Відшкодування моральної шкоди за порушення особистих немайнових прав поліцейського: проблеми правозастосування

У Законі України «Про Національну поліцію» зазначено, яких принципів повинна дотримуватися поліція при виконанні своїх функцій, які завдання поліції та основні обов'язки поліцейського Про Національну поліцію : Закон України від 02.07.2015 № 580-УІІІ // База даних (БД) «Законодавство України» / Верховна Рада (ВР) України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 580-19 (дата звернення: 16.02.2023).. Проте нічого не зазначено про повагу до поліції та ввічливе ставлення до представників держави. З огляду на специфіку діяльності, що реалізують поліцейські, вони стають потерпілими від низки правопорушень. В умовах сьогодення частіше трапляються випадки погроз або інших насильницьких дій щодо працівників Національної поліції України, які принижують почуття власної гідності, честі та порушують право на недоторканність ділової репутації у зв'язку з реалізацією визначених законодавством повноважень (Джуська, Джуський, 2019, с. 90).

Переважно поліцейський або не звертається із заявою про порушення його особистих немайнових прав, або переходить власну межу для захисту своєї гідності і сам стає суб'єктом відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність при здійсненні правоохоронної діяльності має глибоке історичне коріння. Зазвичай у вітчизняному законодавстві та правовій доктрині можна віднайти великий масив положень щодо порушення працівником правоохоронного органу прав інших осіб. Це є зрозумілим фактом, адже поліцейський є публічною особою, представником держави, його особа повинна асоціюватися із захистом, законністю та дотриманням правопорядку. Незважаючи на це, іноді трапляються випадки непорозуміння між громадянами та правоохоронними органами. Отже, будь-які конфлікти одразу стають предметом обговорення загалу. Через те, що поліцейський є особою, яка надає державні послуги, а рівень, якість і ефективність надання таких послуг оцінюється суспільством суб'єктивно, то й окремі рішення правоохоронних органів безпідставно оспорюються, незважаючи на те, що їхня професійна діяльність також щодня пов'язана з підвищеним ризиком порушення їхніх майнових та особистих немайнових прав і заподіяння їм шкоди. Якщо заподіяння матеріальних збитків можна довести в суді, адже вони можуть бути оцінені, то нематеріальну шкоду складно розрахувати.

У вітчизняній літературі відсутні об'ємні дослідження про притягнення до цивільно-правової відповідальності за порушення особистих немайнових прав поліцейських. Водночас існують підходи щодо інших видів відповідальності за приниження честі, гідності і ділової репутації. Наприклад, на розгляд у Верховну Раду України подано проект Закону України про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо захисту честі і гідності громадян та працівників правоохоронних органів від 24 лютого 2021 року № 5050-1, який вдосконалив положення попереднього законопроєкту № 5050 і визначив, що за публічну образу поліцейського при виконанні ним службових обов'язків або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця у зв'язку з їхньою участю в охороні громадського порядку або публічні заклики щодо невиконання законних вимог вищевказаних працівників органів правопорядку накладаються адміністративні стягнення. Ця позиція підтримується в наукових колах. Зокрема, А. І. Батечко (2021, с. 67) наполягає, що зазначений проєкт, який досі перебуває на розгляді, має бути якомога швидше прийнято та реалізовано, тому що саме цей нормативно-правовий акт сприятиме підвищенню авторитету Національної поліції України. Адже захист честі та гідності поліцейського як громадянина України здійснюється на загальних підставах та не гарантує певного рівня захищеності під час виконання поліцейським своїх повноважень. Тому порушення права на захист поліцейського під час виконання своїх повноважень формує показники латентної злочинності.

Водночас представники наукової спільноти також звертають увагу на можливість закріплення кримінальної відповідальності за вчинення порушень, що стосуються особистісної сфери поліцейського, яка впливає на репутацію органів внутрішніх справ та держави, з посиланням на міжнародний досвід. У Республіці Польща працівник поліції під час виконання службових обов'язків уважається державним службовцем, тому в разі образи він користується спеціальним правовим захистом, передбаченим положеннями кримінального законодавства. Більш суворі покарання для вказаних правопорушень визначені і у Кримінальному кодексі Франції (Батечко, 2021, с. 65).

