Законодавче визначення основ національної політики у сфері громадського здоров’я щодо протиепідемічного захисту населення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Законодавче визначення основ національної політики у сфері громадського здоров'я щодо протиепідемічного захисту населення

Марина Михайленко

аспірант кафедри управління охороною здоров 'я та публічного адміністрування Національного університету охорони здоров 'я України імені П. Л. Шупика, м. Київ, Україна

Анотація

Стаття присвячена розгляду законодавчого визначення основ національної політики у сфері громадського здоров'я щодо протиепідемічного захисту населення. Встановлено, що на даний час наслідки пандемії коронавірусного захворювання COVID-19 та, безсумнівно, повномасштабне вторгнення Росії на територію нашої країни здійснили ще більший негативний вплив не лише на стан суспільного здоров'я в Україні, але й на національну політику у сфері громадського здоров'я щодо протиепідемічного захисту населення загалом. Розкрито значення громадського здоров'я, що дало можливість визначити, що стан здоров'я населення держави виступає одним із важливих індикаторів державної соціально-економічної безпеки. Розглянуто положення певних нормативно-правових документів, які регулюють сферу громадського здоров'я щодо протиепідемічного захисту населення. З'ясовано, що однією з актуальних проблем сучасності не лише в Україні, але й в інших зарубіжних країнах вважається боротьба з поширенням інфекційних захворювань, яким можна протистояти за рахунок засобів імунопрофілактики. Визначено головні положення нового Закону України «Про систему громадського здоров'я» у сфері забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення. З'ясовано, що даний закон відіграє важливу роль у забезпеченні екологічної безпеки, адже визначає правові основи для захисту суспільного здоров'я від несприятливих чинників навколишнього середовища. Наведено функції сучасних центрів контролю та профілактики хвороб, які перебувають в прямому підпорядкуванні МОЗ України, що дозволило забезпечити оперативне реагування на новітні загрози і проблеми в сфері громадського здоров'я. Відмічено, що подальший розвиток системних процесів у національній політиці у сфері громадського здоров'я щодо протиепідемічного захисту населення, стимулюватиме реалізацію досить важливих заходів, пов'язаних із: підготовкою соціальних практиків до виконання профілактичних заходів у сфері суспільного здоров'я; введенням прогресивних технологій у сфері пропаганди здорового способу життя людини; удосконаленням міжсекторальної співпраці між державними та неурядовими установами, інститутами громадянського суспільства та ЗМІ на місцевому рівні з метою покращення суспільного здоров'я, розробкою та впровадженням системи моніторингу і оцінювання вдосконалення профілактичних заходів у сфері громадського здоров'я.

Ключові слова:національна політика, громадське здоров'я, протиепідемічний захист населення, імунопрофілактика, санітарно-епідемічне благополуччя населення.

Maryna Mykhailenko

Postgraduate student of the Department of Healthcare Management and Public Administration of the Shupyk National Healthcare University of Ukraine,

Kyiv, Ukraine,

LEGISLATIVE DEFINITION OF THE BASIS OF THE NATIONAL POLICY IN THE SPHERE OF PUBLIC HEALTH REGARDING ANTI-EPIDEMICAL PROTECTION OF THE POPULATION

Abstract. The article is devoted to the consideration of the legislative definition of the foundations of the national policy in the field of public health regarding anti-epidemic protection of the population. It has been established that currently the consequences of the pandemic of the coronavirus disease COVID-19 and, undoubtedly, the full-scale invasion of Russia on the territory of our country have had an even greater negative impact not only on the state of public health in Ukraine, but also on the national policy in the field of public health I about antiepidemic protection of the population in general. The importance of public health was revealed, which made it possible to determine that the state of health of the state's population is one of the important indicators of the state's social and economic security. The provisions of certain legal documents that regulate the sphere of public health regarding anti-epidemic protection of the population are considered. It was found that one of the urgent problems of modern times not only in Ukraine, but also in other foreign countries is the fight against the spread of infectious diseases, which can be resisted by means of immunoprophylaxis. The main provisions of the new Law of Ukraine "On the Public Health System" in the field of ensuring the sanitary and epidemic well-being of the population have been defined. It was found that this law plays an important role in ensuring environmental safety, because it defines the legal basis for the protection of public health from adverse environmental factors. The functions of modern disease control and prevention centers, which are under the direct supervision of the Ministry of Health of Ukraine, are given, which made it possible to ensure prompt response to the latest threats and problems in the field of public health. It was noted that the further development of systemic processes in the national policy in the field of public health regarding anti-epidemic protection of the population will stimulate the implementation of quite important measures related to: training of social practitioners to perform preventive measures in the field of public health; the introduction of advanced technologies in the field of promoting a healthy human lifestyle; improving cross-sectoral cooperation between state and nongovernmental institutions, civil society institutions and mass media at the local level with the aim of improving public health; development and introduction of a system for monitoring and evaluating the improvement of preventive measures in the field of public health. протиепідемічний захист населення імунопрофілактика

