corporate rights. Studying the practice of resolving disputes on protection of corporate rights by the Supreme Court provides grounds for such conclusion.

Absence of civil liability of a partnership for non-fulfillment of obligations to its participants (shareholders) is one of the reasons for its breach of obligations, and hence the systematic application in practice of such method of protecting corporate rights as the forced performance of an obligation unfulfilled voluntarily. In order to reduce the number of violations of corporate rights, it is necessary to provide for the civil liability of the partnership to its participants (shareholders) for the actions (refraining from actions) of its officials.

The effectiveness of judicial protection of corporate rights must be determined considering the criteria of availability and sufficiency. Availability in the protection of corporate rights should be understood as the objective possibility of applying appropriate methods of protection, if they do not contradict the law or a contract. In other words, effective methods of protecting corporate rights, although are not directly established by law or a contract for the right protection of which the plaintiff applied for, do not contradict them. Sufficiency in the protection of corporate rights means the ability to achieve the result expected by the participant (shareholder).

In judicial practice, it is necessary to distinguish clearly ineffective and inappropriate methods of violated corporate rights protection. Method of protecting corporate right should be considered ineffective if it, although not provided for by law or a contract, nevertheless, to the conviction of the court, does not ensure the protection of the specific violated right, even though it was preferred by the plaintiff. In other words, the method of protection chosen by the person filing the lawsuit is unavailable or insufficient. Method of protection is inappropriate if it is established by law or a contract but does not correspond to the content of the violated corporate right.

Keywords: protection, methods, effective, availability and sufficiency, appropriateness.

Постановка проблеми

Ухвалення Закону України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” № 2147-VIII від 03.10.2017 року та новелізація корпоративного законодавства України мають своїм наслідком перегляд доктринальних положень щодо способів захисту корпоративних прав. При чому в новому Законі України “Про акціонерні товариства” не у повній мірі використано останні напрацювання науки та судової практики щодо способів захисту немайнових та майнових корпоративних прав.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Окремі питання теорії та практики застосування способів захисту прав учасників господарських товариств досліджували у своїх працях такі українські вчені як: О.В. Бігняк, В.А. Васильєва, Ю.М. Жорнокуй, О.В. Зудіхін, О.Р. Кібенко, В.М. Коссак, O.О. Кот, Н.С. Кузнєцова, І.В. Лукач, Д.І. Погрібний, О.В. Регурецька, В.В. Луць, Н.А. Сліпенчук, І.В. Спасибо-Фатєєва, М.М. Хоменко, P.Б. Шишка, О.С. Яворська, В.Л. Яроцький та багато інших. Водночас, наукові пошуки у сфері захисту корпоративних прав не відображають новел Закону України “Про акціонерні товариства” від 27 липня 2022 року.

Метою статті є загальна характеристика видів способів захисту корпоративних прав, їх класифікація та визначення сучасних тенденцій їх застосування на практиці.

Виклад основного матеріалу

Для класифікації способів захисту корпоративних прав можна використати різні самостійні критерії.

З урахуванням розміру частки (кількості акцій), який (яка) належить учаснику (акціонеру), способи захисту корпоративних прав треба поділити на:

способи захисту звичайних (ординарних) корпоративних прав, які належать кожному (будь-якому) учаснику (акціонеру);

способи захисту виняткових (ексклюзивних) корпоративних прав, які належать лише окремим учасникам (акціонерам) із необхідним (достатнім) відсотком частки (акцій), визначеним (встановленим) законом, наприклад, 5, 10, 95 % тощо.

Звичайні корпоративні права захищають такими способами, як примусове виконання добровільно невиконаного обов'язку (зобов'язання до вчинення дій, наприклад, - сплати оголошених дивідендів), зміна правовідношення (переведення прав та обов'язків на набувача частки (акцій)), відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової і немайнової шкоди (ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України), визнання недійсним рішення загальних зборів товариства (п. 8) ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України). Окремими положеннями спеціальних законів передбачені інші способи захисту ординарних корпоративних прав, наприклад, визнання договору купівлі-продажу частки (її частини) укладеним на запропонованих продавцем умовах (абз. 2 ч. 4 ст. 20 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”), визначення розмірів часток учасників у статутному капіталі товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю (ч. 9 ст. 18 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”) тощо.