Окремі кримінально-правові аспекти захисту працівників правоохоронних органів в Україні в юридичній науці розглядалися багатьма вченими, які визначили, що захист честі, гідності, ділової репутації досліджуваної категорії осіб повинен здійснюватися більш суворо, адже працівники правоохоронних органів є представниками держави, яка має сприяти створенню відповідних умов для виконання такими особами своїх службових обов'язків (Єпішко, 2018, с. 246). Цю думку підтримує і Ю. Заіка (2022, с. 24) з посиланням на те, що в березні 2022 року Кримінальний кодекс України доповнили статтею про відповідальність за образу честі, гідності військовослужбовця, водночас під час воєнного чи надзвичайного стану поліцейські можуть залучатися і до виконання завдань, покладених на військовослужбовців Збройних Сил України. Це означає, що такий факт необхідно враховувати, адже працівники органів внутрішніх справ залишаються незахищеними.

Також існує позиція, згідно з якою проведення аналізу окремих ознак об'єктивної сторони неповаги до працівника правоохоронного органу є підставою криміналізації лише таких проявів цієї неповаги, які супроводжуються вчиненням інших кримінальних правопорушень (Алієва, 2022, с. 105). Тобто суто порушення права на повагу честі, гідності та ділової репутації не буде розглядатися окремо за відсутності іншого, пов'язаного з цим злочину.

Проте вітчизняний законодавець декриміналізував такі протиправні дії, як правопорушення та наклеп, зокрема образи представників влади. Отже, основним способом захисту честі та гідності особи є звернення до суду в порядку цивільного судочинства (Заіка, 2022, с. 24).

Тому необхідно визначити підстави цивільно-правової відповідальності осіб за заподіяння немайнових збитків поліцейським та відшкодування їм моральної шкоди.

Цивільно-правова відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності, яка настає за скоєння цивільного проступку, під яким слід розуміти суспільно небезпечне, протиправне порушення врегульованих нормами цивільного права майнових та особистих немайнових відносин, що складаються в різноманітних сферах суспільної життєдіяльності. Таким чином, за порушення особистих немайнових відносин настає відповідальність, встановлена законом.

Загальне правило ч. 1 ст. 1166 ЦК України встановлює, що шкода повинна бути відшкодована в повному обсязі особою, яка її завдала Цивільний кодекс України : Закон України від 16.01.2003 № 435-IV //БД «Законодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/435-15 (дата звернення: 16.02.2023)..

Отже, серед функцій цивільно-правової відповідальності найбільшу увагу приділяють компенсаційній, яка вираховує реальний розмір збитків, завданих порушенням, і, відповідно, відновлює попередній стан через відшкодування. Варто зазначити, що в цьому разі складно застосувати компенсаційну функцію цивільного права, адже як відновити порушене нематеріальне право і розрахувати шкоду в майновому еквіваленті, якщо визначити фактичний розмір душевних страждань або завдання шкоди честі, гідності чи ділової репутації неможливо.

Далеко не в кожному випадку посягання на особисті немайнові блага, що супроводжувалося заподіянням моральної шкоди, у потерпілого можуть виникнути які-небудь матеріальні втрати. Проте особі, вину якої доведуть, присудять відшкодування в матеріальному розрахунку, адже неможливо відновити попередній стан душевних страждань і нести подібно цьому відповідальність. Заходи цивільноправової відповідальності вирізняються тим, що передбачають покладання на зобов'язану особу нового або додаткового (до невиконаного в регулятивних правовідносинах) майнового компенсаційного обов'язку, який реалізується на користь кредитора за рахунок власного майна суб'єкта відповідальності. У результаті потерпіла особа отримує справедливу майнову компенсацію за ті матеріальні або немайнові втрати, яких вона зазнала внаслідок порушення її суб'єктивного права з боку іншого учасника цивільних відносин (Примак, 2013, с. 176).

Узагалі відшкодуванню моральної шкоди належить унікальне місце в системі способів захисту цивільних прав та інтересів і серед заходів цивільно-правової відповідальності (Примак, 2013, с. 175).

Як захід цивільно-правової відповідальності моральна шкода виступає цивільно-правовою санкцією. Поняття «захід» не використовується у законодавстві, натомість у п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що до способів захисту цивільних прав та інтересів належить відшкодування моральної шкоди. Отже, у ст. 23 ЦК України закріплені основні положення, які стосуються відшкодування моральної шкоди.

Варто зазначити, що в Концепції рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства Робоча група визначила необхідність розширення норм, які характеризують немайнові збитки Концепція оновлення Цивільного кодексу України. Київ : АртЕк, 2020. 128 с.. Ми підтримуємо такі намагання, адже детальне регулювання досліджуваної сфери позитивно вплине на можливість якісного захисту немайнових прав та отримання гідного відшкодування завданої шкоди.

Категорію «моральна шкода» розкриває п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, де зазначається, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди : постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 // БД «Законодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/v0004700-95 (дата звернення: 16.02.2023).. У продовження цього постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц визначено, що таке моральна шкода. Нею визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 : справа № 752/17832/14-ц, провадження № 14-538цс19 // Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr. courtgov.ua/Review/95177479 (дата звернення: 16.02.2023)..

Таким чином, можна стверджувати, що обидві дефініції розкривають сутність немайнової шкоди, яка полягає у стражданнях через дії інших осіб, що призводять до негативних наслідків у моральному вираженні. Ми не будемо зупинятися на розкритті поняття «страждання» і його видах, адже ці питання розкрив у своєму дослідженні Р. О. Стефанчук (2019).

Варто зосередити увагу на тому, які обставини можуть привести до таких страждань, зокрема в контексті правоохоронної діяльності поліцейських. Для того, щоб у кожній конкретній ситуації визначити можливість завдання нематеріальних збитків працівнику органу правопорядку, необхідно встановити одну додаткову ознаку цивільно-правової відповідальності, крім загальноприйнятих умов: а) наявність шкоди; б) протиправність поведінки; в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою; г) вину. Такою обов'язковою характеристикою є виконання службових обов'язків поліцейським. Адже можна розглядати кейси, пов'язані з порушенням особистих немайнових прав особи, яка є працівником органу внутрішніх справ, проте місце її роботи в тих випадках не буде грати жодної ролі. Тоді як ситуації, що виникають під час виконання особою правозахисних функцій, будуть мати інший розвиток, адже потенційний порушник повинен зважати, що всі його дії звернені не лише на завдання шкоди поліцейському, а й державі, інтереси якої він представляє. У такому разі постраждає як працівник органу внутрішніх справ, побічно й сама організація, де працює особа, так і держава в контексті репутаційної складової. Адже під час посягання на права представників держави та уникнення або ігнорування за це відповідальності формується певне суспільне уявлення про недосконалість захисту прав і свобод громадян державним апаратом, що впливає на створення негативної репутації держави.

У справі № 462/2739/20 до Залізничного районного суду м. Львова звернувся поліцейський про захист честі, гідності та ділової репутації. На підтримку його вимог від представника третьої особи Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, поступили пояснення, що професійна честь і гідність кожного працівника поліції це одночасно моральний вигляд усього особового складу органів та підрозділів Національної поліції, тому не можна залишати без визначеного реагування будь-яких посягань на честь і гідність навіть одного поліцейського. Через діяльність окремого працівника поліції, його морально-професійні якості пересічні громадяни визначають роботу всього підрозділу. Поліцейський як посадова особа має передусім захищатися державою, зокрема мати додаткові соціально-правові засоби захисту, які поширюються і на сферу його приватності, якими є власна честь, гідність та ділова репутація, оскільки дискредитація працівника поліції як представника влади не може не відбиватися на авторитеті цих органів загалом Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 26.02.2021 : справа № 462/2739/20, провадження № 2/462/172/21 // Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https:// reyestr.courtgov.ua/Review/95523683 (дата звернення: 16.02.2023).. Так само варто додати, що в разі неможливості поліцейським захистити свої особисті немайнові права, зокрема на честь, гідність і недоторканність ділової репутації, інститут цивільно-правової відповідальності втрачатиме превентивну функцію, а цивільні особи відчуватимуть свою безкарність, отже, державний апарат позбудеться авторитету.

Коли деліквент понесе відповідальність за завдані ним збитки поліцейському і відшкодує шкоду, то це не лише відновить порушене особисте немайнове право особи потерпілого, а й змінить ставлення порушника до ситуації і вплине на громадську думку, що покращить репутацію правозахисної функції держави.

Оскільки закріплення відшкодування моральної шкоди як окремого способу захисту цивільних прав та інтересів зумовлено переважно саме моральними міркуваннями, у визначенні особливостей механізму застосування зазначеного правового заходу визначальна роль належить морально-правовим засадам справедливості, розумності й добросовісності (Примак, 2013, с. 178).

Проте якщо розглянути судову практику щодо завдання моральної шкоди поліцейським, то вимальовується не дуже приємна картина, адже, по-перше, суди неоднаково розглядають подібні справи, висувають до поліцейського занадто високі вимоги, по-друге, у зв'язку із цим працівник органу внутрішніх справ навіть не намагається звернутися до суду за захистом своїх особистих немайнових прав.

Наприклад, у справі № 649/415/16-ц Великолепетиський районний суд Херсонської області задовольним позов особи, яка перебуває на службі в органах внутрішніх справ, про захист гідності і честі, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди. У вказаній справі йдеться про те, що відповідач звернувся до Головного управління МВС України в Херсонській області із заявою, в якій повідомив керівника Головного управління про начебто злочинні дії позивача працівника органів внутрішніх справ. Незважаючи на те, що суд визнав відомості, викладені в заяві, недостовірними і такими, що підлягають спростуванню, у своєму рішенні він посилався на Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003, у якому зазначено, що викладення в листах, заявах, скаргах до правоохоронних органів відомостей особою, на думку якої посадовими чи службовими особами цього органу при виконанні функціональних обов'язків порушено її право, не може вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам цих осіб Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Сердюка Валерія Анатолійовича про офіційне тлумачення положення частини першої. Отже, на відповідача поклали обов'язок відшкодувати моральну шкоду в розмірі 20 000 грн, а 1 000 грн лише за поширення неправдивої інформації¹. Це означає, що порушені особисті немайнові права не були відновлені в повному обсязі. Адже начебто працівник органу внутрішніх справ повинен бути готовим, що будь-яка особа, яка буде звертатися до вищих органів із необґрунтованими скаргами на нього, може писати все що завгодно і це не буде вважатися порушенням його особистих немайнових прав, а неприємні почуття, які він буде відчувати щоразу, коли щодо нього буде проводитися службова перевірка, не вважатимуться за немайнові збитки та навіть за переслідування, тому що він обіймає таку посаду.

Водночас у справі № 544/384/19 Чорнухинський районний суд Полтавської області своїм рішенням від 10 червня 2020 року вказав на те, що професія поліцейського фактично зобов'язує нехтувати власними особистими немайновими правами. Суд вважає, якщо діяльність позивача за своєю суттю пов'язана з виконанням публічних обов'язків, то він має бути готовим до підвищеного рівня критики, якщо порівняти з приватною собою, зокрема й до критики в грубій формі. Адже публічні особи є об'єктом вимогливої, інколи прискіпливої уваги суспільства, на яку вони погодилися, обираючи свою кар'єрустатті 7 Цивільного кодексу Української РСР (справа про поширення відомостей) : від 10.04.2003 № 8-рп/2003 //БД «Законодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/v008p710-03 (дата звернення: 16.02.2023). Рішення Великолепетиського районного суду Херсонської обл. від 26.09.2016 : справа № 649/415/16-ц // Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.courtgov.ua/ Review/61934301 (дата звернення: 16.02.202). Рішення Чорнухинського районного суду Полтавської обл. від 10.06.2020 : справа № 544/384/19, провадження № 2/549/3/20 // Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/90013108 (дата звернення: 16.02.202)..

Ця позиція підтверджується посиланням на рішення Європейського суду з прав людини, який 2 червня 2016 р. ухвалив рішення у справі «ТОВ “Інститут економічних реформ” проти України» № 61561/08, де, розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що, відповідно до п. 2 ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, які становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес Рішення Європейського суду з прав людини у справі «ТОВ “Інститут економічних реформ” проти України» (Заява № 61561/08) : від 02.06.2016 // БД «Законодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/974_c54 (дата звернення: 16.02.2023)..

Проте вказане положення стосується не «знецінення публічних осіб» у контексті того, що громадськості важливо висловлювати свою думку про будь-що і про будь-кого, через це вона не може нести відповідальність, адже йдеться про особу, яка представляє державний апарат. Тут радше зазначалося про дотримання балансу між реалізацією особами свободи вираження поглядів у контексті політичних дискусій.

Варто вказати й на те, що сторона, яка висуває вимоги відшкодування завданої їй моральної шкоди, не звільняється від обов'язку довести наявність такої шкоди, її розмір, надавши належні, допустимі та достовірні докази цього факту в порядку, встановленому процесуальними нормативно-правовими актами. І це означає, що у випадках з порушенням особистих немайнових прав поліцейського складність доведення завдання моральної шкоди лежить на ньому особисто, а враховуючи те, що в більшості випадків судом лише розглядається особа-позивач, який є працівником правоохоронного органу, і в подальшому справа розглядається для сторони публічної особи, то це завідомо передбачає відмову в задоволенні вимог.

Вивчаючи інші проблеми правозастосування, можна звернути увагу на справу № 544/384/19 Чорнухинського районного суду Полтавської області, де позивач офіцер поліції, що обіймає посаду начальника, посилався на викладення про нього неправдивих відомостей у статті під назвою «Чому начальник поліції Возний може...?». Але суд щодо цього зазначив, що без конкретизації автором допису прізвища, імені та по батькові особи, щодо якої це висловлювання було поширене, є власним оціночним судженням автора допису Рішення Чорнухинського районного суду Полтавської обл. від 10.06.2020 : справа № 544/384/1, провадження № 2/549/3/20 // Єдиний державний реєстр судових рішень. URL:.

Із цього приводу серед вітчизняних науковців точаться дискусії про віднесення образ, які на сьогодні включені до оціночних суджень, до правопорушень проти гідності особи, адже образа поліцейського полягає в негативній оцінці його особистості, якостей, поведінки у формі, що суперечить встановленим правилам поведінки та вимогам загальнолюдської моралі (Джуська, Джуський, 2019, с. 93).

У рішенні від 26 лютого 2021 року Залізничний районний суд м. Львова за позовом про захист честі, гідності та ділової репутації поліцейського зазначив, що аналіз положень Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 827-му засіданні Комітету міністрів Ради Європи, а також рекомендацій, що містяться в Резолюції 1165 Парламентської асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя, з урахуванням того, що позивач є публічною особою, а тому відкритий для суворої критики і пильного нагляду громадськості й межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою, дає підстави для висновку про те, що поширена інформація не є такою, що порочить честь і гідність¹.

Щодо цього варто зазначити, що вказана вище Декларація застосовується до осіб, які є політичними діячами або посадовими особами публічної влади на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, а це не пов'язано з роботою в органах внутрішніх справhttps://reye str.co urt.gov.ua/ Review/90013108 (дата звернення: 16.02.2023). Рішення Залізничного районного суду м. Львів від 26.02.2021 : справа № 462/2739/20, провадження № 2/462/172/21 // Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https:// reyestr.courtgov.ua/Review/95523683 (дата звернення: 16.02.2023). Декларація про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації : від 12.02.2004 // LIGA 360 : сайт. URL: https://ips.ligazakon.net/ document/MU04357 (дата звернення: 16.02.2023).. Проте далі йде посилання на Резолюцію 1165 Парламентської асамблеї Ради Європи, де зазначено, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (п. 6) Резолюція 1165 (1998) право на приватність // Центр демократії та верховенства права : сайт. URL: https://cedem.org.ua/library/rezolyut- siya-1165-1998-pravo-na-pryvatnist/ (дата звернення: 16.02.2023). . Це зовсім не означає, що будь-яка критика повинна бути сприйнятою, а поліцейський, який є публічною особою, не може звертатися до суду про відшкодування моральної шкоди для захисту своїх особистих немайнових прав.

