Місце і роль доктрини природного права в розвитку міжнародного права

В умовах заборони геноциду в міжнародному договірному праві, в якому також дано моральну оцінку цього ганебного явища, Суд не мав юрисдикцій- ного права визначати моральний характер цієї заборони у вигляді абстрактних принципів цивілізованих націй як юридично зобов'язальних. Можна зробити припущення, що це була спроба створити в міжнародному правосудді прецедент визнання джерела міжнародного права без згоди держав. Це підтвердив і К. Танака: «Дух цієї позиції Міжнародного суду ООН може бути поширений на сферу прав людини в цілому. Місце прав людини не в будь-якому позитивному праві, не в публічній владі, а в «свідомості людства» та «моральному праві», яке є нічим іншим, як тільки природним правом. Стосовно таких питань публічна влада будь-якої держави відіграє лише декларативну роль»65.

З подібних конструктивістських позицій щодо визначення характеру природного права в співвідношенні з позитивним правом виступає С. Максимов, аргументуючи свою позицію, що базується, на мій погляд, на досить абстрактних філософських категоріях, таких як «внутрішній символізм», «імперативно-атрибутивні психологічні переживання», «сучасна свідомість», «суперечлива єдність (дуалізм) природного і позитивного права» та ін.66 Звичайно, ці категорії можуть виражати той або інший ступінь реальності, хоча виникає питання, якою мірою, якщо розглядати соціальне буття людини в категоріях універсальної картини світу.

Суперечливою у зв'язку з цим уявляється характеристика С. Максимовим природного права, а саме, що «правова справедливість або природне право не ставить якоїсь субстанції, абсолютної реальності права, а є скоріше реля- ційно-смисловим. Воно є тим смислом, який проявляється і утримується у відносинах між різними суб'єктами і моментами правової реальності. У такому разі природне право слід розуміти як еквівалент об'єктивно-істинного права, принцип людського співіснування, без дії якого не можливий ні культурний, ні соціальний, ні технічний розвиток людини». «Однак, - висновує він, - це не вічний, застиглий зразок, а принцип, що діалектично розвивається»67. При цьому С. Максимов посилається на А. Кауфмана, згідно з яким дійсність природного права «зобов'язана не суб'єктивній волі законодавця, а всьому правовому оформленню заданої об'єктивної істини, і це оформлення є процес його становлення»68.

Зрозуміло, воля законодавця в правотворчому процесі переважно являє собою кінцевий, формальний акт, якому передує існування багатогранної реальності зі своїми закономірностями становлення і розвитку суспільних явищ. У цьому аспекті «завдана об'єктивна істина», яку проповідує А. Кауфман і поділяє С. Максимов, є суцільним суб'єктивізмом, характерним для юридичного, волюнтаристського позитивізму навіть у дусі «чистої теорії права» Г Кельзена з його «основною нормою», яка, як вже сказано, аргументується з позиції, якою ця норма має бути, а не з точки зору її дійсного значення. Так само і для С. Максимова правова реальність, у тому числі природного права, визначається її «реляційно-смисловим» характером.

Представлена С. Максимовим конструктивістська парадигма природного права є баченням природного права з позиції філософії екзистенціалізму, методологія якого базується на виключно суб'єктивному сприйнятті буття людини. Так, для одного з найвідоміших екзистенціалістів М. Гайдеггера, «мова є витоком буття людини, а саме «тут-буття» як «смислова відповідність та сполученість цілого і тут-буття»»69. Філософія екзистенціалізму, що прийшла на зміну класичній філософії і набула значного поширення в сучасній філософській думці заходу, потребує спеціальних досліджень і в аспекті міжнародного права, особливо з точки зору критики односторонності її методології70.

Отже, концепція природного права характеризується відсутністю в ній ознак джерела міжнародного права подібно до договірної або звичаєвої його форми, тобто їй не властиве значення правотворчого джерела права. Спроби надати тим чи іншим концептуальним приписам природного права значення норм міжнародного права мали успіх лише в тих випадках, коли вони трансформувалися в позитивні норми. Лише в межах цього правотворчого процесу, складовою якого є згода держав, можливе застосування міжнародного правосуддя й загальних принципів міжнародного права як окремої категорії міжнародного права.