Захист виняткових корпоративних прав на сьогодні переважно забезпечують за допомогою такого способу, як примусове виконання обов'язку вчинити певні дії ((п. 5) ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України). Прикладами його застосування є зобов'язання надати дані, необхідні для проведення аудиторської перевірки, або забезпечити доступ до інформації про діяльність товариства. Водночас особливістю ексклюзивних корпоративних прав є те, що вони підлягають здійсненню за своєю волею учасника (акціонера), незалежно від волевиявлення інших осіб (товариства чи інших учасників, акціонерів). Це означає, що товариство та інші учасники (акціонери) не повинні вчиняти активних дій на користь суб'єктів корпоративних прав, яким належить необхідний (достатній) розмір частки (кількість акцій), встановлений законом, а навпаки, зобов'язані утриматися від вчинення певних дій: не чинити перешкод у здійсненні цих прав. Така особливість обумовлює необхідність у застосуванні окремого способу захисту виняткових корпоративних прав - зобов'язання до утримання від вчинення дій (не чинити перешкод у здійсненні права). Характерним (властивим) способом для захисту виняткових корпоративних прав варто визнати зобов'язання до утримання від вчинення певних дій. Наприклад, не забороняти самостійного скликання і проведення позачергових загальних зборів учасником (акціонером), якому належить не менше 10 (5) відсотків частки (акцій); не знімати під час засідання загальних зборів із розгляду питань порядку денного, які були включені у нього на вимогу акціонера (учасника) з кількістю акцій (розміром частки) не менше 5 відсотків; не перешкоджати здійсненню нагляду за порядком проведення загальних зборів акціонерам, які мають 5 і більше відсотків акцій; не приховувати від аудитора необхідних документів для проведення аудиту діяльності товариства з ініціативи учасника (акціонера), якому належить 10 (5) і більше відсотків частки (акцій); не блокувати доступ до усієї інформації про товариство акціонерам зі значним (5 і більше відсотків) пакетом акцій; не ухилятися від прийняття публічної безвідкличної вимоги власника домінуючого контрольного пакета (більше 95 %) щодо примусового викупу акцій тощо.

Значна поширеність на практиці таких способів захисту корпоративних прав як зобов'язання до вчинення дій або утримання від них може бути підтвердженням того, що товариство в особі його посадових осіб нерідко порушує свої зобов'язання перед учасниками (акціонерами). У зв'язку із наведеним, виникає необхідність у встановленні додаткових засобів для забезпечення виконання товариством зобов'язань перед своїми учасниками (акціонерами). Одним зі способів захисту корпоративних прав, який належить до заходів цивільно-правової відповідальності, має стати відповідальність господарського товариства перед своїми учасниками (акціонерами) за невиконання зобов'язань перед ними.

Чинне корпоративне законодавство України не передбачає цивільно-правової відповідальності товариства перед учасниками (акціонерами) за збитки, завдані його посадовими особами. Згідно із ч. 1 ст. 90 Закону України “Про акціонерні товариства” посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність лише перед товариством за збитки, завдані йому своїми діями (бездіяльністю). Подібна норма є у ч. 2 ст. 40 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”, де передбачено, що члени наглядової ради та виконавчого органу несуть відповідальність перед товариством за збитки, заподіяні товариству їхніми винними діями або бездіяльністю. Отже, на даний час, цивільно-правова відповідальність посадових осіб обмежується відповідальністю лише перед товариством; за невиконання посадовими особами товариства обов'язків перед учасниками (акціонерами) товариство відповідальності не несе. Можливість порушення корпоративних прав учасників (акціонерів) діями посадових осіб товариства відзначають у науковій літературі. Зокрема, на думку І.І. Сядристої, “якщо правовідносини, що виникають між товариством і його органами, стосуються не виконання останніми покладених на них трудовим договором обов'язків, а порушення корпоративних прав акціонерів і самого товариства, посадові особи юридичної особи повинні нести цивільно-правову відповідальність як учасники внутрішніх корпоративних правовідносин” [3, с. 80].

З метою запровадження додаткового засобу забезпечення належного здійснення корпоративних прав та зменшення кількості їх порушень, необхідно передбачити цивільно-правову відповідальність товариства перед своїми учасниками (акціонерами) за дії (утримання від вчинення дій) його посадових осіб. Встановлюючи таку відповідальність, треба мати на увазі, що в господарському товаристві можуть бути посадові особи, які не входять до складу колегіальних органів управління, наприклад, у разі призначення одноосібного органу управління, коли колегіальні органи не створюються, або призначення окремих посадових осіб для виконання спеціальних функцій, які не входять до складу органів управління (корпоративний секретар, внутрішній аудитор в акціонерному товаристві тощо). Ці посадові особи також повинні нести відповідальність перед учасниками (акціонерами). Зважаючи на це, доцільно доповнити відповідні статті спеціальних законів про господарські товариства положеннями про відповідальність за збитки, завдані посадовими особами учасникам (акціонерам). Зокрема, ст. 90 Закону України “Про акціонерні товариства” варто назвати так: “Відповідальність акціонерного товариства та його посадових осіб”, а її частину першу викласти у новій редакції: “Акціонерне товариство несе відповідальність перед своїми акціонерами за збитки, завдані діями (бездіяльністю) його посадових осіб. Посадові особи акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством”. Назву ст. 40 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” треба змінити на “Обов'язки і відповідальність товариства та його посадових осіб”, а частину другу цієї статті викласти так: “Товариство несе відповідальність перед своїми учасниками за збитки, завдані їм діями або бездіяльністю його посадових осіб. Посадові особи товариства несуть відповідальність перед товариством”.

У зв'язку із такими змінами, треба зробити застереження, що з юридичного погляду, суб'єктом цивільно-правової відповідальності перед учасниками (акціонерами) буде саме господарське товариство як юридична особа. Це означає, що у справах про відшкодування збитків, завданих учаснику (акціонеру) посадовою особою, відповідачем (боржником) має виступати товариство, а не його посадова особа. Посадові особи повинні нести майнову відповідальність перед своїми товариствами у порядку регресу.

Зважаючи на послідовність (кількість) дій, способи захисту корпоративних прав можна поділити на:

захист одноразовою дією, тобто із застосуванням одного способу захисту (визнання недійсним рішення загальних зборів товариства);

захист певною послідовністю дій, тобто за допомогою двох і більше способів захисту (визнання укладеним договору купівлі-продажу частки (її частини) на підставі рішення суду та стягнення заборгованості за цим договором).

Способи захисту корпоративних прав за джерелом їх походження варто поділити на:

способи визначені законом (у тому числі, Цивільним кодексом України);

способи визначені договором (наприклад, корпоративним договором);

способи визначені судом відповідно до вимог, викладених у позові (не передбачені законом або договором саме для того права за захистом якого звернувся позивач, однак не суперечать закону).

Залежно від правової визначеності та змісту порушених корпоративних прав, способи їх захисту треба класифікувати на:

ефективні способи захисту корпоративних прав;

належні способи захисту корпоративних прав.

Із прийняттям Закону України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” № 2147-VIII від 03.10.2017 року, яким ст. 5 Господарського процесуального кодексу України викладена в новій редакції, у сферу судового захисту корпоративних прав запроваджено новий законодавчий термін ефективний спосіб захисту. Подібне поняття містить Конвенція Ради Європи “Про захист прав людини та основоположних свобод”, ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року. Зокрема, відповідно до ст. 13 цієї Конвенції кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі.

У практиці Європейського суду з прав людини ефективність способів захисту для особи встановлюють з урахуванням двох критеріїв:

доступність;

достатність.

“Засіб правового захисту є ефективним, лише якщо він Доступний і Достатній. Він має бути Достатнім не лише в теорії, а й на практиці, повинен бути ефективним на практиці, й за законом з урахуванням індивідуальних обставин справи. Проте його ефективність не залежить від впевненості в успішному результату Для заявника” [4, с. 14].

Критерії доступності та достатності мають бути використані не лише для характеристики ефективності захисту конвенційних прав особи, але й також - для захисту корпоративних прав. Під Доступністю у захисті корпоративних прав варто розуміти об'єктивну можливість застосування відповідних способів захисту, за умови, що вони не суперечать закону чи договору. Іншими словами, ефективні способи захисту корпоративних прав, хоч прямо і не встановлені законом чи договором, але їм не суперечать. Достатність захисту корпоративних прав означає здатність досягнути того результату, на який розраховує учасник (акціонер). Достатність полягає у спроможності позбутися порушення права, тобто усунути перешкоди у його здійсненні. За висловом М.М. Хоменка, “під «ефективним» слід розуміти такий засіб, що призводить До потрібних результатів, наслідків, Дає найбільший ефект” [5, с. 46].

Для прикладу, недоступним треба вважати такий спосіб захисту права на примусовий викуп за справедливою ціною власником домінуючого контрольного пакета акцій у решти акціонерів, як визнання недійсною процедури примусового викупу [6]. Відповідно до чинного Цивільного кодексу України об'єктами недійсності у корпоративних відносинах виступають лише правові явища, які належать до юридичних фактів: правочин (ст. 215 Цивільного кодексу України) або правовий акт (рішення) органу управління товариства (п. 8) ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України). Процедура, тобто певна сукупність дій, не може бути окремо визнана недійсною. Щодо недостатності, то таким способом захисту корпоративних прав можна вважати скасування протоколу загальних зборів товариства [7]. Протокол засідання органу управління господарським товариством не є юридичним фактом, - а лише зовнішньою формою виразу (оформленням) рішень, які були прийняті на такому засіданні. Саме собою скасування протоколу не вплине на правове значення рішень, які ним оформлені, а тому не усуне порушень корпоративного права.

Отже, ефективність захисту корпоративних прав має бути визначена з урахуванням двох критеріїв:

Доступності, тобто об'єктивної можливості застосування такого способу захисту корпоративних прав, який не суперечить закону або договору;

Достатності, тобто спроможності способу захисту корпоративних прав досягти того результату, на який розраховує суб'єкт цих прав (усунути порушення права).

Ефективність у захисті корпоративних прав визначає сам їх суб'єкт (управнена особа), оскільки лише учаснику (акціонеру) товариства відомо, які способи захисту для нього будуть ефективними. Цей висновок виникає із положень частини другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою, суд може визначити у своєму рішенні ефективний спосіб захисту порушеного права відповідно до викладеної в позові вимоги особи, яка звернулася до суду. Як наслідок, суд не встановлює ефективний спосіб захисту корпоративних прав на свій розсуд; він керується змістом позовних вимог особи, якій корпоративні права належать.

Цю особливість не завжди враховують у судовій практиці. “Навпаки, трапляються випадки, коли суди «ефективність» у захисті корпоративних прав підмінюють «неефективністю»” [8, с. 194].

Так, у п. 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року (справа № 923/876/16) встановлено “неефективність” способів захисту, обраних суб'єктом корпоративних прав. “Позовні вимоги про визнання рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю недійсним, визнання недійсним статуту чи недійсними змін до нього, визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства не відповідають ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” [9].

Свою позицію Велика Палата обґрунтувала тим, що “вичерпний перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою або додатковою відповідальністю міститься у статті 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ”, норми якого є спеціальними для зазначених товариств. Належним способом захисту у цьому разі, на думку Великої Палати, є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт «д» пункту 3 частини п'ятої статті 17 цього Закону)" [9].

Вирішуючи цей спір, Верховний Суд керувався визначеними ним критеріями ефективності захисту корпоративних прав: “Велика Палата Верховного Суду вкотре звертає увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам"" [9].

Отже, Велика Палата Верховного Суду, до критеріїв “ефективності” захисту корпоративних прав віднесла:

зміст порушеного корпоративного права;

характер порушення корпоративного права;

наслідки, спричинені порушенням корпоративного права [10].

Характер порушення корпоративного права також визнають необхідною умовою для вибору способу його захисту в юридичній літературі. На думку Д.І. Погрібного, “вибір конкретного способу захисту безпосередньо залежить від характеру порушення права"" [11, с. 99].

Не заперечуючи прямої залежності способу захисту порушеного права від його змісту, необхідно звертати увагу на вид корпоративного права, за захистом якого звернулася особа. У наведеній справі, яка була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, позивач уважав порушеним його корпоративне право на участь в управлінні товариством з обмеженою відповідальністю (недотримання порядку скликання та проведення загальних зборів, відсутність повноважень у представника на участь у голосуванні), що призвело до незаконного позбавлення його частки - її відчуження через представника, повноваження якого були припинені. На переконання Верховного Суду, єдиним ефективним способом захисту цього корпоративного права учасника товариства з обмеженою відповідальністю є визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (ст. 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”).

Визначення розміру статутного капіталу і розміру часток у ньому учасників товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю проводить саме товариство у процесі здійснення його учасниками переважного права на внесення додаткового вкладу у статутний капітал. Вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників (п. п. 3 і 5 ч. 2 ст. 30 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”). За змістом ст. 18 цього Закону визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників товариства на підставі рішення суду може відбутися лише за умови порушення корпоративного права учасника товариства - переважного права на додатковий вклад у межах суми збільшення статутного капіталу пропорційно до його частки у статутному капіталі. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” учасники товариства збільшують статутний капітал товариства за рахунок додаткових вкладів учасників та/або третіх осіб за рішенням загальних зборів учасників. При цьому, кожний учасник має переважне право зробити додатковий вклад у межах суми збільшення статутного капіталу пропорційно до його частки у статутному капіталі (ч. 2 ст. 18 Закону). Після внесення додаткових вкладів, загальні збори учасників приймають рішення про: 1) затвердження розмірів часток учасників товариства та їх номінальної вартості з урахуванням фактично внесених ними додаткових вкладів; 2) затвердження збільшеного розміру статутного капіталу товариства.

У ст. 18 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” не передбачено можливості застосування такого способу захисту, як переведення прав та обов'язків на покупця частки (частини частки) у разі порушеного переважного права на додатковий вклад у статутний капітал. Звідси, якщо товариство порушило переважне право учасника на додатковий вклад, він, з урахуванням положень ст. 18 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”, може просити суд про визначення своїм рішенням розмірів часток учасників та збільшений розмір статутного капіталу товариства, як спосіб захисту.

Суд не повинен відмовляти в захисті у зв'язку із “неефективністю” обраного способу захисту, якщо позивач звернувся за захистом того корпоративного права, яке не було порушене. Закон не наділяє суд таким повноваженням. Навпаки, згідно зі ст. 5 Господарського процесуального кодексу України суд може лише визнати спосіб захисту порушеного права ефективним. Способи захисту корпоративних прав, які передбачені законом або договором, не можуть бути неефективними. Законодавець або сторони договору про здійснення корпоративних прав встановлюють лише ефективні способи їх захисту. Якщо ж суд констатує, що корпоративне право учасника (акціонера) не порушено, він відмовляє у задоволенні позову у зв'язку із тим, що відсутні умови для захисту того права, яке вважає порушеним позивач. Іншими словами, суд встановлює, що право особи, за захистом якого вона звернулася, не було порушене. Це своєю чергою означає, що учасник (акціонер) обрав неналежний, а не неефективний, спосіб захисту.

У судовій практиці треба чітко розмежовувати неефективні та неналежні способи захисту порушених корпоративних прав. Неефективним варто вважати такий спосіб захисту корпоративного права, який, хоч і не передбачений законом чи договором, однак, на переконання суду, не забезпечує захисту порушеного права, незважаючи на те, що йому віддав перевагу позивач. Іншими словами, обраний особою, яка подає позов, спосіб захисту, є недоступним або недостатнім. Неналежним є такий спосіб захисту, який встановлений законом або договором, але не відповідає змісту порушеного корпоративного права. Тобто учасник (акціонер) неправильно визначив характер корпоративного права, за захистом якого він звернувся. Як зазначає Н.С. Кузнєцова: “вимогою яка висувається До належних способів захисту, є відповідність способу захисту змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа” [12, с. 213]. При встановленні ефективного способу захисту корпоративних прав необхідно враховувати, що виключно їх суб'єкт (позивач), здійснюючи свої права вільно, на власний розсуд, визначає для себе ефективні способи захисту цих прав.

Зважаючи на те, що правова норма про застосування ефективних способів захисту корпоративних прав має матеріально-правовий характер, її треба перенести із процесуальних кодексів (Цивільний процесуальний та Господарський процесуальний кодекси України) у Цивільний кодекс України. Окрім того, в оновленому формулюванні цієї норми мають бути враховані критерії ефективності обраного позивачем способу захисту. Тож, частину другу ст. 16 Цивільного кодексу України доцільно доповнити новим абзацом такого змісту: “У випадку, якщо закон або договір не встановлюють ефективного (доступного та достатнього) способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги особи, яка звернулася до нього, може захистити її цивільне право або інтерес іншим ефективним (доступним та достатнім) способом, який не суперечить закону”.

Висновки

З урахуванням практики вирішення судових спорів про захист суб'єктивних корпоративних прав, вибір належних способів їх захисту залежить від трьох критеріїв: 1) змісту порушеного права, 2) виду порушення права і 3) наслідків його порушення. Окрім встановлених Верховним Судом критеріїв належності способів захисту корпоративних прав, при застосуванні окремих способів захисту мають бути враховані критерії ефективного судового захисту: доступність та достатність. Отож, належним треба вважати такий спосіб захисту корпоративних прав, який передбачений законом або договором і відповідає змісту порушеного корпоративного права, характеру та наслідкам його порушення. Натомість, ефективний спосіб захисту корпоративних прав - це спосіб захисту, який не передбачений законом чи договором для захисту корпоративного права, але має бути доступним і достатнім особі, право якої порушено.

Література

1. Сядриста І. Деякі проблеми визначення суб'єкта акціонерної відповідальності. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 12. С. 80-84.

2. Керівництво з належної практики щодо національних засобів правого захисту (ухвалене Комітетом Міністрів 18 вересня 2013 року). Рада Європи. 2013. С. 14. URL: //https://rm.coe.int/k-/1680695aab.

3. Хоменко М. Ефективність способів захисту цивільних прав та інтересів у практиці Європейського суду. Юридична Україна. 2016. № 5-6. С. 45-53.

4. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 листопада 2020 року в справі № 908/137/18. URL: http://reyestr.court.govua/Review/93336732.

5. Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 914/921/18. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/81435030.

6. Цікало В.І. Ефективність у захисті корпоративних прав. Цивільне право України: нові виклики і перспективи розвитку: матеріали XVIII міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 98-й річниці з дня народж. д-ра юрид. наук, проф., чл.-кор. АН УРСР В.П. Маслова (Харків, 28 лют. 2020 р.). Харків: Право, 2020. С. 193-196.

7. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16. URL: www.reyestr.court.gov.ua/Review/85614604.

8. Гудима Д. [Не]ефективні способи захисту. URL: //https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_for_uploads/supreme/Gudima_sposobi_zahistu.pdf.

9. Погрібний Д.І. Корпоративні права держави: поняття, підстави виникнення, механізм реалізації. Харків: Видавництво “ФІНН”, 2009. 168 c.

10. Кот О.О. Здійснення та захист суб'єктивних цивільних прав: проблеми теорії та судової практики: монографія. Київ: Алерта, 2017. С. 494 c.

References

1. Sjadrista, І. (2020). Dejaki problemi viznachennja sub^kta akcionernoi vidpovidal'nosti [Some problems of determining the subject of shareholder liability]. Pidprwmnictvo, gospodarstvo іpravo - Entrepreneurship, economy and law, 12, 80-84 [in Ukrainian].

2. Kerivnictvo z nalezhnoi praktiki shhodo nacional'nih zasobiv pravogo zahistu (uhvalene Komitetom Ministriv 18 veresnja 2013 roku) [Guidelines on good practice regarding national remedies (adopted by the Committee of Ministers on September 18, 2013)]. Retrieved from rm.coe.int https://rm.coe.int/k-/1680695aab [in Ukrainian].

3. Homenko, M. (2016). Efektivnist' sposobiv zahistu civil'nih prav ta interesiv u praktici Єvropejs'kogo sudu [Effectiveness of methods of protection of civil rights and interests in the practice of the European Court]. Juridichna Ukra'ina - Legal Ukraine, 5-6, 45-53 [in Ukrainian].

4. Postanova Veliko'i Palati Verhovnogo Sudu vid 24 listopada 2020 roku v spravi № 908/137/18 [Resolution of the Great Chamber of the Supreme Court of November 24, 2020 in case No. 908/137/18]. reyestr.court.govu Retrieved from http://reyestr.court.govua/Review/93336732 [in Ukrainian].

5. Postanova Kasacijnogo gospodars'kogo sudu u skladi Verhovnogo Sudu vid 24 kvitnja 2019 roku u spravi № 914/921/18 [Resolution of the Commercial Court of Cassation as part of the Supreme Court dated April 24, 2019 in case No. 914/921/18]. reyestr.court.govu Retrieved from http://reyestr.court.gov.ua/Review/81435030 [in Ukrainian].

6. Cikalo, V.І. (2020). Efektivnist' u zahisti korporativnih prav [Effectiveness in the protection of corporate rights]. Proceedings fromXVIII '18: XVIII Mizhnarodna naukovo-praktychna konferentsiia prisvjach. 98-Jrichnicizdnjanarodzh. d-ra jurid nauk, prof., chl.-kor. ANURSR V.P. Maslova «Civil'ne pravo Ukraini: novi vikliki і perspektivi rozvitku» - The Eighteenth International Scientific and Practical Conference dedicate. 98th anniversary from the day of birth. doctor of law of Science, Prof., Member-Cor. Academy of Sciences of the Ukrainian SSR V.P. Maslova «Civil law of Ukraine: new challenges and prospects for development». (pp. 193-196). Harkiv: Pravo [in Ukrainian].

7. Postanova Veliko'i Palati Verhovnogo Sudu vid 22 zhovtnja 2019 roku u spravi № 923/876/16 [Resolution of the Grand Chamber of the Supreme Court dated October 22, 2019 in case No. 923/876/16]. reyestr.court.govu Retrieved from www.reyestr.court.gov.ua/Review/85614604.

8. Gudima, D. Ne]efektivni sposobi zahistu [Inefficient methods of protection]. supreme.court.gov.ua Retrieved from https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_for_uploads/supreme/Gudima_sposobi_zahistu.pdf [in Ukrainian].

9. Pogribnij, D.І. (2009). Korporativni prava derzhavi: ponjattja, pidstavi viniknennja, mehanizm realizacii [Corporate rights of the state: concepts, grounds for their occurrence, implementation mechanism]. Harkiv: Vidavnictvo “FINN” [in Ukrainian].

10. Kot, O.O. (2017). Zdijsnennja ta zahist sub dktivnih civil'nih prav: problemi teorii ta sudovoi praktiki [Implementation and protection of subjective civil rights: problems of theory and judicial practice]. Kiiv: Alerta, 2017 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru