Окремі питання правового статусу викривача

Окремі питання правового статусу викривача

Постановка завдання. Проаналізувати чинне законодавство у частині, що стосується правового статусу викривача, та з'ясувати, наскільки співпадають правові позиції різних нормативно-правових актів у цьому питанні.

Викривач як учасник кримінального провадження, з'явився у антикорупційному законодавстві на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» щодо викривачів корупції» [4]. Як бачимо, правовий статус викривача першочергово був призначений для основного закону, що регулює правовідносини у сфері запобігання та протидії корупції, а саме Закону України «Про запобігання корупції» [5]. Внесені зміни торкнулися понятійного апарату, зокрема, було надано визначення самого поняття «викривач». Крім цього, було визначено шляхи і способи повідомлення інформації викривачем про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції»: внутрішні канали повідомлення, зовнішні канали повідомлення та регулярні канали повідомлення. Також були запроваджені гарантії правового статусу викривача, впроваджені конкретні заходи захисту як викривача, так і його близьких осіб, та доповнені повноваження Національного агентства з питань запобігання корупції в частині, що стосується співпраці з викривачем та захисту його інтересів. Окрім зазначеного, зміни:

- детально розкрили заходи державного захисту викривачів;

- прописали дії органів влади та спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції зі створення умов для повідомлення інформації про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції»;

- регламентували порядок здійснення перевірки за повідомленням викривача;

- визначили права та гарантії захисту викривача, зокрема, захист трудових прав викривача, право викривача на конфіденційність та анонімність, на отримання інформації та винагороду;

- окреслили повноваження уповноважених підрозділів (уповноважених осіб) з питань запобігання та виявлення корупції у сфері захисту викривачів.

Само собою, що такі зміни торкнулися і взаємопов'язаних нормативно-правових документів, тому у перехідних положеннях вказаного закону було внесено зміни до ряду законодавчих актів, а саме: Кодексу законів про працю, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України, Цивільного кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про безоплатну правову допомогу», Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Закону України «Про запобігання впливу корупційних правопорушень на результати офіційних спортивних змагань». Також, ряд змін торкнувся і Кримінального процесуального кодексу України саме в частині ролі викривача як учасника кримінального провадження [4].

Однак, незважаючи на те, що на певні недоліки процесуального статусу викривача у кримінальному провадженні вказували окремі науковці [і], і те, що з моменту внесення змін до законодавства пройшло вже доволі часу, певні неузгодженості залишилися.

Насамперед слід згадати про надані визначення викривача у Законі України «Про запобігання корупції» та Кримінальному процесуальному кодексі України. У відповідності до ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» викривач - це фізична особа, яка маючи переконання в достовірності інформації, повідомляє про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, чи інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», вчинених іншою особою. Обов'язковими ознаками викривача наведене визначення також визначає, що така інформація стала відома зазначеній особі у зв'язку:

- з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю;

- проходженням нею служби чи навчання;

- її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов'язковими для початку зазначеної діяльності, проходження служби чи навчання [5].

Як бачимо, викривачем згідно Закону України «Про запобігання корупції» може біти тільки особа, котра безпосередньо стикнулася з корупційними проявами, чи особа, котра дізналася про корупційне чи пов'язане із корупцією діяння в зв'язку із виконанням певних суспільно корисних обов'язків. Фактично, викривачем, згідно наведеного визначення, не може бути особа, котра, до прикладу, дізналася про корупційне або пов'язане із корупцією правопорушення внаслідок товариських чи сімейних відносин. Особливо актуальним це стає тоді, коли особа, котра була безпосереднім учасником вказаного діяння, з тих чи інших причин не бажає подавати повідомлення про правопорушення, а її співбесідник, внаслідок товариських чи сімейних відносин, отримавши всю необхідну інформацію про подію (час, місце, спосіб, дійові особи і т.д.), маючи таким чином переконання в достовірності інформації, добровільно повідомляє про можливий факт правопорушення.

Натомість, п. 16 ч.1 ст.3 КПК України визначає, що «викривач - фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, звернулася із заявою або повідомленням про корупційне кримінальне правопорушення до органу досудового розслідування» [3]. Як бачимо, якихось додаткових вимог до викривача КПК України не зазначає, що робить коло таких осіб значно ширшим, ніж у попередньому випадку.

Необхідність уніфікувати вказані поняття випливає з того, що у Законі України «Про запобігання корупції» прописані чіткі заходи державного захисту та гарантій викривачів, які стосуються широкого спектру правових питань. До прикладу, ч.3 ст.53 вказаного Закону надає Національному агентству з питань запобігання корупції широкі повноваження з представництва викривача у судовому процесі, які в окремих випадках буде важко реалізувати, якщо коло осіб, які підпадають під визначення викривача, буде звужено.

Ще одним проблемним питанням є питання поєднання процесуального статусу викривача та процесуального статусу свідка у кримінальному провадженні.

У відповідності до ч.3 ст.60 КПК України викривач - це заявник, який має, окрім визначених кримінальним процесуальним законом прав заявника, право в порядку, встановленому Законом України «Про запобігання корупції», отримувати інформацію про стан досудового розслідування, розпочатого за його заявою чи повідомленням. Також, викривача як заявника визначає п. 25 ч.1 ст.3 КПК України [3].

Як слушно зауважують окремі науковці, заявник у кримінальному провадженні - це учасник правовідносин, який має тимчасовий характер, тобто у будь-якому разі особа, яка заявила про кримінальне правопорушення, згодом набуде процесуального статусу або свідка, або потерпілого [1, с. 531]. Однак, у випадку із викривачем процесуальний статус такого учасника кримінального процесу зберігається протягом всього кримінального провадження. Зокрема, як вже раніше зазначалося, викривач має право протягом досудового розслідування отримувати інформацію про його стан, тобто на даній стадії процесуальний статус викривача зберігається. Питання, які мають стосуються викривача, піднімаються при складанні обвинувального акту (ч.2 ст.291 КПК України), вирішуються судом при ухваленні вироку (п. 7² ст. 368 КПК України). У відповідності до п.93 ч.1 ст.393 КПК України викривач має право на апеляційне оскарження у частині, що стосується його інтересів під час вирішення питання виплати йому винагороди як викривачу [3]. Відповідно, і на даній стадії кримінального провадження викривач є учасником кримінального процесу із визначеним процесуальним статусом. Зважаючи на це, викривач як заявник не має тимчасового характеру у кримінальному процесі, однак, враховуючи те, що він володіє інформацією щодо обставин, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, згодом може набувати ще й процесуального статусу свідка.

Свідок у кримінальному провадженні - це «фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань» [3, ст.65, ч.1]. Серед ключових обов'язків свідка як учасника кримінального процесу є обов'язок надавати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду [2, ст.66, ч.2, п.2]. У відповідності до ч.1 ст.67 КПК України свідок несе кримінальну відповідальність за відмову від давання показань слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду [3].

Якщо взяти до уваги Закон України «Про запобігання корупції», зокрема, статтю 53³, яка регламентує права та гарантії захисту викривача, у відповідності до п.4 частини 2 зазначеної статті, викривач має право відмовитися від надання пояснень чи свідчень [5]. Як бачимо, законодавець у даному контексті вживає слово «свідчення», уникаючи слова «покази», яке визначено у КПК України. Академічний тлумачний словник визначає слово «свідчення» у трьох значеннях:

- як факт, річ, обставину, що підтверджують що-небудь;

- як повідомлення про щось, підтвердження чого-небудь очевидцем або обізнаною у певній справі людиною;

- як давання показань на суді або на допиті; показання свідка [6].

Враховуючи зазначене, можна провести тотожність між поняттям «свідчення» та поняттям «покази». Таким чином, у відповідності до Закону України «Про запобігання корупції» викривач має право відмовитись від дачі показів, що певним чином (якщо не враховувати добровільну згоду на надання свідчень) не сумісно із процесуальним статусом свідка, для якого надання показів, у відповідності до КПК України, є обов'язком.

Певною спробою розв'язати вказану юридичну колізію є Роз'яснення №10 Національного агентства з питань запобігання корупції від 26.10.2020 року «Щодо правового статусу викривача у кримінальному провадженні» [7]. У частині 3 зазначеного Роз'яснення, яка регламентує процесуальні права та обов'язки викривача, вказується, що «якщо викривач є особою, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань, і при цьому він не належить до осіб, визначених у ч.2 ст.65 КПК України, які не можуть бути допитані про певні обставини, він має права та обов'язки свідка, передбачені ст.66 КПК» [7]. Однак, це не зовсім відповідає вище вказаному п.4 ч.2 ст.53³ Закону України «Про запобігання корупції», який не передбачає будь -яких обмежень права викривача відмовитися надавати пояснення чи свідчення.

1. Гловюк І.В., Луцик В.В. Кримінально-процесуальний статус викривача: проблемні питання. Юридичний науковий електронний журнал. 2021. №10. С. 529-532.

2. Індекс корупції CPI-2022: Transparency International Україна.

3. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13 квітня 2012 року. Офіційний портал Верховної Ради України.

4. Про внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» щодо викривачів корупції: Закону України від 17 жовтня 2019 року. Офіційний портал Верховної Ради України.

5. Про запобігання корупції: Закон України від 14 жовтня 2014 року. Офіційний портал Верховної Ради України.

6. Словник української мови: Академічний тлумачний словник (1970-1980).

7. Щодо правового статусу викривача у кримінальному провадженні: Роз'яснення Національного агентства з питань запобігання корупції №10 від 26.10.2020 року. Офіційний веб-сайт Національного агентства з питань запобігання корупції.