Keywords: national policy, public health, anti-epidemic protection of the population, immunoprophylaxis, sanitary-epidemic well-being of the population.

Постановка проблеми

На сьогоднішній день сучасне становище України після пандемії коронавірусного захворювання та повномасштабне вторгнення Росії на територію нашої країни засвідчили важливу роль роботи сучасної системи охорони громадського здоров'я. Водночас виконання норм Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» після реорганізаційних та подальших ліквідаційних процесів контрольно-наглядового державного органу - Державної санітарно- епідеміологічної служби України(ДержсанепідслужбиУкраїни), довготривалої заборони на перевірку санітарної законодавчої бази на підприємницьких об'єктах, зумовили погіршення та суттєві недоліки у державному контролі за додержанням санітарного законодавства стосовно забезпечення безпеки сфери людської життєдіяльності. На даний час важливо створити нову спроможну систему інституцій з функцією сприяння громадському здоров'ю за рахунок організації співпраці всіх зацікавлених сторін. Більш-менш, ідеї створення нової системи охорони громадського здоров'я відображені у прийнятомуЗаконі України «Про систему громадського здоров'я». Проте, варто зазначити, що присутність певних ризиків та суперечностей нормативно-правових актів, виникнення яких пов'язане із прийняттям даного закону, вимагають більш ґрунтовного дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблематикою дослідження основ національної політики у сфері громадського здоров'я щодо протиепідемічного захисту населення займалися багато вітчизняних науковців, зокрема А. Автомєєнко [6], І. Гущук [5], С. Висоцька [2],К. Кідготко [10], О. Нагорна, Л. Романюк, Н. Романюк [14], Т. Ситник [1], І. Старченко [4], О. Швець [13], та інші.

Мета статті - дослідити законодавче визначення основ національної політики у сфері громадського здоров'я щодо протиепідемічного захисту населення.

Виклад основного матеріалу

Система охорони здоров'я на сьогодні вважається найскладнішим елементом соціально-економічного розвитку будь-якої держави. Водночас дана система виступає особливим показником розвитку будь-яких країн, які періодично переглядають свої політики в сфері досягнення максимального санітарно-епідемічного благополуччя суспільства. На рівні з багатьма іншими державами, на стан суспільного здоров'я в Україні впливають певні чинники, зокрема старіння людства, швидкі темпи урбанізації, розповсюдження шкідливих звичок, нехтування здоровим способом життя, а також глобальні епідеміологічні та екологічні кризові явища. На даний час наслідки пандемії коронавірусного захворювання COVID-19 та, безсумнівно, повномасштабне вторгнення Росії на територію нашої країни здійснили ще більший негативний вплив не лише на стан суспільного здоров'я в Україні, але й на національну політику у сфері громадського здоров'я щодо протиепідемічного захисту населення загалом.

На погляд Т. І. Ситник, «при зустрічі з глобальними епідеміологічними кризами все більше зростає соціально-економічна невизначеність, а сама ступінь нестабільності настільки висока, що неможливо оцінити ймовірність наступних хвиль економічних загроз. І така криза супроводжується не лише глобальним характером втрат, а й самими витратами з обмеженими джерелами відшкодування і невизначеною тривалістю. Такі загрози є безпрецедентними подіями, які трансформують життя, епідеміологічні кризи швидко поширюються по світу, що призводить до світової економічної рецесії» [1]. Це зайвий раз свідчить про те, що епідемічне благополуччя населення держави виступає одним із важливих індикаторів державної соціально-економічної безпеки.