Крім того, позиція Верховного Суду щодо терпимості публічних осіб є одностайною з положеннями Декларації та Резолюції. Йдеться про те, що якщо політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики в засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.09.2021 : справа № 757/ 36628/16-ц, провадження № 61-19309св20 // Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/99575088 (дата звернення: 16.02.2023).. Проте поліцейські не погоджуються «виставляти» себе на обговорення, свідомо обираючи собі професію служби в органах внутрішніх справ, а лише виконують свою роботу із захисту та охорони громадян. Хоча працівників правоохоронних органів також прирівнюють до публічних осіб, адже їхня діяльність є суспільно важливою та викликає неабиякий інтерес у громадськості. На цьому ґрунтується вся практика вищих судів щодо зазначених питань.

Отже, можна стверджувати, що в зазначених випадках моральна складова поліцейського не враховується, він не може розраховувати на захист своїх особистих немайнових прав, на справедливе відшкодування моральної шкоди через те, що його сприймають крізь призму «слуги народу».

Відповідну позицію підтримує і Верховний суд Литви, який заявив, що публічні особи, зокрема посадовці, повинні бути більш терпимими до критики та образ і для них важливіше не відшкодувати моральну шкоду, а покарати кривдника (Kaminskaite, Pauriene, 2021, p. 73). Хоча у правовій доктрині прослідковується думка про те, що честь і гідність офіцерів порушуються різними способами, зокрема словами, жестами та діями, спрямованими на образу чи приниження офіцера. Через те що законодавче регулювання захисту честі та гідності офіцерів є недостатнім, вони не почуваються безпечно і впевнено під час виконання своїх обов'язків (Kaminskaite, Pauriene, 2021, p. 73). Тому необхідно на найвищому рівні закріпити можливість захисту такими особами своїх особистих немайнових прав без прив'язки в негативному розумінні до статусу «публічності».

У своєму дослідженні щодо захисту честі, гідності і ділової репутації суддів В. С. Кучерявенко (2022) вказала, що ситуації, які стосуються посягання на їхню нематеріальну сферу, розглядаються крізь призму громадського інтересу. Вчена зазначила, що сам факт закріплення за суддями правового статусу «публічних осіб» зумовлює пильну увагу суспільства до їхньої професійної діяльності, а також тієї частини життя суддів, яка має тісний зв'язок з нею. Судді як публічні особи відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків. Критика суддів визнається частиною дискусії в суспільстві з більш широкими межами для обґрунтованих зауважень. Втім, щоб успішно виконувати свої професійні обов'язки, судді та орган правосуддя повинні мати довіру загалу. А тому існує необхідність захисту суддів як гарантів справедливості від безпідставних і деструктивних нападів (Кучерявенко, 2022, с. 199). Можна погодитися із цією позицією і застосувати її як проєкцію на ставлення до працівників правоохоронних органів, зокрема поліцейських.

Щодо такої «формули», яку застосовують до публічних осіб, то варто зазначити, що в цьому разі судам начебто дана вказівка ігнорувати заявлену вимогу про притягнення до відповідальності за завдану шкоду працівникам органів внутрішніх справ. Адже саме по собі правопорушення абсолютних немайнових прав (причина) і заподіяння збитку (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України наслідок) спричиняють зобов'язальне деліктне правовідношення. Проте тут ще не йдеться про цивільно-правову відповідальність, а, ще раз наголошуємо, лише про деліктне правовідношення чи точніше деліктне зобов'язання. Регулятивні відносини трансформуються в охоронні внаслідок учинення правопорушення, а останні реалізуються у вигляді відповідальності лише в момент заявлення вимоги про притягнення до відповідальності (Шишка, 2012). Через те, що право на захист є в кожної особи, поліцейський звертається до суду із заявою про відшкодування моральної шкоди за порушення його особистих немайнових прав на честь, гідність, недоторканність ділової репутації, а суд, посилаючись на усталені положення про «публічність» таких осіб, відмовляє їм у пред'явленні вимоги про відповідальність. Отже, у цьому разі залишається невирішеним питання щодо деліктної відповідальності, адже зобов'язання є, бо права були порушені, але нікого притягувати до відповідальності не будуть, тому що працівники правоохоронних органів повинні бути терпимими щодо таких порушень їхніх прав, бо вони належать до «публічних осіб».

Деліктні правовідносини як позадоговірне цивільне зобов'язання доволі повно описуються концепцією генерального та спеціальних деліктів, відповідно до якої, за загальним правилом, завдання шкоди створює цивільне зобов'язання для особи, з вини якої ця шкода заподіяна, з її відшкодування, а будь-які винятки з цього правила є спеціальними деліктами і регулюються законом окремо (Жегулін, 2021, с. 89). Отже, для визначення подібних ситуацій, якщо дійсно вважається, що публічність особи є виключною підставою для непритягнення до відповідальності інших осіб за порушення окремих особистих немайнових прав такої публічної особи, потрібно закріпити на законодавчому рівні, що це є спеціальним деліктом.

У контексті співвідношення спростування недостовірної інформації та свободи вираження поглядів особа, про яку говорять, завжди програє, адже це визнається оціночними судженнями. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням або оціночним судженням. Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Саме тому не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати. У справі № 552/3478/21 рішенням Київського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2021 року через наявність оціночних суджень у задоволенні позову про спростування недостовірної інформації та захист ділової репутації і відшкодування моральної шкоди поліцейському було відмовлено за безпідставністю¹. Проте варто зазначити, що в кожному конкретному випадку суди повинні досліджувати всю поширену інформацію про особу на предмет розрізнення оціночних суджень від тверджень про факти, про що йдеться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 травня 2018 року у справі № 369/1052/16-ц Рішення Київського районного суду м.Полтави від 26.10.2021 : справа №552/3478/21, провадження № 2/552/1419/21 // Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https:// reyestr.court.gov.ua/Review/100637119 (дата звернення: 16.02.2023). Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.05.2018 : справа № 369/ 1052/16-ц // Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/ 74021720 (дата звернення: 16.02.2023)..

У ситуації з оціночними судженнями фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч. 1 ст. 277 ЦК України), тобто на власне тлумачення справи в тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Варто зазначити, якщо суб'єктивну думку висловлено у брутальній, принизливій або непристойній формі, що принижує честь, гідність чи ділову репутацію, на порушника може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду Відповідальність за розповсюдження недостовірної інформації // Міністерство юстиції України : офіц. сайт. URL: https://minjust.gov.ua/ m/vidpovidalnist-za-rozpovsyudjennya-nedostovir- noi-informatsii (дата звернення: 16.02.2023).. Проте, знову ж таки, ми заглиблюємося в нереальну дійсність, тому що віднесення тих чи інших висловлювань до таких, що є принизливими чи непристойними, є прерогативою суду.

Те саме стосується й розмірів компенсації моральної шкоди. У зв'язку з тим, що в законодавстві немає єдиної закріпленої формули обчислення нематеріальних збитків, суди виходять із власних суб'єктивних переконань щодо розрахунку оптимального справедливого розміру відшкодування. Така ситуація породжує відсутність однозначної позиції судів щодо вирішення цього питання і труднощі в кількісній оцінці розміру моральної шкоди.

Життя поліцейського прямо пов'язане з його обов'язком відповідно до присяги та займаної посади виконувати свої безпосередні та загальні обов'язки, передбачені законом, отже, ця діяльність не повинна вирізняти його з-поміж усіх осіб. Навпаки, у доктрині сформувалася позиція щодо закріплення за поліцейськими права на гідність (Джуська, Джуський, 2019), а також можливість компенсації немайнових збитків правоохоронцям, що безпосередньо буде передбачено спеціальними актами цивільного та іншого законодавства, які уточнюють правове становище працівників правоохоронних органів і встановлюють для них спеціальні правові гарантії, а також на підставі ст. 23 ЦК України про загальні засади відшкодування моральної шкоди (Присяжнюк, 2011).

У цьому контексті ми також підтримуємо позицію про те, що правоохоронці повинні мати певний загальнодержавний правовий статус, який би чітко окреслював їхні права, свободи як людини і громадянина, гарантував реалізацію їхніх законних інтересів, чітко встановлював, які обмеження стосуються працівника правоохоронного органу та яка з боку держави передбачена за ці обмеження компенсація, відповідальність, соціальний і правовий захист осіб, котрі є працівниками правоохоронних органів. Такий комплекс прав, свобод, законних інтересів, обов'язків повинен бути зафіксований в окремому законодавчому акті, яким може бути, наприклад, Закон України «Про статус працівника правоохоронного органу», як це зроблено та закріплено в законах України «Про статус суддів», «Про державну службу», «Про місцеве самоврядування» та ін. (Єпішко, 2017, с. 140).

ВИСНОВКИ. Отже, на підставі вищезазначеного можна зробити висновок про те, що інститут цивільно-правової відповідальності, зокрема інститут моральної шкоди, є безмежний у своїй динаміці. Позитивна зміна суспільних уявлень про права і свободи, прогресивне ставлення до немайнової сфери життя внесли свої корективи в регулювання правопорушень, за які особа буде нести відповідальність компенсацією збитків не лише майнових, а й моральних. Цей стрімкий розвиток негативно відбився на правозастосуванні в контексті відшкодування моральної шкоди й захисту особистих немайнових прав, зокрема працівників правоохоронних органів.

Чинне цивільне законодавство не містить єдиної формули обчислення моральної шкоди, хоча цивільно-правова відповідальність завжди зводиться до матеріальної складової. Це справедливий постулат, адже навіть моральну шкоду неможливо відшкодувати, не перевівши її у грошовий чи майновий розрахунок. Але ця ситуація є однією з проблем правозастосування при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди.

Згідно із загальними положеннями законодавства саме за порушення особистих немайнових прав, зокрема права на повагу честі, гідності, ділової репутації, особа має право на компенсацію моральної шкоди. Проте щодо працівників правоохоронних органів склалася дещо специфічна практика в контексті відшкодування нематеріальних збитків. Для забезпечення гідного захисту свободи вираження поглядів, яка згідно з міжнародними стандартами становить одну з основних підвалин демократичного суспільства і одну з принципових умов його прогресу і самореалізації кожної особи, поліцейського прирівнюють до публічних осіб. Про це безапеляційно зазначається в рішеннях вищих судів і встановлюється, що такі особи піддаються ретельному нагляду суспільства, їхня діяльність викликає підвищений інтерес громадськості, а отже, це зумовлює схильність до нищівної критики працівників органів правопорядку. Ця позиція є суперечливою через те, що працівники органів внутрішніх справ піддаються підвищеним ризикам при виконанні своїх безпосередніх службових обов'язків, і вимагає перегляду.

Потрібно також враховувати, що порушення особистих немайнових прав поліцейських і неможливість їх захисту повною мірою позбавляє інститут цивільно-правової відповідальності превентивної функції, адже від ділової репутації працівника органу внутрішніх справ залежить і репутація органів внутрішніх справ у цілому, а також ділової репутації держави.

Нами обстоюється позиція, яка панує серед вітчизняних науковців про те, що необхідно визначити окремий нормативно-правовий акт, у якому буде регламентовано права поліцейських. Це не означає, що їхній правовий статус матиме перевагу над іншими особами, але він забезпечить баланс у співрозмірності свободи вираження поглядів цивільних осіб та врахування важливості роботи працівників органів внутрішніх справ.

СПИСОК БІБЛІОГРАФІЧНИХ ПОСИЛАНЬ