Так само немає законних підстав для визнання в межах міжнародного правосуддя нових принципів міжнародного права, виходячи тільки з їх високого морального значення в міжнародному співтоваристві. У міжнародному праві немає законних підстав і механізмів визнання правових норм поза згодою держав як загальновизнаною процедурою. За висновком П. Г Виноградова, «спроби дати можливість теорії природного права безпосередньо впливати на судову практику не увінчалися успіхом, хоча з іншого боку попередній вплив цих теорій на погляди суддів та законодавців був вельми вели- ким»71.

Такий підхід не може мати успіху і в міжнародних судах, оскільки порушується сутність юридичного спору, рішення якого має засновуватися на чинних нормах міжнародного права. Взагалі будь-яка форма права - це спір, що розв'язує конфліктну ситуацію, яка склалася між його сторонами, виключно на основі права. Це зовсім не означає позбавлення міжнародних судів правотворчого характеру. Це навіть неможливо внаслідок принципу змагальності, притаманного суду як такому, який за умови дотримання об'єктивності та належних процедур може розвивати норми міжнародного права шляхом їх тлумачення в законних межах міжнародного права.

Аналіз концепції природного права показує, що абсолютна більшість її прихильників виходить з підпорядкованості його позитивному праву, що охоплює як міжнародно-правову, так і внутрішньоправову сферу відносин. За словами поміркованого позитивіста Г Лаутерпахта, «право природи має забезпечити, як воно це робило в минулому, велику духовну основу та велике політичне натхнення піднесенням прав людини до вищого юридичного рівня щодо волі суверенних держав»72. Він слушно звертає увагу на те, що «право природи існує не в значенні заміни позитивному праву; воно саме не може забезпечити вирішення проблеми прав людини»73. Щоразу, коли «право природи розглядається як альтернатива існуючому праву, воно перестає, щодо балансу, бути благодійною силою і стає перешкодою на шляху прогресу»74.

Справжній зміст концепції природного права виражає правову ідеологію західного суспільства як наймогутнішої людської цивілізації, що спрямовує розвиток міжнародного права згідно з її ідеалами. Виходячи з цієї ідеологічної ролі, концепція або доктрина природного права відіграла вирішальну роль у становленні міжнародного права, побудованого на суверенітеті національних держав, який і нині залишається його основою. Тому аргументація глобалістів щодо необхідності докорінної зміни суверенітету держав або взагалі його ліквідації з посиланням на захист людства як морального поняття в каталозі категорій концепції природного права не може бути сприйнята як реальність, оскільки суперечить їй. А. Карті, критикуючи цю доктриналь- ну позицію, висловлену, зокрема Т Беті, характеризує її не тільки як безвідповідальну з точки зору верховенства міжнародного права, а й як цілком аморальну порівняно з опублікованою наприкінці ХІХ ст. у «Коментарях з міжнародного права» (Commentaries upon International Law) сера Р. Філлімора, написаних у середині ХІХ ст., де, за його словами, не дозволяв собі юридичного розмивання міжнародного права, що перетворює його на абстрактну форму права75.

Правова ідеологія природного права може збігатися з правовою ідеологією інших світових цивілізацій у разі подібності їх у тій чи іній частині або внаслідок об'єктивної необхідності, зумовленої розвитком міжнародних відносин. Так, сучасне міжнародне право, продовжуючи виражати свої суто євроцентристські цінності, функціонувало і розвивалося, особливо за результатами Першої світової війни та процесу деколонізації, під впливом нових соціальних сил, демонструючи прогрес у багатьох його напрямах, включаючи створення нових сфер міжнародно-правового регулювання.

Під впливом ідеалів природного права відбулися справді революційні зміни у сфері прав людини, захист яких вийшов на міжнародний рівень, створивши нову галузь міжнародного права - міжнародне право прав людини, яке, однак, не виходить за рамки цінностей західної моделі цивілізаційного розвитку, обмеженої споживчою культурою концепції «держави благоденства». Ця концепція сформувалася після Другої світової війни, віддзеркалюючи високий рівень зростання в багатьох країнах Заходу своїх економік як складових міжнародної економіки, що розвивалася в мирних умовах як глобалізована в шир та глибину система міжнародних відносин. Перелік глибоких перетворень у міжнародному праві під впливом ідеології природного права є доволі великим. Як зазначає П. Г Виноградов, «доктрини, засновані на природному праві, мали могутній вплив на творення міжнародного права, на демократичні реформи публічного права, що походили з ідеї суспільного договору, та на радикальну зміну особистого стану, зумовлену доктриною загального рівноправ'я перед законом. Не можна, наприклад, сумніватися, що вчення про «права людини», що б ми не думали про їх конкретне формулювання, справили потужний вплив на сучасні юридичні концепції й що самі вони, своєю чергою, були витягнуті з умоглядних доктрин теорії природного права»76.

Доктрина природного права в умовах кризи сучасного міжнародного правопорядку

Нинішня епоха відзначається занепадом однополярного світу в особі Заходу, який намагався утвердитися в такій ролі після зникнення двополяр- ного світу, і становленням багатополярного світу, що докорінно змінює взаємовідносини держав у міжнародному співтоваристві. У зв'язку з цим останнім часом спостерігається тенденція до зміцнення суверенітету держав у їх відносинах, що впливає на проведення ними більш незалежної зовнішньої політики, спрямованої на обстоювання своїх національних інтересів. Така тенденція характерна передусім для країн, що визволилися від колоніалізму, демонструючи безпрецедентний розвиток їх економік, що веде до докорінної зміни співвідношення сил у світі. Під впливом Китаю, який є флагманом цього розвитку, в Південно-Східній Азії створюється новий економічний центр, який швидко стає найпотужнішим у світі, перетворюючи його на політичний осередок, який об'єктивно може стати альтернативою ООН.

Підтвердженням цього є те, що країни Заходу разом з іншими країнами зіткнулися з кризою неоліберальної моделі економічного розвитку, що значно поглибило суперечності у світі, надавши їм непримиренності у суперництві. Це руйнує існуючий правопорядок, ставлячи міжнародне співтовариство на межу вселенської катастрофи третьої світової війни. В цьому аспекті широмасштабна російсько-українська війна, що розпочалася 24 лютого 2022 р. нападом збройних сил РФ на територію України, є результатом такого роду непримиренних суперечностей, що характеризують нині відносини між РФ та країнами колективного Заходу. Не можна виключати й того, що саме ця війна може стати спусковим механізмом для розв'язання такого роду війни, яка неминуче набуде характеру ядерної війни з катастрофічними наслідками для всього людства. У Першій світовій війні така роль була відведена Сербії в її протистоянні з Австро-Угорською імперією як союзниці Німеччини в цій війні. За висновком Г Кіссінджера, «найважливішою проблемою наших днів є криза концепції світового порядку»77, що і є проявом зазначених суперечностей, які існують між головними міжнародними акторами, і неможливості в силу цієї реальності дотримуватися загальних правил, передбачених цим порядком. Для нинішнього стану міжнародних відносин характерним є також практика укладання двосторонніх договорів між державами, яка нагадує часи краху Ліги Націй напередодні Другої світової війни.

Відбувається швидкий розпад існуючого міжнародного правопорядку, побудованого на балансі світових сил, встановленого за результатами Другої світової війни і який з тією або іншою ефективністю функціонував навіть в умовах «холодної війни» як вираження біполярного світу. Характерною рисою цього процесу є найглибша за всю післявоєнну історію міжнародних відносин криза міжнародного права, що проявляється в різноманітних аспектах, включаючи заборону застосування сили. Міжнародний правопорядок заміщується регіоналізмом, не зв'язаним із зобов'язаннями держав згідно зі Статутом ООН. Таким чином, світ розпадається на окремі економіко-полі- тичні анклави, засновані на договірних відносинах країн, які так або інакше співпрацюють між собою в їх рамках.

У цих умовах, коли такі категорії, як глобалізація та універсалізація міжнародних відносин не є вже затребуваними, ідеологія природного права, побудована на всезагальності, також не може бути на часі. Більше того, її попередні досягнення, зокрема з прав людини, можуть стати об'єктом знецінення, що й порівняно давно вже відбувається.

Висновок

Концепція природного права є передусім політико-правовою ідеологією західної цивілізації, яка в сучасному вираженні прагне втілити в правову форму свої ідеали, що є тотожними цілям, поставленим перед нею ходом історичного розвитку ХХ - початку ХХІ ст. Що стосується значення цієї концепції як головного чинника прогресу, то слідом за Л. Морганом, який висунув її, досліджуючи матріархат, можна з високим рівнем достовірності, яка становить основу природного права, стверджувати, що ця концепція може сприяти розвитку більш високого рівня цивілізації, де соціальне життя народів та їх відносини між собою будуватимуться переважно не на формальних засадах юридичної рівності, які часто порушуються, спричиняючи конфлікти, в т. ч. світового рівня, а на соціальних принципах справедли-вості для всіх людей.

Література

1. Денисов В. Н. Гроцій. Енциклопедія міжнародного права: в 3-х томах / редкол.: Ю. С. Шемшученко, В. Н. Денисов (співголови) та ін. Київ, 2014. Т.1: А-Д. С. 656-663.

2. Starke J. G. An Introduction to international law. Fifth edition. London, 1963. P. 21.

3. Carty A. Philosophy of International Law. Edinburgh, 2007. P. 1. 4. Цит. за: Pavitran A. K. Substance of Public International Law. Western and Eastern. Bombay. India, 1965. p.g. 5. Ibid. 6. Фромм Э. Забытый язык. Москва, 2010. С. 200-201. 7. Ibid. С. 218-219. 8. Ibid. С. 219-220. 9. Degan V. D. Sources of International Law. The Hague, Boston, London, 1977. Р. 19-20. 10. Ibid. Р. 20. 11. Friedmann W. Legal Theory. London, 1967. Fifth edition. P. 95. 12. Рассел Б. История западной философии. Москва, 2010. C. 283. 13. Friedmann W. Legal Theory. London, 1967. Fifth edition. Р. 108-109. 14. Ibid. Р. 109. 15. Ibid. 16. Виноградов П. Г. Очерки по теории права. С.-Петербург, 1915. C. 147.

17. Nussbaum A. A Concise History of the Law of Nations. New York, 1917. P. 52.

18. Vinogradoff Paul. Historical Types of International Law. Bibliotheca Visseriana, 1923. P. 57. 19. Денисов В. Н. Гроцій. Енциклопедія міжнародного права: в 3-х томах. / редкол.: Ю. С. Шемшученко, В. Н. Денисов (співголови) та ін. Київ, 2014. Т. 1: А-Д. С. 662; Friedmann W. Legal Theory. London, 1967. Fifth edition. P. 114-115; Fenwick Ch. G. International law. New York, 1965. P. 59-61; Degan V. D. Sources of International Law. The Hague, Boston, London, 1977. P. 28; Schuschnigg Kurt. International Law: An Introduction to the Law of Peace. Milwaukee, 1959. P. 28; Starke J. G. An Introduction to international law. London, 1963. Fifth edition. P. 20. 20. Цит. за: Degan V. D. Sources of International Law. The Hague, Boston, London, 1977. Р. 26. 21. Ibid. P. 26. 22. Ibid. 23. Krabbe, H. L'idee moderne de l'Etat. Collected Courses of the Hague Academy of International Law. Vol. 13 (1926-III). Р. 513. (цит. за: Fenwick Ch. G. International law. New York, 1965. Fourth ed. P. 73-74). 24. Les Fur. Revue de droit international et de legislation compare, 1925. P. 67-68 (Цит. за: Fenwick Ch. G. International law. New York, 1965. Fourth ed.

P. 73-74). 25. Цит. за: Lauterpacht H. International Law / Ed. E. Lauterpacht. V. I. Cambridge, 1970, V. II. Cambridge, 1975, V III. Cambridge, 1977. P. 54-55. 26. Hoof van G. J. H. Rethinking the Sources of International Law. Antwerp, Boston, Frankfurt, London, 1983. P. 38. 27. Фердросс А. Международное право. Москва, 1959. C. 33-34, 36-40,74, 160-162. 28. Kunz J. The Changing Law of Nations. Ohio, 1968. P. 47-48, 54. 29. Fenwick Ch. G. International law. New York, 1965. Fourth ed. P. 54-56; Shaw N. Malcolm. International Law. Cambridge, 2021. Ninth Ed. P. 18. 30. Alvarez A. La droit international nouveau. Paris, 1963; Kunz J. The Changing Law of Nations. Ohio, 1968; Дискусійні питання щодо концепції «нового міжнародного права» або «нового міжнародного правопорядку» та участі в ній А. Альвареса див.: Kunz J. The Changing Law of Nations. Ohio, 1968. P. 152, 162-163, 165 та Jenks C.W. A World of Law? London, 1959. P. 243. 31. Нгуен Куок Динь, Дайе А., Пелле А. Международное публичное право / под ред. В. И. Евинтова. Киев, 2000. С. 28-29. 32. Ibid. P. 39. 33. Детальніше про світовий уряд див.: Денисов В. Н. Доктрина суверенної рівності держав як основоположний принцип міжнародного права та реалії України. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Київ, 19 серпня 2021р. С. 85-95. 34. Kunz J. The Changing Law of Nations. Ohio, 1968. P. 152-153. 35. Ibid. P. 153. 36. Ibid. P. 154-155. 37. Ibid. P. 155. 38. Lauterpacht H. Brierly's Contribution to International Law. International Law / Ed. E. Lauterpacht. Cambridge, 1975. V.II. P.1. P. 433. 39. Ibid. P. 434. 40. Ibid. 41. Lepard B. D. Customary international law: a new theory with practical applications. Cambridge, 2010. P. 19. 42. Ibid. 43. Цит. за: Ibid. Р. 19. 44. Ibid. Р 19-20. 45. Ibid. 46. Ibid. 47. Goldsmith,

J. L. & Posner, E. A. The limits of international law. Oxford, 2015. Р. 185 and ff. 48. Виноградов П. Г. Очерки по теории права. С.-Петербург, 1915. C. 15. 49. Friedmann W. Legal Theory. London, 1967. Fifth edition. P. 9-10. 50. Виноградов П. Г. Очерки по теории права. С.-Петербург, 1915. C. 16. 51. Koretsky V. M. A History of the Declarations on the Fundamental Rights and Duties of States. Корецкий В. М. Избранные труды. Киев, 2015. Кн. 3. С. 346-380. 52. Verdross A., Koeck H. F. Natural Law: The Tradition of Universal Reason and Authority. The Structure and Process of International Law: Essays in Legal Philosophy Doctrine and Theory / Eds R. St. J. Macdonald, D. M. Johnston. The Hague, Boston, Lancaster, 1968. P. 21-22. 53. Ibid. Р. 21-22. 54. Ibid. Р. 22. 55. Stockholm Declaration on the Human Environment, in Report of the United Nations Conference on the Human Environment, UN Doc.A/CONF.48/14, at 2 and Corr.1, 1972. 56. Ibid. 57. UN General Assembly, Convention on the Law of the Sea, 10 December 1982. 58. UN General Assembly, Charter of Economic Rights and Duties of States, 6 November 1974, A/RES/3281. 59. United Nations, Charter of the United Nations, 24 October 1945. 60. Verdross A., Koeck H. F. Natural Law: The Tradition of Universal Reason and Authority. The Structure and Process of International Law: Essays in Legal Philosophy Doctrine and Theory / Eds R. St. J. Macdonald, D. M. Johnston. The Hague, Boston, Lancaster, 1968. P. 42. 61. Tanaka K. Some Observations on Peace, Law and Human Rights. Transnational Law in a Changing Society. Essays in Honor of Philip C. Jessup / Eds W. Friedmann, L. Henkin, O. Lissitzyn. New York, London, 1972. P. 250. 62. Ibid. 63. Ibid. 64. UN General Assembly, Convention on the Prevention and Punishment of the Crime of Genocide, 9 December 1948. 65. ICJ Reports 23 [1951]. 66. Tanaka K. Some Observations on Peace, Law and Human Rights. Transnational Law in a Changing Society. Essays in Honor of Philip C. Jessup / Eds W. Friedmann, L. Henkin, O. Lissitzyn. New York, London, 1972. P. 254. 67. Максимов С. Природне і позитивне право як елементи правової реальності. Вісник Академії правових наук України. №» 1 (28). Харків, 2002. С. 83-84. 68. Ibid. Р. 89. 69. Ibid. 70. Михайлов А. В. Вместо введения. Хайдеггер М. Работы и размышления разных лет. Гнозис, 1993. С. XXII. 71. Виноградов П. Г. Очерки по теории права. С.-Петербург, 1915. C. 148. 72. Цит. за: Svarlein Oscar. An Introduction to the Law of Nations. New York, Toronto, London. 1955. P. 437. 73. Ibid. Р 438. 74. Ibid. 75. Carty A. Philosophy of International Law. Edinburgh, 2007. P. 10. 76. Виноградов П. Г. Очерки по теории права. С.-Петербург, 1915. C. 148. 77. Киссинджер Генри. Мировой порядок. Москва: AST Publishers, 2018. C. 486.

References

1. Denysov V. N. Hrotsii. Entsyklopediia mizhnarodnohoprava v 3-kh tomakh / redkol.: Yu. S. Shemshuchenko, V. N. Denysov (spivholovy) ta in. Kyiv, 2014. T.1: A-D. Р. 656-663.

2. Starke J. G. An Introduction to international law. Fifth edition. London, 1963. P. 21.

3. Carty A. Philosophy of International Law. Edinburgh, 2007. P. 1. 4. Tsyt. za Pavitran A. K. Substance of Public International Law. Western and Eastern. Bombay. India, 1965. p.g. 5. Ibid. 6. Fromm. Zabytyi yazyk. Moskva, 2010. P. 200-201. 7. Ibid, p. 218-219. 8. Ibid, p. 219-220. 9. Degan V. D. Sources of International Law. The Hague, Boston, London, 1977. P. 19-20. 10. Ibid, p. 20. 11. Friedmann W. Legal Theory. London, 1967. Fifth edition. p. 95. 12. Rassel B. Ystoryia zapadnoi fylosofyy. Moskva, 2010. P. 283. 13. Friedmann W. Legal Theory. London, 1967. Fifth edition. P. 108-109. 14. Ibid, p. 109. 15. Ibid. 16. Vynohradov P. H. Ocherky po teoryy prava. SPb., 1915. p. 147. 17. Nussbaum A. A Concise History of the Law of Nations. New York, 1917. P. 52. 18. Vinogradoff Paul. Historical Types of International Law. Bibliotheca Visseriana, 1923. P. 57. 19. Denysov V. N. Hrotsii. Entsyklopediia mizhnarodnoho prava v 3-kh tomakh / redkol.: Yu. S. Shemshuchenko, V. N. Denysov (spivholovy) ta in. Kyiv, 2014. T. 1: A-D. P. 662; Friedmann W. Legal Theory. London, 1967. Fifth edition. P. 114-115; Fenwick Ch. G. International law. New York, 1965. P. 59-61; Degan V. D. Sources of International Law. The Hague, Boston, London, 1977. P. 28; Schuschnigg Kurt. International Law: An Introduction to the Law of Peace. Milwaukee, 1959. P. 28; Starke J. G. An Introduction to international law. London, 1963. Fifth edition. P. 20. 20. Tsyt. za: Degan V. D. Sources of International Law. The Hague, Boston, London, 1977. P. 26. 21. Ibid, p. 26. 22. Ibid. 23. Krabbe, H. Lidee moderne de lEtat. Collected Courses of the Hague Academy of International Law. Vol. 13 (1926-III). P. 513. (tsyt. za: Fenwick Ch. G. International law. New York, 1965. Fourth ed. P. 73-74). 24. Les Fur. Revue de droit international et de legislation compare, 1925. P. 67-68 (Tsyt. za: Fenwick Ch. G. International law. New York, 1965. Fourth ed. P. 73-74). 25. Tsyt. za: Lauterpacht H. International Law / Ed. E. Lauterpacht. V. I. Cambridge, 1970, V. II. Cambridge, 1975, V. III. Cambridge, 1977. P. 54-55. 26. Hoof van G. J. H. Rethinking the Sources of International Law. Antwerp, Boston, Frankfurt, London, 1983. p. 38. 27. Ferdross A. Mezhdunarodnoe pravo. Moskva, 1959. P. 33-34, 36-40, 74, 160-162. 28. Kunz J. The Changing Law of Nations. Ohio, 1968. P. 47-48, 54. 29. Fenwick Ch. G. International law. New York, 1965. Fourth ed. P. 54-56; Shaw N. Malcolm. International Law. Cambridge, 2021. Ninth Ed. P.18. 30. Alvarez A. La droit international nouveau. Paris, 1963; Kunz J. The Changing Law of Nations. Ohio, 1968; For more about «new international law» or «new international order» see A. Alvaresa dyv.: Kunz J. The Changing Law of Nations. Ohio, 1968. P. 152, 162-163, 165 ta Jenks C.W. A World of Law? London, 1959. P. 243. 31. Nhuen Kuok Dyn, Daie A., Pelle A. Mezhdunarodnoe publychnoe pravo / Pod red. V. Y. Evyntova. Kyiv, 2000. P. 28-29. 32. Ibid, p. 39. 33. Detalnishe pro svitovyi uriad dyv. V. N. Denysov. Doktryna suverennoi rivnosti derzhav yak osnovopolozhnyi pryntsyp mizhnarodnoho prava ta realii Ukrainy. Materialy mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii. Kyiv, 19/08/2021. P. 85-95. 34. Kunz J. The Changing Law of Nations. Ohio, 1968. P. 152-153. 35. Ibid, p. 153. 36. Ibid, p. 154-155. 37. Ibid, p. 155. 38. Lauterpacht H. Brierly's Contribution to International Law. International Law / Ed. E. Lauterpacht. Cambridge, 1975. V II. P. 1. P. 433. 39. Ibid, p. 434. 40. Ibid. 41. Lepard B. D. Customary international law: a new theory with practical applications. Cambridge, 2010. P. 19. 42. Ibid. 43. Tsyt. za: Ibid, p. 19. 44. Ibid, p. 19-20. 45. Ibid. 46. Ibid. 47. Goldsmith, J. L. & Posner, E. A. The limits of international law. Oxford, 2015. P. 185 and ff. 48. Vinohradov P. H. Ocherky po teorii prava. SPb., 1915. P. 15. 49. Friedmann W. Legal Theory. London, 1967. Fifth edition. P. 9-10. 50. Vinohradov P. H. Ocherky po teorii prava. SPb., 1915. P. 16. 51. Koretsky V. M. A History of the Declarations on the Fundamental Rights and Duties of States. Koretsky V. M. Izbrannye trudy. Kyiv, 2015. Kn. 3. P. 346-380. 52. Verdross A., Koeck H. F. Natural Law: The Tradition of Universal Reason and Authority. The Structure and Process of International Law: Essays in Legal Philosophy Doctrine and Theory / Eds R. St. J. Macdonald, D. M. Johnston. The Hague, Boston, Lancaster, 1968. P. 21-22. 53. Ibid. Р. 21-22. 54. Ibid. Р. 22. 55. Verdross A., Koeck H. F. Natural Law: The Tradition of Universal Reason and Authority. The Structure and Process of International Law: Essays in Legal Philosophy Doctrine and Theory / Eds R. St. J. Macdonald, D. M. Johnston. The Hague, Boston, Lancaster, 1968. P. 21-22. 56. Ibid, p. 21-22. 57. Ibid, p. 22. 58. Stockholm Declaration on the Human Environment, in Report of the United Nations Conference on the Human Environment, UN Doc.A/CONF.48/14, at 2 and Corr.1, 1972. 59. Ibid. 60. UN General Assembly, Convention on the Law of the Sea, 10 December 1982. 61. UN General Assembly, Charter of Economic Rights and Duties of States, 6 November 1974, A/ RES/3281.62. United Nations, Charter of the United Nations, 24 October 1945. 63. Verdross A., Koeck H. F. Natural Law: The Tradition of Universal Reason and Authority. The Structure and Process of International Law: Essays in Legal Philosophy Doctrine and Theory / Eds R. St. J. Macdonald, D. M. Johnston. The Hague, Boston, Lancaster, 1968. P. 42. 64. Tanaka K. Some Observations on Peace, Law and Human Rights. Transnational Law in a Changing Society. Essays in Honor of Philip C. Jessup / Eds W. Friedmann, L. Henkin, O. Lissitzyn. New York, London, 1972. P. 250. 65. Ibid. 66. Ibid. UN General Assembly, Convention on the Prevention and Punishment of the Crime of Genocide, 9 December 1948. 67. ICJ Reports 23 [1951]. 68. Tanaka K. Some Observations on Peace, Law and Human Rights. Transnational Law in a Changing Society. Essays in Honor of Philip C. Jessup / Eds W. Friedmann, L. Henkin, O. Lissitzyn. New York, London, 1972. P. 254. 69. Ibid. 70. Mykhailov A. V. Vmesto vvedeniya. Khaidehher M. Raboty i razmyshleniya raznykh let. Hnozis, 1993. P. XXII. 71. Vinohradov P. G. Ocherki po teorii prava. SPb., 1915. P. 148. 72. Tsyt. za: Svarlein Oscar. An Introduction to the Law of Nations. New York, Toronto, London, 1955. P. 437. 73. Ibid, p. 438. 74. Ibid. 75. Carty A. Philosophy of International Law. Edinburgh, 2007. P. 10. 76. Vinohradov P. G. Ocherki po teorii prava. SPb., 1915. P. 148. 77. Kissinger Genri. Mirovoy poryadok. Moskva: AST Publishers, 2018. P. 486.

Размещено на Allbest.ru