Варто зазначити, що «за індексом Bloomberg Україна віднесена до країн з низьким рівнем здоров'я населення. Країна перебуває у стані епідемії туберкульозу та СНІДу - успішно контрольованих у цивілізованому світі. Зростає кількість випадків невиліковного туберкульозу, резистентного до антибіотиків» [2, с. 9-10].

Відповідно до Стратегії національної безпеки України у частині прогнозних і поточних загроз національній безпеці та національним інтересам України з урахуванням зовнішньополітичних та внутрішніх умов визначається загроза виникнення і поширення як уже відомих, так і нових інфекційних хвороб. Причиною цього є низький рівень стану здоров'я населення та високий рівень його захворюваності, тісно пов'язаний з низьким рівнем соціального захисту окремих верств населення, наявністю безробіття та неконтрольованих міграцій [3].

Право кожного громадянина на охорону здоров'я та медичну допомогу встановлено статтею 49 Конституції України. Зокрема, охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповіднихсоціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя. Також, держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань. Захист населення від інфекційних захворювань визначається одним із пріоритетних напрямів діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. У сфері захисту населення від інфекційних захворювань Кабінет Міністрів України розробляє і здійснює відповідні державні цільові програми, забезпечує фінансування та матеріально-технічне постачання закладів охорони здоров'я, установ і закладів державної санітарно- епідеміологічної служби, підприємств, установ та організацій, залучених до проведення заходів і робіт, пов'язаних з ліквідацією епідемій, координує проведення цих заходів і робіт, а також вирішує інші питання у межах повноважень, визначених законом. Разом з цим, у зазначеній сфері органи місцевого самоврядування забезпечують проведення профілактичних і протиепідемічних заходів на територіях населених пунктів, у місцях масового відпочинку населення та рекреаційних зонах, а також робіт по ліквідації епідемій та спалахів інфекційних захворювань і вирішують питання фінансового та матеріально-технічного забезпечення цих заходів і робіт [4].

Система охорони здоров'я України (далі - СОЗ), з моменту набуття незалежності, перманентно перебуває в стадії постійної реформи, першими кроками якої було формування нормативно-правової бази: Закони України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя» та ін. Указом Президента від 7 грудня 2000 року було схвалено «Концепцію розвитку охорони здоров'я населення України». Надалі реформа СОЗ як пріоритетне завдання передбачалась у Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Після Революції Гідності у 2014 році медична професійна спільнота згуртувалась для напрацювання проектів необхідних нормативно-правових актів (Концепції, Стратегії, Програми реалізації) з реформування національної системи охорони здоров'я України. В період з травня по листопад 2014 року відповідні проекти Концепції та Стратегії були розроблені та представлені до обговорення. Однак, слід зауважити, що до цього часу вони не були прийняті. Натомість, у жовтні 2021 року на обговорення було винесено нову редакцію «Стратегії розвитку системи охорони здоров'я до 2030 року», проте повномасштабна війна внесла свої корективи, в тому числі щодо внесення змін до коментованої Стратегії з урахуванням ще одного виклику - відновлення пошкоджених та зруйнованих закладів сфери охорони здоров'я.

На нашу думку, справжнє та логічне завершення реформування системи охорони здоров'я вимагає чіткого визначення її значення та функцій, яка на даний час також знаходиться на етапі становлення. Безумовно, забезпечення ефективного розвитку та модернізації медичного обслуговування не лише у вітчизняних умовах, але й на світовій арені в цілому, вважається одним із важливих елементів системи охорони здоров'я, однак необхідно пам'ятати про її профілактичний аспект, який має реалізовувати цілісна та ефективна система охорони громадського здоров'я (далі - СОГЗ).

Гущук І. В., зокрема зазначає, що «частково, ідеї побудови нової СОГЗ, як системи державних правил та процедур управління детермінантами здоров'я людей на індивідуальному та популяційному рівнях розвинуті у прийнятому 06.09.2022. Законі України «Про систему громадського здоров'я». Однак слід зауважити, що ризики та певні нормативно-правові колізії, які виникли при прийнятті вказаного закону, потребують якнайшвидшого професійного обговорення та вирішення під час підготовки підзаконних актів щодо його реалізації» [5, с. 18-19].

Законодавство у сфері санітарно-епідемічного благополуччя системно не переглядалось майже 30 років і потребує комплексної модернізації. За цей час відбулося багато змін: по-перше, змінилися міжнародні підходи в цій сфері та безпосередньо підходи ВООЗ до забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя у світі та Європейському регіоні ВООЗ шляхом формування законодавства про громадське здоров'я, яке базується на принципах пріоритетності збереження здоров'я людини та безпечності середовища її життєдіяльності; по-друге, Україна підписала Угоду про асоціацію з ЄС та взяла на себе низку міжнародних зобов'язань: у частині гармонізації положень національного законодавства, у сфері санітарно-епідемічного благополуччя і громадського здоров'я з вимогами відповідних правових актів ЄС; по-третє, проведена Урядом у 2014 році оптимізація системи центральних органів виконавчої влади, у ході якої було ліквідовано Державну санітарно- епідеміологічну службу, відбулася без внесення змін до Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» й інших законів, що регулюють відповідні правовідносини органів влади та суб'єктів господарювання [6, с. 106-107].

Профілактика розповсюдження інфекційних захворювань шляхом імунізації населення на даний час вважається одним із найбільш дієвим заходом для забезпечення належного рівня суспільного здоров'я та епідемічного благополуччя країни загалом.

Тому, 1 червня 2023 року Кабінетом Міністрів України було ухвалено Стратегію розвитку імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних захворювань, яким можна запобігти шляхом проведення імунопрофілактики, на період до 2030 року та затверджено операційний план її реалізації у 20232025 роках (постанова № 562-р), які спрямовані на:

- запобігання смертності та інвалідності від захворювань, яким можна запобігти за допомогою вакцин, а також зниження рівня захворюваності населення шляхом підвищення рівня доступності до високоякісних медичних імунобіологічних препаратів і послуг з вакцинації, спрямованих на захист найбільш уразливих груп населення і груп високого ризику, а також відновлення після скасування або припинення воєнного стану роботи пунктів щеплень у закладах з надання первинної медичної допомоги для імунізації населення - короткострокова перспектива на 2023 і 2024 роки;

- охоплення вакцинацією всього населення для забезпечення захисту здоров'я та санітарно - епідеміологічного благополуччя - середньострокова і довгострокова перспектива на період з 2025 по 2030 роки;

- сприяти впровадженню підходу “Здоров'я в усіх політиках” і “Єдине здоров'я” як частини плану відновлення України для забезпечення захисту здоров'я населення [7].

Згідно із Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно- протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, заклади охорони здоров'я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян [8].

У листопаді 2016 року Кабінет Міністрів України схвалив Концепцію розвитку системи громадського здоров'я, яка «визначає засади, напрями, завдання, механізми і строки розбудови системи громадського здоров'я з метою формування та реалізації ефективної державної політики для збереження та зміцнення здоров'я населення, збільшення тривалості та покращення якості життя, попередження захворювань, продовження активного, працездатного віку та заохочення до здорового способу життя шляхом об'єднання зусиль усього суспільства» [9].

З реалізацією Концепції розвитку системи громадського здоров'я в Україні розпочався перехід від вертикального управління, коли більшість закладів громадського здоров'я були в підпорядкуванні Міністерству охорони здоров'я України (МОЗ), до децентралізованої моделі системи громадського здоров'я, коли заклади громадського здоров'я передаються в управління органам місцевого самоврядування і при цьому зберігається фінансування з державного бюджету [10, с. 131].

Станом на сьогодні МОЗ створило Центр громадського здоров'я - головну експертну установу у сфері громадського здоров'я, що відповідає за збереження та зміцнення здоров'я населення, соціально-гігієнічний моніторинг захворювань, епідеміологічний нагляд, біологічну безпеку та біологічний захист, групову та популяційну профілактику захворюваності, боротьбу з епідеміями та стратегічне управління у сфері громадського здоров'я. Головним завданням Центру громадського здоров'я є діяльність у галузі громадського здоров'я, забезпечення координації та здійснення епідеміологічного нагляду та моніторингу за інфекційними хворобами, розробки заходів щодо їх попередження, прогнозування епідемічної ситуації, здійснення моніторингу ефективності проведення протиепідемічних заходів. Центр виконує науково-практичні та організаційно-методичні функції у сфері попередження інфекційних хвороб та неінфекційних захворювань у контексті розбудови системи громадського здоров'я. Центр громадського здоров'я бере участь у формуванні регуляторної політики та взаємодіє з іншими міністерствами,науково-досліднимиустановами, міжнародними,

громадськими організаціями, що працюють у сфері громадського здоров'я та протидії соціально небезпечним захворюванням [11].

Водночас задля виконання заходів, визначених в «Концепції розвитку системи громадського здоров'я в Україні» у 2022 році було прийнято Закон України «Про систему громадського здоров'я» № 2573-IX, який визначає «правові, організаційні, економічні та соціальні засади функціонування системи громадського здоров'я в Україні з метою зміцнення здоров'я населення, запобігання хворобам, покращення якості та збільшення тривалості життя, регулює суспільні відносини у сфері громадського здоров'я та санітарно-епідемічного благополуччя населення, визначає відповідні права і обов'язки державних органів та органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб у цій сфері, встановлює правові та організаційні засади здійснення державного нагляду (контролю) у сферах господарської діяльності, які можуть становити ризик для санітарно-епідемічного благополуччя населення» [12].

Даний Закон не лише поєднав в собі положення законів України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та «Про захист населення від інфекційних хвороб», але й впровадив нові принципи стосовно управління системою громадського здоров'я. Закон України «Про систему громадського здоров'я» безперечно відіграє важливу роль й у забезпеченні екологічної безпеки, адже визначає правові основи для захисту суспільного здоров'я від несприятливих чинників навколишнього середовища. Наприклад, відповідно до норм даного Закону забезпечення належного рівня охорони здоров'я суспільства від екологічних чинників потребує реалізації цілого комплексу заходів, спрямованих на моніторинг, контроль та регулювання якості атмосферного повітря, водних та земельних ресурсів, харчових продуктів тощо.

У ст. 5 Закону України № 2573-IX зазначено, що захист здоров'я та забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення в системі громадського здоров'я забезпечуються шляхом:

1) визнання захисту населення від інфекційних та неінфекційних захворювань одним із пріоритетних напрямів діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

2) профілактики інфекційних та неінфекційних захворювань відповідно до епідемічної ситуації та прогнозу її змін на основі комплексного підходу - єдине здоров'я;

3) затвердження та виконання медико-санітарних заходів і дотримання вимог санітарного законодавства;

4) затвердження державних медико-санітарних нормативів та державних медико-санітарних правил;

5) медико-санітарної регламентації та державної реєстрації небезпечних факторів;

6) реєстрації, введення в обіг, застосування дезінфікуючих засобів, консервантів, інших хімічних речовин з біоцидними властивостями відповідно до закону;

7) ліцензування видів діяльності, що становлять потенційну небезпеку для здоров'я населення;

8) проведення наукових досліджень у сфері безпеки середовища життєдіяльності та санітарно-епідемічного благополуччя населення;

9) забезпечення ефективної взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, науково-дослідних установ з метою посилення спроможності системи громадського здоров'я щодо запобігання виникненню та реагування на небезпеку для здоров'я населення;

10) формування та ведення відкритих і загальнодоступних інформаційних ресурсів, спрямованих на своєчасне інформування органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб;

11) здійснення заходів з навчання правилам профілактики захворювань, виховання прихильності до здорового способу життя та дотримання вимог

санітарного законодавства, навчання правилам профілактики декретованого контингенту населення, пропаганди здорового способу життя;

12) здійснення державного нагляду (контролю) у сферах господарської діяльності, які можуть становити ризик для санітарно-епідемічного благополуччя населення;

13) здійснення заходів щодо санітарної охорони території України;

14) визначення відповідальності та заходів впливу за порушення вимог санітарного законодавства;

15) встановлення заборони, припинення, обмеження, призупинення, вилучення, знищення, утилізації небезпечних для життя і здоров'я людини об'єктів, робіт, товарів, послуг, відсторонення від роботи або іншої діяльності осіб, які становлять загрозу для здоров'я населення [12].

Наголосимо, що у Законі України «Про систему громадського здоров'я» законодавець більш ґрунтовно підходить до правого інституту карантину. Зокрема, ч. 14 п. 1 ст. 1 цього Закону карантин визначається як «адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню інфекційних захворювань, контамінації біологічним агентом, хімічним чи радіаційним чинником». Окремо законодавець у ст. 22 даного Закону України надає визначення порядку встановлення обмежувальних протиепідемічних заходів та суб'єктів, на яких поширюються обмежувальні протиепідемічні заходи. Сукупно усе вказане демонструє ґрунтовність і новизну підходу законодавця до правового визначення інституту карантину і доводить увагу до досвіду пандемії коронавірусу 2020-2023 років [13, с. 114-115].

Сучасна система громадського здоров'я в процесі своєї трансформації спрямована передусім на здійснення якісного моніторингу захворювань та розбудови вертикалі епідемічного контролю в регіонах. Відповідно до Постанови КМУ від 17.02.2021 р. № 106, в усіх областях України та м. Києві з 1 липня 2021 р. запрацювали центри контролю та профілактики хвороб (ЦКПХ), основними функціями яких є:

1) координація та здійснення епідеміологічного нагляду і аналізу;

2) проведення оцінки ризиків для здоров'я та санітарно-епідемічного благополуччя населення регіону;

3) індикація й ідентифікація збудників інфекційних хвороб, що мають значний епідемічний потенціал та/або міжнародне значення;

4) реагування на надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров'я в рамках роботи функціональних і територіальних підсистем єдиної державної системи цивільного захисту на рівні регіону;

5) здійснення моніторингу стану здоров'я як основного механізму визначення проблем громадського здоров'я з врахуванням сучасних глобальних викликів;

6) здійснення аналізу ефективності функціонування системи громадського здоров'я та її окремих елементів у регіоні;

7) інформування головної експертної установи у сфері громадського здоров'я про ризики, що існують у сфері громадського здоров'я у регіоні, та внесення пропозицій щодо управління такими ризиками в межах компетенції;

8) підготовка пропозицій, планів дій та рекомендацій щодо здійснення заходів, спрямованих на поліпшення показників здоров'я і благополуччя населення та вдосконалення системи громадського здоров'я у регіоні;

9) збирання та обробка інформації у сфері громадського здоров'я та внесення інформації до баз даних інформаційного фонду громадського здоров'я;

10) періодичний аналіз детермінант здоров'я, заходів впливу на детермінанти здоров'я та заходів, спрямованих на запобігання виникненню, зменшення та подолання нерівності щодо здоров'я у регіоні;

11) моніторинг заходів щодо зміцнення здоров'я;

12) підготовка та оприлюднення періодичних звітів про стан здоров'я, епідемічну ситуацію та показники середовища життєдіяльності у регіоні;

13) організацію навчання та проведення інформаційно-просвітницьких заходів з питань громадського здоров'я для посадових осіб органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів відносин у сфері громадського здоров'я;

14) участь у розробленні державних медико-санітарних нормативів та правил;

15) участь у роботі комісій з розслідування гострих професійних захворювань у регіоні;

16) епідеміологічні розслідування надзвичайних ситуацій у сфері громадського здоров'я;

17) підготовку рекомендацій щодо розроблення місцевих програм у сфері громадського здоров'я [14, с. 67].

Користуючись набутою під час пандемії COVID - 19 практикою реагування на новітні загрози у сфері громадського здоров'я, можна засвідчити появу нагальної необхідності у перегляді функцій і способів взаємодії у системі епідеміологічного контролю і систематичного моніторингу найбільш значимих інфекційних хвороб. Передусім це вимагає перегляду стратегічних підходів до адміністрування системи громадського здоров'я. Так, на даний час існуючі центри контролю та профілактики хвороб регіонального рівня підпорядковані МОЗ через Головного державного санітарного лікаря України. Це, в свою чергу, дозволить забезпечити оперативне реагування на новітні загрози і проблеми в сфері громадського здоров'я.

Висновки

Завершуючи, відзначимо, що реалізація профілактичних заходів зі сторони держави, спрямованих на зменшення розповсюдження інфекційних захворювань та смертності від них, забезпечує створення сприятливих передумов для ліквідації найбільш поширених інфекційних захворювань та для забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення загалом. Тому, подальший розвиток системних процесів у національній політиці у сфері громадського здоров'я щодо протиепідемічного захисту населення, стимулюватиме реалізацію досить важливих заходів, пов'язаних із:підготовкою соціальних практиків до виконання профілактичнихзаходів у сфері суспільного здоров'я;введенням прогресивних технологій у сфері пропаганди здорового способу життя людини; удосконаленням міжсекторальної співпраці між державними та неурядовими установами, інститутами громадянського суспільства та ЗМІ на місцевому рівні з метою покращення суспільного здоров'я; розробкою та введенням системи моніторингу і оцінювання вдосконалення профілактичних заходів у сфері суспільного здоров'я.

Література:

1. Ситник Т.І. Вплив факторів соціально-економічної невизначеності в період епідеміологічних загроз на державну політику підтримки та стабілізації діяльності бізнесу. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2018. № 7. URL: www.dy.nayka.com.ua/ pdf/7_2018/92.pdf.

2. Висоцька С. Інституційні засади адміністрування протиепідемічних заходів в умовах сучасної системи охорони здоров'я України. Державне управління. 2021. № 2 (8). С. 5-36.

3. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 вересня 2020 року «Про Стратегію національної безпеки України: Указ Президента України від 14.09.2020 р. № 392/2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/392/2020#Text.

4. Старченко І.Д. Правове регулювання відносин у сфері захисту населення від інфекційних хвороб. URL: https://minjust.gov.Ua/m/str_24798.

5. Гущук І.В. Чи усуне виклики та загрози сьогодення щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення Закон України № 4142 «Про систему громадського здоров'я» Українські медичні вісті. 2022. Т. 14. № 3-4 (92-93). С. 18-19.

6. Автомєєнко А.І. Аналіз сфери громадського здоров'я в умовах епідеміологічних загроз. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. 2020. Том 31(70). № 5. С. 103-108.

7. Про схвалення Стратегії розвитку імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб, яким можна запобігти шляхом проведення імунопрофілактики, на період до 2030 року та затвердження операційного плану її реалізації у 2023-2025 роках: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.06.2023 р. № 562-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/562-2023-%D1%80#Text.

8. Про захист населення від інфекційних хвороб: Закон України від 06.04.2000 р. № 1645-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14#Text.

9. Про схвалення Концепції розвитку системи громадського здоров'я: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. № 1002-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1002-2016-%D1%80#Text.

10. Кідготко К.А. Основні пріоритети системи громадського здоров'я в умовах воєнного стану. Сучасні інформ. технології та телекомунікаційні мережі: тези доп. 58-ої наук. конф. молодих дослідників магістрантів "Одеської політехніки". Одеса, 2023. С. 130-133.

11. Офіційний сайт Центру громадського здоров'я Міністерства охорони здоров'я України. URL: https://phc.org.ua/pro-centr.

12. Про систему громадського здоров'я: Закон України від 06.09.2022 р. № 2573-IX. URL: https ://zakon .rada.gov.ua/laws/ show/2573-20#Text.

13. Швець О.М. Правові підсумки пандемії коронавірусу в Україні. Наука і техніка сьогодні. 2023. № 9 (23). С. 110-123.

14. Романюк Н.Є., Романюк Л.М., Нагорна О.П. Моніторинг стану здоров'я як основний елемент визначення проблем громадського здоров'я в Україні. Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України. 2023. № 1 (95). С. 66-69.

References:

1. Sytnyk, T. (2018). Vplyv faktoriv sotsialno-ekonomichnoi nevyznachenosti v period epidemiolohichnykh zahroz na derzhavnu polityku pidtrymky ta stabilizatsii diialnosti biznesu [The influence of socio-economic uncertainty factors during the period of epidemiological threats on the state support policy and stabilizm]. Derzhavne upravlinnia: udoskonalennia ta rozvytok - Public administration: improvement and development, 7. Retrieved from www.dy.nayka.com.ua/ pdf/7_2018/92.pdf [in Ukrainian].

2. Vysotska, S. (2021). Instytutsiini zasady administruvannia protyepidemichnykh zakhodiv v umovakh suchasnoi systemy okhorony zdorovia Ukrainy [Institutional principles of the administration of anti-epidemic measures in the conditions of reforming healthcare system of Ukraine]. Derzhavne upravlinnia - State Administration, 2 (8), 5-36 [in Ukrainian].

3. Ukaz Prezydenta Ukrainy Pro rishennia Rady natsionalnoi bezpeky i oborony Ukrainy: vid 14 veresnia 2020 roku «Pro Stratehiiu natsionalnoi bezpeky Ukrainy: pryiniatyi 14 ver. 2020 r. № 392/2020. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/392/2020#Text [in Ukrainian].

4. Starchenko, I.D. Pravove rehuliuvannia vidnosyn u sferi zakhystu naselennia vid infektsiinykh khvorob [Legal regulation of relations in the sphere of population protection against infectious diseases]. Retrieved from https://minjust.gov.ua/rn/str_24798 [in Ukrainian].

5. Hushchuk, I.V. (2022). Chy usune vyklyky ta zahrozy sohodennia shchodo zabezpechennia sanitarnoho ta epidemichnoho blahopoluchchia naselennia Zakon Ukrainy № 4142 «Pro systemu hromadskoho zdorovia» [Will the Law of Ukraine No. 4142 "On the Public Health System" eliminate today's challenges and threats to ensuring sanitary and epidemic wellbeing of the population]. Ukrainski medychni visti - Ukrainian medical news, vols. 14, no. 3-4 (92-93), pp. 18-19 [in Ukrainian].

6. Avtomieienko, A.I. (2020). Analiz sfery hromadskoho zdorovia v umovakh epidemiolohichnykh zahroz [Analysis of public health in the conditions of epidemiological threats]. Vcheni zapysky TNU imeni V.I. Vernadskoho. - Academic notes of TNU named after V.I. Vernadskyi,vols. 31(70), no. 5, pp. 103-108 [in Ukrainian].

7. Rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy Pro skhvalennia Stratehii rozvytku imunoprofilaktyky ta zakhystu naselennia vid infektsiinykh khvorob, yakym mozhna zapobihty shliakhom provedennia imunoprofilaktyky, na period do 2030 roku ta zatverdzhennia operatsiinoho planu yii realizatsii u 2023-2025 rokakh: pryiniatyi 01 cher. 2023 r. № 562-р. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/562-2023-%D1%80#Text [in Ukrainian].

8. Zakon Ukrainy Pro zakhyst naselennia vid infektsiinykh khvorob: pryiniatyi 06 kvit. 2000 r. № 1645-III. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14#Text [in Ukrainian].

9. Rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy Pro skhvalennia Kontseptsii rozvytku systemy hromadskoho zdorovia: pryiniatyi 30 lyst. 2016 r. № 1002-р. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/1002-2016-%D 1%80#Text [in Ukrainian].

10. Kidhotko, K.A. (2023). Osnovni priorytety systemy hromadskoho zdorovia v umovakh voiennoho stanu [Main priorities of the public health system under the conditions of martial law]. Proceedings from 58-oi nauk. konf. molodykh doslidnykiv mahistrantiv "Odeskoipolitekhniky" - The 58th Science. conf. young researchers of master's students of "Odesa Polytechnic". (pp. 130-133). Odesa [in Ukrainian].

11. Ofitsiinyi sait Tsentru hromadskoho zdorovia Ministerstva okhorony zdorovia Ukrainy [Official website of the Public Health Center of the Ministry of Health of Ukraine]. phc.org.ua/pro-centr. Retrieved from https://phc.org.ua/pro-centr [in Ukrainian].

12. Zakon Ukrainy Pro systemu hromadskoho zdorovia: pryiniatyi 06 ver. 2022 r. № 2573-IX. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2573-20#Text [in Ukrainian].

13. Shvets, O.M. Pravovi pidsumky pandemii koronavirusu v Ukraini [Legal results of the coronavirus pandemic in Ukraine]. Nauka i tekhnika sohodni - Science and technology today, 9 (23), pp. 110-123 [in Ukrainian].

14. Romaniuk, N.Ie., Romaniuk, L.M., & Nahorna, O.P. (2023). Monitorynh stanu zdorovia yak osnovnyi element vyznachennia problem hromadskoho zdorovia v Ukraini [Health monitoring as the main element of determining public health problems in Ukraine]. Visnyk sotsialnoi hihiieny ta orhanizatsii okhorony zdorovia Ukrainy - Herald of social hygiene and health care organization of Ukraine, 1 (95), pp. 66-69 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru