Онтологічний аспект стабільності/гнучкості правового регулювання у доктрині Ганса Кельзена

Размещено на http://allbest.ru

Онтологічний аспект стабільності/гнучкості правового регулювання у доктрині Ганса Кельзена

Коновка А.А.

аспірант асистент кафедри адміністративного та фінансового права, Львівський національний університет імені Івана Франка

Анотація. Стаття присвячена одному з аспектів, онтологічному, важливого показника якості системи правового регулювання суспільних відносин - стабільності/гнучкості - у правовому вченні, створеному визначним теоретиком права Г. Кельзеном. За результатами здійсненого аналізу встановлено понятійні форми, у яких цим вченим розглядався виокремлений нами аспект проблеми, а також схарактеризовано застосовувану ним термінологію. Як вбачається, проблема стабільності/гнучкості правового регулювання у доктрині Г. Кельзена була частиною більш загальної проблеми дійсності/дієвості правової норми та позитивного права як системи норм. Г. Кельзен розглядав можливість втрати нормою дійсності внаслідок її недієвості, зокрема у випадку desuetudo.

кельзен правове вчення онтологічний стабільність гнучкість

Вступ

Постановка проблеми. Як і до багатьох інших речей у цьому світі, до механізму правового регулювання суспільних відносин висуваються взаємопов'язані та - до певної міри - суперечливі вимоги. Очікується, що механізм правового регулювання виявлятиме ознаки стабільності, передбачуваності, надаючи учасникам правовідносин можливість адаптуватися та визначитися з оптимальними моделями поведінки у межах визначеного позитивним правом простору рішень. Притаманний праву консерватизм є вираженням цієї вимоги. Проте як тільки відбуваються вагомі, значимі зміни у житті суспільства, ті ж засоби перетворюються на джерело незручностей, неузгодженостей чи просто правових конфліктів. Доводиться приводити весь механізм правового регулювання у відповідність до нових обставин. Можливість такого "приведення" в ідеалі повинна бути передбачена у позитивному праві заздалегідь, аби забезпечувати незмінність та наступність чинного правового порядку.

Г. Кельзен відомий своїм вченням про "чисте право" та є творцем однієї з найбільш формально довершених доктрин позитивного права. Цим вченим розроблено практично всі аспекти побудови правопорядку, норм та інститутів права, взаємодії права з іншими формами та способами регулювання суспільних відносин. Г. Кельзен є автором підручника з теорії права, котрий неодноразово перевидавався.

У пропонованій статті ми спробуємо відстежити погляди цього вченого на проблему стабільності/гнучкості правового регулювання суспільних відносин.

Одразу зробимо декілька застережень термінологічного та контекстуального характеру. Знайомлячись із систематизованим викладом поглядів Г. Кельзена у формі багаторазово перевиданого підручника загальної теорії права та держави, можна зауважити загальну відповідність структури та змісту зі звичними для українських правників вітчизняними підручниками, за якими вони свого часу опановували початки фаху правника. Однак простежуються і деякі відмінності. В аспекті нашої статті слід зазначити, що для Г. Кельзена проблеми стабільності/гнучкості правового регулювання, його якості та ефективності розглядаються у розрізі більш загальних та традиційних для західної юриспруденції питань дійсності (англ. validity) та дієвості (англ. efficacy) права (правових норм). На різного роду міжнародних "майданчиках", зокрема у діяльності Європейського Суду з прав людини зустрічаються вихованці різних національних правових шкіл, сформовані у відмінних концептуальних та понятійно-термінологічних доктринах. Завдяки освоєнню праць таких класиків правової думки, як Г. Кельзен, полегшуватиметься інтеграція вітчизняної юриспруденції у сферу європейської.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Нормативізм Г. Кельзена, зокрема переосмислений у рамках аналітичної юриспруденції, справив значний вплив на правову доктрину та практику передових країн західної цивілізації.

У працях українських вчених-правознавців ідеї та погляди Г. Кельзена розглядаються переважно у методологічному аспекті, прикладом чого є дослідження П.М. Рабіновича, С.П. Рабіновича, В.С. Бігуна, С.П. Погребняка О. Стовби, М. Дамірлі та інших авторів.

У пропонованій статті ми спробували виокремити змістовний аспект досліджуваної нами проблеми у правовому вченні Г. Кельзена як предмет розгляду у концептуальній площині.

Мета статті. Метою статті ми визначили розкриття співвідношення стабільності/гнучкості у правовому регулюванні суспільних відносин у межах вчення Г. Кельзена про "чисте право".

Результати

Стабільність як вимогу до механізму правового регулювання суспільних відносин та критерій його ефективності можна розглядати у двох аспектах: функціональному та онтологічному.

Функціональний аспект стабільності правового регулювання пов'язаний з утилітарними перевагами (зручністю) для учасників правовідносин, передбачуваністю, доступністю можливих форм, моделей та способів правової поведінки.

Натомість онтологічний аспект стабільності обумовлений природою позитивного права як регулятора суспільних відносин. Як би не було, однак право певним чином нав'язує різним суб'єктам певні моделі поведінки. Апробованість таких моделей, легітимація позитивного права передбачають узагальнення величезної кількості життєвих ситуацій та досвіду їх переживання суспільством з проекцією цього досвіду у майбутнє.

Розмежування та взаємодія двох аспектів у праві - онтологічного та функціонального - виразно спостерігається на прикладі загальних принципів права як його джерела. У статті, присвяченій цим принципам, С.П. Погребняк зазначає, що "можна припустити, що широке визнання загальних принципів права як джерел права пов'язане з укладанням союзу (конвергенцією) між природним правом і позитивним правом" [2, с. 21] . Отже, загальні принципі права є тією когнітивною формою та юридичною конструкцією, у якій природа права (його сутність) "зустрічаються" з соціальною реальністю, видимим правопорядком. У розглядуваному нами випадку стабільність/гнучкість правового регулювання можна розглядати як прояви принципів права, пов'язаних насамперед з його розумністю, справедливістю та соціальною ефективністю.

У своєму підручнику Г. Кельзен періодично звертається до проблеми звичаю як джерела правових норм, зокрема у розділі про дійсність та дієвість права [1, с. 34-35]. Норми права за змістом аж ніяк не можуть бути випадковими: жоден суб'єкт правотворчості ("законодавець") не може надати обов'язковості довільному, безглуздому правилу поведінки. Відтак і змінювати їх без реальної потреби чи необхідності не можна: адже це ставило б під сумнів їх засадничу легітимність.

У пропонованій статті нас цікавитиме якраз другий, онтологічний аспект проблеми стабільності/гнучкості правового регулювання, відтак розглядати її ми будемо у системі категорій, застосовуваних самим Г. Кельзеном, насамперед у розрізі дійсності та дієвості права (правових норм).

Необхідно зробити декілька застережень термінологічного характеру. Працюючи над цією статтею, нам довелося випадково ознайомитися з передмовою перекладача до одного з сучасних українських видань праці Арістотеля "Метафізика". Труднощі перекладу термінів виявилися напрочуд схожими з тими, з якими ми зіткнулися при роботі з англомовним текстом підручника теорії права та держави, виданого у США у 1949 р. Таким речам доводиться приділяти більше уваги, відтак зупинимося на них дещо детальніше.

Так, як зазначає перекладач тексту Арістотеля, у сучасній англомовній літературі "усія" (термін зазвичай передається українською мовою як "сутність") перекладають як "субстанція", а "ейдос" (українською передається як "ідея") перекладають як "форма" [3, с. 10-11]. Очевидно, що в українській мові слова "сутність" та "субстанція" мають відчутно різні значення, як і слова "ідея" та "форма". У випадку "зворотного" перекладу англомовних текстів, присвячених працям Арістотеля, на українську мову, такі відмінності у слововжитку можуть ускладнити сприйняття змісту чи просто його спотворити.

Ми переклали англійське слова "validity" як "дійсність". Стосовно норми позитивного права у сучасній українській мові вживається зазвичай термін "чинність". Про "дійсність" йдеться, як правило, в аспекті можливості визнання "недійсним" правового акта, котрим запроваджена відповідна норма. Слово "validity" у контексті, як його вживає Г. Кельзен, має ширше значення, ніж просто "чинність" норми. Йдеться про відповідність цієї норми та процедури її встановлення всьому існуючому правопорядку (legal order). Мається на увазі не просто "чинність" в часі, просторі та по колу осіб, але й загальна "правоспроможність", правове значення та правова значимість норми.

Аналогічним чином ми обрали значення слова "efficacy" як "дієвість". Йдеться не просто про реальне втілення норми права в життя, але й досягнення певного соціального результату. Лише у поодиноких випадках як синонім у аналогічному контексті застосовується слово "effectiveness" (ефективність).

Г. Кельзен послідовно розмежовує поняття "дійсніть" норми та її "дієвість", навіть розкриває їх співвідношення в окремому параграфі. Однак звичних нам дефініцій відповідних понять не наводить. Відтак і ми не будемо вдаватися до такої необгрунтованої кон'єктури, обмежившись наведеними вище застереженнями термінологічного характеру, котрі грунтуються на аналізі контексту слововжитку.

В одному з параграфів свого підручника Г. Кельзен розглядає дієвість норми як умову її дійсності, при цьому чітко розмежовуючи ці два поняття: "Твердження, що норма є дійсною, і твердження, що вона є дієво, по правді, це два різних твердження" [1, с. 41]. Міркуючи у суворій логічній послідовності, Г. Кельзен у наступному параграфі розглядає питання про сферу дійсності норм: "Оскільки норми регулюють людську поведінку, а людська поведінка існує у часі та просторі, норми дійсні для певного часу та простору" [1, с. 42]. Отже, норми зберігають дійсність у певних часових та просторових межах: "Дійсність норм може починатися в один момент та закінчуватися в інший"; "Дійсність норм також має стосунок до простору" [1, с. 42]. Будучи тонким та послідовним теоретиком, Г. Кельзен розглядає це ж питання у розрізі дієвості норм, вибудовуючи красиву концепцію "статичної" та "динамічної" систем норм, покликану розкрити межі дійсності норм залежно від їх дієвості [1, с. 112].

Поняття статичної системи норм Г. Кельзен розкриває наступним чином: "У межах порядку першого виду норми "дійсні", тобто приймаємо, що індивіди, чия поведінка ними регулюється, "повинні" поводитися так, як приписано нормами, силою їх змісту. Їх зміст має безпосередньо очевидну якість, котра забезпечує їхню дійсність" [1, с. 112]. Природа такої якості норм статичної системи пояснюється тим, що вони "походять від особливої основної норми, як остання сама походить від загальної" [1, с. 112]. До цієї групи норм Г. Кельзен відносить, зокрема, приписи не брехати, дотримуватися обіцянки тощо, котрі походять від загальної норми, котра вимагає правдивості.

Динамічна система норм не може бути виведена з основної норми за допомогою жодної інтелектуальної операції: основна норма просто встановлює певну владу, котра своєю чергою може наділяти нормотворчими повноваженнями інші суб'єкти [1, с. 113]. Власне, динамічну систему норм Г. Кельзен ототожнює з правопорядком: "норма є дійсною правовою нормою силою того факту, що її було створено згідно визначеного правила, і тільки в силу цього"; "дійсність правової норми не може ставитися під сумнів на гранті несумісності з моральними чи політичними цінностями" [1, с. 113].

Звідси постає "принцип легітимності", котрий вчений формулює наступним чином: "Дійсність правових норм може бути обмеженою в часі, і важливо зазначити, що завершення, як і початок їх дійсності визначається лише правопорядком, до котрого вони належать. Вони залишаються дійсними так довго, доки не втратять чинність у спосіб, визначений самим правопорядком" [1, с. 117].

Г. Кельзен одразу робить застереження, що цей принцип дотримується лише за певних умов. Так, винятком є революція у найширшому значенні слова, котра робить недійсним весь існуючий до цього правопорядок. Навіть якщо частина норм старого правопорядку зберігаються, йдеться про збереження їх змісту, а не підстав їх дійсності [1, с.117].

Нас зацікавила аргументація Г. Кельзена, наведена в одному з наступних параграфів підручника, названого "Принцип ефективності". У ньому йдеться про те, що в разі революції стара конституція та всі побудовані на ній норми, весь правопорядок як ціле втрачають свою дієвість: фактична поведінка людей більше не підпорядковується цьому старому правопорядку [1, с. US- 119].

Окремо розглядається поняття "desuetudo". Для Г. Кельзена, як послідовного нормативіста, вочевидь, важко було прийняти думку про можливість втрати нормою дійсності (чинності) поза межами чи всупереч правопорядку, до якого вона належала: окрема норма не втрачає дійсності, якщо вона сама по собі і тільки одна розглядається як неефективна [1, с. 119]. Адже у межах загалом ефективного (дієвого) правопорядку можуть траплятися ізольовані норми, дійсні, проте неефективні, котрі не застосовуються навіть за наявності передбачених ними підстав [1, с. 119]. Така норма зазвичай анулюється звичаєм, котрий встановлює нову норму для регулювання відповідних відносин. Однак і у цьому випадку "було б помилкою ідентифікувати дійсність та дієвість норм; вони все ж два різні феномени" [1, с. 119]. Іншими словами, анульована за допомогою desuetudo норма тривалий час залишалася дійсною, не будучи дієвою, і лише тривалий брак дієвості завершив її дійсність [1, с. 119].

Дієвість норм права (efficacy) Г. Кельзен розкриває у наступному положенні: "У межах правопорядку, який як ціле є дієвим, можуть траплятися ізольовані норми, котрі є дійсними, але не дієвими, тобто їм не підпорядковуються і їх не застосовують навіть тоді, коли виповнилися визначені ними самими умови для їх застосування" [1, с. 119]. Визначення дієвості правової норми подане у негативній формі. Якщо спробувати трансформувати його у позитивну, вийшло б так: дієвість норми права - це підпорядкування цій нормі та її застосування за наявності визначених нею для цього умов. У контексті аналізованих нами текстів Г. Кельзена видається, що таке визначення все ж надто звужує зміст відповідного поняття. Йдеться, мабуть, ще й про здатність норми у процесі застосування та реалізації забезпечувати певний соціально значимий результат, а також про загальне прийняття цієї норми суспільством. Ми не можемо надто заглиблюватися у такого роду міркування, оскільки сам Г. Кельзен більш чіткої формальної дефініції дієвості правової норми у позитивній формі не запропонував. Визначення ж у негативній формі завжди недостатнє, адже мало сказати, що парламент, це, наприклад, не тюрма чи не банк. А що ж це тоді таке?

Інститут desuetudo характеризується Г. Кельзеном як негативний правовий ефект звичаю, яким позбавляється дійсності (чинності) тривалий час недієва норма права [1, с. 119]. Вчений не вбачає у цьому аж такої суперечності з послідовним дотриманням власної логіки правопорядку, оскільки, на його думку, норма може бути скасована звичаєм, протилежним нормі, як і загалом створена звичаєм [1, с. 119].

Г. Кельзен дає ствердну відповідь на питання, чи може правова норма, встановлена законом, бути скасована звичаєм [1, с. 119]. Адже закон як такий не може виключити звичай як джерело права. У цьому положенні ми схильні вбачати логічний місток, завдяки якому соціолого-правова матерія отримує буття у формалізованій ("чистій") теоретичній структурі нормативізму.

Цікаво зауважити, що інститут desuetudo історично виник та притаманний правовим системам англо-саксонської правової сім'ї. Г. Кельзен переїхав у США у 1940 р. вже будучи сформованим, визнаним та авторитетним вченим-правознавцем з досвідом практичної роботи, зокрема на посаді голови конституційного суду Австрії. Близьке знайомство з правовими реаліями та доктриною іншої правової традиції, вочевидь, стимулювали уточнення існуючих та вироблення нових теоретичних узагальнень.

Загальна позиція Г. Кельзена з порушеного питання полягає у тому, що залежність дійсності (чинності) правопорядку від його дієвості аж ніяк не означає, що дійсність окремої норми залежить від її дієвості. Проте притаманний міжнародному праву принцип дієвості (ефективності) певною мірою може застосовуватися також у національному праві, відтак "у межах національного правопорядку дійсність окремої норми може залежати від її дієвості" [1, с. 122], зокрема у випадку втрати нормою чинності внаслідок desuetudo.

Висновки

Стабільність/гнучкість правового регулювання можна розглядати у двох аспектах: функціональному та онтологічному. Функціональний аспект пов'язаний з безпосереднім впливом норм права на учасників суспільних відносин, а онтологічний - з проявом сутності (природи) права у конкретних формах системи позитивного права. У доктрині Г. Кельзена проблема стабільності/гнучкості правового регулювання розглядається у розрізі більш загального співвідношення та розмежування дійсності та дієвості правової норми та всього правопорядку. Недієва та недіюча норма може втратити дійсність, зокрема, у випадку desuetudo.

Перспективним напрямком подальших досліджень є подальша конвергенція вітчизняної юридичної термінології та понятійного апарату з виробленими західною правовою культурою, а також виявлення випадків фактичного застосування desuetudo у національній правовій системі.

кельзен правове вчення онтологічний стабільність гнучкість

Список використаних джерел

2. Погребняк С.П. Загальні принципи права як джерело права. Вісник Академії правових наук України, 2011. № 1 (64). С. 14-25.

3. Арістотель. Метафізика / пер. з давньогрец., передмова і прим. О. А. Юдіна; худож.-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова. - Харків: Фоліо, 2020. - 300 с.

4. Kelsen H. Principles of International Law. New York (USA): Rinehart &Company Inc, 1959. 461 p.

5. Kelsen H. Society and nature. A sociological inquiry. Illinois: The University Chicago Press, 1943.391 р.

6. Дамирли М.А. История философии права и история правовой мысли: вопросы соотношения. Проблеми філософії права. Том. ІІІ. № 1-2. 2005. С. 351-354.

Размещено на Allbest.ru